1. Предмет курсу “Соціальна економіка”

Поняття “соціальна економіка” з'явилася в післявоєнній Німеччині й у прямому розумінні повинне трактуватися як суспільна економіка. Але сприймається воно неоднозначно, особливо при характеристиці соціальної ринкової економіки, як тип господарської системи. У зв'язку з цим є цікавими думки Ф.А. Хаєка, викладені в роботі «Пагубна самонадіяність. Помилки соціалізму». Не вдаючись у дискусії, звернемо увагу не на поняття, а на змістовне трактування “соціальної економіки”.

Варто визнати, що адекватного сприйняття соціальної економіки в Україні немає. З однієї сторони,  про це говорить сама  практика господарювання, з іншої державна економічна політика в галузі реформування громадського життя. Так, характеристика соціально-економічного розвитку держави за останні 13 років  виглядає  таким чином:

за індексом людського розвитку Україна порівнянна з Таїландом і Казахстаном;

за рівнем життя Україна поруч із Гватемалою і Суринамом;

за тривалістю життя в одній групі з Алжиром, Гондурасом, Єменом, Таджикистаном, Туреччиною і Перу;

за рівнем свободи з Мозамбіком, Парагваєм, Шрі-Ланкою;

за рівнем економічної волі – з  Конго, Гвінея-Біссау, з Алжиром, Зімбабве.

У рейтингу перспектив зростання Україна серед 80 країн світу займає 77-ме; за рівнем мікроекономічної конкурентоспроможності – 69 –те місця.

Що стосується економічної політики, то ще раз можна згадати досвід США, стан яких у 30-і роки ХХ ст. (Велика депресія) нагадує сучасне українське. Різке скорочення джерел екстенсивного розвитку, промисловий потенціал, що застарів, безробіття й убогість на тлі  відносно великої маси матеріальних благ, якої немає кому купувати.  Основна проблема при цьому чисто соціальна – недоспоживання, викликана, поряд з іншими причинами, монополізацією (в Україні її перекрученою формою - кланизацією, махінаціями посередників та ін.). Отже, як і в США, в Україні економічну політику слід  орієнтувати на відновлення купівельної спроможності всього народу.

Не можна виключати і досвід таких країн  як Тайвань, Південна Корея, Сінгапур. Тут зіграли роль наступні фактори: авторитарна влада, низька вартість робочої сили, відсутність незалежних профспілок. Це з однієї сторони. З іншого боку - приплив зовнішніх  капіталів і  інвестицій. За останнім, Україна з 140 країн у 2002 році  зайняла 95-те місце у світі, у той час, як, наприклад, Польща – 38-ме і Азербайджан – 8-ме.

У силу соціальності економічних відносин будь-яка господарська система має адекватну соціальну складову і запроваджувані економічні реформи  припускають відповідні соціальні перетворення. Звідси, як відзначає Т.М. Заславська, випливають як мінімум два висновки. По-перше, очікувані і реальні результати  трансформаційних процесів мають оцінюватися не тільки на основі економічних, але і соціальних критеріїв. По-друге, поняття «соціалізація» не може і не повинне зводитися тільки лише до соціального забезпечення і соціального захисту слабких прошарків  населення, але здатне враховувати призму всіх сторін (приватизаційної, фінансової, податкової, інвестиційної) економічної діяльності держави, тобто виступати соціальною складовою. Отже, соціальна економіка – це економіка добробуту у самому широкому розумінні.

Суб'єкти соціальної економіки – це  носії економічних відносин, об'єднані адекватною моделлю економічної поведінки, що забезпечує розвиток даної системи. Соціальна структура прямо взаємозв’язана з економічною. Не випадково визнанням реального існування соціальної економіки служить не просто соціальна орієнтація, а її якісна спрямованість. Критерій тут у тім, на які елементи  соціальної структури спрямована економічна діяльність, яким класам, групам, стратам, прошарки і т.п. вона сприяє. Якщо це стосується масових прошарків населення, то така економіка буде вже не просто соціальною, а демократично орієнтованою, тому що вона задовольняє їхні основні інтереси.

