Глава 1

Основи готельної справи

Історія готельної справи

Історія найдавніших готелів

Від середніх віків до XIX століття

Розвиток готельної справи в ХІХ-ХХ століттях

Сучасні міжнародні готельні ланцюги

Типи сучасних готелів

Основи гостинності

Історія готельної справи. Історія найдавніших готелів

Створення готелів пов'язане з історією виникнення потре­би в подорожах і поїздках, які здійснювалися людьми. Люди, які опинилися далеко від місць свого постійного проживання, мали піклуватися про забезпечення себе харчуванням, притул­ком і відпочинком.

Подорожі були пов'язані з ризиком, мандрівники йшли на нього не заради власного задоволення: купці розраховували дістати прибуток, прочан кликало в дорогу релігійне натхнен­ня, учених-дослідників—пізнання світу, розширення свого кру­гозору тощо. Туризм завжди впливав на розвиток готельної справи і, навпаки, від рівня готельної справи завжди залежав розвиток туризму.

У далекі часи Єгипет уже вважався не лише осередком па­м'яток культури, про що свідчать виявлені численні написи на пірамідах, залишені екскурсантами і туристами античності, але і лікувальним курортом. Ці потреби спонукали влади займати­ся спорудженням наметових містечок, павільйонів, усіляких будинків і споруд для подорожуючих, а також організацією їхнього харчування і побутового обслуговування. Накопичені знання і досвід спорудження об'єктів розміщення, зафіксовані в історії Древнього Єгипту, з успіхом використовувалися пізніше в спорудженні подібних об'єктів греками і римлянами.

Готелі в сучасному розумінні були відомі ще в часи Древ­ньої Греції. Споруджувалися вони поблизу місць, де відбували­ся громадські свята, поблизу численних храмів, як, наприклад, в Олімпії біля храму Афродіти й інших культових і курортних визначних пам'яток [71].

Мобільність населення в епоху античності була напрочуд високою. Такі події, як Олімпійські ігри, збирали атлетів, гля­дачів, а також торговців і ремісників (тобто споживачів і поста­чальників товарів і послуг) з усієї Древньої Греції. В околицях Олімпу будувалися споруди, павільйони для проживання в них атлетів, а також для організації всіляких побутових послуг. Олімпійські ігри були найвідомішим, але не єдиним видовищем Древньої Греції (варто мати на увазі, що термін «ігри» в антич­ному світі мав більш широке значення, ніж у сучасному ро­зумінні, і включав у себе і театральну виставу, і змагання по­етів, співаків, музикантів, атакож містерії для посвячених, тоб­то позначав поняття, аналогічне сучасним фестивалям культури і мистецтва).

Притулок у готелі надавався всім - бідному і багатому, знат­ному і простолюдинові. Збереглася, наприклад, звістка, що по­сольство афінян до царя Македонії Филипа Македонського (382-336 р. до н.е.) зупинялося в такому готелі [14].

Власник таверни в Древній Греції пропонував їжу, напої і нічліг. Вино було як домашнім, так і імпортним. До столу пода­вали сир з козячого молока, хліб з ячменя, капусту, горох, боби і сочевицю. Можна було спробувати також фіги й оливки.

Результати розкопок у південній частині Іраку підтверджу­ють, що вже у п'ятому тисячоріччі до нашої ери, тобто за 7000 років до наших днів, існували хани - місця тимчасового при­тулку людей. У нижніх поверхах хану частково розміщалися стійла, частину приміщень займав сам хазяїн зі своєю родиною, інші - пристосовані для постояльців. Хани були навіть трипо­верховими.

У законодавчих актах Кодексу царя Хамураппі зустрічають­ся правові норми, які дозволяють стверджувати, що готельна справа в той час, - майже 4000 років тому, у Вавилонії, була до­сить розвинутою. Держава невсипущо наглядала за діяльністю власників таверн. Наприклад, у випадку викриття розведення ними пива водою передбачалася страта [14].

У Римській імперії в зв'язку з розвинутою мережею транс­портних шляхів виникали повсюдно приватні постоялі двори і заїзди. Ці дороги призначалися в першу чергу для військових загонів, а також для збирачів податків, купців, окремих верств інтелігенції (художників, архітекторів, лікарів, музикантів і ак­торів). Істотною приналежністю цих доріг була мережа «пошто­вих станцій», де ті, хто подорожує з державною місією, могли змінювати коней або мулів, а також одержувати їжу і нічліг. На цих станціях можна було замовити послуги гіда, скласти марш­рут, одержати карту й опис визначних пам'яток. Недалеко від Рима, у морській гавані Остії, можна було замовити морську подорож. Через низький рівень обслуговування і комфорту в притулках (готелях) для подорожуючих («hospitium») зупиня­лися лише в тому випадку, коли була відсутня можливість зу­пинитися у знайомих або родичів. У притулках (готелях) того часу протікали дахи, але небезпечним було і саме проживання.

У Римі таверни можна було пізнати по колонах, опереза­них ланцюгом фляг, і по червоних ковбасах, що висіли уздовж стін. Підлоги були прикрашені яскравою мозаїкою, а стіни оживляли розвішені картини.

Цікаво, що термінологія індустрії гостинності багато чим зобов'язана римлянам. Слово «hospitality» (гостинність) похо­дить від латинського «hospitium» (госпіції). Однокорінними словами є «host» (хазяїн), «hospice» (притулок), «hotel» (готель, отель) [68].

З появою регулярного державного поштового сполучення (у часи імператора Октавіана Августа — поч. нашої ери) з'яви­лися і державні постоялі двори. Держава влаштовувала двори в містах і на головних шляхах, якими проїжджали кур'єри і дер­жавні службовці з Рима аж до Малої Азії або до Галлії. Створю­валися державні постоялі двори, віддалені один від одного на відстань одного дня поїздки конем. По мірі завоювання нових територій і розширення Римської імперії її звичаї, господарсь­ка й організаційна структури застосовувалися також у нових провінціях і підкорених країнах. Про те, наскільки серйозно розглядалася в древності надійність закладу, що надавав ман­дрівникам притулок, харчування і нічліг, свідчить факт особ­ливої зацікавленості держави. Так, у зведенні римських законів була передбачена відповідальність такого закладу за речі гостя. Навіть і сьогодні законодавство ряду держав регулює це питан­ня, грунтуючись на наведених положеннях Римського цивіль­ного права.

В основу організації готельної справи в Римській імперії була покладена розроблена державною владою певна класифі­кація готелів. Існувало два типи готелів: лише для патриціїв (мансіонес), та для плебеїв (стабулярії).

Римський готель являв собою певний комплекс приміщень досить широкого функціонального призначення: це не лише кімнати для розміщення подорожуючих, але і складські при­міщення, стайні, крамниці, майстерні тощо. Готелі, як прави­ло, будувалися з каменю і мали у своєму розпорядженні необхідний перелік послуг. У зимовий час обігрівалися. Деякі готелі обслуговували лише офіційних осіб за спеціальних документах, що видавалися державною владою. Ця традиція збереглася до­тепер у формі спеціальних приміщень для особливо важливих персон в аеропортах, вокзалах.

В міру розвитку господарських відносин у Римській імперії зростали вимоги подорожуючих до умов проживання і їхнього обслуговування постоялими дворами. Виникає багато упоряд­жених і багатих постоялих дворів. Як повідомляє Цицерон, у них були лазні, масажні, пральні, чищення взуття. Спостеріга­ли за порядком, чистотою і дотриманням законності при на­данні послуг державні чиновники — еділи. Постоялі двори зо­бов'язані були вести список гостей і бухгалтерію.

Вавилонських купців можна було зустріти всюди. Відомий лист вавилонського царя до фараона Єгипту, у якому він висло­влює своє невдоволення тим, що дороги в Сирії і Палестині не­безпечні і його торговельні агенти піддаються грабежу з боку місцевих жителів. Для припинення нападів на купців і забезпе­чення безпечного проїзду дорогами створюються повсюдно в Сирії, Палестині, Єгипті, Вавилоні караван-сараї.

Караван-сараї, або караванні будинки, служили тимчасо­вим притулком учасникам караванів. Вони стали попередни­ками постоялого двору для поштових карет, а пізніше мотелю, і надавали послуги караванам і іншим мандрівникам. Караван-сараї були розташовані на території сучасної Туреччини, Ірану, Афганістану і північної Індії на відстані одного дня шляху один від одного. Типовий караван-сарай складався з внутрішнього дворика для тварин і простих кімнат для мандрівників. По до­розі від сучасного Стамбула до столиці Агри Могхула в північній Індії (Палац Тадж-Махал) мандрівник міг відпочити і знайти захист від бандитів. Приміщення можна було зняти за певну плату [71].

Турки-сельджуки, що побудували багато караван-сараїв, виходили із соціальних міркувань. Кожен мандрівник незалеж­но від національності і релігії одержував на три дні нічліг з хар­чуванням, медичним доглядом, а бідняки одержували і нове взуття, і все це — за рахунок держави. Після закінчення цього терміну подорожуючий мав або платити за проживання і нада­не йому обслуговування, або вирушати далі.

З огляду на наявність великої кількості в'ючних тварин, та вантаж, що перевозився, будувалися караван-сараї у формі ве­ликих громадських будівель не лише в містах, але і на дорогах, у населених пунктах. Караван-сарай був одночасно постоялим і торговельним двором.

Особливо велике поширення вони набули в IX-XVIII сто­літтях у зв'язку із зростанням міст і посиленням транзитної ка­раванної торгівлі. Найбільш поширені два типи караван-сараїв: зальні і з внутрішнім двором. Зальні караван-сараї (зустрічають­ся у Вірменії) — це прямокутні будинки, розділені на нефи. Се­редній неф призначався для людей і товарів, у бічних нефах зна­ходилися тварини.

В другому типі караван-сараїв для розміщення людей і збе­реження товарів служили відкриті у внутрішній двір невеликі приміщення, розташовані в один або кілька ярусів, тварини знаходилися в дворі. Караван-сараї на дорогах зміцнювалися оборонними стінами або приєднувалися до ремісно-побутових передмість і культових будівель. На транзитних шляхах кара­ван-сараї стали втрачати своє значення з розвитком залізниць і інших сучасних видів транспорту.

Один зі збережених до сьогоднішнього часу караван-сараїв знаходиться в Іспанії в Гренаді. Навколо внутрішнього двору на трьох поверхах розташовані номери. Такі караван-сараї зу­стрічаються й у Стамбулі.

У Туреччині збереглося понад сто караван-сараїв, однак вони не функціонують, хоча доступні екскурсантам як музеї.

Від середніх віків до XIX століття

Масові поїздки купців, підмайстрів, духівництва, а також численних у середньовіччя пілігримів і прочан дають новий напрямок у формах надання притулку. Спочатку цей притулок був безкоштовним, заради любові до ближнього, що надавався монастирями, церковними організаціями, князівськими дво­рами тощо. Основним юридичним актом для наступного пері­оду розвитку готельної справи був едикт Карла Великого (768-814 p.), імператора Великої Римської імперії, що накладав на монастирі і церкви обов'язок утримання «госпіціїв», які нада­ють мандрівникам нічліг, харчування, лікувальну допомогу і ванну. Особливий розвиток ці госпіції одержали у Швейцарії, яка завдяки цьому має найстаріші готельні традиції і до сьогод­нішнього дня користується у світі найвищим авторитетом у цій сфері.

Згодом церква стала відігравати вирішальну роль у житті суспільства і була єдиним авторитетом, який визнавали в будь-якій країні. Монастирі й інші релігійні пристановища прийма­ли мандрівників (і вітали пожертви). Багато монастирів були раді гостям. Багатих і знатних саджали поруч з головним пре­латом, у той час як бідняків розміщували і годували в окремих приміщеннях.

Розцінок на кімнати не було, однак завжди очікувалися по­жертви. Часто бувало, що монастирський охоронець, чиїм пер­шорядним завданням було стояти біля воріт (воротар), також розпоряджався і приміщеннями для гостей. Слід зазначити, що вже в той час церква управляла першим «готельним ланцюгом».

Згодом безкоштовний притулок починає перетворювати­ся в спеціальні, розраховані на отримання прибутку, підприє­мства. Ці установи в результаті постійного зростання вимог з боку мандрівників і по мірі технічного прогресу, який одночас­но відбувався, набували усе новіших і різнобічніших форм, пе­ретворюючись на готельні підприємства, схожі на сучасні.

У християнському світі паломництво в країну, де відбува­лися божественні діяння святих, увійшло в звичай у IV столітті. Уже з цього часу зустрічаються путівники по священних місцях із указаниям храмів, а також постоялих дворів або госпіціїв, у яких прочани можуть знайти тимчасовий притулок. «Госпіції — странноприймальні будинки, установи на зразок готелів з ха­рактером монастиря. Ченці, що знаходяться в них, і брати-прислужники складають невеликі окремі ордени. Госпіції влашто­вувалися в населених місцях і давали притулок усім мандрівни­кам.

Із зміцненням феодальної влади з'являється необхідність забезпечення тимчасового перебування впливових державних осіб. Біля шляхів будуються постоялі двори, призначені для дер­жавних службовців. До нашого часу збереглися руїни деяких пришляхових постоялих дворів [88].

На звання найстарішого з існуючих постоялих дворів пре­тендує постоялий двір «У півня, що б'ється,» у містечку Сент-Албанс (Англія), заснованому приблизно в 795 році. Приблизно в той самий час з'являються перші відомі правові акти, що узаконюють правовий статус постоялих дворів.

Центром міжнародної торгівлі в ІХ-ХІ століттях був Кон­стантинополь, куди з'їжджалися купці з півночі і півдня - бол­гари, вірмени, росіяни, араби, італійці. Звідси товари поширю­валися вже по всій Європі. Для притулку прибуваючих у місто будувалися вітальні двори, деякі з них збереглися дотепер.

Створенню аналогічних готельних підприємств сприяли і знамениті ярмарки у Франції (у Сен-Дені, Труа), в Італії (у Феррарі, Павії), у німецьких князівствах (у Вормсі, Кельні, Майнці, Шлейрі) тощо.

У Європі світська традиція «платної гостинності» пов'яза­на із зростанням міст. Не випадково перші заклади такого роду за назвою taberna perpetua (цілодобова торгівля вином) з'яви­лися на Рейні та Мозелі (найважливіша торговельна дорога Се­редньовіччя). Відомості про них містяться в резолюції місцево­го архієпископа VIII століття, що забороняла духовним особам відвідування цих «злачних місць». У народних піснях і баладах часто зустрічаються мотиви, пов'язані з ночівлею втомленого подорожанина (солдата, підмайстра, купця тощо) під гостин­ним (або негостинним) дахом. На постоялих дворах хазяїн час­то тримав спеціальну кімнату, призначену для ночівлі гостей. Постоялі двори розташовувалися звичайно на перетині важли­вих торговельних доріг або в центрі міста на ринковій площі, де знаходилися головний собор і ратуша [95].

Хрестові походи, що почалися в 1096 році і продовжували­ся наступних 200 років, зокрема допомогли організувати торгі­влю, що призвело до підйому середнього класу. Побічно Хрес­тові походи сприяли відродженню постоялих дворів, спочатку в північній Італії. Готельна справа стала там ґрунтовним бізне­сом. Гільдії власників постоялих дворів процвітали, встановлю­ючи правила і статути для своїх членів і для гостей. Наприклад, у Флоренції в 1282 році гільдія власників постоялих дворів кон­тролювала цей бізнес до такої міри, що міські чиновники опи­тували мандрівників прямо біля міських воріт і направляли їх у гільдію, де їх розподіляли по певних готелях.

Готелі існували у великих містах і на перехрестях, біля пе­реправ. Будинки були більше схожі на притулки з мінімумом меблів. Очерет, що кидали на земляну або кам'яну підлогу, служив як килимом, так і поверхнею, на котру зручно було кидати кістки й інші залишки їжі. У головній кімнаті уздовж стін були розкладені матраци, на яких спали. Харчування було особис­тою справою кожного, тому що більшість гостей привозило свою власну їжу.

У XV столітті в деяких готелях вже було від 20 до 30 кімнат. Георгіївський готель, один з найбільш відомих, мав винний підвал, комору, кухню, кімнату для господаря і господарки, був і спеціальний працівник, що доглядав за кіньми. Кімнати для гостей, або номери, були названі на честь відомих людей, міст або видатних чиновників. Серед них були кімнати «Граф», «Оксфорд», «Сквайр», «Лондон» тощо.

Готелі і таверни можна було впізнати за вивісками із про­стими символами, а не словами, оскільки багато хто не вмів чи­тати. Таким чином, було багато готелів «Лев», «Золоте Руно», «Білий заєць», «Чорний лебідь», «Дельфін» тощо [20].

Наприкінці XVIII століття назви стали містити слово arms (зброя), наприклад, «King's Arms» («Зброя короля»). Виставле­на напоказ зброя лорда в готелі часто означала, що готель зна­ходився на території, що належала певному знатному родові, і була під його захистом. Деякі геральдичні знаки належали спо­конвічним власникам землі, на якій розташовувався готель, або ж бувало, що власник готелю, що вийшов зі слуг, повинний був використовувати зброю або відзнаки свого колишнього госпо­даря. Навіть зараз існують 400 пивних, названих «Голова коро­ля», 300 з назвою «Голова королеви» і більше тисячі зі словом «корона» у назві.

У деяких готелях були відкриті галереї, на які можна було піднятися сходами, що знаходилися зовні. Згодом ці галереї відгороджувалися від непогоди. Стійла для коней, приміщення для запрягання знаходилися у внутрішньому дворику. Спеціаль­не пристосування у куті слугувало для того, щоб особливо ог­рядні постояльці могли піднятися на коня. У більш великих го­телях під стайнею було приміщення для посильних, що розно­сили пошту.

У багатьох готелях був сад і галявина для гри в кулі. Деякі готелі мали броварні і варили своє власне пиво. Довга кімната (для зборів) з великим каміном служила місцем проведення бан­кетів і танців.

Розвиткові готельної справи побічно сприяв англійський король Генріх VIII. Прочани, що йшли головними шляхами до великих соборів, могли зупинятися на два дні в приміщеннях, прибудованих до абатства або монастиря, де їх розміщували і годували відповідно до їхнього статусу. Коли Генріх VIII у 1539 році звелів, щоб церковні землі були відділені від них або продані, зникла роль монастирів як пристановища для мандрівників. Як результат, стала процвітати готельна справа. Перепис 1577 року виявив 14202 пивних, 1631 готелів і 329 таверн в Англії й Уельсі.

Задовго до того, як з'явилася національна поштова систе­ма, окремі готелі повинні були мати стайні і коней для викори­стання їх королівською поштою. Це також сприяло розвиткові готелів.

У середині 1600-х років деякі готелі стали випускати неофіційні грошові знаки, які шановані власники готелів гаран­тували викупити за гроші королівства. Подібний дозвіл випус­кати монети (торговельні знаки) означав, що готелям і їх влас­никам у той час приділяли особливу увагу.

Англійський готель був місцем різноманітних розваг. Існу­вали різні ігри з дротиками і гральними кістьми, доміно, більярд і bagatelle (гра, схожа на більярд). Мали успіх і півнячі бої. Ті, хто віддавав перевагу активним видам розваг, використовували готелі як місця зборів для риболовлі, стрільби, полювання, зо­крема соколиного. Кровожерливі могли насолоджуватися цьку­ванням ведмедів і биків собаками, а також киданням каменів у півнів. Собачі бої і бокс на голій землі теж були популярними. Однак головним способом проведення часу вважалося вживан­ня пива, елю, вина, а пізніше джину.

Розвиток готельної справи в ХІХ-ХХ століттях

Подальший розвиток різних форм туризму створював по­стійно зростаючі потреби в готелях і закладах харчування. Ви­никають великі готелі, розміщені в спеціально для цієї мети по­будованих будівлях типу приватних резиденцій або ж чудових державних особняках. Звідси ж походить французька назва «отель», що означає міський палац магната, місце перебування представника іноземної держави або міської влади.

Необхідно відзначити, що Бурбонський палац (сьогодні — місце засідань палати депутатів Франції) у путівнику Парижа, виданому в XVIII столітті, значиться як «готель принца Конде».

Таким чином, у той час назва «отель» надавалася палацам або будинкам палацового типу, передбаченим для розміщення в них важливих гостей, крім основного палацу, у якому прожи­вав сам власник «отелю». Як правило, у такому палаці знаходи­лися гості, їхня прислуга тощо.

Зі стародавніх готелів, яких у Парижі сотні, особливо ціка­вий готель Карнавалі (будівництво почато в 1544 році) і готель Клюні (побудований у XVI ст.).

У XIX столітті зростають запити готельної клієнтури, пе­реважно багатої, і все більше підвищується комфорт і рівень оснащення готелів. Виникають свого роду величезні готельні комбінати з фешенебельними ресторанами і кафе, що знахо­дилися при них [94].

XIX століття стало переломним у розвитку готельного гос­подарства. Разом з перенесенням назви «отель», що позначала раніше приватну міську резиденцію французького аристокра­та, на будинок, що служить тимчасовим місцем перебування кожного подорожуючого, що має достатню кількість грошей, почався період будівництва постоялих дворів-готелів палацо­вого типу і підвищеної комфортності по всій Європі. Приплив заможних англійців і американців у Європу змінює традиційну культуру готельних послуг - вони набувають усе більш і більш уніфікованого і стандартизованого характеру. Саме тоді в ужи­ток входять англійські слова «експрес», «комфорт», «дизайн». З кінця XIX століття в Європі (насамперед у Швейцарії) почи­нають будувати сучасні готелі з високим рівнем комфорту. На зміну традиційним готелям зі скромними назвами («Англійсь­кий двір», «Стара пошта» тощо) з'являються розкішні готелі під звучними назвами: «Брістоль», «Метрополь», «Палас», «Савой», «Ексельсіор» або просто «Гранд-Отель», позбавлені будь-яких зв'язків з місцевими традиціями.

Кінець XIX століття — це час, коли співіснують старі тра­диції подорожей як виду дозвілля, пов'язаного з певною куль­турою і світовідчуттям, з одного боку, і нові форми готельного сервісу, пов'язані з цивілізацією індустріального суспільства -з іншого. Якщо в таких країнах, як Англія або США, уже сфор­мувався спосіб життя, характерний для індустріального суспільства, то в країнах Східної і Південної Європи або, наприк­лад, в Іспанії багато в чому зберігалися старі, «доіндустріальні» форми побуту і культури.

Відповідно, у туристів, які представляли країни, що знахо­дилися на «різних полюсах» технічного прогресу, були різні уяв­лення про комфорт. Незважаючи на критику з боку захисників культурних традицій, технічний прогрес і цивілізація з такими їхніми атрибутами, як розширення і модернізація сфери готель­них послуг, були нестримні. З кінця XIX століття готельний бізнес починає діяти як самостійний фактор розвитку туризму - він формує для себе ринки збуту готельного продукту. Туризм досить швидко починає набувати ознак «масовізації». Створю­ються туристські бюро (за зразком Товариства Томаса Кука) і рекламні агентства, що спеціалізуються на рекламі готельних послуг.

