5.2. Оптимальний шлях зростання

Можливі варіанти переходу на вищу ізокванту. Обравши оптимальну комбінацію факторів виробництва і реалізувавши її, підприємство може функціонувати у миттєвому або короткостроковому періоді. У миттєвому періоді обсяги застосування всіх факторів і випуску незмінні. При цьому, якщо комбінація їх відповідає умовам оптимальності, то виробництво функціонує економічно ефективно.

У короткостроковому періоді рухливість ринкового попи-
ту визначає необхідність відповідним чином змінювати обся-
ги виробництва, варіюючи змінними ресурсами. Якщо «про-
порція суміші» постійних і змінних ресурсів оптимальна, виробництво функціонує економічно ефективно; відхилення в будь-який бік від оптимальної комбінації знижує ефектив-
ність виробництва. У короткостроковому періоді межею збіль­шення обсягу випуску виступає наявний фонд постійних ресурсів.

Якщо розмір попиту перевищує виробничі можливості підприємства, при цьому така тенденція має стійкий характер, і в підприємства є кошти на розширення виробництва, йому варто змінити обсяги застосування всіх факторів, тобто перейти на вищу ізокванту. Розглянемо, яким чином можна здійснювати такий перехід.

На рис. 5.7 наведено виробничу функцію підприємства у вигляді ізоквант Q1 та Q2. Нехай початкова оптимальна комбінація факторів виробництва описується точкою Е1 із координатами K1, L1. Збільшення випуску з Q1 до Q2 може здійснюватися в кілька способів.

Можна збільшити в однаковій пропорції витрати праці та капіталу й перейти з точки Е1 у точку А з координатами L2 і K2, тобто в тривалому періоді здійснити пропорційну варіацію
факторів.

Можна збільшити розмір тільки робочої сили, а розмір капіталу залишити незмінним. У такому разі, що формально відбиває короткий період і часткову варіацію фактора L, відбувається рух із точки Е1 у точку В (K = K1 = const, L­ з L1 до L3).

Можна збільшити капітал за незмінного розміру праці. У такому разі, що формально також відбиває короткий період і часткову варіацію, рух відбувається з точки Е1 у точку С (L = L1 = const, K­ з K1 до K3).

І нарешті, можна, якщо дозволяє технологія, непропорційно змінити обсяги застосування факторів, перейшовши з точки Е1 у точку D з координатами L¢, K¢.

Поняття «оптимальна лінія зростання». Який же шлях збільшення обсягів випуску обрати, керуючись принципом економічної раціональності? Виявляється, для будь-якого обсягу виробництва існує своя найбільш ефективна комбінація ресурсів, що мінімізує витрати. За незмінності базових технологій і цін на ресурси ізоквантно-ізокостна діаграма виглядатиме так, як це показано на рис. 5.8. Візьмемо на кожній ізокванті «найдешевшу» комбінацію ресурсів (або на кожній ізокості — «найпродуктивнішу») і з’єднаємо їх. Криву, що з’єднує точки дотику ізокост та ізоквант, називають оптималь­ною лінією зростання, лінією експансії, траєкторією розши-
рення виробничої діяльності підприємства, траєкторією розвитку, оптимальним шляхом зростання.

Лінія зростання — це геометричне місце точок оптимальних комбінацій факторів виробництва для кожного можливого обсягу випуску за незмінних цін на ресурси.

Нагадаємо, що в короткостроковому періоді кількість кількох або хоча б одного ресурсу фіксована і підприємство може розширювати або згортати виробництво, маневруя лише змінними ресурсами. Звернемося до рис. 5.9. Якщо оптимальна комбінація за створення виробництва описувалася точкою Е1, то можна збільшувати випуск, рухаючись уздовж лінії  рівнобіжної осі L. За даних цін на ресурси оптимальні ком-
бінації їх у точках Е2 та Е3 недосяжні. Випуск в обсязі Q2 потребує витрат, поданих ізокостою ТС4, що більші, ніж за ізо-
кости ТС2.

