6.4. Аналітичний і синтетичний облік наявності та руху виробничих запасів

Проблема організації аналітичного обліку (за номенклатурними номерами) вирішується з прийманням облікової політики підприємства. За великої номенклатури запасів доцільно застосовувати оперативно-бухгалтерський метод. За цим методом кіль­кісно-сортовий облік запасів на складах ведеться матеріально від­повідальними особами в картках складського обліку (ф. № М-12) — (зразок 6.2), які відкриваються бухгалтерією на кожний номенклатурний номер запасів. Матеріально відповідальна особа в цих картках записує кожну операцію з надходження та відпускання матеріалів і визначає залишок запасів. Підставою для записів є первинні документи на оприбуткування та відпускання запасів.

Бухгалтерія постійно контролює правильність ведення складського обліку відповідно до первинних документів. Контроль здійснюється за графіком безпосередньо на складі в присутності матеріально відповідальної особи. Бухгалтер перевіряє правильність записів і визначення залишків, що підтверджує своїм підписом у картці. Потім за реєстром забирає первинні документи для бухгалтерської обробки.

Після такого контролю картки складського обліку перетворюються з регістрів оперативного обліку в регістри оперативно-бухгалтерського обліку та в бухгалтерії не потрібно вести аналітичний облік наявності та руху запасів за кожним номенклатурним номером. Бухгалтерія здійснює означений тільки в грошовому виразі та за однорідними групами (чорні метали; кольорові метали; хімікати тощо) в розрізі синтетичних рахунків, субрахунків, місць зберігання та матеріально відповідальних осіб.

Для погодження даних кількісного складського обліку з вартісним бухгалтерським застосовуються книги залишків матеріалів (сальдові відомості). Вони відкриваються щодо кожної матеріально відповідальної особи окремо. У ці регістри на кожне перше число місяця матеріально відповідальні особи переносять з карток складського обліку перевірені бухгалтерією залишки матеріалів. Книги (відомості) заповнюються відповідно до номенклатурних номерів і однорідних груп.

У бухгалтерії ці дані оцінюються за обліковими цінами, за якими ведеться аналітичний облік руху та наявності матеріалів у розрізі однорідних груп. Таким чином буде одержана інформація про вартість матеріалів за даними складського обліку та відомостями бухгалтерії. Такі записи повинні збігатися, тому що складський і бухгалтерський облік ведуться за даними одних і тих самих первинних документів та оцінюються за одними цінами. Якщо за якоюсь групою дані про залишки (сальдо) неоднакові, то бухгалтерія здійснює перевірку та виявляє помилки.

Оперативно-бухгалтерський метод доцільно застосовувати як за ручної, так і за комп’ютерної обробки інформації.

У разі невеликої номенклатури запасів у бухгалтерії може вестися аналітичний облік наявності та руху запасів у розрізі номенклатурних номерів як у кількісному, так і у вартісному виразі. На підставі одержаних від матеріально відповідальних осіб прибутково-видаткових документів бухгалтер оформлює відомості оприбуткування та списання (відпускання) матеріалів, які використовуються для щомісячного складання оборотних відомостей у розрізі номенклатурних номерів, тобто кількісно-сумарного обліку, де й відображається інформація про залишки матеріалів на початок місяця, надходження та списання й залишок на кінець місяця. Контроль за узгодженістю даних бухгалтерського та складського обліку здійснюється бухгалтерією способом звіряння даних оборотних відомостей і даних карток складського обліку. Цей метод може застосовуватися в умовах широкого використання обчислювальної техніки.

На практиці за невеликої кількості номенклатурних номерів запасів можуть застосовуватися матеріальні звіти, в яких матеріально відповідальні особи відображають дані про залишки і рух запасів у розрізі номенклатурних номерів, але тільки в кількісних вимірниках, а бухгалтерія після перевірки цих даних на підставі первинних документів обчислює вартість цих запасів. У результаті такого обліку відпадає необхідність у веденні оборотних відомостей.

Зразок 6.2

КАРТКА № 200
СКЛАДСЬКОГО ОБЛІКУ МАТЕРІАЛІВ

НАЙМЕНУВАННЯ МАТЕРІАЛУ: СТАЛЬ КУТОВА

Для накопичення інформації про наявність і рух виробничих запасів використовується активний рахунок 20 “Виробничі запаси”, до якого відкривається дев’ять субрахунків, наведених в п. 6.1 цієї теми.

