Глава 22 РiШЕННЯ СУДУ

Стаття 202. Законнiсть i обгрунтованiсть рiшення

Рiшення суду повинно бути законним i обгрунтова-

ним. Суд обгрунтовує рiшення лише на тих доказах, якi

були дослiдженi у судовому засiданнi.

1. При здiйсненнi правосуддя суд здiйснює багато рiз-

них за своїм змiстом i юридичним характером процесу-

альних дiй: вирiшує справу по сутi, закiнчує справу без

постановлення рiшення, вирiшує клопотання сторiн, тре-

тiх осiб тощо. Судження i волевиявлення суду з цих чи

iнших питань мають владний характер i-втiлюються у

вiдповiдну процесуальну форму - форму процесуальних

постанов.

Постанови суду залежно вiд змiсту питання, яке вирi-

шується судом, подiляються на два види: рiшення, яким

вирiшується справа по сутi i яке дає вiдповiдь на позовнi

вимоги сторiн, скарги i заяви в справах, що виникають з

адмiнiстративно-правових вiдносин, i справах окремого

провадження; ухвали, якими вирiшуються всi iншi пи-

тання, що виникли в ходi розгляду i вирiшення справи.

За своєю юридичною природою судове рiшення як акт

правосуддя мiстить у собi наказ суду, заснований на судо-

вому пiдтвердженнi встановлених фактiв, прав та обов'яз-

кiв заiнтересованих осiб.

Рiшення суду є й актом застосування права i характе-

ризується певними властивостями: а) постановляється

418

тiльки органом судової влади; б) має iндивiдуальний ха-

рактер i конкретних адресатiв; в) є юридичним фактом,

який тягне за собою виникнення, змiну чи припинення

правовiдносин. Деякi вченi-процесуалiсти роблять висно-

вок про те, що рiшення набуває самовизначальної сили,

самостiйно впливає на права i обов'язки суб'єктiв право-

вiдносин, встановлюючи iндивiдуальнi правила поведiн-

ки, на вiдмiну вiд абстрактних правил, якi передбаченi

чинними нормами права.

Якщо припустити, що суд своїм рiшенням приписує

новi, iндивiдуальнi й конкретнi правила поведiнки, то за

цим припущенням повинен йти висновок про те, що рi-

шення суду аналогiчне за своєю силою i змiстом нормi

права, оскiльки рiшенням, як i нормою права, встановлю-

ються правила поведiнки. Однак судове рiшення як пра-

возастосовний акт у вiдривi вiд застосованої норми мате-

рiального права нi загальних, нi iндивiдуальних правил

поведiнки для суб'єктiв не встановлює i не створює.

Судове рiшення необхiдно характеризувати не тiльки

як акт правосуддя i застосування права, але й як процесу-

альний документ. Судове рiшення як процесуальний до-

кумент є формою акту правосуддя. Змiст судового рiшення

як процесуального документа дещо ширший, оскiльки крiм

судження суду про права та обов'язки сторiн воно включає

й iншi судження. Однi з них мають iнформацiйний характер

(зазначаються найменування суду, прiзвище секретаря су-

дового засiдання, найменування сторiн та iнших осiб, якi

брали участь у справi). iншi - носять роз'яснювальний

характер (порядок i строк його оскарження).

Таким чином, судове рiшення як акт судової влади -

це правозастосовчий/акт, оформлений у виглядi процесу-

ального документа, що владно пiдтверджує правовiдноси-

ни сторiн на основi встановлених у судовому засiданнi

фактичних обставин справи.

2. Щоб судове рiшення виконало функцiю захисту

порушених прав чи охоронюваних законом iнтересiв, воно

повинно вiдповiдати певним вимогам.

Згiдно зi ст. 202 ЦПК рiшення суду повинно бути за-

конним i обгрунтованим.

Рiшення є законним, якщо воно винесено, по-перше, вiд-

повiдно до норм матерiального права, що слiд застосува-

ти; по-друге, при точному дотриманнi норм процесуаль-

ного права.

Ст. 11 ЦПК зобов'язує суд вирiшувати справи на пiд-

ставi Конституцiї, iнших актiв законодавства України,

мiжнародних договорiв України.

Законнiсть судового рiшення пов'язана не тiльки з

правильним застосуванням норм матерiального права.

Законним слiд вважати таке рiшення, яке постановлено

згiдно з вимогами норм процесуального права. Напри-

клад, цивiльна справа повинна розглядатися правомоч-

ним складом суду, без порушень таємницi нарадчої кiм-

нати. При розглядi справи мають бути додержанi прави-

ла про мову, якою ведетьсясудочинство, рiшення пiдпи-

сується тими суддями, якi зазначенi в рiшеннi, в справi

повинен бути протокол судового засiдання, пiдписаний го-

ловуючим i секретарем судового засiдання, до справи по-

трiбно притягнути всiх заiнтересованих осiб тощо.

Так, президiя Днiпропетровського обласного суду ска-

сувала рiшення Баглiйського районного суду вiд 27 тра-

вня 1992 р. про примусовий обмiн примiщення, оскiльки

суд всупереч вимогам п. 1 ст. 172 ЦПК розглянув справу

у вiдсутностi вiдповiдачiв (Практика судiв України в ци-

вiльних справах II Бюл. законодавства i юрид. практи-

ки- 1995.- № 3- С. 227).

Крiм законностi рiшення суду повинно бути й обгру-

нтованим. Обгрунтованим вважається рiшення, в якому

повно вiдображенi обставини, що мають значення для да-

ної справи, цi обставини пiдтвердженi доказами i судом

зробленi правильнi висновки iз зiбраного доказового ма-

терiалу.

До обставин, якi мають значення для справи, належать

юридичнi факти матерiально-правового характеру, що пiд-

лягають встановленню для вирiшення цивiльної справи

по сутi, визначення прав i обов'язкiв сторiн. Встановлен-

ню пiдлягають також i процесуально-правовi юридичнi

факти, на якi посилаються сторони в своїх вимогах i за-

переченнях.

Встановленi судом обставини мають бути обгрунтова-

нi лише тими доказами, якi одержанi у визначеному за-

коном порядку i перевiренi в тому судовому засiданнi, в

якому постановляється рiшення. Вони повиннi пiдтвер-

джуватися засобами доказування, перелiченими в ч. 2 ст.

27 ЦПК. Якщо збирання окремих доказiв у справi про-

водилось на основi судового доручення або шляхом за-

безпечення доказiв, допиту свiдкiв за мiсцем їх перебу-

вання, огляду на мiсцi чи при вiдкладеннi розгляду спра-

ви, рiшення може бути мотивоване посиланням на цi

докази лише при умовi, якщо протоколи були оголошенi

i розглянутi в судовому засiданнi, а фактичнi данi, що мi-

стяться в них, були дослiдженi судом у сукупностi з iн-

шими доказами. З цими матерiалами повиннi бути озна-

йомленi особи, якi беруть участь у справi, їх представни-

ки, а в необхiдних випадках - експерти i свiдки. Особи,

якi беруть участь у справi, можуть дати пояснення з при-

воду вiдомостей, що мiстяться в названих матерiалах.

Умовою обгрунтованостi судового рiшення є також

вiдповiднiсть висновкiв суду, викладених у рiшеннi, дiйс-

ним обставинам справи, правам i обов'язкам сторiн. Для

того, щоб суд досяг iстини по справi, потрiбно, щоб його

висновок грунтувався на всебiчному, повному i об'єктив-

ному розглядi в судовому засiданнi всiх обставин справи

i правильнiй оцiнцi доказiв. Суди не завжди обгрунтову-

ють свої висновки.

Так, у липнi 1987 р. Ленiнський райвиконком м. Вiн-

ницi пред'явив позов до К. про виселення з квартири,

посилаючись на те, що наймач цього примiщення, з яким

вiдповiдачка була у фактичних шлюбних вiдносинах, по-

мер, а остання вiдмовилась звiльнити жиле примiщення,

хоча права на нього не набула.

Рiшенням Ленiнського районного суду м. Вiнницi вiд

12 жовтня 1987 р., залишеним без змiни ухвалою судо-

вої колегiї в цивiльних справах Вiнницького обласного

суду, позов задоволене.

