5.1. Проблемне навчання

Сучасний спеціаліст органів внутрішніх справ, незалежно від рівня підготовки у ВЗО і праці на практиці, через декілька років втрачає належні фахові якості, якщо він нездатний постійно поповнювати свої знання самостійною навчальною роботою. Сама діяльність у будь-якій галузі охорони правопорядку щоденно ставить перед фахівцем завдання, проблеми, котрі потребують для свого невідкладного розв'язання додаткових знань.

Змінюється характер злочинності, для досягнення своїх цілей кримінальний світ використовує найсучаснішу техніку, прийоми і методи, засновані на застосуванні науки, зазнає змін і чинне законодавство. Внаслідок цього розвиток творчих здібностей, підготовка особистості до самостійного навчання стають об'єктивною потребою. Отже актуальним завданням вищої школи сьогодні є не лише передача курсантам (слухачам) визначеного обсягу знань і прищеплення їм певних навичок та умінь, а й розвивиток їх творчіх здібностей, активізація пізнавальної діяльністі.

Вища школа повинна навчити спеціаліста мислити, самостійно вирішувати завдання, які постають перед ним, виховувати у нього потребу постійно поповнювати свої знання. У ході підготовки фахівців для органів внутрішніх справ необхідно розвивати їх творчі здібності, уміння самостійно ставити перед собою і розв’язувати складні питання у сфері професійної діяльності. Вузівська підготовка ставить своєю метою формувати у випускника здатність самостійно бачити проблему, визначити засоби щодо її практичного вирішення, висувати гіпотезу і версії, знайти шляхи їх перевірки, підмічати тенденції, формулювати висновки та пропозиції.

Вироблені методи навчання, поруч із перевагами, мають і значні недоліки. Так, при звичайній методиці проведення занять курсанти (слухачі) отримують рівень знань, що накопичені наукою на даному етапові її розвитку. Це дає значний виграш у часі, бо для подальшого вивчення дисципліни вони вже отримали готові результати, не затративши часу на їх здобуття. Але у педагогічному плані має місце істотний програш: курсанти (слухачі) не придбали навичок самостійного пошуку нових наукових результатів, більшість з них пасивно сприйняли викладений матеріал. Традиційний метод навчання використовує підхід, «від знання до проблеми», при цьому у певній мірі відсутня ланка мотивів, а без них важко залучити курсантів до процесу пізнання, що призводить до пониження пізнавальної активності.

Ці недоліки відсутні у проблемному методові, у якому використовується підхід «від проблеми до знань», коли через ланцюг мотивів до процесу пізнання залучено особистість курсанта (слухача). Самі мотиви виникають на базі потреби, які визначаються досвідом, знаннями, переконаннями, волею. Виділяються три групи мотивів.

Безпосередньо-спонукаючі мотиви утворюються логічною побудовою занять, наведенням до них цікавих прикладів, раптових яскравих аналогій, використовування наочних посібників. Якщо ж при цьому викладач не спонукає курсантів до пошуку шляхів вирішення проблеми, то досягається лише ефект привернення уваги, зацікавленості. Ці мотиви виникають як при традиційному, так і при проблемному навчанні.

Перспективно-спонукаючі мотиви пов'язані із доведенням до аудиторії важливості значення матеріалу у вивченні наступного розділу або іншої дисципліни, для практичної роботи в органах внутрішніх справ. Ефективність цієї групи мотивів невисока, бо досягається лише зовнішня зацікавленість, а не внутрішня, що відноситься до пізнавальної зацікавленості до цього питання. Однак, цими мотивами необхідно широко користуватися.

Інтелектуально-спонукаючі (пізнавальні) мотиви збуджують зацікавленість у зв'язку із поставленою проблемою, яка посилюється у процесі розумової праці, подолання труднощів, находження правильних рішень.

Відтворення, моделювання, стимуляція процесу розв’язання проблеми, знайдення істини - головна мета проблемного навчання.

