Кінаш Ю. Адміністративно-запобіжні заходи у сфері забезпечення безпеки у вугільних шахтах ад'юнкт Донецького інституту внутрішніх справ МЕС України

У відповідності зі ст. 43 Конституції України до соціальних прав включене право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці. Однак останнім часом вимоги по охороні праці часто не дотримуються підприємствами різних форм власності, що використовують працю найманих працівників. Це пояснюється насамперед важким економічним становищем держави, а також іншими об'єктивними і суб'єктивними причинами, що полягають у зношенні основних виробничих фондів, відсутності заінтересованості власників у поліпшенні умов і безпеки праці, некомпетентності більшості персоналу у питаннях охорони праці, низькою трудовою і технологічною дисципліною, у недостатній ролі органів нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю й охорону праці.

Основною метою державної соціальної політики в галузі охорони праці є істотне зниження рівня виробничого травматизму і професійних захворювань, для чого передбачається підготовка проектів законів про безпеку промислової продукції, про внесення змін до Закону України «Про охорону праці», про державний нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю й охорону праці; розроблення і забезпечення виконання ряду державних і національних програм у цій галузі; розроблення і реалізація довгострокової програми перегляду національного законодавства про охорону праці з урахуванням вимог конвенцій МОП і директив ЄС; удосконалювання мережі центрів по експертизі і діагностиці продукції і підвищення рівня професійної підготовки експертів і державних інспекторів охорони праці[1].

Низькому рівню дисципліни праці і порушенням Правил безпеки багато в чому сприяє відсутність чинного законодавства по притягненню до відповідальності винних за допущені аварії і порушення техніки безпеки. У прийнятому Гірничому законі закладені правові основи, що забезпечують безпеку гірничих робіт, який треба вивчити і правильно ним користуватися при усуненні недоліків у вирішенні питань охорони праці[2]. Особливо значну матеріальну і соціальну втрату заподіюють аварії, нещасні випадки з тяжкими наслідками, професійний травматизм і професійні захворювання. Пояснюється це просто, оскільки багато причин аварій і нещасних випадків на виробництві, порушення трудової і технологічної дисципліни допускаються як навмисно, так і з необережності. Основна причина криється в тому, що керівники і фахівці шахт, холдингових компаній, виробничих об'єднань, та й самі робітники до дотримання безпеки ставляться неналежним чином.

Виробничі умови у вугільних шахтах значно відрізняються від виробничих умов інших галузей промисловості. Характерними рисами підземних гірничих робіт є: обмеженість і утиснення робочого простору, особливі умови й агресивність середовища, постійна рухливість робочого місця і недостатня його освітленість[3]. Особливі умови й агресивність середовища — це: мікроклімат, що значно відрізняється від нормального; температура, вологість і швидкість повітря, що рухається; можлива недостатність в окремих випадках кисню; підвищений вміст вуглекислоти і небезпека появи в шахтному повітрі небезпечних газових домішок; потенційна небезпека вибуху метану і вугільного пилу в шахтах, небезпечних по газу і вибуху вугільного пилу, можливих при порушенні провітрювання і вимог Правил безпеки[4]. Протягом багатьох років по кількості нещасних випадків небезпечний виробничий фактор - обвали й обвалення стійко займають в Україні перше місце [5].

Через специфіку розроблення вугільних родовищ підземним способом питання безпеки праці на шахтах мають велике значення. Особливо актуальними вони стають при веденні робіт у шахтах на більш глибоких горизонтах, де значно збільшується гірничий тиск та газовиділення, підвищується температура повітря і з'являються умови для раптових викидів вугілля, газу і гірничих ударів.

На підприємствах вугільної промисловості в 2001 р. сталося 15 243 нещасних випадки, у т.ч. 222 випадки зі смертельним результатом. Рівень загального травматизму в порівнянні з 2000 р. зменшився на 3027 випадків, а смертельного травматизму — на 70 випадків[6].

Практично кожна друга шахта галузі експлуатується понад 50 років, з них 38 (18,6%) введені в експлуатацію понад 70 років тому, а в Центральному районі Донбасу немає навіть шахт з терміном служби менше ЗО років. З числа нині діючих шахт реконструйовано тільки 39 вуглевидобувних підприємств, тобто 19%. Причому за останні 20 років реконструкції піддавалися тільки 8 шахт. Три чверті шахт мають велику довжину гірничих виробок, складні транспортні і вентиляційні схеми, від 23 до 56% гірничо-шахтного устаткування вимагає невідкладної за-міни[7].

Через специфіку розроблення вугільних родовищ підземним способом питання безпеки праці на шахтах мають велике значення. Особливо актуальними вони стають при веденні робіт у шахтах на більш глибоких горизонтах, де значно збільшується гірський тиск та газовиділення, підвищується температура повітря і з'являються умови для раптових викидів вугілля, газу і гірничних ударів. Зі зростанням глибини розробки, що у середньому перевищує 600 м., погіршилися гірничо-геологічні умови: 95% з 219 шахт — газові; 70% — небезпечні щодо вибухів вугільного пилу; 45% — з газодинамічних явищ; 30% — зі самозаймання вугілля[8].

