Колупаєв А. Виконавчий орган акціонерного товариства та регламентація відповідальності посадових осіб

(Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка)

Управління справами та представництво акціонерного товариства перед третіми особами здійснюється його виконавчим органом, який, як правило, є самостійним відповідальним органом. Так, аналізуючи положення німецького Акціонерного закону Уль-ріх Зайберт зазначає, що принципово ні загальні збори акціонерів, ні спостережна рада не можуть давати вказівки правлінню, самостійна позиція якого пов'язана зі значною відповідальністю за помилкові рішення [1].

Аналіз світової практики свідчить про наявність двох основних можливих способів обрання членів виконавчого органу: зборами акціонерів та наглядовим органом, що залежить, насамперед, від прийнятої у тій чи іншій країні структури управління акціонерними компаніями.

Вперше обрання виконавчого органу товариства наглядовим органом було запропоновано німецьким законодавцем. Слідом за Германією пішла і Франція, де можуть створюватись товариства двох типів: з двома органами (загальні збори та адміністративна рада) та трьома органами (загальні збори, дирекція та спостережна рада) [2]. В останньому випадку членів дирекції призначає саме спостережна рада. Подібний спосіб обрання членів виконавчого органу передбачена нині законодавством Болгарії, Росії, Казахстану та ряду інших держав. У зазначених країнах діє дуалістичний

принцип управління акціонерною компанією, тобто принцип розподілу наглядових та розпорядчих функцій. Ця модель задумана як спосіб чіткого розподілу функцій нагляду та управління. При цьому, наглядова функція здійснюється незалежно від функції управлінської та зосереджується передусім на виборі, а у випадку необхідності, заміні членів виконавчого органу акціонерного товариства.

Протилежність цьому являють англійські та американські компанії та корпорації, у яких відсутній юридичний розподіл виконавчої та невиконавчої функцій. Тут домінує моністичний принцип — так звана система єдиного управління, яка передбачає наявність єдиного органу — ради директорів, що поєднує розпорядчі та виконавчі повноваження. При цьому до складу ради директорів можуть входити виконавчі директори, які обіймають відповідні посади в акціонерному товаристві, і так звані зовнішні, або незалежні, директори, які на таких посадах не перебувають.

В країнах континентальної Європи обрання органів акціонерних товариств здійснюється за принципом «одна акція -один голос». В той же час, американське право передбачає альтернативну систему голосування -- кумулятивне голосування, яке спрямоване на захист акціонерної меншості товариства. Принцип такого голосування полягає в тому, що на кожну голосуючу акцію відводиться кількість голосів, що дорівнює загальній кількості членів виборного органу. Відповідно до цієї системи акціонер має змогу зібрати загальну кількість голосів, яку він має при виборі директорів, та голосувати ними в будь-яких комбінаціях — віддати належні йому голоси повністю за одного кандидата або розподілити їх між кількома кандидатурами на свій розсуд. Ця система голосування дозволяє акціонерній меншості провести своїх представників у керівний орган корпорації - раду директорів.

Цікаво, що дана система голосування була перейнята розробниками російського акціонерного закону, а згодом і казахстанського, в результаті чого обрання членів ради директорів акціонерних товариств у вказаних країнах здійснюється, переважно, з використанням принципу кумулятивного голосування. Разом з тим хотілося б зазначити, що рада директорів у СІЛА є, насамперед, виконавчим органом корпорації, у той час як рада директорів в акціонерних товариствах Росії та Казахстану — наглядовим. Система ж кумулятивного голосування при обранні членів виконавчого органу законодавством вказаних країн не передбачена. Аналогічна ситуація простежується і у розроблених вітчизняних акціонерних законопроектах.

