6.2. Організація, форми і методи фінансування видатків бюджету

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60

Видаткова частина бюджету представляє собою, як уже відзначалось, зведення бюджетних асигнувань конкретним міністерствам і відомствам, об'єднанням і установам, управлінням і відділам виконавчих органів місцевого самоврядування. Головна задача виконання видаткової частини бюджету - забезпечення раціонального використання державних коштів на всіх ділянках бюджетного фінансування.

Порядок фінансування з відповідної ланки бюджетної системи встановлюється центральним органом державної виконавчої влади в сфері фінансової діяльності - Міністерством фінансів.

Фінансування з бюджета - це перерахування бюджетних коштів розпорядникам асигнувань через установи банківської системи на видатки, визначені фінансовими планами і кошторисами підприємств, організацій і установ і затверджені по бюджету.

Установи, підприємства і організації фінансуються за рахунок того бюджету, в якому були передбачені для них необхідні асигнування. Бюджетні асигнування - це планові суми, в межах яких можуть проводитись видатки із бюджету.

Фінансування з бюджета здійснюється на основі двох основних принципів: плановості та цільового характеру використання бюджетних коштів. Принцип плановості означає обов'язкову умову законодавчого затвердження даних видатків. Цільовий характер використання бюджетних коштів означає вимогу до розпорядників коштів використовувати виділені кошти по їх цільовому призначенню.

Організація фінансування покладена на фінансовий орган, який здійснює виконання даного бюджету. Установи банків здійснюють перерахування коштів з єдиного казначейського рахунку і рахунків місцевих бюджетів тільки на основі їх розпоряджень. В процесі фінансування фіноргани здійснюють контроль за економним і цільовим використанням бюджетних коштів.

Керівники установ і організацій, які одержують в своє розпорядження бюджетні асигнування, називаються розпорядниками коштів.

Розрізняють три ступені розпорядників коштів: головні, другого і третього ступеня. По обсягу наданих їм прав, обов'язків і відповідальності розпорядники коштів поділяються: по державному бюджету на три ступені (головних, другого, третього ступенів), а по місцевим бюджетам - на два ступені (головних і третього ступенів).

Поділ розпорядників асигнувань на ступені по тому чи іншому бюджету залежить від структури управління галуззю народного господарства чи соціально-культурних установ.

Головними розпорядниками бюджетних коштів по державному бюджету являються міністри і керівники інших центральних відомств (установ), по місцевим бюджетам - керівники управлінь (відділів) обласних, міських і районних Рад народних депутатів; а по міським (міст районного підпорядкування), сільським і селищним бюджетам - голови цих Рад.

До розпорядників коштів другого ступеня відносяться керівники підвідомчих міністерствам і відомствам органів управління, яким в свою чергу підпорядковані окремі підприємства, організації і установи.

Розпорядниками коштів третього ступеня являються керівники установ, організацій, підприємств, які підвідомчі головним чи другого ступеню розпорядників бюджетних коштів (призначень).

Наприклад, всі органи фінансової системи фінансуються за рахунок Державного бюджету, а їх керівники являються розпорядниками асигнувань: Міністр фінансів України - головним розпорядником коштів, начальники обласних, міських, міст Києва і Севастополя, фінансових управлінь - розпорядниками коштів другого ступеня, а завідувачі районними і міськими, міст обласного підпорядкування, фінансовими відділами - розпорядниками коштів третього ступеня.

Розподіл розпорядників коштів по місцевим бюджетам на два ступеня обумовлено тим, що місцеві органи управління галуззю діляться на дві ланки. Так, наприклад, районний відділ освіти очолює керівник відділу, який є головним розпорядником бюджетних коштів, він має в своєму підпорядкуванні школи, директори яких вважаються розпорядниками коштів третього ступеня, їм надано право самостійно розпоряджатись бюджетними коштами.

