5.6. Семінарські заняття

Семінарські заняття отримали свою назву від лат. seminarium, що означає розсадник. Вони проводились у давньогрецьких і римських школах як поєднання диспутів, повідомлень учнів, коментарів і висновків викладачів. Подальший розвиток семінарські заняття отримали в середньовічних університетах. У ХVІІІ ст. вони призначались в основному для роботи над першоджерелами, переважно з гуманітарних наук.

В наші часи семінар – це загальновживана назва широко застосовуваної форми занять з різноманітних навчальних дисциплін, частіше – з гуманітарних наук. Семінари проводяться з основних і найбільш складних питань (тем, розділів) навчальної програми. Вони мають цільове призначення щодо поглиблення і закріплення знань, отриманих на лекціях, на інших видах занять і у процесі самостійної роботи з навчальною і науковою літературою, а також прищеплення навичок з узагальнення і викладення навчального матеріалу. Семінари є ефективною формою закріплення теоретичних знань, розвитку пізнавальної активності, самостійності, професійного використання знань у навчальній обстановці.

Семінару як формі занять притаманна гнучкість. У ході його проведення вдається у повному обсязі урахувати специфічні особистості дисципліни, характер першоджерел, навчальної і наукової літератури, ступінь підготовленості курсантів (слухачів). На семінарах закріплюється зацікавленість слухачів і курсантів до науки, наукових дослідів, зв’язуються науково-теоретичні положення з практикою життя. На цих заняттях курсанти (слухачі) оволодівають науковим апаратом, навичками усного і письмового викладення матеріалу, а також захисту висунутих наукових положень і висновків.

У вищій школі сформувались три основних види семінарських занять:

семінар, головна мета якого-поглиблене вивчення ряду питань дисципліни, тематично (змістовно) пов’язаних з навчальною програмою;

підсумковий семінар з базових розділів навчальної дисципліни або з усієї дисципліни в цілому. На ньому розглядаються питання, які є стрижневими для дисципліни, важливими у методологічному відношенні, або ставляться значні проблеми, для вирішення котрих необхідно використати великий матеріал. Такі семінари зазвичай плануються чотирьохгодинними, їх рекомендовано проводити лектором потоку;

семінар дослідницького типу з тематикою з окремих часткових проблем науки для поглибленої їх обробки. Іноді семінар такого типу називають спецсемінаром (науковим семінаром).

Форми проведення семінарських занять можуть бути різноманітними. Вони залежать від типу семінару, змісту, особливостей дисципліни, досвіду і кваліфікації викладача, складу курсантів (слухачів). Розрізняють дві основні форми проведення семінару: розгорнута бесіда за складеним і заздалегідь доведеним до курсантів (слухачів) планом; невеликі доповіді курсантів (слухачів) з наступним їх обговоренням також за планом, раніше виданим учасникам семінару. Ці форми не повинні протиставлятися. У плані зазвичай відображається, в якій формі передбачається виступ курсантів (слухачів). Це можуть бути реферати, короткі доповіді, рецензії тощо.

Тематика семінарів щорічно обговорюється на кафедрі і лише після цього включається до тематичного плану дисципліни. У ряді випадків теми рефератів і доповідей повідомляються курсантам (слухачам) ще на початку вивчення дисципліни. Вони закріплюються за слухачами і курсантами як за їх бажанням, так і за рішенням викладача. Після цього викладач планомірно веде роботу з кожним із них, допомагає (але не нав’язує) скласти план реферату, рекомендує навчальну і наукову літературу, консультує з вузлових питань теми. В кінцевому результаті план реферату (доповіді) повинен бути результатом самостійної роботи курсантів (слухачів) над джерелами.

Як правило, знайомство з літературою здійснюється в три етапи. Спершу, користуючись рекомендаціями викладача і бібліографічними вказівками, курсант (слухач) складає орієнтовний список літератури, потім продивляється її і вибирає ту, яка, на його думку, містить корисний матеріал. На заключному етапі курсант (слухач) потребує допомоги викладача щодо поліпшення змісту реферату. Але останній не повинен придушувати самостійність доповідача. Головна роль викладача у роботі з курсантами та слухачами – розвивати самостійність, виховувати у підопічних особисту відповідальність.