Таким чином, перенесення у законодавство країн СНД кумулятивного голосування стосовно обрання членів наглядового органу дозволяє досягнути лише часткового ефекту від його використання. Так, обрання членів виконавчого органу акціонерного товариства простою більшістю від присутніх членів наглядового органу практично зводить нанівець ефект кумулятивного голосування, оскільки дозволяє провести акціонерній меншості своїх членів у склад наглядового органу, але, не завжди — у склад виконавчого органу, на що, передусім, спрямовано законодавство США, яким вперше було запропоновано даний вид голосування. Тому виявляється можливим розповсюдити систему кумулятивного голосування і на процедуру обрання членів виконавчого органу спостережною радою або загальними зборами акціонерів. В останньому випадку це є особливо актуальним через відсутність в системі управління товариства наглядового органу і, як наслідок, неможливість акціонерної меншості провести свого представника як у виконавчий, так і у наглядовий орган товариства, тим самим позбавивши її можливості

здійснення безпосереднього контролю за управлінням компанією.

У визначенні строку повноважень членів правління право зарубіжних країн не займає єдиної позиції. У Франції цей термін визначається статутом товариства, але він не може перевищувати шести років. У ФРН відповідно до Акціонерного закону правління призначається спостережною радою терміном не більше ніж на п'ять років. Допускається і призначення на новий термін. Згідно з Законом про акціонерні товариства Фінляндії у статуті має бути зазначено, на який термін обираються члени правління, при цьому максимальний термін складає чотири роки. Можуть бути визначені різні терміни для різних членів правління і такі терміни можуть починатись неодночасно. У зв'язку з цим слід вказати на положення П'ятої директиви ЄС, що стосується структури управління компанією, яка встановлює, що перше призначення в адміністративний орган не може перевищувати трьох років, а загальний термін перебування на посту виконавчого органу не повинен перевищувати шести років.

В США директори, як правило, обираються на один рік та можуть бути переобрані. Параграф 8.03 Модельного закону про підприємницькі корпорації встановлює, що директори обираються на перших та на кожних подальших річних зборах акціонерів, якщо статутом не передбачена відповідна ротація директорів. Так, параграф 8.06 Модельного закону, а також значна кількість законів штатів (Делавер, Нью-Йорк та ін.) передбачають можливість забезпечення наступності у раді директорів за принципом виборів у Сенат США. Наприклад, у раді з дев'яти директорів третина ЇЇ складу може оновлюватись щорічно [3].

Українські акціонерні законопроекти не містять жодних положень стосовно строків членства у виконавчому органі акціонерного товариства. Враховуючи закріплення в них принципу кумулятивного голосування при обранні членів наглядового органу, що є характерним для обрання членів керівного органу підприємницьких корпорацій США, а також наведену вище пропозицію стосовно його можливого розповсюдження на обрання також і членів виконавчого органу товариства, уявляється логічним в цьому випадку використання законодавчого досвіду США, який передбачає щорічне переобрання складу виконавчого органу акціонерного товариства. Таким чином, зміни, які відбулися протягом року в структурі акціонерного капіталу товариства, знайдуть своє відображення не тільки у персональному складі спостережної ради, вимогу про щорічне переобрання якої містять відповідні законопроекти, але також і в складі виконавчого органу акціонерного товариства.

Наступним дискусійним питанням функціонування виконавчого органу є можливість дострокового відкликання його членів. Так, у Франції адміністратори можуть у будь-який час бути звільнені з посади загальними зборами акціонерів. Оновлене акціонерне законодавство Російської Федерації також передбачає, що загальні збори акціонерів або рада директорів можуть в будь-який час розірвати договір з членами виконавчого органу.

У США директори можуть бути усунені з посади загальними зборами з певних підстав (обман, вчинення злочину, зловживання службовим становищем та ін.) або, якщо закон дозволяє, то без будь-яких підстав. Так, Модельний закон та Загальний закон про корпорації штату Делавер передбачають можливість усунення директора без будь-яких підстав. Загальний закон про корпорації штату Каліфорнія дозволяє усунення директора з посади безпідставно, але встановлює деякі обмеження, а Закон про підприємницькі корпорації штату Нью-Йорк дозволяє усунення директора без підстав лише у випадку, якщо це спеціально передбачено статутом корпорації [3, 59].

В Англії загальні збори рішенням простої більшості можуть достроково відкликати окремих членів ради директорів (ст. 303 Закону про компанії). Причому постанови внутрішнього регламенту, які обмежують право на відкликання, є недійсними. Даний принцип розглядається англійськими юристами як один із основоположних принципів права компаній Англії. При достроковому звільненні директора, останній має право на отримання компенсації або відшкодування збитків у зв'язку з припиненням його функцій в якості директора [4].