Крім того, межею збільшення випуску в короткостроковому періоді є повне використання постійних факторів.

Усе це накладає на економістів і керівників велику відповідаль­ність за прийняття довгострокових рішень. Помилка в придбанні малопродуктивних верстатів й устаткування (або ж, навпаки, придбання надмірно коштовного устаткування) приховує в собі небезпеку.

Створюючи нове виробництво та обираючи шлях розвитку, підприємству варто враховувати низку факторів: усталеність попиту на продукцію, можливість появи товарів-субститутів і нових конкурентів, ціни на ресурси і їх динаміку, можливість зміщення акцентів у соціальній і техніко-економічній політиці і т. п. Проте економічно ефективним способом виробництва заданого обсягу продукції був, є і буде такий, що мінімізує альтернативну вартість використовуваних у процесі виробництва ресурсів.

Типологія ліній зростання. Лінії зростання можуть мати різну конфігурацію, що залежить від багатьох факторів: цін на ресурси та їх динаміки, спрямованості технічної і соціальної політики підприємства, дефіцитності ресурсів і ступеня взаємозамін­ності їх, особливостей технологічного процесу тощо. Розглянемо кілька типів ліній зростання.

Тип 1. Для збільшення обсягів випуску потрібне пропорційне збільшення всіх видів застосовуваних ресурсів, при цьому початкове співвідношення їх («пропорція суміші» факторів) залишається незмінним.

У такому разі траєкторія розвитку — це лінія на ізокостно-ізоквантній діаграмі, проведена з початку координат через точки рівноваги виробника. Серед можливих ліній зростання являють інтерес ізокліни, або ізокліналі, для яких співвідношення  і гранична норма технічного заміщення капіталу працею мають однакове значення.

Для однорідних виробничих функцій, що домінують в економічній теорії, пропорційна та ізоклінна варіації факторів збігають­ся і лінія зростання — промінь, проведений з початку координат — демонструє один з ефектів масштабу — постійний, зростаючий, спадний (див. рис. 4.1 і 5.10).

Зауважимо, що коли виробнича функція неоднорідна, то для побудови ізокліналі необхідно на різних ізоквантах вибрати точки з однаковим нахилом, тобто з однаковою нормою технологічного заміщення факторів. Зрозуміло, що це вже будуть не промені, а так звані огіви.

Таким чином, лінійна лінія зростання припускає, що витрати збільшення випуску в довгостроковому періоді мінімізуються рів­номірним збільшенням використання всіх факторів виробництва, тобто описується їхньою пропорційною варіацією.

Тип 2. Цілком імовірно, що збільшення масштабів виробництва, тобто перехід на вищі ізокванти в довгостроковому періоді, може потребувати збільшення кількості використовуваного капіталу більшою мірою, ніж праці.

Світовий досвід розвитку промислового виробництва підтверджує цю тенденцію: великі фірми використовують капіталоінтен­сивніші технології, ніж дрібні, які виробляють такий самий про-
дукт. Це й дорогі обробні центри, верстати з програмним керуванням, роботи-маніпулятори, комп’ютерні засоби для автоматизації виробництва тощо. У цьому разі співвідношення  збільшується і лінія зростання є угнутою щодо горизонтальної осі (рис. 5.11).

Тип 3. Коли зростання кількості споживаної робочої сили перебільшує зростання кількості використовуваного капіталу (наприклад, за вирішення соціальної проблеми — збільшення зайнятості населення), співвідношення  зменшується і лінія експансії стає опуклою щодо горизонтальної осі (рис. 5.12).

Тип 4. Нахил лінії розвитку може бути негативним, якщо за зростання обсягів випуску обсяги застосування одного фактора збільшують, а іншого зменшують. Фактор виробництва, обсяги застосування якого зі зростанням випуску зменшуються, в економічній теорії називають фактором низької якості. Це пряма аналогія з термінологією теорії поведінки споживача — одного з розділів мікроекономіки.