У протестi Голови Верховного Суду України постанов-

лено питання про скасування зазначених судових рiшень

i направлення справи на новий розгляд.

Президiя Вiнницького обласного суду визначила, що

протест пiдлягає задоволенню з таких пiдстав. Згiдно зi

ст. 65 ЖК особи, якi вселились в жиле примiщення у

встановленому порядку як члени сiм'ї наймача, набува-

ють рiвного з iншими членами сiм'ї права користування

жилим примiщенням, якщо при вселеннi мiж цими осо-

бами, наймачем та членами сiм'ї, якi проживають з ним,-

не було iншої угоди про порядок користування жилим

примiщенням.

У судовому засiданнi вiдповiдачка пояснювала, що вона

з 1976 р. проживає у спiрнiй квартирi як член сiм'ї най-

мача квартири, який помер у сiчнi 1987 р. Однак в по-

421

рушення статей 15, 203 ЦПК, суд цих доводiв вiдповiдач-

 ки не перевiрив i в своєму рiшеннi не навiв мотивiв, на

пiдставi яких доказiв i якого закону вiн дiйшов висновку,

що К., проживаючи з 1976 р. у спiрнiй квартирi на пра-

вах члена сiм'ї наймача, не набула на неї права.

Виходячи з наведеного, президiя Вiнницького облас-

ного суду скасувала судовi рiшення i справу направила

на новий розгляд (Практика судiв України в цивiльних

справах II Бюл. законодавства i юрид. практики Украї-

ни'.- 1995.- № 3.- С. 236, 237).

Стаття 203. Змiст рiшення

Рiшення складається з вступної, описової, мотивува-

льної i резолютивної частини.

У вступнiй частинi рiшення зазначається час та мiс-

це його постановлення, найменування суду, що поста-

новив рiшення, склад суду, прiзвище секретаря судово-

го засiдання, прiзвище прокурора, який брав участь у

справi, найменування сторiн та iнших осiб, якi брали

участь у справi, представника громадської органiзацiї

або трудового колективу.

Описова частина повинна мiстити в собi вказiвку на

вимоги позивача, заперечення вiдповiдача i пояснення

iнших осiб, якi беруть участь у справi.

В мотивувальнiй частинi рiшення повиннi бути наве-

денi обставини справи, встановленi судом, докази, на

яких грунтуються висновки суду, доводи, за якими суд

вiдхиляє тi чи iншi докази, а також закони, якими ке-

рувався суд.

Резолютивна частина рiшення повинна мiстити в собi

висновок суду про задоволення позову або про вiдмову

в позовi повнiстю чи частково, вказiвку на розподiл су-

дових витрат, строк i порядок оскарження рiшення.

У резолютивнiй частинi рiшення по справi про розi-

рвання шлюбу суд, крiм того, повинен: визначити, при

кому з подружжя, що розлучається, i хто з дiтей залиша-

ється, а також з кого з батькiв i в якому розмiрi стягу-

ються кошти на утримання дiтей; встановити порядок

подiлу майна в натурi або в частковому вiдношеннi мiж

подружжям, що розлучається; визначити суму в перед-

бачених законодавством про державне мито розмiрах,

яка пiдлягає сплатi подружжям (одним з подружжя або

обома) при реєстрацiї розiрвання шлюбу.

422

Залежно вiд з'ясованих обставин справи суд може

вийти за межi заявлених позивачем вимог, коли це не-

обхiдно для захисту прав i охоронюваних законом iнте-

ресiв державних пiдприємств, установ, органiзацiй, кол-

госпiв, iнших кооперативних органiзацiй, їх об'єднань,

iнших громадських органiзацiй або громадян.

(Стаття 203 iз змiнами, внесеними згiдно з Указами ПВР

вiд 15.10.66, № 1461-10 вiд 23.01.81, М" 7194-10 вiд 22.06.84,

№ 8658-11 вiд 10.01.90; Законом Л" 27/96-ВР вiд 02.02.96).

1. Згiдно iз ст. 203 ЦПК рiшення складається з вступ-

ної, описової, мотивувальної i резолютивної частин.

2. У вступнiй частинi рiшення визначаються час та

мiсце його постановлення, найменування суду, що поста-

новив рiшення, склад суду, прiзвище секретаря судового

засiдання, прiзвище прокурора, який звернувся до суду iз

заявою про захист iнтересiв держави або законних iнте-

ресiв громадян, якi за станом здоров'я чи з iнших при-

чин не можуть захистити свої права, найменування сто-

рiн та iнших осiб, якi брали участь у справi, представника

громадської органiзацiї або трудового колективу.

3. Описова частина рiшення повинна мiстити: змiст

i пiдстави позовних вимог вiдповiдно до позовної заяви;

внесенi змiни пiдстав, предмета, розмiру позовних вимог;

чи визнає вiдповiдач позов, якщо визнає - то повнiстю

або частково; в разi заперечень - у чому суть заперечень

проти позову; змiст пояснень прокурора, заявникiв, заiн-

тересованих i третiх осiб; пояснення (висновки) органiв,

органiзацiй або громадян, якi захищають у силу закону

права iнших осiб; думку громадських органiзацiй або

колективiв, викладену їх представниками, якщо цi особи

брали участь у справi.

По складних цивiльних справах у випадках, коли ци-

вiльна справа була предметом розгляду не перший раз

через те, що рiшення скасовувалось вищим судом i спра-

ва передавалась на новий розгляд, в описовiй частинi рi-

шення слiд викладати рух справи в рiзних судових iнста-

нцiях.

4. У мотивувальнiй частинi рiшення повиннi бути на-

веденi обставини справи, встановленi судом, докази, на яких

грунтуються висновки суду, доводи, за якими суд вiдхи-

лив тi чи iншi докази, а також закони, якими керувався

суд. У цiй частинi судового рiшення викладаються фак-

423

ти, що мали мiсце в дiйсностi, якi суд вважає встановлени-

ми, докази, на яких обгрунтованi висновки суду. Рiшення

повинно грунтуватися на доказах з урахуванням вимог

про їх належнiсть i допустимiсть. Коли суд, оцiнивши

докази, кожний окремо i в їх сукупностi, встановив, що тi

чи iншi поданi матерiали, показання свiдкiв, iншi фак-

тичнi данi не пiдтверджують обставин, на якi сторони

послались як на основу вимог i заперечень, вiн повинен

у рiшеннi переконливо мотивувати свiй висновок про

це. Визнання вiдповiдачем позову повинно бути оцiне-

но з урахуванням з'ясованих у судовому засiданнi дiйс-

них обставин справи.

Якщо суд не прийняв вiдмови вiд позову, визнання

позову або вважав необхiдним вийти за межi заявлених

позивачем вимог, вiн зобов'язаний це мотивувати.

Встановивши, що строк для звернення з позовом про-

пущений без поважної причини, суд у рiшеннi зазначає

про вiдмову в позовi з цих пiдстав, крiм випадкiв, коли

позов не доведено.

Мотивувальна частина кожного рiшення повинна мати

посилання на норми матерiального права, якими суд ке-

рувався при вирiшеннi спору.

Якщо вiдсутнiй закон, який регулює спiрнi правовiд-

носини, суд застосовує закон, що регулює подiбнi вiдноси-

ни, а при вiдсутностi такого закону суд виходить iз зага-

льних начал i змiсту законодавства України (ч. З ст. 11

ЦПК) i в мотивувальнiй частинi слiд конкретизувати, на

яких загальних началах вiн обгрунтовує своє рiшення.

Вирiшення справи по аналогiї права чи аналогiї закону

при наявностi в чинному законодавствi правової норми,

яка належить до спiрних правовiдносин, слiд вважати

порушенням закону.

В мотивувальнiй частинi судового рiшення повиннi бути

посилання також на норми процесуального права. Пленум

Верховного Суду України в п.6 постанови вiд 29 грудня

1976 р. № 11 <Про судове рiшення> вказав, що в моти-

вувальнiй частинi кожного судового рiшення повинно

мiститися посилання на статтi 15, ЗО, 62 ЦПК та iншi

норми процесуального права, керуючись якими суд вста-

новив обставини справи, права i обов'язки сторiн, а в не-

обхiдних випадках - також на вiдповiднi керiвнi поста-

нови Пленуму Верховного Суду України з питань засто-

сування законодавства при вирiшеннi цивiльних справ

424

(Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивiль-

них справах i i Бюл. законодавства i юрид. практики

України- 1999- № 5- С. 21, 22).