Головні розпорядники коштів мають значно більше прав, обов'язків і відповідальності порівняно з нижчестоящими розпорядниками бюджетних коштів. Вони (головні розпорядники) розглядають і затверджують кошториси підвідомчих установ, складають річні кошториси видатків в цілому по міністерству, відомству, управлінню (відділу), здійснюють у встановленому порядку перерозподіл бюджетних асигнувань із одних кошторисних підрозділів в інші. Вони мають право використовувати бюджетні кошти на утримання апарату тієї установи, яку вони очолюють, на централізовані заходи, а також розподіляти надані їм бюджетні кошти між нижчестоящими розпорядниками асигнувань. Одержані з бюджета кошти переводять в розпорядження підпорядкованим їм органам управлінь, організацій і установ, а в необхідних випадках відзивають і передають бюджетні асигнування від однієї установи іншій. Головні розпорядники коштів мають право збільшувати асигнування по кошторису одних установ при умові скорочення на ту ж суму і по тим же статтям кошторису іншим аналогічним установам. Здійснюють постійну перевірку законності і ефективності використання бюджетних коштів підвідомчими їм установами, несуть повну відповідальність за виконання кошторису видатків згідно з бюджетними призначеннями не тільки відомства в цілому, але і всіх підвідомчих їм установ і організацій, а також контролюють стан обліку і звітності в цих установах.

Розпорядники асигнувань другого ступеня одержують бюджетні кошти від головних розпорядників бюджетних коштів як на видатки по утриманню апарата самого розпорядника коштів другого ступеня, так і для переказу коштів підвідомчим установам і на централізовані заходи. Вони несуть відповідальність за використання бюджетних призначень перед головними розпорядниками коштів.

Розпорядники асигнувань третього ступеня одержують бюджетні кошти від вищестоящих розпорядників на утримання своєї установи. Вони мають свій кошторис, бюджетні рахунки в установах Державного казначейства, ведуть самостійно бухгалтерський облік виконання кошторису витрат, якщо їх облік не централізований, і складають встановлену звітність. Вони не користуються правом подальшого розасигнування бюджетних коштів. Розпорядники коштів другого і третього ступенів можуть одержувати фінансування з Державного бюджету не від головного розпорядника коштів, а безпосередньо з рахунку казначейства (відповідного територіального органу казначейства) на оплату рахунків за виконані роботи, одержані послуги від підприємств, установ, організацій та готівкою для виплати заробітної плати своїм працівникам.

У процесі фінансування з бюджету по рис. ______ нема потреби у відкритті двох бюджетних поточних рахунків головним розпорядникам коштів і розпорядникам коштів другого ступеня. Кожному з трьох рівнів розпорядників коштів відкривається лише один бюджетний поточний рахунок - на видатки установи.

Фінансування з бюджета здійснюється через ті установи банківської системи, на які покладена функція касового виконання даного бюджета. Установи банківської системи складають і надають у відповідні фінансові органи звіти про касове виконання бюджета, де знаходять своє відображення проведені з його рахунків видатки.

Головні розпорядники коштів несуть відповідальність за економне та раціональне використання бюджетних коштів, проводять перерахування коштів нижчестоящим розпорядникам коштів. Вони складають і надають фінансовому органу звіт про використання бюджетних коштів.

Розпорядники коштів другого і третього ступенів також несуть відповідальність за цільове використання бюджетних коштів. Вони складають і надають звіти про використання бюджетних коштів головним розпорядникам коштів та відповідному фіноргану.

Успішне виконання бюджета по видатках визначається чітким додержанням своїх функцій всіма юридичними особами: фінансовими органами, банками і розпорядниками коштів.

Відомо 2 методи фінансування з бюджета:

- відкриття кредитів;

- перерахування коштів з поточного рахунку бюджета на поточні бюджетні рахунки розпорядників коштів.

Різні методи надання бюджетних коштів обумовлені особливостями виконання бюджетів в різних ланках бюджетної системи.

Метод відкриття кредитів полягає в тому, що фінансовий орган через спеціальні документи - видаткові розписи повідомляє відповідну установу банка про встановлені суми та терміни видачі коштів з рахунків бюджета головним розпорядникам кредитів.

У практичній діяльності використовуються три типи видаткових розписів:

1. Видатковий розпис для фінансування установ, які знаходяться на бюджеті.