На дебеті рахунка 20 “Виробничі запаси” і відповідних субрахунках відображаються дані про надходження запасів з різних джерел (від постачальників, підзвітних осіб, власного виробництва, засновників підприємства тощо).

За кредитом цього рахунка та його субрахунків відображається інформація про вибуття (списання) запасів на різні цілі (вироб­ництво та інші внутрішньогосподарські потреби, відпускання на сторону), а також суми уцінки виробничих запасів.

Облік придбання запасів на рахунку 20 “Виробничі запаси” та його субрахунках ведеться за фактичною собівартістю придбання, тобто за первісною вартістю з урахуванням витрат на транспортування та заготівлю запасів. Якщо є можливість, такі витрати відносять на конкретний номенклатурний номер прямим способом. У більшості випадків це зробити практично неможливо. Тому транспортно-заготівельні витрати групують на окремому субрахунку, який визначає підприємство. Це, як правило, субрахунки другого порядку до субрахунків рахунка 20.

Підставою для обліку надходження виробничих запасів є наведені вище первинні документи. Облік розрахунків з постачальниками буде розглянуто в темі “Облік зобов’язань”.

Таблиця 6.1

БУХГАЛТЕРСЬКІ ПРОВЕДЕННЯ
З ОПРИБУТКУВАННЯ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ

Списання запасів на виробничі та інші цілі здійснюється на підставі первинних документів, які наведені вище.

Важливим моментом при списанні запасів є визначення їхньої вартості.

Згідно з П(С)БО оцінки вибуття запасів можуть бути такі:

1) оцінка за ідентифікованою собівартістю відповідної одиниці запасів застосовується при відпускання запасів, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також запасів, які не замінюють одне одного;

2) оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться за кожною одиницею запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця та вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця й одержаних у звітному місяці запасів;

3) оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються (списуються на виробництво, на продаж) у тій послідовності, в якій вони надходили на підприємство та відображені в бухгалтерському обліку (перший надійшов — перший списаний). При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю останніх за часом їх надходження;

4) оцінка вибуття запасів за методом ЛІФО базується на припущенні, що запаси використовуються в послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство та відображенню в бухгалтерському обліку. Запаси, які відпускаються у виробництво, списуються за первісною вартістю останніх за часом їх надходження. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю перших за часом одержання запасів.

Наведемо приклад зміни собівартості реалізації за різних методів оцінки вибуття запасів.

При обранні оцінки вибуття запасів за методом ФІФО, ЛІФО або середньозваженої собівартості допускається ведення системи періодичного обліку запасів.

Первинні дані подані в (табл. 6.2).

Таблиця 6.2

Метод ФІФО: перше надходження — перший видаток (табл. 6.3).

Таблиця 6.3

Зміна собівартості реалізації за використання методу середньозваженої собівартості наведено в (табл. 6.4).

Таблиця 6.4

*Розрахунок середньозваженої собівартості:

34 300 грн : 1000 шт. = 34,30

Метод ЛІФО: останнє надходження — перший видаток ілюструє (табл. 6.5).

Таблиця 6.5

Як ми бачимо, найбільша вартість списаних запасів при методі ЛІФО, за якого найменший прибуток у підприємства від операційної діяльності у фінансовій звітності.

5) оцінка за нормативними затратами полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції, встановлених підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і чинних цін. Для забезпечення максимального наближення нормальних затрат до фактичних норм затрат і ціни повинні регулярно в нормативній базі перевірятися та переглядатися;

6) оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту торговельної націнки товарів. Цей метод застосовують підприємства, що мають значну та змінну номенклатуру товарів із приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Означена сума визначається як добуток продажної (роздрібної) націнки на реалізовані товари і вартості реалізованих товарів та середнього відсотку торговельної націнки. Останній визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця та торговельних націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів.

Кожний із цих методів має свої переваги та недоліки. Так, метод ідентифікованої собівартості конкретної одиниці запасів вимагає постійної інформації про рух запасів за конкретним номенклатурним номером, а номенклатура значно збільшується. Цей метод рекомендується застосовувати для найважливішими для підприємства виробничих запасів. Він дає змогу точно визначити вартість однорідних запасів, але вимагає великих витрат на ведення обліку.

