3.Механізм забезпечення соціальної безпеки: сутність, функції, принципи функціонування

К оглавлению1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 

Дослідження соціальної безпеки в рамках єдиного концептуального підходу вимагає розгляду напрямків та умов ефективного впливу на рівень соціальної безпеки. розкриття суті процесів забезпечення  соціальної безпеки є необхідною умовою побудови цілеспрямованої практичної діяльності в сфері формування стану безпеки суспільства, держави та особистості. тому можна стверджувати, що саме в ході реалізації діяльності по забезпеченню економічної безпеки виявляється її безпосередній зв'язок з реальними процесами економічного життя.

В ході з’ясування сутності процесу забезпечення соціальної безпеки слід враховувати ряд наступних положень. По-перше, забезпечення соціальної безпеки є організованою, цілеспрямованою діяльністю. По-друге, ключовим критерієм процесу забезпечення соціальної безпеки є захист національних  інтересів. По-третє, забезпечення соціальної безпеки носить характер комплексної діяльності, що одночасно охоплює різні сфери як власно соціальної так і економічної, політичної та інших видів активності (фінансову, енергетичну, працересурсну,  продовольчу, екологічну, техногенну, науково-технологічну, зовнішньоекономічну і т.п.). По-четверте, ключова роль в забезпеченні безпеки соціальної сфери належить державі.

Забезпечення необхідного рівня соціальної безпеки потребує виявлення важливіших зв'язків і взаємозалежностей в сучасному житті суспільства, що виступають об'єктом цілеспрямованого впливу з метою підвищення рівня безпеки  суб'єктів господарювання, наданню даним процесам системного характеру. Засновуючись на положеннях концепції національної безпеки зазначимо, що системність виявляється в ході реалізації важливіших функцій забезпечення соціальної безпеки: створення і підтримки в готовності сил і засобів забезпечення соціальної безпеки, а також управлінні  системою забезпечення національної безпеки.

За сучасних умов система безпеки набуває юридичної форми закріплення особливостей, цілей і задач діяльності по забезпеченню соціально-економічної безпеки. У категоріях системи безпеки держава прагне формалізувати діяльність по формуванню належного рівня розвитку соціально-економічної сфери, законодавче закріпити її як одну з найважливіших функцій в сучасних умовах. Однак, на нашу думку, розгляд тільки формальної сторони процесів забезпечення безпеки, юридичних форм їх прояву невиправдано звужує об'єкт дослідження даної проблеми. Побудова системи забезпечення безпеки і її юридична констатація визначається передусім особливостями виробничих відносин в суспільстві. Тому об’єктивною основою забезпечення соціальної безпеки виступають процеси що протікають в економічному базисі. Сукупність таких процесів є результатом дії механізму забезпечення соціально-економічної безпеки. Зазначимо, що і в ході аналізу механізму забезпечення  безпеки не можна повністю абстрагуватися від його юридичних форм і організаційно-правових проявів, однак їх доцільно розглядати в даному контексті як необхідний компонент  регулювання соціально-економічного життя,  елемент організаційно-управлінських відносин.

Механізм забезпечення соціальної безпеки - це  система організаційно-економічних і правових заходів по запобіганню соціально-економічним загрозам,  що включає в себе наступні елементи: об'єктивний і всебічний моніторинг економіки і суспільства з метою виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз соціальної безпеки; вироблення  гранично допустимих значень соціально-економічних показників, недотримання яких приводить до нестабільності і соціальних конфліктів; діяльність держави по виявленню і попередженню внутрішніх і зовнішніх загроз безпеки соціальної сфери. Як основу механізму забезпечення соціальної безпеки слід розглядати сукупність об'єктивних залежностей і зв'язків між явищами і процесами соціально-економічного життя в їх саморозвитку і саморуху. Тому механізм забезпечення безпеки здатний динамічно змінюватися, носити адаптивний характер, тобто  адекватно відображати зміни у виробничих відносинах та продуктивних силах  суспільства. Нарівні з наявністю об'єктивних процесів соціального життя в своїй основі, механізм забезпечення соціальної безпеки випробовує на собі вплив суб'єктивних чинників. Останнє твердження означає наявність взаємозв'язку не лише з процесами економічного базису, але і надбудовними відносинами, особливо в частині формалізації механізму безпеки відповідно до цілей, задач, ідеології суспільного розвитку. 

