7.1. Принципи та методи нагляду за діяльністю банків

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74

Ефективний нагляд за діяльністю банків є однією з основних передумов стабільності економічного середовища. Необхідність контролю за діяльністю комерційних банків зумовлена тим, що в умовах ринку відбувається жорстка конкурентна боротьба між банками, а це змушує їх дедалі підвищувати ризикованість своїх операцій, щоб задовольнити клієнта й отримати прибуток.

Підвищення ризикованості банківських операцій робить діяльність банків дедалі більш небезпечною і може призвести до загрози банкрутства.

Банкрутство банку небезпечне не тільки для його акціонерів, вкладників, кредиторів, а й для суспільства в цілому, бо підриває довіру клієнтів до всієї банківської системи, а значить і до фінансового ринку в цілому. Ось чому необхідний всебічний контроль за банківською діяльністю.

Питання реорганізації системи банківського нагляду порушено в Указі Президента України «Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень». Статтею 61 Закону України «Про Національний банк України» встановлено, що наглядові та регулятивні функції НБУ може здійснювати безпосередньо або через створений ним орган банківського нагляду. Функціонування банківського нагляду в структурі Національного банку має свої переваги, а саме: дає змогу оперативно реагувати на виявлені порушення і застосовувати адекватні заходи впливу, а крім того, на підставі аналізу інформації, отриманої при здійсненні нагляду, оперативно вдосконалювати банківське законодавство.

У широкому розумінні слова банківський нагляд є системою, якою користується уряд з метою гарантування стабільності фінансового сектору національної економіки, його безпеки і здоров’я.

Головними цілями банківського нагляду є:

захист акціонерів і вкладників кожного конкретного банку від нефахового управління та зловживань;

підтримка стабільності на фінансовому ринку шляхом попередження «системного ризику» («системний ризик» полягає в тому, що банкрутство одного банку може призвести до банкрутств кількох банків, у результаті чого втрачається довіра до банківської системи в цілому).

Система банківського нагляду спрямована на скорочення зовнішніх та внутрішніх банківських ризиків.

Зовнішні ризики — це:

ризик ліквідності (нездатність банку забезпечити безперебійну оплату своїх зобов’язань перед клієнтами);

валютний ризик (збитки від зміни валютного курсу в умовах наявності відкритої валютної позиції);

ризик облікової ставки (збитки від зміни процентної ставки, яка встановлюється за кредитами НБУ, в умовах фіксованої процентної ставки за наданими кредитами);

ризик за цінними паперами (збитки від змін курсу цінних паперів, що перебувають у портфелі банку).

До внутрішніх ризиків належать:

ризики, пов’язані із людським фактором (класифікація персоналу та ділові якості керівників, виконавча дисципліна, якість аудиторської служби та ін.);

операційно-технічні ризики, що відображають ступінь дієздатності системи, забезпечують внутрішню роботу банку та системи безпеки, бухгалтерського обліку, матеріально-технічних засобів та засобів зв’язку і т. п.

Реєстрація банків, ліцензування, аудиторські перевірки, інспектування діяльності комерційних банків співробітниками НБУ спрямовані на зниження внутрішніх ризиків.

Отже, завдання наглядового органу полягає у гарантуванні безпеки і надійного функціонування банків. Для цього вони повинні мати у своєму розпорядженні адекватні капітал і резерви, необхідні для покриття ризиків, що виникають у процесі виконання банківських операцій. Надійний ефективний банківський нагляд — це суспільний товар, який неможливо придбати на ринку, але який, разом зі зваженою макроекономічною політикою, відіграє життєво важливу роль у забезпеченні фінансової стабільності будь-якої країни. Витрати на проведення банківського нагляду справді великі, але, як засвідчила практика, збитки, завдані внаслідок неефективності нагляду, виявляються незрівнянно більшими.