Згадаємо поняття «неповноцінне благо», або «благо нижчих споживчих переваг», або «низькоякісне благо»: це таке благо, обсяг споживання якого зі зростанням доходу споживача знижується. Зрозуміло, що відносно факторів виробництва «низька якість» не є показником споживчих властивостей цих факторів, а характеризує спрямованість соціальної або технічної політики підприємства. Так, на рис. 5.13 до обсягу випуску Q2 темпи зростання кількості праці і капіталу були однакові (L2 = 2L1; K2 = 2K1), а нахил лінії зростання позитивний. За збільшення випуску Q2 до Q3 застосування праці збільшилося більшою мірою (ΔL = L3 – L2), ніж капіталу (ΔK = K2 – K3), тобто більше коштів вкладалося у працю, співвідношення  стало зменшуватися і лінія ОА змінила нахил.

Тип 6. Якщо за створення нового виробництва співвідношення цін на ресурси було б (див. рис. 5.15), то оптимальна лінія зростання зображувалася б променем ОА; за співвідношення цін  — променем ОВ. Припустимо, що виробництво з обсягом випуску Q1 було створене за співвідношення цін на фактори , тобто оптимальна комбінація знаходилася в точці Е1. За збільшення попиту на продукцію, що випускається, й незмінного співвідношення цін на фактори виробництва підприємство перейде на вищі ізокванти вздовж променя ОА (точки Е2, Е3). Якщо ж ціна фактора «праця» при цьому знижується і співвідношення  підприємству доцільно перейти на вищі ізокванти вздовж променя ОВ. Лінія зростання перетворюється на ламану

Розглянуті ситуації (а подібних можна навести багато) показують, що лінія зростання значно частіше має характер нелінійний, ніж лінійний, а взаємозв’язок між випуском і ресурсами в тривалому періоді описується, як правило, непропорційною варіацією факторів.

До цього висновку додамо й такі зауваження. Наведена на рис. 5.2 форма ізокости у вигляді прямої означає гранично жор­сткий характер бюджетного обмеження: виробник не може
впливати на ціни ресурсів, що купуються, а його кошти, виділені на організацію виробництва продукту, є жорстко фіксованими.

Відомий угорський економіст Я. Корнаї [18, с. 321—344], який досліджував цю проблему, показав, що прийнятий у мікроекономічній теорії постулат про жорсткість бюджетного обмеження є окремим випадком. У реальному господарському житті бюджетне обмеження має менш жорсткий або навіть м’який характер: підприємства, особливо монополісти, можуть впливати на ціни ресурсів; найчастіше може діяти «м’яка» система кредитування чи навіть безоплатна державна підтримка того або іншого бізнесу і т. п. У таких випадках ізокоста має нелінійний характер; вона може бути подана кривими з різним змінним нахилом до осей координат; графічне відображення оптимуму товаровиробника і ліній зростання ускладнюється, хоча базові умови (формули (5.4), (5.5)) залишаються такими самими.

Необхідно розуміти й таке. Підприємство, як уже зазначалося, завжди функціонує в миттєвому або короткостроковому періоді, проте стратегію свого розвитку визначає на тривалий період. Техніко-економічна політика, оптимальна для короткострокового періоду, не завжди є такою з погляду тривалої перспективи. Водночас підприємство не може знаходиться в режимі постійної реконструкції і реструктуризації, переходячи до нових, ефективніших способів виробництва. Отже, за створення нового виробництва вибір оптимальної комбінації факторів, поряд із викладеними положеннями, має базуватися на даних маркетингової і техніко-економічної «розвідки»: прогнозних оцінках попиту на кінцеву продукцію, оцінках можливості появи товаров-субститутів і нових конкурентів, прогнозах розвитку способів виробництва і появи «проривних» технологій тощо. Така інформація слугує базою для обґрунтованого визначення обсягів випуску продукції і вибору способу виробництва, що мінімізує альтер­нативну вартість витрат за весь період прогнозу з урахуванням
можливих збитків від недовикористовуваної виробничої потужності у певні періоди та ефектів від гнучкого переходу, у разі потреби, на великі обсяги випуску.

