1. Сутність соціальної безпеки держави
К оглавлению1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 1617 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44
Сучасні тенденції розвитку продуктивних сил та відповідної їм системи виробничих відносин, ускладнення та стрімке удосконалення техніко-технологічних компонентів функціонування економічних систем, загострення протиріч як в відносинах суспільства до природи так і власне в системі суспільних відносин вимагає використання нових науково-теоретичних та практичних підходів к побудові критеріїв, факторів та форм подальшого розвитку соціальної сфери. В цих умовах на перший план висувається проблема безпеки як комплексної, інтегральної характеристики, що задає напрями і межи подальшого розвитку, визначає параметри життєздатності соціально-економічних структур в ході глобальних та локальних трансформацій. З’ясування сутності та ролі безпеки в сучасному соціально-економічному житті вимагає розгляду її антиподу – небезпеки як такого явища що реально або потенційно здатне впливати на якісні та кількісні параметри розвитку, виступати формою загострення суспільних протиріч. В ході дослідження соціально-економічних структур небезпека розкривається як об'єктивно існуюча можливість негативного впливу на соціальний організм, внаслідок якого йому може бути заподіяний будь який збиток, шкода, що погіршує його стан, і додає розвитку об’єкта небажані динаміку або параметри (характер, темпи, форми і т.п.). Джерелами небезпеки при цьому виступають умови і чинники, які за певних обставин самі по собі або в різній сукупності виявляють ворожі наміри, шкідливі властивості, деструктивну природу і мають природне, техногенне або соціальне походження. У сучасній теорії безпеки прийнято розрізняти небезпеку - як таку що в цілому усвідомлюється, але не фатальну імовірність нанесення шкоди, що визначається наявністю об'єктивних і суб'єктивних чинників, які володіють вражаючими властивостями; і загрозу як найбільш конкретну і безпосередню форму небезпеки або сукупність умов і чинників, що створюють небезпеку інтересам громадян, суспільства і держави, національним цінностям і національному образу життя.
Відповідно категорію безпеки слід охарактеризувати як стан об'єкта в системі його зв'язків з точки зору здібності до виживання і розвитку в умовах внутрішніх і зовнішніх загроз, а також дії непередбачуваних і важкопрогнозуємих чинників.
Складність, та численність функціональних сфер в яких відбувається розвиток параметрів безпеки а також наявність системи взаємозв’язків між ними обумовлює розвиток цілостної системи національної безпеки , що констатується і забезпечується державою як координатором соціально-економічних процесів і явищ в суспільстві, її економічним центром. Тому з’ясування змісту, структури та напрямків забезпечення соціальної безпеки вимагає передусім дослідження її місця і ролі в структурі національної безпеки держави.
Національна безпека - це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. В якості національних інтересів розглядаються життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.
Національна безпека виступає концентрованим виразом сукупності умов, що розвиваються в воєнній, внутрішньо і зовнішньополітичній сфері, інформаційному, екологічному, науково-технічному та цілому ряду інших напрямів суспільного розвитку. Відповідно розрізняють технологічні, політичні, екологічні, інтелектуальні, криміногенні, правові та інші підвиди національної безпеки. Разом з тим існує по меншій мірі дві сфери національної безпеки які визначають об’єктивні можливості розвитку всіх інших її підвидів. Мова йде про економічну і соціальну сфери формування загального рівня безпеки. Розглядаючи ті або інші сторони безпеки, не можна обійти їх економічні аспекти. Ряд загальних умов і чинників висуває економічну безпеку в число категорій, що формують системний погляд на сучасне життя суспільства і держави. По-перше, це відмінності в соціально-економічних потребах і інтересах, прагнення до найбільш повного їх задоволення в рамках виробничих відносин між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг. По-друге, обмеженість природних ресурсів, різна міра забезпеченості ними окремих економічних суб'єктів містить потенційну можливість для загострення економічної і політичної боротьби за користування цими ресурсами. По-третє, зростає значення чинника конкуренції у виробництві і збуті товарів і послуг. При цьому зростання конкурентноздатності одних економічних суб'єктів може розглядатись іншими як реальна або потенційна небезпека, загроза їх власним інтересам. Тому категорія економічної безпеки носить системоутворюючий характер, і виступає не тільки центральним структурним компонентом в системі національної безпеки, але і однією з ключових характеристик економічної сфери держави, що ставить дану категорію в один ряд з базовими категоріями економічної теорії.
