Заржицький О. Юридична природа регіональної екологічної політики як об'єкт правового регулювання

завідувач кафедри, кандидат юридичних наук (Дніпропетровський національний університет)

Екологічна безпека Дніпропетровського регіону — це, насамперед, чинник життя людини і, з другого боку — забезпечення нормального функціонування екологічної системи. Як об'єкт права - - це елемент відповідних правовідносин. Під об'єктом правовідносин у правовій літературі традиційно розуміють те, щодо чого складаються правовідносини [1].

Правовідносини екологічної безпеки на прикладі одного з антропогенно перевантажених регіонів України -- Придніпровського у межах Дніпропетровської області мають специфічні ознаки. І, у першу чергу, то специфіку на них накладають об'єкти даних правовідносин. Будь-які правовідносини є нормою права у дії через правосу-б'єктність відповідних осіб, тим самим відтворючи динаміку її реалізації на практиці. Правовідносини названої безпеки регіону можуть виникати тільки на підставі правових норм та інших юридичних актів, які встановлюють правила поведінки сторін правовідносин екологічної безпеки конкретного регіону. Норми, що регулюють дані правовідносини, приймаються як державними уповноваженими органами, так і регіональними органами державної влади та місцевого самоврядування на основі Конституції України та чинного законодавства.

Природа регіональної екологічної політики як суспільних відносин допускає і робить можливим її правове регулювання. Більше того, публічна діяльність щодо врівноваження суспільних інтересів, управління суспільними відносинами робить вказане правове регулювання не просто допустимим, а й необхідним, оскільки Україна як правова держава (ст. 1 Конституції України) має будувати свою діяльність виключно на основі права.

До того ж, екологічна обстановка, що склалася в Україні, надає правовому регулюванню саме регіональної екологічної

політики особливої екологічної та суспільної значимості. Зазначене регулювання здійснюється через свідомість та волю людей як учасників суспільних відносин, у тому числі і регіональних е колего- політичних. За допомогою особливих засобів відбувається вплив на свідомість суб'єктів регіональних еколого-політичних відносин, формується їх воля у певному напрямі, щоб викликати до життя відповідну форму регіональної еколо-го-політичної діяльності [2].

Ще Н.Александров визначив основні елементи правового регулювання й ті правові категорії, які фіксують внутрішні взаємозв'язки та роботу механізму правового регулювання. Беручи за основу його розробки й враховуючи специфіку названих регіональних відносин, можна визначити форми державно-правового регулювання регіональної екологічної політики.

Основні ідеї, вихідні положення процесу формування, розвитку й функціонування регіональної екологічної політики визначаються принципами регіональної еколого-політичної діяльності. Відображені у нормах права, вони пронизують еколого-політичне життя регіону. Принципи характеризують не тільки сутність, а й весь процес регіональної еколого-політичної діяльності, її динаміку як форму правового регулювання цієї політики, її принципи можна поділити на загальні, спеціальні, особливі.

Щодо загальних, то вони за своєю природою тотожні принципам державної екологічної політики і поширюються на регіональну політику як на частину цілого. Загальними принципами останньої можна визнати основні принципи охорони навколишнього природного середовища, передбачені у Законі від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища».

Спеціальні принципи регіональної екологічної політики закріплені у постанові Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки».

На жаль, принципам регіональної екологічної політики не надано юридичної сили закону. Вони, будучи закріплені у акті програмного характеру, мають відповідну юридичну силу. Враховуючи важливість регіональної екологічної політики, було б доцільним, на мою думку, закріпити дані принципи у законі. Окремі з них належать до конкретних, відносно самостійних, видів регіональної еколого-політичної діяльності. Прикладом таких можуть слугувати принципи державного моніторингу, встановлені у Положенні про державний моніторинг навколишнього природного середовища, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1993 р.

Принципи здійснюють значний вплив на весь процес регіональної еколого-політичної діяльності, розроблення та реалізацію у ЇЇ межах певних заходів. До того ж принципи регіональної екологічної політики виступають як несуча конструкція, на основі якої будується подальше державно-правове регулювання цієї регіональної політики.

