12.1. Проведення центральним банком аналітичної та дослідницької роботи

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74

Для проведення ефективної грошово-кредитної політики будь-який центральний банк аналізує значні інформаційні потоки, які належать до реального, фінансового, фіскального та зовнішнього секторів. Дані надходять із різних джерел: у деяких випадках центральний банк використовує статистичну інформацію, отриману з таких установ, як державний комітет статистики, міністерство фінансів, державна митна служба, окремі підприємства тощо, а іноді центральний банк сам виступає в ролі першоджерела даних, наприклад інформації, яка стосується діяльності комерційних банків. Проведення аналізу даних із застосуванням різноманітних аналітичних підходів починаючи з експертних суджень до використання складних економетричних моделей дає змогу виявити основні тенденції розвитку економіки й оцінити рівень впливу тих чи інших інструментів грошово-кредитної та валютної політики на динаміку основних макроекономічних показників.

Одна з основних стратегічних цілей грошово-кредитної політики більшості центральних банків — дотримання стабільності цін. Для досягнення даної цілі необхідне запровадження певного режиму монетарного устрою, визначення поточних (операційних) та проміжних цілей. Наприклад, поточною ціллю може бути установлений граничний обсяг грошової бази, проміжною — обсяг грошової маси, величина процентної ставки за кредитами комерційних банків тощо. Центральний банк може прямо впливати лише на операційні цілі, а вплив на проміжні та стратегічні цілі здійснюється опосередковано через канали трансмісійного механізму грошово-кредитної політики

. Цілі центрального банку та їх кількісні характеристики затверджуються відповідними документами. При цьому центральні банки мають право відхилятися від установлених цілей, якщо є певні форс-мажорні обставини, які спричиняють до різкої зміни макроекономічної ситуації (наприклад, цінові шоки, зокрема шок цін на нафтопродукти).

Якість проведення центральним банком грошово-кредитної та курсової політики для досягнення стратегічних цілей значною мірою залежить від якості дослідження процесів, які відбуваються на мікро- та макрорівні, а також від рівня обґрунтованості та точності прогнозів розвитку економіки на середньострокову та довгострокову перспективу.

Крім аналізу функціонування та розвитку вітчизняної економіки, значна увага приділяється дослідженням розвитку інших країн світу, зазвичай тих, які є основними торговельними партнерами. Подібні дослідження проводяться для прогнозування платіжного балансу, оскільки попит та пропозиція іноземної валюти на внутрішньому ринку відіграють ключову роль при розробленні та проведенні центральним банком валютної політики.

Установлення кількісних характеристик інструментів центрального банку (наприклад, рівня ставки рефінансування, обсягів рефінансування) є важливою складовою грошово-кредитної політики. Тому основна увага при проведенні досліджень приділяється не тільки аналізу поточної ситуації, а й визначенню тісноти взаємозв’язку між макроекономічними індикаторами та створенню моделі економіки країни з використанням сучасних економетричних підходів. Економетричні підходи також використовуються для визначення ефективності застосування інструментів грошово-кредитної політики та відповідності напряму розвитку грошово-кредитної сфери стратегічним цілям. Для виконання цього завдання центральні банки здійснюють прогнозні розрахунки за кількома альтернативними сценаріями й на основі отриманих результатів визначають комплекс інструментів, які необхідно застосувати.

Центральні банки провідних західних країн застосовують макроекономічні моделі з кінця 1960-х років. На той час комп’ютери стали достатньо потужними, щоб обробляти моделі, які складаються з кількох сот рівнянь. Відтоді інформаційні технології, а з ними й економетричні методи значно поліпшилися, що дає можливість удосконалювати та розширювати економетричні моделі. Однак багато центральних банків приділяють незначну увагу макроекономічним моделям. Вони вважають, що користь від масштабного моделювання дуже мала і доцільніше використовувати або моделі з невеликою кількістю рівнянь, або проводити аналіз без кількісних методів. Для того щоб зосереджувати увагу на ключових проблемах економіки та уникнути надмірної деталізації, більшість центральних банків нині застосовують невеликі економетричні моделі, які виступають головним робочим інструментом середньострокового прогнозування. Разом з тим центральні банки все частіше спираються не на один, як раніше, а на кілька типів моделей. Наприклад, модель інфляції з великою деталізацією, яка враховує комплекс взаємозв’язків між окремими компонентами споживчого кошика та набором чинників, може дати досить точний короткостроковий прогноз інфляції, а простіша модель більш корисна для аналізу довгострокового зв’язку між інструментами і цілями грошово-кредитної політики, такими як економічне зростання та інфляція. Частково це і відображає наявність значної кількості завдань, для вирішення яких використовуються моделі. Наприклад, крім аналізу альтернативних варіантів грошово-кредитної політики, моделі можуть також застосовуватись для аналізу процесу формування інфляційних очікувань.