Підвищення якості та надійності транспортних перевезень у сукупності з їхнім здешевленням обумовили істотне збільшення потоків подорожуючих. Відповідно повсюдно ви­никали перші підприємства, що спеціалізувалися на обслуго­вуванні тимчасових відвідувачів. На зміну скромним пансіо­нам і «кімнатам для гостей» у будинках священнослужителів, монастирях і релігійних місіях відкриваються перші комфор­табельні (якщо не сказати розкішні) готелі. У 1812 році в цен­тральній Швейцарії вступає в дію готель «Риги-клес-терли», у 1832 - готель у м. Фаульхорн. У 1801 році в Німеччині відкри­вається першокласний готель «Бадише Хоф» у Баден-Бадені, у 1859 у Швейцарії - «Гранд-отель Швайцер-хоф» у м. Інтер-лакені. У Німеччині на межі XVIII-XIX століть виникають перші курорти мінеральних вод - у Хайлигендамі, Нордернеї, Травемюнді. У цей період становлення туризму будува­лися в першу чергу розкішні готелі, що обслуговували пред­ставників аристократичних кіл, «нового дворянства», вищого офіцерства.

Залежно від пори року еліта або перебувала на французькій чи італійській Рив'єрі, або відпочивала на термальних курортах Швейцарії і Німеччини, або починала тривалі подорожі в Північну Африку, Єгипет, Грецію. Багатоваріантність можли­вих місць відпочинку обумовлювалася обов'язковою наявністю комфортабельних готелів.

З кінця XIX і початку XX століття різко збільшується кількість готелів не лише в Європі, але і на Близькому Сході, в північній частині африканського континенту та Північній Аме­риці.

В Австро-Угорщині в 1913 році існувало вже 15 тис. готелів. В основному це були невеликі готелі, але поряд з ними будува­лися і великі. Ці готелі мали загальну місткість номерного фонду 500 000 місць. Тобто, місткість кожного готелю складала 30-35 місць. Одне готельне місце приходилося на 80 жителів країни.

У Німеччині в тому ж 1913 році було 90 тис. готелів, як пра­вило, теж дрібних. Швейцарія та Італія починають посилено розробляти золоту жилу туризму, широко використовуючи істо­ричні й архітектурні пам'ятники. Важливою подією з'явилося відкриття в Дюссельдорфі інституту готельної справи.

Загальним завданням готельного руху, створенню єдиної класифікації готелів та інших важливих питань цієї галузі по­винний був служити Міжнародний Союз власників готелів, що об'єднав 1700 готелів у різних країнах світу [ 106].

Готелі почали надавати масові і різноманітні послуги після закінчення Другої світової війни. Саме в цей період туризм на­буває дійсно масового характеру: із предмета розкоші він стає потребою для більшості населення високорозвинених індуст­ріальних країн. Формується могутня індустрія відпочинку зі своїми інститутами, продуктом, виробничим циклом, метода­ми організації і управління виробництвом. У західноєвропейсь­ких країнах 50-60-і роки — це період масового будівництва го­телів, мотелів, різноманітних розважальних закладів.

Аналізуючи масове будівництво готелів, швейцарський професійний журнал «Hotel Revue» ще в грудні 1958 року кон­статував: «...готелі зростають, як гриби...»

В Америці перший постоялий двір з'явився в 1607 році. Американські постоялі двори вели своє походження від анг­лійських постоялих дворів. їхнє число збільшувалося у міру того, як європейські переселенці освоювали все нові й нові території. Це були однотипні будівлі, призначення яких можна було взна­ти ще здалека. Як і в Європі, постоялі двори в Америці будува­лися і як житло для господарів, і як тимчасовий притулок для мандрівників, але це ще не були комерційні підприємства. Якісні зміни стали відбуватися лише наприкінці XVIII століття.

У 1794 році з'явився перший комерційний готель, побудо­ваний винятково з метою обслуговування клієнтів. Відкриття готелю «Сіті Отель» у Нью-Йорку було початком будівництва дуже скромних за сьогоднішніми мірками готелів і в інших містах. Усі приміщення — як для відпочинку, так і для прий­няття їжі — носили комунальний характер. У 1829 році в Бос­тоні відкрився готель «Тремонт», перший в країні готель пер­шого класу, що став, по суті, детонатором готельного буму в США, який пронісся спочатку по містах Східного узбережжя, а потім по Середньому Заходу, Заходу і Півдню.

До кінця XIX століття вже були розповсюдженими два типи готелів — великі і розкішні, а також маленькі і застарілі. Усі ці готелі будувалися поблизу міських транспортних вузлів, голов­ним чином залізничних.

Перші роки XX століття вважаються часом початку будів­ництва готелів для бізнесменів і комерсантів. Першим це зро­зумів Елсворт Статлер. У 1908 році він відкриває готель у Буф­фало за назвою «Буффало Статлер». Це була принципово нова концепція в готельній справі, заснована на наданні клієнтам максимальних зручностей. Що особливо важливо, цей перший у своєму роді готель був орієнтованим винятково на бізнесменів.

У роки Першої світової війни готельне будівництво в США припиняється. Багато готелів у той період ледь зводили кінці з кінцями. Подальший розвиток готельної індустрії відновився в 20-і роки. У цей період технології готельного бізнесу досягли свого найвищого рівня. Саме в цей час почав розвиватися го­тельний бізнес Конрада Хілтона.

У 30-і роки, у середині періоду Великої депресії, цей бізнес знову занепав. Це було найбільше лихо, яке коли-небудь випа­дало на долю готельної індустрії США. Відродження індустрії гостинності почалося лише на початку 40-х років.

Друга світова війна, на відміну від Першої, диктувала не­обхідність значних переїздів територією США великої кількості людей, що не могло не позначитися на готельній індустрії. По­треба в номерах у той час була настільки велика, що готелі були змушені працювати зі 100% навантаженням.

Після Другої світової війни, у 50-і роки, відбулися значні зміни. Як відповідь на зміни в американському способі життя з'явилися мотелі. У 1952 році Кемонс Уілсон побудував один з перших готелів для автомобілістів «Холідей-Інн». В цей час аме­риканці почали більше подорожувати, що вимагало нових типів готелів. Виникла необхідність у приміщеннях, зручних для сімейного розміщення, але без необхідності оплати всього ком­плексу послуг, пропонованих готелем. Поява мотелів з обме­женим набором послуг за більш низькими цінами була найкра­щим рішенням.

Зростання числа і популярності мотелів як нової готельної концепції створило значну напруженість у відносинах між влас­никами цих двох видів підприємств розміщення. Справа в тому, що перевага, яка віддавалася клієнтами мотелям, робила бага­то невеликих готелів більш ранньої побудови неконкуренто­спроможними. Багато з них були змушені закритися назавжди. Боротьба набувала в деяких місцях драматичного характеру, не обходилося і без підпалів та вбивств. Мир настав лише в 60-х роках, коли власники традиційних готелів сприйняли нарешті цю «нову ідею», усвідомивши, що вона є необхідним доповнен­ням до готельної індустрії США.

Визнання нової готельної концепції проявилося в прийнятті власників мотелів і готелів для автотуристів до Американської Готельної Асоціації, що трохи пізніше була перейменована в Американську Асоціацію Мотелів і Готелів (ААМГ) [17].

Після Другої світової війни в американському готельному бізнесі стали з'являтися нові тенденції. Найбільш вагомим став вихід на міжнародний ринок послуг.

Кілька перших готелів «Інтер-Континентал» були побудо­вані авіакомпанією Пан-Амерікен. У 1948 році Конрад Хілтон також включився до цієї нової міжнародної справи.

Незважаючи на ці кроки, американський вплив у світі був незначним аж до кінця 60-х років. Лише на початку 70-х аме­риканська готельна експансія почала набувати глобальних розмірів.

До кінця 80-х років весь діловий світ з неослабною увагою стежив за розвитком таких готельних ланцюгів, як «Маріотт», «Рамада», «Шератон», «Редісон». На сьогодні процес розширен­ня американської готельної мережі за кордоном продовжуєть­ся, хоча і не настільки високими темпами.

У самих Сполучених Штатах з кінця 60-х років склалася дуже сприятлива ситуація для розвитку готельної індустрії. Було створено багато ланцюгів готелів і мотелів, змінився і зовнішній вигляд готельних приміщень.

У післявоєнний період у США відбулося різке, як у жодній країні світу, збільшення обсягу капіталовкладень у будівницт­во нових готельних комплексів. Із середини 50-х років капіта­ловкладення в створення нових видів готельних підприємств зросли більш ніж у 20 разів, склавши в 1967 році 1,7 млрд до­ларів. У результаті місткість номерного фонду мотелів, готелів, трейлерних парків, спортивних і рекреаційних таборів, а також усіляких спеціалізованих підприємств відпочинку і розваг (пан­сіонатів, туристських баз тощо) істотно збільшилася, зазнавши помітних змін, що відбивають зрушення в характері попиту й у структурі рекреаційних галузей.

Статистика США свідчить, що з 1958 по 1977 рік число підприємств індустрії готельного сервісу зросло зі 180 тис. до 247,5 тис, а в розрахунку на 10 тис. чоловік приходилося чоти­ри готельних підприємства, з яких два були мотелями, а два приходилися в середньому на готелі, кемпінги, туристські та­бори тощо. Загальне розширення готельного фонду в 60-70-і роки минулого століття (на чверть — з 2,1 до 2,6 млн номерів) відбулося за рахунок розвитку мотелів: з 1958 по 1977 рік число номерів у мотелях збільшилося більш ніж у 2 рази — з 0,6 до 1,3 млн

При спорудженні фешенебельних готелів обов'язковими стали такі спортивно-розважальні елементи, як плавальні ба­сейни сучасних конструкцій закритого і відкритого типу, сау­ни, солярії, гімнастичні і спортивні зали з кабінетами для маса­жу, косметичні салони, бари, нічні клуби.

Що стосується готельного бізнесу, то в його післявоєнно­му розвитку чітко виділяються два періоди: перша хвиля наси­чення активними елементами основного капіталу прийшлася на середину 50-х років; друга — на кінець 60-х — початок 70-х. За цей час у готельних послугах у плані їхнього технічного ос­нащення відбулися істотні зміни: наприклад, невід'ємними еле­ментами готельного сервісу в готелях високого класу стали кон­диціонери повітря з апаратурою для індивідуального контро­лю, телевізійна система в номерах з автономною демонстрацією фільмів, індивідуальна сигналізація, більш досконалі засоби зв'язку тощо.

Зростання ролі сучасного готелю як місця проведення кон­гресів вимагало відповідного ускладнення його технічних ха­рактеристик. Так, готелі великої готельної корпорації «Шера­тон» мають конференц-зали, технічне оснащення яких вклю­чає систему синхронного перекладу, бездротові мікрофони, проектори й інше устаткування.

Багато готелів США переходять в обслуговуванні клієнту­ри на електронну систему управління і резервування місць. Ця система, розроблена спеціально для готельного сервісу, забезпечує виконання ключових операцій — таких, як роз­поділ номерів, контроль за використанням телефонів, пере­вірка рахунків тощо. Великі корпорації «Рамада іннз», «Холідей іннз» та інші, які мають розгалужену мережу готельних підприємств, використовують єдину систему бронювання місць. У 1975 році в США була встановлена загальнонаціо­нальна система електронного резервування місць у готелях — «Індепендент резервейшнз сістем», що зберігає дані про наявність номерів більш ніж у 1500 готелях і мотелях у кож­ному великому місті країни.

Використання засобів малої механізації й автоматизації в готельному сервісі вимагало застосування кваліфікованої праці. Число операторів ЕОМ, програмістів на перфораторах, портьє-операторів нараховувало в 1970 році 1,8 тис. чоловік.

Здешевлення ЕОМ, випуск міні- і мікрокомп'ютерів збільшили можливості їхнього використання: якщо в 60-х ро­ках лише готельні ланцюги і великі незалежні готельні фірми застосовували ЕОМ, то через десятиліття до їх послуг звер­нулися і дрібні фірми готельного сервісу. Економічні вигоди від цього були досить відчутними. Слід особливо зазначити, що автоматизація ряду готельних операцій стала одним із вда­лих рішень проблеми наймання обслуговуючого персоналу готелів, яка постійно в той час ускладнювалася. Це стосува­лося в першу чергу працівників низької кваліфікації, неста­чу яких мали тоді багато готелів США.

Більш того, саме нестача обслуговуючого персоналу, що виконував фізичну працю, змусила багато готелів автоматизу­вати ряд операцій: ліфти без ліфтерів, прямі телефони, маши­ни для виготовлення льоду, що розташовувалися на кожному поверсі, тощо.

Підготовці кваліфікованих кадрів для галузей індустрії го­стинності в США приділялася велика увага. Випускалися підручники з готельного і ресторанного господарства, видава­лися спеціальні періодичні видання, наприклад журнал «Хоутеленд кетерінг рев'ю». Посадові особи і управляючі повинні були мати спеціальну підготовку в обсязі програм університетів або коледжів. У кожному штаті відкрилися готельні школи з різними програмами навчання.

Найбільшими центрами професійної освіти були й залиша­ються спеціальні кафедри при університетах. Найбільш відома школа Управління готелями при Корнельському університеті, створена в 1922 році. Програма навчання в ній розрахована на чотири роки. Провідна готельна корпорація «Холідей іннз» має власний «Університет Холідей іннз», завдання якого — підго­товка обслуговуючого персоналу для готелів цієї фірми. Цей ун­іверситет був відкритий у 1972 році, щорічно на трьох його фа­культетах — освіти, обслуговування і дослідницької діяльності - навчається 5 тис. готельних працівників.

З огляду на розширення масштабів туризму, у деяких уні­верситетах США почали готувати фахівців відповідного про­філю. Обстеження показали, що з початку 60-х років інтерес сту­дентів до курсів, пов'язаних з організацією природних парків, будівництвом рекреаційних об'єктів, обслуговуванням відпо­чиваючих, неухильно зростає.

Насичення ринку готельних послуг призвело до необхід­ності здійснення більш детальної їх сегментації з метою успіш­ного продажу певним категоріям споживачів. Знову стали по­трібними комерційні і конгресні готелі. Почалося відродження популярних раніше курортів.

Сучасні міжнародні готельні ланцюги

Важливе значення в розвитку сучасного готельного бізне­су мають готельні ланцюги. Вони дозволяють просувати на світовий туристський ринок високі стандарти обслуговування, а також сприяють підтримці готельного обслуговування ту­ристів.

Готельні ланцюги сприяють поширенню і значному підви­щенню рівня організації виробництва й обслуговування ту­ристів, створенню певного образу готельного обслуговування.

У таких готелях в інших незнайомих країнах турист почуваєть­ся майже як удома, у знайомій і комфортній обстановці.

З 1950-х pp. в організаційній структурі управління готеля­ми у світовій готельній індустрії утвердилися різні моделі орга­нізації готельної справи.

Перша модель — модель Ритца, пов'язана з ім'ям швей­царського підприємця Цезаря Ритца. Багато престижних готелів світу мають його ім'я (наприклад, готель «Ритц» у Парижі).

Основна ставка в цих готелях робилася на європейські тра­диції вишуканості й аристократизму. На сьогодні ця модель заз­нає кризи.

Інша модель пов'язана з ім'ям американського підприєм­ця Кемансі Уїльсона (готельний ланцюг «Холідей інн»). Мо­дель відрізняється більшою гнучкістю в задоволенні потреб клієнта у поєднанні з додержанням досить високих стандартів обслуговування.

Основні вимоги в готельних ланцюгах, організованих за цією моделлю, такі:

• єдність стилю (архітектура, інтер'єр);

• єдність позначень і зовнішньої інформації;

• просторий і функціональний хол;

• швидкість реєстрації клієнтів;

• номери, передбачені для постійних клієнтів;

• сніданок «шведський стіл»;

• наявність конференц-залу;

• гнучка система тарифів;

• єдине управління, маркетинг і служба комунікації.

Під контролем готельних ланцюгів, побудованих за другою моделлю, знаходиться понад 50% усіх готельних номерів у світі.

Третя модель — незалежні готельні ланцюжки (наприклад, « Best Western»). У цьому випадку під єдиною торговельною мар­кою з'єднуються готелі, що дотримуються певних стандартів і надають певний набір послуг незалежно від країни розташування.

Готелі — члени ланцюга — платять внески до єдиного фон­ду, що витрачається на спільну рекламну і маркетингову діяльність, просування продукту. При цьому цілком зберігаєть­ся їх фінансово-економічна й управлінська самостійність. Мож­ливе і поєднання другої моделі з третьою. Приклад — ланцюг готелів «Аккор». Це найбільший готельний ланцюг у Європі. Він

пропонує готелі різних класів і виступає на ринку під різними марками. Марки «Пульман», «Софітель», «Новотель» — це го­телі вищого класу. Марки «Алтеа/Меркур» — середнього класу.

При входженні до ланцюга готель зовсім необов'язково має стати його власністю. У цьому випадку, відповідно до догово­ру, укладеного великими готельними ланцюгами (франшизо-давцями) і незалежними готелями, що вступають у ланцюг, ос­таннім надається право використовувати в комерційних цілях фірмовий знак ланцюга, технічну і комерційну інформацію, інформаційні системи бронювання, технічну допомогу, право на навчання персоналу тощо. Франшизне підприємство спла­чує за це обумовлену в договорі компенсацію [84].

У табл. 1.1 наведена перша десятка готельних ланцюгів світової готельної індустрії.

Готельні ланцюги світової готельної індустрії

Типи сучасних готелів

Сучасний розвиток готельної справи у світовій практиці пропонує клієнтові (споживачеві готельних послуг) різномані­тний готельний сервіс залежно від цін, що складаються на рин­ках цих послуг. Щороку засоби масової інформації повідомляють численну клієнтуру про нові форми діяльності в цьому виді сервісу.

Велика розмаїтість підприємств готельного сервісу, а також періодична поява нових їх видів робить будь-яку систематиза­цію типів і характеристик підприємств розміщення досить умов­ною. Сучасні готелі відрізняються за призначенням, місткістю, поверховістю, типами конструкцій, рівнями комфорту, режи­мами експлуатації (цілорічні, сезонні), місцем розташування (місто, курорт тощо), функціональним призначенням, забезпе­ченістю харчуванням, тривалістю проживання в них, рівнями цін. Усі ці фактори враховуються при проектуванні і вплива­ють на склад приміщень готелю, архітектурно-планувальну структуру будівлі тощо. Основні ознаки, що характеризують готелі, це: місткість, поверховість, призначення і рівень ком­форту.

Класифікація готельних підприємств за рівнем комфорту відіграє величезну роль у вирішенні питань управління якістю готельних послуг. Рівень комфорту — це комплексний критерій, складовими якого є:

•  стан номерного фонду: площа номерів (м2), частка одно­місних (однокімнатних) номерів, частка багатокімнатних номерів, номерів-апартаментів, наявність комунальних зручностей тощо;

•  стан меблів, інвентарю, предметів санітарно-гігієнічного призначення тощо;

•  наявність і стан закладів харчування: ресторанів, кафе, барів тощо;

• стан будівлі готелю, під'їзних шляхів, облаштованість при­лягаючої до готелю території;

• інформаційне забезпечення і технічне оснащення, утому числі наявність телефонного, супутникового зв'язку, те­левізорів, холодильників, міні-барів, міні-сейфів тощо;

• забезпечення можливості надання ряду додаткових плат­них і безкоштовних послуг.

Перераховані критерії застосовуються практично у всіх на­явних сьогодні у світі системах класифікації готелів. Крім того, ряд вимог висувається до персоналу і його підготовки: зовніш­нього вигляду, віку, стану здоров'я, освіти, кваліфікації, знан­ня іноземних мов.

Рівень комфорту на сьогодні лежить в основі понад трид­цяти відомих у світі систем класифікації готелів. Найбільш роз­повсюдженими серед них є такі:

• європейська, або, як часто її називають, система «зірок», що базується на французькій національній системі класифі­кації, в основі якої лежить розподіл готелів за категоріями від 1 до 5 зірок. Така система застосовується у Франції, Австралії, Угорщині, Єгипті, Україні, Росії і ряді інших країн;

•  система букв (А, В, С, D), що використовується в Греції;

• система «корон», що застосовується у Великобританії,

•  індійська система.

Що стосується країн, що розвиваються, то тут найбільш поширена індійська система класифікації, що також включає 5 категорій:«1 зірка», «2 зірки», «З зірки», «4 зірки», «5 зірок», які надає спеціальна комісія на основі бальної оцінки. За цією сис­темою відповідність готелів вимогам для даної категорії оці­нюється в балах, при цьому по кожному пункту встановлюєть­ся максимально можлива оцінка. Для одержання тієї або іншої категорії необхідно набрати встановлену для даного класу мінімальну суму балів, причому їхня кількість по кожному пун­кту має складати не менше 50% максимальної оцінки.

У кожній окремій державі до розуміння рівня комфорту як критерію класифікації підходять по-різному. Саме ця обстави­на, а також ряд факторів, обумовлених культурно-історични­ми і національними традиціями держав, перешкоджають вве­денню у світі єдиної класифікації готелів. У цьому напрямку залишається сьогодні безрезультатною діяльність Всесвітньої туристської організації (ВТО), Комітету готельної і ресторан­ної індустрії ЄС, Міжнародної готельної асоціації (МГА). ВТО запропонована лише стандартна класифікація засобів розмі­щення: мотелі; молодіжні готелі; пансіонати; пляжні готелі; ту­ристські готелі; орендовані кімнати в приватних будинках; клу­би з номерами; туристське село (група будинків); орендовані приміщення в приватних агентів; гостьові будинки; бунгало; підприємства соціального туризму; розміщення в родичів і зна­йомих; інші засоби розміщення.

Слід також зауважити, що в різних країнах застосовуються два різних підходи до оцінки відповідності готелю певній категорії. При першому підході розробкою, проведенням і контро­лем займаються державні органи, тобто існує офіційна держав­на класифікація за рівнем комфорту готельних підприємств та, можливо, інших засобів розміщення. Зокрема, приклади тако­го підходу спостерігаються у Франції, Україні та Росії. При дру­гому підході розробкою, проведенням і контролем займаються професійні об'єднання і союзи. Наприклад, у Німеччині ці про­цеси здійснює Об'єднання готельних і ресторанних господарств (EHOGA), у Швейцарії - Швейцарський союз власників го­телів.

За розташуванням на території певної місцевості готелі по­діляються на розташовані в місті (у центрі, на окраїні) та розта­шовані в сільській місцевості (у тому числі і високогірній).

За місцем розташування можна виділити такі види готелів:

• готелі в центрі міста;

• пришляхові, як правило, малої поверховості з відкритими автостоянками;

• готелі в околицях міста й в аеропортах;

• плавучі готелі—плавзасоби, обладнані під готелі, для роз­міщення і відпочинку туристів біля берега моря, ріки або озера. При необхідності такий готель може бути відбуксований по воді разом з туристами до іншої стоянки.