Разом з тим економічна безпека здатна розвиватись лише в площині забезпечення соціально необхідних умов відтворення суспільного продукту, в системі складних зв’язків і взаємозалежностей обумовлених соціальною структурою суспільства, глибиною соціальних протиріч та об’єктивними можливостями їх подолання засобами економічної політики. Сьогодні високий рівень соціальної безпеки входить в систему першочергових пріоритетів країн що вирішують різні задачі економічного розвитку і функціонування. У своїй основі даний процес, на нашу думку, має об'єктивні тенденції, зумовлені всім ходом суспільного розвитку протягом 20 сторіччя, і спрямовані в кінцевому результаті на розвиток людини, як кінцевої мети будь-якої соціально-економічної активності. Реалії соціально-економічного життя людства свідчать про те, що на рубежі ХХІ століття почалися стрімкі якісні перетворення в суспільних відносинах, пов'язані з усвідомленням нової парадигми прогресу - розвитку людини, особистості з всім багатством її здатностей і потреб. Завдяки такому підходу в концептуальному плані на зміну людині економічній приходить людина соціальна.
Орієнтація на задоволення потреб людини стає абсолютно необхідною умовою побудови політики забезпечення національної безпеки. У зв'язку з цим необхідним вважаємо указати на ті зміни в суспільному розвитку, які дозволили сформувати нову домінанту соціально-економічних відносин. Визначальними серед них є:
Придбання працею творчого характеру, який в умовах стрімкого збагачення свого змісту перетворюється в основний чинник прогресивних соціально-економічних змін, виступає своєрідною рушійною силою науково-технічної революції.
Революційні зміни в продуктивних силах що обумовлюють відповідні перетворення в системі соціально-економічних відносин, зв'язуються передусім з зростанням якості людського чинника, активним нагромадженням і реалізацією інтелектуального потенціалу.
Різноспрямований і суперечливий вплив на сучасний розвиток глобалізаційних процесів, що приводять до виникнення і поглиблення проблем пов'язаних з природними, природно-антропогенними, антропогенними (в тому числі економічними і соціальними) явищами, які виникли в процесі розвитку сучасної цивілізації і мають загально планетарний характер як за масштабами і значущістю, так і по засобах їх вирішення. Розуміння глобальних проблем в сфері взаємодії природи і суспільства, в сфері суспільних взаємовідносин, розвитку людини і забезпечення його майбутнього вимагає певного пом'якшення соціально-економічних протиріч, орієнтації на “загальнолюдські цінності" і є важливою метою сучасного соціально-економічного і суспільного розвитку загалом.