Інтернаціоналізацією банківської справи та об’єктивним процесом зміцнення взаємовідносин між банками різних країн світу пояснюється створення і подальша діяльність Базельського комітету з питань банківського нагляду, яким розроблено і затверджено Ключові принципи ефективного банківського нагляду, які
покликані стати орієнтирами для наглядових органів усіх країн
світу.

Ключові принципи ефективного
банківського нагляду

У процесі розроблення принципів ураховувалося таке:

основна мета нагляду полягає в тому, щоб забезпечувати стабільність фінансової системи і довіру до неї з боку вкладників та інших кредиторів;

для ефективного виконання своїх обов’язків наглядовий орган повинен мати операційну незалежність, кошти, повноваження отримувати від банків інформацію, право примусового виконання прийнятих рішень;

наглядовий орган повинен розуміти характер ділової активності банків і вживати заходів щодо забезпечення ними адекватного управління ризиками;

орган нагляду повинен стежити за тим, щоб банки мали у своєму розпорядженні ресурси, необхідні для покриття ризиків, достатній обсяг капіталу, надійний менеджмент, систему бухгалтерської звітності та внутрішнього контролю;

тісне співробітництво наглядових органів різних країн є об’єктивною необхідністю.

Базельський комітет із питань регулювання діяльності банків вважає, що дотримання кожною країною зазначених вище принципів сприятиме зміцненню фінансової стабільності у національному і в міжнародному масштабі. Тому Комітет має намір активізувати взаємодію з наглядовими органами різних країн світу, надавши їм значні інвестиції на технічну допомогу та навчання персоналу.

Нині Комітет продовжує розробляти найважливіші елементи банківського нагляду, зокрема стандарти, які стосуються ключових аспектів контролю за банківськими ризиками.

Базельський комітет надалі має намір не тільки зміцнювати зв’язки з наглядовими органами всіх країн світу, а й активізувати значні інвестиції для технічного сприяння і навчання персоналу в країнах з перехідною економікою.

Свою історію служба банківського нагляду в Україні починає із травня 1992 р. У 1992 р. у Національному банку України було організовано Управління банківського нагляду, яке розпочало роботу над створенням нормативної бази для нагляду за комерційними банками. Серед перших нормативних актів — Тимчасове положення «Про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення нагляду за їх діяльністю», затверджене Правлінням Національного банку України (протокол № 16 від 17 липня 1992 р.), Положення «Про економічні нормативи регулювання діяльності комерційних банків», затверджене Правлінням Національного банку України (постанова № 114 від 21 грудня 1993 р.) та ін. Прийняття цих документів свідчило про усвідомлення ролі та значення ефективного банківського нагляду, покликаного надійно захищати інтереси вкладників і кредиторів, забезпечувати їх довіру до вітчизняної банківської системи, сприяти її вдосконаленню та зміцненню. Зауважимо, що в перші роки державної незалежності ця сфера діяльності була в Україні такою ж новою, як, власне, і банківська справа.

Статус, функції та завдання служби банківського нагляду Національного банку України було визначено Положенням «Про службу банківського нагляду Національного банку України» (затвердженим наказом Голови Правління Національного банку України від 12 липня 1994 р. № 110).

З розвитком банківської системи трансформується й інфраструктура банківського нагляду. Так, 1996 р. створено Департамент з питань роботи з проблемними банками, який зосередив зусилля передусім на фінансовому оздоровленні ряду банків і на ліквідності всіх банківських установ.

Рішучий крок до побудови ефективної системи банківського нагляду Національний банк України зробив 7 червня 1997 р., створивши на основі одного Департаменту банківського нагляду чотири спеціалізовані департаменти та управління координації з питань банківського нагляду.

Наприкінці 1998 р. була здійснена ще одна реорганізація служби банківського нагляду. З огляду на значний обсяг банківських операцій, велику клієнтську базу та потребу в пильному й детальному нагляді за найбільшими банками України створено управління нагляду за великими банками.

