2. Діалектика економічного і соціального та суперечності ринкової економіки

Економічна сфера і притаманні їй матеріальні потреби, на перший погляд, (протилежні, соціальній сфері, соціальним потребам, у тому числі духовним, культурним, гуманітарним. Проте ця протилежність не виключає їх взаємозв'язку. Цілком очевидне зростання переваг економічних факторів для розвитку соціальної сфери. Цю реальність відтворює поява таких термінів, як економіка освіти, науки, культури, спорту та інших соціальних підсфер, розвиток яких потребує масштабнішого і різноманітнішого економічного забезпечення. Економіка дедалі ширше та інтенсивніше виходить за межі матеріального забезпечення фізіологічних потреб людини, а мотиви економічної дії - поза економічні цілі. Подібні мотиви - це продукт функціонування суспільної спільноти, а не уподобання конкретного індивіда.

Самий економічний розвиток виступає як передумова соціального перетворення, оскільки таке перетворення є надто дорогим, стосується виробничих факторів і мобілізує інтелектуальний потенціал на прогресивний розвиток і розширення та зміцнення соціалізації суспільства.

Відомо, що економічний прогрес постає передумовою соціальних перетворень та соціального розвитку взагалі. Через надто “високу оцінку” останніх соціальна задоволеність людей неможлива у тих державах, які за економічними позиціями перебувають на периферії світового розвитку.

 Стабільне політичне становище – також необхідна умова для соціального розвитку. Соціальна галузь є одночасно і зв'язком, і ареною зіткнення політичних та економічних проблем.

Традиційні підходи розглядають соціальне начало як похідне від економічного, що надає соціальному розвитку риси додатка економічного прогресу. Такий підхід був характерний переважно для індустріального суспільства і не враховував того, що НТР вже відкрила нову постіндустріальну епоху побудови суспільства, в якій економічна могутність примножується шляхом впровадження високих технологій, управління інформаційними потоками і значною мірою забезпечується за рахунок задоволення цілеспрямованого зростання рівня людських цінностей і потреб.

Соціальна сфера – це така система, якій властиві гнучкі механізми самоорганізації, саморегуляції соціальних відносин і процесів. Саме ці механізми забезпечують цілісність системи, її регулювання та функціонування, вдосконалення і розвиток.

Зміни у соціальній сфері перебувають у тісному зв’язку зі змінами в інших сферах життєдіяльності суспільства. Їх причинно-наслідкова залежність певною мірою взаємозумовлена і регульована. Суть такої взаємозумовленості полягає в тому, що, як правило, більшу роль у розвитку основних сфер суспільства відіграє та з них, яка тісніше пов’язана з матеріально-виробничою сферою.

Визнання матеріальної основи суспільних відносин вирішальним чинником, що забезпечує націленість, зміст і темпи розвитку соціальної сфери, з точки зору причинно-наслідкової залежності сфер життєдіяльності суспільства виглядає все ж дещо спрощено, оскільки соціальна орієнтація економіки разом із забезпеченням належної якості життя людини, її прав і свободи передбачає досягнення політичної і громадської згоди у суспільстві на основі економічного і духовного розвитку з врахуванням при вирішенні соціальних аспектів інтересів всіх верств населення, що є запорукою політичної, громадської, економічної та соціальної стабільності у суспільному і державному житті.

Водночас слід наголосити, що соціальна та економічна сфери є різними підсистемами, між якими існує діалектична функціональна залежність. Жодна з них не може бути автономною, хоч кожна з них виконує роль, призначену саме для неї суспільною еволюцією. Сенс їх органічного розвитку, з точки зору теорії систем, полягає у взаємозалежному системному прогресі, коли жодна з цих підсистем не повинна розвиватися на шкоду іншій. Реальні зміни в одній з них набувають прогресивного змісту лише за умов аналогічних (прогресивних) зрушень в іншій.

Взаємозалежність і взаємодоповнюваність соціальної і економічної складових – характерна риса органічного системного розвитку суспільства, в якому економічна якість прогресу поєднується з соціальною якістю. І тут важливо виокремити процеси, котрі свідчать, в якій мірі відбувається таке поєднання, адже будь-яке виробництво, тобто будь-яка економіка,  має сенс, лише коли вона націлена на задоволення потреб людей, а не просто – підвищення ефективності.

