§ 7. Право користування .землями населених пунктів

Землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів) — одна з важливих складових частин земельного фонду України. Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України ці землі як самостійна категорія об'єднують землі міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів. Правовий режим зазначених земель Скріплений нормами Земельного кодексу України (гл. 8), Закону 'Країни «Про основи містобудування*1, «Про планування і забудову територій»2, приписами інших нормативних актів.

Характеристика права користування землями населених пунктів багато в чому залежить від категорії цих пунктів.

Населені пункти, розташовані на території України, поділяються а міські та сільськк До складу міських населених пунктів входять 'ста республіканського, обласного, районного підпорядкування і Єлища міського типу; до сільських — села і селища незалежно від

2 Відомості Верховної Ради України. 1992. № 52. Ст. 683. Там само. 2000. № 31. Ст. 250.

221

Особлива частина

Розділ X. Право землекористування

їх адміністративної підпорядкованості1, а також гірські ня пункти.

Виділення останніх має на меті соціальний захист жк пунктів, які проживають і працюють у складних природно-* них умовах. Для названих пунктів встановлені державні га соціально-економічного розвитку. У свою чергу це суттєво І і на земельні відносини, які формуються в даних пунктах.

Землі населених пунктів включають землі міст, селищ місь і сільських населених пунктів. Класифікація земель населених І обумовлена особливостямиправового режиму цих земель. Пр враховується їх значення не.тільки як форми організації сусг виробництва, але й як формшзабезпечення життєдіяльності ль

Землі населених пунктів — самостійна категорія земель' Регулюванню права користування цими землями присвячеь Земельного кодексу.

Загальне, єдине визначення поняття земель населених пук об'єкта користування законодавство прямо не закріплює.

Але на підставі аналізу чинних правових норм, які при землям населених пунктів, до них можна віднести^землі, їдені в межах населених пунктів і перебувають у віданні (в; та розпорядженні) відповідних рад. "     Характерною ознакою даних земель є їх місцезнаходжец межах населених пунктів. Межа населеного пункту — зовніид земель населеного пункту, що відокремлює їх від земель інше значення. Ця межа охоплює не лише забудовані, але й не засі земельні ділянки, які призначені дг.я Лістобудування, обслуго!! потреб господарства і жителів населеного пункту. Межа пункту не є незмінною, її місцерозташування змінюється у зі включенням до складу земель населеного пункт%додаткових^ них ділянок, призначених для нового житлового, транспортне кального та іншого будівництва згідно з містобудівною докуме

Міська межа визначається прректомгшанування та забуп або техніко-економічним оогрУнтуванняМрозвиткУ міста. 1 ' новлюеться і змінюється в порядку, що визначається Верхові дою України (ст. 63 ЗК України).

го типу встановлюються І змінюються І 4ШДШО_або за її дорученням відповідною районною, міськ ~* стративному підпорядкуванні якої є райбн^радою (ст. 64 ЗК Уц

$Леж\ сільських населених ПУНКТІВ установлюються і змі районнок^іською, в адміністративному підпорядкуванні я»

Положення про порядок вирішення питань адміністративно-тери устрою Української РСР // Відомості Верховної Ради УРСР. 1981 № 12. <

222

н радою. Складання проектів встановлення меж сільських населених пунктів у ході земельної реформи здійснюється згідно з Технічними вказівками, затвердженими Головою Держкомзему України ЗО жовтня І <$4 року. Цим документом передбачено, що проекти встановлення мезк сільських населених пунктів складаються з метою забезпечення реалізації прав сільських рад по регулюванню земельних відносин на території тих населених пунктів, що є в їх віданні. Такі проекти роз-додаються і погоджуються сільською радою і затверджуються районною (міською) радою. І лише на основі затверджених проектів встановлюються межі сільських населених пунктів у натурі (на місцевості). Включення земельних ділянок у межі міста (селища міського типу) не викликає припинення права власності та права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) у встановленому порядку (статті 63, 64 ЗК України).