2. Видатковий розпис для фінансування суб'єктів господарської діяльності.

3. План фінансування (для фінансування капітальних вкладень або геологорозвідувальних робіт).

При відкритті кредитів бюджетним організаціям у видатковому розпису наводиться розподіл кредитів в розрізі параграфів (що характеризують типи установ), а також по деяким статтям видатків (заробітна плата, стипендії, придбання медикаментів, придбання обладнання), у відповідності до бюджетної класифікації.

Для підприємств і господарських організацій кредити відкриваються окремо видатковим розписом по кожній статті видатків - цільовому призначенню коштів.

Відкриття кредитів не означає перерахування грошових коштів на видатки головним розпорядникам кредитів. Це дозвіл фінансового органа на видачу коштів, яка потім здійснюється установами банків в межах встановлених видатковим розписом асигнувань. Підставою для відкриття кредитів є річний розпис бюджета з квартальним розподілом, де вказується сума затверджених на даний квартал асигнувань.

Сума відкритих кредитів зараховується на рахунки головних розпорядників кредитів, що означає збільшення їх грошових коштів у банку. При видачі коштів готівкою розпорядникам кредитів або оплаті їх видатків безготівковим шляхом зменшуються і грошові кошти на рахунках бюджета у банку.

На протязі строку, на який відкриті кредити, фінансовий орган може вносити відповідні зміни у встановлені суми фінансування, а при необхідності і закривати кредити.

Збільшення кредитів у кожному випадку проводиться тільки за рішенням відповідних органів влади або ж виходячи із бюджетних прав, представлених діючим законодавством України фінансовим органам і головним розпорядникам кредитів (переміщення кредитів у встановлених сумах з квартала на квартал або з одного параграфа на другий). Уточнення необхідності в кредитах здійснюється з урахуванням ходу виконання плана по відповідним показникам при наявності бюджетних резервів і невикористаних кредитів, а також можливостей для мобілізації внутрішніх ресурсів. З урахуванням цих факторів визначається фактична необхідність в кредитах, які треба відкрити їх головним розпорядникам.

Фінансові органи мають право зменшувати відповідно до плану розміри кредитів, які мають відкрити у випадках: недокомплектованості чисельності робітників бюджетних установ у порівнянні з затвердженим штатом; невиконання плану по мережі, по контингентам бюджетних установ, перевиконання плану надходження коштів батьків за перебування дітей в дитячих дошкільних закладах, наявності в бюджетних установах зверхнормативних запасів матеріальних цінностей на початок року та інш.

При здійсненні бюджетного фінансування допускається передвижка кредитів. Вона означає зміну цільового призначення бюджетних коштів шляхом збільшення асигнувань по одним видам видатків або розпорядникам кредитів за рахунок зменшення по іншим видам видатків або розпорядникам кредитів. Правом передвижки кредитів наділяються розпорядники кредитів в межах, встановлених діючим законодавством України.

Сутність другого методу фінансування полягає в тому, що фінансовий орган здійснює перерахування грошових коштів з рахунку бюджета на рахунки головних розпорядників коштів. Перерахування грошових коштів здійснюється тільки при наявності їх на даному рахунку в даний момент. Підставою для перерахування на рахунки головних розпорядників коштів º затверджені в бюджеті суми видатків - асигнування на даний квартал, передбачений в річному розпису бюджета.

Перерахування грошових коштів здійснюється не більше трьох разів на місяць. У випадку необхідності фінансовий орган може вносити зміни в квартальний розподіл асигнувань: перераховувати кошти за рахунок асигнувань наступних кварталів або надавати право використовувати перераховані кошти в наступному кварталі. Допускаються також деякі зміни у цільовому (по статтям) призначенні перерахованих коштів.

Фінансування капітальних вкладень здійснюється також на основі вище вказаних методів бюджетного фінансування. Перерахування провадиться у відповідності з обсягами робіт, що фінансуються, як правило, один раз на місяць.

