2. Особливості формування економічного мислення у трансформаційних умовах.

Економічне мислення категорія не застигла, нерушійна. Вона постійно в “русі” у розвитку, що визначається як внутрішніми  потребами індивіда, так і соціально-економічними обставинами, що його оточують.

Формування економічного мислення, будучи опосередковане теоретичним і емпіричним рівнями пізнання, визначається, як уже було підкреслено, взаємодією суб'єкта й об'єкта економічної  дійсності і чим складнішим є останній, тим більш нагально виявляється потреба його (економічного мислення) розвитку.

У сьогоднішніх умовах, коли мова йде не просто про певні локальні соціально-економічні перетворення, а про становлення  нової економічної системи, що зберігає все  накопичене  позитивне і добудовує себе прогресивними елементами сучасного світового устрою, потрібне адекватне економічне мислення, отже, і відповідна економічна поведінка.

Орієнтація країни на ринкові відносини не відкидає, а навпаки,   загострює проблему соціальної визначеності в трансформаційних змінах.

Причому, загальна соціальна спрямованість економіки визначає не тільки розробку соціальної програми розвитку суспільства, але і додає процесу перебудови і функціонування механізму господарювання таку ж соціальну спрямованість.

Як у цілому механізм господарювання, так і кожна його форма прояву повинні нести крім цільового економічного навантаження, соціальну, що в сучасних умовах  виступає вирішальним чинником реалізації трудової і соціальної  активності суб'єктів, що господарюють. Поглянемо на цю прроблему крізь призму демографічного положення в Україні. Країна наприкінці радянського періоду посідала 45-те місце серед 173-х країн  світу за індексом людського розвитку ООН; сьогодні вона посідає 102 –ге  місце, а рівень ВВП на душ населення в Україні у 30 азів менша, ніж у середньому по Європейському Союзу. Такий різний “спад” країни прямо  відобразився на демографії – за останнє десятиліття   чисельність населення України скоротилося 4,5 млн.чоловік. У 2003 році населення країни складало 48 млн. чоловік, у 2050 році воно складе за оцінками експертів ООН – 30 млн. чоловік. Головна причина – бідність. У цілому ж відмітимо, що загальна тенденція – соціалізація економічного життя органічно включає адекватні зміни у економічному мисленні.

У цьому відношенні показовим є наступний прикладі у Кабінеті Міністрів України з гордістю говорять щодо  реалізації стратегічних напрямків охорони здоровя – так, бюджет галузі у 2001 р. Складав 5,9 млрд.грн., у 2000 р. – 4,7 млрд. грн., а у 1999 – 4,7 млрд. грн.

У порівнянні з 1999 р. Середня заробітня плата медичних робітників зросла в 1,7 рази  і наприкінці 2002 р. Склала 241,2 грн. Але ж цей показник у 1,4 рази нижчий за прожитковий мінімум. В цілому ж в Україні у 2002 р. нараховувалося 13,1 млн. чол.,  що перебувають за межою прожиткового рівня, на сьогодні їх приблизно на 150 тис. чол. Менше, тобто на викорінення бідності  знадобиться близько ста років (це за збереження  тих темпів розвитку, котрі були за останні пять років). Оце  і є “якість”  економічного мислення. У зв’язку з цим Пахомов Ю.М., академік НАН України, зауважує, що якщо бюджет, який обслуговує нинішнє зростання, вважати бюджетом розвитку, то нам нікуди подітися від висновку, що під “розвитком” ми розуміємо деградацію.

Сьогоднішній стиль мислення повинен орієнтуватися на соціальну оцінку і науково-технічної революції, а не на традиційне, повсякденне уявлення про те, що її наслідки повинні бути оцінені з чисто економічних позицій. Останнє є задачею другорядною, залежною від задачі більш високого рівня, пов'язаної зі збагаченням праці, її змісту й умов, задоволеності нею, тобто проблемою соціального порядку, що головним чином формує  всебічно розвинену особистість не тільки як суб'єкта господарювання, але і як кінцеву мету, що є основною закономірністю  майбутнього людського суспільства. На жаль, Україна в галузі технологічного прогресу може  похвалитися лише окремими прикладами, у цілому ж стан науки тат у  занепаді. За даними ООН у період 1990-2000 р.р. Україна витратила на дослідження і розробки 1% ВВП, у той час як, наприклад, Швеція – 3,8%, Ізраіль – 3,7%, Японія – 2,8%, Південна Корея – 2,7%, Швейцарія  - 2,6%.  У 2001 р. На наукові дослідження і розробки в розрахунку на душу населення в  ЄС витрачено 430 євро, у США – 1005 євро, а в  Україні – 8 євро.

