1. Сутність соціальної безпеки держави

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44

Сучасні тенденції розвитку продуктивних сил та відповідної їм системи виробничих відносин, ускладнення та стрімке удосконалення техніко-технологічних компонентів функціонування економічних систем, загострення протиріч як в відносинах суспільства до природи так і власне в системі суспільних відносин вимагає використання нових науково-теоретичних та практичних підходів к побудові критеріїв, факторів та форм подальшого розвитку соціальної сфери. В цих умовах на перший план висувається проблема безпеки як комплексної, інтегральної характеристики, що задає напрями і межи подальшого розвитку, визначає параметри життєздатності соціально-економічних структур в ході глобальних та локальних трансформацій. З’ясування сутності та ролі безпеки в сучасному соціально-економічному житті вимагає розгляду її антиподу – небезпеки як такого явища що реально або потенційно здатне впливати на якісні та кількісні параметри розвитку, виступати формою загострення суспільних протиріч. В ході дослідження соціально-економічних структур небезпека розкривається як об'єктивно існуюча можливість негативного впливу на соціальний організм, внаслідок якого йому може бути заподіяний будь який збиток, шкода, що погіршує його стан, і додає розвитку об’єкта небажані динаміку або параметри (характер, темпи, форми і т.п.). Джерелами небезпеки при цьому виступають умови і чинники, які за певних обставин самі по собі або в різній сукупності виявляють ворожі наміри, шкідливі властивості, деструктивну природу і мають природне, техногенне або соціальне походження. У сучасній теорії безпеки прийнято розрізняти небезпеку - як таку що в цілому усвідомлюється, але не фатальну імовірність нанесення шкоди, що визначається наявністю об'єктивних і суб'єктивних чинників, які володіють вражаючими властивостями; і загрозу як найбільш конкретну і безпосередню форму небезпеки або сукупність умов і чинників, що створюють небезпеку інтересам громадян, суспільства і держави, національним цінностям і національному образу життя.

Відповідно категорію безпеки слід охарактеризувати як стан об'єкта в системі його зв'язків з точки зору здібності до виживання і розвитку в умовах внутрішніх і зовнішніх загроз, а також дії непередбачуваних і важкопрогнозуємих чинників.

Складність, та численність функціональних сфер в яких відбувається розвиток параметрів безпеки а також наявність системи взаємозв’язків між ними обумовлює розвиток цілостної системи національної безпеки , що констатується і забезпечується державою як координатором соціально-економічних процесів і явищ в суспільстві, її економічним центром. Тому з’ясування змісту, структури та напрямків забезпечення соціальної безпеки вимагає передусім дослідження її місця і ролі в структурі національної безпеки держави.

Національна безпека - це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. В якості національних інтересів розглядаються життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.

Національна безпека виступає концентрованим виразом сукупності умов, що розвиваються в воєнній, внутрішньо і зовнішньополітичній сфері, інформаційному, екологічному, науково-технічному та цілому ряду інших напрямів суспільного розвитку. Відповідно розрізняють технологічні, політичні, екологічні, інтелектуальні, криміногенні, правові та інші підвиди національної безпеки. Разом з тим існує по меншій мірі дві сфери національної безпеки які визначають об’єктивні можливості розвитку всіх інших її підвидів. Мова йде про економічну і соціальну сфери формування загального рівня безпеки. Розглядаючи ті або інші сторони безпеки, не можна обійти їх економічні аспекти. Ряд загальних умов і чинників висуває економічну безпеку в число категорій, що формують системний погляд на сучасне життя суспільства і держави. По-перше, це відмінності в соціально-економічних потребах і інтересах, прагнення до найбільш повного їх задоволення в рамках виробничих відносин між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг. По-друге, обмеженість природних ресурсів, різна міра забезпеченості ними окремих економічних суб'єктів містить потенційну можливість для загострення економічної і політичної боротьби за користування цими ресурсами. По-третє, зростає значення чинника конкуренції у виробництві і збуті товарів і послуг. При цьому зростання конкурентноздатності одних економічних суб'єктів може розглядатись іншими як реальна або потенційна небезпека, загроза їх власним інтересам. Тому категорія економічної безпеки носить системоутворюючий характер, і виступає не тільки центральним структурним компонентом в системі національної безпеки, але і однією з ключових характеристик економічної сфери держави, що ставить дану категорію в один ряд з базовими категоріями економічної теорії.