До 1 липня 1993 року в Україні використовувались обидва методи бюджетного фінансування:

- відкриття кредитів - при фінансуванні з Державного бюджету;

- перерахування коштів з поточного рахунка бюджету на поточні рахунки розпорядників коштів - по місцевим бюджетам.

Застосування різних методів по державному і місцевим бюджетам визначались розбіжностями в організації касового виконання бюджету.

Грошові кошти державного бюджету не знаходились на одному рахунку в Національному банку, а були розсереджені по території всієї держави. При цьому об'єм мобілізованих на даній території доходів не співпадав із сумою фінансуємих з державного бюджету видатків. В одному районі (місті) могло надійти більше доходів в даний бюджет, ніж фінансувати видатків, в іншому - навпаки, суми фінансуємих видатків по державному бюджету більше доходів, які надійшли. В зв'язку з цим фінансування з державного бюджета здійснювалось шляхом відкриття кредитів, яке робилося щоквартально, а на фінансування капітальних вкладень - один раз в рік з квартальною розбивкою.

Другий метод, а саме - перерахування коштів з поточного рахунка бюджету на поточні рахунки розпорядників кредитів - застосовувався при виконанні місцевих бюджетів. Можливість використання такого методу визначалась тим, що грошові кошти місцевих бюджетів були зосереджені на рахунках в одній установі банку. Фінансування здійснювалось з поточного рахунку (основного) місцевого бюджету і тільки при наявності їх на даному рахунку в даний час.

З 1 липня 1993 року відповідно до Указа Президента України "Про порядок виконання Державного бюджету України" від 18 червня 1993 р. № 219/93 з метою забезпечення ефективного управління доходами і видатками Державного бюджету України, ведення касового порядку його виконання, посилення контролю за надходженням, цільовим і економним використанням державних коштів було вирішено, що Міністерство фінансів України буде здійснювати фінансування видатків у межах наявних фінансових ресурсів у Державному бюджеті України. Для концентрації бюджетних коштів і проведення видатків Міністерству фінансів України був відкритий в Національному банку України рахунок "Кошти Державного бюджету України". Це означало, що з 1 липня 1993 року в Україні почав застосовуватися єдиний метод бюджетного фінансування - перерахування коштів з поточного рахунка бюджету на поточні рахунки розпорядників коштів.

У 1995 році на виконання Указу Президента України "Про Державне казначейство України" від 27 квітня 1995 року було утворено Державне казначейство України. З 1 квітня 1997 року фінансування здійснюється по обох схемах (№ і № ).

6.3. Касове виконання бюджету

У процесі виконання бюджету, як державного, так і місцевого рівня, в самостійну сферу виділяється касове його виконання.

Під касовим виконанням бюджету слід розуміти організацію і здійснення розрахунково-касових операцій (прийом, зберігання і видачу бюджетних коштів) по виконанню бюджету відповідного рівня.

Це одна із найбільш складних сфер виконання бюджету в цілому.

Відомо 2 системи касового виконання бюджету:

1. Банківська.

2. Казначейська.

При банківській системі рахунки по виконанню бюджету відкриваються в установах банківської системи.

Установи банків виконують слідуючі операції по касовому виконанні бюджетів:

- приймають кошти в доходи кожного з бюджетів, які входять в бюджетну систему, і зараховують їх на рахунки відповідних бюджетів;

- проводять розподіл в установлених розмірах (в законі про Державний бюджет, в постановах місцевих органів влади про затвердження бюджетів) загальнодержавних податків і доходів між всіма бюджетами бюджетної системи країни;

- видають кошти міністерствам, відомствам, галузевим управлінням (відділам) виконавчих комітетів місцевих органів влади, підприємствам, організаціям і установам;

- ведуть облік доходів і видатків бюджетів і складають звітність про їх касове виконання;

- контролюють своєчасність представлення (подання) підприємствами, організаціями і установами доручень в установи банків на перерахування в бюджет податків, удержаних із заробітної плати і внескам по державному соціальному страхуванні і ряд інших операцій.