У 1991 р. Українська економіка за  структурою зайнятості, наприклад, була близько щодо розвинутих індустріальних країн: 19,3% зайнятих працювали у сільському і рибному господарстві; 44,2% - у промисловості, будівництві, лісовому і житлово-комунальному господарстві; 4,2% - у виробництві і відтворенні інформаційних засобів (наука, культура тощо); у виробництві і відтворенні людей (охорона здоровя, фізична культура, освіта) – 14%; у виробництві і відтворенні суспільних відносин (транспорт, звязок, торгівля, постачання заготівля, фінанси, кредит утворення, страхування, соціальне забезпечення, управління) – 17,5%, у інших галузях – 0,8%. У 2002 році у сільському і рибному господарстві уже було зайнято – 23,4%. У промисловості, будівництві тощо, число зайнятих скоротилося у 1,5 рази і склало 26,1%. У галузях інформаційних засобів число зайнятих впало у 2 рази. У звязку з цим співробітник Центра Разумкова Л.Шангіна робить досить розумний висновок – економіка України “розвивається” у зворотньому напрямку – не від аграрно – індустріальної економіки до індустріально-інформаційної (як вважають деякі апологети урядових програм),  а навпаки – до аграрно-індустріальної, котра  була в Україні 40 років тому. З цих позицій важливою є й оцінка процесів глобалізації, що охопила увесь світ. Тут мислення повинне спиратися і формуватися на прогресивних світових тенденціях і критично оцінювати спроби увійти в них “наскоком”, без врахування факторів “за” і “проти”. До речі, в галузі економіки, глобалізація забезпечує сприятливі умови щодо:

забезпечення товаровиробникам більш широкого доступу до ресурсів: фінансовим, матеріальним, трудовим, до новітньої технології, а  також дозволяє вироблять продукцію розрахунку на місткий ринок у межах тієї чи іншої інтеграційної форми;

економічного наближення країн  у регіональних рамках, що сприяє створенню пільгових умов для  підприємств і захисту їх у певній мірі від конкуренції;

спільного вирішення найбільш гострих соціальних проблем, таких, як вирівнювання умов розвитку  найбільш відсталих районів, поліпшення стану на ринку праці, надання соціальних гарантій малозабезпеченим  прошаркам населення, подальшого розвитку системи охорони здоровя, охорони праці та соціального забезпечення.

Але при цьому важливо памятати, що Україна, не маючи власних  транснаціональних  компаній і через певні обставини не приймаючи участі в отриманні “своєї частки” від глобалізації, сама є привабливим об’єктом для поглинання іншими країнами. Особливо приваблює “глобалізаторів” значний  сектор важкої індустрії.

Формування науково обумовленого економічного мислення, так необхідного сьогоднішньому  суспільству, що трансформується,  обумовлює потреба до більш тісного взаємозв'язку  теоретичного й емпіричного рівнів пізнання, що у свою чергу, вимагає оптимального співвідношення між економічною теорією і  практикою. Так,  Н. Шехет вказує, що необхідною умовою посилення реального відображення політичною економією господарської практики є досягнення цією наукою такої глибини абстракції, що дає змогу проникати в природу досліджуваних економічних явищ, пізнавати їх усебічно для того, щоб пропонувати цілком переконливі й оптимальні рішення вузлових питань господарського розвитку.