Місткість готелю визначається числом постійних спальних місць. Класифікація готелів за місткістю в різних країнах різна. Наприклад, у Швейцарії й Австрії готелі, що мають менше 100 місць, вважаються малими, 100-200 місць — середніми, більше 200місць—великими; у Чехії до 120 місць — малими, до 500 місць - середніми, понад 500 місць — великими; у США до 100 но­мерів - малими, до 500 номерів — середніми, понад 500 — ве­ликі.

В Україні діє така офіційна класифікація готелів за місткістю: до 150 місць (не більше 100 номерів) — готелі малої місткості, від 150 до 400 місць (до 300 номерів) - середньої місткості, більше 400 місць (понад 300 номерів) — великої місткості.

Слід зазначити, що світовий готельний номерний фонд в основному розміщений у малих і середніх готелях.

За рівнем цін, що встановлюються на основні платні по­слуги (що надаються в номерному фонді), готелі поділяються на бюджетні; економічні, середні, першокласні, апарт-готелі, люкс-готелі[84].

За тривалістю перебування клієнтури розрізняють готелі для тривалого перебування клієнтів та для короткочасного пере­бування.

За тривалістю функціонування протягом року готелі по­діляються на працюючі цілорічно та працюючі сезонно (влітку, взимку).

За способом надання харчування проживаючим у готелях клієнтам вони поділяються на: ті, що забезпечують повний панс­іон; ті, що пропонують лише сніданок; не пропонують харчування (як правило, через відсутність власного гастрономічного вироб­ництва, тобто ресторану або іншого підприємства).

Що стосується поверховості, то світова практика показує, що готелі будують від одного-двох до 40 поверхів і більше. Пи­тання поверховості готелів залежать від економічних, містобу­дівних умов, нормативних вимог, конструкцій і будівельних матеріалів, методів зведення будинків, застосовуваних у тій або іншійкраїні.

Найбільш розповсюджена поверховість сучасних готелів така: в Україні і країнах СНД -5-16 поверхів; у Чехії - 8-14 по­верхів; в Угорщині в невеликих містах — 4-5 поверхів, у більш великих і на курортах - 6-11 поверхів; у Німеччині - 8-10 по­верхів; в Англії —10-15 поверхів.

Будинки готелів за поверховістю поділяються на такі групи: малоповерхові(1-2 поверхи); середньоїповерховості(3-5 поверхів); підвищеної поверховості (6-9 поверхів); багатоповерхової кате­горії -10-16 поверхів; 2 категорії— 17-25 поверхів; 3 категорії— 26-40 поверхів); висотні будинки (понад 40 поверхів).

Малоповерхові будинки готелів, що мають, як правило, невелику місткість (у межах 50-ти місць), в Україні будують в основному в селищах і сільських населених пунктах. Готелі се­редньої поверховості в Україні в основному мають висоту 3 або 5 поверхів, що пов'язано з вимогами до обладнання їх ліфтами. Готелі підвищеної поверховості будують висотою 8-9 поверхів як найбільш економічні в цій групі. Багатоповерхові готелі бу­дують з міркувань містобудівного порядку.

Хоча багатоповерхові будинки готелів складніші і дорожчі в будівництві, останніх 25 років у великих містах ряду країн їх будують усе частіше. Це можна пояснити прогресом будівель­ної техніки, підвищенням щільності міської забудови і загаль­ним ростом поверховості міст; за кордоном також високою вар­тістю земельних ділянок, особливо в центральних частинах міст; у ряді випадків рекламними розуміннями. Однак будівництво будинків готелів висотою більш 40-ка поверхів поки є рідкісним. Рівень комфорту готелів визначається технічним осна­щенням, складом і якістю номерного фонду, набором нада­них послуг. Класифікація готелів за рівнем комфорту існує в більшості країн. У підході до цієї класифікації за кордоном на сьогодні існує 2 основних напрямки. Один віддає перевагу так званим «статичним» ознакам, тобто чітко встановленому про­центному співвідношенню номерів з ванною і санвузлом, на­явності таких приміщень, як, наприклад, критий басейн, сау­на тощо, певному співвідношенню між місткістю готелів і чи­сельністю обслуговуючого персоналу та ін. Цей напрямок орієнтується на порівняно нову матеріальну базу. Інший на­прямок віддає перевагу «динамічним» факторам, тобто сервісу. Його прихильники вважають, що чіткі співвідношення в за­собах розміщення без належного рівня обслуговування не за­безпечують правильної картини фактичної якості послуг, що надаються готелем. До цього напрямку відноситься класифі­кація готелів у Швейцарії.

За рівнем, асортименту і вартості послуг готелі поділяють­ся на два типи: дешеві готелі або готелі з обмеженим сервісом, що пропонують мінімум послуг (наявність підприємств харчу­вання при таких готелях не обов'язкова); готелі «люкс» — побу­довані за індивідуальними проектами, що відрізняються висо­коякісними меблями, добре обладнаними приміщеннями й укомплектовуються, як правило, обслуговуючим персоналом більшої кількості відносно числа номерів у них.

Готелі можна класифікувати за наявністю в них засобів пе­ресування (транспорту), за формою власності (муніципальні, дер­жавні, приватні, орендовані тощо).

Виходячи з потреб клієнтури, готелі бувають різного при­значення: для діловихлюдей (загального типу, відомчі, для нарад тощо); готелі для відпочинку (туристські, курортні, для автоту­ристів, мотелі, кемпінги); спеціальні типи готелів (для транзит­них пасажирів, для спортсменів тощо).

В Україні найбільш поширені готелі загального типу, роз­раховані в основному на людей, що приїжджають з діловими цілями на відносно короткий термін, а також на громадян, що подорожують з різними цілями. Такі готелі розташовуються в центральній частині міста, поблизу суспільних, адміністратив­них, торгових центрів і передбачають добре транспортне спо­лучення з різними районами міста.

Номерний фонд готелів загального типу в основному скла­дається з одно-, дво- і часто тримісних номерів, у яких, як пра­вило, існує місце для роботи. Число одномісних номерів у ряді готелів доходить до 40-50% від номерного фонду. У готелях пе­редбачають відділення зв'язку, у ряді випадків - відділення бан­ку, приміщення для проведення переговорів і нарад.

Різновид готелів загального типу — відомчі готелі, розрахо­вані в основному на проживання людей, що приїжджають з діло­вими цілями у певне відомство, установу або на підприємство. Такі готелі розташовуються неподалік від цього відомства або в місцях, зручно пов'язаних з ним громадським транспортом. Набір громадських приміщень у відомчому готелі часто буває обмеженим і залежить від типу підприємства, яке він обслуго­вує, і від складу приміщень громадського призначення в ньому.

На Заході поширене будівництво спеціальних готелів для нарад, що іноді називають «конгрес-готелями» або «конференц-готелями», а також готелів для ділових людей - «бізнес-готелів». Загалом це готелі високого рівня комфорту, що мають розви­нутий набір приміщень громадського призначення: зали для проведення конгресів, приміщення для нарад, конференцій, симпозіумів, різні типи ресторанів, відділення зв'язку і банків, телетайп, телекс, басейни, сауни, кегельбан.

У готелях для діловихлюдей передбачають також приміщен­ня для роботи і проведення невеликих нарад, торговельних опе­рацій, для влаштування виставок зразків товарів, для організації представництва фірм, у ряді випадків влаштовують номери, які здатні трансформуватися, і дозволяють приймати в них відвіду­вачів, проводити невеликі переговори.

Туристські готелі призначені для туристів, що проводять свій відпочинок активно. У нашій країні ці готелі розраховані головним чином на організований груповий туризм — екскур­сійний і спортивний.

Туристські готелі будують як у місті, так і поза ним, побли­зу об'єктів туристської привабливості, у місцях з добрими при­родними факторами, часто поблизу зелених масивів. Особли­вістю туристських готелів є наявність приміщень туристського обслуговування, а також туристсько-методичних кабінетів і інструкторських (для методичної роботи інструкторів з турис­тськими групами). Набір цих приміщень пов'язаний з типом туристського маршруту і способом пересування ним туристів. У туристсько-спортивних готелях передбачають пункти прокату туристського і спортивного інвентарю і спорядження (лиж, ковзанів, саней, мисливського і рибальського споряджен­ня, човнів, байдарок і т.ін.). Залежно від специфіки туристсь­ко-спортивного готелю набір цих приміщень різний. Аналогічні пункти прокату можуть бути також у мотелях і кемпінгах, роз­ташовуваних на курортах і в зонах відпочинку.

Як правило, у цих готелях добре розвинутий набір наданих послуг, більш різноманітні підприємства громадського харчу­вання, у тому числі «розважального» (денні і нічні бари), мага­зини, кіоски тощо. У готелях підвищеної комфортності є також басейни, сауни, кегельбан, бари, ресторани, культурні центри.

Туристські бази як традиційний тип установи туризму з ре­гламентованим контингентом відпочиваючих, режимом заван­таження, експлуатації і розпорядком роботи призначаються для приймання і обслуговування головним чином планових (част­ково - самодіяльних) туристичних груп, що роблять подорожі за маршрутами, прокладеними по спеціально розроблених і об­ладнаних піших, лижних, водних, гірських, кінних, санних, ве­лосипедних, автобусних або комбінованих туристських трасах.

Туристські бази поділяються на: гірські і гірськолижні, рівнинні і прибережні туристські бази, а також водні (аквателі, флотелі, марини тощо), розташовані безпосередньо на аквато­ріях.

Туристські бази зазвичай розташовуються в приміських зонах відпочинку, у складі туристсько-оздоровчих районів або комплексів. Однак при відповідному економічному обгрунту­ванні туристські бази можливо споруджувати й у малонаселеній місцевості (забезпечивши сприятливу транспортну до­ступність), яка має унікальні екскурсійні об'єкти і природно-кліматичні умови для активного відпочинку.

Як показує закордонний досвід експлуатації туристських баз, вони можуть функціонувати за принципом туристського пансіонату, тобто приймати самодіяльних туристів у «пікові» сезони на не обмежений путівкою термін із забезпеченням їх усіма необхідними туристськими послугами. Такі туристські бази ще не знайшли поширення в Україні, але можуть сприяти вирішенню актуальної проблеми організації відпочинку вели­чезного числа самодіяльних туристів, так званих «дикунів».

На практиці широке поширення одержало розташування туристських баз (туристських готелів) безпосередньо в будинках-пам'ятниках архітектури й історично визначних місцях. З цією метою проводиться реставрація старих будинків, архітек­турних ансамблів з частковим переплануванням відповідно до нового функціонального призначення. У цих випадках ту­ристські бази поєднують функції засобів розміщення, специ­фічного туристського обслуговування, а також об'єктів показу, що забезпечує задоволення туристських потреб екзотичного характеру. Цей вид діяльності дозволяє зберегти цінну історич­ну і культурну спадщину.

У проміжних пунктах туристських маршрутів, переважно в малонаселених місцевостях, створюються туристські станції для надання послуг гостинності (житло, харчування), а також набору культурно-побутових послуг і спортивного обслугову­вання туристів. Термін перебування туристів у цих станціях складає від 3-х до 5-ти діб.

Різновидом туристських станцій є туристські притулки. їхня специфіка полягає в короткочасності прийому й обслуго­вування туристів наприкінці окремих етапів туристського маршруту. Нетривалий час перебування туристів у притулку (до 2-х діб) дозволяє спростити обслуговування, надаючи лише най­головніші послуги. Як транзитні стоянки в особливо важкодо-ступних місцях туристського маршруту використовуються ту­ристські хатини. Вони, як і притулки, розраховані на нетрива­ле перебування.

Курортні готелі призначаються для відносно тривалого відпочинку на одному місці, у ряді випадків з можливістю про­філактичного лікування або доліковування. Для цього перед­бачаються приміщення лікувально-оздоровчого призначення відповідно до основного профілю курорту, можлива також організація дієтхарчування. Курортні готелі мають розвинутий склад приміщень культурно-масового обслуговування (зали багатофункціонального призначення, холи для відпочинку, бібліотеки, більярдні, приміщення для ігор тощо), іноді при­міщення для відпочинку й ігор дітей, а також приміщення і спо­рудження спортивного призначення (плавальні і купальні ба­сейни, спортзали, спортивні майданчики тощо).

Номерний фонд курортних готелів складається в основно­му з одно-двомісних номерів. У ряді випадків передбачається можливість додаткового розташування в номері третього спаль­ного місця (для дитини).

Готелі цілорічної експлуатації мають більш високий рівень комфорту і надають широкий набір послуг, у тому числі роз­винуту мережу підприємств харчування (ресторани, бари, кафе тощо), розширений склад приміщень для проведення дозвілля (вітальні, зали ігрових автоматів, бальні зали, дискотеки, кегель­бани) , у ряді випадків майданчики для відпочинку і спорту, со­лярії, аерарії, пляжі, причали тощо. Усе це дозволяє викорис­товувати готелі також у період міжсезоння. При готелях висо­кої категорії передбачаються зали для засідань, у яких у періоди міжсезоння проводять конференції і наради, успішно заванта­жуючи в такий спосіб номерний фонд.

Створення великих готельних комплексів — один із сучас­них напрямків розвитку готельної справи в курортах. У зв'язку з різними вимогами до умов відпочинку до складу курортних комплексів включають готелі різного призначення, рівня ком­форту, місткості, поверховості. Одним з типів є готелі з номера­ми для сімейних пар. Іноді такі номери оформлюють, як неве­ликі одно-двокімнатні квартири з кухнею-нішею.

Крім того, різні вимоги до умов відпочинку (комфорту, вар­тості тощо) призвели до будівництва кемпінгів і бунгало на тери­торії багатьох курортних комплексів.

Зазвичай в курортних комплексах значна частина громадсь­кого, спортивного, побутового і медичного обслуговування роз­ташовується в загально-курортних установах. Для цього спо­руджують загально-курортні ресторани, бари, кафе різних типів, їдальні для дорослих і дітей, зали багатофункціонального призна­чення, кінотеатри, підприємства торгівлі, стадіони, спортзали, тенісні корти, спортивні й ігрові майданчики, закриті і відкриті басейни, кінноспортивні центри тощо. Велику увагу приділяють пляжному обладнаню, організації човнових пристаней, спортивних розваг на воді (вітрильний спорт, водні лижі, вод­ний велосипед); у гірських комплексах — облаштуванню канат­них підвісних доріг і фунікулерів.

Існує також й давйо відомий в інших країнах, але для Ук­раїни принципово новий і дуже перспективний напрямок -надання послуг малими (родинними) курортними готелями, що можуть успішно конкурувати з визнаними готелями, а за які­стю послуг навіть і перевершувати їх.

Таймшер — порівняно новий вид готельних послуг, має у своєму розпорядженні номерний фонд від 50-ти до 250-ти но­мерів, можливі окремі будівлі. Має номерний фонд квартирно­го типу, але умови й організація послуг аналогічні курортним готелям. Окремі квартири продані індивідуальним власникам, однак повна власність контролюється управляючою компанією.

Ціна таймшера залежить від особливостей сезону, а також часу перебування. Проживання в менш привабливі періоди року коштує істотно менше, ніжу сезон найбільшого попиту. Влас­ник номера має можливість користуватися нерухомістю про­тягом певного часу, пропорційно внесеному грошовому внеску.

Звичайно номер придбавається на термін від 10 років, мож­ливе безстрокове користування. Час користування вимірюєть­ся в тижнях. Власник може відпочивати в придбаному номері у свій період часу або обміняти місце відпочинку на аналогічне, у рамках придбаного сезону.

Загальний обсяг продажів таймшерів лише в Європі в 1991 році склав 3,74 млрд доларів. До 2005 року очікується збільшен­ня продажів на суму близько 30 млрд доларів. Таймшерні ку­рорти існують у 75-ти країнах.

Готелі для транзитних пасажирів орієнтовані на коротко­часне перебування в зв'язку з очікуванням транспортних за­собів, а також відпочинком персоналу, що обслуговує транс­порт, і розташовуються в аеропортах і аеровокзалах, залізнич­них, морських, річкових вокзалах.

Транзитні готелі в зв'язку з коротким терміном перебуван­ня в них мають ряд особливостей, наприклад, у готелях при аеропортах, розташованих удалині від міста, є спрощений склад підприємств громадського харчування, розрахований лише на проживаючих у готелі. Номерний фонд транзитних готелів може мати менший розмір площі на людину, можлива організація спеціально обладнаних кімнат відпочинку, де пасажир, не зай­маючи номер, зможе відпочити протягом декількох годин.

Як правило, аеровокзальні готелі не скаржаться на заповнюваність, оскільки через аеропорти проходить безліч паса­жирів, як у складі груп, так і одинаків.

Сучасна світова практика вимагає від аеровокзальних го­телів новий вид сервісу - створення та обладнання спеціаль­них приміщень для нарад. Це сприяє залученню ділових лю­дей, що, не бажаючи витрачати час на переїзд у місто і назад, воліють вирішувати всі проблеми, не залишаючи території аеро­вокзалу.

Апартаментні готелі тривалого перебування. Головна відмінність цього виду готелів — це велика корисна площа у по­рівнянні зі звичайними готелями і тривалий термін проживан­ня в них. Додаткова площа звичайно буває у вигляді вітальні зі зручними кріслами і диваном та невеликою кухнею з коморою багатофункціонального призначення. Апартаментні готелі (або просто апарт-готелі) надають майже домашні умови проживан­ня своїм клієнтам, що змушені знаходитися в місті внаслідок тривалого службового відрядження, відвідування семінарів тощо. Більшість гостей знімають номери надовго, отримуючи досить часто знижку в залежності від терміну проживання. У таких готелях передбачені підприємства харчування, бізнес-центр, приміщення для відпочинку.

У Європі існує і такий різновид апарт-готелю, як «анонім­ний пансіон». Суть у тому, що хтось із приватних власників квар­тири укладає договір з агентством або турагенством про здачу своєї житлової площі. І якщо апарт-готель — цілий багатоквар­тирний будинок, відданий винятково туристам, то «анонімний пансіон» розрахований на проживання в одній із квартир зви­чайного житлового будинку. Як «анонімний пансіон» може ви­користовуватися і невеликий приватний будинок. Власник бу­динку здає кілька кімнат, а в інших кімнатах проживає родина власника.

Досить широке поширення у світовій практиці одержала і така форма об'єктів розміщення, як пансіони. Проживання в них обходиться набагато дешевше, ніж проживання в звичайних

готелях. Головна відмінність пансіону від готелю полягає в тому, що він не підпадає під категорію класності. Це, однак, зовсім не означає, що умови проживання в пансіоні гірші, ніж у го­телі. Основна відмінність пансіону від готелю — можливість розбіжностей з діючими стандартами оснащення й обладнан­ня готелів м'яким і твердим інвентарем. Характерною рисою пансіону вважається невеликий номерний фонд, звичайно роз­рахований на проживання 10-20 чоловік. Найчастіше він нале­жить одній родині, що і обслуговує клієнтуру. У вартість про­живання в пансіоні включається лише сніданок, приготовле­ний у домашніх умовах. Атмосфера привітніша і тепліша, ніжу звичайному готелі, що нарівні з низькими цінами залучає клієнтів.

Готелі для спортсменів розташовуються при спортивних комплексах або в місцях, що за природними умовами підходять для розвитку певного виду спорту. У готелях для спортсменів звичайно є приміщення для видачі напрокат спортінвентарю, ряд громадських приміщень для проведення дозвілля, при­міщення, пристрої і прилади спортивного і медичного призна­чення. Як правило, є підприємства громадського харчування і відпочинку.

Останнім часом будинки готелів усе частіше кооперуються з установами іншого призначення: конгрес-центрами, адміні­стративними і торговельними установами, концертними і вис­тавковими залами і навіть житловими квартирами, розташову­ючись з ними або в одному будинку, або в складі одного комп­лексу.

Готелі для автотуристів і мотелі (мотор-готелі) розташо­вуються поблизу шосейних доріг. Крім готельного будинку з комфортабельними номерами і рестораном (або кафе) та інши­ми приміщеннями громадського призначення, ці готелі і мо­телі надають можливість паркування і технічного обслуговуван­ня автотранспортних засобів (автозаправна станція, ремонтні майстерні, станція технічного обслуговування тощо).

Розташування мотелів обумовлюється призначенням, роз­ташуванням міст і населених пунктів, наявною мережею авто­шляхів, під'їзних шляхів, природно-кліматичними особливос­тями тієї або іншої місцевості, наявністю лікувальних ресурсів, історичних та інших цікавих у туристичному відношенні місць. В особливому режимі будується робота транзитних мотелів, де автотурист зупиняється на мінімальний час — для відпочин­ку в дорозі і ночівлі. їхнє розміщення й обладнання орієнтова­не також на характер траси і середню величину денного про­бігу автомашини.

Кемпінги являють собою готельні підприємства полегше­ного типу для сезонної експлуатації і призначаються для відпо­чинку автотуристів і паркування їхніх автотранспортних засобів. Усі види обслуговування в кемпінгах спрощені: спальні місця розташовуються в будинках літнього типу, часто дерев'яних, без опалення, або в наметах; санітарні вузли в основному загальні. Широко розвинуті різні форми самообслуговування. Іноді при кемпінгах є автозаправні станції і майстерні дрібного ремонту автомобілів. Одержують розвиток також змішані види типу «мотель-кемпінг», що передбачають можливість літнього розши­рення місткості мотелю за рахунок розташованого на його те­риторії кемпінгу.

Змішані види засобів розміщення одержують найнесподі­ваніші способи вирішення. Так, за кордоном, особливо в США, почали будувати такі типи готельних підприємств:

• ротелі — для подорожуючих автомашинами із трейлером;

•  ботелі — прибережні готельні заклади, що обслуговують подорожуючих на воді, до складу яких входить житло, си­стема культурно-побутового обслуговування, спеціалізо­вані будівлі і пристрої технічного обслуговування плавзасобів;

• ботокемпінги — сезонні готельні установи типу кемпінгів;

•  наплавні сезонні флотелі і флотокемпінги, що поєднують функції готелю, а також стоянки технічного обслуговуван­ня і зимового зберігання плавзасобів;

• флайтелі— готелі для власників особистих літаків (наприк­лад, флайтель-мотель поблизу м. Таласа, штат Оклахома, США) тощо.

Ротель — пересувний готель, що являє собою вагон-трейлер з одно- і двомісними відсіками, у яких розташовані спальні крісла. Вони зручні, мають 3 регулятори положення. Кожен відсік обладнаний вентиляцією й індивідуальним освітленням. У ротелі існує відсік для перевдягання, умивальник і туалет. У задній частині вагона — кухня і холодильник.

Флайтелі, як правило, розташовуються удалині від цивілі­зованих місць. До них ніяким шляхом, крім повітряного, діста­тися неможливо. При флайтелі розташовуються аеродроми, ангари, елінги, майстерні, а також ресторани, бари, концертні зали, дансинг тощо.

У деяких з флайтелів пропонують катання на повітряних кулях різної місткості і прогулянки на різних дирижаблях. Є при флайтелі і прив'язні аеростати для повітряних і сонячних ванн тощо.