Коли Україна входила до складу СРСР, Державний бюджет СРСР об'єднував союзний бюджет і державні бюджети союзних республік, а порядок касового виконання Державного бюджету СРСР встановлювався Державним банком СРСР за погодженням з Міністерством фінансів СРСР. Контори Держбанка СРСР організовували і контролювали, забезпечували роботу по касовому виконанню Державного бюджету СРСР в міських (операційних) управліннях (відділах) контор і в підпорядкованих установах Держбанку СРСР. Держбанк України був підпорядкований Держбанку СРСР, а Міністерство фінансів України виконувало всі вказівки і розпорядження Міністерства фінансів СРСР. Довгий час, а саме при командно-адміністративній системі СРСР діяла єдина централізована банківська система в особі одного банка - Держбанка СРСР, яка здійснювала касове виконання Державного бюджету СРСР.

У зв'язку із розпадом СРСР і проголошенням України, як незалежної держави, з своїми органами законодавчої і виконавчої влади, з своїм фінансовим планом, стала потреба у новій системі касового виконання бюджету. Але система по суті не змінилась, а саме - як і та, що діяла в СРСР, вона включала дві схеми фінансування видатків:

- виконання місцевих бюджетів здійснювалось в межах доходів, які реально надійшли;

- виконання Державного бюджету України базувалось на принципі авансування видатків на кредитній основі.

Доходи, які надходили в державний бюджет, акумулювались на окремих рахунках в установах комерційних банків.

Комерційні банки, де відкривались рахунки організацій і установ, які фінансувались із бюджету, повинні були направляти свої кредитні ресурси на оплату видатків відповідно до одержаних від Мінфіну України бюджетних доручень, т.ч. по суті бюджетні рахунки цих організацій і установ, були активними рахунками, по яким здійснювалось авансування видатків Держбюджету за рахунок кредитних ресурсів комерційних банків. Такий порядок виконання Держбюджету був розрахований на систему єдиного банку і підривав основи ліквідності банківської системи України: комерційні банки не мали в своєму розпорядженні достатньої суми ресурсів для авансування видатків Держбюджету в умовах постійного зростання бюджетного дефіциту і здійснювали по своїй суті безобгрунтовану емісію грошової маси.

В 1993 році з виходом ряду нормативних актів, а саме Указу Президента України від 18 червня 1993 року ¹ 210/93 "Про порядок виконання Державного бюджету України" та Тимчасових методичних вказівок "Про порядок касового виконання Державного бюджету України по доходах та видатках", затверджених Мінфіном України і НБУ від 28 червня 1993 року, ¹ 17010/1338, касове виконання бюджету потерпіло ряд змін. З 1 липня 1993 року касове виконання Державного бюджету почало здійснюватись Національним банком України через свої регіональні управління та за його дорученням, погодженим з Мінфіном України - через Укрсоцбанк, банк "Україна", "Промінвестбанк" та інші комерційні банки. Новий порядок касового обслуговування означав, що фінансування повинно було здійснюватися в межах доходів, які реально надійшли, а також одержаних кредитів банку. Державний бюджет України поча в виконуватися по схемі, аналогічній місцевим бюджетам.

Касове виконання доходної частини бюджету здійснювалось шляхом перерахування коштів платниками податків, зборів та інших обов'язкових платежів зі своїх розрахункових рахунків і зарахування їх на відповідний рахунок бюджету. Для цього установи комерційних банків відкривали відповідним фінансовим органам (районним, міським) рахунки для обліку доходів Державного бюджету на балансовому рахунку ¹ 100 "Доходи Державного бюджету" за підрозділами бюджетної класифікації і символами щомісячного звіту Національного банку по виконанню Державного бюджету України.

Для обліку загальнодержавних податків і зборів (податок на добавлену вартість, акцизний збір та прибутковий податок з громадян), які розподіляються між державним бюджетом і бюджетом автономної республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, були відкриті балансовий рахунок ¹ 080 "Доходи, що розподіляються між бюджетами". Суми надходжень на вказаний рахунок, розподілялися між бюджетами за нормативами, затвердженими Верховною Радою України, не пізніше слідуючого робочого дня. З метою забезпечення контролю за надходженням доходів Державного бюджету, своєчасним їх перерахуванням Міністерству фінансів України, в установах комерційних банків був відкритий окремий, особовий активний рахунок на балансовому рахунку ¹ 100 "Кошти Державного бюджету України, що перераховані Міністерству фінансів України", на якому відображалась сума щоденних перерахувань.