Разом з тим економічна безпека здатна розвиватись лише в площині забезпечення соціально необхідних умов відтворення суспільного продукту, в системі складних зв’язків і взаємозалежностей обумовлених соціальною структурою суспільства, глибиною соціальних протиріч та об’єктивними можливостями їх подолання засобами економічної політики. Сьогодні високий рівень соціальної безпеки входить в систему першочергових пріоритетів країн що вирішують різні задачі економічного розвитку і функціонування. У своїй основі даний процес, на нашу думку, має об'єктивні тенденції, зумовлені всім ходом суспільного розвитку протягом 20 сторіччя, і спрямовані в кінцевому результаті на розвиток людини, як кінцевої мети будь-якої соціально-економічної активності. Реалії соціально-економічного життя людства свідчать про те, що на рубежі ХХІ століття почалися стрімкі якісні перетворення в суспільних відносинах, пов'язані з усвідомленням нової парадигми прогресу - розвитку людини, особистості з всім багатством її здатностей і потреб. Завдяки такому підходу в концептуальному плані на зміну людині економічній приходить людина соціальна.

Орієнтація на задоволення потреб людини стає абсолютно необхідною умовою побудови політики забезпечення національної безпеки. У зв'язку з цим необхідним вважаємо указати на ті зміни в суспільному розвитку, які дозволили сформувати нову домінанту соціально-економічних відносин. Визначальними серед них є:

Придбання працею творчого характеру, який в умовах стрімкого збагачення свого змісту перетворюється в основний чинник прогресивних соціально-економічних змін, виступає своєрідною рушійною силою науково-технічної революції.

Революційні зміни в продуктивних силах що обумовлюють відповідні перетворення в системі соціально-економічних відносин, зв'язуються передусім з зростанням якості людського чинника, активним нагромадженням і реалізацією інтелектуального потенціалу.

Різноспрямований і суперечливий вплив на сучасний розвиток глобалізаційних процесів, що приводять до виникнення і поглиблення проблем пов'язаних з природними, природно-антропогенними, антропогенними (в тому числі економічними і соціальними) явищами, які виникли в процесі розвитку сучасної цивілізації і мають загально планетарний характер як за масштабами і значущістю, так і по засобах їх вирішення. Розуміння глобальних проблем в сфері взаємодії природи і суспільства, в сфері суспільних взаємовідносин, розвитку людини і забезпечення його майбутнього вимагає певного пом'якшення соціально-економічних протиріч, орієнтації на “загальнолюдські цінності" і є важливою метою сучасного соціально-економічного і суспільного розвитку загалом.