Перше таке готельне підприємство виникло поблизу міста Таласа в штаті Оклахома, США. Це підприємство пропонує посадковий майданчик для вертольотів, невеликий аеродром для літаків, радіостанцію для пілотів і безпосередній зв'язок з метеорологічною станцією. Пілоти можуть під час польоту роз­мовляти з керівництвом флайтелю, бронюючи для себе номер і місце для стоянки літака або вертольота.

Різноманітні установи на водних маршрутах за кордоном можуть бути зведені до декількох основних типів. В основу ти­пології покладена комплексність обслуговування, а також поділ видів обслуговування на основні і другорядні. У результаті вив­чення цих закономірностей виявлено 4 види обслуговування:

•  технічне обслуговування плавальних засобів (причали, спуско-підйомні пристрої, зберігання і ремонт);

•  обслуговування туристів: надання спальних місць у пла­вучому або прибережному готелі, у літніх будиночках або наметах на березі, забезпечення харчуванням, курортно-масове і побутове обслуговування;

• забезпечення персоналу нічлігом і харчуванням;

• інженерне обладнання будинків.

Поділ установ водного туризму на сезонні і цілорічні за кор­доном є чисто умовним. Більшість комплексів у районах спри­ятливих кліматичних умов використовується цілорічно.

Всі установи водного туризму можна віднести до наступ­них основних типів:

• комплекси водного туризму;

• окремі споруди й установи для обслуговування плавзасобів і туристів (марини, флотелі, плавучі готелі, готелі тощо);

• окремі спуско-підйомні і причальні пристрої для обслуго­вування плавзасобів на березі водойм, біля бівуачних стоя­нок і наметових містечок відпочинку.

Як приклад комплексів водного туризму наведемо фран­цузькі «порти задоволень» — складні рекреаційні утворення, де установи для обслуговування водних туристів і їхніх суден до­повнені закладами відпочинку. Частина подібних портів роз­ташована по західному узбережжю Франції. їхня місткість ко­ливається від 200 до 1000-1750 човнів. Вони характеризуються високим рівнем комфорту і технічного обслуговування.

Плавучі готелі і готельні комплекси для обслуговування водних туристів проектуються і будуються в багатьох країнах: Франції, Греції, Швейцарії, Данії, Нідерландах, Швеції, Іспанії й інших. Більшість плавучих засобів обладнано причалами, пірсами, спуско-підйомними пристроями, а також спорудами для зберінання човнів, їхнього ремонту і заправлення. Слід за­значити, що споруди й обладнання для технічного обслугову­вання плавзасобів є невід'ємною частиною готельних ком­плексів, призначених для водних туристів.

Особливим типом закладу водного туризму є громадська стоянка «марина». Особливе поширення «марини» одержали в США, Канаді, Західній Європі. Місткість «марин» різна і зале­жить від величини існуючого рекреаційного флоту, від перед­бачуваного прокату, від перспектив розвитку водного туризму і від площі акваторії. Для функціонування «марини» мінімаль­ної є площа водної поверхні 100 га.

«Марини» можуть бути міськими і заміськими. Міські «ма­рини» призначені для постійного паркування рекреаційного флоту городян, а також для тимчасових стоянок суден й обслу­говування транзитних водних туристів. Такі стоянки відрізня­ються високим рівнем комфорту і технічного обслуговування плавзасобів.

Заміські «марини» розташовуються в межах півторагодин­ної доступності і функціонують в основному як самостійні об'є­кти. Вони призначені для обслуговування транзитних водних туристів і мають усі необхідні елементи для обслуговування ту­ристів і їхніх плавзасобів.

Заміські «марини» можуть входити також до складу аквапарків - великих громадських установ, призначених для най­різноманітнішого відпочинку на воді. На території аквапарків розташовуються всі заклади, що обслуговують відпочиваючих і туристів.

В Миссіон Бей Парку (США), крім гавані зі стоянками й елінгами для збереження човнів, передбачені кафе, бари, клубні приміщення, ігрові майданчики, автостоянки і спальні корпу­си, наближені до місця стоянки човнів. У Кей-Ларго (Флори­да, США) «марина» має спальні кабіни на пірсі, до якого при­чалюють човни і яхти.

На водних трасах Великих Озер основним закладом з об­слуговування туристів є «марина». Департамент туризму й інформації Канади ввів систему обслуговування, яка складаєть­ся із закладів 4 категорій, що пропонують різний рівень обслу­говування у всіх пунктах маршруту. Для великих акваторій пла­нується створення водних центрів, розташованих через кожні 180 км («марини» І категорії), де надаватимуться всі види об­слуговування туристів і їхніх плавзасобів. Основні заклади («ма­рини» II категорії) розміщуватимуться через кожні 90 км. Тех­нічне обслуговування плавзасобів передбачатиме ремонт мо­торів і корпусів човнів, а також буксирування ушкоджених суден. Другорядні «марини» (III категорії) розміщуватимуться через кожні 45 км. Вони забезпечуватимуть надійну стоянку і дрібний ремонт плавзасобів. І, нарешті, система портів-при-тулків надаватиме рекреаційним суднам безпечні стоянки на випадок штормів або інших непередбачених обставин («мари­ни» IV категорії).

У Великобританії подібні громадські стоянки називаються «човнові двори». До цього типу закладів можна віднести і «бази вихідного дня», розташовані в Польщі. «Човнові двори» служать в основному стоянками для індивідуальних суден і покликані забезпечити зберігання і усі види технічного обслуговування суден. Місткість «баз вихідного дня» - 3000-5000 туристів. Ці заклади характеризуються високим рівнем комфорту і являють собою комплекс культурно-масового, спортивного і видовищ­ного обслуговування, а також громадського харчування. На те­риторії баз розташовуються пляжі, спортивні водні станції з пристанями і станціями прокату човнів і катерів.

Термін «ботель» — це нове поняття (boat — човен, судно, hotel — готель). Ботелі — це сезонні або цілорічні заклади. До цієї групи відносяться «центри водного туризму» (Польща), «бази-містечка відпочинку» (Німеччина), флотелі(Іспанія і Юго­славія) тощо. Ці заклади характеризуються високим рівнем комфорту і призначені, насамперед, для занять літнім водним ту­ризмом, байдарковим або вітрильним спортом, а взимку - бує­рним спортом. Ці заклади є опорними пунктами на водних мар­шрутах і обладнані відповідно до розширеної програми техніч­ного обслуговування плавзасобів.

Ботокемпінги призначені для обслуговування водних ту­ристів у поході. До цього типу установ відносяться «водні станції», що одержали поширення в Польщі, і «літні туристські містечка» у Німеччині. Місткість «водної станції» складає до 200 чоловік; на одну людину приходиться близько 100 м2 упоряд­женої території. На станції розміщені ділянки для наметів, май­данчики відпочинку, адміністративні будинки, а також пляжі, причали, елінги і ремонтні майстерні зі скороченою програмою обслуговування. Це — сезонні заклади типу кемпінгу, що харак­теризуються невисоким рівнем комфорту.

«Літні туристські містечка», що існують у Німеччині, роз­раховуються на 300 місць. Прикладом такого містечка може слу­жити комплекс у долині Мекленбурзького озера з пристанню для катерів і човнів. Такі заклади розташовуються на трасах вод­ного туризму між опорними пунктами й обладнані відповідно до скороченої програми технічного обслуговування плавзасобів.

Плавучий мотель — флотель - обслуговує туристів, що по­дорожують по воді. Він обладнаний пунктом прокату туристсь­кого спорядження і заправною станцією для плавзасобів, які швартуються до нього.

У літню пору такий флотель встановлюють у місцях масово­го відпочинку на достатній відстані від великого міста. Розміщен­ня основної маси туристів передбачається в наметовому містеч­ку на березі. Передбачається цілорічна експлуатація флотеля. У зимовий час року він встановлюється в межах міста і використо­вується як готель з рестораном. Флотель оснащується аварійно-рятувальним і протипожежним інвентарем і обладнанням.

Центральна база (місце зимового паркування ботелей) у літню пору виконує функції перевалочного пункту. Взимку ботелі можуть забезпечити нічліг 400-500 туристам. Зала очікуван­ня з прибудовами трансформується в лижну базу і може обслу­говувати близько 500 лижників у день без ночівлі.

У «портах задоволення» і плавучих містах передбачається високий рівень обслуговування водних туристів і їхніх плавзасобів. В установах цих комплексів забезпечується в повному обсязі культурний відпочинок і обслуговування туристів.

Як приклад такого порту задоволення наведемо голландсь­кий Гідрополіс. У цілому його вигляд складають терасовидні споруди, розташовані у виді зламів із прямими кутами, що ут­ворюють напівзамкнутий простір гавані. Така конструкція доз­воляє біля кожного житлового осередку спорудити озеленену терасу. До комплексу входять магазини, театри, кіно, кафе, спортивні зали і майданчики, басейни, порт, музей, школи, вер­толітна станція, внутрішні і зовнішні бульвари тощо. Вулиці, площі і переходи комплексу цілком захищені від атмосферних опадів. Незалежно від несприятливих природних впливів у за­кладах обслуговування створюється штучний клімат, подібно до функціонування приміщень громадського призначення на пасажирських суднах.

У плані плавучий комплекс нагадує лабіринт із захищени­ми від хвиль гаванями. Перший поверх піднятий на 8 метрів над рівнем моря з метою захисту від припливів. Тераса для руху транспорту і паркінги спираються на стовпи. Зв'язок з конти­нентом здійснюється через рейко-шпальний міст із пішохідною і велосипедною доріжками.

У деяких туристських закладах за кордоном використову­ються декоративні засоби, що надають будинкам подібності до кораблів. Наприклад, плавучий будинок готелю біля Афін уві­нчано трьома щоглами з поворотними кольоровими вітрила­ми. Завдяки цьому декоративному елементові, а також вікнам у вигляді ілюмінаторів будинок готелю нагадує вітрильне судно. Плавучий готель з незліченною безліччю круглих світлових вікон справляє враження величезного корабля. Завдяки усаміт­неному розташуванню на воді він різко контрастує своїм ви­глядом з навколишньою забудовою.

Готелі при казино. В сучасній готельній справі успішно використовується й таке порівняно нове джерело залучення клієнтури, як створення готелів при казино. Особливо цікавий досвід, накопичений у США. З 1991 року найбільш швидко зро­стаючим сектором індустрії розваг в цій країні став ігорний бізнес, який на сьогодні офіційно узаконений у більш ніж трид­цяти штатах. Символічно, що найбільший готель у світі - це «MGM Grand» у Лас-Вегасі.

Серед факторів, що змусили влади штатів піти на офіцій­ний дозвіл цього бізнесу і не опиратися його розвиткові, варто вказати насамперед на економічні: потреба вишукування но­вих джерел доходів, необхідність працевлаштування людей і стимулювання туризму (слід зазначити, що, наприклад, у 1991 році казино в Атлантик-Сіті принесли 3,4 млрд доларів чистого прибутку і надали працю 49 тис. чол.).

У порівнянні зі звичайними, готелі при казино гарантують могутній приплив готівки і високий рівень прибутковості. Зав­дяки своїй специфіці вони також характеризуються високою заповнюваністю. Наприклад, у Лас-Вегасі середньорічна заповнюваність міських готелів становить більше 84%.

Ще в 1970 році Конрад Хілтон відчув, що казино має стати найбільш прибутковим сегментом готельного бізнесу. Він при­дбав контрольний пакет акцій «Flamingo» і «International Hotel», тепер відомого як «Las Vegas Hilton». В ті роки це було найбіль­ше у світі казино загальною площею ігрових залів 3716 м2. Кор­порація «Hilton Hotels», що є тепер однією з провідних готель­них компаній світу, отримує 2/3 свого доходу від казино, серед яких «Flamingo», «Hiltons» і «Las Vegas Hilton» у Лас-Вегасі, «Flamingo Hotel» у Логлині, 2 готелі в Рено, а також 2 плавучих казино на Середньому Заході. Через свої відділення вона уп­равляє казино в Квінсленді (Австралія) і ще в 12 країнах, вклю­чаючи Туреччину, Індонезію, Єгипет, Гонконг, Грецію, Бель­гію, Великобританію, Малайзію, Уругвай [105].

На сьогодні, щоб вижити в конкурентній боротьбі, готелям при казино замало розраховувати лише на тих, хто грає в рулет­ку. Лас-Вегас, наприклад, пропагує себе у свідомості широкої публіки як центр сімейного дозвілля. Завдяки доходам з ігор-ного столу готелі Лас-Вегаса можуть надавати своїм гостям по­слуги відчутно вищої якості та за нижчу ціну, ніж конкуруючі з ними готелі-здравниці таких міст, як Орландо з «Диснейлен­дом». Казино Лас-Вегаса по-курортному шикарні і по-домаш­ньому затишні. Реклама казино «MGM» гласить: «Немає місця кращого за дім». Щоб виправдати таке гасло, казино, крім ігор-них столів, пропонує дитячі розважальні центри, тематичні й екстравагантні шоу за участю популярних артистів тощо.

Готель «MGM Hotel Casino» відкрився в грудні 1993 року. У ньому 5505 номерів, з них 744 - апартаменти. Загальна площа ігрових залів 175000 кв. футів. Там 8 тематичних ресторанів розважальний комплекс (включаючи театр на 1700 місць), ка­зино і зал площею 15475 кв. футів з атракціонами, а також за; для особливих заходів (концертів, спортивних змагань, виста вок і зборів) на 14050 місць.

Компанія «Circus Circus» славиться своїм умінням залучи­ти середнього відвідувача Лас-Вегаса, Рено і Логлина. Чотирі тисячі номерів готелю «Excalibur» майже завжди на 100% запов нені завдяки скромним цінам за проживання і харчування в ре сторані. Інший великий готель «Luxor» з 2526-и номерами, зна ходиться неподалік від «Excalibur». Його обриси нагадують піра міду, серед атракціонів — подорож у часі з Древнього Єгипту д( наших днів, Долиною Царів, прогулянка Нілом. Лазерна тех нологія дозволяє трансформувати видиме зображення у вірту альну реальність

.

Основи гостинності

Продуктом підприємств індустрії гостинності є комплек фізичних, соціальних і емоційних компонентів. Готельна послуп значно ширша, ніж просто проживання. Сюди потрібно включити фізичну атмосферу, чистоту і відчуття компетентності турботи з боку обслуговуючого персоналу. Сучасний готель має бути святилищем спокою, домом удалині від дому.

Кожен сегмент індустрії гостинності надає продукт, що сприймається в комплексі з різними елементами. Гостинність - це турбота, виявлена по відношенню до гостя, і здатність по чувати потреби клієнтів — невловимі, але настільки очевидн риси в поведінці службовців; це саме той елемент, що зробит: спогади клієнтів приємнішими, а враження запам'ятовувати муться надовше. Людина, яка переступила поріг готелю, без відчуття, що про неї піклуються, скоріше є споживачем, ніж  гостем, прохачем, ніж постійним покупцем, неживим предме том, ніж людиною.

Опитування громадської думки, що проводилися в кінці 60-: років, вказували на поширення серед керівників, обслугову ючого персоналу і клієнтів думки про те, що добре обслугову вання — це елемент минулого і що зниження задоволеносі клієнтів наданим обслуговуванням — це лише плата за дос тупність і економічну ефективність.

Гостинність у відносинах із клієнтами була забута багатьма і стала одним із втрачених мистецтв. Пояснення цьому шука­ють у поведінці службовців, ігноруванні потреб клієнтів і/або надмірній зацікавленості керівництва в отриманні прибутку. Перелік подібних «причин» нескінченний. Зовнішня оче­видність такої омани призвела до скорочення до мінімуму всіх контактів клієнтів зі службовцями. Захопленість технологічни­ми нововведеннями призвела до переконання, що всі контак­ти між клієнтами й обслуговуючим персоналом варто було б звести до мінімуму, оскільки це раз і назавжди вирішило б і про­блему ввічливості та гостинності. Так почалася ера самообслу­говування, покликана до життя тенденцією заміни службовців машинами. Завдяки новим технологіям з'явилася можливість швидко нагодувати тисячі людей, у лічені хвилини одержати статистичні дані про ціну продуктів і рівень завантаження, у найкоротший термін зробити бронювання в будь-якому готелі світу тощо. Однак клієнти не прийняли цю тенденцію, і на да­ний час існує багато доказів того, що індустрія гостинності пе­реглядає свої позиції з цього питання. Гостинність не лише не вмерла, але, навпаки, стає новим символом [ 106].

Важко дати повне і точне визначення гостинної поведін­ки. Гостинність важко виміряти або включити в навчальні про­грами. Це якість обслуговування, а не рівень підготовки або досвід, якому вчаться. Однак належне навчання дає службов­цю навички, необхідні для створення умов, при яких може про­явитися гостинність. Наприклад, поінформованість праців­ників у всіх питаннях, що стосуються самого підприємства, його найближчого оточення навіть без явних проявів гостинності створюють у гостя відчуття домашньої обстановки.

Навчання службовця гостинності має включати вивчення особливостей гостей, що користуються послугами даного готе­лю. Службовець напевно виявить до них більше турботи, якщо буде знати, що гості, що прибувають сьогодні ввечері, знахо­дяться в дорозі тривалий час. І що вони до такого ступеня бу­дуть стомлені дорогою, що їм неодмінно буде потрібно уважне і турботливе обслуговування, оскільки вони будуть просто не в змозі витримати тривале оформлення.

Очевидно, що в цих умовах краще відразу усіх розмістити, а формальностями зайнятися після того, як гості відпочинуть.

Тим більше, що в такому втомленому стані вони не зможуть належно оцінити ту гостинність, яку службовці за інших обста­вин готові були б їм відразу продемонструвати.

Взаємозв'язок між навчанням і гостинністю, можливо, най­краще може бути продемонстрований при спілкуванні праців­ника й іноземного гостя. Спілкування, у якому була б мож­ливість виявити гостинність і повагу, не може відбутися доти, поки службовець не буде мати хоча б загальної уяви про мову народу, культурні особливості та традиції країни гостя. Одного щирого бажання службовця бути корисним і гостинним ще не­достатньо.

Розвиток почуття привітності залежить і від форми навчан­ня службовця. Добре підготовлені службовці можуть керувати­ся власним досвідом та відчуттями і легко усувати виникаючі проблеми.

Можна сказати, що гостинність — це більш ніж запам'ято­вування фактів і виконання кваліфікованої роботи. Гостинність вимагає часу і має потребу в колективному співробітництві.

На прояв гостинності потрібен час, оскільки гість, як пра­вило, має свої власні уявлення про те, де і коли службовці по­винні виявляти його.

Розуміючи з першого слова або навіть натяку, коли необ­хідно надати якусь додаткову послугу, працівник повинний мати достатньо професіоналізму і наданих йому прав, щоб са­мостійно змінювати традиційний хід подій, тобто бути здатним відреагувати на створену ситуацію таким чином, щоб це було розцінено гостем як гостинність.

Чіткий розподіл обов'язків між службовцями нормальний і необхідний. Без чіткого поділу праці нормальне функціону­вання готелю буде неможливим. Проте, керівництву і службов­цям варто розуміти, що розумне прохання гостя є законом, який необхідно неухильно виконувати. Обов'язок і уміння передчу­вати, розпізнавати і задовольняти законні потреби гостей на­стільки фундаментальні для індустрії гостинності, що не можуть розглядатися лише як службовий обов'язок будь-кого з праців­ників. Гостинність має забезпечуватися в усьому готелі цілодо­бово і обов'язково кожним працівником без винятку.

Будь-яка спроба обмежити прояв привітності або поклас­ти його як постійний обов'язок на одного службовця свідомо приречена на провал. Гостинність вимагає загальної турботи щодо гостя з боку всіх службовців. В умовах протидії важко організувати навіть елементарне обслуговування, не кажучи вже про гостинний прийом. Слід зазначити, що механічне, елект­ричне та інше обладнання, що створює зручності без участі лю­дини, також може впливати на створення в готелі атмосфери гостинності. Погано працююче обладнання, будь це підтікаю­чий водопровідний кран і скрипуче ліжко, тріщина на шибці, помилки у виставленому рахунку або брудні фіранки - усе є видимим і очевидним проявом байдужого ставлення до гостя. Гірше того, подібні умови руйнують здатність персоналу до про­явлення гостинності. Працівник, який знає, що наступний ра­нок не принесе йому нічого, крім нових скарг гостей, не в змозі працювати з повною віддачею.

Вимагає уваги з погляду прояву гостинності і різна продук­ція, що розповсюджується в готелі. Гості досить схвально відно­сяться до будь-якої настільної інформації, брошур, різних по­кажчиків. Атмосфера гостинності піддається серйозному ви­пробуванню, якщо гість змушений запитувати про те, де знаходиться туалет, у працівника, обличчя якого явно виражає, що йому вже набридло кожній людині багато разів відповідати на подібні запитання. Аналогічно цьому, атмосфера гостинності може виявитися цілком зруйнованою, якщо гості, проходячи коридором, бачитимуть на дверях одного з номерів розпоряд­ження супервайзера: «Покоївко, негайно приберіть цей номер». Фальш і лицемірство адміністратора, що не жалкує посмішок для гостей, але спілкується з персоналом в нестриманій формі, відразу будуть побачені.

Отже, роль керівництва також є важливою у створенні ат­мосфери гостинності. Будіу-яка дія керівництва, від ухвалення рішення про звільнення того або іншого співробітника до вве­дення і підтримки тих чи інших стандартів якості, справляє опо­середковано через персонал той або інший вплив на рівень гос­тинності. Тому керівники несуть пряму відповідальність за ство­рення в колективі тієї атмосфери, яка б сприяла проявові гостинності по відношенню до гостей.

Однак не лише керівники несуть відповідальність за ство­рення цієї атмосфери. Відповідальність за створення сприят­ливого клімату в готелі повинна бути розділена нарівно між усіма службовцями. Очевидний той факт, що кожен службовець, вільний у проявах своїх почуттів, впливає на атмосферу, в якій відбувається робота всього персоналу, і може створити умови, за яких клімат гостинності виникає або, навпаки, зникає.

Великий негативний вплив на гостя роблять почуття роз­дратування і недоброзичливості, виявлені стосовно нього цілком чітко, навіть якщо службовець намагався приховати їх. Вирішення проблеми взаємин лежить у зміні поведінки, а не в додатковому підвищенні кваліфікації. Існує багато програм, спрямованих на зміну поведінки працівників шляхом підви­щення особистої зацікавленості в прояві гостинності. Ці про­грами спрямовані також на виявлення і зниження стресових си­туацій, у які потрапляють службовці на своєму робочому місці. Стрес вбиває гостинність, а працівники готелю гостинності зна­ходяться саме в епіцентрі стресу.

Питання та завдання для самоперевірки

1. Дайте визначення поняття гостинності. Назвіть її основні зав­дання та функції.

2. Які основні віхи історії готельної справи ?

3.  Що таке індустрія гостинності? Назвіть її основні поняття і складові елементи.

4.  Охарактеризуйте місце індустрії гостинності в туристській сфері.

5. Дайте класифікацію і характеристику сучасних засобів розміщен­ня.

6. Що таке готельні ланцюги ? Яка їхня роль і значення у світовому господарстві?

7. Які перспективи розвитку індустрії гостинності?