Для забезпечення успішного функціонування українських комерційних банків, надійного захисту інтересів їх вкладників і кредиторів, прогнозування змін у банківській системі України та своєчасного реагування на них було створено Комісію з питань нагляду та регулювання діяльності банків і затверджено відповідне положення, яким визначено її завдання, права та регламент роботи. Крім цієї комісії, до системи банківського нагляду входять ряд департаментів та управлінь центрального апарату Національного банку України, а також відділи банківського нагляду обласних управлінь НБУ.

З метою підвищення самостійності та ефективності служби банківського нагляду, поступового наближення її до стандартів, визнаних світовим співтовариством, та на виконання Указу Президента України від 14 липня 2000 р. № 891/2000 «Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень» Національним банком України була проведена ще одна реорганізація системи банківського нагляду. Наприкінці 2000 р. створено Генеральний департамент банківського нагляду, який визначає єдину стратегію подальшого розвитку і політику банківського нагляду, єдині методологічні підходи тощо.

Завдяки реструктуризації банківського нагляду вдалося чіткіше визначити функції різних підрозділів нагляду. Так, макроекономічним аналізом банківської системи стало відати спеціально створене для цього управління економічного аналізу та звітності, а не управління безвиїзного нагляду. Це дало змогу безвиїзним аналітикам зосередитися на завданнях безпосереднього нагляду за діяльністю конкретних банків, а також отримувати повніше уявлення про стан усієї банківської системи.

Ефективність банківського нагляду Національного банку України ґрунтується на його адекватній правовій інфраструктурі, що охоплює такі три рівні:

чинне законодавство — Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 р. надає Національному банку України широкі офіційні права щодо здійснення нагляду за діяльністю комерційних банків. Ці права в удосконаленому вигляді викладені у новій редакції Закону України «Про Національний банк України», що дає змогу зробити висновок про наявність повномасштабного законодавчого процесу у зазначеній сфері;

регулятивні правила — визначення службою банківського нагляду інтерпретуючих вимог або обмежень для банків відповідно до її повноважень, які затверджуються постановами Правління Національного банку України;

тимчасові роз’яснення, які використовуються службою банківського нагляду стосовно деталізації своїх дій відповідно до чинного законодавства або регулятивних правил і мають вигляд листів, телеграм тощо.

Як свідчить досвід, прийняття адекватного та зваженого рішення залежить не лише від оперативного аналізу поточної ситуації, що склалася в банку, а й від системного аналізу основних показників за тривалий час, виявлення тенденцій, проблем, банківських ризиків та чинників, які їх зумовлюють, за допомогою побудови аналітичних трендів, факторних моделей, прогнозування як основних показників діяльності банків, так і наслідків управлінських рішень.

Щоб розв’язати ці складні завдання, необхідно мати сформовану згідно з цілями й завданнями банківського нагляду ефективну інтегровану базу даних, з якою в реальному режимі часу могли б працювати відповідні структурні підрозділи центрального апарату і територіальних управлінь. Вони повинні володіти однією і тією самою інформацією, мати можливість бачити не лише фінансовий стан і розвиток банку в динаміці, а й порівнювати його з іншими банками, отримувати якісні показники ефективності їх функціонування.

У Національному банку України вже почали створювати таку інформаційну систему банківського нагляду. Вона містить:

статистичну звітність, отриману за допомогою системи «New-stat»;

автоматизовану інформаційну систему «Досьє банків» (далі — АІС «Досьє банків»);

реєстр кореспондентських рахунків;

єдину інформаційну систему обліку позичальників (боржників), які мають прострочену заборгованість за банківськими кредитами (далі — ЄІС «Реєстр позичальників»).