Посилення взаємоообумовленісті соціальної та економічної складових розвитку також зумовлене рядом наступних тенденцій. По-перше, економічна безпека, як комплексна характеристика розвитку і функціонування економічної системи синтезує в собі всі форми проявів суспільних відносин, здатних викликати реальний або потенційний конфлікт інтересів. При цьому соціальна сфера в умовах кризового розвитку перетворюється в дестабілізуючий чинник і вимагає як об'єктивної діагностики і моніторингу в системі критеріїв національної економічної безпеки, так і реалізації невідкладних заходів по забезпеченню необхідного рівня показників-індикаторів соціальної сфери. По-друге, характер процесів які протікають в структурі соціуму дозволяє віднести протиріччя в даній сфері до числа стратегічних загроз економічної безпеки, що торкаються ключового компонента національного багатства - людського капіталу. При цьому соціальний аспект забезпечення економічної безпеки починає переважати як на тактичному, так і на стратегічному рівні системи безпеки держави. В цих умовах правомірним є ствердження, що економічна безпека органічно переростає в соціально-економічну, критерії оцінки соціальної сфери з позицій безпечного впливу на всі форми прояву відносин що обумовлюють базові цінності і інтереси суспільства перетворюються в ключові чинники оцінки рівня безпеки. Таким чином, соціальна домінанта стає найважливішою метою процесів забезпечення національної безпеки на всіх суб’єктних рівнях і функціональних напрямах такої діяльності. Розвиток економічної і соціальної сфери формує єдиний взаємообумовлений процес в межах якого здійснюється вплив на параметри національної безпеки по всьому спектру проявів перетворюючої активності людини. Соціальний компонент економічної безпеки перетворюється в передумову забезпечення високого рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин виходячи з основоположних державних і суспільних інтересів, що констатуються в системі критеріїв національної безпеки країни. Разом з тим, соціальний прогрес виступає не тільки передумовою але і ключовою задачею діяльності по забезпеченню високих параметрів безпеки. Така подвійна роль соціальних чинників, вимагає посилення уваги саме до соціально-економічних аспектів проблем безпеки на сучасному етапі суспільного розвитку. Але разом з тим, концептуальна єдність економічних та соціальних підвидів безпеки не дозволяє ігнорувати їх внутрішні відмінності, що обумовлюють їх специфічні риси, місце і роль в системі національної безпеки. Якщо економічна безпека має своїм об’єктом розвиток економічної структуру суспільства, вдосконалення господарського механізму, то соціальна безпека спрямована передусім на захист людей як найвищої цінності будь-якої країни. Захист життя, здоров’я, добробуту, прав і свобод людини утворює внутрішній зміст соціальної безпеки. По мірі соціалізації економічного розвитку соціальна безпека підпорядковує своїм завданням всі форми відносин з приводу безпеки як в економічній так і в політичній сферах суспільства, та обумовлює динаміку і напрями руху соціальної системи регулювання та життєзабезпечення. Відповідно об’єктами соціальної безпеки виступають люди, їхні спільноти і відносини, прогресивні соціальні потреби, системи соціалізації людини і соціальні інфраструктури: освіта, виховання, культура, торгівля, охорона здоров’я, спосіб життя. Таким чином соціальна безпека – це надійна захищеність життєво важливих інтересів соціальних суб’єктів макро- та мікрорівнів, збереження і розвиток людського потенціалу, підтримка ефективного стимулювання діяльності людей, систем їхньої соціалізації та життєзабезпечення, цінностей, моральності і т.п.
Важливою ознакою наявності високого рівня соціальної безпеки є можливість самостійно (без зовнішнього впливу) реалізовувати заходи розвитку соціальної сфери відповідно до системи усвідомлених національних інтересів.
Найважливішими національними інтересами України в соціальній сфері є:
гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;
розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;
розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;
створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;
забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства.
Реалізація наведених соціальних інтересів вимагає запобігання реалізації руйнівних загроз, найнебезпечнішими серед котрих в соціальній сфері України є наступні:
невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам;
неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;
криза системи охорони здоров'я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров'я населення; поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;
загострення демографічної кризи;
зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства;
прояви моральної та духовної деградації суспільства.
Таким чином соціальна безпека виникає як соціальний феномен в ході вирішення суперечності між такою об'єктивною реальністю, як небезпека і потребою соціального індивідуума, соціальних груп і спільностей запобігти їй, локалізувати, усунути наслідки небезпеки, реалізувати свої соціальні інтереси найбільш адекватними засобами. Побудова цілеспрямованої діяльності в напрямі забезпечення високого рівня соціальної безпеки як в межах політики соціально-економічних реформ держави, так і в ході реалізації механізмів самозабезпечення з боку соціальних суб’єктів потребує визначення критеріїв, показників, факторів зміни стану безпеки. Звідси виникає гостра потреба в науково обґрунтованому дослідженні рівня соціальної безпеки та її констатації в системі параметрів здатних виконувати функцію спрямування практичних заходів на досягнення цілей безпеки в соціальній сфері.