Метод середньозваженої собівартості виробничих запасів дає об’єктивну оцінку наявності та руху запасів, але не забезпечує достатній контроль за правильним їх списанням на витрати діяльності.

При використанні методу ФІФО для оцінки використання виробничих запасів вартість їхніх залишків наближається до ринкової, але тільки на кінець звітного періоду. Собівартість виготовленої продукції в цій ситуації може бути заниженою.

У разі застосування методу ЛІФО собівартість виготовленої продукції найбільш наближена до ринкових цін.

Підприємство в наказі про облікову політику самостійно визначає вид оцінки запасів під час їх вибуття.

Якщо підприємство для поточного обліку застосовує (постійні) ціни та окремо групує транспортно-заготівельні витрати, то у процесі списання запасів виникає потреба в операції з розрахунку і списанню транспортно-заготівельних витрат. Методика цього розрахунку викладена в П(С)БО 16. Транспортно-заготівельні витрати розподіляються між вартістю використаних (списаних) запасів і їхнім залишком на кінець місяця. Для цього визначається середній відсоток транспортно-заготівельних витрат до облікової вартості запасів на початок місяця та тих, які надійшли протягом місяця. Потім вартість використаних (списаних) запасів перемножується на середній відсоток і так визначається сума транспортно-заготівельних витрат, яка підлягає списанню. Приклад розрахунку наведено в табл. 6.6—6.7.

Таблиця 6.6

РОЗРАХУНОК
РОЗПОДІЛУ ТРАНСПОРТНО-ЗАГОТІВЕЛЬНИХ ВИТРАТ (ТЗВ)

Розрахована сума транспортно-заготівельних витрат списується з кредиту рахунка 20 “Виробничі запаси” в дебет тих самих рахунків, на які списана вартість запасів за обліковими цінами.

Таблиця 6.7

РОЗРАХУНОК
РОЗПОДІЛУ ТРАНСПОРТНО-ЗАГОТІВЕЛЬНИХ ВИТРАТ

Бухгалтерські проведення зі списання запасів (кредит рахунка 20) відображають у журналі № 5.

Проблема організації аналітичного обліку (за номенклатурними номерами) вирішується з прийманням облікової політики підприємства. За великої номенклатури запасів доцільно застосовувати оперативно-бухгалтерський метод. За цим методом кіль­кісно-сортовий облік запасів на складах ведеться матеріально від­повідальними особами в картках складського обліку (ф. № М-12) — (зразок 6.2), які відкриваються бухгалтерією на кожний номенклатурний номер запасів. Матеріально відповідальна особа в цих картках записує кожну операцію з надходження та відпускання матеріалів і визначає залишок запасів. Підставою для записів є первинні документи на оприбуткування та відпускання запасів.

Бухгалтерія постійно контролює правильність ведення складського обліку відповідно до первинних документів. Контроль здійснюється за графіком безпосередньо на складі в присутності матеріально відповідальної особи. Бухгалтер перевіряє правильність записів і визначення залишків, що підтверджує своїм підписом у картці. Потім за реєстром забирає первинні документи для бухгалтерської обробки.

Після такого контролю картки складського обліку перетворюються з регістрів оперативного обліку в регістри оперативно-бухгалтерського обліку та в бухгалтерії не потрібно вести аналітичний облік наявності та руху запасів за кожним номенклатурним номером. Бухгалтерія здійснює означений тільки в грошовому виразі та за однорідними групами (чорні метали; кольорові метали; хімікати тощо) в розрізі синтетичних рахунків, субрахунків, місць зберігання та матеріально відповідальних осіб.

Для погодження даних кількісного складського обліку з вартісним бухгалтерським застосовуються книги залишків матеріалів (сальдові відомості). Вони відкриваються щодо кожної матеріально відповідальної особи окремо. У ці регістри на кожне перше число місяця матеріально відповідальні особи переносять з карток складського обліку перевірені бухгалтерією залишки матеріалів. Книги (відомості) заповнюються відповідно до номенклатурних номерів і однорідних груп.

