ТЕМА 9а. УПРАВЛІННЯ ЗАТРАТАМИ ТА ЦІНОУТВОРЕННЯ В ІННОВАЦІЙНІЙ СФЕРІ

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60

Вивчаючи тему, слід звернути увагу на: принципи ціноутворення в інноваційній сфері, управління витратами при здійсненні інновацій, дисконтування – як суть інвестиційної стратегії.

Будь-які винаходи, нові явища, види послуг або методи тільки тоді одержують суспільне визнання, коли будуть прийняті до запровадження (комерціалізації), і вже в новій якості вони виступають як інновації. Загальновідомо, що перехід від однієї якості до іншої потребує витрат ресурсів (енергії, часу, фінансів). Процес переводу нововведення у інновації також потребує витрат різноманітних ресурсів, головними з яких є інвестиції і час. В умовах ринку як система економічних відношень купівлі – продажу товарів, у рамках якої формується попит, пропозиція і ціна, головними компонентами інноваційної діяльності виступають нововведення, інвестиції. Нововведення формують ринок нових технологій, ринок капіталу (інвестицій), ринок чистої конкуренції нововведень. Ці три головних компоненти і утворюють сферу інноваційної діяльності.

Під інноваціями в широкому змісті розуміється прибуткове використання нововведень у вигляді нових технологій, видів продукції послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного або іншого характеру.

Процес введення нововведення на ринок прийнято називати процесом комерціалізації. Період часу між появою нововведення і втіленням його в інновацію називається інноваційним лагом.

Науково-технічні розробки і винаходи є додатком нового знання з метою його практичного застосування, а науково-технічні інновації (НТІ) – це матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їхньої комерційної реалізації для задоволення визначених запитів споживачів.

Розрізняють три логічні форми інноваційного процесу: простий внутрішньо організаційний (натуральний), простий між організаційний (товарний) і розширений. Внутрішньоогранізаційний інноваційний процес припускає створення і використання нововведення всередині однієї і тієї організації, нововведення в цьому випадку не приймає безпосередньо товарної форми. При простому інноваційному процесі нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Така форма інноваційного процесу означає відділення функції творця і виробника нововведення від функції його споживача. Розширений інноваційний процес виявляється у створенні нових виробників нововведення, у поширенні монополії виробника-піонера, що сприяє через взаємну конкуренцію удосконаленню споживчих властивостей товару, що випускається. В умовах товарного інноваційного процесу діють як мінімум два суб’єкти: виробник (творець) і споживач (користувач) нововведення. Якщо нововведення – технологічний процес, його виробник і споживач можуть сполучатися в одному суб’єкті.

Простий інноваційний процес переходить у товарний за дві фази:

Створення нововведення і його поширення ;

Дифузія нововведення.

Перша фаза – це послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організація дослідного виробництва і збуту, організація комерційного виробництва. На першій фазі ще не реалізується корисний ефект нововведення, а тільки створюються передумови такої реалізації. На другій фазі суспільно-корисний ефект перерозподіляється між виробниками нововведення, а також між виробниками і споживачами.

Для успішного управління інноваційною діяльністю необхідне ретельне вивчення інновацій. На сам перед необхідно уміти відрізняти інновації від несуттєвих видозмін у продуктах і технологічних процесах, наприклад: естетичні зміни – кольори, форми і т.п.; незначних технічних або зовнішніх змін у продуктах, що залишають незмінними конструктивне виконання і здійснюють недостатньо помітний вплив на параметри, властивості, вартість виробу, а також матеріали і компоненти; розширення номенклатури продукції за рахунок освоєння виробництва товарів, які не випускалась на даному підприємстві, але уже відомих на ринку, з метою задоволення поточного попиту і збільшення прибутків підприємства. Новизна інновацій оцінюється за технологічними параметрами, а також з ринкових позицій.

Головна увага при здійсненні інновацій приділяється розробці стратегії інновації і заходів, спрямованих на її реалізацію. Розробка і випуск нових видів продукції стає приоритетним напрямком стратегії фірми, тому, що визначає всі інші напрямки її розвитку.

Управління витратами має чи не вирішальне значення при реалізації інновацій, оскільки саме витрати у значній мірі впливають на ефективність тих чи інших інноваційних заходів.

Подані інвесторам інноваційні проекти, повинні бути порівняні і аналізуватися єдиною системою показників. Це означає, що інформаційна база, точність і методи визначення вартісних і натуральних показників за варіантами повинні порівнюватись, зокрема:

- за обсягом робіт, що здійснюються при застосуванні нових методів (технологій, устаткування і та ін.)

- якісними параметрами інновацій;

- чинниками часу;

- рівнем цін, тарифами,;

- умовами праці.

В умовах ринкової економіки варіант інноваційного проекту вибирається з урахуванням інтересів інвестора. При порівнянні варіантів потрібно враховувати найважливішу властивість систем – емерджентність, що обумовлює нерівність сукупного ефекту від комплексу заходів і розміри ефектів від окремого їх проведення.