В структурі механізму забезпечення соціальної безпеки слід виділити наступні підсистеми в рамках єдиного механізму:

підсистема самозабезпечення необхідних параметрів соціальної взаємодії і розвитку;

підсистема державного регулювання стану соціальної безпеки.

Механізм забезпечення соціальної безпеки  здатний ефективно функціонувати лише при виконанні ряду вимог:

- комплексність, тобто необхідність обліку всіх напрямів і форм прояву відносин що впливають на стан безпеки;

- системність, тобто врахування як внутрішніх взаємозв'язків і взаємозалежності, так і зовнішніх чинників, як елементів соціально-економічного простору більш високого рівня, що з одного боку накладають певні обмеження на функціонування механізму  соціальної безпеки, а з іншого  відкриває додаткові можливості для його більш ефективної побудови;

варіантність (альтернативність), тобто виявлення і обґрунтування декількох варіантів вирішення протиріч,  розрахунку траєкторій соціально-економічного розвитку в рамках функціонування єдиного механізму забезпечення економічної безпеки;

 безумовний пріоритет вирішення задач і здійснення заходів направлених на збереження здоров'я і життя людини, підтримки нормальних умов її існування;

- прийнятний ризик, тобто  реалізації доступних заходів, направлених на захист людини в ринковому середовищі і недопущення подолання граничних ситуацій;

Необхідним представляється розгляд структурних компонентів що відносяться до складу механізму забезпечення соціальної безпеки. Охарактеризуємо основні з них.

1. Моніторинг являє собою інформаційно-аналітичну систему спостережень за динамікою показників соціально-економічної безпеки країни. Така робота проводиться в багатьох країнах світу. Однак для України вона має особливе значення в зв'язку з тим, що перехідна  економіка характеризується цілим рядом серйозних  диспропорцій та протиріч і гострою недостачею ресурсів, надмірною нестійкістю соціальних показників. У зв'язку з цим зростає роль і вимоги до державної статистики, її об'єктивності, компетентності і масштабності обхвату об'єктів спостереження, якості інформації і т.п.

2. Діяльність по запобіганню загрозам соціальної безпеки і відшкодуванню понесених збитків, пов'язаних з перевищенням граничних значень по тих або інших показниках безпеки.

3. Найважливішим структурним елементом механізму забезпечення економічної безпеки суспільства є діяльність держави по виявленню і попередженню внутрішніх і зовнішніх загроз безпеки соціальної сфери. Найбільш  типовими напрями державної діяльності в цьому напряму є:

- виявлення випадків, коли фактичні або прогнозні параметри економічного розвитку відхиляються від граничних значень соціальної безпеки; розробка комплексних державних заходів по виходу країни із зони небезпеки;

- організація роботи по реалізації комплексу заходів з метою подолання або недопущення виникнення загроз соціальної безпеки;

- експертиза рішень, що приймаються з фінансових, і господарських питань з позиції соціальної безпеки. (Законодавчі і інші нормативні правові акти обов'язково повинні пройти експертизу на предмет соціальної безпеки);

     - організація системи контролю за  виконанням заходів по усуненню загроз соціальної безпеки.

З цих позицій соціальну безпеку правомірно розглядати  не тільки як захищеність національних інтересів, але і готовність і здатність держави створювати механізми реалізації і захисту національних інтересів, розвитку вітчизняної економіки, підтримки соціально-політичної стабільності суспільства.

Роль держави проявляється ще і в тому що сам хід процесів сучасного соціально-економічного саморозвитку не гарантує не тільки скоординованих дій в сфері забезпечення безпеки, але і встановлення суспільно-необхідних цілей використання відповідних механізмів. Без зовнішнього регулюючого впливу цільова спрямованість механізму безпеки носить ситуативний характер, виражаючи переважно тактичні пріоритети окремих суб'єктів соціально-економічної системи. Тому ключова роль держави полягає, передусім,  в задані вектора забезпечення безпеки, системи узгоджених цілей, які б розділялися всіма господарюючими суб'єктами як цілі здійснення власної соціально-економічної діяльності. Базою таких регулюючих впливів виступає  узгодження соціально-економічних інтересів. Саме  узгодження інтересів є основою побудови механізму забезпечення соціальної безпеки, його найважливішим принципом. Свої характерні риси  механізм узгодження придбає в процесі взаємодії і взаємореалізації  соціально-економічних інтересів, вибору одного з можливих шляхів їх об'єднання. Серед шляхів об’єднання інтересів слід виділити  два основоположних і, певною мірою, взаємовиключаючих напрями:

Субординоване підкорення одних соціально-економічних інтересів іншим. Такий напрям узгодження інтересів реалізовується за допомогою централізованого директивного державного впливу, а також на основі ідеологічної пропаганди. При цьому в основу побудови механізму забезпечення безпеки закладається сувора ієрархія інтересів “держава  - колектив - особистість”.

Координоване узгодження різноманітних інтересів всіх соціальних суб'єктів. Механізм забезпечення  безпеки побудований на даному принципі виходить з пріоритетності особистого інтересу громадянина, соціального суб’єкта, споживача. У цьому випадку суспільство приходить до розуміння того, що не субординація, а координація соціально-економічних інтересів є найбільш ефективним засобом їх узгодження і реалізації.

Зазначимо  що в основі  ефективного механізму забезпечення соціальної безпеки повинно лежати комбіноване використання процесів координації і субординації, яке максимально відповідає специфіці вибраної ринкової моделі, особливостям соціально-економічних відносин, рівню соціального, політичного, культурного розвитку нації.

В сучасних умовах функціонування механізму забезпечення соціальної безпеки досить часто розглядається з точки зору  необхідності забезпечення економічного розвитку як найбільш актуального імперативу сьогодення. Забезпечення необхідних темпів економічного зростання  вважається головним економічним завданням, вирішення якого пов'язане з абсолютним і відносним збільшенням ВВП, подоланням бідності, формуванням ефективного середнього класу, як основи соціально-економічної стабільності в країні. Економічне зростання приводить до комплексного удосконалення соціально-економічних відносин в суспільстві, що, безумовно, відповідає цілям забезпечення соціальної безпеки. Слід зазначити і концептуальну єдність рушійних сил економічного зростання і механізму забезпечення безпеки соціальної сфери. І в першому і у другому випадку ними є протиріччя соціально-економічного життя. Однак, на нашу думку, досягнення економічного зростання не можна повністю ототожнювати з процесами і механізмами забезпечення соціальної безпеки, але не можна заперечувати і наявність тісного діалектичного взаємозв'язку між ними. Важливим є врахування тенденцій розвитку соціальних процесів, покращення рівня життя населення, вирішення проблем продовольчої та працересурсної безпеки, забезпечення умов ефективного соціального партнерства, які мають супроводжувати економічний прогрес суспільства та згодом перетворюватись в його основу.

У зв'язку з комплексністю, різноманітністю і складністю задач соціального розвитку і функціонування, механізм забезпечення соціальної безпеки доцільно розглядати в розрізі наступних рівнів:

Стратегічний рівень. Полягає в ліквідації соціальних протиріч або як мінімум їх локалізацію і ослаблення. Даний рівень характеризується виробленням системоформуючих соціально-економічних рішень, що знаходять свій вираз в  стратегіях, перспективних програмах забезпечення соціальної безпеки і є основою побудови  економічної політики держави.

Тактичний рівень. Полягає в вирішенні задач пов'язаних з ліквідацією конкретних видів загроз або запобіганню їх впливу на соціальну сферу. Включає комплекс превентивних заходів.

Оперативний рівень. На цьому рівні функціонування механізму забезпечення соціальної безпеки має знаходити свій вираз в ліквідації наслідків загроз і негативних впливів, відшкодуванні понесених збитків. Даний рівень містить в собі  комплекс оперативних заходів забезпечення безпеки соціальної сфери.

Наявність приведеної рівневої градації в структурі механізму соціальної безпеки не може не відбитися і на системі забезпечення безпеки. Саме система безпеки соціально-економічної сфери наповнює дані рівні конкретним змістом, дозволяє формалізувати цілі і методи їх досягнення. На практиці такий взаємозв'язок механізму і системи знаходить свій вираз в розробці політики, концепції, стратегії забезпечення національної безпеки, а також у вигляді документів що характеризують окремі компоненти забезпечення стану безпеки держави.