У мотивувальнiй частинi рiшення викладаються всi

розрахунки суду по визначенню розмiру майна, що при-

суджується, мотиви рiзних процесуальних дiй, наприклад,

про вiдстрочку чи розстрочку виконання рiшення тощо.

Мотивувальна частина повинна бути в рiшеннi i в тому

випадку, коли вiдповiдач визнав позов.

5. Резолютивна частина рiшення мiстить у собi висно-

вки по сутi розглянутих вимог. У нiй, зокрема, має бути

зазначено: повнiстю чи частково задоволене позовнi ви-

моги або в позовi вiдмовлено; якi саме права позивача

визначено або поновлено; розмiр грошових сум чи пере-

лiк майна, присуджених сторонi; вартiсть майна, яку на-

лежить стягнути з вiдповiдача, якщо при виконаннi рi-

шення майна не виявиться у наявностi; якi конкретно

дiї i на чию користь вiдповiдач повинен вчинити або яким

iншим передбаченим законом способом має захищатися

порушене правом в яких межах допускається негайне ви-

конання рiшення, коли суд зобов'язаний або вправi його

допустити.

Якщо в одному провадженнi об'єднано кiлька вимог

або прийнято зустрiчний позов, чи позов третьої особи,

яка має самостiйну вимогу, в резолютивнiй частинi нале-

жить сформулювати, що саме постановив суд по кожнiй

позовнiй вимозi.

Резолютивна частина завжди викладається з ураху-

ванням конкретних обставин i вiдповiдно до норм мате-

рiального права, якими суд керувався. Так, вирiшуючи

справи про визнання наявностi або вiдсутностi тих чи

iнших правовiдносин, суд при задоволеннi позову зобо-

в'язаний в разi необхiдностi зазначити в резолютивнiй

частинi рiшення i про тi правовi наслiдки, якi тягне за

собою таке визнання (наприклад, про анулювання акто-

вого запису про реєстрацiю шлюбу в разi визнання його

недiйсним тощо).

Крiм загальних правил закон мiстить вказiвки вiднос-

но особливостей резолютивної частини по окремих кате-

горiях справ. Така вказiвка, наприклад, мiститься в ст. 203

ЦПК вiдносно рiшень по справах про розiрвання шлюбу.

У резолютивнiй частинi рiшення по справi про розiрван-

ня шлюбу (як зазначається в ч. 6 цiєї статтi) суд, крiм

425

того, повинен: визначити, при кому з подружжя, що

розлучається, i хто з дiтей залишається, а також iз кого з

батькiв i в якому розмiрi стягуються коiпти на утриман-

ня дiтей; встановити порядок подiлу майна в натурi або в

частковому вiдношеннi мiж подружжям, що розлучаєть-

ся; визначити суму в передбачених законодавством про

державне мито розмiрах, яка пiдлягає сплатi подружжям

(одним або обома) при реєстрацiї розiрвання шлюбу.

Закон не передбачає включення до резолютивної час-

тини рiшення висновкiв з питань, не пов'язаних з вирi-

шенням справи по сутi. Тому в нiй неприпустимо вирi-

шувати питання про видiлення частини вимог в самостiйне

провадження або закриття провадження по них, залишен-

ня без розгляду тощо. Висновки з таких питань виклада-

ються у формi ухвал (ст. 232 ЦПК), якi постановляються

у виглядi самостiйного процесуального документа i мо-

жуть постановлятися одночасно з рiшенням.

7. Незважаючи на вiдмiнностi, якi iснують у порядку

розгляду справ по окремих видах судових проваджень,

ЦПК передбачає для всiх єдину форму вирiшення справи

по сутi шляхом постановлення рiшення. В зв'язку з цим

у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України <Про

судове рiшення> пiдкреслено, що вимоги ст. 203 ЦПК вiд-

носно порядку викладення рiшення є обов'язковими для

всiх видiв провадження (Постанови Пленуму Верховно-

го Суду України в цивiльних справах / / Бюл. законодав-

ства i юрид. практики України.-- 1999.- М° 5.- С. 23).

Стаття 204. Визначення порядку i строку

виконання рiшення

Суд, який постановив рiшення, може визначити по-

рядок його виконання, надати вiдстрочку або розстроч-

ку виконання.

Якщо суд на пiдставi статей 217 i 218 цього Кодексу

допускає негайне виконання рiшення, вiн зазначає про

це в рiшеннi.

(Стаття 204 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

№ 1461-10 вiд 23.01.81).

1. Порядок виконання судового рiшення визначається

судом, виходячи з вимог закону i обставин справи. Суд,

який постановив рiшення про присудження майна, стяг-

426

нення грошових сум, чи виконання сторонами вiдповiд-

них дiй, залежно вiд обставин справи може визначити

порядок його виконання. Наприклад, згiдно зi ст. 115 ЦК

кожний з учасникiв спiльної часткової власностi має право

вимагати видiлу своєї частки з спiльного майна.

Якщо угоди про спосiб видiлу не досягнуто, то за позо-

вом будь-кого з учасникiв майно дiлиться в натурi, коли

це можливо без шкоди для його господарського призна-

чення. В противному разi власник, що видiляється, одер-

жує грошову компенсацiю.

Суд може при постановленнi рiшення надати вiдстро-

чку або розстрочку виконання в тих випадках, коли про-

ведення його ускладнене внаслiдок вiдповiдних обставин

(у зв<язку з хворобою вiдповiдача, знаходження у вiдря-

дженнi i т. iн.).

Наприклад, у вереснi 1969 р. Б. пред'явив у судi позов

про вiдiбрання дитини вiд Р., матерi його померлої дру-

жини. Позивач посилався на те, що через похилий вiк

вона не може дати дитинi належного виховання та що

вiн має всi умови для цього.

Рiшенням суду Подiльського району м. Києва вiд

16 березня 1970 р. позов задоволене. Судова колегiя Ки-

ївського обласного суду ухвалою вiд 28 квiтня 1970 р. це

рiшення залишила без змiн, проте вiдстрочила його вико-

нання до 1 липня 1971 р.

У протестi заступник Голови Верховного Суду просить

скасувати ухвалу щодо вiдстрочки виконання рiшення

районного суду. Протест пiдлягає задоволенню з таких

пiдстав.

Як зазначено в ухвалi обласного суду, вiдстрочка ви-

конання рiшення суду необхiдна для того, щоб дитина

звикла до батька. Проте вiдповiдно до статей виконання

рiшення може бути вiдстрочено лише при його постанов-

леннi.

Стаття 311 ЦПК, яка встановлює межi повноважень

касацiйної iнстанцiї, не передбачає права вiдстрочки ви-

конання рiшення суду першої iнстанцiї пiд час касацiй-

ного розгляду справи (Практика судiв України в цивiль-

них справах. Ч. 2 / / Бюл. законодавства i юрид. практи-

ки України.- 1995- № 3.- С. 152-253).

Слiд зазначити, що вiдстрочка або розстрочка вико-

нання рiшення може бути здiйснена тiльки судом, який

розглядає справу по першiй iнстанцiї.

427

2'. За наявностi обставин, що ускладнюють виконання

рiшення або роблять його неможливим, державний вико-

навець за власною iнiцiативою або за заявою'сторiн, а та-

кож самi сторони мають право звернутися до суду чи iн-

шого органу, який видав виконавчий документ, iз заявою

про вiдстрочку або розстрочку виконання, а також про

змiну способу i порядку виконання.

Рiшення про вiдстрочку або розстрочку виконання, змi-

ну способу i порядку виконання повинно бути прийнято у

десятиденний строк i може бути оскаржено у встановле-

ному порядку (ст. 33 Закону України вiд 21.04.1999 р.

<Про виконавче провадження>).

