5.2. Традиційна організація навчального процесу

На теперішній час укорінився пояснювально-ілюстраційний (словесно-наочний) тип навчання, який часто називають традиційним. У ньому, на відміну від догматичного, присутні елементи роз’яснення походження знань, демонстрації їх розвитку, мета навчання. Суб’єкт пізнавальної діяльності (учень) позначається чіткіше, тому є можливість реалізувати принцип індивідуального навчання (існує облік та діагностика індивідуальних особливостей).

При традиційному методові навчальний процес жорстко регламентовано: за однією спеціальністю підготовки всі курсанти (слухачі) навчаються за єдиним навчальним планом, який є спільним для всіх навчальних програм і тематичних планів. Навчання організується у потоках і навчальних групах лише за розкладом (6 годин на день) у такій системі: лекція, семінар, лабораторні заняття, групове завдання та ін. при дуже обмеженому часі на самостійні заняття, що проводяться, до того ж, у вечірній час. Головний зміст дисципліни викладається курсантам та слухачам на лекційних заняттях і у належно методично-обрамленому вигляді. Як наслідок, вдається у стиснуті терміни викласти значний обсяг навчальної інформації.

На наступному етапі цей матеріал під керівництвом викладача доповнюється, конкретизується у інших видах навчальних занять та у ході самостійної роботи. Кожну навчальну дисципліну вивчають у суворій логічній послідовності, у тісному часовому і методичному зв’язкові з іншими дисциплінами (це забезпечується розкладом занять). Систематично здійснюється поточний та проміжний контроль знань, що дозволяє через систему зворотнього зв’язку (від курсанта (слухача) до викладача) оперативно вносити до навчального процесу необхідні корективи.

Пояснювально-ілюстраційний тип навчання (коли практично вся навчальна інформація, яка належить до засвоєння, викладається на планових заняттях під керівництвом викладача) дозволяє також здійснювати підготовку курсантів та слухачів і за тими дисциплінами, з яких у ВЗО МВС відсутня необхідна навчальна література. Перелічені особливості традиційного типу навчання мають багато позитивного, тому цей тип має досі значну перевагу над іншими підходами до організації навчального процесу.

Разом з тим, йому притаманні значні недоліки принципового характеру. Зупинимося на деяких із них.

Пояснювально-ілюстраційний тип навчання відзначається певною пасивністю курсантів (слухачів) у засвоєнні знань і набутті практичних навиків. Це обумовлено його сутністю, колективною формою організації навчального процесу, коли понад 80% усього бюджету навчального часу курсанти (слухачі) витрачають на заняття у потоках та навчальних групах, а самостійні заняття відіграють додаткову, допоміжну роль. Внаслідок цього превалює звернення до формального запам’ятовування навчального матеріалу, що не сприяє розвитку особистості, повному використанню її індивідуального творчого потенціалу, має місце некритичне сприйняття матеріалу. В умовах, коли курсанти (слухачі) обмежені в часі поданням їм наступного обсягу навчальної інформації, значення якої для належної практичної діяльності в органах внутрішніх справ вони ще не усвідомлюють, висока активність у навчанні не стимулюється. При використанні лише традиційних методів навчання роль курсанта (слухача) як суб’єкта навчального процесу, затушовано. Швидше за все він виступає у ролі об’єкта педагогічного впливу у суворо обмежених організаційних рамках. Його активність є наслідком виконання команди, що надходить каналом управління та контролю, а не за внутрішньою мотивацією, не за особистою спрямованістю.

При навчанні має перевагу мотивація досягнень, тобто прагнення за будь-якої ціни отримати гарну оцінку на іспитах, одержати добре призначення на випуску.

Для цієї системи є характерним загальновідоме протиборство викладача і курсанта (слухача). Перший, рухомий добрими намірами, примушує вчитися, а другий намагається уникнути цієї опіки. Для нього є важливішим отримання позитивної оцінки, ніж надбання поглиблених знань. Примушенню до активності курсант (слухач) протиставляє власні методи, що дозволяють йому уникнути активної навчальної роботи.

Справа у тім, що традиційна система не дозволяє у повній мірі використовувати внутрішні умови, тобто різні суб’єктивні фактори, попередній досвід курсанта (слухача), види мотивації, систему логічних взаємозв’язків із суспільством, людьми, переконання, потреби тощо. Інакше кажучи, традиційний тип навчання не забезпечує поєднання пізнавальної мотивації, мотивації досягнень та мотивації руху від навчання до практичної роботи, оперативно-службової діяльності.

У системі традиційного навчання не вдається розв’язати відоме протиріччя між колективною формою службової діяльності та індивідуальним характером засвоєння знань та надбання навичок. Індивідуалізація навчання за широкого використання персональних комп’ютерів є прогресивним напрямом у навчальному процесі. Однак, існує і негативний бік, який полягає у тому, що індивідуалізація розвитку умінь розв’язання практичних завдань в органах внутрішніх справ при колективному підході не сприяє їх розвитку, коли результати дії одного суб’єкта прямо залежать від дії інших.

Усталені форми організації навчального процесу призвели до того, що цілісний зміст практичної діяльності спеціаліста є відображенням викладу окремих дисциплін, відмежованих науковими підвалинами та рознесеними за часом засвоєння. Відповідно до цього, як правило, ВЗО МВС укомплектовано викладачами-предметниками, котрі добре знаються на науці, яку викладають, але, на жаль, мають слабку орієнтацію з інших (особливо не споріднених) дисциплін. Тому у курсантів та слухачів нерідко не формуються інтегровані за всіма дисциплінами навчального плану знання і навички, необхідні для успішного розв’язання службових завдань в органах внутрішніх справ.