Сучасні тенденції розвитку продуктивних сил та відповідної їм системи виробничих відносин, ускладнення та стрімке удосконалення техніко-технологічних компонентів функціонування економічних систем, загострення протиріч як в відносинах суспільства до природи так і власне в системі суспільних відносин вимагає використання нових науково-теоретичних та практичних підходів к побудові критеріїв, факторів та форм подальшого розвитку соціальної сфери. В цих умовах на перший план висувається проблема безпеки як комплексної, інтегральної характеристики, що задає напрями і межи подальшого розвитку, визначає параметри життєздатності соціально-економічних структур в ході глобальних та локальних трансформацій. З’ясування сутності та ролі безпеки в сучасному соціально-економічному житті вимагає розгляду її антиподу – небезпеки як такого явища що реально або потенційно здатне впливати на якісні та кількісні параметри розвитку, виступати формою загострення суспільних протиріч. В ході дослідження соціально-економічних структур небезпека розкривається як об'єктивно існуюча можливість негативного впливу на соціальний організм, внаслідок якого йому може бути заподіяний будь який збиток, шкода, що погіршує його стан, і додає розвитку об’єкта небажані динаміку або параметри (характер, темпи, форми і т.п.). Джерелами небезпеки при цьому виступають умови і чинники, які за певних обставин самі по собі або в різній сукупності виявляють ворожі наміри, шкідливі властивості, деструктивну природу і мають природне, техногенне або соціальне походження. У сучасній теорії безпеки прийнято розрізняти небезпеку - як таку що в цілому усвідомлюється, але не фатальну імовірність нанесення шкоди, що визначається наявністю об'єктивних і суб'єктивних чинників, які володіють вражаючими властивостями; і загрозу як найбільш конкретну і безпосередню форму небезпеки або сукупність умов і чинників, що створюють небезпеку інтересам громадян, суспільства і держави, національним цінностям і національному образу життя.
Відповідно категорію безпеки слід охарактеризувати як стан об'єкта в системі його зв'язків з точки зору здібності до виживання і розвитку в умовах внутрішніх і зовнішніх загроз, а також дії непередбачуваних і важкопрогнозуємих чинників.
Складність, та численність функціональних сфер в яких відбувається розвиток параметрів безпеки а також наявність системи взаємозв’язків між ними обумовлює розвиток цілостної системи національної безпеки , що констатується і забезпечується державою як координатором соціально-економічних процесів і явищ в суспільстві, її економічним центром. Тому з’ясування змісту, структури та напрямків забезпечення соціальної безпеки вимагає передусім дослідження її місця і ролі в структурі національної безпеки держави.
Національна безпека - це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. В якості національних інтересів розглядаються життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.
Національна безпека виступає концентрованим виразом сукупності умов, що розвиваються в воєнній, внутрішньо і зовнішньополітичній сфері, інформаційному, екологічному, науково-технічному та цілому ряду інших напрямів суспільного розвитку. Відповідно розрізняють технологічні, політичні, екологічні, інтелектуальні, криміногенні, правові та інші підвиди національної безпеки. Разом з тим існує по меншій мірі дві сфери національної безпеки які визначають об’єктивні можливості розвитку всіх інших її підвидів. Мова йде про економічну і соціальну сфери формування загального рівня безпеки. Розглядаючи ті або інші сторони безпеки, не можна обійти їх економічні аспекти. Ряд загальних умов і чинників висуває економічну безпеку в число категорій, що формують системний погляд на сучасне життя суспільства і держави. По-перше, це відмінності в соціально-економічних потребах і інтересах, прагнення до найбільш повного їх задоволення в рамках виробничих відносин між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг. По-друге, обмеженість природних ресурсів, різна міра забезпеченості ними окремих економічних суб'єктів містить потенційну можливість для загострення економічної і політичної боротьби за користування цими ресурсами. По-третє, зростає значення чинника конкуренції у виробництві і збуті товарів і послуг. При цьому зростання конкурентноздатності одних економічних суб'єктів може розглядатись іншими як реальна або потенційна небезпека, загроза їх власним інтересам. Тому категорія економічної безпеки носить системоутворюючий характер, і виступає не тільки центральним структурним компонентом в системі національної безпеки, але і однією з ключових характеристик економічної сфери держави, що ставить дану категорію в один ряд з базовими категоріями економічної теорії.