Стаття 205. Рiшення про стягнення грошових сум

з юридичних осiб

Суд, постановляючи рiшення про стягнення грошо-

вих сум з державних пiдприємств, установ, органiзацiй,

колгоспiв, iнших кооперативних органiзацiй, їх об'єд-

нань, iнших громадських органiзацiй, зазначає в резо-

лютивнiй частинi рiшення характер грошових сум, що

пiдлягають стягненню, i з якого рахунку вiдповiдача в

банку повинна бути списана присуджена сума.

(Стаття 205 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

№ 1461-10 вiд 23.01.81)

1. Статтю, яка коментується, слiд застосовувати з ура-

хуванням iнших нормативних актiв, зокрема, законiв Укра-

їни вiд 07.02.1991 р. <Про власнiсть>, вiд 27.03.1991 р.

<Про пiдприємства в Українi>.

Вiдповiдно до форм власностi, якi є рiвноправними

(ст. 2 Закону України <Про власнiсть>), можуть дiяти

. такi пiдприємства:

- iндивiдуальне пiдприємство, засноване на особистiй

власностi фiзичної особи та виключно її пращi;

- сiмейне пiдприємство, засноване на власностi та пралi

громадян України - членiв однiєї сiм'ї, якi проживають

разом;

- приватне пiдприємство, засноване на власностi окре-

мого громадянина України, з правом найняття робочої сили;

- колективне пiдприємство, засноване на власностi

трудового колективу пiдприємства, кооперативу, iншого

статутного товариства, громадянської та релiгiйної орга-

нiзацiї;                       '

428

-^ державне комунальне пiдприємство, засноване на

власностi адмiнiстративно-територiальних одиниць;

- державне пiдприємство, засноване на загальнодер-

жавнiй (республiканськiй) власностi;

- спiльне пiдприємство, засноване на базi об'єднання

майна рiзних власникiв (змiшана форма власностi). У

числi засновникiв спiльного пiдприємства вiдповiдно до

законодавства України можуть бути юридичнi особи та

громадяни України, iнших республiк, держав;

- пiдприємство, засноване на власностi юридичних осiб

i громадян iнших держав. Створення таких пiдприємств

регулюється окремим законодавством України (ст. 2

Закону України <Про пiдприємства в Українi>).

Таким чином, суд може постановити рiшення про стя-

гнення грошових сум не тiльки з державних пiдприємств,

установ, органiзацiй, а i з перерахованих вище пiдпри-

ємств i їх об'єднань.

2. Грошовi суми юридичних осiб - це рiзновид май-

на. По своїй природi грошi вiдносяться до родового, замi-

нимого i дiлимого майна. Грошовi суми юридичних осiб

знаходяться в банку на рахунках, кожний з яких має цi-

льове призначення.

Стаття 206. Рiшення про присудження майна або

його вартостi

Суд, присуджуючи майно в натурi, повинен вказати

в рiшеннi вартiсть майна, яку належить стягнути з вiд-

повiдача, якщо при виконаннi рiшення присудженого

майна не буде в наявностi.

1. Судове рiшення повинно бути визначеним, тобто

таким, у якому чiтко вирiшене питання про наявнiсть або

вiдсутнiсть прав i обов'язкiв у сторiн та iнших осiб, якi

беруть участь у справi. Будь-якi сумнiви повиннi бути

усунутi в правовiдносинах мiж сторонами.

Разом з тим вимога визначеностi не виключає можли-

востi винесення факультативних рiшень. Так, згiдно iз

ст. 206 суд, присуджуючи майно в натурi, повинен вказа-

ти вартiсть майна, яку належить стягнути з вiдповiдача

при умовi, якщо при виконаннi рiшення присудженого

майна не буде в наявностi. На можливiсть постановлення

факультативних рiшень вказав Пленум Верховного Суду

України у постановi вiд 29.12.1976 р. № 11 <Про судове

429

рiшення> (Постанови Пленуму Верховного Суду Украї-

ни в цивiльних справах // Бюл. законодавства i юрид.

практики України.- 1999.- № 5.- С. 22).

У п. 7 вказаної постанови зазначено, що в резолютив-

нiй частинi рiшення слiд вказати вартiсть майна, яку на-

лежить стягнути з вiдповiдача, якщо при виконаннi рi-

шення присудженого майна не буде у наявностi.

Стаття 207. Рiшення, що зобов'язує вiдповiдача

виконати певну дiю

Суд, постановляючи рiшення, яким на вiдповiдача

покладається виконання певних дiй, не зв'язаних з пе-

редачею майна або грошових сум, може в тому рiшеннi

вказати, що, коли вiдповiдач не виконає рiшення

протягом встановленого строку, позивач вправi вико-

нати цю дiю за рахунок вiдповiдача, стягнувши з нього

необхiднi витрати. Якщо зазначенi дiї можуть бути ви-

конанi тiльки вiдповiдачем, суд встановлює в рiшеннi

строк, протягом якого рiшення повинно бути виконане.

1. Як i ст. 206, коментована стаття також передбачає

можливiсть винесення факультативних рiшень, якими

вiдповiдач присуджується до звершення певних дiй i яки-

ми встановлюється iнший спосiб виконання у випадку

неможливостi виконання рiшення первiсне передбаченим

способом. У ст. 207 ЦПК зазначено, що суд, постановляю-

чи рiшення, яким на вiдповiдача покладається виконан-

ня певних дiй, не зв'язаних з передачею майна або гро-

шових сум, може в тому рiшеннi вказати, що, коли вiдпо-

вiдач не виконає рiшення протягом встановленого стро-

ку, позивач вправi виконати цю дiю за рахунок вiдповiда-

ча, стягнувши з нього необхiднi витрати (ст. 207 ЦПК).

2. У тому випадку, коли дiї, якi суд зобов'язав вiдповi-

дача виконати, можуть бути здiйсненi тiльки ним, то суд

встановлює в своєму рiшеннi строк, протягом якого рi-

шення повинно бути виконане.

У разi невиконання без поважних причин у встанов-

лений державним виконавцем строк рiшення, що зобо-

в'язує боржника виконати певнi дiї, якi можуть бути ви-

конанi лише боржником, державний виконавець виносить

постанову про накладення штрафу на боржника в розмi-

рi вiд двох до десяти неоподатковуваних мiнiмумiв дохо-

дiв громадян - щодо фiзичних осiб i вiд десяти до два-

430

/ дцяти неоподатковуваних мiнiмумiв громадян - щодо

посадових осiб, та призначає новий строк виконання.

Постанова державного виконавця про накладення

штрафу затверджується начальником вiдповiдного вiддi-

лу Державної виконавчої служби. Постанова про накла-

дення штрафу може бути оскаржена до суду в десятиден-

ний строк.

При повторному невиконаннi рiшення боржником без

поважних причин державний виконавець у тому ж по-

рядку накладає штраф на боржника у подвiйному розмi-

рi. Якщо i в подальшому рiшення боржником не вико-

нується, державний виконавець порушує клопотання пе-

ред судом про кримiнальну вiдповiдальнiсть боржника

вiдповiдно до закону (ст. 87 Закону України <Про вико-

навче провадження> вiд 21.04.1999 р.).

Стаття 208. Рiшення на користь кiлькох

позивачiв або проти кiлькох

вiдповiдачiв

Суд, постановляючи рiшення на користь кiлькох по-

зивачiв або проти кiлькох вiдповiдачiв, повинен

зазначити, в якiй частинi рiшення стосується кожного з

них, або вказати, що вiдповiдальнiсть чи право стяг-

нення є солiдарним.

1. Стаття 208 передбачає особливостi постановлення

рiшень, коли має мiсце процесуальна спiвучасть i об'єд-

нання декiлькох позовних вимог в одному процесi. В тих

випадках, коли позов пред'являється кiлькома позивача-

ми або проти кiлькох вiдповiдачiв, суд повинен постано-

вити тiльки одне рiшення.

2. У резолютивнiй частинi рiшення суд повинен зазна-

чити повнiстю чи частково задоволене позовнi вимоги

позивача i спiвпозивачiв, а в яких вiдмовлено. При солi-

дарностi вимоги кожний iз солiдарних кредиторiв має

право пред'явити боржниковi вимогу в повному обсязi

(ст. 176 ЦК). Про це слiд вказати в резолютивнiй частинi

рiшення.