Суми доходів, ще надійшли на доходні рахунки, відкриті на балансовому рахунку ¹ 100, перераховувались комерційними банками, обласним управлінням Національного банку на відкриті в них транзитні рахунки на балансовому рахунку ¹ 100 "Кошти Державного бюджету України".

З метою забезпечення контролю за своєчасним і повним перерахуванням доходів державного бюджету в Управлінні Національного банку реєструвались дати і номери повідомлень (авізо), що надійшли з комерційних банків.

Управління Національного банку щоденно перераховували регіональні залишки транзитних рахунків на централізований рахунок Міністерства фінансів України, що був відкритий в операційному управлінні Національного банку на балансовий рахунок ¹ 100 "Кошти Державного бюджету України". Операційне управління Національного банку щоденно видавав Міністерству фінансів виписки із централізованого рахунку, з доданням копій повідомлень, одержаних від регіональних управлінь Національного банку.

Касове виконання доходної частини місцевих бюджетів здійснювалось шляхом перерахування коштів з розрахункових рахунків платників податків і зборів, інших уповноважених на те органів або безпосередньо громадян на основні поточні бюджетні рахунки, які відкривались відповідним (районним, міським, обласним) фінансовим органам.

По сільським і селищним бюджетам відкриття рахунків здійснювалось відповідно для сільської і селищної Ради народних депутатів, на які зараховуються всі внески до бюджету.

На вказані рахунки зараховувались і суми відрахувань від загальнодержавних податків і зборів, а також дотації, субвенції і бюджетні позики.

Касове виконання видаткової частини бюджетів здійснювалося шляхом перерахування коштів з відповідних бюджетних рахунків на поточні бюджетні рахунки головних розпорядників коштів по відповідним бюджетам.

Міністерство фінансів України здійснювало фінансування видатків з Державного бюджету України в межах доходів бюджету шляхом перерахування коштів платіжними дорученнями на відкриті міністерствам, відомствам, підприємствам, організаціям, установам і фінансовим органам бюджетні поточні рахунки в установах банків.

Для фінансування витрат за рахунок Державного бюджету Міністерству фінансів України відкривався в операційному управлінні Національного банку на балансовому рахунку ¹ 124 "Видатки Державного бюджету України" - централізований рахунок за видатками Державного бюджету.

Перерахування коштів державного бюджету на розрахункові рахунки підприємств, установ і організацій заборонялося.

Міністерствам і відомствам, іншим розпорядникам коштів в установах банків по фінансуванню видатків на народне господарство та на капітальні вкладення відкриваються поточні бюджетні рахунки в розрізі розділів, глав і статей бюджетної класифікації та символів звітності. По фінансуванню видатків соціально-культурних заходів та на утримання органів управління і влади міністерствам і відомствам та іншим розпорядникам коштів в банку відкривається поточні бюджетні рахунки в розрізі розділів бюджетної класифікації. Головним розпорядникам коштів відкривається два бюджетних поточних рахунки: на видатки установи і для переказу підвідомчим установам та централізовані видатки. Розпорядникам коштів в установі банку відкриваються бюджетний поточний рахунок на видатки установи. Головним розпорядникам коштів поточні бюджетні рахунки відкриваються на підставі платіжного доручення Міністерства фінансів України, а розпорядникам коштів другого і третього ступеня, на підставі платіжного доручення головного розпорядника коштів.

Фінансування міністерств і відомств (головних розпорядників коштів) здійснюється Міністерством фінансів України через операційні управління Національного банку України, Укрінвестбанку, банку "Україна" та Укрсоцбанку. Фінансування здійснюється в межах квартальних асигнувань, а при недоодержані доходів, асигнування з бюджету відповідно корегуються.