Основи готельної справи

Історія готельної справи

Історія найдавніших готелів

Від середніх віків до XIX століття

Розвиток готельної справи в ХІХ-ХХ століттях

Сучасні міжнародні готельні ланцюги

Типи сучасних готелів

Основи гостинності

Історія готельної справи. Історія найдавніших готелів

Створення готелів пов'язане з історією виникнення потре­би в подорожах і поїздках, які здійснювалися людьми. Люди, які опинилися далеко від місць свого постійного проживання, мали піклуватися про забезпечення себе харчуванням, притул­ком і відпочинком.

Подорожі були пов'язані з ризиком, мандрівники йшли на нього не заради власного задоволення: купці розраховували дістати прибуток, прочан кликало в дорогу релігійне натхнен­ня, учених-дослідників—пізнання світу, розширення свого кру­гозору тощо. Туризм завжди впливав на розвиток готельної справи і, навпаки, від рівня готельної справи завжди залежав розвиток туризму.

У далекі часи Єгипет уже вважався не лише осередком па­м'яток культури, про що свідчать виявлені численні написи на пірамідах, залишені екскурсантами і туристами античності, але і лікувальним курортом. Ці потреби спонукали влади займати­ся спорудженням наметових містечок, павільйонів, усіляких будинків і споруд для подорожуючих, а також організацією їхнього харчування і побутового обслуговування. Накопичені знання і досвід спорудження об'єктів розміщення, зафіксовані в історії Древнього Єгипту, з успіхом використовувалися пізніше в спорудженні подібних об'єктів греками і римлянами.

Готелі в сучасному розумінні були відомі ще в часи Древ­ньої Греції. Споруджувалися вони поблизу місць, де відбували­ся громадські свята, поблизу численних храмів, як, наприклад, в Олімпії біля храму Афродіти й інших культових і курортних визначних пам'яток [71].

Мобільність населення в епоху античності була напрочуд високою. Такі події, як Олімпійські ігри, збирали атлетів, гля­дачів, а також торговців і ремісників (тобто споживачів і поста­чальників товарів і послуг) з усієї Древньої Греції. В околицях Олімпу будувалися споруди, павільйони для проживання в них атлетів, а також для організації всіляких побутових послуг. Олімпійські ігри були найвідомішим, але не єдиним видовищем Древньої Греції (варто мати на увазі, що термін «ігри» в антич­ному світі мав більш широке значення, ніж у сучасному ро­зумінні, і включав у себе і театральну виставу, і змагання по­етів, співаків, музикантів, атакож містерії для посвячених, тоб­то позначав поняття, аналогічне сучасним фестивалям культури і мистецтва).

Притулок у готелі надавався всім - бідному і багатому, знат­ному і простолюдинові. Збереглася, наприклад, звістка, що по­сольство афінян до царя Македонії Филипа Македонського (382-336 р. до н.е.) зупинялося в такому готелі [14].

Власник таверни в Древній Греції пропонував їжу, напої і нічліг. Вино було як домашнім, так і імпортним. До столу пода­вали сир з козячого молока, хліб з ячменя, капусту, горох, боби і сочевицю. Можна було спробувати також фіги й оливки.

Результати розкопок у південній частині Іраку підтверджу­ють, що вже у п'ятому тисячоріччі до нашої ери, тобто за 7000 років до наших днів, існували хани - місця тимчасового при­тулку людей. У нижніх поверхах хану частково розміщалися стійла, частину приміщень займав сам хазяїн зі своєю родиною, інші - пристосовані для постояльців. Хани були навіть трипо­верховими.

У законодавчих актах Кодексу царя Хамураппі зустрічають­ся правові норми, які дозволяють стверджувати, що готельна справа в той час, - майже 4000 років тому, у Вавилонії, була до­сить розвинутою. Держава невсипущо наглядала за діяльністю власників таверн. Наприклад, у випадку викриття розведення ними пива водою передбачалася страта [14].

У Римській імперії в зв'язку з розвинутою мережею транс­портних шляхів виникали повсюдно приватні постоялі двори і заїзди. Ці дороги призначалися в першу чергу для військових загонів, а також для збирачів податків, купців, окремих верств інтелігенції (художників, архітекторів, лікарів, музикантів і ак­торів). Істотною приналежністю цих доріг була мережа «пошто­вих станцій», де ті, хто подорожує з державною місією, могли змінювати коней або мулів, а також одержувати їжу і нічліг. На цих станціях можна було замовити послуги гіда, скласти марш­рут, одержати карту й опис визначних пам'яток. Недалеко від Рима, у морській гавані Остії, можна було замовити морську подорож. Через низький рівень обслуговування і комфорту в притулках (готелях) для подорожуючих («hospitium») зупиня­лися лише в тому випадку, коли була відсутня можливість зу­пинитися у знайомих або родичів. У притулках (готелях) того часу протікали дахи, але небезпечним було і саме проживання.

У Римі таверни можна було пізнати по колонах, опереза­них ланцюгом фляг, і по червоних ковбасах, що висіли уздовж стін. Підлоги були прикрашені яскравою мозаїкою, а стіни оживляли розвішені картини.

Цікаво, що термінологія індустрії гостинності багато чим зобов'язана римлянам. Слово «hospitality» (гостинність) похо­дить від латинського «hospitium» (госпіції). Однокорінними словами є «host» (хазяїн), «hospice» (притулок), «hotel» (готель, отель) [68].

З появою регулярного державного поштового сполучення (у часи імператора Октавіана Августа — поч. нашої ери) з'яви­лися і державні постоялі двори. Держава влаштовувала двори в містах і на головних шляхах, якими проїжджали кур'єри і дер­жавні службовці з Рима аж до Малої Азії або до Галлії. Створю­валися державні постоялі двори, віддалені один від одного на відстань одного дня поїздки конем. По мірі завоювання нових територій і розширення Римської імперії її звичаї, господарсь­ка й організаційна структури застосовувалися також у нових провінціях і підкорених країнах. Про те, наскільки серйозно розглядалася в древності надійність закладу, що надавав ман­дрівникам притулок, харчування і нічліг, свідчить факт особ­ливої зацікавленості держави. Так, у зведенні римських законів була передбачена відповідальність такого закладу за речі гостя. Навіть і сьогодні законодавство ряду держав регулює це питан­ня, грунтуючись на наведених положеннях Римського цивіль­ного права.

В основу організації готельної справи в Римській імперії була покладена розроблена державною владою певна класифі­кація готелів. Існувало два типи готелів: лише для патриціїв (мансіонес), та для плебеїв (стабулярії).

Римський готель являв собою певний комплекс приміщень досить широкого функціонального призначення: це не лише кімнати для розміщення подорожуючих, але і складські при­міщення, стайні, крамниці, майстерні тощо. Готелі, як прави­ло, будувалися з каменю і мали у своєму розпорядженні необхідний перелік послуг. У зимовий час обігрівалися. Деякі готелі обслуговували лише офіційних осіб за спеціальних документах, що видавалися державною владою. Ця традиція збереглася до­тепер у формі спеціальних приміщень для особливо важливих персон в аеропортах, вокзалах.

В міру розвитку господарських відносин у Римській імперії зростали вимоги подорожуючих до умов проживання і їхнього обслуговування постоялими дворами. Виникає багато упоряд­жених і багатих постоялих дворів. Як повідомляє Цицерон, у них були лазні, масажні, пральні, чищення взуття. Спостеріга­ли за порядком, чистотою і дотриманням законності при на­данні послуг державні чиновники — еділи. Постоялі двори зо­бов'язані були вести список гостей і бухгалтерію.

Вавилонських купців можна було зустріти всюди. Відомий лист вавилонського царя до фараона Єгипту, у якому він висло­влює своє невдоволення тим, що дороги в Сирії і Палестині не­безпечні і його торговельні агенти піддаються грабежу з боку місцевих жителів. Для припинення нападів на купців і забезпе­чення безпечного проїзду дорогами створюються повсюдно в Сирії, Палестині, Єгипті, Вавилоні караван-сараї.

Караван-сараї, або караванні будинки, служили тимчасо­вим притулком учасникам караванів. Вони стали попередни­ками постоялого двору для поштових карет, а пізніше мотелю, і надавали послуги караванам і іншим мандрівникам. Караван-сараї були розташовані на території сучасної Туреччини, Ірану, Афганістану і північної Індії на відстані одного дня шляху один від одного. Типовий караван-сарай складався з внутрішнього дворика для тварин і простих кімнат для мандрівників. По до­розі від сучасного Стамбула до столиці Агри Могхула в північній Індії (Палац Тадж-Махал) мандрівник міг відпочити і знайти захист від бандитів. Приміщення можна було зняти за певну плату [71].

Турки-сельджуки, що побудували багато караван-сараїв, виходили із соціальних міркувань. Кожен мандрівник незалеж­но від національності і релігії одержував на три дні нічліг з хар­чуванням, медичним доглядом, а бідняки одержували і нове взуття, і все це — за рахунок держави. Після закінчення цього терміну подорожуючий мав або платити за проживання і нада­не йому обслуговування, або вирушати далі.

З огляду на наявність великої кількості в'ючних тварин, та вантаж, що перевозився, будувалися караван-сараї у формі ве­ликих громадських будівель не лише в містах, але і на дорогах, у населених пунктах. Караван-сарай був одночасно постоялим і торговельним двором.

Особливо велике поширення вони набули в IX-XVIII сто­літтях у зв'язку із зростанням міст і посиленням транзитної ка­раванної торгівлі. Найбільш поширені два типи караван-сараїв: зальні і з внутрішнім двором. Зальні караван-сараї (зустрічають­ся у Вірменії) — це прямокутні будинки, розділені на нефи. Се­редній неф призначався для людей і товарів, у бічних нефах зна­ходилися тварини.

В другому типі караван-сараїв для розміщення людей і збе­реження товарів служили відкриті у внутрішній двір невеликі приміщення, розташовані в один або кілька ярусів, тварини знаходилися в дворі. Караван-сараї на дорогах зміцнювалися оборонними стінами або приєднувалися до ремісно-побутових передмість і культових будівель. На транзитних шляхах кара­ван-сараї стали втрачати своє значення з розвитком залізниць і інших сучасних видів транспорту.

Один зі збережених до сьогоднішнього часу караван-сараїв знаходиться в Іспанії в Гренаді. Навколо внутрішнього двору на трьох поверхах розташовані номери. Такі караван-сараї зу­стрічаються й у Стамбулі.

У Туреччині збереглося понад сто караван-сараїв, однак вони не функціонують, хоча доступні екскурсантам як музеї.

Від середніх віків до XIX століття

Масові поїздки купців, підмайстрів, духівництва, а також численних у середньовіччя пілігримів і прочан дають новий напрямок у формах надання притулку. Спочатку цей притулок був безкоштовним, заради любові до ближнього, що надавався монастирями, церковними організаціями, князівськими дво­рами тощо. Основним юридичним актом для наступного пері­оду розвитку готельної справи був едикт Карла Великого (768-814 p.), імператора Великої Римської імперії, що накладав на монастирі і церкви обов'язок утримання «госпіціїв», які нада­ють мандрівникам нічліг, харчування, лікувальну допомогу і ванну. Особливий розвиток ці госпіції одержали у Швейцарії, яка завдяки цьому має найстаріші готельні традиції і до сьогод­нішнього дня користується у світі найвищим авторитетом у цій сфері.

Згодом церква стала відігравати вирішальну роль у житті суспільства і була єдиним авторитетом, який визнавали в будь-якій країні. Монастирі й інші релігійні пристановища прийма­ли мандрівників (і вітали пожертви). Багато монастирів були раді гостям. Багатих і знатних саджали поруч з головним пре­латом, у той час як бідняків розміщували і годували в окремих приміщеннях.

Розцінок на кімнати не було, однак завжди очікувалися по­жертви. Часто бувало, що монастирський охоронець, чиїм пер­шорядним завданням було стояти біля воріт (воротар), також розпоряджався і приміщеннями для гостей. Слід зазначити, що вже в той час церква управляла першим «готельним ланцюгом».

Згодом безкоштовний притулок починає перетворювати­ся в спеціальні, розраховані на отримання прибутку, підприє­мства. Ці установи в результаті постійного зростання вимог з боку мандрівників і по мірі технічного прогресу, який одночас­но відбувався, набували усе новіших і різнобічніших форм, пе­ретворюючись на готельні підприємства, схожі на сучасні.

У християнському світі паломництво в країну, де відбува­лися божественні діяння святих, увійшло в звичай у IV столітті. Уже з цього часу зустрічаються путівники по священних місцях із указаниям храмів, а також постоялих дворів або госпіціїв, у яких прочани можуть знайти тимчасовий притулок. «Госпіції — странноприймальні будинки, установи на зразок готелів з ха­рактером монастиря. Ченці, що знаходяться в них, і брати-прислужники складають невеликі окремі ордени. Госпіції влашто­вувалися в населених місцях і давали притулок усім мандрівни­кам.

Із зміцненням феодальної влади з'являється необхідність забезпечення тимчасового перебування впливових державних осіб. Біля шляхів будуються постоялі двори, призначені для дер­жавних службовців. До нашого часу збереглися руїни деяких пришляхових постоялих дворів [88].

На звання найстарішого з існуючих постоялих дворів пре­тендує постоялий двір «У півня, що б'ється,» у містечку Сент-Албанс (Англія), заснованому приблизно в 795 році. Приблизно в той самий час з'являються перші відомі правові акти, що узаконюють правовий статус постоялих дворів.

Центром міжнародної торгівлі в ІХ-ХІ століттях був Кон­стантинополь, куди з'їжджалися купці з півночі і півдня - бол­гари, вірмени, росіяни, араби, італійці. Звідси товари поширю­валися вже по всій Європі. Для притулку прибуваючих у місто будувалися вітальні двори, деякі з них збереглися дотепер.

Створенню аналогічних готельних підприємств сприяли і знамениті ярмарки у Франції (у Сен-Дені, Труа), в Італії (у Феррарі, Павії), у німецьких князівствах (у Вормсі, Кельні, Майнці, Шлейрі) тощо.

У Європі світська традиція «платної гостинності» пов'яза­на із зростанням міст. Не випадково перші заклади такого роду за назвою taberna perpetua (цілодобова торгівля вином) з'яви­лися на Рейні та Мозелі (найважливіша торговельна дорога Се­редньовіччя). Відомості про них містяться в резолюції місцево­го архієпископа VIII століття, що забороняла духовним особам відвідування цих «злачних місць». У народних піснях і баладах часто зустрічаються мотиви, пов'язані з ночівлею втомленого подорожанина (солдата, підмайстра, купця тощо) під гостин­ним (або негостинним) дахом. На постоялих дворах хазяїн час­то тримав спеціальну кімнату, призначену для ночівлі гостей. Постоялі двори розташовувалися звичайно на перетині важли­вих торговельних доріг або в центрі міста на ринковій площі, де знаходилися головний собор і ратуша [95].

Хрестові походи, що почалися в 1096 році і продовжували­ся наступних 200 років, зокрема допомогли організувати торгі­влю, що призвело до підйому середнього класу. Побічно Хрес­тові походи сприяли відродженню постоялих дворів, спочатку в північній Італії. Готельна справа стала там ґрунтовним бізне­сом. Гільдії власників постоялих дворів процвітали, встановлю­ючи правила і статути для своїх членів і для гостей. Наприклад, у Флоренції в 1282 році гільдія власників постоялих дворів кон­тролювала цей бізнес до такої міри, що міські чиновники опи­тували мандрівників прямо біля міських воріт і направляли їх у гільдію, де їх розподіляли по певних готелях.

Готелі існували у великих містах і на перехрестях, біля пе­реправ. Будинки були більше схожі на притулки з мінімумом меблів. Очерет, що кидали на земляну або кам'яну підлогу, служив як килимом, так і поверхнею, на котру зручно було кидати кістки й інші залишки їжі. У головній кімнаті уздовж стін були розкладені матраци, на яких спали. Харчування було особис­тою справою кожного, тому що більшість гостей привозило свою власну їжу.

У XV столітті в деяких готелях вже було від 20 до 30 кімнат. Георгіївський готель, один з найбільш відомих, мав винний підвал, комору, кухню, кімнату для господаря і господарки, був і спеціальний працівник, що доглядав за кіньми. Кімнати для гостей, або номери, були названі на честь відомих людей, міст або видатних чиновників. Серед них були кімнати «Граф», «Оксфорд», «Сквайр», «Лондон» тощо.

Готелі і таверни можна було впізнати за вивісками із про­стими символами, а не словами, оскільки багато хто не вмів чи­тати. Таким чином, було багато готелів «Лев», «Золоте Руно», «Білий заєць», «Чорний лебідь», «Дельфін» тощо [20].

Наприкінці XVIII століття назви стали містити слово arms (зброя), наприклад, «King's Arms» («Зброя короля»). Виставле­на напоказ зброя лорда в готелі часто означала, що готель зна­ходився на території, що належала певному знатному родові, і була під його захистом. Деякі геральдичні знаки належали спо­конвічним власникам землі, на якій розташовувався готель, або ж бувало, що власник готелю, що вийшов зі слуг, повинний був використовувати зброю або відзнаки свого колишнього госпо­даря. Навіть зараз існують 400 пивних, названих «Голова коро­ля», 300 з назвою «Голова королеви» і більше тисячі зі словом «корона» у назві.

У деяких готелях були відкриті галереї, на які можна було піднятися сходами, що знаходилися зовні. Згодом ці галереї відгороджувалися від непогоди. Стійла для коней, приміщення для запрягання знаходилися у внутрішньому дворику. Спеціаль­не пристосування у куті слугувало для того, щоб особливо ог­рядні постояльці могли піднятися на коня. У більш великих го­телях під стайнею було приміщення для посильних, що розно­сили пошту.

У багатьох готелях був сад і галявина для гри в кулі. Деякі готелі мали броварні і варили своє власне пиво. Довга кімната (для зборів) з великим каміном служила місцем проведення бан­кетів і танців.

Розвиткові готельної справи побічно сприяв англійський король Генріх VIII. Прочани, що йшли головними шляхами до великих соборів, могли зупинятися на два дні в приміщеннях, прибудованих до абатства або монастиря, де їх розміщували і годували відповідно до їхнього статусу. Коли Генріх VIII у 1539 році звелів, щоб церковні землі були відділені від них або продані, зникла роль монастирів як пристановища для мандрівників. Як результат, стала процвітати готельна справа. Перепис 1577 року виявив 14202 пивних, 1631 готелів і 329 таверн в Англії й Уельсі.

Задовго до того, як з'явилася національна поштова систе­ма, окремі готелі повинні були мати стайні і коней для викори­стання їх королівською поштою. Це також сприяло розвиткові готелів.

У середині 1600-х років деякі готелі стали випускати неофіційні грошові знаки, які шановані власники готелів гаран­тували викупити за гроші королівства. Подібний дозвіл випус­кати монети (торговельні знаки) означав, що готелям і їх влас­никам у той час приділяли особливу увагу.

Англійський готель був місцем різноманітних розваг. Існу­вали різні ігри з дротиками і гральними кістьми, доміно, більярд і bagatelle (гра, схожа на більярд). Мали успіх і півнячі бої. Ті, хто віддавав перевагу активним видам розваг, використовували готелі як місця зборів для риболовлі, стрільби, полювання, зо­крема соколиного. Кровожерливі могли насолоджуватися цьку­ванням ведмедів і биків собаками, а також киданням каменів у півнів. Собачі бої і бокс на голій землі теж були популярними. Однак головним способом проведення часу вважалося вживан­ня пива, елю, вина, а пізніше джину.

Розвиток готельної справи в ХІХ-ХХ століттях

Подальший розвиток різних форм туризму створював по­стійно зростаючі потреби в готелях і закладах харчування. Ви­никають великі готелі, розміщені в спеціально для цієї мети по­будованих будівлях типу приватних резиденцій або ж чудових державних особняках. Звідси ж походить французька назва «отель», що означає міський палац магната, місце перебування представника іноземної держави або міської влади.

Необхідно відзначити, що Бурбонський палац (сьогодні — місце засідань палати депутатів Франції) у путівнику Парижа, виданому в XVIII столітті, значиться як «готель принца Конде».

Таким чином, у той час назва «отель» надавалася палацам або будинкам палацового типу, передбаченим для розміщення в них важливих гостей, крім основного палацу, у якому прожи­вав сам власник «отелю». Як правило, у такому палаці знаходи­лися гості, їхня прислуга тощо.

Зі стародавніх готелів, яких у Парижі сотні, особливо ціка­вий готель Карнавалі (будівництво почато в 1544 році) і готель Клюні (побудований у XVI ст.).

У XIX столітті зростають запити готельної клієнтури, пе­реважно багатої, і все більше підвищується комфорт і рівень оснащення готелів. Виникають свого роду величезні готельні комбінати з фешенебельними ресторанами і кафе, що знахо­дилися при них [94].

XIX століття стало переломним у розвитку готельного гос­подарства. Разом з перенесенням назви «отель», що позначала раніше приватну міську резиденцію французького аристокра­та, на будинок, що служить тимчасовим місцем перебування кожного подорожуючого, що має достатню кількість грошей, почався період будівництва постоялих дворів-готелів палацо­вого типу і підвищеної комфортності по всій Європі. Приплив заможних англійців і американців у Європу змінює традиційну культуру готельних послуг - вони набувають усе більш і більш уніфікованого і стандартизованого характеру. Саме тоді в ужи­ток входять англійські слова «експрес», «комфорт», «дизайн». З кінця XIX століття в Європі (насамперед у Швейцарії) почи­нають будувати сучасні готелі з високим рівнем комфорту. На зміну традиційним готелям зі скромними назвами («Англійсь­кий двір», «Стара пошта» тощо) з'являються розкішні готелі під звучними назвами: «Брістоль», «Метрополь», «Палас», «Савой», «Ексельсіор» або просто «Гранд-Отель», позбавлені будь-яких зв'язків з місцевими традиціями.

Кінець XIX століття — це час, коли співіснують старі тра­диції подорожей як виду дозвілля, пов'язаного з певною куль­турою і світовідчуттям, з одного боку, і нові форми готельного сервісу, пов'язані з цивілізацією індустріального суспільства -з іншого. Якщо в таких країнах, як Англія або США, уже сфор­мувався спосіб життя, характерний для індустріального суспільства, то в країнах Східної і Південної Європи або, наприк­лад, в Іспанії багато в чому зберігалися старі, «доіндустріальні» форми побуту і культури.

Відповідно, у туристів, які представляли країни, що знахо­дилися на «різних полюсах» технічного прогресу, були різні уяв­лення про комфорт. Незважаючи на критику з боку захисників культурних традицій, технічний прогрес і цивілізація з такими їхніми атрибутами, як розширення і модернізація сфери готель­них послуг, були нестримні. З кінця XIX століття готельний бізнес починає діяти як самостійний фактор розвитку туризму - він формує для себе ринки збуту готельного продукту. Туризм досить швидко починає набувати ознак «масовізації». Створю­ються туристські бюро (за зразком Товариства Томаса Кука) і рекламні агентства, що спеціалізуються на рекламі готельних послуг.