Можливі варіанти переходу на вищу ізокванту. Обравши оптимальну комбінацію факторів виробництва і реалізувавши її, підприємство може функціонувати у миттєвому або короткостроковому періоді. У миттєвому періоді обсяги застосування всіх факторів і випуску незмінні. При цьому, якщо комбінація їх відповідає умовам оптимальності, то виробництво функціонує економічно ефективно.

У короткостроковому періоді рухливість ринкового попи-
ту визначає необхідність відповідним чином змінювати обся-
ги виробництва, варіюючи змінними ресурсами. Якщо «про-
порція суміші» постійних і змінних ресурсів оптимальна, виробництво функціонує економічно ефективно; відхилення в будь-який бік від оптимальної комбінації знижує ефектив-
ність виробництва. У короткостроковому періоді межею збіль­шення обсягу випуску виступає наявний фонд постійних ресурсів.

Якщо розмір попиту перевищує виробничі можливості підприємства, при цьому така тенденція має стійкий характер, і в підприємства є кошти на розширення виробництва, йому варто змінити обсяги застосування всіх факторів, тобто перейти на вищу ізокванту. Розглянемо, яким чином можна здійснювати такий перехід.

На рис. 5.7 наведено виробничу функцію підприємства у вигляді ізоквант Q1 та Q2. Нехай початкова оптимальна комбінація факторів виробництва описується точкою Е1 із координатами K1, L1. Збільшення випуску з Q1 до Q2 може здійснюватися в кілька способів.

Можна збільшити в однаковій пропорції витрати праці та капіталу й перейти з точки Е1 у точку А з координатами L2 і K2, тобто в тривалому періоді здійснити пропорційну варіацію
факторів.

Можна збільшити розмір тільки робочої сили, а розмір капіталу залишити незмінним. У такому разі, що формально відбиває короткий період і часткову варіацію фактора L, відбувається рух із точки Е1 у точку В (K = K1 = const, L­ з L1 до L3).

Можна збільшити капітал за незмінного розміру праці. У такому разі, що формально також відбиває короткий період і часткову варіацію, рух відбувається з точки Е1 у точку С (L = L1 = const, K­ з K1 до K3).

І нарешті, можна, якщо дозволяє технологія, непропорційно змінити обсяги застосування факторів, перейшовши з точки Е1 у точку D з координатами L¢, K¢.

Поняття «оптимальна лінія зростання». Який же шлях збільшення обсягів випуску обрати, керуючись принципом економічної раціональності? Виявляється, для будь-якого обсягу виробництва існує своя найбільш ефективна комбінація ресурсів, що мінімізує витрати. За незмінності базових технологій і цін на ресурси ізоквантно-ізокостна діаграма виглядатиме так, як це показано на рис. 5.8. Візьмемо на кожній ізокванті «найдешевшу» комбінацію ресурсів (або на кожній ізокості — «найпродуктивнішу») і з’єднаємо їх. Криву, що з’єднує точки дотику ізокост та ізоквант, називають оптималь­ною лінією зростання, лінією експансії, траєкторією розши-
рення виробничої діяльності підприємства, траєкторією розвитку, оптимальним шляхом зростання.

Лінія зростання — це геометричне місце точок оптимальних комбінацій факторів виробництва для кожного можливого обсягу випуску за незмінних цін на ресурси.

Нагадаємо, що в короткостроковому періоді кількість кількох або хоча б одного ресурсу фіксована і підприємство може розширювати або згортати виробництво, маневруя лише змінними ресурсами. Звернемося до рис. 5.9. Якщо оптимальна комбінація за створення виробництва описувалася точкою Е1, то можна збільшувати випуск, рухаючись уздовж лінії  рівнобіжної осі L. За даних цін на ресурси оптимальні ком-
бінації їх у точках Е2 та Е3 недосяжні. Випуск в обсязі Q2 потребує витрат, поданих ізокостою ТС4, що більші, ніж за ізо-
кости ТС2.