Т.М. Заславська  виділяє три «чистих типи» соціальної економіки: охлократичний, демократичний і олігархічний. Перший тип характеризується тим, що така економіка головним чином працює на нижчі прошарки суспільства. Олігархічний тип зв'язаний з орієнтацією на задоволення інтересів вищих прошарків. Нарешті, демократична орієнтація зв'язана з підтримкою середніх прошарків.

Самим прогресивним є демократична орієнтація економіки, за якої підтримується середній клас. Це пояснюється тим, що він (коли цілком сформувався) володіє високим інноваційним потенціалом великої маси, що дозволяє впливати на напрямки суспільного розвитку, демонструє зразки поведінки  нижнім прошаркам і веде їх за собою. Саме середній клас концентрує найбільш цінний трудовий і інтелектуальний капітал суспільства, його знання,  культуру, кваліфікацію, творчість, енергію і т.п. Демократична орієнтація соціальної економіки, як така,  розвиває і зміцнює середні й клас з одночасною турботою про малозабезпечені прошарки.

Україні, на жаль, найближчим часом демократична орієнтація не загрожує. Так, мінімальна зарплата в 2003 році складала 185 грн., тобто це 50% прожиткового мінімуму (365 грн.). При цьому варто зауважити, що відзначений прожитковий мінімум розрахований тільки для біологічного виживання. За результатами соціологічного опитування Центру Разумкова (травень 2003 року), 26% громадян стверджують, що їх родинам не вистачає  грошей навіть на харчування, 42% - не вистачає грошей для купівлі одягу і взуття, 24% - не вистачає для придбання «серйозних» речей (наприклад, холодильник). І тільки 6% можуть дозволити собі купити необхідне родині, але далеко не усе, що хочеться.  П. Самуельсон  же вважає, що до бідної повинна бути віднесена така родина, яка витрачає на харчування більше 1/3 доходу. У 2002 році частка родин, середньодушові сукупні витрати яких нижче прожиткового мінімуму складають приблизно 84%.

Задачами курсу «Соціальна економіка» є:

по-перше, на основі вже отриманих загальних знань в  галузі економічних відносин, доповнення і поглиблення  їх за рахунок вивчення і розуміння органічних зв'язків і залежностей з політичними, соціокультурними, моральними, етичними, психологічними й іншими аспектами життєдіяльності людини. При цьому пріоритет належить людині, як особистості, що формується в складному, динамічному, суперечливому навколишньому середовищі. Мова йде про гуманізацію, «олюднювання» економічних відносин;

по-друге, курс показує на які орієнтири варто настроюватися суб'єкту економіки в умовах зміни економічних відносин, формування ринкових зв'язків і залежностей;

по-третє, курс безпосередньо пов’язано з формуванням нової парадигми в економічній теорії – плюралізмом методологій у вивченні соціально-економічної реальності. Це уможливлює надати більш глибоку оцінку і переоцінку конкретним економічним проблемам через призму розгорнутої філософської і соціологічної думки.

Предметом курсу «Соціальна економіка» є економічні відносини в їхній системній залежності й обумовленості із соціальними, політичними, етнічними, релігійними, антропологічними елементами, у цілому зумовлюючими виробництво добробуту людини. При такому підході основною, відмітною рисою предмета є соціальна складова економіки.

Основу соціальної економіки складає її  ідеологія, що базується на двох фундаментальних положеннях. Це насамперед права людини, суть яких полягає в тім, що всі люди від народження дістають рівні права і задача суспільства -  в створенні механізмів їхньої реалізації. Друге ґрунтується на тому, що єдиним джерелом багатства є праця. Отже, чим вищим є рівень розподілу створюваних матеріальних і культурних благ за працею, тим справедливіша соціально-економічна система. По суті, ідеологія соціальної економіки визначає її основну спрямованість, зв'язану з ростом добробуту народу.