3. Якщо по справi вiдповiдачами е декiлька осiб, то

в резолютивнiй частинi слiд вказати, якi обов'язки ^10^

кладаються на кожного з спiввiдповiдачiв. Як зазначено

в ст. 176 ЦК, при солiдарному обов'язку боржникiв кре-

дитор вправi вимагати виконання як вiд усiх боржникiв

431

разом, так i вiд кожного з них окремо, причому, як повнi-

стю, так i в частинi боргу. У такому випадку в резолюти-

внiй частинi рiшення суд повинен вказати одне зобов'я-

зання вiдповiдачiв перед позивачем чи позивачами.

Стаття 209. Порядок постановлення рiшення

Суди України постановляють рiшення iм'ям України

негайно пiсля розгляду справи.

Судове рiшення постановляють суддi, якi входять до

складу суду в данiй справi, а при одноособовому розгля-

дi справи - суддею, який розглядав дану справу.

Судове рiшення постановляється бiльшiстю голосiв

(стаття 17 цього Кодексу) при колегiальному розглядi

справи.

У виняткових випадках по особливо складних спра-

вах складання мотивованого рiшення може бути вiд-

кладено на строк не бiльше трьох днiв, але резолютивну

частину рiшення суд повинен оголосити в тому ж

засiданнi, в якому закiнчено розгляд справи. Одночасно

суд оголошує день, в який особи, якi брали участь у

справi, можуть ознайомитись з мотивованим рiшенням.

Резолютивна частина рiшення пiдписується вiдповiдно

всiм складом суду або суддею i приєднується до справи.

(Стаття 209 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законами

№ 2464-12 вiд 17.06.92, № 2857-12 вiд 15.12.92)

1. Суд постановляє судове рiшення iменем України

в нарадчiй кiмнатi пiсля закiнчення судового розгляду.

2. Судове рiшення постановляють суддi, якi входять до

складу суду в данiй справi, а при одноособовому розглядi

справи - суддею, який розглядав дану справу. Згiдно

з принципом безпосередностi суд повинен бути незмiн-

ним у своєму складi вiд початку до закiнчення розгляду

справи по сутi. Тiльки суддi, якi брали участь у дослi-

дженнi обставин справи, можуть постановляти судове рi-

шення. Постановлення рiшення не тими суддями, якi

входили до складу суду, що розглядав справу, є безумов-

ною пiдставою для його скасування (ст. 314 ЦПК).

3. Всi питання, що виникають при розглядi справи,

вирiшуються суддями за бiльшiстю голосiв, а при одно-

особовому розглядi справи - суддею (ст. 17 ЦПК).

4. У пунктi 10 постанови Пленуму Верховного Суду

України вiд 29.12.1976 р. № 11 <Про судове рiшення>

432

зазначено, що складання i проголошення мотивованого

рiшення не в день розгляду справи може мати мiсце лише

у виняткових випадках, коли внаслiдок складностi справи

складання мотивованого рiшення потребує багато часу. Суд

має прийняти мотивоване рiшення i проголосити його в

тому самому засiданнi, в якому закiнчено розгляд справи.

Якщо складання мотивованого рiшення вiдкладаєть-

ся, його резолютивна частина викладається у письмовiй

формi, пiдписується суддею, а при .колегiальному розглядi

справи - всiм судом i вiдразу ж оголошується. У тако-

му випадку разом iз резолютивною викладається також

вступна частина рiшення i цей процесуальний документ

додається до справи (Постанови Пленуму Верховного

Суду України в цивiльних справах // Бюл. законодавст-

ва i юрид. практики України.- 1999.- № 5.- С. 23).

Датою постановлення мотивованого рiшення, як i ого-

лошення резолютивної частини, є день закiнчення роз-

гляду справи. Це пов'язано з тим, що складання мотиво-

ваного рiшення є по сутi оформлення рiшення, прийнято-

го в день закiнчення розгляду справи. Дату закiнчення

пiдготовки мотивованого рiшення з урахуванням того, що

його складання може бути вiдкладено на строк не бiльше

трьох днiв, суд призначає виходячи iз складностi справи.

Одночасно з проголошенням,, резолютивної частини рi-

шення головуючий повiдомляє день, коли особи, якi бе-

руть участь у справi, можуть ознайомитись з мотивова-

ним рiшенням. Про це вказується в протоколi судового

засiдання. Для ознайомлення з мотивованим судовим

рiшенням нове судове засiдання не призначається. Резо-

лютивна частина мотивованого судового рiшення пови-

нна вiдповiдати резолютивнiй частинi рiшення, яке було

оголошено. Будь-якi змiни чи доповнення в резолютив-

нiй частинi мотивованого судового рiшення не допуска-

ються. Обидва процесуальнi документи повиннi бути при-

єднанi до справи.

Стаття 210. Таємниця нарадчої кiмнати

При постановленнi судового рiшення нiхто не має пра-

ва бути присутнiм в нарадчiй кiмнатi, крiм складу суду

в данiй справi.

Суддi не мають права розголошувати мiркувань, що

були висловленi в нарадчiй кiмнатi.            .

433

1. Таємниця нарадчої кiмнати - одна iз гарантiй не-

залежностi суддiв при здiйсненнi правосуддя з цивiльних

справ, яка виключає можливiсть побiчного впливу на них

при вирiшеннi конкретної справи. Згiдно зi ст. 11 Зако-

ну України вiд 15.12.1992 р. <Про статус суддiв> незале-

жнiсть суддiв забезпечується таємницею прийняття су-

дового рiшення i забороною її розголошення.

2. Таємниця нарадчої кiмнати е рiзновидом держав-

ної таємницi. В ст. З Закону України <Про державну та-

ємницю> вiд 21.01.1994 р. зазначено, що його дiя поши-

рюється як на органи законодавчої, виконавчої, так i на

судову владу.

У зв'язку з цим суддя чи суддi не мають права розго-

лошувати свої сумнiви чи позицiї iнших суддiв з питань,

якi обговорювались в нарадчiй кiмнатi при вирiшеннi

цивiльної справи. В пунктi 10 постанови Пленуму Верхо-

вного Суду України вiд 29.12.1976 р. № 11 <Про судове

рiшення> зазначено, що рiшення суду може бути поста-

новлено тiльки суддею або суддями, якi входили до скла-

ДУ суду в данiй справi, при суворому додержаннi таємни-

цi нарадчої кiмнати. (Постанови Пленуму Верховного

Суду України в цивiльних справах / /Бюл. законодавства

i юрид. практики України.- 1999.- № 5.- С. 23).

Стаття 211. Викладення рiшення

Постановлене рiшення викладається в письмовiй фо-

рмi головуючим або одним з суддiв при колегiальному

розглядi справи i пiдписується всiм складом суду, який

бере участь у постановленнi рiшення.

Поправки в рiшеннi повиннi бути застереженi перед

пiдписом суддiв.

(Стаття 211 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом

№ 2464-12 вiд 17.06.92)

1. Рiшення суду має бути оформлене у виглядi письмо-

вого документа. Вiдповiдно до цiєї статтi постановлене

рiшення викладається в письмовiй формi головуючим або

одним з суддiв при колегiальному розглядi справи i пiд-

писується всiм складом суду, який бере участь у поста-

новленнi рiшення.

2. Рiшення як процесуальний документ повинно вiд-

повiдати визначеному законом змiсту, тобто обов'язково

мати вступну, мотивувальну i резолютивну частини, а

також бути викладеним у послiдовностi, встановленiй

434

ст. 203 ЦПК. Воно має пiдписуватися всiм складом суду,

який брав участь у його постановленнi, навiть i в тих

випадках, коли один iз суддiв не погоджується з рiшен-

ням бiльшостi i висловлює окрему думку. Якщо в

меншостi залишився головуючий, то вiн також пiдписує

-рiшення i приймає участь у його складаннi.

3. Виправити помилки, якi були допущенi при викла-

деннi рiшення, можна в нарадчiй кiмнатi до його прого-

лошення. При цьому, якщо пропущене одне слово чи ре-

чення, то застереження повинно мати приблизно такий

текст: <Записаному (вказується слово чи речення) вiрити>.