Формування мотивів при будь-якій методиці має важливе значення. При застосуванні проблемного методу провідна роль належить мотивації, внаслідок того, що у ході навчального процесу перед курсантами та слухачами систематично ставляться актуальні для них проблеми.

Проблема, у широкому значенні слова - це складне теоретичне чи практичне питання, яке потребує всебічного і комплексного вирішення. В науці вона набуває вигляду суперечливої ситуації, яка проявляється у існуванні протилежних позицій у поясненні будь-яких явищ, об'єктів, процесів, котрі потребують адекватної теорії для її розв’язання. Під проблемою у вузькому значенні розуміють складне питання, завдання, що потребує вирішення, дослідження.

У педагогічному процесі розрізняють проблеми реальні та навчальні. До реальних належать ті, вирішення яких ще невідоме науці, практиці, викладачу. Викладачу відомі як самі навчальні проблеми, так і шляхи їх розв’язання. Для курсантів та слухачів вони не відомі і формулюються у навчальній меті.

Не всі завдання чи питання, що ставляться викладачем як навчальна проблема, стають проблемою для кожного курсанта. Для цього необхідно, щоб курсант (слухач) усвідомив її. Це буде можливим лише при виконанні двох умов. По-перше, надбаних знань повинно вистачити для того, щоб розуміти суть завдання чи питання. По-друге, курсант повинен переконатися, що відомими йому методами чи засобами він вирішити це завдання чи питання не може. Необхідно отримані знання чи уміння посилити додатковими. Інакше кажучи, виникає проблемна ситуація, яка характеризується наявністю протиріччя між знанням (частковим) і незнанням (частковим).

Якщо курсант зрозумів завдання і знає шлях його розв’язання (тобто він не потребує здобуття нових знань), то проблемної ситуації не виникає: немає протиріччя, є повне знання. У випадку, коли знань недостатньо навіть для того, щоб зрозуміти завдання, усвідомити його, то проблемна ситуація також не може виникнути і немає ніяких протиріч, є повне незнання.

Важливо щоб завдання чи питання, сформульоване викладачем як проблема, поставали б перед курсантом (слухачем) в якості професійної чи пізнавальної зацікавленості, щоб вони усвідомили для себе необхідність вирішення проблеми. Ці вимоги до навчальної проблеми знаходяться у повній відповідності з реальними проблемами в науці і практиці. Дійсно, можна сформулювати безліч завдань, але ніхто не буде їх вирішувати і вони не стануть проблемою для того часу, доки наука і практика не зацікавиться в їх вирішенні, доки не виникне в цьому необхідність.

Таким чином, утворення проблемних ситуацій — справа не проста. Викладач повинен наперед знати, що курсантам (слухачам) уже відомо з попереднього навчання чи досвіду, а про що вони повинні будуть дізнатись для розв’язання проблеми. Керуючись метою навчання і опираючись на наявні знання, викладач так формулює проблему, щоб вона зацікавила курсантів і була ними усвідомлена. Сама по собі проблема повинна викликати пізнавальну активність курсанта і вимагати від нього подолання перешкод, пов'язаних з необхідністю здобування нових знань.

Навчальні проблеми, які формулюються викладачем дійсно повинні витікати із внутрішньої логіки, побудови навчальної дисципліни і відображати головні суттєві сторони і особливості явища чи процесу, які вивчаються. Їх масштаби можуть бути різними і охоплювати дисципліну в цілому, окрему тему, заняття чи, навіть, частину його. Великі фундаментальні проблеми викладач, як правило, доводить до відома курсантів у вступній лекції і показує шляхи їх розв’язання протягом всього лекційного курсу, розщепляючи на більш мілкі проблеми і підпроблеми. У заключній лекції підводяться підсумки вирішення фундаментальних проблем.

Проблемне викладення навчального матеріалу на лекціях доповнюється завданнями творчого характеру для виконання їх курсантами (слухачами) у ході самостійної роботи на семінарських, лабораторних та інших заняттях. Як навчальні проблеми даються курсові і дипломні роботи (проекти, завдання).