Поняття “соціальна економіка” з'явилася в післявоєнній Німеччині й у прямому розумінні повинне трактуватися як суспільна економіка. Але сприймається воно неоднозначно, особливо при характеристиці соціальної ринкової економіки, як тип господарської системи. У зв'язку з цим є цікавими думки Ф.А. Хаєка, викладені в роботі «Пагубна самонадіяність. Помилки соціалізму». Не вдаючись у дискусії, звернемо увагу не на поняття, а на змістовне трактування “соціальної економіки”.

Варто визнати, що адекватного сприйняття соціальної економіки в Україні немає. З однієї сторони,  про це говорить сама  практика господарювання, з іншої державна економічна політика в галузі реформування громадського життя. Так, характеристика соціально-економічного розвитку держави за останні 13 років  виглядає  таким чином:

за індексом людського розвитку Україна порівнянна з Таїландом і Казахстаном;

за рівнем життя Україна поруч із Гватемалою і Суринамом;

за тривалістю життя в одній групі з Алжиром, Гондурасом, Єменом, Таджикистаном, Туреччиною і Перу;

за рівнем свободи з Мозамбіком, Парагваєм, Шрі-Ланкою;

за рівнем економічної волі – з  Конго, Гвінея-Біссау, з Алжиром, Зімбабве.

У рейтингу перспектив зростання Україна серед 80 країн світу займає 77-ме; за рівнем мікроекономічної конкурентоспроможності – 69 –те місця.

Що стосується економічної політики, то ще раз можна згадати досвід США, стан яких у 30-і роки ХХ ст. (Велика депресія) нагадує сучасне українське. Різке скорочення джерел екстенсивного розвитку, промисловий потенціал, що застарів, безробіття й убогість на тлі  відносно великої маси матеріальних благ, якої немає кому купувати.  Основна проблема при цьому чисто соціальна – недоспоживання, викликана, поряд з іншими причинами, монополізацією (в Україні її перекрученою формою - кланизацією, махінаціями посередників та ін.). Отже, як і в США, в Україні економічну політику слід  орієнтувати на відновлення купівельної спроможності всього народу.

Не можна виключати і досвід таких країн  як Тайвань, Південна Корея, Сінгапур. Тут зіграли роль наступні фактори: авторитарна влада, низька вартість робочої сили, відсутність незалежних профспілок. Це з однієї сторони. З іншого боку - приплив зовнішніх  капіталів і  інвестицій. За останнім, Україна з 140 країн у 2002 році  зайняла 95-те місце у світі, у той час, як, наприклад, Польща – 38-ме і Азербайджан – 8-ме.

У силу соціальності економічних відносин будь-яка господарська система має адекватну соціальну складову і запроваджувані економічні реформи  припускають відповідні соціальні перетворення. Звідси, як відзначає Т.М. Заславська, випливають як мінімум два висновки. По-перше, очікувані і реальні результати  трансформаційних процесів мають оцінюватися не тільки на основі економічних, але і соціальних критеріїв. По-друге, поняття «соціалізація» не може і не повинне зводитися тільки лише до соціального забезпечення і соціального захисту слабких прошарків  населення, але здатне враховувати призму всіх сторін (приватизаційної, фінансової, податкової, інвестиційної) економічної діяльності держави, тобто виступати соціальною складовою. Отже, соціальна економіка – це економіка добробуту у самому широкому розумінні.

Суб'єкти соціальної економіки – це  носії економічних відносин, об'єднані адекватною моделлю економічної поведінки, що забезпечує розвиток даної системи. Соціальна структура прямо взаємозв’язана з економічною. Не випадково визнанням реального існування соціальної економіки служить не просто соціальна орієнтація, а її якісна спрямованість. Критерій тут у тім, на які елементи  соціальної структури спрямована економічна діяльність, яким класам, групам, стратам, прошарки і т.п. вона сприяє. Якщо це стосується масових прошарків населення, то така економіка буде вже не просто соціальною, а демократично орієнтованою, тому що вона задовольняє їхні основні інтереси.