Чинний Закон України «Про господарські товариства» в комплексі з вітчизняним трудовим законодавством не дозволяють в будь-який момент без достатніх підстав відкликати члена виконавчого органу товариства. Розроблені проекти Закону України «Про акціонерні товариства» містять лише вказівку на те, що спостережна рада може прийняти рішення про дострокове припинення повноважень члена виконавчого органу. При цьому невизначе-ним залишається питання стосовно підстав

(або їх відсутності) такого дострокового припинення.

Ймовірно, що подібна лаконічність законодавців скоріше може призвести лише до більшої невизначеності в даній сфері акціонерних правовідносин, ніж вирішити існуючі на даному етапі проблемні моменти. Тому, враховуючи напрацьований зарубіжний законодавчий досвід, виявляється найбільш прийнятним включення до законопроектів норм, які б чітко вказували на можливість дострокового припинення членства у виконавчому органі (шляхом прийняття компетентним органом товариства відповідного рішення про дострокове розірвання контракту) як у випадку порушення особою прийнятих на себе згідно з відповідним контрактом обов'язків, так і без них. При цьому в останньому випадку така особа має право на відповідні компенсаційні виплати, що мають бути передбачені укладеним контрактом.

Для акціонерного законодавства характерне санкціонування виконавчому органу необмеженого обсягу повноважень щодо представництва. Допускається, що такі обмеження повноважень випливають із закону. За виключенням таких обмежень будь-яка угода, укладена виконавчим органом від імені товариства, зв'язує останнє. Стосовно третіх осіб угода вважається дійсною навіть у тому випадку, коли вона виходить за межі статутної мети, або вчиняється особою з перевищенням наданих їй товариством повноважень. Вихід за межі предмета діяльності товариства, передбаченого у статуті, або наданих повноважень може бути підставою для притягнення до відповідальності осіб, які діють від імені товариства, але не може вплинути на дійсність угоди щодо осіб, з якими вона була укладена [2, 177].

Так, у французькому Законі про торгові товариства прямо зазначається, що у відносинах з третіми особами товариство зв'язано угодами виконавчого органу, що не входять у предмет його діяльності, якщо лише воно не доведе, що третя особа знала, що угода виходить за межі цього предмета діяльності або така третя особа з урахуванням обставин не могла цього не знати. При цьому одне лише опублікування статуту не вважається достатнім тому доказом. Крім того, за законодавством Франції положення статуту, що обмежують повноваження виконавчого органу не можуть бути висунутими у спорах з третіми особами (ст. 98). Торговий кодекс колишньої Чехо-Словаччини (параграф 191), так само як і угорський Закон про господарські товариства (параграф

284) вказують на те, що статутом, рішенням загальних зборів або спостережної ради може бути обмежено право виконавчого органу виступати від імені товариства, проте дане обмеження не має сили стосовно третіх осіб. Ще більшу суворість демонструє німецький законодавець, який заборонив встановлювати обмеження повноважень правління на представництво товариства (параграф 82 Акціонерного закону).

Чинний Закон України «Про господарські товариства» залишає ці питання не врегульованими. В той же час вітчизняна судова практика стала на шлях захисту прав третіх осіб, вказуючи на неможливість визнання договору недійсним внаслідок його укладення головою виконавчого органу, повноваження якого були обмежені не на підставі закону.

Звернення до вітчизняних законопроектів свідчить про відсутність у його розробників єдиного підходу до даного питання. Так, в урядовому законопроекті встановлюється, шо угода, укладена від імені товариства головою виконавчого органу всупереч норм статуту, внутрішніх положень та рішень відповідних органів товариства, може бути визнана недійсною лише у випадку, якщо особа, яка уклала угоду з ним, знала або повинна була знати про відповідні обмеження. В той же час абсолютно протилежний підхід демонструє законопроект, запропонований на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України Д. Костржевським, В.Єльчаніновим, С.Мос-квіним, який містить імперативну норму про те, що договір, укладений від імені товариства за зазначених вище умов, автоматично визнається недійсним.