Завдання можуть бути наступних типів:

пошук рішення на основі необхідних, але недостатніх вихідних даних;

вибір оптимального рішення із великої кількості варіантів з повними і неповними даними;

знаходження приводу для оптимального рішення завдання;

вибір рішення на основі аналогів;

вирішення завдання із суперечливими даними та інше.

Вирішення таких завдань передбачає поєднання індуктивного і дедуктивного методів мислення. Деякі із них потребують шляхів модельної перебудови проблемних ситуацій, в тому числі із використанням ЕОМ. Широко застосовуються аналогії, екстраполяція, інтерполяція та інші загальні методи наукового пошуку.

Суттєво важливим для проблемного навчання є розвиток здатності приймати самостійні рішення, швидко орієнтуватися у ситуації, вирішувати завдання з цікавістю, захопленням. Це сприяє розвиткові творчого уявлення, уміння оцінювати складну обстановку, творчої інтуїції, тобто тих якостей, які необхідні для всіх спеціалістів високої кваліфікації, але є особливо цінними для співробітників ОВС.

Таким чином, проблемне навчання необхідно розглядати як змістовно-методичну систему педагогічного стимулювання творчої участі курсантів (слухачів) у вирішенні навчальних проблем у межах програми дисципліни чи групи дисциплін, які вивчаються. Цілеспрямованість використання прийомів і засобів, які об'єднані цією системою, дозволяє вдосконалювати навчальний процес, краще вирішувати завдання поліпшення підготовки спеціалістів.

Інакше кажучи, при проблемному навчанні викладач не повідомляє знань у «готовому вигляді», а ставить проблемні завдання, заохочує пошук шляхів і засобів їх вирішення. Сама проблема ніби «прокладає шлях» до нових знань і засобів дій. Принципово важливим є те, що нові знання вводяться до творчої думки учня не заради отримання наступної дози нових знань, а з метою вирішення поставленої проблеми. У даному випадку розв’язання проблеми (нового навчально-пізнавального завдання) потребує звернення до творчого мислення, пошуку, адже шляхом використання лише відомих знань і засобів вирішити завдання неможливо. У цьому й полягає якісний (а не тільки кількісний) приріст ефективності навчального процесу.

Можна сформулювати наступні основні умови успішності проблемного навчання. Це забезпечення достатньої мотивації, здатної викликати зацікавленість до змісту проблеми, раціонального співвідношення відомого і невідомого, тобто посильної роботи з проблемами, що виникають на кожному етапові, важливість (значущість) отриманих у ході розв’язання проблеми результатів. Успішність проблемного навчання залежить також від ступеня складності проблеми, яка виводиться із співвідношення відомого і невідомого курсантам (слухачам) у межах як даної дисципліни, так суміжних, частки творчої участі курсантів в процесі вирішення проблеми.

У постановці та розв’язанні навчальних проблем використовують слідуючи такі основні заходи і засоби:

- аналіз і оцінка конкретних ситуацій;

- виявлення наслідково-пошукового зв'язку між ними;

- викладання різних поглядів та спонукання до виявлення правильного рішення;

- встановлення пізнавальних завдань, які потребують пошуку нових знань у літературі, експериментах, розрахунках;

- спонукання до аналізу теоретичних і практичних питань з метою становлення і самостійного формулювання навчальних проблем;

- створення такої ситуації для курсантів (слухачів), яка має декілька варіантів вирішення;

систематизація предметів, фактів, що охоплює міжпредметні зв'язки.

За ступенем участі викладача і курсантів у вирішенні проблем можна виділити три рівні. Перший рівень називається проблемним викладанням. Він характеризується тим, що поставлена викладачем проблема вирішена ним самим. Курсант лише слідкує за його міркуваннями і діями. Але сам факт постанови проблеми і розкриття логіки її рішення, показ протиріч, що виникають і засобів їх подолання активізує розумову діяльність курсантів, сприяє формуванню у них творчого підходу до процесів і явищ, які розглядаються. Проблемний виклад, до того ж, відповідає ходу розвитку пізнавального процесу в науці взагалі.