Т.М. Заславська  виділяє три «чистих типи» соціальної економіки: охлократичний, демократичний і олігархічний. Перший тип характеризується тим, що така економіка головним чином працює на нижчі прошарки суспільства. Олігархічний тип зв'язаний з орієнтацією на задоволення інтересів вищих прошарків. Нарешті, демократична орієнтація зв'язана з підтримкою середніх прошарків.

Самим прогресивним є демократична орієнтація економіки, за якої підтримується середній клас. Це пояснюється тим, що він (коли цілком сформувався) володіє високим інноваційним потенціалом великої маси, що дозволяє впливати на напрямки суспільного розвитку, демонструє зразки поведінки  нижнім прошаркам і веде їх за собою. Саме середній клас концентрує найбільш цінний трудовий і інтелектуальний капітал суспільства, його знання,  культуру, кваліфікацію, творчість, енергію і т.п. Демократична орієнтація соціальної економіки, як така,  розвиває і зміцнює середні й клас з одночасною турботою про малозабезпечені прошарки.

Україні, на жаль, найближчим часом демократична орієнтація не загрожує. Так, мінімальна зарплата в 2003 році складала 185 грн., тобто це 50% прожиткового мінімуму (365 грн.). При цьому варто зауважити, що відзначений прожитковий мінімум розрахований тільки для біологічного виживання. За результатами соціологічного опитування Центру Разумкова (травень 2003 року), 26% громадян стверджують, що їх родинам не вистачає  грошей навіть на харчування, 42% - не вистачає грошей для купівлі одягу і взуття, 24% - не вистачає для придбання «серйозних» речей (наприклад, холодильник). І тільки 6% можуть дозволити собі купити необхідне родині, але далеко не усе, що хочеться.  П. Самуельсон  же вважає, що до бідної повинна бути віднесена така родина, яка витрачає на харчування більше 1/3 доходу. У 2002 році частка родин, середньодушові сукупні витрати яких нижче прожиткового мінімуму складають приблизно 84%.

Задачами курсу «Соціальна економіка» є:

по-перше, на основі вже отриманих загальних знань в  галузі економічних відносин, доповнення і поглиблення  їх за рахунок вивчення і розуміння органічних зв'язків і залежностей з політичними, соціокультурними, моральними, етичними, психологічними й іншими аспектами життєдіяльності людини. При цьому пріоритет належить людині, як особистості, що формується в складному, динамічному, суперечливому навколишньому середовищі. Мова йде про гуманізацію, «олюднювання» економічних відносин;

по-друге, курс показує на які орієнтири варто настроюватися суб'єкту економіки в умовах зміни економічних відносин, формування ринкових зв'язків і залежностей;

по-третє, курс безпосередньо пов’язано з формуванням нової парадигми в економічній теорії – плюралізмом методологій у вивченні соціально-економічної реальності. Це уможливлює надати більш глибоку оцінку і переоцінку конкретним економічним проблемам через призму розгорнутої філософської і соціологічної думки.

Предметом курсу «Соціальна економіка» є економічні відносини в їхній системній залежності й обумовленості із соціальними, політичними, етнічними, релігійними, антропологічними елементами, у цілому зумовлюючими виробництво добробуту людини. При такому підході основною, відмітною рисою предмета є соціальна складова економіки.

Основу соціальної економіки складає її  ідеологія, що базується на двох фундаментальних положеннях. Це насамперед права людини, суть яких полягає в тім, що всі люди від народження дістають рівні права і задача суспільства -  в створенні механізмів їхньої реалізації. Друге ґрунтується на тому, що єдиним джерелом багатства є праця. Отже, чим вищим є рівень розподілу створюваних матеріальних і культурних благ за працею, тим справедливіша соціально-економічна система. По суті, ідеологія соціальної економіки визначає її основну спрямованість, зв'язану з ростом добробуту народу.