Така система касового виконання бюджету мала ряд недоліків:

Вказана схема передбачає постійний зустрічний рух доходів і видатків "по вертикалі". В результаті значні суми коштів знаходяться "в дорозі", значні відволікання бюджетних коштів - у взаєморозрахунки.

Розподілення загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів здійснювали також установи комерційних банків, які порушували встановлені нормативи відрахувань та терміни їх перерахування. В результаті цього Державний бюджет недоотримував належні йому кошти.

Наявність великої кількості поточних бюджетних рахунків не дозволяла застосувати механізм попереднього контролю за їх використанням. Кошти бюджету були розосереджені на багатьох рахунках міністерств, відомств, які використовувалися неефективно.

Звітність Національного банку Міністерству фінансів були єдиним джерелом даних, які дозволяли контролювати процес виконання бюджету. Міністерство фінансів не мало повноважень та реальних важелів управління коштами.

Вказані недоліки діючої системи касового виконання бюджету не дозволяли забезпечити рішення першочергових питань, які виникли з переходом до фінансування видатків Державного бюджету України в межах його доходів. Насамперед, це стосувалося забезпечення системного контролю як за проходженням коштів бюджету через банківську систему, так і за ефективним використанням коштів розпорядниками.

Ці питання можливо було вирішити шляхом переходу до казначейської системи касового виконання Державного бюджету України. З цією метою при Міністерстві фінансів України в 1995 році було утворене Державне казначейство, на яке було покладено функцію касового виконання Державного бюджету.

Принципова відмінність казначейської системи виконання Державного бюджету від банківської полягає в слідуючому: всі бюджетні кошти будуть акумулюватись на єдиному казначейському рахунку, який об'єднує у собі систему рахунків, які діють в єдиному режимі і через які органи Державного казначейства здійснюють операції по доходах та видатках.

В основу діяльності казначейства покладений принцип єдності каси Держбюджету. Перейти від банківської системи касового виконання бюджету до казначейської означає заміну практики виконання бюджету по відомчому принципу на територіальний (через територіальні органи казначейства). При даній системі касового виконання мобілізацію доходів бюджету, фінансування видатків бюджету, розподіл фінансових ресурсів між відповідними рівнями бюджетної системи здійснюють органи Державного казначейства через казначейські рахунки, відкриті в Національному банку.

Система фінансування через органи казначейства принципово відрізняється від відомчої системи фінансування, коли бюджетні кошти передаються у користування розпорядникам коштів. Для цього будуть закриті поточні бюджетні рахунки в комерційних банках і замість них будуть відкриті особові рахунки в органах Державного казначейства. З цих рахунків буде здійснюватися оплата рахунків за певні послуги чи виконані роботи, які були надані розпорядникові коштів, та видача готівки безпосередньо розпорядникові коштів. Перерахування коштів бюджетним установам здійснюється через територіальні органи казначейства.

З 1 квітня 1997 року в Україні запроваджена казначейська система касового виконання Державного бюджету по видатках.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України "Про касове виконання Державного бюджету України" від 3 квітня 1996 року № 401 та змінами, внесеними до нього казначейські рахунки відкриваються в наступних банківських установах: Національному банку України, Акціонерно-комерційному агропромисловому банку "Україна", Акціонерно-комерційному банку соціального розвитку "Укрсоцбанк", Українському акціонерному промислово-інвестиційному банку "Промінвестбанк", Аціонерному поштово-пенсійному банку "Аваль", комерційному банку "Приватбанк", Акціонерному банку "Брокбізнесбанк", об'єднаному комерційному банку (м.Сімферополь), Українському кредитному банку, Акціонерному комерційному банку "Надра", Акціонерному комерційному інноваційному банку "Укрсиббанк", Акціонерному банку "Київська Русь", Комерційному банку "Фінанси та кредит", Акціонерному комерційному банку "Трансбанк", Державному спеціалізованому комерційному Ощадному банку України, Акціонерному комерційному банку "Правекс-банк".

Рахунки по виконанню місцевих бюджетів відкриваються в установах тих банків, з якими укладають договори відповідні Ради народних депутатів. Ці рахунки можуть знаходитися і в установах банків, де розміщені казначейські рахунки.