Д

давать на поруки в статье давати на поруки у статті — віддавати біглих на поруки із зобов'язанням видавати їх владі за першою вимогою.

данная дана (ім., ж., одн.) — дарча.

дарохранительница (ковчег) скарбниця (ім., ж., одн.) — (1) скринька в церкві для зберігання святих дарів (наприклад, тіла та крові Господніх); (2) сховище для ковчега.

да судне его продати та судне його продати — (1) стягнення мита (прибутків); (2) витрати на користь судді.

даточные даточні (ім., мн.) — ратники, яких примусово набирали з підлеглих станів (верств), переважно із селян.

даточные люди даточні люди — люди, поставлені на військову служ­бу тяглим населенням (монастирями, поміщиками, вотчинника­ми).

Дафан, Авирон Дафан, Авірон — біблейські персонажі.

дача дача (ім., ж., одн.) — (1) реальний наділ маєткового володіння; (2) видача позики грошима або натурою.

двема приставом двема приставом — двом приставам — княжому і міському.

двема третником двема третніком — двом третникам, підлеглим тре­тьому, більшому, старшому наміснику.

дворецкий дворецький (ім., чол., одн.) — (1) управляючий велико­княжим господарством; (2) старший слуга в панському маєтку.

дворник двірник (ім., чол., одн.) — (1) довірена людина боярина, дворянина або іншого феодала, яка мешкала у міській квартирі свого господаря й займалася ремеслом або торгівлею; (2) брам-ник; (3) посадова особа, яку викликали в суд від імені князя;

16

(4) княжий слуга (вільний або холоп), який виконував різні гос­подарські й адміністративні обов'язки.

дворовые места дворові місця — територія, що відводилася для об­лаштування дворів.

дворский двірський (ім., чол., одн.) — (1) посадова особа, приватний урядовець князя у Київській Русі, завідував княжим двором, а в XIII-XIV ст. його компетенція поширилася на публічну адміні­страцію та судівництво; (2) представник княжої адміністрації на поміщицьких землях.

дворцовая печать палацова печатка — особлива печатка, що стави­лась на документах, які стосувалися відомства "великого палацу".

дворяне московские дворяни московські — особливий чин дворян, приписаних до Москви, на відміну від дворян міських.

дворянин дворянин (ім., чол., одн.) — (1) княжий слуга (вільний або холоп), який виконував різні господарські чи адміністративні обов'язки; (2) особа, яка викликалася в суд від імені князя.

дворяном дворяном — дворові слуги намісника.

дедичи дідичі (ім., чол., одн.) — можливо, одна з назв особисто вільних селян-общинників, які мали право успадкування майна та справи батька і діда.

декларация декларація (ім., ж., одн.) — (1) офіційна заява з того чи іншого приводу; (2) урочисте проголошення урядом, політичною партією, з'їздом міжнародною або громадською організацією, що доводять до загального відома програмний акт, важливу міжна­родну подію, закон; (3) документ, в якому викладені певні цілі, положення; (4) назва деяких офіційних документів, що подають окремі дані.

дела нет справи немає — втрачає право.

дело сенатское то то справа сенатська — справа, що належить до компетенції сенату.

державец державець (ім., чол., одн.) — (1) володар, який має права монарха; (2) той, хто користується ранговими землями, поміщик;

(3)           управитель, місцевий начальник.

десница десниця (ім., ж., одн.) — (1) права рука; (2) символ божої влади, могутності, покровительства; (3) правий бік чогось;

(4)           символ істинності, правдивості, справедливості; (5) предмет

радощів, задоволення.

17

десятина десятина (ім., ж., одн.) — (1) одна десята частина чого-небудь; (2) той, хто десятий за ліком; (3) вид дару, данини або податку; (4) право на збір десятини; (5) одна десята частина доходів, яку спла­чувало, переважно на користь церкви, залежне населення в епоху феодалізму в різних країнах; (6) стара російська одиниця земельної площі, яка дорівнює 109 га; (7) 2400 квадратних сажнів.

десятинна форма десятинна форма — форма забезпечення церковної організації у вигляді данини княжих витрат, судових і торговель­них мит.

десятинник десятинник (ім., чол., одн.) — збирач данини (податку).

десятник десятник (ім., чол., одн.) — особа, у віданні якої знаходить­ся десять чоловік.

десятословие десятислів'я (ім., ср., одн.) — десять заповідей Мойсее­вих.

десять рублей десять карбованців — грошова сума, що, за Руської Правди, дорівнювала 40 гривням.

джентри джентрі (ім., чол., мн.) — середнє й дрібне дворянство в Англії XVI-XVII ст., яке змогло пристосуватися до розвитку ка­піталізму й було головним союзником буржуазії в Англійській буржуазній революції XVII ст.

дивнего зверя распыхахуся небаченого звіра роспиха — розізлитися, немов дикий лісовий звір.