Щоб поставити реферат на обговорення, викладачу необхідно попередньо ознайомитись з його змістом. Інакше може бути поданий до обговорення матеріал, який не має теоретичного і практичного значення у підготовці навчальної групи. При цьому можна рекомендувати такі критерії попередньої оцінки реферату: співвідношення змістовності реферату і теми, повнота, обгрунтованість, стрункість логічної структури, самостійність і оригінальність наукових суджень, науковість висновків і їх зв’язок з практикою, з життям, використання сучасного апарату дослідження, стиль і оформлення реферату та ін.

У педагогічній літературі критикуються випадки, коли викладач, надмірно допомагаючи доповідачу, сам «дотягує» реферат до необхідного рівня. Такий метод, складаючи видимість благополучності у організації семінару, не дає позитивних результатів. Не підміняючи доповідача, не працюючи за нього, викладач всіма можливими методами повинен добитися його самостійності. Досвідчені викладачі практикують закріплення декількох курсантів (слухачів) за однією і тією ж темою реферату, а на самому занятті доповідає один із них, інші можуть виступати з доповненнями, уточненнями. Визнається доцільним, щоб доповідь за рефератом робилася в усній формі, без прив’язаності до підготовленого тексту, бо лише у цьому випадку можна набути навичок успішного викладення матеріалу. Разом з тим, доповідачу необхідно користуватися планом, зачитувати окремі положення, які потребують точної передачі, наприклад, цитати, визначення і т.ін.

Семінарські заняття плануються, як правило, двох- чи чотирьохгодинними. Прихильники 4-годинних семінарів посилаються на можливість висловлюватися всім присутнім з необхідною повнотою, всебічно охопити тему заняття. Інші твердять, що за 4 години заняття у курсантів втрачається активність, слабне живість творчої дискусії, виникає втомленість. Звісно, це питання повинна вирішувати кафедра, спираючись на педагогічний досвід і особливості дисципліни.

Після доповіді за рефератом (зазвичай не більше 20 хв.) викладач організовує його обговорення. У ході заняття можуть ставитися запитання доповідачу (і викладачу), заслуховуються виступи. Керівник семінару дає необхідні пояснення, хоча зовні його втручання повинно бути не дуже активним і помітним. Доповідачу надається заключне слово, а потім викладач підводить підсумки заняття, робить висновки до нього.

При підготовці й проведенні семінарського заняття викладачу рекомендується спиратися на такі основні методологічні положення:

обгрунтована цілеспрямованість теми і мети – постановка проблеми, зв’язок теорії з практикою, майбутньою професійною діяльністю курсантів (слухачів);

продумане планування – виділення вузлових питань теми заняття, обгрунтованість змісту, його новизна і актуальність, використання найновішої наукової літератури;

високий організаційно-методичний рівень семінару, що забезпечує активність, відверту дискусію, насиченість змістом, конструктивний аналіз всіх відповідей і питань, ефективність використання навчального часу;

раціональний стиль проведення семінару, який допомагає пожвавленню дискусії, встановленню контакту з учасниками семінару, позитивних взаємовідносин, виключенню байдужості у їх роботі;

аргументовані висновки щодо заняття, які мобілізують слухачів та курсантів на подальшу творчу роботу над навчальним матеріалом.

З методики проведення семінару неможливо дати готові рецепти. Викладач повинен направити обговорення теми заняття (і реферату) на розкриття вузлових питань, дати, по можливості, змогу виступити усім учасникам семінару. Дотримуючись педагогічного такту, викладач не повинен припускати розмазаних, розтягнутих виступів. Для цього можна припинити заслуховування і запропонувати ознайомити навчальне відділення з планом подальшого виступу, при необхідності спрямувати його в потрібне русло. Якщо ж доповідач на семінарі припускає явні помилки, то для виключення втрат часу його рекомендується зупинити і запропонувати слово іншому. Успіх будь-якого семінарського заняття в значній мірі визначається ефективністю попередньої (до початку семінару) підготовчої роботи викладача з курсантами.

До кожного семінару складається і видається курсантам та слухачам план його проведення. У цьому документі вказується тема заняття, його мета, сформульовані для курсантів запитання, література і методичні рекомендації по підготовці до нього. Викладач розробляє і затверджує встановленим у вузі порядком план проведення семінару, як правило, його затверджує начальник кафедри. Плани семінарських занять також можуть бути включені в програму навчального курсу на весь період занять з означеної дисципліни.