Разом з тим економічна безпека здатна розвиватись лише в площині забезпечення соціально необхідних умов відтворення суспільного продукту, в системі складних зв’язків і взаємозалежностей обумовлених соціальною структурою суспільства, глибиною соціальних протиріч та об’єктивними можливостями їх подолання засобами економічної політики. Сьогодні високий рівень соціальної безпеки входить в систему першочергових пріоритетів країн що вирішують різні задачі економічного розвитку і функціонування. У своїй основі даний процес, на нашу думку, має об'єктивні тенденції, зумовлені всім ходом суспільного розвитку протягом 20 сторіччя, і спрямовані в кінцевому результаті на розвиток людини, як кінцевої мети будь-якої соціально-економічної активності. Реалії соціально-економічного життя людства свідчать про те, що на рубежі ХХІ століття почалися стрімкі якісні перетворення в суспільних відносинах, пов'язані з усвідомленням нової парадигми прогресу - розвитку людини, особистості з всім багатством її здатностей і потреб. Завдяки такому підходу в концептуальному плані на зміну людині економічній приходить людина соціальна.
Орієнтація на задоволення потреб людини стає абсолютно необхідною умовою побудови політики забезпечення національної безпеки. У зв'язку з цим необхідним вважаємо указати на ті зміни в суспільному розвитку, які дозволили сформувати нову домінанту соціально-економічних відносин. Визначальними серед них є:
Придбання працею творчого характеру, який в умовах стрімкого збагачення свого змісту перетворюється в основний чинник прогресивних соціально-економічних змін, виступає своєрідною рушійною силою науково-технічної революції.
Революційні зміни в продуктивних силах що обумовлюють відповідні перетворення в системі соціально-економічних відносин, зв'язуються передусім з зростанням якості людського чинника, активним нагромадженням і реалізацією інтелектуального потенціалу.
Різноспрямований і суперечливий вплив на сучасний розвиток глобалізаційних процесів, що приводять до виникнення і поглиблення проблем пов'язаних з природними, природно-антропогенними, антропогенними (в тому числі економічними і соціальними) явищами, які виникли в процесі розвитку сучасної цивілізації і мають загально планетарний характер як за масштабами і значущістю, так і по засобах їх вирішення. Розуміння глобальних проблем в сфері взаємодії природи і суспільства, в сфері суспільних взаємовідносин, розвитку людини і забезпечення його майбутнього вимагає певного пом'якшення соціально-економічних протиріч, орієнтації на “загальнолюдські цінності" і є важливою метою сучасного соціально-економічного і суспільного розвитку загалом.