Землі населених пунктів характеризуються ще й тим, що перебувають ^увіданні міських, селищних і сільських^ р_ад. Знаходження зазначених земель у віданні місцевих рад припускає розпорядження ними (передачу у власність і надання в користування, викуп або вилучення їх), здійснення інших управлінських функцій (контроль, вирішення земельних спорів тощо).

Компетенція місцевих рад як органів управління використанням і охороною земель населених пунктів визначається нормами Земельного кодексу, а також приписами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Так, згідно зі статтями 19, 31 ЗК України сільські, селищні і міські ради надають, вилучають (викуповують) земельні ділянки для всіх потреб із земель конкретного населеного пункту. Виняток складають орні землі і земельні ділянки, зайняті багаторічними насадженнями, вилучення яких згідно зі ст. 32 ЗК у містах, наприклад, здійснює Верховна Рада України.

Компетенція місцевих рад поширюється на ті землі населених пунктів, які перебувають у їх безпосередньому віданні. У той же час Деякі функції, наприклад, міських рад поширюються і за межі міста— на приміську зону. Чинне земельне законодавство, на жаль, не містить Згадки про такі зони. Між тим вони є, реально існують, бо раніше сформувалися.

Приміська зона — це територія, розташована за межею міста, яка е Резервом для розвитку міста, місцем розташування і будівництва Сп°РУД, необхідних для нормального його функціонування, органі-•^Чії відпочинку населення, поліпшення якості довкілля відповідно До містобудівних та інших спеціальних вимог. Ці зони складають з 'стом єдину соціальну, природну і господарську територію.

223

Особлива частина

Розділ X Право землекористування

Iі*' й

Приміську зону слід відрізняти від зеленої зони, до с* входять землі за межами міста, зайняті лісами, лісопарками • ми зеленими насадженнями, які виконують захисні та сг гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення.

Приміські зони на відміну від зелених зон виконують в І му господарські функції: виступають резервом розширення • міста, місцем розміщення і будівництва необхідних споруд, І них з благоустроєм і нормальним функціонуванням міста.

Зелені зони з урахуванням їх природних якостей поклик нувати переважно еколого-захисні, санітарно-гігієнічні та аційні функції. Чинне законодавство не розглядає приміську] землі зелених зон як самостійну категорію земель. Фактично; приклад, землі зелених зон виступають різновидами земель ] цінного призначення.

На відміну від земель сільськогосподарського призначення |

II населених пунктів використовуються насамперед як щ ___

ційна база, їх основне цільове призначення полягає в тому, що І місцеТҐпрожйвання, господарської та іншої діяльності людей і: няють житлові, культурно-побутові та інші потреби населення. У| ку з цим цінність даних земель залежить від місцезнаходження: ної ділянки, її рельєфу, забезпечення комунікаційними мережами \

Зазначене цільове призначення даних земель не виключає, І пускає його конкретизацію по відношенню до окремих земе ділянок. У зв'язку з тим, що окремим складовим ^частинам населених пунктів властиві суттєві ^ідмінності за цільовимп| ченням, право користування ними характеризується певною І фікою. Різноманітність конкретного цільового призначення І земельних ділянок у межах основного цільового призначення в'< чергу дає можливість підрозділити землі населених пунктів*] види і різновиди. У той же час в цілому всі зазначені землі пц ковані головній комплексній меті — обслуговуванню різне потреб конкретного населеного пункту як своєрідного соціа організму. Єдність основного цільового призначення всіх с* частин земель населеного пункту проявляється в тому, що їх вї стання повинно поєднуватися і гармонувати одне з одним, пі ючись інтересам населеного пункту в цілому.