У бухгалтерії ці дані оцінюються за обліковими цінами, за якими ведеться аналітичний облік руху та наявності матеріалів у розрізі однорідних груп. Таким чином буде одержана інформація про вартість матеріалів за даними складського обліку та відомостями бухгалтерії. Такі записи повинні збігатися, тому що складський і бухгалтерський облік ведуться за даними одних і тих самих первинних документів та оцінюються за одними цінами. Якщо за якоюсь групою дані про залишки (сальдо) неоднакові, то бухгалтерія здійснює перевірку та виявляє помилки.

Оперативно-бухгалтерський метод доцільно застосовувати як за ручної, так і за комп’ютерної обробки інформації.

У разі невеликої номенклатури запасів у бухгалтерії може вестися аналітичний облік наявності та руху запасів у розрізі номенклатурних номерів як у кількісному, так і у вартісному виразі. На підставі одержаних від матеріально відповідальних осіб прибутково-видаткових документів бухгалтер оформлює відомості оприбуткування та списання (відпускання) матеріалів, які використовуються для щомісячного складання оборотних відомостей у розрізі номенклатурних номерів, тобто кількісно-сумарного обліку, де й відображається інформація про залишки матеріалів на початок місяця, надходження та списання й залишок на кінець місяця. Контроль за узгодженістю даних бухгалтерського та складського обліку здійснюється бухгалтерією способом звіряння даних оборотних відомостей і даних карток складського обліку. Цей метод може застосовуватися в умовах широкого використання обчислювальної техніки.

На практиці за невеликої кількості номенклатурних номерів запасів можуть застосовуватися матеріальні звіти, в яких матеріально відповідальні особи відображають дані про залишки і рух запасів у розрізі номенклатурних номерів, але тільки в кількісних вимірниках, а бухгалтерія після перевірки цих даних на підставі первинних документів обчислює вартість цих запасів. У результаті такого обліку відпадає необхідність у веденні оборотних відомостей.

Зразок 6.2

КАРТКА № 200
СКЛАДСЬКОГО ОБЛІКУ МАТЕРІАЛІВ

НАЙМЕНУВАННЯ МАТЕРІАЛУ: СТАЛЬ КУТОВА

Для накопичення інформації про наявність і рух виробничих запасів використовується активний рахунок 20 “Виробничі запаси”, до якого відкривається дев’ять субрахунків, наведених в п. 6.1 цієї теми.

На дебеті рахунка 20 “Виробничі запаси” і відповідних субрахунках відображаються дані про надходження запасів з різних джерел (від постачальників, підзвітних осіб, власного виробництва, засновників підприємства тощо).

За кредитом цього рахунка та його субрахунків відображається інформація про вибуття (списання) запасів на різні цілі (вироб­ництво та інші внутрішньогосподарські потреби, відпускання на сторону), а також суми уцінки виробничих запасів.

Облік придбання запасів на рахунку 20 “Виробничі запаси” та його субрахунках ведеться за фактичною собівартістю придбання, тобто за первісною вартістю з урахуванням витрат на транспортування та заготівлю запасів. Якщо є можливість, такі витрати відносять на конкретний номенклатурний номер прямим способом. У більшості випадків це зробити практично неможливо. Тому транспортно-заготівельні витрати групують на окремому субрахунку, який визначає підприємство. Це, як правило, субрахунки другого порядку до субрахунків рахунка 20.

Підставою для обліку надходження виробничих запасів є наведені вище первинні документи. Облік розрахунків з постачальниками буде розглянуто в темі “Облік зобов’язань”.

Таблиця 6.1

БУХГАЛТЕРСЬКІ ПРОВЕДЕННЯ
З ОПРИБУТКУВАННЯ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ

Списання запасів на виробничі та інші цілі здійснюється на підставі первинних документів, які наведені вище.

Важливим моментом при списанні запасів є визначення їхньої вартості.

Згідно з П(С)БО оцінки вибуття запасів можуть бути такі:

1) оцінка за ідентифікованою собівартістю відповідної одиниці запасів застосовується при відпускання запасів, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також запасів, які не замінюють одне одного;

2) оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться за кожною одиницею запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця та вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця й одержаних у звітному місяці запасів;

3) оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються (списуються на виробництво, на продаж) у тій послідовності, в якій вони надходили на підприємство та відображені в бухгалтерському обліку (перший надійшов — перший списаний). При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю останніх за часом їх надходження;

4) оцінка вибуття запасів за методом ЛІФО базується на припущенні, що запаси використовуються в послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство та відображенню в бухгалтерському обліку. Запаси, які відпускаються у виробництво, списуються за первісною вартістю останніх за часом їх надходження. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю перших за часом одержання запасів.