Економетричні підходи можуть використовуватися як для тестування достовірності економічних теорій, так і для виявлення економічних взаємозв’язків, які ще не відображені в теорії і поки що не мають обґрунтування. Останній напрям має назву атеоретичне моделювання (atheoretic modelling). Через те, що економіка на відміну від природничих наук не передбачає проведення експериментальної перевірки, центральні банки часто вдаються до атеоретичного підходу, тобто розробляють моделі без необхідної теоретичної основи. За умови, що дані, які використовуються, отримані з надійного джерела, аналітики центральних банків нерідко вважають за краще використовувати економетричну техніку для виявлення і підтвердження зв’язку між економічними змінними, ніж просто покладатися «на візуальний контроль» діаграм і переконуватися в існуванні зв’язку, який передбачений теорією.

Використання економетричних моделей може допомогти центральному банку здійснити такий аналіз:

визначення процесів, які відбуваються в економіці, їх кількісних параметрів, а також механізмів впливу грошово-кредитної політики на розвиток даних процесів;

моніторинг поточної економічної ситуації і створення короткострокових прогнозів;

складання прогнозів на тривалий термін при альтернативних варіантах грошово-кредитної політики.

Передусім експерти повинні провести тестування гіпотез, що стосуються тієї або іншої поведінки економіки, наприклад, при вивченні та вимірюванні центральним банком відповідних ефектів, зокрема впливу зміни процентної ставки на динаміку заощаджень та інвестиції чи впливу коливань валютного курсу на динаміку експорту та імпорту. Дослідження взаємозв’язків виділяються в окремі науково-дослідні проекти, які потім об’єднуються. Результати окремих досліджень кладуть в основу моделі, за допомогою якої визначається процес, що відбувається в економіці, і його кількісні параметри. Моделі, що мають повне теоретичне обґрунтування, мають назву структурні моделі (structural models). Вони є системою рівнянь, в якій причинні зв’язки між залежними (ендогенними) змінними та незалежними (екзогенними) змінними виражені в явному вигляді.

Отже, структурні моделі складаються з рівнянь, що характеризують основні взаємозв’язки, які визначають економічну поведінку агентів. Наприклад, приватне споживання може залежати від особистого доходу і процентної ставки, тому очікується, що індивідууми будуть реагувати на зміну цих показників. Структурні моделі зазвичай використовуються центральними банками для прогнозування сукупного попиту. Моделі визначають валовий внутрішній продукт (ВВП) як суму основних компонентів витрат: приватне споживання, інвестиції, державні витрати і торговий баланс.

Класична структурна модель, яка використовується центральними банками, обмежується невеликою кількістю рівнянь. Наприклад, вона може включати три рівняння, які визначають ендогенні змінні, — реальний ВВП, рівень цін і процентну ставку, які залежать від однієї екзогенної змінної — грошової пропозиції. Однак складність моделювання сучасної економіки веде до неймовірного розростання моделей. Так, основна модель, яка до 1994 р. використовувалася Економічним департаментом Банку Англії для дослідження найрізноманітніших проблем, у період піку своєї популярності складалася приблизно з 600 змінних. На початку 1990-х років кількість змінних скоротили до 350. З них близько 100 були зовнішніми (світовий ВВП, ціни і процентна ставка), а 250 змінних, що залишилися, — внутрішніми. Тільки 170 змінних визначалися в межах моделі, інші 80 були статистичною тотожністю. Нині модель зменшена до мінімальних розмірів: 22 стохастичні рівняння і 130 змінних.

У 1990-х роках моделі, які використовувалися для роботи з цільовими орієнтирами інфляції, стали особливо популярними. Інфляційне таргетування (монетарний режим, за якого основною метою грошово-кредитної політики центрального банку є дотримання цільового орієнтиру інфляції) ґрунтується на достатньо простій аналітичної моделі, що включає дві компоненти. Перша компонента — це модель, що описує, як економіка функціонує і як грошово-кредитна політика впливає на неї. Друга компонента є описом стратегічної цілі грошово-кредитної політики центрального банку, якій надається пріоритетне значення, тобто опис цільової функції.