Теоретичний рівень економічної свідомості саме і визначається у вирішальній мірі тим, наскільки воно увібрало в себе систему економічних знань і в, першу чергу, знань економічний теорії. Тільки за цієї умови економічне мислення може охопити усю найскладнішу систему зв'язків і залежностей в економіці, виділити в ній глобальні цілі і похідні, залежні від них, локальні.  Прикро, що ця думка не реалізується у реальному житті України. З кількісної точки зору, на сьогодні, приблизно 20% усіх випускників вузів країни – студенти економічних факультетів. Кожен пятий спеціаліст з вищою освітою – економіст. При цьому кількість кандидатів і докторів наук складає приблизно 7,9% від їх загальної кількості. У 2003 році уряд України прийняв рішення встановити число аспірантів на рівні 24 тис. Але навіть у радянський час, коли обсяги досліджень багаторазово  перевищували нинішні і були набагато більше докторів і кандидатів наук, що працювали в  галузі науки та освіти, ця чисельність не перевищувала 13 тисяч. В окремих випадках чисельність аспірантури збільшилася у 70 раз. Але тут важливо памятати, що за відсутності наукової бази та спеціалістів високого рівня таке зростання призведе до оберненопропорційного падіння якості підготовки спеціалістів. Україна в останні роки закуповує результати наукових досліджень за кордоном на суму, що в  декілька разів перевищує обсяг фінансування воласної науки. Так, тільки у 2001 році придбано НДДКР на 523 млн.дол. Але якщо на таку величезну суму закуповується інтелектуальна продукція за величезних інтелектуальних можливостей власної науки, то висновок напрошується такий – доки економіка як база економічного мислення не буде спрямована у бік виробництва, а не перерозподілу, будуть панівними пріоритети академічних регалій, докторизація усієї еліти.

Розвиток теоретичного рівня економічної свідомості може приводити (і приводить) до переосмислення  емпіричних уявлень, їх зміни. Але тут повинна бути дотримана міра співвідношення між ними. Якщо в теорії можливе «забігання вперед», то на практиці це, як правило, обертається негативними наслідками. Саме тому критерієм істини є практика.

Економічна практика виступає критерієм переходу емпіричної, повсякденної свідомості в теоретичну. Єдність повсякденного і теоретичного рівнів економічної суспільної свідомості детермінується  економічним життям суб'єктів. У кожному окремо узятому колективі воно трансформується через призму тих специфічних економічних умов, у яких люди працюють, здобуваючи при цьому конкретну,  практичну спрямованість, життєву силу і дієвість. Тут виявляється закономірність, у силу якої економічні умови, їхня  специфіка в різних виробничих процесах, виступають активним засобом формування економічного мислення в працівників, визначають потребу розвитку його теоретичної сторони.

Вивчення економічного мислення під цим кутом зору може бути поглиблене  за рахунок розуміння «острівної» і  «континентальної» технік мислення, філософських підходів і необхідності їх розмежування. Л.Гребньов у числі особливостей «острівного» підходу  (Англія, США) виділяє:

пріоритет емпіричних знань над сконструйованими теоретично схемами;

практика як критерій цінності (а не істинності) наукової конструкції;

фрагментарність досліджень, пояснення і пророкування (подій) як основні функції науки.

З відомою умовністю можна констатувати, що  «острівний»  підхід ґрунтується на конкретних процесах, подіях, а “континентальний” (Європа) на системі  законів. Стосовно до проблеми формування  економічного мислення очевидно праві ті, хто вважає  системою більш ефективною – систему підготовки економістів і одержання економічних знань неекономістами на основі «острівного варіанта». Стрижнем «острівного»  підходу є «граничний аналіз» – аналіз подій і змін.

Хоча у витоків «маржиналістської теорії» стояли представники різних культурних традицій, саме вона визначає економічну думку «острівної» техніки мислення.

Серед особливостей «континентального» підходу в науці можна виділити:

прагнення до побудови несуперечливої і повної  системи категорій;

тільки на основі сформованої теоретичної системи можливі будь-які емпіричні спостереження;

розуміння ситуації (системи конкретних речей, властивостей, відносин) і тільки за рахунок цього пояснення і передбачення якихось подій, конструювання (проектування) ще не існуючих речей, систем.

Специфіка національного підходу (наприклад, у Росії, Україні) пов'язана із синтезом вказаних підходів, що отримало  назву «метакультурний» варіант.