Важливо привернути увагу до двох важливих моментів, що мають неабиякий вплив на соціальну сферу: це – політичні та культурні чинники. До того ж, і соціальна сфера, залишаючись відносно самостійною, в свою чергу впливає на всі інші сфери життєдіяльності суспільства. Інтегруючи при цьому можливості інших сфер життєдіяльності суспільства, соціальна сфера перетворює кожну з них, впливаючи адекватно власній природі. Вони ж, у свою чергу, здійснюють постійний вплив на соціальну сферу, змушують її перебудовуватися, нейтралізувати або асимілювати ці впливи.

Розвитку соціальної сфери притаманна ще низка чинників, специфічних саме для розвитку соціального, йдеться передусім про вплив соціально-демографічних, національно-етнічних і соціально-психологічних характеристик соціальної сфери. Взаємозв’язок і взаємовплив соціальної сфери може мати як постійний, так і випадковий характер. Переплетіння необхідних і випадкових взаємодій надають їх проявам імовірнісного характеру.

 Об’єктивною основою діяльності індивідуумів або груп у соціальній сфері є суперечність між потребами людей і матеріальними умовами, що задовольняють їх. В основі руху соціальної сфери як цілого, що розвивається, є загальний для всіх її компонентів і у той же час специфічний для системи взагалі закон зростання потреб, що управляє функціонуванням як самого цілого, так і частин, що його створюють. Прикладом ще однієї суперечності, яка визначає розвиток соціальної сфери, може стати суперечність загального та індивідуального. У соціальній сфері суспільні та особисті інтереси спрямовуються і до вирівнювання міри задоволення потреб людей, і до соціально групової відмінності. Ця суперечність системна і відтворює взаємодію елементів з системою та частини з цілим. Вона виявляється як загальна закономірність діалектичного процесу: роздвоєння об’єкта на протилежні частини із збереженням його як цілого.

Якість органічного розвитку полягає в його націленості на забезпечення добробуту людей. Диференціація економічної і соціальної підсистем залежить від специфіки потреб та інтересів кожної з них. Економічні потреби — це матеріальні потреби людини, включно з такими, що пов’язані з функціонуванням суспільного виробництва. Соціальні потреби — це потреби людини як особистості, які первісно задані самою природою людини і розвиваються у зв’язку з її функціонуванням у суспільстві. Задоволення тих чи інших потреб здійснюється за умов певного соціально-економічного порядку.

Порядок - це обмеження, які коригують як ринковий механізм саморегулювання, так і інші складові механізму. Так, угоди та дії, що стримують конкуренцію, наприклад картелювання, дають змогу незалежним підприємствам опікуватися власними економічними інтересами на шкоду соціальним. Тому конкуренція потребує розробки порядку з метою створення норм з формування якості конкуренції, а також норм щодо захисту існування самої конкуренції. 

Безпосередньою рушійною силою економічного розвитку є конкуренція між незалежними економічними суб’єктами. Проте економічний прогрес тісно пов’язаний з прогресом соціальним. Без цього взаємозв’язку неможливий ані соціальний, ані економічний розвиток. Проте оцінити цей зв’язок складно, оскільки важко визначити результати соціальних процесів за допомогою лише кількісних показників. Взаємодоповнюваність, взаємозалежність соціального та економічного начал — характерна риса органічного системного розвитку, в якому економічна якість прогресу рівною мірою поєднується з соціальною якістю.

Необхідні нові підходи до визначення соціальної сфери та оцінки її ролі у суспільному розвитку. Вони мають відштовхуватися від того, що людина — центр формування економічних і соціальних відносин, особистий добробут її залежить від умов політичного середовища, соціальних умов життя та особливо від соціальної захищеності і самореалізації особистості незалежно від її внеску у результат виробництва.

Одним із суттєвих завдань порядку у сфері праці і соціальних відносин є недопущення того, аби людина як “засіб”, фактор виробництва в економіці перетворювалась на інструмент. Це  викликає необхідність нормування прав і обов’язків щодо забезпечення: 1)  захисту і турботи про здоров’я, людську гідність, право на реалізацію особистості; 2) захист від небезпечних умов праці (охорона праці); 3) забезпечення робочим місцем і гарантії щодо тривалості робочого часу. Крім того, порядок у сфері праці і соціальних відносин містить нормування стосовно цілеустановок, що випливають з соціально ціннісних уявлень суспільства, таких як соціальний мир, соціальний захист і соціальна справедливість: забезпечення  життєвого рівня і застрахованості від ризиків життя, медичного обслуговування та освіти; підтримка високого рівня зайнятості і вдосконалення її структури.