Наведемо приклад зміни собівартості реалізації за різних методів оцінки вибуття запасів.

При обранні оцінки вибуття запасів за методом ФІФО, ЛІФО або середньозваженої собівартості допускається ведення системи періодичного обліку запасів.

Первинні дані подані в (табл. 6.2).

Таблиця 6.2

Метод ФІФО: перше надходження — перший видаток (табл. 6.3).

Таблиця 6.3

Зміна собівартості реалізації за використання методу середньозваженої собівартості наведено в (табл. 6.4).

Таблиця 6.4

*Розрахунок середньозваженої собівартості:

34 300 грн : 1000 шт. = 34,30

Метод ЛІФО: останнє надходження — перший видаток ілюструє (табл. 6.5).

Таблиця 6.5

Як ми бачимо, найбільша вартість списаних запасів при методі ЛІФО, за якого найменший прибуток у підприємства від операційної діяльності у фінансовій звітності.

5) оцінка за нормативними затратами полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції, встановлених підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і чинних цін. Для забезпечення максимального наближення нормальних затрат до фактичних норм затрат і ціни повинні регулярно в нормативній базі перевірятися та переглядатися;

6) оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту торговельної націнки товарів. Цей метод застосовують підприємства, що мають значну та змінну номенклатуру товарів із приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Означена сума визначається як добуток продажної (роздрібної) націнки на реалізовані товари і вартості реалізованих товарів та середнього відсотку торговельної націнки. Останній визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця та торговельних націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів.

Кожний із цих методів має свої переваги та недоліки. Так, метод ідентифікованої собівартості конкретної одиниці запасів вимагає постійної інформації про рух запасів за конкретним номенклатурним номером, а номенклатура значно збільшується. Цей метод рекомендується застосовувати для найважливішими для підприємства виробничих запасів. Він дає змогу точно визначити вартість однорідних запасів, але вимагає великих витрат на ведення обліку.

Метод середньозваженої собівартості виробничих запасів дає об’єктивну оцінку наявності та руху запасів, але не забезпечує достатній контроль за правильним їх списанням на витрати діяльності.

При використанні методу ФІФО для оцінки використання виробничих запасів вартість їхніх залишків наближається до ринкової, але тільки на кінець звітного періоду. Собівартість виготовленої продукції в цій ситуації може бути заниженою.

У разі застосування методу ЛІФО собівартість виготовленої продукції найбільш наближена до ринкових цін.

Підприємство в наказі про облікову політику самостійно визначає вид оцінки запасів під час їх вибуття.

Якщо підприємство для поточного обліку застосовує (постійні) ціни та окремо групує транспортно-заготівельні витрати, то у процесі списання запасів виникає потреба в операції з розрахунку і списанню транспортно-заготівельних витрат. Методика цього розрахунку викладена в П(С)БО 16. Транспортно-заготівельні витрати розподіляються між вартістю використаних (списаних) запасів і їхнім залишком на кінець місяця. Для цього визначається середній відсоток транспортно-заготівельних витрат до облікової вартості запасів на початок місяця та тих, які надійшли протягом місяця. Потім вартість використаних (списаних) запасів перемножується на середній відсоток і так визначається сума транспортно-заготівельних витрат, яка підлягає списанню. Приклад розрахунку наведено в табл. 6.6—6.7.

Таблиця 6.6

РОЗРАХУНОК
РОЗПОДІЛУ ТРАНСПОРТНО-ЗАГОТІВЕЛЬНИХ ВИТРАТ (ТЗВ)

Розрахована сума транспортно-заготівельних витрат списується з кредиту рахунка 20 “Виробничі запаси” в дебет тих самих рахунків, на які списана вартість запасів за обліковими цінами.

Таблиця 6.7

РОЗРАХУНОК
РОЗПОДІЛУ ТРАНСПОРТНО-ЗАГОТІВЕЛЬНИХ ВИТРАТ

Бухгалтерські проведення зі списання запасів (кредит рахунка 20) відображають у журналі № 5.