Основне завдання охорони праці -ліквідація причин, що викликають аварії, виробничий травматизм і професійні захворювання. Вважаємо, що адміністративне запобіжними заходами було б необхідним провести роботу з технічного переозброєння підприємств, механізації й автоматизації виробничих процесів, удосконалити організацію праці, впровадити сучасні способи і засоби, що підвищують його безпеку й забезпечують запобігання аваріям, нещасним випадкам[9].

При суворому дотриманні правил безпеки аварії і нещасні випадки можуть бути знижені. Однак на шахтах ще трапляється недбале ставлення до виконання діючих технологічних інструкцій і правил безпеки, що стає причинами аварій і призводить до виробничого травматизму, загибелі людей. Одними з основних причин цього є: обвалення порід через порушення паспортів кріплення і технології робіт (25—27%); пересування вантажним транспортом; обриви транспортних стрічок; постановка вагонів, що зійшли з рейок, підручними засобами (20—25%); падіння людей у гірничі виробки (17—20%); потрапляння людей у небезпечні зони дії машин і механізмів (10—15%); спалахи і вибухи метано-по-вітряної суміші і вибухи вугільного пилу (5-10%)[10].

Про незадовільне ставлення керівників і ослаблення контролю за дотриманням правил техніки безпеки свідчать факти смертельних випадків[11]. Характерною рисою таких випадків є те, що їх причиною став людський фактор, тобто 95% випадків допущені через низький рівень знань нормативних документів, кваліфікації працівників і дисципліни праці. За останні п'ять років з причин, що не залежать від виконавців робіт, сталося тільки 5 (4,2%) з 118 аварій, а 80% смертельних випадків допущені внаслідок порушення Правил безпеки праці. До 70%

травм стається з тих самих причин. У

1998 р. на шахтах Мінвуглепрому сталося 32 підземні пожежі, з них 11 ендогенних і 21 екзогенна. Основна причина — порушення вимог Правил безпеки, нормативних документів і технологічної дисцип-ліни[12].

Ми вважаємо, що з точки зору адміністративно-запобіжних заходів варто систематично проводити планово-запобіжні ремонти і профілактичні заходи щодо виключення допущення пожеж, склавши графіки проведення таких заходів із зазначенням відповідальних осіб і вжиття адміністративно-запобіжних заходів за їх несвоєчасне виконання. Такими заходами повинні бути: звільнення з посади відповідальних осіб; припинення експлуатації ділянки, лави. Ці заходи повинні знайти своє відображення в Гірничому законі України.

Заходи запобігання, локалізації і гасіння пожеж можуть містити в собі: зниження діючих депресій на ділянці, зведення в пустотах додаткових ізоляційних споруджень (перемичок, смуг, сорочок, коників); застосування атипирогенів, оброблення виробленого простору пінами, ге-леутворюючими сумішами, замулювання, закладку, інертизацію виробленого простору, вибір і підготовку місць зведення ізоляційних перемичок. Ці місця мають бути закріплені посиленим кріпленням і постійно підтримуватися відповідно до проекту.

Результати розслідування обставин і причин аварій, що мали місце в 1998 —

1999 роках, показують, що багато робочих і інженерно-технічних працівників шахт має недостатню підготовку з питань охорони праці і техніки безпеки. Багато хто з них не вмів правильно користуватися засобами індивідуального захисту, погано володів правилами поведінки в шахті при аварійних ситуаціях, нетвердо знав шляхи виходу з аварійних участків (аварії на шахтах ім.А.Скочинского й ім.А.За-сядька)[13].

Через низьку кваліфікацію, недостатній досвід фахівців і робітників допускаються ненавмисні порушення технологій, правил поведінки, інструкцій, вимог Правил безпеки. Внаслідок незнання ознак прояву небезпечних явищ у шахті робітники несвоєчасно залишають робочі місця (небезпечні зони) і одержують

тяжкі травми. Найчастіше — це наслідки недостатнього за часом чи незадовільним навчанням інженерно-технічних працівників і робітників, у тому числі з питань техніки безпеки й охорони праці в інститутах, технікумах, учбово-курсових кабінетах. На жаль, доводиться констатувати, що навчання безпечній праці, підвищення кваліфікації, обміну досвідом стали для інженерно-технічних працівників непристижним заняттям, знання неви-требуваними. Переважна більшість гірників цілком свідомо порушує вимоги техніки безпеки. Одні дають видобуток чи ведуть буропідривні роботи при неприпустимій концентрації метану; другі дістаються у вибій чи на-гора на вантажних транспортних засобах; треті не дотримують запобіжних заходів при експлуатації електроустаткування; четверті ненадійно закріплюють робоче місце — либонь «пронесе» (не я перший, не я останній). Не можна забувати і про те, що такі «молодці» можуть не тільки принести шкоду собі і біду родині, але й наразити на небезпеку своїх товаришів, створивши аварійну ситуацію. Саме так найчастіше і трапляються групові нещасні випадки з десятками жертв. Відповідальність же лягає, як правило, на посадових осіб. Але далеко не завжди керівник може вгадати, що спаде на думку його підопічним. У випадку аварії вживаються екстрені заходи, підсилюється контроль за дотриманням норм безпеки, до порушників застосовуються суворі заходи пока-рання[14].