Посилення взаємоообумовленісті соціальної та економічної складових розвитку також зумовлене рядом наступних тенденцій. По-перше, економічна безпека, як комплексна характеристика розвитку і функціонування економічної системи синтезує в собі всі форми проявів суспільних відносин, здатних викликати реальний або потенційний конфлікт інтересів. При цьому соціальна сфера в умовах кризового розвитку перетворюється в дестабілізуючий чинник і вимагає як об'єктивної діагностики і моніторингу в системі критеріїв національної економічної безпеки, так і реалізації невідкладних заходів по забезпеченню необхідного рівня показників-індикаторів соціальної сфери. По-друге, характер процесів які протікають в структурі соціуму дозволяє віднести протиріччя в даній сфері до числа стратегічних загроз економічної безпеки, що торкаються ключового компонента національного багатства - людського капіталу. При цьому соціальний аспект забезпечення економічної безпеки починає переважати як на тактичному, так і на стратегічному рівні системи безпеки держави. В цих умовах правомірним є ствердження, що економічна безпека органічно переростає в соціально-економічну, критерії оцінки соціальної сфери з позицій безпечного впливу на всі форми прояву відносин що обумовлюють базові цінності і інтереси суспільства перетворюються в ключові чинники оцінки рівня безпеки. Таким чином, соціальна домінанта стає найважливішою метою процесів забезпечення національної безпеки на всіх суб’єктних рівнях і функціональних напрямах такої діяльності. Розвиток економічної і соціальної сфери формує єдиний взаємообумовлений процес в межах якого здійснюється вплив на параметри національної безпеки по всьому спектру проявів перетворюючої активності людини. Соціальний компонент економічної безпеки перетворюється в передумову забезпечення високого рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин виходячи з основоположних державних і суспільних інтересів, що констатуються в системі критеріїв національної безпеки країни. Разом з тим, соціальний прогрес виступає не тільки передумовою але і ключовою задачею діяльності по забезпеченню високих параметрів безпеки. Така подвійна роль соціальних чинників, вимагає посилення уваги саме до соціально-економічних аспектів проблем безпеки на сучасному етапі суспільного розвитку. Але разом з тим, концептуальна єдність економічних та соціальних підвидів безпеки не дозволяє ігнорувати їх внутрішні відмінності, що обумовлюють їх специфічні риси, місце і роль в системі національної безпеки. Якщо економічна безпека має своїм об’єктом розвиток економічної структуру суспільства, вдосконалення господарського механізму, то соціальна безпека спрямована передусім на захист людей як найвищої цінності будь-якої країни. Захист життя, здоров’я, добробуту, прав і свобод людини утворює внутрішній зміст соціальної безпеки. По мірі соціалізації економічного розвитку соціальна безпека підпорядковує своїм завданням всі форми відносин з приводу безпеки як в економічній так і в політичній сферах суспільства, та обумовлює динаміку і напрями руху соціальної системи регулювання та життєзабезпечення. Відповідно об’єктами соціальної безпеки виступають люди, їхні спільноти і відносини, прогресивні соціальні потреби, системи соціалізації людини і соціальні інфраструктури: освіта, виховання, культура, торгівля, охорона здоров’я, спосіб життя. Таким чином соціальна безпека – це надійна захищеність життєво важливих інтересів соціальних суб’єктів макро- та мікрорівнів, збереження і розвиток людського потенціалу, підтримка ефективного стимулювання діяльності людей, систем їхньої соціалізації та життєзабезпечення, цінностей, моральності і т.п.
Важливою ознакою наявності високого рівня соціальної безпеки є можливість самостійно (без зовнішнього впливу) реалізовувати заходи розвитку соціальної сфери відповідно до системи усвідомлених національних інтересів.
Найважливішими національними інтересами України в соціальній сфері є:
гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;
розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;
розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;
створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;
забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства.
Реалізація наведених соціальних інтересів вимагає запобігання реалізації руйнівних загроз, найнебезпечнішими серед котрих в соціальній сфері України є наступні:
невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам;
неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;
криза системи охорони здоров'я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров'я населення; поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;
загострення демографічної кризи;
зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства;
прояви моральної та духовної деградації суспільства.
Таким чином соціальна безпека виникає як соціальний феномен в ході вирішення суперечності між такою об'єктивною реальністю, як небезпека і потребою соціального індивідуума, соціальних груп і спільностей запобігти їй, локалізувати, усунути наслідки небезпеки, реалізувати свої соціальні інтереси найбільш адекватними засобами. Побудова цілеспрямованої діяльності в напрямі забезпечення високого рівня соціальної безпеки як в межах політики соціально-економічних реформ держави, так і в ході реалізації механізмів самозабезпечення з боку соціальних суб’єктів потребує визначення критеріїв, показників, факторів зміни стану безпеки. Звідси виникає гостра потреба в науково обґрунтованому дослідженні рівня соціальної безпеки та її констатації в системі параметрів здатних виконувати функцію спрямування практичних заходів на досягнення цілей безпеки в соціальній сфері.