Економічне мислення категорія не застигла, нерушійна. Вона постійно в “русі” у розвитку, що визначається як внутрішніми  потребами індивіда, так і соціально-економічними обставинами, що його оточують.

Формування економічного мислення, будучи опосередковане теоретичним і емпіричним рівнями пізнання, визначається, як уже було підкреслено, взаємодією суб'єкта й об'єкта економічної  дійсності і чим складнішим є останній, тим більш нагально виявляється потреба його (економічного мислення) розвитку.

У сьогоднішніх умовах, коли мова йде не просто про певні локальні соціально-економічні перетворення, а про становлення  нової економічної системи, що зберігає все  накопичене  позитивне і добудовує себе прогресивними елементами сучасного світового устрою, потрібне адекватне економічне мислення, отже, і відповідна економічна поведінка.

Орієнтація країни на ринкові відносини не відкидає, а навпаки,   загострює проблему соціальної визначеності в трансформаційних змінах.

Причому, загальна соціальна спрямованість економіки визначає не тільки розробку соціальної програми розвитку суспільства, але і додає процесу перебудови і функціонування механізму господарювання таку ж соціальну спрямованість.

Як у цілому механізм господарювання, так і кожна його форма прояву повинні нести крім цільового економічного навантаження, соціальну, що в сучасних умовах  виступає вирішальним чинником реалізації трудової і соціальної  активності суб'єктів, що господарюють. Поглянемо на цю прроблему крізь призму демографічного положення в Україні. Країна наприкінці радянського періоду посідала 45-те місце серед 173-х країн  світу за індексом людського розвитку ООН; сьогодні вона посідає 102 –ге  місце, а рівень ВВП на душ населення в Україні у 30 азів менша, ніж у середньому по Європейському Союзу. Такий різний “спад” країни прямо  відобразився на демографії – за останнє десятиліття   чисельність населення України скоротилося 4,5 млн.чоловік. У 2003 році населення країни складало 48 млн. чоловік, у 2050 році воно складе за оцінками експертів ООН – 30 млн. чоловік. Головна причина – бідність. У цілому ж відмітимо, що загальна тенденція – соціалізація економічного життя органічно включає адекватні зміни у економічному мисленні.

У цьому відношенні показовим є наступний прикладі у Кабінеті Міністрів України з гордістю говорять щодо  реалізації стратегічних напрямків охорони здоровя – так, бюджет галузі у 2001 р. Складав 5,9 млрд.грн., у 2000 р. – 4,7 млрд. грн., а у 1999 – 4,7 млрд. грн.

У порівнянні з 1999 р. Середня заробітня плата медичних робітників зросла в 1,7 рази  і наприкінці 2002 р. Склала 241,2 грн. Але ж цей показник у 1,4 рази нижчий за прожитковий мінімум. В цілому ж в Україні у 2002 р. нараховувалося 13,1 млн. чол.,  що перебувають за межою прожиткового рівня, на сьогодні їх приблизно на 150 тис. чол. Менше, тобто на викорінення бідності  знадобиться близько ста років (це за збереження  тих темпів розвитку, котрі були за останні пять років). Оце  і є “якість”  економічного мислення. У зв’язку з цим Пахомов Ю.М., академік НАН України, зауважує, що якщо бюджет, який обслуговує нинішнє зростання, вважати бюджетом розвитку, то нам нікуди подітися від висновку, що під “розвитком” ми розуміємо деградацію.

Сьогоднішній стиль мислення повинен орієнтуватися на соціальну оцінку і науково-технічної революції, а не на традиційне, повсякденне уявлення про те, що її наслідки повинні бути оцінені з чисто економічних позицій. Останнє є задачею другорядною, залежною від задачі більш високого рівня, пов'язаної зі збагаченням праці, її змісту й умов, задоволеності нею, тобто проблемою соціального порядку, що головним чином формує  всебічно розвинену особистість не тільки як суб'єкта господарювання, але і як кінцеву мету, що є основною закономірністю  майбутнього людського суспільства. На жаль, Україна в галузі технологічного прогресу може  похвалитися лише окремими прикладами, у цілому ж стан науки тат у  занепаді. За даними ООН у період 1990-2000 р.р. Україна витратила на дослідження і розробки 1% ВВП, у той час як, наприклад, Швеція – 3,8%, Ізраіль – 3,7%, Японія – 2,8%, Південна Корея – 2,7%, Швейцарія  - 2,6%.  У 2001 р. На наукові дослідження і розробки в розрахунку на душу населення в  ЄС витрачено 430 євро, у США – 1005 євро, а в  Україні – 8 євро.