дидыч дідич (ім., чол., одн.) — спадкоємець по дідівській лінії; (2) по­міщик, великий землевласник; (3) можливо, одна з назв вільного се-лянина-общинника, який мав право успадкування майна і справи.

Дикое поле Дике поле — (1) традиційна назва причорноморських степів у XVI-XVII ст., незораний степ; (2) історична назва тери­торії між Доном, верхньою Окою та лівими притоками Десни й Дніпра, що відокремлювали Україну від Кримського ханства.

директор домоводства (экономии) директор домоводства (економії) — чиновник, який головував на території губернії селянами, відіб­раними в церкви (вони належали до економій).

дискос дискос (ім., чол., одн.) — блюдо, що використовується у пра­вославному богослужінні під час літургії, на нього кладеться відокремлена від просфори частина, що символізує святого агнця.

дни грации дні грації — час відстрочки плати боргу за векселем, що вимірювався у днях.

18

добрые люди добрі люди — у давнину верства заможного населен­ня, впливові, надійні міщани.

довотчик довотчик (ім., чол., одн.) — представник намісника або во­лостеля, який відав слідством чи судом.

дозде дозде (присл.) — до цих пір, до сьогодні, тут, на цьому місці, зараз.

дозорные книги дозорні книги — книги, які складалися спеціальни­ми особами (дозорниками) під час оцінки майна, що підлягало оподаткуванню, але з урахуванням обставин, які могли надати пільги платнику податків; у книги також вносили поправки до складених раніше описів місцевості.

доказательство (судебное) доказ (судовий) (ім., чол., одн.) — (1) не­заперечне твердження або фактор, що підтвержує істинність (хибність) чого-небудь; (2) підтвердження; (3) предмет або обста­вина, які свідчать (заперечують) провину, участь у злочині; (4) ре­човий доказ, пов'язаний зі злочином предмет, який дає мож­ливість розкрити його.

доклад доклад, доповідь, повідомлення (ім., чол., одн.) — перенесен­ня справи до вищої судової інстанції у зв'язку з її складністю, відсутністю або нечіткістю закону.

докладной список докладний список (договірний) — протокол судо­вого засідання.

докладник докладник (ім., чол., одн.) — суддя вищої інстанції.

докончание (ім., ср., одн.) — договір, угода.

долик долік (ім., чол., одн.) — доказ.

долони долоні (ім., ж., мн.) — те, чим загрібають жар з печі.

дом дім (ім., чол., одн.) — майно, головним чином рухоме, на відміну від слова "двор", як рухоме, так і нерухоме майно.

домовные люди домовні люди — особи, які відбувають покарання в церковному будинку.

донос донос (ім., чол., одн.) — таємно надані відомості (переважно керівним особам) із звинуваченням кого-небудь.

доправить доправити (дієсл.) — (1) стягти; (2) доставити; (3) прово­дити, спрямувати; (4) поправити.

допросные речи за их руками допросні слова за їх руками — підпи­саний протокол допиту.

19

дорник дорник (ім., чол., одн.) — печатка, за допомогою якої зобра­жують хрест на просфорах.

до своего живота до свого живота — до кінця свого життя.

доска (дъекта) дошка (ім., ж., одн.) — (1) напис, письмовий акт; (2) примітивний юридичний документ.

доску положит покладе дошку — представити як доказ письмовий документ.

досочиться досочитися (дієсл.) — (1) вислідити; (2) знайти, дошука­тися.

досталь досталь (присл.) — решта; те, що залишилося.

достойна достойна (присл.) — гідна, така, як треба, як слід.

до такова ж дни до такого ж дня — протягом тижня.

до тех мест до тих місць — до тих пір.

друзе друзе (прикм.) — інший, наступний.

дрягиль дрягіль (ім., чол., одн.) — крючник, вантажник.

дума дума (ім., ж., одн.) — (1) рада, нарада; (2) дума, намір; (3) пред­ставницький орган центрального чи місцевого управління у царській Росії; (4) жанр ліро-епічних творів козацької доби.

духовная духовна (ім., ж., одн.) —духівниця, заповіт про спадщину.

дчи дщи (ім., ж., одн.) — (1) дочка, особа жіночої статі щодо своїх батьків; (2) хрещена дочка; (3) особа жіночої статі щодо старшо­го за віком і за соціальним становищем.

дьяк дяк (ім., чол., одн.) — (1) служитель православної церкви, який не має чину священика, а допомагає йому під час богослужіння; (2) псаломщик; (3) посадова особа в Київській Русі, переписувач княжої канцелярії; (4) у Росії XV-XVII ст. значний урядовець; (5) див. архідиякон.

дьякон диякон (ім., чол., одн.) — церковний служитель нижчого рівня священства, помічник священика під час богослужіння.

дьячок дячок (ім., чол., одн.) — мається на увазі писар, переписувач.

20