Підвищення якості та надійності транспортних перевезень у сукупності з їхнім здешевленням обумовили істотне збільшення потоків подорожуючих. Відповідно повсюдно ви­никали перші підприємства, що спеціалізувалися на обслуго­вуванні тимчасових відвідувачів. На зміну скромним пансіо­нам і «кімнатам для гостей» у будинках священнослужителів, монастирях і релігійних місіях відкриваються перші комфор­табельні (якщо не сказати розкішні) готелі. У 1812 році в цен­тральній Швейцарії вступає в дію готель «Риги-клес-терли», у 1832 - готель у м. Фаульхорн. У 1801 році в Німеччині відкри­вається першокласний готель «Бадише Хоф» у Баден-Бадені, у 1859 у Швейцарії - «Гранд-отель Швайцер-хоф» у м. Інтер-лакені. У Німеччині на межі XVIII-XIX століть виникають перші курорти мінеральних вод - у Хайлигендамі, Нордернеї, Травемюнді. У цей період становлення туризму будува­лися в першу чергу розкішні готелі, що обслуговували пред­ставників аристократичних кіл, «нового дворянства», вищого офіцерства.

Залежно від пори року еліта або перебувала на французькій чи італійській Рив'єрі, або відпочивала на термальних курортах Швейцарії і Німеччини, або починала тривалі подорожі в Північну Африку, Єгипет, Грецію. Багатоваріантність можли­вих місць відпочинку обумовлювалася обов'язковою наявністю комфортабельних готелів.

З кінця XIX і початку XX століття різко збільшується кількість готелів не лише в Європі, але і на Близькому Сході, в північній частині африканського континенту та Північній Аме­риці.

В Австро-Угорщині в 1913 році існувало вже 15 тис. готелів. В основному це були невеликі готелі, але поряд з ними будува­лися і великі. Ці готелі мали загальну місткість номерного фонду 500 000 місць. Тобто, місткість кожного готелю складала 30-35 місць. Одне готельне місце приходилося на 80 жителів країни.

У Німеччині в тому ж 1913 році було 90 тис. готелів, як пра­вило, теж дрібних. Швейцарія та Італія починають посилено розробляти золоту жилу туризму, широко використовуючи істо­ричні й архітектурні пам'ятники. Важливою подією з'явилося відкриття в Дюссельдорфі інституту готельної справи.

Загальним завданням готельного руху, створенню єдиної класифікації готелів та інших важливих питань цієї галузі по­винний був служити Міжнародний Союз власників готелів, що об'єднав 1700 готелів у різних країнах світу [ 106].

Готелі почали надавати масові і різноманітні послуги після закінчення Другої світової війни. Саме в цей період туризм на­буває дійсно масового характеру: із предмета розкоші він стає потребою для більшості населення високорозвинених індуст­ріальних країн. Формується могутня індустрія відпочинку зі своїми інститутами, продуктом, виробничим циклом, метода­ми організації і управління виробництвом. У західноєвропейсь­ких країнах 50-60-і роки — це період масового будівництва го­телів, мотелів, різноманітних розважальних закладів.

Аналізуючи масове будівництво готелів, швейцарський професійний журнал «Hotel Revue» ще в грудні 1958 року кон­статував: «...готелі зростають, як гриби...»

В Америці перший постоялий двір з'явився в 1607 році. Американські постоялі двори вели своє походження від анг­лійських постоялих дворів. їхнє число збільшувалося у міру того, як європейські переселенці освоювали все нові й нові території. Це були однотипні будівлі, призначення яких можна було взна­ти ще здалека. Як і в Європі, постоялі двори в Америці будува­лися і як житло для господарів, і як тимчасовий притулок для мандрівників, але це ще не були комерційні підприємства. Якісні зміни стали відбуватися лише наприкінці XVIII століття.

У 1794 році з'явився перший комерційний готель, побудо­ваний винятково з метою обслуговування клієнтів. Відкриття готелю «Сіті Отель» у Нью-Йорку було початком будівництва дуже скромних за сьогоднішніми мірками готелів і в інших містах. Усі приміщення — як для відпочинку, так і для прий­няття їжі — носили комунальний характер. У 1829 році в Бос­тоні відкрився готель «Тремонт», перший в країні готель пер­шого класу, що став, по суті, детонатором готельного буму в США, який пронісся спочатку по містах Східного узбережжя, а потім по Середньому Заходу, Заходу і Півдню.

До кінця XIX століття вже були розповсюдженими два типи готелів — великі і розкішні, а також маленькі і застарілі. Усі ці готелі будувалися поблизу міських транспортних вузлів, голов­ним чином залізничних.

Перші роки XX століття вважаються часом початку будів­ництва готелів для бізнесменів і комерсантів. Першим це зро­зумів Елсворт Статлер. У 1908 році він відкриває готель у Буф­фало за назвою «Буффало Статлер». Це була принципово нова концепція в готельній справі, заснована на наданні клієнтам максимальних зручностей. Що особливо важливо, цей перший у своєму роді готель був орієнтованим винятково на бізнесменів.

У роки Першої світової війни готельне будівництво в США припиняється. Багато готелів у той період ледь зводили кінці з кінцями. Подальший розвиток готельної індустрії відновився в 20-і роки. У цей період технології готельного бізнесу досягли свого найвищого рівня. Саме в цей час почав розвиватися го­тельний бізнес Конрада Хілтона.

У 30-і роки, у середині періоду Великої депресії, цей бізнес знову занепав. Це було найбільше лихо, яке коли-небудь випа­дало на долю готельної індустрії США. Відродження індустрії гостинності почалося лише на початку 40-х років.

Друга світова війна, на відміну від Першої, диктувала не­обхідність значних переїздів територією США великої кількості людей, що не могло не позначитися на готельній індустрії. По­треба в номерах у той час була настільки велика, що готелі були змушені працювати зі 100% навантаженням.

Після Другої світової війни, у 50-і роки, відбулися значні зміни. Як відповідь на зміни в американському способі життя з'явилися мотелі. У 1952 році Кемонс Уілсон побудував один з перших готелів для автомобілістів «Холідей-Інн». В цей час аме­риканці почали більше подорожувати, що вимагало нових типів готелів. Виникла необхідність у приміщеннях, зручних для сімейного розміщення, але без необхідності оплати всього ком­плексу послуг, пропонованих готелем. Поява мотелів з обме­женим набором послуг за більш низькими цінами була найкра­щим рішенням.

Зростання числа і популярності мотелів як нової готельної концепції створило значну напруженість у відносинах між влас­никами цих двох видів підприємств розміщення. Справа в тому, що перевага, яка віддавалася клієнтами мотелям, робила бага­то невеликих готелів більш ранньої побудови неконкуренто­спроможними. Багато з них були змушені закритися назавжди. Боротьба набувала в деяких місцях драматичного характеру, не обходилося і без підпалів та вбивств. Мир настав лише в 60-х роках, коли власники традиційних готелів сприйняли нарешті цю «нову ідею», усвідомивши, що вона є необхідним доповнен­ням до готельної індустрії США.

Визнання нової готельної концепції проявилося в прийнятті власників мотелів і готелів для автотуристів до Американської Готельної Асоціації, що трохи пізніше була перейменована в Американську Асоціацію Мотелів і Готелів (ААМГ) [17].

Після Другої світової війни в американському готельному бізнесі стали з'являтися нові тенденції. Найбільш вагомим став вихід на міжнародний ринок послуг.

Кілька перших готелів «Інтер-Континентал» були побудо­вані авіакомпанією Пан-Амерікен. У 1948 році Конрад Хілтон також включився до цієї нової міжнародної справи.

Незважаючи на ці кроки, американський вплив у світі був незначним аж до кінця 60-х років. Лише на початку 70-х аме­риканська готельна експансія почала набувати глобальних розмірів.

До кінця 80-х років весь діловий світ з неослабною увагою стежив за розвитком таких готельних ланцюгів, як «Маріотт», «Рамада», «Шератон», «Редісон». На сьогодні процес розширен­ня американської готельної мережі за кордоном продовжуєть­ся, хоча і не настільки високими темпами.

У самих Сполучених Штатах з кінця 60-х років склалася дуже сприятлива ситуація для розвитку готельної індустрії. Було створено багато ланцюгів готелів і мотелів, змінився і зовнішній вигляд готельних приміщень.

У післявоєнний період у США відбулося різке, як у жодній країні світу, збільшення обсягу капіталовкладень у будівницт­во нових готельних комплексів. Із середини 50-х років капіта­ловкладення в створення нових видів готельних підприємств зросли більш ніж у 20 разів, склавши в 1967 році 1,7 млрд до­ларів. У результаті місткість номерного фонду мотелів, готелів, трейлерних парків, спортивних і рекреаційних таборів, а також усіляких спеціалізованих підприємств відпочинку і розваг (пан­сіонатів, туристських баз тощо) істотно збільшилася, зазнавши помітних змін, що відбивають зрушення в характері попиту й у структурі рекреаційних галузей.

Статистика США свідчить, що з 1958 по 1977 рік число підприємств індустрії готельного сервісу зросло зі 180 тис. до 247,5 тис, а в розрахунку на 10 тис. чоловік приходилося чоти­ри готельних підприємства, з яких два були мотелями, а два приходилися в середньому на готелі, кемпінги, туристські та­бори тощо. Загальне розширення готельного фонду в 60-70-і роки минулого століття (на чверть — з 2,1 до 2,6 млн номерів) відбулося за рахунок розвитку мотелів: з 1958 по 1977 рік число номерів у мотелях збільшилося більш ніж у 2 рази — з 0,6 до 1,3 млн

При спорудженні фешенебельних готелів обов'язковими стали такі спортивно-розважальні елементи, як плавальні ба­сейни сучасних конструкцій закритого і відкритого типу, сау­ни, солярії, гімнастичні і спортивні зали з кабінетами для маса­жу, косметичні салони, бари, нічні клуби.

Що стосується готельного бізнесу, то в його післявоєнно­му розвитку чітко виділяються два періоди: перша хвиля наси­чення активними елементами основного капіталу прийшлася на середину 50-х років; друга — на кінець 60-х — початок 70-х. За цей час у готельних послугах у плані їхнього технічного ос­нащення відбулися істотні зміни: наприклад, невід'ємними еле­ментами готельного сервісу в готелях високого класу стали кон­диціонери повітря з апаратурою для індивідуального контро­лю, телевізійна система в номерах з автономною демонстрацією фільмів, індивідуальна сигналізація, більш досконалі засоби зв'язку тощо.

Зростання ролі сучасного готелю як місця проведення кон­гресів вимагало відповідного ускладнення його технічних ха­рактеристик. Так, готелі великої готельної корпорації «Шера­тон» мають конференц-зали, технічне оснащення яких вклю­чає систему синхронного перекладу, бездротові мікрофони, проектори й інше устаткування.

Багато готелів США переходять в обслуговуванні клієнту­ри на електронну систему управління і резервування місць. Ця система, розроблена спеціально для готельного сервісу, забезпечує виконання ключових операцій — таких, як роз­поділ номерів, контроль за використанням телефонів, пере­вірка рахунків тощо. Великі корпорації «Рамада іннз», «Холідей іннз» та інші, які мають розгалужену мережу готельних підприємств, використовують єдину систему бронювання місць. У 1975 році в США була встановлена загальнонаціо­нальна система електронного резервування місць у готелях — «Індепендент резервейшнз сістем», що зберігає дані про наявність номерів більш ніж у 1500 готелях і мотелях у кож­ному великому місті країни.

Використання засобів малої механізації й автоматизації в готельному сервісі вимагало застосування кваліфікованої праці. Число операторів ЕОМ, програмістів на перфораторах, портьє-операторів нараховувало в 1970 році 1,8 тис. чоловік.

Здешевлення ЕОМ, випуск міні- і мікрокомп'ютерів збільшили можливості їхнього використання: якщо в 60-х ро­ках лише готельні ланцюги і великі незалежні готельні фірми застосовували ЕОМ, то через десятиліття до їх послуг звер­нулися і дрібні фірми готельного сервісу. Економічні вигоди від цього були досить відчутними. Слід особливо зазначити, що автоматизація ряду готельних операцій стала одним із вда­лих рішень проблеми наймання обслуговуючого персоналу готелів, яка постійно в той час ускладнювалася. Це стосува­лося в першу чергу працівників низької кваліфікації, неста­чу яких мали тоді багато готелів США.

Більш того, саме нестача обслуговуючого персоналу, що виконував фізичну працю, змусила багато готелів автоматизу­вати ряд операцій: ліфти без ліфтерів, прямі телефони, маши­ни для виготовлення льоду, що розташовувалися на кожному поверсі, тощо.

Підготовці кваліфікованих кадрів для галузей індустрії го­стинності в США приділялася велика увага. Випускалися підручники з готельного і ресторанного господарства, видава­лися спеціальні періодичні видання, наприклад журнал «Хоутеленд кетерінг рев'ю». Посадові особи і управляючі повинні були мати спеціальну підготовку в обсязі програм університетів або коледжів. У кожному штаті відкрилися готельні школи з різними програмами навчання.

Найбільшими центрами професійної освіти були й залиша­ються спеціальні кафедри при університетах. Найбільш відома школа Управління готелями при Корнельському університеті, створена в 1922 році. Програма навчання в ній розрахована на чотири роки. Провідна готельна корпорація «Холідей іннз» має власний «Університет Холідей іннз», завдання якого — підго­товка обслуговуючого персоналу для готелів цієї фірми. Цей ун­іверситет був відкритий у 1972 році, щорічно на трьох його фа­культетах — освіти, обслуговування і дослідницької діяльності - навчається 5 тис. готельних працівників.

З огляду на розширення масштабів туризму, у деяких уні­верситетах США почали готувати фахівців відповідного про­філю. Обстеження показали, що з початку 60-х років інтерес сту­дентів до курсів, пов'язаних з організацією природних парків, будівництвом рекреаційних об'єктів, обслуговуванням відпо­чиваючих, неухильно зростає.

Насичення ринку готельних послуг призвело до необхід­ності здійснення більш детальної їх сегментації з метою успіш­ного продажу певним категоріям споживачів. Знову стали по­трібними комерційні і конгресні готелі. Почалося відродження популярних раніше курортів.

Сучасні міжнародні готельні ланцюги

Важливе значення в розвитку сучасного готельного бізне­су мають готельні ланцюги. Вони дозволяють просувати на світовий туристський ринок високі стандарти обслуговування, а також сприяють підтримці готельного обслуговування ту­ристів.

Готельні ланцюги сприяють поширенню і значному підви­щенню рівня організації виробництва й обслуговування ту­ристів, створенню певного образу готельного обслуговування.

У таких готелях в інших незнайомих країнах турист почуваєть­ся майже як удома, у знайомій і комфортній обстановці.

З 1950-х pp. в організаційній структурі управління готеля­ми у світовій готельній індустрії утвердилися різні моделі орга­нізації готельної справи.

Перша модель — модель Ритца, пов'язана з ім'ям швей­царського підприємця Цезаря Ритца. Багато престижних готелів світу мають його ім'я (наприклад, готель «Ритц» у Парижі).

Основна ставка в цих готелях робилася на європейські тра­диції вишуканості й аристократизму. На сьогодні ця модель заз­нає кризи.

Інша модель пов'язана з ім'ям американського підприєм­ця Кемансі Уїльсона (готельний ланцюг «Холідей інн»). Мо­дель відрізняється більшою гнучкістю в задоволенні потреб клієнта у поєднанні з додержанням досить високих стандартів обслуговування.

Основні вимоги в готельних ланцюгах, організованих за цією моделлю, такі:

• єдність стилю (архітектура, інтер'єр);

• єдність позначень і зовнішньої інформації;

• просторий і функціональний хол;

• швидкість реєстрації клієнтів;

• номери, передбачені для постійних клієнтів;

• сніданок «шведський стіл»;

• наявність конференц-залу;

• гнучка система тарифів;

• єдине управління, маркетинг і служба комунікації.

Під контролем готельних ланцюгів, побудованих за другою моделлю, знаходиться понад 50% усіх готельних номерів у світі.

Третя модель — незалежні готельні ланцюжки (наприклад, « Best Western»). У цьому випадку під єдиною торговельною мар­кою з'єднуються готелі, що дотримуються певних стандартів і надають певний набір послуг незалежно від країни розташування.

Готелі — члени ланцюга — платять внески до єдиного фон­ду, що витрачається на спільну рекламну і маркетингову діяльність, просування продукту. При цьому цілком зберігаєть­ся їх фінансово-економічна й управлінська самостійність. Мож­ливе і поєднання другої моделі з третьою. Приклад — ланцюг готелів «Аккор». Це найбільший готельний ланцюг у Європі. Він

пропонує готелі різних класів і виступає на ринку під різними марками. Марки «Пульман», «Софітель», «Новотель» — це го­телі вищого класу. Марки «Алтеа/Меркур» — середнього класу.

При входженні до ланцюга готель зовсім необов'язково має стати його власністю. У цьому випадку, відповідно до догово­ру, укладеного великими готельними ланцюгами (франшизо-давцями) і незалежними готелями, що вступають у ланцюг, ос­таннім надається право використовувати в комерційних цілях фірмовий знак ланцюга, технічну і комерційну інформацію, інформаційні системи бронювання, технічну допомогу, право на навчання персоналу тощо. Франшизне підприємство спла­чує за це обумовлену в договорі компенсацію [84].

У табл. 1.1 наведена перша десятка готельних ланцюгів світової готельної індустрії.

Готельні ланцюги світової готельної індустрії

Типи сучасних готелів

Сучасний розвиток готельної справи у світовій практиці пропонує клієнтові (споживачеві готельних послуг) різномані­тний готельний сервіс залежно від цін, що складаються на рин­ках цих послуг. Щороку засоби масової інформації повідомляють численну клієнтуру про нові форми діяльності в цьому виді сервісу.

Велика розмаїтість підприємств готельного сервісу, а також періодична поява нових їх видів робить будь-яку систематиза­цію типів і характеристик підприємств розміщення досить умов­ною. Сучасні готелі відрізняються за призначенням, місткістю, поверховістю, типами конструкцій, рівнями комфорту, режи­мами експлуатації (цілорічні, сезонні), місцем розташування (місто, курорт тощо), функціональним призначенням, забезпе­ченістю харчуванням, тривалістю проживання в них, рівнями цін. Усі ці фактори враховуються при проектуванні і вплива­ють на склад приміщень готелю, архітектурно-планувальну структуру будівлі тощо. Основні ознаки, що характеризують готелі, це: місткість, поверховість, призначення і рівень ком­форту.

Класифікація готельних підприємств за рівнем комфорту відіграє величезну роль у вирішенні питань управління якістю готельних послуг. Рівень комфорту — це комплексний критерій, складовими якого є:

•  стан номерного фонду: площа номерів (м2), частка одно­місних (однокімнатних) номерів, частка багатокімнатних номерів, номерів-апартаментів, наявність комунальних зручностей тощо;

•  стан меблів, інвентарю, предметів санітарно-гігієнічного призначення тощо;

•  наявність і стан закладів харчування: ресторанів, кафе, барів тощо;

• стан будівлі готелю, під'їзних шляхів, облаштованість при­лягаючої до готелю території;

• інформаційне забезпечення і технічне оснащення, утому числі наявність телефонного, супутникового зв'язку, те­левізорів, холодильників, міні-барів, міні-сейфів тощо;

• забезпечення можливості надання ряду додаткових плат­них і безкоштовних послуг.

Перераховані критерії застосовуються практично у всіх на­явних сьогодні у світі системах класифікації готелів. Крім того, ряд вимог висувається до персоналу і його підготовки: зовніш­нього вигляду, віку, стану здоров'я, освіти, кваліфікації, знан­ня іноземних мов.

Рівень комфорту на сьогодні лежить в основі понад трид­цяти відомих у світі систем класифікації готелів. Найбільш роз­повсюдженими серед них є такі:

• європейська, або, як часто її називають, система «зірок», що базується на французькій національній системі класифі­кації, в основі якої лежить розподіл готелів за категоріями від 1 до 5 зірок. Така система застосовується у Франції, Австралії, Угорщині, Єгипті, Україні, Росії і ряді інших країн;

•  система букв (А, В, С, D), що використовується в Греції;

• система «корон», що застосовується у Великобританії,

•  індійська система.

Що стосується країн, що розвиваються, то тут найбільш поширена індійська система класифікації, що також включає 5 категорій:«1 зірка», «2 зірки», «З зірки», «4 зірки», «5 зірок», які надає спеціальна комісія на основі бальної оцінки. За цією сис­темою відповідність готелів вимогам для даної категорії оці­нюється в балах, при цьому по кожному пункту встановлюєть­ся максимально можлива оцінка. Для одержання тієї або іншої категорії необхідно набрати встановлену для даного класу мінімальну суму балів, причому їхня кількість по кожному пун­кту має складати не менше 50% максимальної оцінки.

У кожній окремій державі до розуміння рівня комфорту як критерію класифікації підходять по-різному. Саме ця обстави­на, а також ряд факторів, обумовлених культурно-історични­ми і національними традиціями держав, перешкоджають вве­денню у світі єдиної класифікації готелів. У цьому напрямку залишається сьогодні безрезультатною діяльність Всесвітньої туристської організації (ВТО), Комітету готельної і ресторан­ної індустрії ЄС, Міжнародної готельної асоціації (МГА). ВТО запропонована лише стандартна класифікація засобів розмі­щення: мотелі; молодіжні готелі; пансіонати; пляжні готелі; ту­ристські готелі; орендовані кімнати в приватних будинках; клу­би з номерами; туристське село (група будинків); орендовані приміщення в приватних агентів; гостьові будинки; бунгало; підприємства соціального туризму; розміщення в родичів і зна­йомих; інші засоби розміщення.

Слід також зауважити, що в різних країнах застосовуються два різних підходи до оцінки відповідності готелю певній категорії. При першому підході розробкою, проведенням і контро­лем займаються державні органи, тобто існує офіційна держав­на класифікація за рівнем комфорту готельних підприємств та, можливо, інших засобів розміщення. Зокрема, приклади тако­го підходу спостерігаються у Франції, Україні та Росії. При дру­гому підході розробкою, проведенням і контролем займаються професійні об'єднання і союзи. Наприклад, у Німеччині ці про­цеси здійснює Об'єднання готельних і ресторанних господарств (EHOGA), у Швейцарії - Швейцарський союз власників го­телів.

За розташуванням на території певної місцевості готелі по­діляються на розташовані в місті (у центрі, на окраїні) та розта­шовані в сільській місцевості (у тому числі і високогірній).

За місцем розташування можна виділити такі види готелів:

• готелі в центрі міста;

• пришляхові, як правило, малої поверховості з відкритими автостоянками;

• готелі в околицях міста й в аеропортах;

• плавучі готелі—плавзасоби, обладнані під готелі, для роз­міщення і відпочинку туристів біля берега моря, ріки або озера. При необхідності такий готель може бути відбуксований по воді разом з туристами до іншої стоянки.