Якщо ж виправлення були внесенi пiсля того, як рiшен-

ня пiдписане, то всi застереження слiд робити нижче

пiдписiв суддiв, i все рiшення пiдписується ще раз. При

цьому будь-яка неточнiсть в рiшеннi, яка потребує випра-

влення, повинна бути перекреслена таким чином, щоб

можна було прочитати ранiш написане, а також те, що

знову написано (слово, речення, цифра). /

Недотримання цих правил спричиняє скасування су-

дового рiшення.

Наприклад, у липнi 1970 р. Б. пред'явив у судi позов

до Ч. про визнання самостiйного права на жилу площу

i вселення. Позивач вказував, що з 1963 р. перебуває

у зареєстрованому шлюбi з вiдповiдачкою, вiд якого в

1965 р. народився син. У 1969 р. за мiсцем роботи Ч. їх

сiм'ї надано двокiмнатну квартиру. З 8 березня 1970 р.

вiдповiдачка перешкоджає йому проживати в нiй.

Рiшенням народного суду Залiзничного району м. Ки-

єва вiд 11 сiчня 1971 р. позов задоволене. Судова колегiя

Київського обласного суду ухвалою вiд 4 лютого 1971 р.

залишила рiшення без змiни.

Голова Верховного Суду у протестi просить скасувати

зазначенi рiшення та надiслати справу на новий розгляд.

Протест пiдлягає задоволенню з таких пiдстав. Як ви-

дно з приєднаної до скарги в порядку нагляду фотокопiї

судового рiшення, на пiдтвердження права позивача на

спiрну жилу площу суд послався на показання свiдкiв С.,

Б., К. i Ш. В рiшеннi суду є також посилання на свiдка Л.

Проте нi Ш., нi Л. як свiдки судом не допитувались, i по-

силання в рiшеннi на їх показання не вiдповiдають

фактичним обставинам справи.

Пiсля одержання вiд Ч. касацiйної скарги, де зверта-

лася увага на допущену народним судом помилку, прi-

звища Ш. i Л. у текстi рiшення витерто.

Таким чином, виправлення в рiшеннi зроблено вже

пiсля його оголошення i з порушенням ст.211 ЩiК, вiд-

повiдно до якої виправлення в рiшеннi повиннi бути за-

стереженi перед пiдписом суддiв.

Допущене судом порушення було вiдомо касацiйнiй

iнстанцiї, але остання залишила рiшення без змiни, обме-

жившись посиланням на те, що це порушення не вплину-

ло на правильнiсть вирiшення справи по сутi. Такий ви-

сновок не можна визнати правильним.

На пiдставi наведеного судова колегiя ухвалила про-

тест Голови Верховного-Суду задовольнити. Рiшення суду

Залiзничного району м. Києва скасувати, а справу надi-

слати на новий розгляд до суду в iншому складi суддiв.

(Практика судiв України в цивiльних справах / / Бюл.

законодавства i юрид. практики України.- 1995.-

№ 3.- С. 248, 249).

Стаття 212. Проголошення рiшення

Постановлене судове ^рiшення проголошується при-

людно, крiм рiшень про усиновлення дiтей громадянами

України, що оголошуються лише особам, якi беруть

участь у розглядi справи. Головуючий роз'яснює змiст

рiшення, порядок i строк його оскарження.

(Стаття 212 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

№ 1461-10 вiд 23.01.81; Законом № 329/96-ВР вiд 12.07.96)

1. Пiсля постановлення судового рiшення, суд виходить

з нарадчої кiмнати i прилюдно проголошує його. Виходячи

з конституцiйного принципу гласностi цивiльного процесу,

рiшення суду проголошується прилюдно у всiх випадках,

навiть тодi, коли справа розглядалась у закритому засiданнi

(ст. 10 ЦПК).

Згiдно зi ст. 112 КпШС таємниця усиновлення охоро-

няється законом. В зв'язку з цим рiшення суду про уси-

новлення дiтей громадянами України, з метою збережен-

ня таємницi усиновлення, оголошуються лише особам, якi

беруть участь у розглядi справи.

2. Дiя ст. 112 КпШС про таємницю усиновлення не

поширюється на випадки усиновлення дiтей iноземними

громадянами, а тому рiшення суду по таких справах по-

винно проголошуватись прилюдно.         '

3. Рiшення суду проголошується суддею, пiсля чого вiн

в залi судового засiдання роз'яснює змiст рiшення, поря-

док i строк його оскарження (ст.ст. 289, 291 ЦПК).

436                   '

Якщо рiшення не пiдлягають оскарженню в касацiй-

ному порядку (ст. 290 ЦПК), то головуючий про це також

роз'яснює.

Стаття 213. Виправлення описок i явних

арифметичних помилок в рiшеннi

Пiсля проголошення рiшення суд, який постановив

його, не вправi сам скасувати або змiнити це рiшення.

Суд може з власної iнiцiативи або за заявою осiб, якi

беруть участь у справi, виправити допущенi в рiшеннi

описки чи явнi арифметичнi помилки. Питання про вне-

сення виправлень вирiшується в судовому засiданнi. Осо-

би, якi беруть участь у справi, повiдомляються про час

i мiсце засiдання, проте їх неявка не перешкоджає роз-

глядовi питання про внесення виправлень.

На ухвалу суду про внесення виправлень у рiшеннi

може бути подана скарга або внесено окреме подання.

(Стаття 213 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

№ 1461-10 вiд 23.01.81; Законом № 2857-12 вiд 15.12.92)

1. Кожне рiшення повинно бути точним. Точнiсть, як

вимога до судового рiшення, полягає у безпомилковому

викладеннi змiсту судового рiшення, а також здiйсненнi

безпомилкових пiдрахункiв (Цивiльне процесуальне право

України i Заред В.В. Комарова.- Харкiв. 1999.- С. 296).

При порушеннi цiєї вимоги суд, який постановив рiшен-

ня не вправi сам скасувати або змiнити його. Допущенi

недолiки, як правило, виправляються вищестоящим су-

дом. Проте лише у виключних випадках закон допускає

можливiсть виправлення недолiкiв рiшення тим судом,

який постановив його.

2. Виправлення описок i явних арифметичних поми-

лок у рiшеннi стосується тих випадкiв, коли такi помил-

[,( ки виявились пiсля постановляння i проголошення

рiшення. Описка - це випадкова граматична помилка,

що тягне за собою неточний виклад змiсту рiшення чи

перекручення його сутi. Явна арифметична помилка -

це помилка в пiдрахунках (арифметичних дiях).

Якщо такi недолiки судового рiшення будуть виявле-

нi пiсля проголошення рiшення, то суд може їх виправи-

ти як за власною iнiцiативою, так i за заявою осiб, якi

беруть участь у справi.

Закон не мiстить нiяких обмежень вiдносно строкiв

для здiйснення дiй по виправленню судового рiшення.

437

Проте слiд виходити з того, що при цьому дiють загальнi

строки виконавчої давностi (три роки). Питання про вне-

сення виправлень вирiшується у вiдкритому судовому

засiданнi. Особи, якi беруть участь у справi, повiдомля-

ються про час i мiсце проведення засiдання. Їх неявка не

перешкоджає розглядовi питання про внесення виправ-

лень.

3. Ухвала про внесення виправлень в судове рiшення

постановляється в нарадчiй кiмнатi тим складом суду,

який розглядав справу. Ухвала оформляється як окре-

мий процесуальний документ, додається до справи i з цього

часу е складовою частиною судового рiшення.

На ухвалу суду про внесення виправлень у рiшеннi

може бути подана скарга або внесено окреме подання.

Стаття 214. Додаткове рiшення

Суд, що постановив рiшення, може за заявою осiб,

якi беруть участь у справi, чи з власної iнiцiативи по-

становити додаткове рiшення у випадках:

1) якщо вiдносно якої-небудь позовної вимоги, з при-

воду якої сторони подавали докази i давали пояснення,

не постановлено рiшення;

2) якщо суд, розв'язавши питання про право, не зя-

значив точно розмiру присудженого стягнення або якi

дiї треба виконати;

3) якщо суд не вказав про негайне виконання рiшення

у випадках, передбачених статтею 217 цього Кодексу;

4) якщо. судом не вирiшено питання про судовi ви-

трати.