З урахуванням вищевикладеного стає очевидним, що більш прийнятним та таким, що відповідає тенденціям сучасного зарубіжного акціонерного законодавства, є підхід розробників законопроекту, запропонованого на розгляд Верховної Ради Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, вимагає доопрацювання питання відповідальності членів виконавчого органу у випадку укладання ними договорів всупереч обмежень, встановлених локальними нормативними актами і рішеннями органів акціонерного товариства.

Закони про акціонерні товариства ряду країн містять норми щодо відповідальності керівників та інших посадових осіб акціонерних товариств. В Англії та США захист порушених прав членів компанії здійснюється за допомогою прямих та похідних (непрямих) позовів. Зазначені види позовів відомі й акціонерному законодавству Франції, а також оновленому акціонерному законодавству Російської Федерації та Казахстану. В Україні пред'явлення похідних позовів не передбачено чинним матеріальним чи процесуальним законодавством [5]. Разом з тим розробники акціонерних законопроектів зафіксували подібну можливість, зазначивши, що акціонери (акціонер), які володіють у сукупності не менш 1% простих акцій товариства, мають право звернутися до суду з позовом до посадових осіб органів товариства про відшкодування йому завданих збитків.

Як свідчить аналіз зарубіжного акціонерного законодавства, члени виконавчого органу несуть відповідальність за порушення покладених на них обов'язків не лише перед товариством та його акціонерами, але, в ряді випадків, і перед його кредиторами. Законодавство переважної більшості країн так чи інакше передбачає можливість пред'явлення кредиторами акціонерного товариства членам його виконавчого органу (які порушили покладені на них обов'язки) вимоги про відшкодування збитків товариства, якщо вони не можуть отримати задоволення від самого товариства. Проте подібні норми не знайшли свого відображення ні в чинному законодавстві України, ні в перспективному. Тому необхідним є включення відповідних норм у розроблені акціонерні законопроекти.

Далі, не можна не відмітити, що на відміну від України, в країнах з розвинутим акціонерним законодавством наявна детально розроблена система відповідальності посадових осіб акціонерних товариств за невиконання або неналежне виконання ними своїх обов'язків, а також за конкретні порушення вимог акціонерного законодавства. Важливість наявності у німецькому та французькому законодавстві про компанії системи конкретних кримінальних та адміністративних санкцій підкреслюється В.Тумановим [6]. Переважна більшість таких санкцій належить до акціонерного права. Зокрема, французький закон визначає у спеціальному розділі практично всі можливі порушення встановлених законом правил. З 66 статей цього розділу більшість стосується акціонерного товариства, встановлюючи санкції практично за всі можливі порушення при створенні товариства, скликанні та проведенні загальних зборів акціонерів, збільшенні та зменшенні статутного капіталу тощо. Подібний розділ «санкцій» міститься і в німецькому Законі про акціонерні товариства. Це суттєво

відрізняється від нашої практики, яка у кращому випадку містить посилання на «відповідальність, передбачену законодавством», безвідносно до того чи передбачена вона за відповідне правопорушення чи ні.

Як зазначалося раніше, чинне законодавство України не містить системи норм, якими передбачена відповідальність посадових осіб товариства за ті чи інші порушення в сфері акціонерного законодавства. Чи не єдиною статтею Кримінального кодексу України, що безпосередньо стосується акціонерних правопорушень, є ст. 223, якою встановлюються санкції за порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів [7]. Даний підхід є характерним для розробників акціонерних законопроектів, які обмежились лише загальною вказівкою на те, що посадові особи органів товариства несуть відповідальність за збитки, спричинені останньому їх діями (бездіяльністю), відповідно до законодавства України.

Подібна відсутність законодавче встановлених санкцій за порушення вимог акціонерного законодавства часто призводить до ігнорування вказаних вимог з боку відповідних посадових осіб акціонерного товариства та, як результат, спричинює безконтрольність їх діяльності. Зважаючи на це, важливим є встановлення у вітчизняному законодавстві системи норм, які б передбачали адміністративну, а в деяких випадках і кримінальну відповідальність за конкретні порушення вимог акціонерного законодавства.