Центральне місце у державно-правовому регулюванні регіональної екологічної політики посідає визначення суб'єктного складу регіональних еколого-політичних правовідносин та компетенції суб'єктів зазначеної політики. Всіх суб'єктів останньої залежно від сфери їх політичної діяльності та характеру повноважень можна поділити на такі групи:

Суб 'єкти загальної еколого-політичної діяльності. Вони характеризуються тим, що виступають учасниками політичних відносин в різних сферах — економічній, фінансовій, соціальній, культурно-освітній тощо. Ці суб'єкти мають повноваження і у еколо-го-політичній сфері. До них можна віднести, зокрема, місцеві ради. Як суб'єкти регіональної екологічної політики вони наділені повноваженнями: правотворчими (ч. З ст. 47 Закону від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування»); фінансовими; контрольними; управлінсько-організаційними тощо. Виконавчі та розпорядчі органи місцевих рад як суб'єкти регіональної екологічної політики наділені такими повноваженнями: фінансовими; організаційно-управлінськими; виконавчо-розпорядчими; контрольними тощо.

Другу групу становлять суб'єкти регіональної екологічної політики, покликані її реалізовувати, оскільки це є основним видом їх функціональної діяльності: екологічна прокуратура (в Дніпропетровській області їх чотири); Державне управління екології та природних ресурсів у Дніпропетровській області; Державна екологічна інспекція по Дніпропетровській області, інші місцеві спеціально уповноважені органи державного управління.

Третя група суб'єктів регіональної екологічної політики — це підприємства, установи, організації, громадські об'єднання, деякі громадяни, які загалом не є суб'єктами регіональної еколого-політичної діяльності. Вони, як правило, виступають учасниками еколого значимих суспільних відносин, але у окремих випадках їм надаються повноваження у сфері регіональної екологічної політики (пп. 4—6 ст. 9 Закону «Про екологічну експертизу»; Положення про громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, затверджене наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 5 липня 1999 p.).

Інтерес становить така форма державно-правового регулювання регіональної екологічної політики як створення суб'єкта, учасника регіональних еколого-політичних відносин. Дана форма повинна застосовуватися у тому разі, коли розвиток суспільних відносин об'єктивно обумовлює виникнення такої потреби. Як приклад можна навести постанову Кабінету Міністрів України від 13 серпня 1993 р. «Про створення Державної екологічної інспекції Міністерства охорони навколишнього природного середовища України» та прийнятий відповідно до неї наказ Держуп-равління екологічної безпеки у Дніпропетровській області, яким затверджено Положення про Державну екологічну інспекцію Держуправління екології і природних ресурсів у Дніпропетровській області, затверджене наказом Держуправління екологічної безеки у Дніпропетровській області від 19 серпня 1998 р.

Своєчасне та обгунтоване прийняття рішення про введення у регіональні еколо-го-політичні відносини нового учасника сприятиме ефективнішому вирішенню екологічних проблем. Але необхідно, щоб створення нового суб'єкта було об'єктивно обумовлене, щоб новостворений суб'єкт зайняв свою «нішу» в регіональній еколого-політичній діяльності й не дублював еколо-го-політичні функції інших суб'єктів.

Важливою формою державно-правового регулювання регіональної екологічної політики є нормативне визначення порядку вирішення того чи іншого еколого значимого питання, процесу прийняття й реалізації еколого-політичних рішень саме на рівні конкретного регіону.

У екологічному праві функціонує значна кількість нормативно-правових актів, які містять еколого-процесуальні норми. Ця група розвивається у напрямі галузі екологічного процесу. В ній важливе місце має посісти процес регіональної екологічної політики.

Серед правових норм, що визначають процес прийняття та реалізації еколого-політичних рішень суб'єктами регіональної екологічної політики, можна виділити ті, які мають регулятивний характер (наприклад, норми гл. 6 Закону «Про екологічну експертизу» визначають порядок проведення екологічної експертизи та націлену на розвиток даних норм Інструкцію про здійснення державної екологічної експертизи, затверджену наказом Мінекобезпеки України від 7 червня 1995 p.). Вона «регламентує порядок організації і безпосереднього проведення державної екологічної експертизи», зокрема, такими суб'єктами як Державне управління екології і природних ресурсів у області.

