6.1. Визначення, визнання класифікація та первісна оцінка виробничих запасів

Для здійснення процесу виробництва та іншої господарської діяльності необхідні предмети праці — сировина, матеріали, комплектуючі вироби, паливо тощо, з яких або за допомогою котрих виготовляється продукція, виконуються роботи, надаються послуги. Такі предмети праці називаються запасами.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси регулюються П(С)БО 9 “Запаси”. Запаси — це активи, які утримуються підприємством для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності, перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва, утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, а також управління підприємством.

Запаси визнаються активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов’я­зані з їх використанням, та коли їхня вартість може бути достовір­но визначена.

Важливою умовою раціональної організації обліку виробничих запасів є обґрунтуванна їх класифікація.

Розрізняють такі групи виробничих запасів:

сировина й матеріали;

купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби;

паливо;

тара й тарні матеріали;

будівельні матеріали;

матеріали, що переробляються;

інші матеріали.

Наведеним групам відповідають субрахунки активного інвентарного рахунка 20 “Виробничі запаси”.

Для ведення аналітичного обліку групи запасів підрозділяються на підгрупи, а потім — на види, сорти, марки, типорозміри. На підприємстві для відповідної класифікації розробляють номенклатуру — цінник, тобто систематизований перелік використовуваних запасів, у якому кожному найменуванню, розміру, сорту встановлено номенклатурний номер (шифр), одиниця виміру та облікова ціна.

Номенклатурний номер проставляється в усіх первинних документах і регістрах аналітичного обліку, що дає можливість вести облік їх наявності та руху.

Таким чином, одиницею обліку виробничих запасів є їхній номенклатурний номер.

Для здійснення процесу виробництва та іншої господарської діяльності необхідні предмети праці — сировина, матеріали, комплектуючі вироби, паливо тощо, з яких або за допомогою котрих виготовляється продукція, виконуються роботи, надаються послуги. Такі предмети праці називаються запасами.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси регулюються П(С)БО 9 “Запаси”. Запаси — це активи, які утримуються підприємством для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності, перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва, утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, а також управління підприємством.

Запаси визнаються активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов’я­зані з їх використанням, та коли їхня вартість може бути достовір­но визначена.

Важливою умовою раціональної організації обліку виробничих запасів є обґрунтуванна їх класифікація.

Розрізняють такі групи виробничих запасів:

сировина й матеріали;

купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби;

паливо;

тара й тарні матеріали;

будівельні матеріали;

матеріали, що переробляються;

інші матеріали.

Наведеним групам відповідають субрахунки активного інвентарного рахунка 20 “Виробничі запаси”.

Для ведення аналітичного обліку групи запасів підрозділяються на підгрупи, а потім — на види, сорти, марки, типорозміри. На підприємстві для відповідної класифікації розробляють номенклатуру — цінник, тобто систематизований перелік використовуваних запасів, у якому кожному найменуванню, розміру, сорту встановлено номенклатурний номер (шифр), одиниця виміру та облікова ціна.

Номенклатурний номер проставляється в усіх первинних документах і регістрах аналітичного обліку, що дає можливість вести облік їх наявності та руху.

Таким чином, одиницею обліку виробничих запасів є їхній номенклатурний номер.