Другий рівень проблемного навчання відповідає за організацію частково-пошукової діяльності курсантів (слухачів), які отримують від викладача сформульовану проблему, самостійно пізнають її і визначають коло недостатніх знань. Використовуючи літературу, експеримент, розрахунки вони здобувають знання, котрих не достатньо. Вирішення проблеми і аналіз отриманих результатів здійснюється під керівництвом викладача

Третій рівень — це самостійна дослідницька діяльність. Проблема може формулюватися викладачем, але може визначатися і курсантами на підставі заданої теми. Роль викладача зводиться до консультацій, контролю, при необхідності - до подання необхідних вказівок, аналізу і оцінки отриманих результатів. Цей рівень відповідає курсовим і дипломним роботам (проектам), навчально-дослідницьким роботам, виконанню досліджень у наукових і науково-дослідницьких гуртках, підготовці доповідей і тематичних повідомлень на науково-практичних і науково-теоретичних конференціях. До нього також належать найбільш змістовна творча частина групових вправ.

Елементи проблемного навчання також повинні відображатися у різного роду планових і непланових контрольних заходів: «летючках», контрольних роботах, контрольних домашніх завданнях, заліках, іспитах. Питання і завдання при цьому повинні формулюватися так, щоб курсанти могли синтезувати відповіді з притягненням до них широкого навчального матеріалу з інших дисциплін, щоб метою контролю була не перевірка пам'яті чи рівня запам'ятовування вивченого матеріалу, а перевірка вміння мислити і знаходити у своїй пам'яті необхідні відомості для підтвердження думки.

Головне завдання проблемного навчання полягає не у повідомленні майбутньому спеціалістові визначеної кількості знань, а в прищепленні йому методики їх самостійного здобування та розв’язання практичних завдань за фахом. У цьому полягає основна відмінність проблемного та традиційного навчання. Отже, проблемне навчання відрізняється від традиційного як змістом, так і методично.

Проблемне навчання може ефективно використовуватися у межах контекстного підходу до організації навчального процесу і модульної побудови навчальних планів і програм. У цьому випадку перед курсантом спершу ставляться загальні проблеми підготовки бакалаврів і спеціалістів виходячи із відповідних моделей (кваліфікаційних вимог і характеристик), потім формулюються модулі підготовки за різними напрямами. Перед початком вивчення кожної дисципліни до курсантів доводяться основні проблеми, що витікають із цільової постановки дисципліни, розкриваються відповідні модулі, які охоплюють зміст дисципліни. Навчальний процес з дисципліни розгортається послідовно від однієї проблеми до іншої з урахуванням міжпредметних зв'язків.

Природньо, що при проблемному навчальні центр тяготіння в освоєнні навчального матеріалу переноситься з планових занять під керівництвом викладачів на самостійну роботу. Для цього необхідно розв’язати низку питань, таких, як, наприклад, підвищення інформатизації і комп'ютеризації навчального процесу, розширення навчально-лабораторної бази, забезпечення курсантів розробленими за спеціальною методикою навчальними посібниками. Особливе місце займуть питання розробки методів керівництва пізнавальною діяльністю курсантів (слухачів), раціонального поєднання колективних форм навчання з індивідуальними, організації поточного, проміжного підсумкового контролю знань.

Це характерно для підготовки спеціалістів для органів внутрішніх справ. Для впровадження проблемного навчання знадобиться суттєве підвищення науково-методичного рівня викладачів, розширення їх знань, розробка взаємопов'язаних навчальних дисциплін. Та затрачені зусилля виправдаються, бо якість підготовки випускників ВЗО МВС України безперервно підвищується. Вони будуть здатні бачити нагальні проблеми і самостійно їх вирішувати після завершення навчання на практичній роботі.