Статистична звітність надходить до Національного банку за допомогою системи «New-stat», яка дає змогу користувачам одночасно отримувати інформацію. Службою банківського нагляду вже впроваджено 30 форм статистичної звітності, які всебічно відображають діяльність банків, а саме:

стан кредитного портфеля (шість форм);

регулювання діяльності банків (дев’ять форм), у тому числі:

дотримання нормативів (дві форми);

застосування заходів впливу (дві форми);

формування резервів (п’ять форм);

— валютні операції (п’ять форм);

— активи й пасиви за строками погашення (одна форма);

— дані щодо акціонерів, афілійованих осіб, власників істотної участі (чотири форми, три з яких упроваджені в 2001 р.);

— зобов’язання банків (чотири форми);

— інформація про роботу ліквідатора (ліквідаційної комісії) банку (одна форма).

З метою вдосконалення інформаційного забезпечення банківського нагляду протягом 2001 р. підготовлено й затверджено зміни до 25 форм звітності та впроваджено чотири нові, три з яких — у зв’язку з прийняттям Закону України «Про банки і банківську діяльність» (постанова Правління НБУ від 27 липня 2001 р. № 296, доповнення 25, 26). Підготовлені й очікують затвердження зміни до 14 діючих форм звітності, з них три — у новій редакції. Запропоновано скасувати дві форми звітності (№ 301 і № 624).

Основні шляхи поліпшення інформаційного забезпечення банківського нагляду такі:

підвищення якості інформації щодо фінансового стану банків з метою виявлення проблем, системних ризиків у їх діяльності на етапі раннього реагування;

підвищення достовірності інформації, що сприятиме прийняттю правильних управлінських рішень;

оптимізація кількості форм звітності шляхом об’єднання форм, близьких за економічним змістом, та формування їх як вихідних документів на базі існуючих файлів. При цьому обсяг інформації, кількість показників мають не скорочуватись, а навпаки — розширюватися. Зокрема, форму № 624 планується скасувати, а її показники включити до близької за економічною суттю форми № 604. Інформаційна база «New-stat» дає змогу конструювати форму № 301 із ширшим переліком показників і в подальшому скасувати її, не знизивши рівня інформаційного забезпечення банківського нагляду;

4) уніфікація форм звітності. Значення і методика розрахунку одного й того самого показника мають бути єдиними для всіх форм звітності;

5) конструювання нових вихідних форм на базі існуючих файлів. Робота у цьому перспективному напрямі вже ведеться. З’явиться можливість значно збільшити обсяг інформації щодо фінансового стану банків без запровадження нових форм звітності.

Зауважимо, що система «New-stat» не позбавлена певних недоліків. З погляду користувача її застосування має обмеження щодо форми подання даних. Робота з форматами, в яких представлена інформація, змушує і далі використовувати пакети MSOffice, що не дає можливості оперативно генерувати звіти.

Застосування так званих «клієнт-серверних систем» сприяє подальшому розвиткові автоматизованих систем обробки інформації. Крім файл-сервера, вони містять спеціальний сервер бази даних, який працює з ними за запитом користувача. Запити повністю обробляються сервером бази даних. Ще одним плюсом таких систем є вмонтований механізм захисту інформації. В НБУ за цим принципом побудовано автоматизовану інформаційну систему «Досьє банків».

Упровадження АІС «Досьє банків» дає змогу:

— організувати накопичення і зберігання даних у єдиному інформаційному середовищі з використанням однакових засобів захисту, механізму доступу до даних, адміністрування бази даних, технології архівування тощо;

— забезпечити користувачів — працівників центрального апарату повнофункціональними АРМами — клієнтськими місцями АІС «Досьє банків» для введення й отримання даних безпосередньо на сервер та із сервера. Це дає змогу об’єднати інформацію з локальних баз даних у різних підрозділах банківського нагляду та уникнути її дублювання на кожному робочому місці, створити в кожному підрозділі своє програмне забезпечення для вирішення внутрішніх завдань інформаційного забезпечення.

Способи введення вхідної інформації:

АРМ інтерактивного введення (клієнтське програмне забезпечення встановлюється безпосередньо на робочих місцях у підрозділах);

АРМ пакетного введення (шлюзове програмне забезпечення для завантаження інформації, що надходить від банків і територіальних управлінь Національного банку в стандартизованих форматах електронною поштою НБУ).