Навіть одинакові за розміром витрати, здійснювані в різний час, економічно не рівнозначні. Це протиріччя усувається за допомогою методу приведеної вартості, або дисконтування тобто приведення витрат і результатів до одного моменту. Дисконтування засноване на тому, коли будь-яка сума, що буде отримана у майбутньому, у даний час має меншу цінність. Ідея дисконтування полягає у тому, що для фірми вигідніше одержати кошти сьогодні, а не завтра, оскільки будучи інвестованими в інновації, вони завтра принесуть визначений додатковий прибуток. Відкладати одержання коштів на майбутнє ризиковано, при несприятливих обставинах вони принесуть менший прибуток, ніж очікувалося.

Різниця між майбутньою вартістю і поточною вартістю називається дисконтною. Коефіцієнт дисконтування розраховується за формулою складних відсотків (коефіцієнт приведення капітальних вкладів):

α = (1+R) t

де:

R – відсоткова ставка (норматив дисконтування)

t - кількість років, що відділяють затрати і результати поточного року від початку розрахункового.

За допомогою дисконтування визначається чиста поточна вартість проекту, що також називають „чистим приведеним доходом”.

Загальне правило при ухваленні рішення таке: інновації варто здійснювати, якщо очікуваний рівень прибутку на капітал не нижче , або дорівнює , ринковій ставці відсотка на позичках. Відсоток виконує найважливішу роль у вирішенні задачі ефективного розподілу ресурсів у ринковому господарстві, виборі найбільш дохідного з можливих інноваційних вирішень. Порівняння рівня прибутку на капітал з відсотковою ставкою – це один із способів обґрунтування ефективності інновацій.

Крім чистого приведеного прибутку, для вибору інноваційних проектів використовують інші показники: термін окупності; внутрішня норма прибутковості; рентабельність.

Критерії, необхідні для оцінки інноваційних проектів розрізняються в залежності від конкретних особливостей організацій, її галузевої приналежності і стратегічної спрямованості. Проекти, що отримують високу оцінку з позиції одних цілей, стратегій і задач, можуть не отримати її з погляду інших.

Головними критеріями для оцінки інвестиційних проектів є:

цілі організації, стратегії, політика і цінності, а саме

сумісність проекту з поточною стратегією організації і довгострокового плану;

виправданість змін у стратегії організації;

відповідність проекту відношенню організації до ризику;

відповідність проекту відношенню організації до нововведень;

відповідність проекту вимогам організації з урахуванням тимчасового аспекту;

відповідність проекту потенціалу росту організації;

визначеність становища організації;

ступінь диверсифікації організації, що впливає на стабільність її становища;

вплив великих фінансових витрат і відстрочка одержання прибутку на сучасний стан справ в організації;

вплив можливого відхилення часу, витрат і виконання задач від запланованих, а також вплив невдачі проекту на стан справ в організації;

розмір інвестицій;

потенційний річний розмір прибутку;

очікувана норма чистого прибутку; стартові витрати на здійснення проекту;

наявність фінансів у потрібні моменти часу;

необхідність залучення позичкового капіталу для фінансування проекту.

Фінансовий ризик, пов’язаний із здійсненням проекту:

Стабільність надходження доходів від проекту;

Період часу, через який починається випуск продукції, а, отже, відшкодування капітальних витрат;

Можливості використання податкового законодавства (податкові пільги);

Фондовіддача, тобто відношення середнього річного валового прибутку, отриманого від проекту, до капітальних витрат;

Оптимальність структури витрат на продукт, закладених у проекті.

Науково-технічні критерії:

можливість технічного успіху;

патентна чистота;

унікальність продукції;

наявність науково-технічних ресурсів, необхідних для для здійснення проекту;

відповідність і час розробки;

патентоспроможність;

потреби в послугах консультативних фірм або розміщенні зовнішніх замовлень.

Виробничі критерії:

необхідність технологічних нововведень для здійснення проекту;

відповідність проекту наявним виробничим потужностям;

наявність виробничого потенціалу;

розмір витрат виробництва(порівняння їх з розміром витрат у конкурентів);

потреба в додаткових виробничих потужностях.

Зовнішні і екологічні критерії:

Можливий шкідливий вплив продуктів виробничих процесів;

Правове забезпечення проекту;

Можливий вплив перспективного законодавства на проект;

Можлива реакція громадської думки на здійснення проекту.

Таким чином, на ефективність інноваційних проектів мають вплив не лише затрати, але й інші фактори – економічні, соціальні, тощо.

В результаті інноваційної діяльності народжуються нові ідеї, нові і удосконалені продукти ат технологічні процеси, з’являються нові форми організації і управління різноманітними сферами економіки і її структур.

Результати інноваційної діяльності виражаються у вигляді інноваційної продукції, що може мати конкурентну форму, або бути в нематеріальній формі. (наприклад “ноу-хау”). Творці нововведень одержують на них авторські і суміжні з ними права. Виникає таке юридичне поняття, як інтелектуальна власність.