Місткість готелю визначається числом постійних спальних місць. Класифікація готелів за місткістю в різних країнах різна. Наприклад, у Швейцарії й Австрії готелі, що мають менше 100 місць, вважаються малими, 100-200 місць — середніми, більше 200місць—великими; у Чехії до 120 місць — малими, до 500 місць - середніми, понад 500 місць — великими; у США до 100 но­мерів - малими, до 500 номерів — середніми, понад 500 — ве­ликі.

В Україні діє така офіційна класифікація готелів за місткістю: до 150 місць (не більше 100 номерів) — готелі малої місткості, від 150 до 400 місць (до 300 номерів) - середньої місткості, більше 400 місць (понад 300 номерів) — великої місткості.

Слід зазначити, що світовий готельний номерний фонд в основному розміщений у малих і середніх готелях.

За рівнем цін, що встановлюються на основні платні по­слуги (що надаються в номерному фонді), готелі поділяються на бюджетні; економічні, середні, першокласні, апарт-готелі, люкс-готелі[84].

За тривалістю перебування клієнтури розрізняють готелі для тривалого перебування клієнтів та для короткочасного пере­бування.

За тривалістю функціонування протягом року готелі по­діляються на працюючі цілорічно та працюючі сезонно (влітку, взимку).

За способом надання харчування проживаючим у готелях клієнтам вони поділяються на: ті, що забезпечують повний панс­іон; ті, що пропонують лише сніданок; не пропонують харчування (як правило, через відсутність власного гастрономічного вироб­ництва, тобто ресторану або іншого підприємства).

Що стосується поверховості, то світова практика показує, що готелі будують від одного-двох до 40 поверхів і більше. Пи­тання поверховості готелів залежать від економічних, містобу­дівних умов, нормативних вимог, конструкцій і будівельних матеріалів, методів зведення будинків, застосовуваних у тій або іншійкраїні.

Найбільш розповсюджена поверховість сучасних готелів така: в Україні і країнах СНД -5-16 поверхів; у Чехії - 8-14 по­верхів; в Угорщині в невеликих містах — 4-5 поверхів, у більш великих і на курортах - 6-11 поверхів; у Німеччині - 8-10 по­верхів; в Англії —10-15 поверхів.

Будинки готелів за поверховістю поділяються на такі групи: малоповерхові(1-2 поверхи); середньоїповерховості(3-5 поверхів); підвищеної поверховості (6-9 поверхів); багатоповерхової кате­горії -10-16 поверхів; 2 категорії— 17-25 поверхів; 3 категорії— 26-40 поверхів); висотні будинки (понад 40 поверхів).

Малоповерхові будинки готелів, що мають, як правило, невелику місткість (у межах 50-ти місць), в Україні будують в основному в селищах і сільських населених пунктах. Готелі се­редньої поверховості в Україні в основному мають висоту 3 або 5 поверхів, що пов'язано з вимогами до обладнання їх ліфтами. Готелі підвищеної поверховості будують висотою 8-9 поверхів як найбільш економічні в цій групі. Багатоповерхові готелі бу­дують з міркувань містобудівного порядку.

Хоча багатоповерхові будинки готелів складніші і дорожчі в будівництві, останніх 25 років у великих містах ряду країн їх будують усе частіше. Це можна пояснити прогресом будівель­ної техніки, підвищенням щільності міської забудови і загаль­ним ростом поверховості міст; за кордоном також високою вар­тістю земельних ділянок, особливо в центральних частинах міст; у ряді випадків рекламними розуміннями. Однак будівництво будинків готелів висотою більш 40-ка поверхів поки є рідкісним. Рівень комфорту готелів визначається технічним осна­щенням, складом і якістю номерного фонду, набором нада­них послуг. Класифікація готелів за рівнем комфорту існує в більшості країн. У підході до цієї класифікації за кордоном на сьогодні існує 2 основних напрямки. Один віддає перевагу так званим «статичним» ознакам, тобто чітко встановленому про­центному співвідношенню номерів з ванною і санвузлом, на­явності таких приміщень, як, наприклад, критий басейн, сау­на тощо, певному співвідношенню між місткістю готелів і чи­сельністю обслуговуючого персоналу та ін. Цей напрямок орієнтується на порівняно нову матеріальну базу. Інший на­прямок віддає перевагу «динамічним» факторам, тобто сервісу. Його прихильники вважають, що чіткі співвідношення в за­собах розміщення без належного рівня обслуговування не за­безпечують правильної картини фактичної якості послуг, що надаються готелем. До цього напрямку відноситься класифі­кація готелів у Швейцарії.

За рівнем, асортименту і вартості послуг готелі поділяють­ся на два типи: дешеві готелі або готелі з обмеженим сервісом, що пропонують мінімум послуг (наявність підприємств харчу­вання при таких готелях не обов'язкова); готелі «люкс» — побу­довані за індивідуальними проектами, що відрізняються висо­коякісними меблями, добре обладнаними приміщеннями й укомплектовуються, як правило, обслуговуючим персоналом більшої кількості відносно числа номерів у них.

Готелі можна класифікувати за наявністю в них засобів пе­ресування (транспорту), за формою власності (муніципальні, дер­жавні, приватні, орендовані тощо).

Виходячи з потреб клієнтури, готелі бувають різного при­значення: для діловихлюдей (загального типу, відомчі, для нарад тощо); готелі для відпочинку (туристські, курортні, для автоту­ристів, мотелі, кемпінги); спеціальні типи готелів (для транзит­них пасажирів, для спортсменів тощо).

В Україні найбільш поширені готелі загального типу, роз­раховані в основному на людей, що приїжджають з діловими цілями на відносно короткий термін, а також на громадян, що подорожують з різними цілями. Такі готелі розташовуються в центральній частині міста, поблизу суспільних, адміністратив­них, торгових центрів і передбачають добре транспортне спо­лучення з різними районами міста.

Номерний фонд готелів загального типу в основному скла­дається з одно-, дво- і часто тримісних номерів, у яких, як пра­вило, існує місце для роботи. Число одномісних номерів у ряді готелів доходить до 40-50% від номерного фонду. У готелях пе­редбачають відділення зв'язку, у ряді випадків - відділення бан­ку, приміщення для проведення переговорів і нарад.

Різновид готелів загального типу — відомчі готелі, розрахо­вані в основному на проживання людей, що приїжджають з діло­вими цілями у певне відомство, установу або на підприємство. Такі готелі розташовуються неподалік від цього відомства або в місцях, зручно пов'язаних з ним громадським транспортом. Набір громадських приміщень у відомчому готелі часто буває обмеженим і залежить від типу підприємства, яке він обслуго­вує, і від складу приміщень громадського призначення в ньому.

На Заході поширене будівництво спеціальних готелів для нарад, що іноді називають «конгрес-готелями» або «конференц-готелями», а також готелів для ділових людей - «бізнес-готелів». Загалом це готелі високого рівня комфорту, що мають розви­нутий набір приміщень громадського призначення: зали для проведення конгресів, приміщення для нарад, конференцій, симпозіумів, різні типи ресторанів, відділення зв'язку і банків, телетайп, телекс, басейни, сауни, кегельбан.

У готелях для діловихлюдей передбачають також приміщен­ня для роботи і проведення невеликих нарад, торговельних опе­рацій, для влаштування виставок зразків товарів, для організації представництва фірм, у ряді випадків влаштовують номери, які здатні трансформуватися, і дозволяють приймати в них відвіду­вачів, проводити невеликі переговори.

Туристські готелі призначені для туристів, що проводять свій відпочинок активно. У нашій країні ці готелі розраховані головним чином на організований груповий туризм — екскур­сійний і спортивний.

Туристські готелі будують як у місті, так і поза ним, побли­зу об'єктів туристської привабливості, у місцях з добрими при­родними факторами, часто поблизу зелених масивів. Особли­вістю туристських готелів є наявність приміщень туристського обслуговування, а також туристсько-методичних кабінетів і інструкторських (для методичної роботи інструкторів з турис­тськими групами). Набір цих приміщень пов'язаний з типом туристського маршруту і способом пересування ним туристів. У туристсько-спортивних готелях передбачають пункти прокату туристського і спортивного інвентарю і спорядження (лиж, ковзанів, саней, мисливського і рибальського споряджен­ня, човнів, байдарок і т.ін.). Залежно від специфіки туристсь­ко-спортивного готелю набір цих приміщень різний. Аналогічні пункти прокату можуть бути також у мотелях і кемпінгах, роз­ташовуваних на курортах і в зонах відпочинку.

Як правило, у цих готелях добре розвинутий набір наданих послуг, більш різноманітні підприємства громадського харчу­вання, у тому числі «розважального» (денні і нічні бари), мага­зини, кіоски тощо. У готелях підвищеної комфортності є також басейни, сауни, кегельбан, бари, ресторани, культурні центри.

Туристські бази як традиційний тип установи туризму з ре­гламентованим контингентом відпочиваючих, режимом заван­таження, експлуатації і розпорядком роботи призначаються для приймання і обслуговування головним чином планових (част­ково - самодіяльних) туристичних груп, що роблять подорожі за маршрутами, прокладеними по спеціально розроблених і об­ладнаних піших, лижних, водних, гірських, кінних, санних, ве­лосипедних, автобусних або комбінованих туристських трасах.

Туристські бази поділяються на: гірські і гірськолижні, рівнинні і прибережні туристські бази, а також водні (аквателі, флотелі, марини тощо), розташовані безпосередньо на аквато­ріях.

Туристські бази зазвичай розташовуються в приміських зонах відпочинку, у складі туристсько-оздоровчих районів або комплексів. Однак при відповідному економічному обгрунту­ванні туристські бази можливо споруджувати й у малонаселеній місцевості (забезпечивши сприятливу транспортну до­ступність), яка має унікальні екскурсійні об'єкти і природно-кліматичні умови для активного відпочинку.

Як показує закордонний досвід експлуатації туристських баз, вони можуть функціонувати за принципом туристського пансіонату, тобто приймати самодіяльних туристів у «пікові» сезони на не обмежений путівкою термін із забезпеченням їх усіма необхідними туристськими послугами. Такі туристські бази ще не знайшли поширення в Україні, але можуть сприяти вирішенню актуальної проблеми організації відпочинку вели­чезного числа самодіяльних туристів, так званих «дикунів».

На практиці широке поширення одержало розташування туристських баз (туристських готелів) безпосередньо в будинках-пам'ятниках архітектури й історично визначних місцях. З цією метою проводиться реставрація старих будинків, архітек­турних ансамблів з частковим переплануванням відповідно до нового функціонального призначення. У цих випадках ту­ристські бази поєднують функції засобів розміщення, специ­фічного туристського обслуговування, а також об'єктів показу, що забезпечує задоволення туристських потреб екзотичного характеру. Цей вид діяльності дозволяє зберегти цінну історич­ну і культурну спадщину.

У проміжних пунктах туристських маршрутів, переважно в малонаселених місцевостях, створюються туристські станції для надання послуг гостинності (житло, харчування), а також набору культурно-побутових послуг і спортивного обслугову­вання туристів. Термін перебування туристів у цих станціях складає від 3-х до 5-ти діб.

Різновидом туристських станцій є туристські притулки. їхня специфіка полягає в короткочасності прийому й обслуго­вування туристів наприкінці окремих етапів туристського маршруту. Нетривалий час перебування туристів у притулку (до 2-х діб) дозволяє спростити обслуговування, надаючи лише най­головніші послуги. Як транзитні стоянки в особливо важкодо-ступних місцях туристського маршруту використовуються ту­ристські хатини. Вони, як і притулки, розраховані на нетрива­ле перебування.

Курортні готелі призначаються для відносно тривалого відпочинку на одному місці, у ряді випадків з можливістю про­філактичного лікування або доліковування. Для цього перед­бачаються приміщення лікувально-оздоровчого призначення відповідно до основного профілю курорту, можлива також організація дієтхарчування. Курортні готелі мають розвинутий склад приміщень культурно-масового обслуговування (зали багатофункціонального призначення, холи для відпочинку, бібліотеки, більярдні, приміщення для ігор тощо), іноді при­міщення для відпочинку й ігор дітей, а також приміщення і спо­рудження спортивного призначення (плавальні і купальні ба­сейни, спортзали, спортивні майданчики тощо).

Номерний фонд курортних готелів складається в основно­му з одно-двомісних номерів. У ряді випадків передбачається можливість додаткового розташування в номері третього спаль­ного місця (для дитини).

Готелі цілорічної експлуатації мають більш високий рівень комфорту і надають широкий набір послуг, у тому числі роз­винуту мережу підприємств харчування (ресторани, бари, кафе тощо), розширений склад приміщень для проведення дозвілля (вітальні, зали ігрових автоматів, бальні зали, дискотеки, кегель­бани) , у ряді випадків майданчики для відпочинку і спорту, со­лярії, аерарії, пляжі, причали тощо. Усе це дозволяє викорис­товувати готелі також у період міжсезоння. При готелях висо­кої категорії передбачаються зали для засідань, у яких у періоди міжсезоння проводять конференції і наради, успішно заванта­жуючи в такий спосіб номерний фонд.

Створення великих готельних комплексів — один із сучас­них напрямків розвитку готельної справи в курортах. У зв'язку з різними вимогами до умов відпочинку до складу курортних комплексів включають готелі різного призначення, рівня ком­форту, місткості, поверховості. Одним з типів є готелі з номера­ми для сімейних пар. Іноді такі номери оформлюють, як неве­ликі одно-двокімнатні квартири з кухнею-нішею.

Крім того, різні вимоги до умов відпочинку (комфорту, вар­тості тощо) призвели до будівництва кемпінгів і бунгало на тери­торії багатьох курортних комплексів.

Зазвичай в курортних комплексах значна частина громадсь­кого, спортивного, побутового і медичного обслуговування роз­ташовується в загально-курортних установах. Для цього спо­руджують загально-курортні ресторани, бари, кафе різних типів, їдальні для дорослих і дітей, зали багатофункціонального призна­чення, кінотеатри, підприємства торгівлі, стадіони, спортзали, тенісні корти, спортивні й ігрові майданчики, закриті і відкриті басейни, кінноспортивні центри тощо. Велику увагу приділяють пляжному обладнаню, організації човнових пристаней, спортивних розваг на воді (вітрильний спорт, водні лижі, вод­ний велосипед); у гірських комплексах — облаштуванню канат­них підвісних доріг і фунікулерів.

Існує також й давйо відомий в інших країнах, але для Ук­раїни принципово новий і дуже перспективний напрямок -надання послуг малими (родинними) курортними готелями, що можуть успішно конкурувати з визнаними готелями, а за які­стю послуг навіть і перевершувати їх.

Таймшер — порівняно новий вид готельних послуг, має у своєму розпорядженні номерний фонд від 50-ти до 250-ти но­мерів, можливі окремі будівлі. Має номерний фонд квартирно­го типу, але умови й організація послуг аналогічні курортним готелям. Окремі квартири продані індивідуальним власникам, однак повна власність контролюється управляючою компанією.

Ціна таймшера залежить від особливостей сезону, а також часу перебування. Проживання в менш привабливі періоди року коштує істотно менше, ніжу сезон найбільшого попиту. Влас­ник номера має можливість користуватися нерухомістю про­тягом певного часу, пропорційно внесеному грошовому внеску.

Звичайно номер придбавається на термін від 10 років, мож­ливе безстрокове користування. Час користування вимірюєть­ся в тижнях. Власник може відпочивати в придбаному номері у свій період часу або обміняти місце відпочинку на аналогічне, у рамках придбаного сезону.

Загальний обсяг продажів таймшерів лише в Європі в 1991 році склав 3,74 млрд доларів. До 2005 року очікується збільшен­ня продажів на суму близько 30 млрд доларів. Таймшерні ку­рорти існують у 75-ти країнах.

Готелі для транзитних пасажирів орієнтовані на коротко­часне перебування в зв'язку з очікуванням транспортних за­собів, а також відпочинком персоналу, що обслуговує транс­порт, і розташовуються в аеропортах і аеровокзалах, залізнич­них, морських, річкових вокзалах.

Транзитні готелі в зв'язку з коротким терміном перебуван­ня в них мають ряд особливостей, наприклад, у готелях при аеропортах, розташованих удалині від міста, є спрощений склад підприємств громадського харчування, розрахований лише на проживаючих у готелі. Номерний фонд транзитних готелів може мати менший розмір площі на людину, можлива організація спеціально обладнаних кімнат відпочинку, де пасажир, не зай­маючи номер, зможе відпочити протягом декількох годин.

Як правило, аеровокзальні готелі не скаржаться на заповнюваність, оскільки через аеропорти проходить безліч паса­жирів, як у складі груп, так і одинаків.

Сучасна світова практика вимагає від аеровокзальних го­телів новий вид сервісу - створення та обладнання спеціаль­них приміщень для нарад. Це сприяє залученню ділових лю­дей, що, не бажаючи витрачати час на переїзд у місто і назад, воліють вирішувати всі проблеми, не залишаючи території аеро­вокзалу.

Апартаментні готелі тривалого перебування. Головна відмінність цього виду готелів — це велика корисна площа у по­рівнянні зі звичайними готелями і тривалий термін проживан­ня в них. Додаткова площа звичайно буває у вигляді вітальні зі зручними кріслами і диваном та невеликою кухнею з коморою багатофункціонального призначення. Апартаментні готелі (або просто апарт-готелі) надають майже домашні умови проживан­ня своїм клієнтам, що змушені знаходитися в місті внаслідок тривалого службового відрядження, відвідування семінарів тощо. Більшість гостей знімають номери надовго, отримуючи досить часто знижку в залежності від терміну проживання. У таких готелях передбачені підприємства харчування, бізнес-центр, приміщення для відпочинку.

У Європі існує і такий різновид апарт-готелю, як «анонім­ний пансіон». Суть у тому, що хтось із приватних власників квар­тири укладає договір з агентством або турагенством про здачу своєї житлової площі. І якщо апарт-готель — цілий багатоквар­тирний будинок, відданий винятково туристам, то «анонімний пансіон» розрахований на проживання в одній із квартир зви­чайного житлового будинку. Як «анонімний пансіон» може ви­користовуватися і невеликий приватний будинок. Власник бу­динку здає кілька кімнат, а в інших кімнатах проживає родина власника.

Досить широке поширення у світовій практиці одержала і така форма об'єктів розміщення, як пансіони. Проживання в них обходиться набагато дешевше, ніж проживання в звичайних

готелях. Головна відмінність пансіону від готелю полягає в тому, що він не підпадає під категорію класності. Це, однак, зовсім не означає, що умови проживання в пансіоні гірші, ніж у го­телі. Основна відмінність пансіону від готелю — можливість розбіжностей з діючими стандартами оснащення й обладнан­ня готелів м'яким і твердим інвентарем. Характерною рисою пансіону вважається невеликий номерний фонд, звичайно роз­рахований на проживання 10-20 чоловік. Найчастіше він нале­жить одній родині, що і обслуговує клієнтуру. У вартість про­живання в пансіоні включається лише сніданок, приготовле­ний у домашніх умовах. Атмосфера привітніша і тепліша, ніжу звичайному готелі, що нарівні з низькими цінами залучає клієнтів.

Готелі для спортсменів розташовуються при спортивних комплексах або в місцях, що за природними умовами підходять для розвитку певного виду спорту. У готелях для спортсменів звичайно є приміщення для видачі напрокат спортінвентарю, ряд громадських приміщень для проведення дозвілля, при­міщення, пристрої і прилади спортивного і медичного призна­чення. Як правило, є підприємства громадського харчування і відпочинку.

Останнім часом будинки готелів усе частіше кооперуються з установами іншого призначення: конгрес-центрами, адміні­стративними і торговельними установами, концертними і вис­тавковими залами і навіть житловими квартирами, розташову­ючись з ними або в одному будинку, або в складі одного комп­лексу.

Готелі для автотуристів і мотелі (мотор-готелі) розташо­вуються поблизу шосейних доріг. Крім готельного будинку з комфортабельними номерами і рестораном (або кафе) та інши­ми приміщеннями громадського призначення, ці готелі і мо­телі надають можливість паркування і технічного обслуговуван­ня автотранспортних засобів (автозаправна станція, ремонтні майстерні, станція технічного обслуговування тощо).

Розташування мотелів обумовлюється призначенням, роз­ташуванням міст і населених пунктів, наявною мережею авто­шляхів, під'їзних шляхів, природно-кліматичними особливос­тями тієї або іншої місцевості, наявністю лікувальних ресурсів, історичних та інших цікавих у туристичному відношенні місць. В особливому режимі будується робота транзитних мотелів, де автотурист зупиняється на мінімальний час — для відпочин­ку в дорозі і ночівлі. їхнє розміщення й обладнання орієнтова­не також на характер траси і середню величину денного про­бігу автомашини.

Кемпінги являють собою готельні підприємства полегше­ного типу для сезонної експлуатації і призначаються для відпо­чинку автотуристів і паркування їхніх автотранспортних засобів. Усі види обслуговування в кемпінгах спрощені: спальні місця розташовуються в будинках літнього типу, часто дерев'яних, без опалення, або в наметах; санітарні вузли в основному загальні. Широко розвинуті різні форми самообслуговування. Іноді при кемпінгах є автозаправні станції і майстерні дрібного ремонту автомобілів. Одержують розвиток також змішані види типу «мотель-кемпінг», що передбачають можливість літнього розши­рення місткості мотелю за рахунок розташованого на його те­риторії кемпінгу.

Змішані види засобів розміщення одержують найнесподі­ваніші способи вирішення. Так, за кордоном, особливо в США, почали будувати такі типи готельних підприємств:

• ротелі — для подорожуючих автомашинами із трейлером;

•  ботелі — прибережні готельні заклади, що обслуговують подорожуючих на воді, до складу яких входить житло, си­стема культурно-побутового обслуговування, спеціалізо­вані будівлі і пристрої технічного обслуговування плавзасобів;

• ботокемпінги — сезонні готельні установи типу кемпінгів;

•  наплавні сезонні флотелі і флотокемпінги, що поєднують функції готелю, а також стоянки технічного обслуговуван­ня і зимового зберігання плавзасобів;

• флайтелі— готелі для власників особистих літаків (наприк­лад, флайтель-мотель поблизу м. Таласа, штат Оклахома, США) тощо.

Ротель — пересувний готель, що являє собою вагон-трейлер з одно- і двомісними відсіками, у яких розташовані спальні крісла. Вони зручні, мають 3 регулятори положення. Кожен відсік обладнаний вентиляцією й індивідуальним освітленням. У ротелі існує відсік для перевдягання, умивальник і туалет. У задній частині вагона — кухня і холодильник.

Флайтелі, як правило, розташовуються удалині від цивілі­зованих місць. До них ніяким шляхом, крім повітряного, діста­тися неможливо. При флайтелі розташовуються аеродроми, ангари, елінги, майстерні, а також ресторани, бари, концертні зали, дансинг тощо.

У деяких з флайтелів пропонують катання на повітряних кулях різної місткості і прогулянки на різних дирижаблях. Є при флайтелі і прив'язні аеростати для повітряних і сонячних ванн тощо.