Соціальний та економічний порядок є тільки різними вимірниками і компонентами єдиного життєвого порядку. Через це вони мають відповідати один одному. Економічний порядок повинен бути адекватним економічному зростанню, не підривати економічних стимулів. Взаємозв’язок і взаємодоповнюваність економічного і соціального порядку випливає із взаємозв’язку і взаємодоповнюваності соціальної та економічної сфер.

Розвиток соціальної сфери — це необхідна умова проведення глибоких економічних реформ, що особливо актуально для нашої країни, але соціальна орієнтація економіки неможлива без виваженого розподілу створеного національного доходу для забезпечення економічних інтересів всіх верств населення.

Досвід розвинутих країн важливо врахувати й україні. Посилення соціальної орієнтації економіки має стати важливою характеристикою майбутньої стратегії соціально-економічного розвитку. Про необхідність посилення людського виміру вітчизняного народного господарства свідчить наявна структурна криза, яка постала внаслідок тривалого ігнорування соціальної сфери і недостатнього впливу споживчого сектора економіки.

Реалізація соціальної орієнтованості економіки практично усуває монополізм будь-якої соціальної форми. Той спосіб організації суспільства, який базувався на пануванні якоїсь соціальної форми, одного соціального устрою, що витісняв або підпорядковував собі інші, і називається соціально-економічною формацією, на зміну якій прийшли суспільні устрої, що базуються на безлічі соціальних форм і розглядаються під таким кутом зору соціально змішаними або поліморфічними. Головне в них — конкурентна взаємодія різних соціальних форм. Чисельність соціальних форм передбачає багатоваріантність, можливість вибору і переходу від одного варіанта до іншого. Це забезпечить сталість поліморфічних систем, здатність їх адекватно реагувати на умови розвитку, що змінюються.

Соціальна орієнтованість спрямована на виявлення потенціалу людської особистості. Соціальна справедливість асоціюється з можливістю реалізації і розвитку здібностей людини. Різні соціальні ролі, які виконують люди у соціально орієнтованій ринковій економіці, виявляються способом їх соціальної самореалізації. Різні соціальні інтереси визначають життєздатність суспільства, потенціал його самоорганізації. Подібне соціальне багатство доповнює економічна багатоваріантність.

За основу взаємозв’язку економічної і соціальної сфер сучасного світу покладено один і той самий принцип ефективності прийняття рішень — досягнення згоди між людьми. Він діє як у ринковій економіці, так і в соціальній сфері. Процеси обміну суб’єктів ринку товарами і послугами базуються на згоді між ними щодо цих обмінів. За таким самим принципом будуються і соціальні відносини співробітництва і соціального партнерства, соціального захисту. Суть їх полягає в тому, що не повинна проводитись така соціально-економічна політика, яка призводить до збагачення одних соціальних груп або класів за рахунок погіршення стану інших. Недодержання соціально-економічних засад дотримання справедливості у суспільстві унеможливлює соціальну стабільність та економічне зростання. І соціальна, і економічна діяльність мають будуватися з урахуванням цього об’єктивного принципу. Завдяки йому можна досягти узгодженості економічної ефективності і соціального ефекту.

Цілком очевидне посилення значення економічних факторів для розвитку соціальної сфери. Цю реальність відтворює поява таких термінів, як економіка освіти, науки, культури, спорту та інших соціальних підсфер, розвиток яких потребує масштабнішого і різноманітнішого економічного забезпечення. Економіка дедалі ширше та інтенсивніше виходить за межі матеріального забезпечення фізіологічних потреб людини, а мотиви економічної дії — поза економічні цілі. Подібні мотиви — це продукт функціонування суспільної спільноти, а не уподобання конкретного індивіда.

У процесі забезпечення соціального прогресу постає завдання здійснити розробку проблеми взаємозв'язку таких понять, як громадянське суспільство, суспільний побут і процес соціалізації і розвитку особистості. При цьому необхідно зауважити на важливість ролі у цьому процесі відносин власності, оскільки саме вона дає змогу людині, на відміну від фізичного існування "я", стати громадянським "я", а отже, й елементом громадянського суспільства.