В умовах постійної наявності деструктивних впливів економічного, політичного и соціального походження зростає необхідність безперервного здійснення діяльності по забезпеченню соціальної безпеки, розвитку і вдосконаленню її форм і напрямів. При цьому  діяльність по забезпеченню безпеки органічно переростає в систему відтворення соціальної безпеки. Відтворення соціальної безпеки виступає  як безперервний процес здійснення всіма суб'єктами  комплексу заходів по досягненню соціально безпечного стану функціонування і розвитку. Необхідність відтворювального характеру забезпечення соціальної безпеки доводить і аналіз матеріальної основи даної діяльності, а саме економічного кругообігу доходів і витрат в масштабах як національної економіки, так і окремих її суб’єктних рівнів. Основними стадіями відтворення економічної безпеки є:

моніторинг стану соціальної безпеки;

визначення конкретних заходів по збереженню або зміні параметрів соціальної безпеки на основі застосування методів науково-обгрунтованого планування і прогнозування соціально-економічної ситуації загалом і окремих її аспектів;

реалізація  заходів по забезпеченню соціальної безпеки.

Вочевидь, що безперервне поновлення такої діяльності в свою чергу вимагає відтворення: ресурсної бази забезпечення соціальної безпеки; системи умов конструктивного забезпечення безпеки, що включає організаційно-управлінські, політичні, зовнішньоекономічні, правові, ідеологічні, культурні аспекти; системи взаємозв'язків між всіма компонентами системи забезпечення  безпеки в рамках соціально-економічних та організаційно-економічних відносин.

Таким чином слід констатувати що забезпечення соціальної безпеки перетворюється в визначальний комплекс заходів спрямованих на: запобігання всьому спектру соціально-економічних загроз з точки зору стану, поведінки та настроїв населення; інтенсивне формування середнього класу як гаранта суспільної стабільності на ґрунті розширення адаптаційних можливостей  населення; всебічну підтримки сім'ї як визначального соціального інституту; державний протекторат прожиткового мінімуму, який би забезпечував громадянам споживання на рівні простого відтворення; державні гарантії мінімальних заробітної плати, пенсій, виплат та забезпечення умов їх зростання, посилення тенденцій самозабезпечення громадянами високої соціальної мобільності висхідного характеру.

Дослідження соціальної безпеки в рамках єдиного концептуального підходу вимагає розгляду напрямків та умов ефективного впливу на рівень соціальної безпеки. розкриття суті процесів забезпечення  соціальної безпеки є необхідною умовою побудови цілеспрямованої практичної діяльності в сфері формування стану безпеки суспільства, держави та особистості. тому можна стверджувати, що саме в ході реалізації діяльності по забезпеченню економічної безпеки виявляється її безпосередній зв'язок з реальними процесами економічного життя.

В ході з’ясування сутності процесу забезпечення соціальної безпеки слід враховувати ряд наступних положень. По-перше, забезпечення соціальної безпеки є організованою, цілеспрямованою діяльністю. По-друге, ключовим критерієм процесу забезпечення соціальної безпеки є захист національних  інтересів. По-третє, забезпечення соціальної безпеки носить характер комплексної діяльності, що одночасно охоплює різні сфери як власно соціальної так і економічної, політичної та інших видів активності (фінансову, енергетичну, працересурсну,  продовольчу, екологічну, техногенну, науково-технологічну, зовнішньоекономічну і т.п.). По-четверте, ключова роль в забезпеченні безпеки соціальної сфери належить державі.

Забезпечення необхідного рівня соціальної безпеки потребує виявлення важливіших зв'язків і взаємозалежностей в сучасному житті суспільства, що виступають об'єктом цілеспрямованого впливу з метою підвищення рівня безпеки  суб'єктів господарювання, наданню даним процесам системного характеру. Засновуючись на положеннях концепції національної безпеки зазначимо, що системність виявляється в ході реалізації важливіших функцій забезпечення соціальної безпеки: створення і підтримки в готовності сил і засобів забезпечення соціальної безпеки, а також управлінні  системою забезпечення національної безпеки.

