2. Принципи  і завдання фінансування інноваційної діяльності.

Вихідними принципами, на основі і з урахуванням яких має будуватися система фінансування інновацій, є:

а)  чітка цільова орієнтація системи – її зв’язок із завданням швидкого й ефективного впровадження інновацій;

б)  логічність, обґрунтованість і юридична захищеність використовуваних прийомів і механізмів;

в) множинність джерел фінансування;

г)  широта і комплексність системи, тобто охоплення максимально широкого кола технічних і технологічних новинок і напрямів їхнього практичного використання;

д) адаптивність і гнучкість, що припускають постійне настроювання як усієї системи фінансування, так і її окремих елементів на умови зовнішнього середовища, що змінюються динамічно, з метою підтримки максимальної ефективності.

Раціональна система фінансування завжди націлена на підвищення обсягу й ефективності використання фінансових ресурсів, зростання фінансової віддачі – це той найважливіший показник, на основі якого оцінюється не тільки дієвість проведеної фінансові політики, а й кінцеві результати конкретної практичної роботи,

Фінанси інноваційних підприємств у цій системі займають вихідне, визначне положення, тому що обслуговують основну ланку суспільного виробництва, де, власне, і створюється основна маса матеріальних і нематеріальних благ (товарів виробничо-технічного призначення, предметів споживання, нової науково-технічно] інформації й інших інтелектуальних продуктів). Ця система покликана забезпечити вирішення таких найважливіших завдань:

1.  Створення необхідних передумов для швидкого й ефективного впровадження технічних новинок в усі ланки народногосподарського комплексу країни, забезпечення її структурно-технологічної перебудови.

2.  Зберігання і розвиток стратегічного науково-технічного потенціалу в пріоритетних напрямах розвитку.

3.  Створення необхідних матеріальних і умов для зберігання кадрового потенціалу науки і техніки, запобігання його відпливу за кордон.

Елементами цієї системи, що взаємодіють з інноваційним підприємствами і об’єднаннями, є:

- сукупність джерел надходження коштів;

- механізм акумуляції грошових надходжень і їх укладення інвестиційні проекти та цільові програми;

- механізм контролю за інвестиціями, включаючи систем] повернення й оцінювання ефективності використання власного і| позичкового капіталів.

Система фінансування інноваційного розвитку являє собою дуже складний механізм, що постійно розвивається. За останні десять років він зазнав істотних змін. Природно, що всі ці зміни мали дуже важливе значення. У наш час основними джерелами коштів, що використовують для фінансування інноваційної діяльності, є:

- бюджетні асигнування, що виділяються на державному регіональному рівнях;

- кошти спеціальних позабюджетних фондів фінансування НДЦКР, що утворюються інноваційними підприємствами, регіональними органами управління;

- власні кошти підприємств (промислові інвестиції з прибутку й у складі витрат виробництва);

- фінансові ресурси різноманітних типів комерційних структур (інвестиційних компаній, комерційних банків, страхових товариств, ФПГ тощо);

- кредитні ресурси спеціально уповноважених урядом інвестиційних банків;

- конверсійні кредити для інноваційних підприємств оборонного комплексу;

- іноземні  інвестиції промислових  і  комерційних фірм  і компаній;

- кошти національних і закордонних фондів;

- приватні накопичення фізичних осіб.

Вихідними принципами, на основі і з урахуванням яких має будуватися система фінансування інновацій, є:

а)  чітка цільова орієнтація системи – її зв’язок із завданням швидкого й ефективного впровадження інновацій;

б)  логічність, обґрунтованість і юридична захищеність використовуваних прийомів і механізмів;

в) множинність джерел фінансування;

г)  широта і комплексність системи, тобто охоплення максимально широкого кола технічних і технологічних новинок і напрямів їхнього практичного використання;

д) адаптивність і гнучкість, що припускають постійне настроювання як усієї системи фінансування, так і її окремих елементів на умови зовнішнього середовища, що змінюються динамічно, з метою підтримки максимальної ефективності.

Раціональна система фінансування завжди націлена на підвищення обсягу й ефективності використання фінансових ресурсів, зростання фінансової віддачі – це той найважливіший показник, на основі якого оцінюється не тільки дієвість проведеної фінансові політики, а й кінцеві результати конкретної практичної роботи,

Фінанси інноваційних підприємств у цій системі займають вихідне, визначне положення, тому що обслуговують основну ланку суспільного виробництва, де, власне, і створюється основна маса матеріальних і нематеріальних благ (товарів виробничо-технічного призначення, предметів споживання, нової науково-технічно] інформації й інших інтелектуальних продуктів). Ця система покликана забезпечити вирішення таких найважливіших завдань:

1.  Створення необхідних передумов для швидкого й ефективного впровадження технічних новинок в усі ланки народногосподарського комплексу країни, забезпечення її структурно-технологічної перебудови.

2.  Зберігання і розвиток стратегічного науково-технічного потенціалу в пріоритетних напрямах розвитку.

3.  Створення необхідних матеріальних і умов для зберігання кадрового потенціалу науки і техніки, запобігання його відпливу за кордон.

Елементами цієї системи, що взаємодіють з інноваційним підприємствами і об’єднаннями, є:

- сукупність джерел надходження коштів;

- механізм акумуляції грошових надходжень і їх укладення інвестиційні проекти та цільові програми;

- механізм контролю за інвестиціями, включаючи систем] повернення й оцінювання ефективності використання власного і| позичкового капіталів.

Система фінансування інноваційного розвитку являє собою дуже складний механізм, що постійно розвивається. За останні десять років він зазнав істотних змін. Природно, що всі ці зміни мали дуже важливе значення. У наш час основними джерелами коштів, що використовують для фінансування інноваційної діяльності, є:

- бюджетні асигнування, що виділяються на державному регіональному рівнях;

- кошти спеціальних позабюджетних фондів фінансування НДЦКР, що утворюються інноваційними підприємствами, регіональними органами управління;

- власні кошти підприємств (промислові інвестиції з прибутку й у складі витрат виробництва);

- фінансові ресурси різноманітних типів комерційних структур (інвестиційних компаній, комерційних банків, страхових товариств, ФПГ тощо);

- кредитні ресурси спеціально уповноважених урядом інвестиційних банків;

- конверсійні кредити для інноваційних підприємств оборонного комплексу;

- іноземні  інвестиції промислових  і  комерційних фірм  і компаній;

- кошти національних і закордонних фондів;

- приватні накопичення фізичних осіб.