Існує шість сфер життєдіяльності людини, що тісно переплетені між собою, проте кожна має власну структуру, свій центр "обертання", свій закон розвитку: продуктивні сили, екологія людини, ідеологічна, політична, соціальна та економічна сфери. І хоча кожна з них цілісна структурно та функціонально, проте перебуває у стані активної взаємодії з будь-якою іншою. Провідну роль у цій взаємодії відіграє та сфера, яка на даному етапі розвивається найдинамічніше. До неї і пристосовуються всі інші сфери. Саме  переплетіння економічної і соціальної сфер стає особливо важливим з посиленням соціальної орієнтованості економіки, необхідність в якій породжується потребами самої економіки у висококваліфікованих, високоосвічених і досить забезпечених матеріально спеціалістах, а також потребою у додержанні соціальної стабільності суспільства.

Для того щоб соціальна сфера дістала розвитку, що відповідає переходу до соціально орієнтованої економіки, і була здатна своєчасно та оперативно  реагувати на споживчий попит, який надто швидко змінюється в умовах нтр, виділення коштів на її розвиток повинно здійснюватися не тільки суспільством, але й за рахунок індивідуальних переваг. Проте допоки  рівень оплати праці в україні залишатиметься надзвичайно  низьким, доки  більша частина створюваного національного доходу концентруватиметься у руках олігархічної верхівки та держави, повнокровний розвиток соціальної сфери неможливий. Ступінь неадекватності розвитку соціальної сфери самим соціальним потребам за таких умов зростає.

На сучасному етапі в україні у зв’язку із здійсненням процесів капіталізації національної економічної системи, що виявилося у 1) тотальній приватизації кланово-номенклатурною верхівкою створеного працею багатьох поколінь національного багатства; 2) деградації основної продуктивної сили (людини) та соціальної сфери з позбавленням переважної більшості населення основних гарантованих конституцією прав на безоплатне отримання послуг охорони здоров’я, безоплатну освіту, зокрема вищу та  середню, оскільки остання за кількістю грошових внесків фактично перетворюється на платну; 3) руйнуванні раціональних елементів державного регулювання економіки та соціальної сфери економіки; 4) переході до нераціональних соціальних дій, що відповідають архаїчним формам капіталізму із властивою йому байдужістю до технологічного укладу економіки, орієнтацією не на створення нових джерел збагачення, а переважно розподіл уже створеного, нехтуванням соціальними інтересами суспільства. Тому важливо не тільки не допустити повторення традиційних вад капіталізму: макроекономічної нестабільності, соціальної диференціація суспільства за доходами і добробутом тощо, але й уникнути на перехідному етапі утворення нових.

Не випадково на конференції оон з проблем майбутнього розвитку цивілізації (1992 р.) Традиційну ринкову систему економіки, основу якої становить приватна власність, визнано глухим кутом, що загрожує існуванню людства. Проте, слід зазначити, що на сучасному етапі це поняття скоріше існує як термін наукової літератури, особливо західної, яким користуються для протиставлення високоефективної економіки розвинутих країн на відміну від затратної адміністративно-командної економіки, а також застосовується щодо капіталізму минулих століть.

Це пов’язано з тим, що ринкова економіка, ринок перейшли до більш розвинутих форм існування, заснованих на оптимальному поєднанні ринкових важелів саморегулювання економіки з державним регулюванням. Неможливість існування ринкової економіки у чистому вигляді виявили кризи 30-х років у європі і особливо – у сша, що виникли внаслідок неспроможності ринкового механізму здійснювати саморегулювання економіки, рівномірно розвивати продуктивні сили, народне господарство загалом, долати монополізм в економіці, забезпечувати соціальні потреби всіх верств і прошарків населення. Цікаво, що з часом ринкова економіка потребує створення необхідних передумов для збереження і забезпечення конкуренції, щоб ефективно розподілялись ресурси.

Ринкова економіка нездатна вирішувати у загальнонаціональному масштабі проблеми фундаментальних наукових досліджень, що за своїм значенням у довгостроковому плані забезпечують розвиток нтп на основі створення і використання найновіших видів енергії, космічного простору, відвертати екологічні кризи. Це не означає, що використання ринкових регуляторів стосовно згаданих сфер зайве, але вони повинні використовуватися в органічній єдності з державним і недержавним регулюванням.

Асиметричність ринкової економіки постає основою соціальних суперечностей внаслідок гіпертрофованої диференціації доходів населення, суспільної нерівності людей, поділу суспільства на антагоністичні частини: багатих і бідних, виникнення на цьому ґрунті соціальної напруги та трудових  і соціальних конфліктів, що несуть у собі загрозу соціального вибуху у зв’язку з порушенням норм справедливості.