За сучасних умов система безпеки набуває юридичної форми закріплення особливостей, цілей і задач діяльності по забезпеченню соціально-економічної безпеки. У категоріях системи безпеки держава прагне формалізувати діяльність по формуванню належного рівня розвитку соціально-економічної сфери, законодавче закріпити її як одну з найважливіших функцій в сучасних умовах. Однак, на нашу думку, розгляд тільки формальної сторони процесів забезпечення безпеки, юридичних форм їх прояву невиправдано звужує об'єкт дослідження даної проблеми. Побудова системи забезпечення безпеки і її юридична констатація визначається передусім особливостями виробничих відносин в суспільстві. Тому об’єктивною основою забезпечення соціальної безпеки виступають процеси що протікають в економічному базисі. Сукупність таких процесів є результатом дії механізму забезпечення соціально-економічної безпеки. Зазначимо, що і в ході аналізу механізму забезпечення  безпеки не можна повністю абстрагуватися від його юридичних форм і організаційно-правових проявів, однак їх доцільно розглядати в даному контексті як необхідний компонент  регулювання соціально-економічного життя,  елемент організаційно-управлінських відносин.

Механізм забезпечення соціальної безпеки - це  система організаційно-економічних і правових заходів по запобіганню соціально-економічним загрозам,  що включає в себе наступні елементи: об'єктивний і всебічний моніторинг економіки і суспільства з метою виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз соціальної безпеки; вироблення  гранично допустимих значень соціально-економічних показників, недотримання яких приводить до нестабільності і соціальних конфліктів; діяльність держави по виявленню і попередженню внутрішніх і зовнішніх загроз безпеки соціальної сфери. Як основу механізму забезпечення соціальної безпеки слід розглядати сукупність об'єктивних залежностей і зв'язків між явищами і процесами соціально-економічного життя в їх саморозвитку і саморуху. Тому механізм забезпечення безпеки здатний динамічно змінюватися, носити адаптивний характер, тобто  адекватно відображати зміни у виробничих відносинах та продуктивних силах  суспільства. Нарівні з наявністю об'єктивних процесів соціального життя в своїй основі, механізм забезпечення соціальної безпеки випробовує на собі вплив суб'єктивних чинників. Останнє твердження означає наявність взаємозв'язку не лише з процесами економічного базису, але і надбудовними відносинами, особливо в частині формалізації механізму безпеки відповідно до цілей, задач, ідеології суспільного розвитку. 

В структурі механізму забезпечення соціальної безпеки слід виділити наступні підсистеми в рамках єдиного механізму:

підсистема самозабезпечення необхідних параметрів соціальної взаємодії і розвитку;

підсистема державного регулювання стану соціальної безпеки.

Механізм забезпечення соціальної безпеки  здатний ефективно функціонувати лише при виконанні ряду вимог:

- комплексність, тобто необхідність обліку всіх напрямів і форм прояву відносин що впливають на стан безпеки;

- системність, тобто врахування як внутрішніх взаємозв'язків і взаємозалежності, так і зовнішніх чинників, як елементів соціально-економічного простору більш високого рівня, що з одного боку накладають певні обмеження на функціонування механізму  соціальної безпеки, а з іншого  відкриває додаткові можливості для його більш ефективної побудови;

варіантність (альтернативність), тобто виявлення і обґрунтування декількох варіантів вирішення протиріч,  розрахунку траєкторій соціально-економічного розвитку в рамках функціонування єдиного механізму забезпечення економічної безпеки;

 безумовний пріоритет вирішення задач і здійснення заходів направлених на збереження здоров'я і життя людини, підтримки нормальних умов її існування;

- прийнятний ризик, тобто  реалізації доступних заходів, направлених на захист людини в ринковому середовищі і недопущення подолання граничних ситуацій;

Необхідним представляється розгляд структурних компонентів що відносяться до складу механізму забезпечення соціальної безпеки. Охарактеризуємо основні з них.

1. Моніторинг являє собою інформаційно-аналітичну систему спостережень за динамікою показників соціально-економічної безпеки країни. Така робота проводиться в багатьох країнах світу. Однак для України вона має особливе значення в зв'язку з тим, що перехідна  економіка характеризується цілим рядом серйозних  диспропорцій та протиріч і гострою недостачею ресурсів, надмірною нестійкістю соціальних показників. У зв'язку з цим зростає роль і вимоги до державної статистики, її об'єктивності, компетентності і масштабності обхвату об'єктів спостереження, якості інформації і т.п.