Крім того, межею збільшення випуску в короткостроковому періоді є повне використання постійних факторів.

Усе це накладає на економістів і керівників велику відповідаль­ність за прийняття довгострокових рішень. Помилка в придбанні малопродуктивних верстатів й устаткування (або ж, навпаки, придбання надмірно коштовного устаткування) приховує в собі небезпеку.

Створюючи нове виробництво та обираючи шлях розвитку, підприємству варто враховувати низку факторів: усталеність попиту на продукцію, можливість появи товарів-субститутів і нових конкурентів, ціни на ресурси і їх динаміку, можливість зміщення акцентів у соціальній і техніко-економічній політиці і т. п. Проте економічно ефективним способом виробництва заданого обсягу продукції був, є і буде такий, що мінімізує альтернативну вартість використовуваних у процесі виробництва ресурсів.

Типологія ліній зростання. Лінії зростання можуть мати різну конфігурацію, що залежить від багатьох факторів: цін на ресурси та їх динаміки, спрямованості технічної і соціальної політики підприємства, дефіцитності ресурсів і ступеня взаємозамін­ності їх, особливостей технологічного процесу тощо. Розглянемо кілька типів ліній зростання.

Тип 1. Для збільшення обсягів випуску потрібне пропорційне збільшення всіх видів застосовуваних ресурсів, при цьому початкове співвідношення їх («пропорція суміші» факторів) залишається незмінним.

У такому разі траєкторія розвитку — це лінія на ізокостно-ізоквантній діаграмі, проведена з початку координат через точки рівноваги виробника. Серед можливих ліній зростання являють інтерес ізокліни, або ізокліналі, для яких співвідношення  і гранична норма технічного заміщення капіталу працею мають однакове значення.

Для однорідних виробничих функцій, що домінують в економічній теорії, пропорційна та ізоклінна варіації факторів збігають­ся і лінія зростання — промінь, проведений з початку координат — демонструє один з ефектів масштабу — постійний, зростаючий, спадний (див. рис. 4.1 і 5.10).

Зауважимо, що коли виробнича функція неоднорідна, то для побудови ізокліналі необхідно на різних ізоквантах вибрати точки з однаковим нахилом, тобто з однаковою нормою технологічного заміщення факторів. Зрозуміло, що це вже будуть не промені, а так звані огіви.

Таким чином, лінійна лінія зростання припускає, що витрати збільшення випуску в довгостроковому періоді мінімізуються рів­номірним збільшенням використання всіх факторів виробництва, тобто описується їхньою пропорційною варіацією.

Тип 2. Цілком імовірно, що збільшення масштабів виробництва, тобто перехід на вищі ізокванти в довгостроковому періоді, може потребувати збільшення кількості використовуваного капіталу більшою мірою, ніж праці.

Світовий досвід розвитку промислового виробництва підтверджує цю тенденцію: великі фірми використовують капіталоінтен­сивніші технології, ніж дрібні, які виробляють такий самий про-
дукт. Це й дорогі обробні центри, верстати з програмним керуванням, роботи-маніпулятори, комп’ютерні засоби для автоматизації виробництва тощо. У цьому разі співвідношення  збільшується і лінія зростання є угнутою щодо горизонтальної осі (рис. 5.11).

Тип 3. Коли зростання кількості споживаної робочої сили перебільшує зростання кількості використовуваного капіталу (наприклад, за вирішення соціальної проблеми — збільшення зайнятості населення), співвідношення  зменшується і лінія експансії стає опуклою щодо горизонтальної осі (рис. 5.12).

Тип 4. Нахил лінії розвитку може бути негативним, якщо за зростання обсягів випуску обсяги застосування одного фактора збільшують, а іншого зменшують. Фактор виробництва, обсяги застосування якого зі зростанням випуску зменшуються, в економічній теорії називають фактором низької якості. Це пряма аналогія з термінологією теорії поведінки споживача — одного з розділів мікроекономіки.