Способи отримання вихідної інформації:

он-лайн (застосовується в АРМах працівників центрального апарату НБУ);

оф-лайн (застосовується для надання вихідної інформації на підставі запиту від територіальних управлінь та банків).

Розробляти АІС «Досьє банків» почали в 1995—1996 р., коли постало питання щодо поліпшення інформаційного забезпечення системи банківського нагляду. Із 1998 р. у НБУ почалася дослідна експлуатація АІС «Досьє банків», підготовленої на СУБД Informix. Вихідна інформація надається у вигляді звітів. Їх нині формується близько 160. Майже 120 працівників Національного банку України є користувачами цієї інформаційної системи.

У складі АІС «Досьє банків» у повному обсязі функціонує п’ять модулів:

«Реєстрація банків»;

«Ліцензування банків»;

«Інспектування банків»;

«Узагальнена інформація по системі банків»;

«Моніторинг банків».

Останній модуль включає такі блоки: «Фінансовий стан банку», «Найбільші кредитори банку», «Картотека великих кредитів, інсайдерських позик, кредитних ліній». Цей модуль створено на основі системи «New-stat» для забезпечення щоденного контролю за максимальними розмірами великих кредитних ризиків і ризику на одного позичальника, а також ефективного розподілу кредитних ресурсів та запобігання кримінальному використанню кредитів та їх неповерненню.

Модуль «Фінансовий стан» містить основні показники діяльності банків у динаміці, обов’язкові економічні нормативи, показники раннього реагування, передбачає графічне зображення даних. Це сприяє здійсненню оперативного та стратегічного аналізу діяльності банків, формуванню ефективної політики нагляду за ними, вчасному застосуванню заходів впливу.

З метою подальшого розвитку АІС «Досьє банків» передбачається створення нових модулів, розширення обсягів інформації, деталізація показників і застосування їх для виявлення системних ризиків, ефективності (результативності) діяльності банків, забезпечення доступу територіальних управлінь до інформаційних ресурсів АІС «Досьє банків» та ін. Зокрема, створюються такі нові модулі:

«Реорганізація та ліквідація банків»;

«Звіти територіальних управлінь»;

«Паспорт банку». Цей модуль буде інтегральним і міститиме узагальнену інформацію, яка є в інших модулях АІС «Досьє банків».

Ще одним прикладом упровадження сучасних інформаційних технологій є створення єдиної інформаційної системи обліку позичальників (ЄІС «Реєстр позичальників»), які мають прострочену заборгованість за кредитами (постанова Правління Національного банку України від 27 червня 2001 р. № 245). ЄІС «Реєстр позичальників» — єдиний апаратно-програмний комплекс, що забезпечує отримання від банківських установ вхідної інформації, її накопичення, зберігання, належне використання, захист на всіх технологічних ланках від несанкціонованого доступу, формування вихідної інформації, взаємодію з користувачами в реальному режимі часу. Цю інформаційну систему створено з метою підвищення надійності банків, зміцнення довіри до них та банківської системи в цілому, зменшення ризиків, які виникають під час обслуговування клієнтів.

Згаданою вище постановою затверджено також Положення «Про єдину інформаційну систему «Реєстр позичальників» (далі — Положення), типову форму договору на участь банку в системі, форми надання даних та отримання інформації з системи із забезпеченням необхідного рівня захисту інформації та недопущення несанкціонованого доступу до неї.

Згідно з Положенням ЄІС «Реєстр позичальників» функціонує на добровільних (договірних) засадах. Для участі в ній банки мають укласти з НБУ договір на отримання інформаційно-довідкових послуг. ЄІС «Реєстр позичальників» забезпечує облік клієнтів комерційних банків України, які мають прострочену заборгованість за кредитами, збереження інформації про клієнтів і доступ до неї уповноважених осіб банків.