2. Діяльність по запобіганню загрозам соціальної безпеки і відшкодуванню понесених збитків, пов'язаних з перевищенням граничних значень по тих або інших показниках безпеки.

3. Найважливішим структурним елементом механізму забезпечення економічної безпеки суспільства є діяльність держави по виявленню і попередженню внутрішніх і зовнішніх загроз безпеки соціальної сфери. Найбільш  типовими напрями державної діяльності в цьому напряму є:

- виявлення випадків, коли фактичні або прогнозні параметри економічного розвитку відхиляються від граничних значень соціальної безпеки; розробка комплексних державних заходів по виходу країни із зони небезпеки;

- організація роботи по реалізації комплексу заходів з метою подолання або недопущення виникнення загроз соціальної безпеки;

- експертиза рішень, що приймаються з фінансових, і господарських питань з позиції соціальної безпеки. (Законодавчі і інші нормативні правові акти обов'язково повинні пройти експертизу на предмет соціальної безпеки);

     - організація системи контролю за  виконанням заходів по усуненню загроз соціальної безпеки.

З цих позицій соціальну безпеку правомірно розглядати  не тільки як захищеність національних інтересів, але і готовність і здатність держави створювати механізми реалізації і захисту національних інтересів, розвитку вітчизняної економіки, підтримки соціально-політичної стабільності суспільства.

Роль держави проявляється ще і в тому що сам хід процесів сучасного соціально-економічного саморозвитку не гарантує не тільки скоординованих дій в сфері забезпечення безпеки, але і встановлення суспільно-необхідних цілей використання відповідних механізмів. Без зовнішнього регулюючого впливу цільова спрямованість механізму безпеки носить ситуативний характер, виражаючи переважно тактичні пріоритети окремих суб'єктів соціально-економічної системи. Тому ключова роль держави полягає, передусім,  в задані вектора забезпечення безпеки, системи узгоджених цілей, які б розділялися всіма господарюючими суб'єктами як цілі здійснення власної соціально-економічної діяльності. Базою таких регулюючих впливів виступає  узгодження соціально-економічних інтересів. Саме  узгодження інтересів є основою побудови механізму забезпечення соціальної безпеки, його найважливішим принципом. Свої характерні риси  механізм узгодження придбає в процесі взаємодії і взаємореалізації  соціально-економічних інтересів, вибору одного з можливих шляхів їх об'єднання. Серед шляхів об’єднання інтересів слід виділити  два основоположних і, певною мірою, взаємовиключаючих напрями:

Субординоване підкорення одних соціально-економічних інтересів іншим. Такий напрям узгодження інтересів реалізовується за допомогою централізованого директивного державного впливу, а також на основі ідеологічної пропаганди. При цьому в основу побудови механізму забезпечення безпеки закладається сувора ієрархія інтересів “держава  - колектив - особистість”.

Координоване узгодження різноманітних інтересів всіх соціальних суб'єктів. Механізм забезпечення  безпеки побудований на даному принципі виходить з пріоритетності особистого інтересу громадянина, соціального суб’єкта, споживача. У цьому випадку суспільство приходить до розуміння того, що не субординація, а координація соціально-економічних інтересів є найбільш ефективним засобом їх узгодження і реалізації.

Зазначимо  що в основі  ефективного механізму забезпечення соціальної безпеки повинно лежати комбіноване використання процесів координації і субординації, яке максимально відповідає специфіці вибраної ринкової моделі, особливостям соціально-економічних відносин, рівню соціального, політичного, культурного розвитку нації.

В сучасних умовах функціонування механізму забезпечення соціальної безпеки досить часто розглядається з точки зору  необхідності забезпечення економічного розвитку як найбільш актуального імперативу сьогодення. Забезпечення необхідних темпів економічного зростання  вважається головним економічним завданням, вирішення якого пов'язане з абсолютним і відносним збільшенням ВВП, подоланням бідності, формуванням ефективного середнього класу, як основи соціально-економічної стабільності в країні. Економічне зростання приводить до комплексного удосконалення соціально-економічних відносин в суспільстві, що, безумовно, відповідає цілям забезпечення соціальної безпеки. Слід зазначити і концептуальну єдність рушійних сил економічного зростання і механізму забезпечення безпеки соціальної сфери. І в першому і у другому випадку ними є протиріччя соціально-економічного життя. Однак, на нашу думку, досягнення економічного зростання не можна повністю ототожнювати з процесами і механізмами забезпечення соціальної безпеки, але не можна заперечувати і наявність тісного діалектичного взаємозв'язку між ними. Важливим є врахування тенденцій розвитку соціальних процесів, покращення рівня життя населення, вирішення проблем продовольчої та працересурсної безпеки, забезпечення умов ефективного соціального партнерства, які мають супроводжувати економічний прогрес суспільства та згодом перетворюватись в його основу.