Питання про постановлення додаткового рiшення

може бути-порушене на протязi десяти днiв з дня поста-

новлення рiшення.

Суд постановляє додаткове рiшення пiсля розгляду-

питання в судовому засiданнi з викликом сторiн.

На додаткове рiшення може бути подано скаргу, вне-

* сене касацiйне подання протягом десяти днiв з дня його

постановлення.

На ухвалу суду про вiдмову постановити додаткове

рiшення може бути подана скарга або внесено окреме

подання.

(Стаття 214 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом

№ 2857-12 вiд 15.12.92)

438

1. Судове рiшення крiм законностi, обгрунтованостi,

ясностi, точностi повинно бути повним. Повнота судового

рiшення означає, що в судовому рiшеннi мають бути вирi-

шенi всi заявленi вимоги, вказано їх розмiр, а також вирi-

шене питання про негайне виконання i судовi витрати.

Додаткове рiшення - засiб усунення його неповноти.

Додаткове рiшення - це такий акт правосуддя, яким

усуваються недолiки судового рiшення, пов'язанi з пору-"

шенням вимог його повноти.

2. Згiдно зi ст. 214 ЦПК додаткове рiшення постанов-

ляється тодi, коли суд не вирiшив усi заявленi вимоги у

справi або не розв'язав окремi процесуальнi питання, пе-

редбаченi законом.

Перелiк пiдстав для постановлення додаткового рiшен-

ня розширеному тлумаченню не пiдлягає.

При порушеннi питання про постановлення додатко-

вого рiшення з iнших пiдстав, зазначено в п. 12 постано-

ви Пленуму Верховного Суду України вiд 29.12.1976 р.

№ 11 <Прб судове рiшення>, суд .ухвалою вiдмовляє в його

постановленнi (Постанови Пленуму Верховного Суду

України в цивiльних справах / / Бюл. законодавства i

юрид. практики України.- 1999.- Л° 5.- С. 23).

На практицi iнколи суди постановляють додаткове рi-

шення, коли для цього немає пiдстав.

Так, у травнi 1991 р. Свiський лiсгоспзаг Сумської

областi пред'явив позов до Б. про зобов'язання передати

жилий будинок. У позовi зазначалось, що 26 вересня 1990

р. мiж сторонами було укладено договiр купiвлi-продажу

будинку, ця угода була нотарiально оформлена. Вiдповiдач

не звiльняє i не передає позивачу проданого будинку. По-

силаючись на такi обставини, позивач просив позов задо-

вольнити. Р., якому позивач надавав спiрний будинок для

проживання, пред'явив позов до Б. про виселення.

По цiй справi Ямпiльським районним судом було

постановлене рiшення i додаткове рiшення про виселен-

ня вiдповiдачiв з жилого будинку.

.Скасовуючи всi рiшення, по справi, президiя Сумського

обласного суду вказала на таке.

Вiдповiдно до п. 1 ст. 214 ЦПК додаткове до винесено-

го рiшення суд може постановити за умови, якщо вiднос-

но якої-небудь позовної вимоги сторони подавали докази

i давали пояснення.

iз матерiалiв справи вбачається, що Р. з приводу свого

позову про виселення вiдповiдачiв пояснень в судовому

439

засiданнi не давав (як i не робили цього вiдповiдачi), дока-

зи стосовно цього позову судом не дослiджувались, не

з'ясовано, чи вправi Р. пред'явити такий позов (Прак-

тика судiв України в цивiльних справах / / Бюл. зако-

нодавства i юрид. практики України.- 1995.- № 3.-

С. 239-241).

3. Питання про постановлення додаткового рiшення

може бути порушене особами, якi беруть участь у справi,

чи з власної iнiцiативи суду протягом десяти днiв з дня

постановлення рiшення. Заява, яку подано пiсля закiн-

чення цього строку, залишається без розгляду в разi вiдсу-

тностi клопотання про поновлення пропущеного строку

або коли це клопотання залишено без задоволення у зв'язку

з пропуском десятиденного строку без поважних причин.

Наприклад, Одеський обласний суд рiшенням вiд

16 сiчня 1997 р. поновив В. на роботi як працiвника Са-

вранського районного вiддiлення соцiальної допомоги

одиноким та непрацездатним громадянам i стягнув на

її користь заробiтну плату за час вимушеного прогулу.

В частинi позову щодо вiдшкодування шкоди та стягнення

витрат на транспорт В. вiдмовлено. Рiшення суду набра-

ло законної сили 27 сiчня 1997 р.

Представник позивачки Л. звернувся iз заявою про

поновлення процесуального строку, передбаченого законом,

для порушення питання щодо постановлення додатково-

го рiшення, посилаючись на те, що цей строк було

пропущено з поважних причин.

Одеський обласний суд ухвалою вiд 9 червня 1997 р.

вiдмовив Л. у поновленнi зазначеного строку, а його за-

яву про постановлення додаткового рiшення залишив без

розгляду.

Не погоджуючись iз ухвалою, Л. подав на неї скаргу,

в якiй просив поновити строк для постановлення додат-

кового рiшення> вважаючи, що причини, з яких вiн вчасно

не звернувся до суду, були поважними.

Судова колегiя в цивiльних справах Верховного Суду

України визнала, що скарга задоволенню не пiдлягає з

таких пiдстав.

Вiдповiдно до ст. 214 ЦПК суд, що постановив рiшення,

може за заявою осiб, якi беруть участь у справi, чи з власної

iнiцiативи постановити додаткове рiшення. Питання про

постановлення додаткового рiшення може бути порушене

протягом десяти днiв з дня постановлення рiшення.

440    -

Як випливає з матерiалiв справи, рiшення було постано-

влено 16 сiчня 1997 р. Л. звернувся до суду iз заявою про

винесення додаткового рiшення лише 19 квiтня 1997 р.

Суд першої iнстанцiї згiдно зi ст. 89 ЦПК дослiдив

причини пропуску строку й обгрунтовано дiйшов виснов-

ку про те, що пiдстав для його поновлення немає, тому,

керуючись положеннями ст. 85 ЦПК, залишив заяву без

розгляду.

Ухвала Одеського обласного суду вiдповiдає вимогам

закону та зiбраним у справi матерiалам. Пiдстав для її'

скасування не встановлено. З урахуванням цього судова

колегiя в цивiльних справах Верховного. Суду України

залишила зазначену ухвалу без змiни, а скаргу Л. - без

задоволення (Рiшення Верховного Суду України: Щорiч-

ник.- Київ, 1998.- С. 64, 65).

Суд постановляє додаткове рiшення пiсля розгляду

питання в судовому засiданнi з викликом сторiн. Суд не

може додатковим рiшенням змiнити змiст рiшення або

вирiшити новi питання, якi не були дослiдженi в судово-

му засiданнi. В тих випадках, коли порушується питання

про постановлення додаткового судового рiшення з пiд-

став, якi не значаться в ст. 214 ЦПК, суд повинен поста-

новити ухвалу про вiдмову в цьому.

4. Додаткове рiшення може бути оскаржене в касацiй-

ному порядку протягом десяти днiв з дня його постанов-

лення.

Якщо на рiшення подана касацiйна скарга (подання) i

поряд з цим порушено питання про постановлення додат-

кового-рiшення, зазначеного в п.12 постанови Пленуму

Верховного Суду України вiд 29.12.1976 р. <Про судове

рiшення>, суд повинен спочатку вирiшити питання про

додаткове рiшення, а потiм направити справу для розгля-

ду в касацiйнiй iнстанцiї (Постанови Пленуму Верховно-

го Суду України в цивiльних справах / / Бюл. законодав-

ства i юрид. практики України.- 1999.- № 5.- С. 24).

На ухвалу суду про вiдмову постановити додаткове

рiшення може бути подана скарга або внесено окреме

подання.

Стаття 215. Роз'яснення рiшення

В разi, коли рiшення є неясним, суд, який вирiшив

справу, на прохання осiб, якi брали участь у справi, а та-

кож державного виконавця, роз'яснює своє рiшення, не

. 441

змiнюючи при цьому його змiсту. Подача заяви про

роз'яснення рiшення допускається, якщо воно ще не

виконане або не закiнчився строк, протягом якого

рiшення може бути пред'явлене до примусового вико-

нання.