Економічна сфера і притаманні їй матеріальні потреби, на перший погляд, (протилежні, соціальній сфері, соціальним потребам, у тому числі духовним, культурним, гуманітарним. Проте ця протилежність не виключає їх взаємозв'язку. Цілком очевидне зростання переваг економічних факторів для розвитку соціальної сфери. Цю реальність відтворює поява таких термінів, як економіка освіти, науки, культури, спорту та інших соціальних підсфер, розвиток яких потребує масштабнішого і різноманітнішого економічного забезпечення. Економіка дедалі ширше та інтенсивніше виходить за межі матеріального забезпечення фізіологічних потреб людини, а мотиви економічної дії - поза економічні цілі. Подібні мотиви - це продукт функціонування суспільної спільноти, а не уподобання конкретного індивіда.

Самий економічний розвиток виступає як передумова соціального перетворення, оскільки таке перетворення є надто дорогим, стосується виробничих факторів і мобілізує інтелектуальний потенціал на прогресивний розвиток і розширення та зміцнення соціалізації суспільства.

Відомо, що економічний прогрес постає передумовою соціальних перетворень та соціального розвитку взагалі. Через надто “високу оцінку” останніх соціальна задоволеність людей неможлива у тих державах, які за економічними позиціями перебувають на периферії світового розвитку.

 Стабільне політичне становище – також необхідна умова для соціального розвитку. Соціальна галузь є одночасно і зв'язком, і ареною зіткнення політичних та економічних проблем.

Традиційні підходи розглядають соціальне начало як похідне від економічного, що надає соціальному розвитку риси додатка економічного прогресу. Такий підхід був характерний переважно для індустріального суспільства і не враховував того, що НТР вже відкрила нову постіндустріальну епоху побудови суспільства, в якій економічна могутність примножується шляхом впровадження високих технологій, управління інформаційними потоками і значною мірою забезпечується за рахунок задоволення цілеспрямованого зростання рівня людських цінностей і потреб.

Соціальна сфера – це така система, якій властиві гнучкі механізми самоорганізації, саморегуляції соціальних відносин і процесів. Саме ці механізми забезпечують цілісність системи, її регулювання та функціонування, вдосконалення і розвиток.

Зміни у соціальній сфері перебувають у тісному зв’язку зі змінами в інших сферах життєдіяльності суспільства. Їх причинно-наслідкова залежність певною мірою взаємозумовлена і регульована. Суть такої взаємозумовленості полягає в тому, що, як правило, більшу роль у розвитку основних сфер суспільства відіграє та з них, яка тісніше пов’язана з матеріально-виробничою сферою.

Визнання матеріальної основи суспільних відносин вирішальним чинником, що забезпечує націленість, зміст і темпи розвитку соціальної сфери, з точки зору причинно-наслідкової залежності сфер життєдіяльності суспільства виглядає все ж дещо спрощено, оскільки соціальна орієнтація економіки разом із забезпеченням належної якості життя людини, її прав і свободи передбачає досягнення політичної і громадської згоди у суспільстві на основі економічного і духовного розвитку з врахуванням при вирішенні соціальних аспектів інтересів всіх верств населення, що є запорукою політичної, громадської, економічної та соціальної стабільності у суспільному і державному житті.

Водночас слід наголосити, що соціальна та економічна сфери є різними підсистемами, між якими існує діалектична функціональна залежність. Жодна з них не може бути автономною, хоч кожна з них виконує роль, призначену саме для неї суспільною еволюцією. Сенс їх органічного розвитку, з точки зору теорії систем, полягає у взаємозалежному системному прогресі, коли жодна з цих підсистем не повинна розвиватися на шкоду іншій. Реальні зміни в одній з них набувають прогресивного змісту лише за умов аналогічних (прогресивних) зрушень в іншій.

Взаємозалежність і взаємодоповнюваність соціальної і економічної складових – характерна риса органічного системного розвитку суспільства, в якому економічна якість прогресу поєднується з соціальною якістю. І тут важливо виокремити процеси, котрі свідчать, в якій мірі відбувається таке поєднання, адже будь-яке виробництво, тобто будь-яка економіка,  має сенс, лише коли вона націлена на задоволення потреб людей, а не просто – підвищення ефективності.