В аналітичній моделі центральний банк може впливати на ВВП, який змінюється в одному з наступних періодів після застосування одного з інструментів грошово-кредитної політики, наприклад ставки рефінансування. У свою чергу, зміни ВВП (або відхилення фактичного ВВП від свого потенційного значення) впливають на інфляцію в наступному періоді. Таким чином, коригування ставки рефінансування веде до зміни сукупного попиту і виробництва, а з деяким лагом — до зміни інфляції. Цей лаг має назву «контрольний горизонт» або «контрольний лаг грошово-кредитної політики».

У моделі зазвичай контрольний горизонт задається як екзогенна змінна і не може змінюватися внаслідок дій центрального банку. На практиці його тривалість часто становить один-два роки. Його можна розрахувати, виявивши часовий проміжок, через який застосування інструментів грошово-кредитної політики спричиняє найбільший ефект на економіку. Друга складова аналітичної моделі — цільова функція центрального банку задіяна в двох напрямах — по-перше, центральний банк прагне стабілізувати інфляцію на певному заданому рівні, а по-друге, центральний банк може також мати за мету стабілізацію економічного зростання на рівні максимального потенційного зростання. Стабілізація змінних реального сектору, таких як зростання виробництва або зайнятість, не завжди входить у список цілей грошово-кредитної політики центрального банку, однак на практиці центральний банк намагається уникнути надмірних коливань змінних реального сектору.

Ґрунтуючись на простій аналітичній моделі, органи монетарної влади встановлюють процентну ставку на такому рівні, щоб очікуване відхилення інфляції від цільового орієнтира й очікуване відхилення ВВП від свого потенційного значення були якомога меншими. Тим самим відповідно до цільової функції мінімізуються втрати суспільства. Оскільки зміни процентної ставки впливають на інфляцію з певним лагом, центральний банк повинен розраховувати прогноз інфляції. Він змінює процентну ставку таким чином, щоб прогнозована інфляція перебувала якомога ближче до цільового рівня. Прогноз інфляції розглядається як проміжна ціль грошово-кредитної політики, тому нерідко говорять не про пряме інфляційне таргетування, а про інфляційно-прогнозне таргетування (inflation forecast targeting). Отже, грошово-кредитна політика при інфляційному таргетуванні може характеризуватися емпіричним правилом, згідно з яким процентна ставка, яка встановлюється центральним банком, розраховується як функція від інфляції і ВВП.

Будь-яка економетрична модель, згідно з класифікацією Федеральної резервної системи США, повинна відповідати п’ятьом критеріям, за допомогою яких визначається можливість її практичного застосування в центральному банку:

Прозорість, достовірне відтворення економічного процесу, а також гнучкість для подальшого удосконалення.

Швидке врахування нової інформації для оновлення прогнозу без перебудови моделі.

Адекватне відображення складних динамічних взаємодій ключових макроекономічних змінних, які аналізуються при прийнятті рішень.

Надання обгрунтованих рекомендацій для органів монетарної влади, тобто відповідність економічній теорії.

Можливість розроблення кількох альтернативних і економічно послідовних сценаріїв грошово-кредитної політики.

Перші три критерії вимагають від моделі ефективної роботи з даними. Четвертий критерій визначає реакцію центрального банку у відповідь на зміни в зовнішньому середовищі і розділяє поведінку органів монетарної влади й уряду як два різні об’єкти. Виконання перших чотирьох критеріїв є лише попередньою вимогою для задоволення п’ятого критерію розроблення альтернативних варіантів грошово-кредитної політики.

Однак моделювання ринкової економіки являє собою складний процес навіть у країнах з багаторічними ринковими традиціями. Для держав з перехідним типом економіки при цьому виникають додаткові проблеми. В умовах планової економіки будувалися моделі типу «затрати-випуск». Проте сучасна ринкова економіка регулюється не державними замовленнями, а поведінкою мільйонів споживачів, інвесторів і підприємців. Тому надзвичайно складно передбачити, врахувати і виміряти різні обставини, мотиви поведінки й очікування суб’єктів економічного процесу. Навіть коли адекватна модель прогнозування очікувань створена, населення може відреагувати зовсім неадекватно, якщо вважатиме, що поведінка уряду або центрального банку зміни-
лася.