При традиційному способі організації навчання важко розв’язати протиріччя між наукою, що безперервно розвивається, цілісністю службової діяльності та статичністю навчальної інформації, яка зазвичай викладена в сталій формі у навчальних книгах. Відтак виникає ситуація, коли курсанти та слухачі стають немов би відірваними від процесу розвитку суспільства, МВС України, інших правоохоронних структур. Способом розв’язання цього протиріччя є шлях переходу до безперервної освіти як засобу творчого відтворювання соціального і предметного досвіду, його успадкування та збагачення. Йдеться про підсилення аспекту детермінації майбутнім.

Усталеній формі підготовки спеціалістів не дозволяється розмежовувати такі поняття, як зміст навчання і зміст освіти. У ВЗО МВС майже не використовується поняття «зміст освіти». Обмежуються поняттям «зміст навчання».

Зміст навчання охоплює той навчальний матеріал, який визначають навчальні програми, тематичні плани, навчально-методична література. За такого підходу курсанти (слухачі) засвоюють не стільки реальну дійсність, скільки знаки, що виражають її у вигляді понять, формул, креслень тощо. За результатами засвоєння цього матеріалу з’ясовують рівень навчання, оцінюючи його за 4-бальною системою. Рівень знань за всіма окремо взятими дисциплінами дає далеко не повну характеристику ступеня підготовки випускника вищого закладу освіти для практичної роботи в органах внутрішніх справ. Відомі приклади, коли випускник ВЗО МВС – відмінник навчання – на практиці не має успіху.

Зміст освіти характеризує більш важливий аспект, ніж зміст навчання, а саме – рівень освіти особистості. Зміст освіти – це рівень причетності людини до культури, що визначає ті особисті та професійні риси людини, які мають бути сформованими шляхом прищеплення змісту навчання. Зміст освіти складається із системи знань, умінь, рис творчої діяльності, поведінки особистості, на досягнення яких необхідно спрямувати загальну діяльність викладача та курсанта (слухача).

Таким чином, у традиційній системі організації навчального процесу мета і зміст навчання фактично співпадають. Головна мета – це засвоєння дисциплін, які вивчаються. Зміст навчання – самі дисципліни, що подаються у знаковій формі навчальної інформації. Вирощування творчого особистого потенціалу людини, виховування її здатності до творчої самостійної діяльності є метою навчання за умов обгрунтованого підходу до підготовки спеціаліста, а змістом навчання є усе те, що забезпечує досягнення цієї мети. Рівень освіти випускника ВЗО МВС може оцінюватись не лише за результатами, які він отримав на іспитах за окремими дисциплінами. Необхідно використовувати й інші критерії, котрі дозволяють оцінювати його інтегральні, сукупні якості, здатність застосовувати творчий підхід до вирішення важких завдань у різноманітних ситуаціях.

Далі розглянемо інше коло протиріч, що є характерними для традиційної системи організації навчального процесу. У цій системі предмет навчально-пізнавальної діяльності курсантів (слухачів) має відносно абстрактний характер (тексти, знакові системи, інструкції тощо), а предмет майбутньої професійної діяльності подано у загальному контексті оперативно-службової діяльності, у складних, іноді непередбачених випадках. У ряді цивільних ВЗО це відоме протиріччя у деякій мірі вирішується організацією навчального процесу студентів безпосередньо у тих установах, на підприємствах, де будуть працювати випускники цих ВЗО.

Протиріччя між системним використанням знань у практичній діяльності і рознесенням цих знань по багатьох дисциплінах та семестрах розв’язується важко. Бо реальна можливість систематизації, інтегрування знань, які надбано за весь час навчання, виникає лише після випуску з ВЗО. Зорієнтованість курсантів (слухачів) на майбутнє, при традиційному навчанні все одно виступає у вигляді абстрактної перспективи застосування знань, що не може сприяти достатній мотивації активності у навчанні.

Мало уваги надається розв’язанню протиріччя між реакцією «відповіді» курсанта, у яку його становить традиція навчання (мета визначається викладачем, а курсант відповідає на його запитання, виконує завдання) та принциповою ініціативною позицією випускника ВЗО МВС, якому належить приймати рішення у ймовірних умовах, висувати різні пропозиції за службою.

Існуючі методи організації навчального процесу не дозволяють розв’язати протиріччя, яке полягає у тому, що форми організації навчально-пізнавальної діяльності курсантів (слухачів) не є адекватними щодо форм професійної діяльності випускника ВЗО МВС. Відтак, необхідно, щоб теоретичні знання і практичні навики виступали у ході служби в ОВС не предметом, на який була спрямована активність курсантів (слухачів), а засобом успішної оперативно-службової діяльності. Для цього необхідно використовувати різні підходи до планування навчального процесу, прогресивні методики викладання та організації пізнавальної діяльності курсантів (слухачів).

До прогресивних підходів до навчання належать: контекстний та діяльнісний підходи, проблемне, програмоване навчання та ін. Ці методи та підходи спрямовано на індивідуалізацію та активізацію пізнавальної діяльності курсантів (слухачів), на корінне підвищення якості підготовки випускників ВЗО МВС на підставі особистісного принципу, педагогіки співпраці викладача та курсанта за широкого використання комп’ютерної техніки та підвищення інформатизації навчального процесу.