Посилення взаємоообумовленісті соціальної та економічної складових розвитку також зумовлене рядом наступних тенденцій. По-перше, економічна безпека, як комплексна характеристика розвитку і функціонування економічної системи синтезує в собі всі форми проявів суспільних відносин, здатних викликати реальний або потенційний конфлікт інтересів. При цьому соціальна сфера в умовах кризового розвитку перетворюється в дестабілізуючий чинник і вимагає як об'єктивної діагностики і моніторингу в системі критеріїв національної економічної безпеки, так і реалізації невідкладних заходів по забезпеченню необхідного рівня показників-індикаторів соціальної сфери. По-друге, характер процесів які протікають в структурі соціуму дозволяє віднести протиріччя в даній сфері до числа стратегічних загроз економічної безпеки, що торкаються ключового компонента національного багатства - людського капіталу. При цьому соціальний аспект забезпечення економічної безпеки починає переважати як на тактичному, так і на стратегічному рівні системи безпеки держави. В цих умовах правомірним є ствердження, що економічна безпека органічно переростає в соціально-економічну, критерії оцінки соціальної сфери з позицій безпечного впливу на всі форми прояву відносин що обумовлюють базові цінності і інтереси суспільства перетворюються в ключові чинники оцінки рівня безпеки. Таким чином, соціальна домінанта стає найважливішою метою процесів забезпечення національної безпеки на всіх суб’єктних рівнях і функціональних напрямах такої діяльності. Розвиток економічної і соціальної сфери формує єдиний взаємообумовлений процес в межах якого здійснюється вплив на параметри національної безпеки по всьому спектру проявів перетворюючої активності людини. Соціальний компонент економічної безпеки перетворюється в передумову забезпечення високого рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин виходячи з основоположних державних і суспільних інтересів, що констатуються в системі критеріїв національної безпеки країни. Разом з тим, соціальний прогрес виступає не тільки передумовою але і ключовою задачею діяльності по забезпеченню високих параметрів безпеки. Така подвійна роль соціальних чинників, вимагає посилення уваги саме до соціально-економічних аспектів проблем безпеки на сучасному етапі суспільного розвитку. Але разом з тим, концептуальна єдність економічних та соціальних підвидів безпеки не дозволяє ігнорувати їх внутрішні відмінності, що обумовлюють їх специфічні риси, місце і роль в системі національної безпеки. Якщо економічна безпека має своїм об’єктом розвиток економічної структуру суспільства, вдосконалення господарського механізму, то соціальна безпека спрямована передусім на захист людей як найвищої цінності будь-якої країни. Захист життя, здоров’я, добробуту, прав і свобод людини утворює внутрішній зміст соціальної безпеки. По мірі соціалізації економічного розвитку соціальна безпека підпорядковує своїм завданням всі форми відносин з приводу безпеки як в економічній так і в політичній сферах суспільства, та обумовлює динаміку і напрями руху соціальної системи регулювання та життєзабезпечення. Відповідно об’єктами соціальної безпеки виступають люди, їхні спільноти і відносини, прогресивні соціальні потреби, системи соціалізації людини і соціальні інфраструктури: освіта, виховання, культура, торгівля, охорона здоров’я, спосіб життя. Таким чином соціальна безпека – це надійна захищеність життєво важливих інтересів соціальних суб’єктів макро- та мікрорівнів, збереження і розвиток людського потенціалу, підтримка ефективного стимулювання діяльності людей, систем їхньої соціалізації та життєзабезпечення, цінностей, моральності і т.п.

Важливою ознакою наявності високого рівня соціальної безпеки є можливість самостійно (без зовнішнього впливу) реалізовувати заходи розвитку соціальної сфери відповідно до системи усвідомлених національних інтересів.

Найважливішими національними інтересами України в соціальній сфері є:

гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;

розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;

розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;

створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;

забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства.

Реалізація наведених соціальних інтересів вимагає запобігання реалізації руйнівних загроз, найнебезпечнішими серед котрих в соціальній сфері України є наступні:

невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам;

неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;

криза системи охорони здоров'я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров'я населення; поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;

загострення демографічної кризи;

зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства;

прояви моральної та духовної деградації суспільства.

Таким чином соціальна безпека виникає як соціальний феномен в ході вирішення суперечності між такою об'єктивною реальністю, як небезпека і потребою соціального індивідуума, соціальних груп і спільностей запобігти їй, локалізувати, усунути наслідки небезпеки, реалізувати свої соціальні інтереси найбільш адекватними засобами. Побудова цілеспрямованої діяльності в напрямі забезпечення високого рівня соціальної безпеки як в межах політики соціально-економічних реформ держави, так і в ході реалізації механізмів самозабезпечення з боку соціальних суб’єктів потребує визначення критеріїв, показників, факторів зміни стану безпеки. Звідси виникає гостра потреба в науково обґрунтованому дослідженні рівня соціальної безпеки та її констатації в системі параметрів здатних виконувати функцію спрямування практичних заходів на досягнення цілей безпеки в соціальній сфері.