Перше таке готельне підприємство виникло поблизу міста Таласа в штаті Оклахома, США. Це підприємство пропонує посадковий майданчик для вертольотів, невеликий аеродром для літаків, радіостанцію для пілотів і безпосередній зв'язок з метеорологічною станцією. Пілоти можуть під час польоту роз­мовляти з керівництвом флайтелю, бронюючи для себе номер і місце для стоянки літака або вертольота.

Різноманітні установи на водних маршрутах за кордоном можуть бути зведені до декількох основних типів. В основу ти­пології покладена комплексність обслуговування, а також поділ видів обслуговування на основні і другорядні. У результаті вив­чення цих закономірностей виявлено 4 види обслуговування:

•  технічне обслуговування плавальних засобів (причали, спуско-підйомні пристрої, зберігання і ремонт);

•  обслуговування туристів: надання спальних місць у пла­вучому або прибережному готелі, у літніх будиночках або наметах на березі, забезпечення харчуванням, курортно-масове і побутове обслуговування;

• забезпечення персоналу нічлігом і харчуванням;

• інженерне обладнання будинків.

Поділ установ водного туризму на сезонні і цілорічні за кор­доном є чисто умовним. Більшість комплексів у районах спри­ятливих кліматичних умов використовується цілорічно.

Всі установи водного туризму можна віднести до наступ­них основних типів:

• комплекси водного туризму;

• окремі споруди й установи для обслуговування плавзасобів і туристів (марини, флотелі, плавучі готелі, готелі тощо);

• окремі спуско-підйомні і причальні пристрої для обслуго­вування плавзасобів на березі водойм, біля бівуачних стоя­нок і наметових містечок відпочинку.

Як приклад комплексів водного туризму наведемо фран­цузькі «порти задоволень» — складні рекреаційні утворення, де установи для обслуговування водних туристів і їхніх суден до­повнені закладами відпочинку. Частина подібних портів роз­ташована по західному узбережжю Франції. їхня місткість ко­ливається від 200 до 1000-1750 човнів. Вони характеризуються високим рівнем комфорту і технічного обслуговування.

Плавучі готелі і готельні комплекси для обслуговування водних туристів проектуються і будуються в багатьох країнах: Франції, Греції, Швейцарії, Данії, Нідерландах, Швеції, Іспанії й інших. Більшість плавучих засобів обладнано причалами, пірсами, спуско-підйомними пристроями, а також спорудами для зберінання човнів, їхнього ремонту і заправлення. Слід за­значити, що споруди й обладнання для технічного обслугову­вання плавзасобів є невід'ємною частиною готельних ком­плексів, призначених для водних туристів.

Особливим типом закладу водного туризму є громадська стоянка «марина». Особливе поширення «марини» одержали в США, Канаді, Західній Європі. Місткість «марин» різна і зале­жить від величини існуючого рекреаційного флоту, від перед­бачуваного прокату, від перспектив розвитку водного туризму і від площі акваторії. Для функціонування «марини» мінімаль­ної є площа водної поверхні 100 га.

«Марини» можуть бути міськими і заміськими. Міські «ма­рини» призначені для постійного паркування рекреаційного флоту городян, а також для тимчасових стоянок суден й обслу­говування транзитних водних туристів. Такі стоянки відрізня­ються високим рівнем комфорту і технічного обслуговування плавзасобів.

Заміські «марини» розташовуються в межах півторагодин­ної доступності і функціонують в основному як самостійні об'є­кти. Вони призначені для обслуговування транзитних водних туристів і мають усі необхідні елементи для обслуговування ту­ристів і їхніх плавзасобів.

Заміські «марини» можуть входити також до складу аквапарків - великих громадських установ, призначених для най­різноманітнішого відпочинку на воді. На території аквапарків розташовуються всі заклади, що обслуговують відпочиваючих і туристів.

В Миссіон Бей Парку (США), крім гавані зі стоянками й елінгами для збереження човнів, передбачені кафе, бари, клубні приміщення, ігрові майданчики, автостоянки і спальні корпу­си, наближені до місця стоянки човнів. У Кей-Ларго (Флори­да, США) «марина» має спальні кабіни на пірсі, до якого при­чалюють човни і яхти.

На водних трасах Великих Озер основним закладом з об­слуговування туристів є «марина». Департамент туризму й інформації Канади ввів систему обслуговування, яка складаєть­ся із закладів 4 категорій, що пропонують різний рівень обслу­говування у всіх пунктах маршруту. Для великих акваторій пла­нується створення водних центрів, розташованих через кожні 180 км («марини» І категорії), де надаватимуться всі види об­слуговування туристів і їхніх плавзасобів. Основні заклади («ма­рини» II категорії) розміщуватимуться через кожні 90 км. Тех­нічне обслуговування плавзасобів передбачатиме ремонт мо­торів і корпусів човнів, а також буксирування ушкоджених суден. Другорядні «марини» (III категорії) розміщуватимуться через кожні 45 км. Вони забезпечуватимуть надійну стоянку і дрібний ремонт плавзасобів. І, нарешті, система портів-при-тулків надаватиме рекреаційним суднам безпечні стоянки на випадок штормів або інших непередбачених обставин («мари­ни» IV категорії).

У Великобританії подібні громадські стоянки називаються «човнові двори». До цього типу закладів можна віднести і «бази вихідного дня», розташовані в Польщі. «Човнові двори» служать в основному стоянками для індивідуальних суден і покликані забезпечити зберігання і усі види технічного обслуговування суден. Місткість «баз вихідного дня» - 3000-5000 туристів. Ці заклади характеризуються високим рівнем комфорту і являють собою комплекс культурно-масового, спортивного і видовищ­ного обслуговування, а також громадського харчування. На те­риторії баз розташовуються пляжі, спортивні водні станції з пристанями і станціями прокату човнів і катерів.

Термін «ботель» — це нове поняття (boat — човен, судно, hotel — готель). Ботелі — це сезонні або цілорічні заклади. До цієї групи відносяться «центри водного туризму» (Польща), «бази-містечка відпочинку» (Німеччина), флотелі(Іспанія і Юго­славія) тощо. Ці заклади характеризуються високим рівнем комфорту і призначені, насамперед, для занять літнім водним ту­ризмом, байдарковим або вітрильним спортом, а взимку - бує­рним спортом. Ці заклади є опорними пунктами на водних мар­шрутах і обладнані відповідно до розширеної програми техніч­ного обслуговування плавзасобів.

Ботокемпінги призначені для обслуговування водних ту­ристів у поході. До цього типу установ відносяться «водні станції», що одержали поширення в Польщі, і «літні туристські містечка» у Німеччині. Місткість «водної станції» складає до 200 чоловік; на одну людину приходиться близько 100 м2 упоряд­женої території. На станції розміщені ділянки для наметів, май­данчики відпочинку, адміністративні будинки, а також пляжі, причали, елінги і ремонтні майстерні зі скороченою програмою обслуговування. Це — сезонні заклади типу кемпінгу, що харак­теризуються невисоким рівнем комфорту.

«Літні туристські містечка», що існують у Німеччині, роз­раховуються на 300 місць. Прикладом такого містечка може слу­жити комплекс у долині Мекленбурзького озера з пристанню для катерів і човнів. Такі заклади розташовуються на трасах вод­ного туризму між опорними пунктами й обладнані відповідно до скороченої програми технічного обслуговування плавзасобів.

Плавучий мотель — флотель - обслуговує туристів, що по­дорожують по воді. Він обладнаний пунктом прокату туристсь­кого спорядження і заправною станцією для плавзасобів, які швартуються до нього.

У літню пору такий флотель встановлюють у місцях масово­го відпочинку на достатній відстані від великого міста. Розміщен­ня основної маси туристів передбачається в наметовому містеч­ку на березі. Передбачається цілорічна експлуатація флотеля. У зимовий час року він встановлюється в межах міста і використо­вується як готель з рестораном. Флотель оснащується аварійно-рятувальним і протипожежним інвентарем і обладнанням.

Центральна база (місце зимового паркування ботелей) у літню пору виконує функції перевалочного пункту. Взимку ботелі можуть забезпечити нічліг 400-500 туристам. Зала очікуван­ня з прибудовами трансформується в лижну базу і може обслу­говувати близько 500 лижників у день без ночівлі.

У «портах задоволення» і плавучих містах передбачається високий рівень обслуговування водних туристів і їхніх плавзасобів. В установах цих комплексів забезпечується в повному обсязі культурний відпочинок і обслуговування туристів.

Як приклад такого порту задоволення наведемо голландсь­кий Гідрополіс. У цілому його вигляд складають терасовидні споруди, розташовані у виді зламів із прямими кутами, що ут­ворюють напівзамкнутий простір гавані. Така конструкція доз­воляє біля кожного житлового осередку спорудити озеленену терасу. До комплексу входять магазини, театри, кіно, кафе, спортивні зали і майданчики, басейни, порт, музей, школи, вер­толітна станція, внутрішні і зовнішні бульвари тощо. Вулиці, площі і переходи комплексу цілком захищені від атмосферних опадів. Незалежно від несприятливих природних впливів у за­кладах обслуговування створюється штучний клімат, подібно до функціонування приміщень громадського призначення на пасажирських суднах.

У плані плавучий комплекс нагадує лабіринт із захищени­ми від хвиль гаванями. Перший поверх піднятий на 8 метрів над рівнем моря з метою захисту від припливів. Тераса для руху транспорту і паркінги спираються на стовпи. Зв'язок з конти­нентом здійснюється через рейко-шпальний міст із пішохідною і велосипедною доріжками.

У деяких туристських закладах за кордоном використову­ються декоративні засоби, що надають будинкам подібності до кораблів. Наприклад, плавучий будинок готелю біля Афін уві­нчано трьома щоглами з поворотними кольоровими вітрила­ми. Завдяки цьому декоративному елементові, а також вікнам у вигляді ілюмінаторів будинок готелю нагадує вітрильне судно. Плавучий готель з незліченною безліччю круглих світлових вікон справляє враження величезного корабля. Завдяки усаміт­неному розташуванню на воді він різко контрастує своїм ви­глядом з навколишньою забудовою.

Готелі при казино. В сучасній готельній справі успішно використовується й таке порівняно нове джерело залучення клієнтури, як створення готелів при казино. Особливо цікавий досвід, накопичений у США. З 1991 року найбільш швидко зро­стаючим сектором індустрії розваг в цій країні став ігорний бізнес, який на сьогодні офіційно узаконений у більш ніж трид­цяти штатах. Символічно, що найбільший готель у світі - це «MGM Grand» у Лас-Вегасі.

Серед факторів, що змусили влади штатів піти на офіцій­ний дозвіл цього бізнесу і не опиратися його розвиткові, варто вказати насамперед на економічні: потреба вишукування но­вих джерел доходів, необхідність працевлаштування людей і стимулювання туризму (слід зазначити, що, наприклад, у 1991 році казино в Атлантик-Сіті принесли 3,4 млрд доларів чистого прибутку і надали працю 49 тис. чол.).

У порівнянні зі звичайними, готелі при казино гарантують могутній приплив готівки і високий рівень прибутковості. Зав­дяки своїй специфіці вони також характеризуються високою заповнюваністю. Наприклад, у Лас-Вегасі середньорічна заповнюваність міських готелів становить більше 84%.

Ще в 1970 році Конрад Хілтон відчув, що казино має стати найбільш прибутковим сегментом готельного бізнесу. Він при­дбав контрольний пакет акцій «Flamingo» і «International Hotel», тепер відомого як «Las Vegas Hilton». В ті роки це було найбіль­ше у світі казино загальною площею ігрових залів 3716 м2. Кор­порація «Hilton Hotels», що є тепер однією з провідних готель­них компаній світу, отримує 2/3 свого доходу від казино, серед яких «Flamingo», «Hiltons» і «Las Vegas Hilton» у Лас-Вегасі, «Flamingo Hotel» у Логлині, 2 готелі в Рено, а також 2 плавучих казино на Середньому Заході. Через свої відділення вона уп­равляє казино в Квінсленді (Австралія) і ще в 12 країнах, вклю­чаючи Туреччину, Індонезію, Єгипет, Гонконг, Грецію, Бель­гію, Великобританію, Малайзію, Уругвай [105].

На сьогодні, щоб вижити в конкурентній боротьбі, готелям при казино замало розраховувати лише на тих, хто грає в рулет­ку. Лас-Вегас, наприклад, пропагує себе у свідомості широкої публіки як центр сімейного дозвілля. Завдяки доходам з ігор-ного столу готелі Лас-Вегаса можуть надавати своїм гостям по­слуги відчутно вищої якості та за нижчу ціну, ніж конкуруючі з ними готелі-здравниці таких міст, як Орландо з «Диснейлен­дом». Казино Лас-Вегаса по-курортному шикарні і по-домаш­ньому затишні. Реклама казино «MGM» гласить: «Немає місця кращого за дім». Щоб виправдати таке гасло, казино, крім ігор-них столів, пропонує дитячі розважальні центри, тематичні й екстравагантні шоу за участю популярних артистів тощо.

Готель «MGM Hotel Casino» відкрився в грудні 1993 року. У ньому 5505 номерів, з них 744 - апартаменти. Загальна площа ігрових залів 175000 кв. футів. Там 8 тематичних ресторанів розважальний комплекс (включаючи театр на 1700 місць), ка­зино і зал площею 15475 кв. футів з атракціонами, а також за; для особливих заходів (концертів, спортивних змагань, виста вок і зборів) на 14050 місць.

Компанія «Circus Circus» славиться своїм умінням залучи­ти середнього відвідувача Лас-Вегаса, Рено і Логлина. Чотирі тисячі номерів готелю «Excalibur» майже завжди на 100% запов нені завдяки скромним цінам за проживання і харчування в ре сторані. Інший великий готель «Luxor» з 2526-и номерами, зна ходиться неподалік від «Excalibur». Його обриси нагадують піра міду, серед атракціонів — подорож у часі з Древнього Єгипту д( наших днів, Долиною Царів, прогулянка Нілом. Лазерна тех нологія дозволяє трансформувати видиме зображення у вірту альну реальність

.

Основи гостинності

Продуктом підприємств індустрії гостинності є комплек фізичних, соціальних і емоційних компонентів. Готельна послуп значно ширша, ніж просто проживання. Сюди потрібно включити фізичну атмосферу, чистоту і відчуття компетентності турботи з боку обслуговуючого персоналу. Сучасний готель має бути святилищем спокою, домом удалині від дому.

Кожен сегмент індустрії гостинності надає продукт, що сприймається в комплексі з різними елементами. Гостинність - це турбота, виявлена по відношенню до гостя, і здатність по чувати потреби клієнтів — невловимі, але настільки очевидн риси в поведінці службовців; це саме той елемент, що зробит: спогади клієнтів приємнішими, а враження запам'ятовувати муться надовше. Людина, яка переступила поріг готелю, без відчуття, що про неї піклуються, скоріше є споживачем, ніж  гостем, прохачем, ніж постійним покупцем, неживим предме том, ніж людиною.

Опитування громадської думки, що проводилися в кінці 60-: років, вказували на поширення серед керівників, обслугову ючого персоналу і клієнтів думки про те, що добре обслугову вання — це елемент минулого і що зниження задоволеносі клієнтів наданим обслуговуванням — це лише плата за дос тупність і економічну ефективність.

Гостинність у відносинах із клієнтами була забута багатьма і стала одним із втрачених мистецтв. Пояснення цьому шука­ють у поведінці службовців, ігноруванні потреб клієнтів і/або надмірній зацікавленості керівництва в отриманні прибутку. Перелік подібних «причин» нескінченний. Зовнішня оче­видність такої омани призвела до скорочення до мінімуму всіх контактів клієнтів зі службовцями. Захопленість технологічни­ми нововведеннями призвела до переконання, що всі контак­ти між клієнтами й обслуговуючим персоналом варто було б звести до мінімуму, оскільки це раз і назавжди вирішило б і про­блему ввічливості та гостинності. Так почалася ера самообслу­говування, покликана до життя тенденцією заміни службовців машинами. Завдяки новим технологіям з'явилася можливість швидко нагодувати тисячі людей, у лічені хвилини одержати статистичні дані про ціну продуктів і рівень завантаження, у найкоротший термін зробити бронювання в будь-якому готелі світу тощо. Однак клієнти не прийняли цю тенденцію, і на да­ний час існує багато доказів того, що індустрія гостинності пе­реглядає свої позиції з цього питання. Гостинність не лише не вмерла, але, навпаки, стає новим символом [ 106].

Важко дати повне і точне визначення гостинної поведін­ки. Гостинність важко виміряти або включити в навчальні про­грами. Це якість обслуговування, а не рівень підготовки або досвід, якому вчаться. Однак належне навчання дає службов­цю навички, необхідні для створення умов, при яких може про­явитися гостинність. Наприклад, поінформованість праців­ників у всіх питаннях, що стосуються самого підприємства, його найближчого оточення навіть без явних проявів гостинності створюють у гостя відчуття домашньої обстановки.

Навчання службовця гостинності має включати вивчення особливостей гостей, що користуються послугами даного готе­лю. Службовець напевно виявить до них більше турботи, якщо буде знати, що гості, що прибувають сьогодні ввечері, знахо­дяться в дорозі тривалий час. І що вони до такого ступеня бу­дуть стомлені дорогою, що їм неодмінно буде потрібно уважне і турботливе обслуговування, оскільки вони будуть просто не в змозі витримати тривале оформлення.

Очевидно, що в цих умовах краще відразу усіх розмістити, а формальностями зайнятися після того, як гості відпочинуть.

Тим більше, що в такому втомленому стані вони не зможуть належно оцінити ту гостинність, яку службовці за інших обста­вин готові були б їм відразу продемонструвати.

Взаємозв'язок між навчанням і гостинністю, можливо, най­краще може бути продемонстрований при спілкуванні праців­ника й іноземного гостя. Спілкування, у якому була б мож­ливість виявити гостинність і повагу, не може відбутися доти, поки службовець не буде мати хоча б загальної уяви про мову народу, культурні особливості та традиції країни гостя. Одного щирого бажання службовця бути корисним і гостинним ще не­достатньо.

Розвиток почуття привітності залежить і від форми навчан­ня службовця. Добре підготовлені службовці можуть керувати­ся власним досвідом та відчуттями і легко усувати виникаючі проблеми.

Можна сказати, що гостинність — це більш ніж запам'ято­вування фактів і виконання кваліфікованої роботи. Гостинність вимагає часу і має потребу в колективному співробітництві.

На прояв гостинності потрібен час, оскільки гість, як пра­вило, має свої власні уявлення про те, де і коли службовці по­винні виявляти його.

Розуміючи з першого слова або навіть натяку, коли необ­хідно надати якусь додаткову послугу, працівник повинний мати достатньо професіоналізму і наданих йому прав, щоб са­мостійно змінювати традиційний хід подій, тобто бути здатним відреагувати на створену ситуацію таким чином, щоб це було розцінено гостем як гостинність.

Чіткий розподіл обов'язків між службовцями нормальний і необхідний. Без чіткого поділу праці нормальне функціону­вання готелю буде неможливим. Проте, керівництву і службов­цям варто розуміти, що розумне прохання гостя є законом, який необхідно неухильно виконувати. Обов'язок і уміння передчу­вати, розпізнавати і задовольняти законні потреби гостей на­стільки фундаментальні для індустрії гостинності, що не можуть розглядатися лише як службовий обов'язок будь-кого з праців­ників. Гостинність має забезпечуватися в усьому готелі цілодо­бово і обов'язково кожним працівником без винятку.

Будь-яка спроба обмежити прояв привітності або поклас­ти його як постійний обов'язок на одного службовця свідомо приречена на провал. Гостинність вимагає загальної турботи щодо гостя з боку всіх службовців. В умовах протидії важко організувати навіть елементарне обслуговування, не кажучи вже про гостинний прийом. Слід зазначити, що механічне, елект­ричне та інше обладнання, що створює зручності без участі лю­дини, також може впливати на створення в готелі атмосфери гостинності. Погано працююче обладнання, будь це підтікаю­чий водопровідний кран і скрипуче ліжко, тріщина на шибці, помилки у виставленому рахунку або брудні фіранки - усе є видимим і очевидним проявом байдужого ставлення до гостя. Гірше того, подібні умови руйнують здатність персоналу до про­явлення гостинності. Працівник, який знає, що наступний ра­нок не принесе йому нічого, крім нових скарг гостей, не в змозі працювати з повною віддачею.

Вимагає уваги з погляду прояву гостинності і різна продук­ція, що розповсюджується в готелі. Гості досить схвально відно­сяться до будь-якої настільної інформації, брошур, різних по­кажчиків. Атмосфера гостинності піддається серйозному ви­пробуванню, якщо гість змушений запитувати про те, де знаходиться туалет, у працівника, обличчя якого явно виражає, що йому вже набридло кожній людині багато разів відповідати на подібні запитання. Аналогічно цьому, атмосфера гостинності може виявитися цілком зруйнованою, якщо гості, проходячи коридором, бачитимуть на дверях одного з номерів розпоряд­ження супервайзера: «Покоївко, негайно приберіть цей номер». Фальш і лицемірство адміністратора, що не жалкує посмішок для гостей, але спілкується з персоналом в нестриманій формі, відразу будуть побачені.

Отже, роль керівництва також є важливою у створенні ат­мосфери гостинності. Будіу-яка дія керівництва, від ухвалення рішення про звільнення того або іншого співробітника до вве­дення і підтримки тих чи інших стандартів якості, справляє опо­середковано через персонал той або інший вплив на рівень гос­тинності. Тому керівники несуть пряму відповідальність за ство­рення в колективі тієї атмосфери, яка б сприяла проявові гостинності по відношенню до гостей.

Однак не лише керівники несуть відповідальність за ство­рення цієї атмосфери. Відповідальність за створення сприят­ливого клімату в готелі повинна бути розділена нарівно між усіма службовцями. Очевидний той факт, що кожен службовець, вільний у проявах своїх почуттів, впливає на атмосферу, в якій відбувається робота всього персоналу, і може створити умови, за яких клімат гостинності виникає або, навпаки, зникає.

Великий негативний вплив на гостя роблять почуття роз­дратування і недоброзичливості, виявлені стосовно нього цілком чітко, навіть якщо службовець намагався приховати їх. Вирішення проблеми взаємин лежить у зміні поведінки, а не в додатковому підвищенні кваліфікації. Існує багато програм, спрямованих на зміну поведінки працівників шляхом підви­щення особистої зацікавленості в прояві гостинності. Ці про­грами спрямовані також на виявлення і зниження стресових си­туацій, у які потрапляють службовці на своєму робочому місці. Стрес вбиває гостинність, а працівники готелю гостинності зна­ходяться саме в епіцентрі стресу.

Питання та завдання для самоперевірки

1. Дайте визначення поняття гостинності. Назвіть її основні зав­дання та функції.

2. Які основні віхи історії готельної справи ?

3.  Що таке індустрія гостинності? Назвіть її основні поняття і складові елементи.

4.  Охарактеризуйте місце індустрії гостинності в туристській сфері.

5. Дайте класифікацію і характеристику сучасних засобів розміщен­ня.

6. Що таке готельні ланцюги ? Яка їхня роль і значення у світовому господарстві?

7. Які перспективи розвитку індустрії гостинності?