До еколого-процесуальних норм, що регулюють регіональну екологічну політику, можна віднести також Положення про порядок розроблення екологічних програм, затверджене постановою Кабінету Міністрів від 31 грудня 1993 p.; Положення про порядок встановлення рівнів шкідливого впливу фізичних й біологічних факторів на атмосферне повітря, затверджене постановою Кабінету Міністрів від 31 грудня 1993 p.; Положення про порядок видачі дозволів на викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами тощо, затверджене постановою Кабінету Міністрів від 29 травня 1995 р.

Інша група правових норм еколого-про-цесуального характеру, які відображають державно-правове регулювання регіональної екологічної політики, — це ті, що регулюють охоронні заходи, здійснювані у межах регіональної еколого-політичної діяльності. Як приклад можна навести постанову Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 1991 р. «Про розміри та порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, що підлягають відшкодуванню» та затверджений наказом Держекомзему від 8 квітня 1993 р. «Порядок розгляду органами Державного комітету України із земельних ресурсів справ про адміністративні порушення земельного законодавства» тощо.

Специфіка процесуальної форми державно-правового регулювання регіональної екологічної політики полягає у тому, що у її межах можуть визначитися уповноважені суб'єкти відповідної еколого-політичної діяльності, їх компетенція тощо. Державно-правове регулювання порядку вирішення того чи іншого еколого значимого питання у ході здійснення регіональної еколого-політичної діяльності за своєю природою є правовим регулюванням реалізації такої політики, спрямованої на досягнення екологічної безпеки. Державно-правове регулювання регіональної екологічної політики відображається також і у регулюванні механізму реалізації регіональної екологічної політики. Таким чином, серед основних, але не єдиних форм державно-правового регулювання регіональної екологічної політики можна виділити: нормативно-правове закріплення принципів регіональної політико-екологічної діяльності; юридичне закріплення суб'єктного складу вказаної політики та правового статусу суб'єктів останньої; нормативне регулювання процесу здійснення окремих видів регіональної еколого-політичної діяльності.

Форми державно-правового регулювання названої політики не є ізольованими; вони взаємно впливають одна на одну, не можуть існувати самостійно. Так, процесуальне державно-правове регулювання регіональної екологічної політики має сенс за умови встановлення суб'єктного складу та повноважень суб'єктів тієї чи іншої регіональної еколого-політичної діяльності, що регулюється процесуальне. Одночасно така діяльність здійснюється у відповідності з певними принципами.

Юридичне закріплення правового статусу суб'єктів відбувається згідно з принципами регіональної екологічної політики. Повноваження суб'єктів регіональної еколого-політичної діяльності повинні певним чином реалізовуватися — виникає необхідність у процесуальній формі державно-правового регулювання зазначеної політики тощо.

Результатом державно-правового регулювання регіональної екологічної політики є стан врегульованості нормами права регіональних еколого-політичних суспільних відносин. Порівняно з регіональними еколого-політичними суспільними відносинами регіональні еколого-політичні правовідносини знаходяться на якісно новому рівні, на якому регіональною екологічною політикою займаються юридичне визначені

суб'єкти еколого-політичної діяльності, коло яких обмежене. Останнім надані нормативно закріплені повноваження, за межі яких вони не вправі виходити. Реалізація їх здійснюється у порядку, передбаченому законодавством.

Отже, можна зазначити, що врегульовані правом регіональні еколого-політичні правовідносини характеризуються чітким розмежуванням повноважень між суб'єктами регіональної екологічної політики. Для діяльності останніх характерна системна цілеспрямованість, чим забезпечується найбільш ефективне та повне досягнення цілей регіональної екологічної політики.

Використана література:

І.Рабінович П.М.Основи загальної теорії права та держави. — Бородянка, 1993. — С. 103.

2. Общая теория государства и права: Академ, курс в 2-х томах / Под. ред. М.Н.Марченко. — Т. 2: Теория права. — М., 1998. — С. 361.