Чинне земельне законодавство України на відміну від раніс чого легальне не визначає складу земель міст, селищ міського' сільських населених пунктів. Проте в межах кожного населеного^ ту відповідно до правових приписів можна розрізняти земельні, ки, які використовуються для різних конкретних цілей. Розгорнута І фікація земель населеного пункту визначена Порядком складань

224

У земельно-господарського устрою населеного пункту, затвердженим аказом Мінбудархітектури та Держкомзему від 24 вересня 1993 року1. ЗгіДн° 3 цим н°Рмативним актом землі населеного пункту України поділяються на землі: житлової та громадської забудови, промисловості, •транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення; природоохоронних, оздоровчих, рекреаційних, історико-культурнихоб'єктів; об'єктів комунальною господарства, водогосподарського, лісогосподарського, сільськогосподарського використання; загального користування. Такий поділ земельних ділянок здійснений відповідно до призначення територій населеного пункту, визначених його генеральним планом.

Серед усіх земель населеного пункту пріоритетне значення мають землі забулови„'тому що саме на цих землях реалізується завдання використання його земель — розміщення населеного пункту і забезпечення його нормального функціонування.

До земель забудови фактично належать забудовані земельні ділян-ки, тобто зайняті будівлями і спорудами, землі, призначені для^бслу^ ^рвуваннд'цих будівель і споруд, а також земельні ділянки, які не за-оудованСапе призначені піл забулову. Зазначені землі значною мірою відбивають специфіку земель населених пунктів, є головною базою для територіального розвитку і призначені для розміщення і належного обслуговування різного роду будівель і споруд.

Суб'єктний склад юридичних та фізичних осіб, які на праві власності або праві користування використовують землі забудови населених пунктів, визначені законодавством. Серед суб'єктів земельних прав на землях забудови важливе місце посідають^юридичні осрби, які використовують земельні ділянки для розміщення та обслуговування житлового фонду.

Особливості землекористування в населених пунктах пов'язані з використанням земельних ділянок багатоквартирної несадибної забудови, які, як правило, перебувають у спільному користуванні кількох юридичних осіб (власників будинку) і мають єдину інфраструктуру та об'єкти обслуговування будинків (проїзди, тротуари, майданчики для господарських цілей тощо).

Згідно з чинним законодавством самостійним об'єктом такого користування є пріїбудинкова територія. Вона являє собою встанов-ЛенУ за проектом поділу території мікрорайону (кварталу) та проектом забудови земельну ділянку багатоквартирної несадибної жиїло-01 забудови, яка необхідна для розміщення та обслуговування жит-°вого будинку (будинків) і пов'язаних з ним господарських та ехнічних будівель і споруд.

Закон І бпнес 1994 № 8

х "ріво України

225

Особлива частина

Розділ X Право землекористування

Необхідність ефективного утримання та експлуатації житлс будинку та прибудинкових територій на підставі дотримання лених будівельних, протипожежних і санітарних норм приї збереження цільового призначення прибудинкової території., зміна можлива лише у разі реконструкції, зміни функціоналі призначення споруд, наявності інших обгрунтованих причинп волом відповідних органів місцевого самоврядування.

До складу прибудинкової території включаються: території житловим будинком, проїзди та тротуари, озеленені території, н майданчики для дітей дошкільного та молодшого шкільног майданчики для відпочинку дорослого населення, занять фіз* рою, тимчасового зберігання автомобілів, господарських цілей ^ Розміри таких територій визначаються пропорційно залежу загальної площі житлових, допоміжних І нежилих приміщень, г ховості будинків, їх розташування в межах населеного пункту І відно до державних норм і правил та затвердженої проектно-т^ ної документації.

Межі прибудинкових територій житлового фонду встановл» ся та закріплюються в користування за об'єднаннями, що створ" ся власниками для управління, утримання і використання майь лових будинків, яке перебуває у загальному користуванні. Зе» ристування об'єднань власників будинків посвідчується держар актами на право постійного користування землею. Прибудиніг риторії не підлягають поділу на місцевості.

Не виключена можливість перебування прибудинкових те|: і у власності об'єднань.

Користування прибудинковою територією здійснюється сг Роботи, пов'язані з підвищенням рівня благоустрою, споруд» на прибудинковій території різних об'єктів, здійснюються за ням об'єднань співвласників багатоквартирних будинків з д<| компетентних органів у встановленому порядку.                    {

Члени об'єднань власників будинків користуються прибу| вою територією за згодою всіх власників будинку залежно від р' часток у спільній власності на житловий будинок. Виділення' земельної ділянки власникам квартир і нежитлових приміщек турі не дозволяється.