Згадаємо поняття «неповноцінне благо», або «благо нижчих споживчих переваг», або «низькоякісне благо»: це таке благо, обсяг споживання якого зі зростанням доходу споживача знижується. Зрозуміло, що відносно факторів виробництва «низька якість» не є показником споживчих властивостей цих факторів, а характеризує спрямованість соціальної або технічної політики підприємства. Так, на рис. 5.13 до обсягу випуску Q2 темпи зростання кількості праці і капіталу були однакові (L2 = 2L1; K2 = 2K1), а нахил лінії зростання позитивний. За збільшення випуску Q2 до Q3 застосування праці збільшилося більшою мірою (ΔL = L3 – L2), ніж капіталу (ΔK = K2 – K3), тобто більше коштів вкладалося у працю, співвідношення  стало зменшуватися і лінія ОА змінила нахил.

Тип 6. Якщо за створення нового виробництва співвідношення цін на ресурси було б (див. рис. 5.15), то оптимальна лінія зростання зображувалася б променем ОА; за співвідношення цін  — променем ОВ. Припустимо, що виробництво з обсягом випуску Q1 було створене за співвідношення цін на фактори , тобто оптимальна комбінація знаходилася в точці Е1. За збільшення попиту на продукцію, що випускається, й незмінного співвідношення цін на фактори виробництва підприємство перейде на вищі ізокванти вздовж променя ОА (точки Е2, Е3). Якщо ж ціна фактора «праця» при цьому знижується і співвідношення  підприємству доцільно перейти на вищі ізокванти вздовж променя ОВ. Лінія зростання перетворюється на ламану

Розглянуті ситуації (а подібних можна навести багато) показують, що лінія зростання значно частіше має характер нелінійний, ніж лінійний, а взаємозв’язок між випуском і ресурсами в тривалому періоді описується, як правило, непропорційною варіацією факторів.

До цього висновку додамо й такі зауваження. Наведена на рис. 5.2 форма ізокости у вигляді прямої означає гранично жор­сткий характер бюджетного обмеження: виробник не може
впливати на ціни ресурсів, що купуються, а його кошти, виділені на організацію виробництва продукту, є жорстко фіксованими.

Відомий угорський економіст Я. Корнаї [18, с. 321—344], який досліджував цю проблему, показав, що прийнятий у мікроекономічній теорії постулат про жорсткість бюджетного обмеження є окремим випадком. У реальному господарському житті бюджетне обмеження має менш жорсткий або навіть м’який характер: підприємства, особливо монополісти, можуть впливати на ціни ресурсів; найчастіше може діяти «м’яка» система кредитування чи навіть безоплатна державна підтримка того або іншого бізнесу і т. п. У таких випадках ізокоста має нелінійний характер; вона може бути подана кривими з різним змінним нахилом до осей координат; графічне відображення оптимуму товаровиробника і ліній зростання ускладнюється, хоча базові умови (формули (5.4), (5.5)) залишаються такими самими.

Необхідно розуміти й таке. Підприємство, як уже зазначалося, завжди функціонує в миттєвому або короткостроковому періоді, проте стратегію свого розвитку визначає на тривалий період. Техніко-економічна політика, оптимальна для короткострокового періоду, не завжди є такою з погляду тривалої перспективи. Водночас підприємство не може знаходиться в режимі постійної реконструкції і реструктуризації, переходячи до нових, ефективніших способів виробництва. Отже, за створення нового виробництва вибір оптимальної комбінації факторів, поряд із викладеними положеннями, має базуватися на даних маркетингової і техніко-економічної «розвідки»: прогнозних оцінках попиту на кінцеву продукцію, оцінках можливості появи товаров-субститутів і нових конкурентів, прогнозах розвитку способів виробництва і появи «проривних» технологій тощо. Така інформація слугує базою для обґрунтованого визначення обсягів випуску продукції і вибору способу виробництва, що мінімізує альтер­нативну вартість витрат за весь період прогнозу з урахуванням
можливих збитків від недовикористовуваної виробничої потужності у певні періоди та ефектів від гнучкого переходу, у разі потреби, на великі обсяги випуску.