Результатом інноваційної діяльності є і ноу-хау (“знаю як”), що являють собою цілком або частково конфіденційні знання, досвід, навички, що включають відомості технічного, економічного, адміністративного, фінансового та іншого характеру. Використання “ноу-хау” забезпечують певні переваги і комерційну вигоду особі, що їх отримала. “Ноу-хау” можуть бути незапатентовані технологічні знання і процеси, практичні й досвід, методи, способи і навички по проектуванню проведенню наукових досліджень і розробок; склад і рецепти матеріалів, речовин, а також досвід у області дизайну, маркетингу, управління, економіки, фінансів.

Наслідком інноваційної діяльності є нові художньо-конструкторські (дизайнерські) рішення зовнішнього вигляду виробу – промислові зразки. Промислові зразки відбивають єдність технічних, функціональних і естетичних властивостей виробу, входять до складу нематеріальних активів, є предметом ліцензійних угод і об’єктом охорони промислової власності.

Права на винаходи, товарні знаки та інші результати інноваційної діяльності оформляються ліцензією. Матеріальні результати інноваційної діяльності виступають у вигляді створених і освоєних нових машин, устаткування, приладів і засобів автоматизації.

Ефективність інноваційної діяльності можна оцінити через конкурентноздатність нової продукції, успішне представлення її на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Результати інноваційної діяльності на внутрішньому і зовнішньому ринках можуть бути подані шляхом передачі науково-технічних знань і досвіду для надання науково-технічних послуг, нових технологій. Передача технологій може відбуватися як у межах однієї країни, так і на міжнародному рівні.

Ліцензійна торгівля є головною формою міжнародної торгівлі. Вона охоплює угоди “ноу-хау”, із патентами на винаходи. Крім того, можливі ліцензії на передачу прав використання без відповідного “ноу-хау”. Одним із чинників швидкого розвитку ліцензійної торгівлі є висока прибутковість ліцензійних операцій. Це пояснюється тим, що вони менш ризиковані в порівнянні з прямим інвестуванням.

Результати інноваційної діяльності, що є об’єктом ліцензійних угод і неліцензійного продажу “ноу-хау”, - специфічний товар світового ринку.

Ціноутворення та такий товар, як технологія, потрібно розглядати з урахуванням:

споживчої вартості,

праці по створенню,

процесу споживання технологічних знань.

Технологічні знання є нематеріальним продуктом, його корисність не визначається формою матеріального носія(технічна документація, досвід). Вона полягає у створенні умов для підвищення ефективності виробництва, випуску нових видів продукції і прискорення її реалізації.

Кожне нове технічне рішення, що ставиться до виробництва, є унікальним і неповторним, тому кожний окремий технологічний товар не можна безпосередньо зв’язувати з іншим товаром, хоча останній може відноситися до тієї ж галузі виробництва. Порівнювати технології можна тільки через корисний ефект від їхнього використання.

Витрати праці на виробництво нематеріального продукту відрізняються від витрат праці на виробництво матеріальних носіїв знань. Насамперед праця по створенню нової технології як один із видів наукової праці носить творчий характер. Витрати праці по створенню технології відрізняються від витрат праці по її безпосередньому впровадженню у виробництво. Останні включають роботу по проведенню і будівництву підприємств, навчання персоналу, організацію і управління.

Специфіка споживчої вартості і праці по створенню технології обумовлює особливості споживання цього товару. Технологічні знання використовуються у виробничому процесі, проте, характер їх споживання обумовлює те, що праця по створенню технологічних знань не переноситься на продукт підприємства, що створюються за допомогою цих знань.

На використання технологій впливають:

темпи старіння технології і заміни її новою, більш сучасною,

швидкість поширення даних технологій, що обумовлює зникнення додаткового прибутку ліцензіата.

Все це викладене вище впливає на формування цін на результати інноваційної діяльності.

Створення цілісних науково-виробничо-збутових систем об’єктивно і закономірно, обумовлено науково-технічним прогресом і потребами ринкової орієнтації фірми. В інноваційній політиці більшості фірм чітко проявилася тенденція до переорієнтування спрямованості науково-технічної і виробничо-збутової діяльності. Вона виражалася насамперед у прагненні до підвищення у асортименті продукції, що випускається, питомої ваги нових науково містких виробів, збут яких веде до розширення супутніх технічних послуг: лізингових, консультаційних та ін. З іншого боку, відзначається прагнення до зниження витрат виробництва традиційної продукції.

Питання для перевірки знань

Головні цілі управління затратами інноваційних підприємств та їх зв’язок з стратегічними цілями.

Охарактеризувати логічні форми інноваційного процесу.

Критерії вибору інноваційних проектів.

Метод дисконтування, його сутність.

Показники оцінки інноваційних проектів.

Параметри ціноутворення наукомісткої продукції.

Література: [6, 8, 13, 14, 25, 35, 37, 45 ]