Важливо привернути увагу до двох важливих моментів, що мають неабиякий вплив на соціальну сферу: це – політичні та культурні чинники. До того ж, і соціальна сфера, залишаючись відносно самостійною, в свою чергу впливає на всі інші сфери життєдіяльності суспільства. Інтегруючи при цьому можливості інших сфер життєдіяльності суспільства, соціальна сфера перетворює кожну з них, впливаючи адекватно власній природі. Вони ж, у свою чергу, здійснюють постійний вплив на соціальну сферу, змушують її перебудовуватися, нейтралізувати або асимілювати ці впливи.

Розвитку соціальної сфери притаманна ще низка чинників, специфічних саме для розвитку соціального, йдеться передусім про вплив соціально-демографічних, національно-етнічних і соціально-психологічних характеристик соціальної сфери. Взаємозв’язок і взаємовплив соціальної сфери може мати як постійний, так і випадковий характер. Переплетіння необхідних і випадкових взаємодій надають їх проявам імовірнісного характеру.

 Об’єктивною основою діяльності індивідуумів або груп у соціальній сфері є суперечність між потребами людей і матеріальними умовами, що задовольняють їх. В основі руху соціальної сфери як цілого, що розвивається, є загальний для всіх її компонентів і у той же час специфічний для системи взагалі закон зростання потреб, що управляє функціонуванням як самого цілого, так і частин, що його створюють. Прикладом ще однієї суперечності, яка визначає розвиток соціальної сфери, може стати суперечність загального та індивідуального. У соціальній сфері суспільні та особисті інтереси спрямовуються і до вирівнювання міри задоволення потреб людей, і до соціально групової відмінності. Ця суперечність системна і відтворює взаємодію елементів з системою та частини з цілим. Вона виявляється як загальна закономірність діалектичного процесу: роздвоєння об’єкта на протилежні частини із збереженням його як цілого.

Якість органічного розвитку полягає в його націленості на забезпечення добробуту людей. Диференціація економічної і соціальної підсистем залежить від специфіки потреб та інтересів кожної з них. Економічні потреби — це матеріальні потреби людини, включно з такими, що пов’язані з функціонуванням суспільного виробництва. Соціальні потреби — це потреби людини як особистості, які первісно задані самою природою людини і розвиваються у зв’язку з її функціонуванням у суспільстві. Задоволення тих чи інших потреб здійснюється за умов певного соціально-економічного порядку.

Порядок - це обмеження, які коригують як ринковий механізм саморегулювання, так і інші складові механізму. Так, угоди та дії, що стримують конкуренцію, наприклад картелювання, дають змогу незалежним підприємствам опікуватися власними економічними інтересами на шкоду соціальним. Тому конкуренція потребує розробки порядку з метою створення норм з формування якості конкуренції, а також норм щодо захисту існування самої конкуренції. 

Безпосередньою рушійною силою економічного розвитку є конкуренція між незалежними економічними суб’єктами. Проте економічний прогрес тісно пов’язаний з прогресом соціальним. Без цього взаємозв’язку неможливий ані соціальний, ані економічний розвиток. Проте оцінити цей зв’язок складно, оскільки важко визначити результати соціальних процесів за допомогою лише кількісних показників. Взаємодоповнюваність, взаємозалежність соціального та економічного начал — характерна риса органічного системного розвитку, в якому економічна якість прогресу рівною мірою поєднується з соціальною якістю.

Необхідні нові підходи до визначення соціальної сфери та оцінки її ролі у суспільному розвитку. Вони мають відштовхуватися від того, що людина — центр формування економічних і соціальних відносин, особистий добробут її залежить від умов політичного середовища, соціальних умов життя та особливо від соціальної захищеності і самореалізації особистості незалежно від її внеску у результат виробництва.

Одним із суттєвих завдань порядку у сфері праці і соціальних відносин є недопущення того, аби людина як “засіб”, фактор виробництва в економіці перетворювалась на інструмент. Це  викликає необхідність нормування прав і обов’язків щодо забезпечення: 1)  захисту і турботи про здоров’я, людську гідність, право на реалізацію особистості; 2) захист від небезпечних умов праці (охорона праці); 3) забезпечення робочим місцем і гарантії щодо тривалості робочого часу. Крім того, порядок у сфері праці і соціальних відносин містить нормування стосовно цілеустановок, що випливають з соціально ціннісних уявлень суспільства, таких як соціальний мир, соціальний захист і соціальна справедливість: забезпечення  життєвого рівня і застрахованості від ризиків життя, медичного обслуговування та освіти; підтримка високого рівня зайнятості і вдосконалення її структури.