^Щзаврвими формами використання земель населених п) *І правоївласності На відповідні земельні ділянки або нраво кори / ня ними (постійне чи тимчасове). Коло власників^емельних, які можуть використовувати землі населеного пункту, визначе» нодавством. До їх складу входять колективні сільськогоспс підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівничі

226

ви,

с,льськогосподарські акціонерні товариства, а також особи, які в

становленому порядку придбали у власність конкретні земельні ділян-У для несільськогосподарських цілей. Порядок використання земель гаданими суб'єктами визначений Указами Президента України'.

Громадяни — власники земельних ділянок у населених пунктах щсористовують їх для таких цілей: будівництво та обслуговування итлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); аачне І гаражне будівництво; ведення особистого підсобного господарства; садівництво та ін.

Використання земельних ділянок громадянами здійснюється і на праві користування. Наприклад, громадяни мають право користуватись юродніми ділянками, які можуть виділятись їм за рахунок вільних земель у межах населеного пункту.

Певними особливостями характеризується право землекористування юридичних осіб. Так, деяким суб'єктам у межах населених пунктів, наприклад, житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним І дачно-будівельним кооперативам земельні ділянки надаються тільки в постійне користування (ст. 66 ЗК України). Зазначені юридичні особи згідно із законом у населених пунктах можуть виступати лише землекористувачами, тобто вони одержують земельні ділянки в користування.

Використання земель населених пунктів здійснюється згідно з проектами планування та забудови, а також планами земельно-господарського устрою, якГє важяи*ими-складовими частинами містобудівної документації. Ця документація є основою для вирішення всіх питань містобудування.

Особливе значення для населених пунктів

ни, на основі яких розробляються проекти планування і забудови, визначаєт ься використання цих земель за їх цільовим призначенням. Генеральний план передбачає розміщення житлових, промислових і к°мунально-складських зон, громадських центрів, транспортних Мереж, місць відпочинку тощо! Що ж стосується планів земельно-^сподарського устрою, то вони забезпечують найбільш раціональ-Не використання земель, не призначених для забудови. ( . Земельні ділянки в межах населених пунктів надаються в пос-. ^Не або тимчасове користування для житлового, культурно-побуто-I   г°. комунального, промислового та іншого капітального і некапі-І *льного будівництва, тобто для містобудівних потреб за рішенням і  ^овідно міської, селищної або сільської ради. Надання таких діля-1     Здійснюється згідно з генеральним планом населеного пункту.

^мельноеисельскохозяйствснноезаконодательствоУкраиньІ X, 1994 С. 95-100.

227

Особлива частина

Розділ X Право землекористування

Замовникам житлового, культурно-побутового і комунальне дівництва земельні ділянки надаються в тимчасове користувач на період будівництва, після закінчення якого одночасно з пер для експлуатації будівель і споруд підприємствам, установам і заціям ці земельні ділянки надаються в постійне користування;^

Розміри земельних ділянок для об'єктів цивільного і ж* будівництва визначаються органами, які надають їх у корис Ці розміри відповідають затвердженим у встановленому пси нормам і проектно-технічній документації. Максимальні ж земельних ділянок, які надаються громадянам для індивідуа житлового, дачного і гаражного будівництва, встановлені Зем« кодексом України (ст. 67).

Чинним законодавством закріплено правило, згідно з яки» дова земельних ділянок, що надаються для містобудівних здійснюється після виникнення права власності чи права корі ня земельною ділянкою в порядку, передбаченому земельниі нодавством, та одержання дозволу на виконання будівельнИз (ст. 22 Закону України «Про основи містобудування»). Такийі надають відповідні ради. Вони ж можуть делегувати ці повнов відповідним виконавчим органам.