Економетричні методи і моделі лише в розумних межах використовуються центральними банками для більш глибокого розуміння закономірностей функціонування економіки своїх країн з метою підготовки прогнозів. Проте ці методи є доповненням до економічного аналізу, а не використовуються замість нього.

Функціонально проведення досліджень та прогнозування в Національному банку України здійснює Департамент економічного аналізу та прогнозування.

Прогнозування основних макроекономічних показників і, зокрема, інфляції є чи не найважливішою передумовою успішного проведення монетарної політики Національним банком України. Достовірний прогноз та аналіз розвитку інфляційних процесів допомагає як у прийнятті стратегічних рішень, так і в більш ефективному використанні тих чи інших інструментів монетарної політики.

Основними функціями зазначеного Департаменту є:

поточний макроекономічний аналіз української та світової економіки;

регулярне надання керівництву НБУ матеріалів стосовно перспектив макроекономічного розвитку;

моніторинг та прогноз розвитку інфляційних процесів та визначення причин, які впливають на їх динаміку;

моніторинг та прогноз основних макроекономічних змінних;

створення прогнозних макроекономічних моделей;

вивчення досвіду центральних банків стосовно проведення дослідницької роботи та його практичне запровадження.

Тематика досліджень Департаменту зорієнтована на специфіку діяльності центрального банку. Висновки та практичні рекомендації, розроблені за результатами досліджень, грунтуються як на експертних оцінках, так і на застосуванні техніки фінансового програмування, економетричних методів та результатів моделювання. Прогнозування основних економічних показників та моделювання економічних процесів становить основну частину дослідницької діяльності.

Найбільша увага в дослідницькій роботі Департаменту приділяється:

дослідженню трансмісійного механізму монетарної політики;

факторному аналізу зростання ВВП в Україні;

моніторингу основних тенденцій міжнародного економічного розвитку;

розробленню прогнозних сценаріїв макроекономічного розвитку України.

У монетарній сфері тематика досліджень охоплює аналіз поточних монетарних тенденцій, динаміки монетарних показників та прогнозні розрахунки грошових агрегатів, грошового мультиплікатора, а також інфляції.

Значна увага приділяється дослідженню ролі монетарних агрегатів як випереджувального індикатора інфляції та питанню монетизації, оскільки її рівень в Україні недостатньо високий. Відносно низькі рівні монетизації є спільною рисою для країн, що розвиваються чи перехідних економік, які мали досвід високої інфляції та гіперінфляції чи фінансових криз або мали нестабільні банківські системи. Результати досліджень підтверджують, що неприпустиме штучне форсування процесу ремонетизації шляхом додаткової емісії. Досвід України та багатьох перехідних економік свідчить, що це викличе бурхливий розвиток інфляції і призведе до прямо протилежного результату — посилення демонетизації, а не до очікуваного економічного зростання.

Частина досліджень пов’язана з питаннями валютної політики, оскільки одним з найважливіших питань економічної політики є визначення оптимального курсу гривні. Основними критеріями оптимального обмінного курсу національної валюти залишаються підтримання конкурентоспроможності економіки, з одного боку, та контроль інфляції, з іншого.

Ураховуючи взаємозалежність монетарних та загальноекономічних показників, широке коло досліджень поєднує тематика реального сектору економіки та бюджетної сфери. Для забезпечення взаємодії та скоординованості монетарної та фіскальної політики необхідно з’ясувати, чи відповідають параметри бюджету очікуваному рівню інфляції та зростанню реального ВВП. З іншого боку, потребує дослідження роль динаміки ВВП як чинника, пов’язаного зі змінами інфляції в майбутньому.

Рівень інтегрованості України у світову економіку з часом підвищується, і успіх економічного розвитку України як однієї з країн із перехідною економікою значною мірою залежить від перспектив світового економічного зростання. Національний банк України здійснює постійний моніторинг основних тенденцій міжнародного економічного та монетарного розвитку, стану світових ринків з погляду оцінки їх можливого впливу на економічний стан України. Об’єктом досліджень також є досвід окремих зарубіжних країн.

На даний час Національний банк України тісно співпрацює з провідними українськими науково-дослідними інститутами, зокрема з Інститутом економічного прогнозування НАН України, а також з міжнародними дослідницькими центрами, такими як, наприклад, Міжнародний центр перспективних досліджень та Інститут економічних досліджень та політичних консультацій.