У зв'язку з комплексністю, різноманітністю і складністю задач соціального розвитку і функціонування, механізм забезпечення соціальної безпеки доцільно розглядати в розрізі наступних рівнів:

Стратегічний рівень. Полягає в ліквідації соціальних протиріч або як мінімум їх локалізацію і ослаблення. Даний рівень характеризується виробленням системоформуючих соціально-економічних рішень, що знаходять свій вираз в  стратегіях, перспективних програмах забезпечення соціальної безпеки і є основою побудови  економічної політики держави.

Тактичний рівень. Полягає в вирішенні задач пов'язаних з ліквідацією конкретних видів загроз або запобіганню їх впливу на соціальну сферу. Включає комплекс превентивних заходів.

Оперативний рівень. На цьому рівні функціонування механізму забезпечення соціальної безпеки має знаходити свій вираз в ліквідації наслідків загроз і негативних впливів, відшкодуванні понесених збитків. Даний рівень містить в собі  комплекс оперативних заходів забезпечення безпеки соціальної сфери.

Наявність приведеної рівневої градації в структурі механізму соціальної безпеки не може не відбитися і на системі забезпечення безпеки. Саме система безпеки соціально-економічної сфери наповнює дані рівні конкретним змістом, дозволяє формалізувати цілі і методи їх досягнення. На практиці такий взаємозв'язок механізму і системи знаходить свій вираз в розробці політики, концепції, стратегії забезпечення національної безпеки, а також у вигляді документів що характеризують окремі компоненти забезпечення стану безпеки держави.

В умовах постійної наявності деструктивних впливів економічного, політичного и соціального походження зростає необхідність безперервного здійснення діяльності по забезпеченню соціальної безпеки, розвитку і вдосконаленню її форм і напрямів. При цьому  діяльність по забезпеченню безпеки органічно переростає в систему відтворення соціальної безпеки. Відтворення соціальної безпеки виступає  як безперервний процес здійснення всіма суб'єктами  комплексу заходів по досягненню соціально безпечного стану функціонування і розвитку. Необхідність відтворювального характеру забезпечення соціальної безпеки доводить і аналіз матеріальної основи даної діяльності, а саме економічного кругообігу доходів і витрат в масштабах як національної економіки, так і окремих її суб’єктних рівнів. Основними стадіями відтворення економічної безпеки є:

моніторинг стану соціальної безпеки;

визначення конкретних заходів по збереженню або зміні параметрів соціальної безпеки на основі застосування методів науково-обгрунтованого планування і прогнозування соціально-економічної ситуації загалом і окремих її аспектів;

реалізація  заходів по забезпеченню соціальної безпеки.

Вочевидь, що безперервне поновлення такої діяльності в свою чергу вимагає відтворення: ресурсної бази забезпечення соціальної безпеки; системи умов конструктивного забезпечення безпеки, що включає організаційно-управлінські, політичні, зовнішньоекономічні, правові, ідеологічні, культурні аспекти; системи взаємозв'язків між всіма компонентами системи забезпечення  безпеки в рамках соціально-економічних та організаційно-економічних відносин.

Таким чином слід констатувати що забезпечення соціальної безпеки перетворюється в визначальний комплекс заходів спрямованих на: запобігання всьому спектру соціально-економічних загроз з точки зору стану, поведінки та настроїв населення; інтенсивне формування середнього класу як гаранта суспільної стабільності на ґрунті розширення адаптаційних можливостей  населення; всебічну підтримки сім'ї як визначального соціального інституту; державний протекторат прожиткового мінімуму, який би забезпечував громадянам споживання на рівні простого відтворення; державні гарантії мінімальних заробітної плати, пенсій, виплат та забезпечення умов їх зростання, посилення тенденцій самозабезпечення громадянами високої соціальної мобільності висхідного характеру.