Права й обов'язки-землекористувачів щодо використання', населених пунктів визначені в земельному законодавстві. Одш конкретизуються й уточнюються залежно від певного ЦІЛЬОЕ значення земельної ділянки з урахуванням місцевих умов при І її в користування. Зокрема, на землекористувачів покладають в'язки по проведенню робіт з благоустрою та озелененню ц* нок, збереженню й утриманню зелених насаджень згідно з ми, встановленими місцевими радами.

Необхідно мати на увазі, що земельні ділянки, на яких вані житлові будинки місцевих рад, а також підприємств, організацій, перебувають у користуванні відповідних домоуг і житлово-експлуатаційних контор або окремих підприємств,; і організацій.

Землі, визначені для перспективного розвитку населених спорудження конкретних об'єктів, до часу їх вилучення (в* надання для містобудівних потреб використовуються вла*' землі і землекористувачами відповідно до земельного законе^ Землі населених пунктів повинні використовуватися зеІГ стувачами з дотриманням встановленого порядку. Ненал« мовільне використання даних земель тягне за собою для вш несприятливі правові наслідки (ст. 116 ЗК України). Зокрема,: наданих ділянок повинна здійснюватися з дотриманням вимс

будівної документації. Самовільне будівництво є правопорушенням, За вчинення якого передбачена в першу чергу адміністративна відповідальність (ст. 97 Кодексу України про адміністративні правопору-плення). Самовільне будівництво, яке здійснюється на земельній ділянці, не наданій у користування в установленому порядку, фактично пов'язане із самовільним використанням цієї ділянки. У цьому разі відповідальність винних має наставати за два окремі правопорушення. Так, за самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво, якщо за такі ж дії протягом року було застосовано адміністративне стягнення, ст. 199 Кримінального кодексу передбачена кримінальна відповідальність. Самовільно забудована земельна ділянка повинна бути приведена у придатний для використання стан, включаючи знесення будівель і споруд. Це здійснюється підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які самовільно зайняли земельні ділянки, або за їх рахунок.

Специфічна міра впливу застосовується до самовільних забудовників (підприємств, їх об'єднань, установ і організацій), які здійснюють само-

вільне_будівництво. Так, згідно із Законом України «Про відповідальність підприємств, їх об"єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування» зазначені суб'єкги несуть відповідальність у вигляді штрафу за проведення будівельних робіт без дозволу на ї\ виконання абобеззатвердженої проектної документації, виконання будівельних робіт, які не відповідають державним стандартам, нормам і правилам або проектним рішенням, та в деяких інших випадках.

Сплата штрафу не звільняє підприємство від усунення допущених порушень і відшкодування збитків'.

Серед земель населених пунктів окреме місце належить землям загального кприс-г^вання-Викпристовуються вони як шляхи сполучення (площі, вулиці, проїзди тощо), для задоволення куль^гутлю-по-І бутових (парки, сквери, бульвари, водойми), а також кдм^нально^ побутових потреб населення (кладовища, звалища та ін.). На цих зем-•^ГздІйсТпоєТься у встановленому порядку будівництво споруд, які відповідають їх цільовому призначенню (наприклад, підземних пе-РЄХОДІВ). Можливе будівництво і тимчасових споруд без шкоди для Цільового призначення даних земель.

Порядок експлуатації земель, які використовуються як шляхи сполучення, визначається Єдиними правилами ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правилами кори-СтУвання ними та охорони, затвердженими постановою Кабінету аїни від ЗО березня 1994 року-.

Відомості Верховної Ради України 1994 № 46 Ст411. 2 ЗП України  1994. № 7 Ст. 182.

228

229

Особлива частина

Землі загального користування перебувають у безпосерел віданні й управлінні відділів комунального господарства місі районних рад. Іноді такі землі, на яких розташовані комунальні І ти і які обслуговують потреби окремих підприємств, установ її нізацій, закріплюються за ними тимчасово або постійно. Але І шості випадків вони ні за ким офіційно не закріплюються, прц му використання їх здійснюється безплатно. Спеціальний доз використання даних земель не потрібен. Обмеження права кор вання цими землями можливе, але за спеціальним волевиявлс компетентного органу.