У 1991 р. Українська економіка за  структурою зайнятості, наприклад, була близько щодо розвинутих індустріальних країн: 19,3% зайнятих працювали у сільському і рибному господарстві; 44,2% - у промисловості, будівництві, лісовому і житлово-комунальному господарстві; 4,2% - у виробництві і відтворенні інформаційних засобів (наука, культура тощо); у виробництві і відтворенні людей (охорона здоровя, фізична культура, освіта) – 14%; у виробництві і відтворенні суспільних відносин (транспорт, звязок, торгівля, постачання заготівля, фінанси, кредит утворення, страхування, соціальне забезпечення, управління) – 17,5%, у інших галузях – 0,8%. У 2002 році у сільському і рибному господарстві уже було зайнято – 23,4%. У промисловості, будівництві тощо, число зайнятих скоротилося у 1,5 рази і склало 26,1%. У галузях інформаційних засобів число зайнятих впало у 2 рази. У звязку з цим співробітник Центра Разумкова Л.Шангіна робить досить розумний висновок – економіка України “розвивається” у зворотньому напрямку – не від аграрно – індустріальної економіки до індустріально-інформаційної (як вважають деякі апологети урядових програм),  а навпаки – до аграрно-індустріальної, котра  була в Україні 40 років тому. З цих позицій важливою є й оцінка процесів глобалізації, що охопила увесь світ. Тут мислення повинне спиратися і формуватися на прогресивних світових тенденціях і критично оцінювати спроби увійти в них “наскоком”, без врахування факторів “за” і “проти”. До речі, в галузі економіки, глобалізація забезпечує сприятливі умови щодо:

забезпечення товаровиробникам більш широкого доступу до ресурсів: фінансовим, матеріальним, трудовим, до новітньої технології, а  також дозволяє вироблять продукцію розрахунку на місткий ринок у межах тієї чи іншої інтеграційної форми;

економічного наближення країн  у регіональних рамках, що сприяє створенню пільгових умов для  підприємств і захисту їх у певній мірі від конкуренції;

спільного вирішення найбільш гострих соціальних проблем, таких, як вирівнювання умов розвитку  найбільш відсталих районів, поліпшення стану на ринку праці, надання соціальних гарантій малозабезпеченим  прошаркам населення, подальшого розвитку системи охорони здоровя, охорони праці та соціального забезпечення.

Але при цьому важливо памятати, що Україна, не маючи власних  транснаціональних  компаній і через певні обставини не приймаючи участі в отриманні “своєї частки” від глобалізації, сама є привабливим об’єктом для поглинання іншими країнами. Особливо приваблює “глобалізаторів” значний  сектор важкої індустрії.

Формування науково обумовленого економічного мислення, так необхідного сьогоднішньому  суспільству, що трансформується,  обумовлює потреба до більш тісного взаємозв'язку  теоретичного й емпіричного рівнів пізнання, що у свою чергу, вимагає оптимального співвідношення між економічною теорією і  практикою. Так,  Н. Шехет вказує, що необхідною умовою посилення реального відображення політичною економією господарської практики є досягнення цією наукою такої глибини абстракції, що дає змогу проникати в природу досліджуваних економічних явищ, пізнавати їх усебічно для того, щоб пропонувати цілком переконливі й оптимальні рішення вузлових питань господарського розвитку.

