6.1. Визначення, визнання класифікація та первісна оцінка виробничих запасів
К оглавлению1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 1617 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46
Для здійснення процесу виробництва та іншої господарської діяльності необхідні предмети праці — сировина, матеріали, комплектуючі вироби, паливо тощо, з яких або за допомогою котрих виготовляється продукція, виконуються роботи, надаються послуги. Такі предмети праці називаються запасами.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси регулюються П(С)БО 9 “Запаси”. Запаси — це активи, які утримуються підприємством для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності, перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва, утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, а також управління підприємством.
Запаси визнаються активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з їх використанням, та коли їхня вартість може бути достовірно визначена.
Важливою умовою раціональної організації обліку виробничих запасів є обґрунтуванна їх класифікація.
Розрізняють такі групи виробничих запасів:
сировина й матеріали;
купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби;
паливо;
тара й тарні матеріали;
будівельні матеріали;
матеріали, що переробляються;
інші матеріали.
Наведеним групам відповідають субрахунки активного інвентарного рахунка 20 “Виробничі запаси”.
Для ведення аналітичного обліку групи запасів підрозділяються на підгрупи, а потім — на види, сорти, марки, типорозміри. На підприємстві для відповідної класифікації розробляють номенклатуру — цінник, тобто систематизований перелік використовуваних запасів, у якому кожному найменуванню, розміру, сорту встановлено номенклатурний номер (шифр), одиниця виміру та облікова ціна.
Номенклатурний номер проставляється в усіх первинних документах і регістрах аналітичного обліку, що дає можливість вести облік їх наявності та руху.
Таким чином, одиницею обліку виробничих запасів є їхній номенклатурний номер.
Для здійснення процесу виробництва та іншої господарської діяльності необхідні предмети праці — сировина, матеріали, комплектуючі вироби, паливо тощо, з яких або за допомогою котрих виготовляється продукція, виконуються роботи, надаються послуги. Такі предмети праці називаються запасами.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси регулюються П(С)БО 9 “Запаси”. Запаси — це активи, які утримуються підприємством для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності, перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва, утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, а також управління підприємством.
Запаси визнаються активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з їх використанням, та коли їхня вартість може бути достовірно визначена.
Важливою умовою раціональної організації обліку виробничих запасів є обґрунтуванна їх класифікація.
Розрізняють такі групи виробничих запасів:
сировина й матеріали;
купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби;
паливо;
тара й тарні матеріали;
будівельні матеріали;
матеріали, що переробляються;
інші матеріали.
Наведеним групам відповідають субрахунки активного інвентарного рахунка 20 “Виробничі запаси”.
Для ведення аналітичного обліку групи запасів підрозділяються на підгрупи, а потім — на види, сорти, марки, типорозміри. На підприємстві для відповідної класифікації розробляють номенклатуру — цінник, тобто систематизований перелік використовуваних запасів, у якому кожному найменуванню, розміру, сорту встановлено номенклатурний номер (шифр), одиниця виміру та облікова ціна.
Номенклатурний номер проставляється в усіх первинних документах і регістрах аналітичного обліку, що дає можливість вести облік їх наявності та руху.
Таким чином, одиницею обліку виробничих запасів є їхній номенклатурний номер.