Причиною нещасних випадків є, як прийнято говорити, людський фактор — психологічні особливості працівника, його характер, виховання, звички. Одному «море по коліно», інший — полінувався, третій — розгубився чи злякався[15]. Гострою залишається проблема недостачі засобів індивідуального захисту, що є не припустимим з боку керівників шахт. У галузі на наявний склад працюючих не вистачає 53000 саморятувальників, 61000 головних світильників, спецодягом забезпечений тільки кожними другий, респіраторами — 60%. Відробила свій ресурс апаратура визначення газового контролю тощо [16].

Необхідно змінити філософію ставлення до виробництва і на перше місце поставити життя і здоров'я трудящих, як

того вимагає Конституція України й Указ Президента України № 515 «Про негайні заходи по запобіганню виробничому травматизму і професійним захворюванням» від 13 липня 2001 р. Втіленням цих вимог має бути здійснення адміністративно-запобіжних заходів, оскільки запобігти завжди набагато легше, дешевше і вигідніше для всіх учасників трудових відносин, ніж ліквідовувати наслідки.

Правила безпеки у вугільних і сланцевих шахтах вимагають, щоб усі підземні робітники й особи нагляду під час перебування в шахтах були в захисних касках, у спецодязі і спецвзутті, що відповідають умовам праці. У чинному законодавстві України, яке передбачає норми забезпеченості робочих вугільних шахт засобами індивідуального захисту, відсутні норми, які б передбачали відповідальність за невиконання чинного законодавства з боку керівництва гірничодобувної промисловості в плані забезпечення робітників усім необхідним для роботи в шахтах[17]. Вирішення цього питання за допомогою заходів адміністративне — правового характеру в законодавчих актах могло б

зняти існуючу проблему професійних захворювань і травматизму на підприємствах вугільної промисловості. Ми вважаємо, що перераховані вище нормативні документи повинні бути переглянуті і розширені відповідно до нових реалій. Такий підхід буде сприяти зниженню рівня виробничого травматизму, імовірності виникнення надзвичайних ситуацій, підвищенню ефективності використання устаткування і роботи гірничих підприємств у цілому.

Виходячи з вимог науки адміністративного права, тобто управління процесами виробництва, на наш погляд, необхідно домогтися, щоб самі робітники, без усяких репресій і постійних нагадувань, цінували своє життя і здоров'я. Кожен робітник зобов'язаний бути інспектором техніки безпеки і при виявленні причин і умов, що можуть викликати аварію, припинити роботу і зажадати від керівництва усунення перешкод, що заважають безпечній роботі. І це положення також має знайти своє відображення в Гірничому законі України.

Використана література:

І.ЧаньІшева Г.И., Болотина Н.Б. Трудовое право Украины — X.: Одиссей, 2001. — С. 364.

2. «Гірничий Закон» України // Голос України. — 1999. — № 209. — С. 4.

3. Брусиловский Б.М., Л е й б о в а К.Р., С т а д н и к А.П. Способы и средства создания безопасных и здоровых условий труда в угольных шахтах / Сборник научных трудов. — Макеевка-Донбасс, 1991. — С. 4—10.

4. Гриф Б.В., Горчаков С.П. Охрана труда в угольной промышленности: Учеб. пособие для техникумов. — М.: Недра, 1988. — С. 41.

5. Уголь Украины. — 2002. — № 2—3. — С. 50—54.

6. Сбойка. — 2002. — Январь—февраль № 1 (59). — С. 10.

7. Сбойка. — 1999. — Июль—август № 6 (29). — С. 4.

8. Сбойка. — 1999. — Июль—август № 6 (29). — С. 4; Концепция улучшения условий и охраны труда в угольной промышленности Украины и рекомендации по механизму ее реализации. — Донецк—Киев, 1995. — С. 7—10.

9. Указ «О неотложных мерах по улучшению условий труда и совершенствованию государственного надзора за его охраной на предприятиях угольной промышленности» 16.01.2002. // ОВУ. - 2002. - № 3. - Ст. 84.

10. Сбойка. — 1999. — Июль—август № 6 (29). — С. 4.

11. Сбойка. - 2002. — Январь—февраль № 1 (59). — С. 25.

12. Сбойка. — 2002. — Июль—август № 6 (29). — С. 4—5.

13. Сбойка. — 1999. — Июль—август № 6 (29). — С. 4—5.

14. Сбойка. — 2002. — Январь—февраль № 1 (59). — С. 25; Уголь Украины. — 2001. — Апрель. — С. 41—44.

15. З а й ц е в С.Л., Никифоренко В.А. Способы и средства создания безопасных и здоровых условий труда в угольных шахтах / Сборник научных трудов. — Макеевка-Донбасс, 1990. - С. 16-32.

16. Сбойка. — 2002. — Январь—февраль № 1 (59). — С. 25—26.

17. Правила безопасности в угольных и сланцевых шахтах. — М.: Недра, 1986. — 448 с.

Право та екологія