Теоретичний рівень економічної свідомості саме і визначається у вирішальній мірі тим, наскільки воно увібрало в себе систему економічних знань і в, першу чергу, знань економічний теорії. Тільки за цієї умови економічне мислення може охопити усю найскладнішу систему зв'язків і залежностей в економіці, виділити в ній глобальні цілі і похідні, залежні від них, локальні.  Прикро, що ця думка не реалізується у реальному житті України. З кількісної точки зору, на сьогодні, приблизно 20% усіх випускників вузів країни – студенти економічних факультетів. Кожен пятий спеціаліст з вищою освітою – економіст. При цьому кількість кандидатів і докторів наук складає приблизно 7,9% від їх загальної кількості. У 2003 році уряд України прийняв рішення встановити число аспірантів на рівні 24 тис. Але навіть у радянський час, коли обсяги досліджень багаторазово  перевищували нинішні і були набагато більше докторів і кандидатів наук, що працювали в  галузі науки та освіти, ця чисельність не перевищувала 13 тисяч. В окремих випадках чисельність аспірантури збільшилася у 70 раз. Але тут важливо памятати, що за відсутності наукової бази та спеціалістів високого рівня таке зростання призведе до оберненопропорційного падіння якості підготовки спеціалістів. Україна в останні роки закуповує результати наукових досліджень за кордоном на суму, що в  декілька разів перевищує обсяг фінансування воласної науки. Так, тільки у 2001 році придбано НДДКР на 523 млн.дол. Але якщо на таку величезну суму закуповується інтелектуальна продукція за величезних інтелектуальних можливостей власної науки, то висновок напрошується такий – доки економіка як база економічного мислення не буде спрямована у бік виробництва, а не перерозподілу, будуть панівними пріоритети академічних регалій, докторизація усієї еліти.

Розвиток теоретичного рівня економічної свідомості може приводити (і приводить) до переосмислення  емпіричних уявлень, їх зміни. Але тут повинна бути дотримана міра співвідношення між ними. Якщо в теорії можливе «забігання вперед», то на практиці це, як правило, обертається негативними наслідками. Саме тому критерієм істини є практика.

Економічна практика виступає критерієм переходу емпіричної, повсякденної свідомості в теоретичну. Єдність повсякденного і теоретичного рівнів економічної суспільної свідомості детермінується  економічним життям суб'єктів. У кожному окремо узятому колективі воно трансформується через призму тих специфічних економічних умов, у яких люди працюють, здобуваючи при цьому конкретну,  практичну спрямованість, життєву силу і дієвість. Тут виявляється закономірність, у силу якої економічні умови, їхня  специфіка в різних виробничих процесах, виступають активним засобом формування економічного мислення в працівників, визначають потребу розвитку його теоретичної сторони.

Вивчення економічного мислення під цим кутом зору може бути поглиблене  за рахунок розуміння «острівної» і  «континентальної» технік мислення, філософських підходів і необхідності їх розмежування. Л.Гребньов у числі особливостей «острівного» підходу  (Англія, США) виділяє:

пріоритет емпіричних знань над сконструйованими теоретично схемами;

практика як критерій цінності (а не істинності) наукової конструкції;

фрагментарність досліджень, пояснення і пророкування (подій) як основні функції науки.

З відомою умовністю можна констатувати, що  «острівний»  підхід ґрунтується на конкретних процесах, подіях, а “континентальний” (Європа) на системі  законів. Стосовно до проблеми формування  економічного мислення очевидно праві ті, хто вважає  системою більш ефективною – систему підготовки економістів і одержання економічних знань неекономістами на основі «острівного варіанта». Стрижнем «острівного»  підходу є «граничний аналіз» – аналіз подій і змін.

Хоча у витоків «маржиналістської теорії» стояли представники різних культурних традицій, саме вона визначає економічну думку «острівної» техніки мислення.

Серед особливостей «континентального» підходу в науці можна виділити:

прагнення до побудови несуперечливої і повної  системи категорій;

тільки на основі сформованої теоретичної системи можливі будь-які емпіричні спостереження;

розуміння ситуації (системи конкретних речей, властивостей, відносин) і тільки за рахунок цього пояснення і передбачення якихось подій, конструювання (проектування) ще не існуючих речей, систем.

Специфіка національного підходу (наприклад, у Росії, Україні) пов'язана із синтезом вказаних підходів, що отримало  назву «метакультурний» варіант.