Необхідним є встановлення відповідальності посадових та інших осіб акціонерного товариства за порушення, пов'язані з:

— загальними зборами акціонерів — порушення встановлених строків скликання щорічних та позачергових загальних зборів акціонерів; відмова у скликанні щорічних та позачергових загальних зборів акціонерів; неповідомлення (загальне чи персональне) про проведення загальних зборів; невключения пропозицій акціонерів у порядок денний (у випадку їх обов'язкового включення згідно з законом); ненадання матеріалів для ознайомлення з питаннями порядку денного зборів; перешкоджання скликанню та проведенню щорічних та позачергових загальних зборів, в т.ч. ініційованих акціонерами, що володіють необхідною для цього кількістю акцій; перешкоджання законному прояву волевиявлення акціонерів та їх представників на зборах; здійснення тиску на акціонерів та їх

представників з метою вплинути на результати голосування; обіцянка певних переваг акціонерам та їх представникам, які будуть голосувати певним чином або не візьмуть участі у загальних зборах або у голосуванні; фальсифікація результатів реєстрації акціонерів та їх представників, наявності кворуму, результатів голосування, змісту протоколів (відповідальність членів реєстраційної комісії, рахункової комісії, секретаря зборів), порушення строків складання протоколів; неінформування загальних зборів про наявність значних угод та угод, в яких є заінтересованість і т.п.;

- спостережною радою товариства — неприйняття та несвоєчасне прийняття рішення про затвердження порядку денного загальних зборів, про дату їх проведення; перешкоджання скликанню та проведенню засідань спостережної ради; неповідомлення та несвоєчасне повідомлення членів спостережної ради про проведення засідань ради; фальсифікація протоколів засідань спостережної ради; порушення строків складення протоколу; здійснення тиску на членів спостережної ради, перешкоджання здійсненню покладених на них функцій; ненадання членам спостережної ради затребуваних документів; приховування обставин, які перешкоджають виконанню функцій члена наглядового органу тощо;

- виконавчим органом товариства — перешкоджання скликанню та проведенню засідань колегіального виконавчого органу товариства; неповідомлення та несвоєчасне повідомлення членів колегіального виконавчого органу про проведення його засідань; фальсифікація протоколів засідань виконавчого органу; порушення строків складення протоколу; здійснення тиску на членів колегіального виконавчого органу, перешкоджання здійсненню покладених на них функцій; здійснення діяльності від імені товариства не у відповідності з рішеннями колегіального виконавчого органу; приховування обставин, які перешкоджають виконанню функцій члена виконавчого органу тощо.

Очевидно, що це далеко не вичерпний перелік можливих порушень посадових та інших осіб акціонерного товариства у зв'язку з функціонуванням таких його органів, як загальні збори акціонерів, спостережна рада та виконавчий орган. Разом з тим даний перелік може бути певним орієнтиром для вітчизняного законодавця, який залишив зазначені питання неврегульованими.

Використана література:

1. Основы немецкого торгового и хозяйственного права. Grundzuge des deutschen Handels-und Wirtschaftsrechts. — M., 1995. — C. 47.

2. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учеб.: Ч. I / Под ред. проф. Р.Л. Нарышкиной. — М., 1983. — С. 176.

3. Сыродоева О.Н. Акционерное право США и России (сравнительный анализ). — М., 1996. - С. 59.

4. Полковников Г.В. Английское право о компаниях: закон и практика: Учеб. по-соб. - М., 1999. - С. 89.

5. П о п о в Ю. Толкование «косвенных» исков // Юридическая практика. — 2002. -№ 50 (260) - С. А7.

6. Акционерное общество и товарищество с ограниченной ответственностью. Сборник зарубежного законодательства. Составитель, ответственный редактор и автор вступительной статьи проф. В.А. Туманов. — М., 1995 — С. XI.

7. Андрушко П.П. Кримінальна відповідальність за порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів // Юридичний вісник України. — 2000. — № 15, 16. — С. 28-32.

Рекомендовано до друку кафедрою міжнардного приватного та митного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Щевченка.