Питання про роз'яснення рiшення розглядається су-

дом у десятиденний строк з викликом сторiн, проте не-

явка їх не перешкоджає розглядовi питання про роз'яс-

нення рiшення. На ухвалу суду або суддi про роз'яснен-

ня рiшення може бути подано скаргу, внесено окреме

подання.

(Стаття 21-5 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законами

№ 2857-12 вiд 15.12.92, № 2056-iii вiд 19.10.2000)

1. Рiшення суду повинно бути ясним. Згiдно з вимо-

гою ясностi в рiшеннi суд повинен вказати повну i прави-

льну назву сторiн та iнших осiб, якi беруть участь у спра-

вi, чiтко сформулювати своє судження вiдносно їх прав

i обов'язкiв з тим, щоб рiшення було належним чином

виконане (Цивiльне процесуальне право України / За ред.

В.В. Комарова.- Харкiв, 1999- С. 295. 296).

Роз'яснення рiшення - засiб усунення його недолi-

кiв. Роз'яснення судового рiшення - це уточнення i бiльш

ясний виклад дiйсного змiсту рiшення. Згiдно зi ст. 215

ЦПК пiдставою роз'яснення рiшення є його неяснiсть.

Неясним є рiшення, в якому не вказано повну або пра-

вильну назву сторони чи третьої особи. Рiшення потребує

роз'яснення i тодi, коли виникають новi обставини, якi не

мають впливу на його суть, але чинять опiр його виконан-

ню (правонаступництво, змiна розмiру присуджених алi-

ментiв, стягнення на двох чи бiльше дiтей пiсля досяг-

нення одним з них повнолiття, змiна особи, яка повинна

отримувати алiменти, тощо).

Приводом до роз'яснення рiшення е утруднення чи

неможливiсть його виконання. В зв'язку з цим, як пра-

вило, роз'яснюється резолютивна частина судового

рiшення, але може бути роз'яснена i мотивувальна. Необхiд-

нiсть у цьому виникає для пiдтвердження преюдицiальне

встановленого факту чи правовiдносин, визнаних судовим

рiшенням, що набрало законної сили.

Судова практика свiдчить про те, що суди iнколи пiд

виглядом роз'яснення рiшення змiнюють ранiше поста-

новлене рiшення.

442   -

Наприклад, рiшенням судової колегiї в цивiльних

справах Луганського обласного суду подiлено жилий

будинок мiж колишнiм подружжям Т. i видiлено в натурi

Н.Т. 62/100 частини будинку iз зазначенням конкретних

примiщень, а В.Т. - 38/100 частини також iз зазначенням

конкретних примiщень з покладенням на нього обов'язку

по обладнанню окремого входу.

У жовтнi 1990 р. В.Т. звернулася до суду, який поста-

новив рiшення, iз заявою про роз'яснення, кому iз сторiн

за рiшенням належить залiзобетонна плита, укладена

мiж першим та другим поверхами, як вони мають кори-

стуватися нею i горищем, а також, хто має обладнати пе-

регородку.

Ухвалою судової колегiї в цивiльних справах Лугансь-

кого обласного суду в порядку ст. 215 ЦПК роз'яснено

рiшення i зазначено, що залiзобетонна плита є належнiстю

вхiдного ганку сiней котельнi, яка видiлена Н.Т. У рештi

заява В.Т. залишена без задоволення.

Судова колегiя в цивiльних справах Верховного Суду

України вказала, що згiдно зi ст. 215 ЦПК суд може роз'яс-

нити своє рiшення, не змiнюючи при цьому його змiсту, у

разi, коли воно є неясним або розумiння його викликає

труднощi. Судова колегiя обласного суду при розглядi

справи по сутi у рiшеннi з приводу зазначеної залiзобетон-

ної плити нiчого не вказала. Питання про вiднесення її як

конструктивного елемента до тiєї чи iншої частини будинку

виявилося технiчно складним i згiдно зi ст. 57 ЦПК могло

бути вирiшене на пiдставi висновку експерта.

Однак судова колегiя обласного суду дiйшла висновку

про те, що плита є належнiстю вхiдного ганку сiней коте-

льнi. За таких обставин i при вiдсутностi вiдповiдних даних

ухвала судової колегiї пiдлягає скасуванню з направлен-

ням заяви про роз'яснення рiшення на новий розгляд

(Практика судiв України в цивiльних справах / / Бюл.

законодавства i юрид. практики України.- 1995.-

№ 3- С. 249, 250).

2. Роз'яснення рiшення провадиться судом за заявою

осiб, якi беруть участь у справi, а також державного вико-

навця. Суд зобов'язаний розглянути заяву державного

виконавця в десятиденний строк з дня її надходження

i при необхiдностi дати вiдповiдне роз'яснення рiшення,

не змiнюючи його змiсту (ст. 28 Закону України <Про

виконавче провадження>),

443

Подача заяви про- роз'яснення рiшення допускається,

якщо воно ще не виконане або не закiнчився строк, про-

тягом якого рiшення може бути пред'явлене до примусо-

вого виконання.

Згiдно зi ст. 21 Закону України вiд 21.04.1999 р. <Про

виконавче провадження> рiшення суду можуть бути

пред'явленi до виконання протягом трьох рокiв, а рiшен-

ня про стягнення перiодичних платежiв (у справах про

стягнення алiментiв, про вiдшкодування шкоди, заподiя-

ної калiцтвом чи iншим ушкодженням здоров'я, втра-

тою годувальника тощо) можуть' бути пред'явленi для

виконання протягом усього перiоду, на який присудженi

платежi. Якщо рiшення виконано частково, то роз'яснен-

ня повинно торкатися тiєї частини, яка не виконувалася,

але за умови, що строк для пред'явлення рiшення до

виконання ще не закiнчився.

Заява про роз'яснення рiшення, подана пiсля закiн-

чення строку для його примусового виконання, залиша-

ється без розгляду.

Питання про роз'яснення рiшення розглядається су-

дом у десятиденний строк з викликом сторiн, проте не-

явка їх не перешкоджає розгляду питання про роз'яснен-

ня рiшення.

Роз'яснення судового рiшення оформляється ухвалою,

яка може бути оскаржена. Вона повинна розглядатися

як складова частина судового рiшення.

Стаття 216. Видача копiй рiшень сторонам та

третiм особам

Сторонам та третiм особам, притягнутим до участi в

справi, якi фактично не були присутнiми в судовому

засiданнi при розглядi справи, суд надсилає копiї рi-

шення i ухвал про зупинення чи закриття справи або

залишення заяви без розгляду протягом п'яти днiв з

дня їх оголошення.

(Стаття 216 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

М 1461-10 вiд 23.01.81)

1. Коли справа розглядалась у вiдсутностi сторiн чи

третiх осiб, суд зобов'язаний надсилати їм копiї постано-

влених по справi рiшень i ухвал про зупинення чи за-

криття справи, або залишення заяви без розгляду.

Копiї рiшень чи ухвал повиннi бути надiсланi сторо-

нам i третiм особам протягом п'яти днiв з дня їх прого-

лошення.

444

2. У випадках, передбачених п.п. 1, 2 ст. 221, п. 2ст.

229 ЦПК, копiї ухвал направляються правонаступникам

громадян чи юридичних осiб, якi беруть участь у справi.

Якщо справа закривається провадженням по п. 8 ст.

227 ЦПК, копiя ухвали направляється спадкоємцям осо-

би, яка вмерла.

Згiдно з п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду

України вiд 29.12.1976 р. №.11 <Про судове рiшення>

передбачений ст. 216 ЦПК обов'язок суду надсилати ко-

пiю рiшення або ухвали стосується як позовного так i iнших

видiв провадження. В останньому випадку копiю рiшення

слiд надсилати заявниковi або заiнтересованiй особi, за

вiдсутностi якої розглянуто справу (Постанови Пленуму

Верховного Суду України в цивiльних справах / / Бюл.

законодавства i юрид. практики. України.- 1999.-

Л5 5.- С. 24).