Соціальний та економічний порядок є тільки різними вимірниками і компонентами єдиного життєвого порядку. Через це вони мають відповідати один одному. Економічний порядок повинен бути адекватним економічному зростанню, не підривати економічних стимулів. Взаємозв’язок і взаємодоповнюваність економічного і соціального порядку випливає із взаємозв’язку і взаємодоповнюваності соціальної та економічної сфер.

Розвиток соціальної сфери — це необхідна умова проведення глибоких економічних реформ, що особливо актуально для нашої країни, але соціальна орієнтація економіки неможлива без виваженого розподілу створеного національного доходу для забезпечення економічних інтересів всіх верств населення.

Досвід розвинутих країн важливо врахувати й україні. Посилення соціальної орієнтації економіки має стати важливою характеристикою майбутньої стратегії соціально-економічного розвитку. Про необхідність посилення людського виміру вітчизняного народного господарства свідчить наявна структурна криза, яка постала внаслідок тривалого ігнорування соціальної сфери і недостатнього впливу споживчого сектора економіки.

Реалізація соціальної орієнтованості економіки практично усуває монополізм будь-якої соціальної форми. Той спосіб організації суспільства, який базувався на пануванні якоїсь соціальної форми, одного соціального устрою, що витісняв або підпорядковував собі інші, і називається соціально-економічною формацією, на зміну якій прийшли суспільні устрої, що базуються на безлічі соціальних форм і розглядаються під таким кутом зору соціально змішаними або поліморфічними. Головне в них — конкурентна взаємодія різних соціальних форм. Чисельність соціальних форм передбачає багатоваріантність, можливість вибору і переходу від одного варіанта до іншого. Це забезпечить сталість поліморфічних систем, здатність їх адекватно реагувати на умови розвитку, що змінюються.

Соціальна орієнтованість спрямована на виявлення потенціалу людської особистості. Соціальна справедливість асоціюється з можливістю реалізації і розвитку здібностей людини. Різні соціальні ролі, які виконують люди у соціально орієнтованій ринковій економіці, виявляються способом їх соціальної самореалізації. Різні соціальні інтереси визначають життєздатність суспільства, потенціал його самоорганізації. Подібне соціальне багатство доповнює економічна багатоваріантність.

За основу взаємозв’язку економічної і соціальної сфер сучасного світу покладено один і той самий принцип ефективності прийняття рішень — досягнення згоди між людьми. Він діє як у ринковій економіці, так і в соціальній сфері. Процеси обміну суб’єктів ринку товарами і послугами базуються на згоді між ними щодо цих обмінів. За таким самим принципом будуються і соціальні відносини співробітництва і соціального партнерства, соціального захисту. Суть їх полягає в тому, що не повинна проводитись така соціально-економічна політика, яка призводить до збагачення одних соціальних груп або класів за рахунок погіршення стану інших. Недодержання соціально-економічних засад дотримання справедливості у суспільстві унеможливлює соціальну стабільність та економічне зростання. І соціальна, і економічна діяльність мають будуватися з урахуванням цього об’єктивного принципу. Завдяки йому можна досягти узгодженості економічної ефективності і соціального ефекту.

Цілком очевидне посилення значення економічних факторів для розвитку соціальної сфери. Цю реальність відтворює поява таких термінів, як економіка освіти, науки, культури, спорту та інших соціальних підсфер, розвиток яких потребує масштабнішого і різноманітнішого економічного забезпечення. Економіка дедалі ширше та інтенсивніше виходить за межі матеріального забезпечення фізіологічних потреб людини, а мотиви економічної дії — поза економічні цілі. Подібні мотиви — це продукт функціонування суспільної спільноти, а не уподобання конкретного індивіда.

У процесі забезпечення соціального прогресу постає завдання здійснити розробку проблеми взаємозв'язку таких понять, як громадянське суспільство, суспільний побут і процес соціалізації і розвитку особистості. При цьому необхідно зауважити на важливість ролі у цьому процесі відносин власності, оскільки саме вона дає змогу людині, на відміну від фізичного існування "я", стати громадянським "я", а отже, й елементом громадянського суспільства.