Уповноважені особи банку формують запити у затверджених форматах передавання даних і надсилають їх до програми опрацювання запитів Національного банку. Запит банку перевіряється щодо повноважень, здійснюються пошук даних і попередня обробка, після чого програмним шляхом формується стандартний звіт — електронний документ певної структури, який містить інформацію про окремого клієнта (клієнтів) банку. Цей документ передається електронними засобами зв’язку й обов’язково захищений методами криптозахисту для запобігання зовнішнього втручання.

ЄІС «Реєстр позичальників» почала функціонувати з 1 жовтня 2001 р. Договори на участь у ній надіслали близько 70 банків. Експлуатується ця система за кошти НБУ. Звертаючись до неї, банки несуть витрати тільки на електронну пошту в разі приймання і передавання інформації. Крім того, вони за свій рахунок адаптують внутрішньобанківські інформаційні системи для роботи з ЄІС «Реєстр позичальників».

Нині для аналізу фінансового стану банку використовується багато показників. Причому немає єдиних рекомендацій щодо оптимальної їх кількості. Одні аналітики доводять, що велика кількість показників занижує точність оцінки. Інші стверджують, що чим більше показників, тим нижча чутливість оцінки, тобто значні зміни в їх динаміці не викличуть суттєвих змін рівня. Світовий досвід переконує, що показників має бути не менше шести і не більше 25.

До того ж установлено, що оперативна пам’ять людини здатна зберігати інформацію (й оперувати нею) з обсягом показників не більше одиниці. Ураховуючи зазначене, доходимо висновку, що кількість інформативних показників, які б забезпечували ефективний аналіз і своєчасне виявлення проблем та системних ризиків у діяльності банків, має становити від 6 до 9—10.

Одним із напрямів використання автоматизованої системи фінансів (АСФ) є порівняльний аналіз ефективності роботи банків, який передбачає:

розгляд кожного банку як складної динамічної системи, що трансформує вхідні параметри у вихідні;

аналіз фінансового стану банку порівняно з іншими банками групи, до якої він належить, і системи банків у цілому. Причому кожному банку в багатовимірному просторі вхідних і вихідних параметрів відповідає певна точка. Множина таких точок визначає реальні або «можливі», тобто «фінансово допустимі» банки;

— побудову ефективної гіперповерхні — верхньої межі фінансових (потенційних) можливостей банків. Точки на ній відповідають банкам із найвищою на даний момент ефективністю, яка береться за 100 %;

— оцінку фінансової стійкості, надійності банку відносно ефективної гіперповерхні, яка дає змогу кількісно оцінити:

а) рівень фінансової стійкості, ефективності діяльності банку (відстань до ефективної гіперповерхні);

б) шляхи підвищення ефективності роботи банку (виходу на ефективну гіперповерхню) шляхом варіації вхідних параметрів;

в) еталонні банки, найближче розташовані до ефективної гіперповерхні й подібні за структурою, своїми характеристиками до аналізованого банку;

г) область сталості, фінансової стійкості для аналізованого банку.

Отже, щоб підвищити ефективність банківського нагляду, поглибити економічний аналіз, необхідно вдосконалювати інформаційне забезпечення шляхом створення багаторівневої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи, яка будувалася б не на інтуїтивних та суб’єктивістських методах автоматизації локальних процедур із подальшим механічним об’єднанням у «єдину» систему, а на науково обґрунтованих методах моделювання і побудови складних інформаційних систем.

Працівники служби банківського нагляду можуть давати ефективні рекомендації і поради банкам лише за умови наявності сталого законодавства та чітких регулятивних правил.

Чітка й конкретна правова інфраструктура дає змогу всім комерційним банкам «знати правила гри». Служба банківського нагляду Національного банку України має право і необхідні владні повноваження проводити дієвий нагляд, починати швидкі та ефективні дії відносно проблемних банків.

Основними формами банківського нагляду є:

вступний контроль (державна реєстрація та ліцензування);

попередній контроль (безвиїзний нагляд та аудит);

поточний контроль (інспекційні перевірки).