Існує шість сфер життєдіяльності людини, що тісно переплетені між собою, проте кожна має власну структуру, свій центр "обертання", свій закон розвитку: продуктивні сили, екологія людини, ідеологічна, політична, соціальна та економічна сфери. І хоча кожна з них цілісна структурно та функціонально, проте перебуває у стані активної взаємодії з будь-якою іншою. Провідну роль у цій взаємодії відіграє та сфера, яка на даному етапі розвивається найдинамічніше. До неї і пристосовуються всі інші сфери. Саме  переплетіння економічної і соціальної сфер стає особливо важливим з посиленням соціальної орієнтованості економіки, необхідність в якій породжується потребами самої економіки у висококваліфікованих, високоосвічених і досить забезпечених матеріально спеціалістах, а також потребою у додержанні соціальної стабільності суспільства.

Для того щоб соціальна сфера дістала розвитку, що відповідає переходу до соціально орієнтованої економіки, і була здатна своєчасно та оперативно  реагувати на споживчий попит, який надто швидко змінюється в умовах нтр, виділення коштів на її розвиток повинно здійснюватися не тільки суспільством, але й за рахунок індивідуальних переваг. Проте допоки  рівень оплати праці в україні залишатиметься надзвичайно  низьким, доки  більша частина створюваного національного доходу концентруватиметься у руках олігархічної верхівки та держави, повнокровний розвиток соціальної сфери неможливий. Ступінь неадекватності розвитку соціальної сфери самим соціальним потребам за таких умов зростає.

На сучасному етапі в україні у зв’язку із здійсненням процесів капіталізації національної економічної системи, що виявилося у 1) тотальній приватизації кланово-номенклатурною верхівкою створеного працею багатьох поколінь національного багатства; 2) деградації основної продуктивної сили (людини) та соціальної сфери з позбавленням переважної більшості населення основних гарантованих конституцією прав на безоплатне отримання послуг охорони здоров’я, безоплатну освіту, зокрема вищу та  середню, оскільки остання за кількістю грошових внесків фактично перетворюється на платну; 3) руйнуванні раціональних елементів державного регулювання економіки та соціальної сфери економіки; 4) переході до нераціональних соціальних дій, що відповідають архаїчним формам капіталізму із властивою йому байдужістю до технологічного укладу економіки, орієнтацією не на створення нових джерел збагачення, а переважно розподіл уже створеного, нехтуванням соціальними інтересами суспільства. Тому важливо не тільки не допустити повторення традиційних вад капіталізму: макроекономічної нестабільності, соціальної диференціація суспільства за доходами і добробутом тощо, але й уникнути на перехідному етапі утворення нових.

Не випадково на конференції оон з проблем майбутнього розвитку цивілізації (1992 р.) Традиційну ринкову систему економіки, основу якої становить приватна власність, визнано глухим кутом, що загрожує існуванню людства. Проте, слід зазначити, що на сучасному етапі це поняття скоріше існує як термін наукової літератури, особливо західної, яким користуються для протиставлення високоефективної економіки розвинутих країн на відміну від затратної адміністративно-командної економіки, а також застосовується щодо капіталізму минулих століть.

Це пов’язано з тим, що ринкова економіка, ринок перейшли до більш розвинутих форм існування, заснованих на оптимальному поєднанні ринкових важелів саморегулювання економіки з державним регулюванням. Неможливість існування ринкової економіки у чистому вигляді виявили кризи 30-х років у європі і особливо – у сша, що виникли внаслідок неспроможності ринкового механізму здійснювати саморегулювання економіки, рівномірно розвивати продуктивні сили, народне господарство загалом, долати монополізм в економіці, забезпечувати соціальні потреби всіх верств і прошарків населення. Цікаво, що з часом ринкова економіка потребує створення необхідних передумов для збереження і забезпечення конкуренції, щоб ефективно розподілялись ресурси.

Ринкова економіка нездатна вирішувати у загальнонаціональному масштабі проблеми фундаментальних наукових досліджень, що за своїм значенням у довгостроковому плані забезпечують розвиток нтп на основі створення і використання найновіших видів енергії, космічного простору, відвертати екологічні кризи. Це не означає, що використання ринкових регуляторів стосовно згаданих сфер зайве, але вони повинні використовуватися в органічній єдності з державним і недержавним регулюванням.

Асиметричність ринкової економіки постає основою соціальних суперечностей внаслідок гіпертрофованої диференціації доходів населення, суспільної нерівності людей, поділу суспільства на антагоністичні частини: багатих і бідних, виникнення на цьому ґрунті соціальної напруги та трудових  і соціальних конфліктів, що несуть у собі загрозу соціального вибуху у зв’язку з порушенням норм справедливості.