Додаток 2

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46

НАКАЗ

ПРО ОБЛІКОВУ ПОЛІТИКУ
НА ПІДПРИЄМСТВІ У 2004 РОЦІ

1 січня 2004 р. м. Київ

Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. № 996-14 (далі Закон про бухгалтерський облік), в якому визначені правові засади регулювання та організації ведення бухгалтерського обліку, та затвердженими Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, маючи право вибору, ухвалено даним наказом у 2004 р.:

1. Вести бухгалтерський облік згідно з Планом рахунків та Інструкцією з застосування плану рахунків, затверджених Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291.

Важливо згадати, що кожне підприємство самостійно розробляє робочий план рахунків, де вказує субрахунки, відповідно до яких працює підприємство в межах наказу про облікову політику. На даний момент ухвалені такі плани рахунків:

План рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків, затверджений постановою Правління НБУ від 21.11.97 р. № 388;

План рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, затверджений наказом Головного управління Державного казначейства України, Міністерства фінансів України від 10.12.99 р. № 114;

План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Мінфіну України від 30.11.99 р. № 291;

спрощений план рахунків бухгалтерського обліку, затверджений наказом Мінфіну України від 19.04.2001 р. № 186.

Підприємство самостійно може відкривати субрахунки до рахунків:

22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети»,

23 «Виробництво»,

24 «Брак у виробництві»,

25 «Напівфабрикати»,

26 «Готова продукція»,

та інших.

2. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фінансування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну покладається на керівника підприємства.

Ведення бухгалтерського обліку та оподаткування покладається на обліково-фінансову службу (бухгалтерію) підприємства на чолі з головним бухгалтером.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації:

введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;

користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;

ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися.

Із Закону про бухгалтерський облік випливає, що ведення бухгалтерського обліку може здійснюватися також приватним підприємцем (бухгалтером, аудитором). У таких випадках приватному підприємцю надається право підпису платіжних і облікових документів, декларацій, звітів і фінансової звітності. Така форма організації ведення бухгалтерського обліку має як плюси, так і мінуси. Радимо ознайомитися з листами Мінфіну України від 04.04.2001 р. № 053-2948 та від 28.04.2001 р. № 053-1961.

На головного бухгалтера покладається:

забезпечення дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, згідно з цим наказом, складання й подання в установлені строки фінансової, статистичної та податкової звітності;

організація управлінського обліку на підприємстві;

організація контролю за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;

забезпечення перевірки стану бухгалтерського обліку у філіях;

здійснення оподаткування згідно з чинним законодавством;

організація документообороту на підприємстві;

контроль над відображенням усіх господарських операцій у первинних документах.

3. Для ведення бухгалтерського обліку застосовувати програму 1С, Версія 7.7. Необхідні бухгалтерські дані роздруковувати в кінці кварталу й скріпляти підписами відповідальних осіб.

Доцільно в пункт наказу включити детальний документооборот первинних документів і призначити відповідальних за кожну конкретну ділянку роботи з обов’язковим правом підпису документів.

Якщо ведення бухгалтерського обліку не комп’ютеризовано, то необхідно описати, які регістри обліку для накопичення даних застосовує підприємство. Методичні рекомендації із застосування регістрів бухгалтерського обліку затверджені наказом Міністерства фінансів України від 29.12.2000 р.

4. Для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності згідно з Законом про бухгалтерський облік і фінансову звітність зобов’язую перед складанням річної фінансової звітності проводити інвентаризацію відповідно до «Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, документів і розрахунків», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11.08.94 р. № 69, зі змінами та доповненнями.

Створити на підприємстві постійно діючу комісію для введення в експлуатацію та списання МШП, основних засобів, матеріалів, необоротних активів дебіторської та кредиторської заборгованості, проведення інвентаризації з каси підприємства в складі:

Голова комісії — Захаров П. П. — заступник директора,

члени комісії — Іванченко Ю. Ю. — головний бухгалтер,

Завірюха А. А, — економіст зі збуту,

Хурделиця І. І. — економіст з постачання.

5. Забезпечити протягом 2004 року незмінність відображення господарських операцій і оцінку майна на основі чинних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

6. Облікову політику застосовувати в такий спосіб, щоб фінансові звіти повністю відповідали всім вимогам Закону про бухгалтерський облік і кожного конкретного Положення (стандарту) бухгалтерського обліку. Застосовувати передусім ті підходи та методи обліку для ведення бухгалтерського обліку та подання інформації у фінансових звітах, які передбачені Положеннями (стандартами) та найбільше адаптовані до діяльності підприємства.

7. Згідно з П(С)БО 1 ведення бухгалтерського обліку та складання фінансових звітів (крім Звіту про рух грошових коштів) здійснювати за принципом нарахування так, щоб результати операцій і інших подій були відображені в облікових регістрах і фінансових звітах тоді, коли вони мали місце, а не тоді, коли підприємство отримує або сплачує кошти. Такий підхід до складання фінансових звітів дасть можливість інформувати користувачів не тільки про надходження або сплату грошових коштів у минулому, а й про зобов’язання сплатити кошти або про їх надходження в майбутньому.

8. Виходячи з цього принципу, доходи у Звіті про фінансові результати відображати в тому періоді, коли вони виникли, а витрати — на основі відповідності цим доходам, що забезпечить визначення фінансового результату звітного періоду зіставленням доходів звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів.

Доходи підприємства від операційної діяльності класифікувати так:

доходи від основної операційної діяльності:

виготовлення одягу, інформаційно-консультаційні послуги,

доходи іншої операційної діяльності:

здача майна в оренду,

транспортні послуги населенню.

Підприємство наводить перелік видів основної та іншої операційної діяльності.

9. Під час ведення бухгалтерського обліку та складання фінансових звітів використовувати такі якісні характеристики:

зрозумілість,

доречність,

достовірність,

зіставність даних.

Під час ведення бухгалтерського обліку та складання фінансових звітів для правдивого відображення фінансового становища й результатів діяльності підприємства використовувати такі принципи:

автономності підприємства,

неперервності діяльності,

періодичності,

історичної (фактичної) собівартості,

нарахування й відповідності доходів і витрат,

повного висвітлення,

послідовності,

обачності,

превалювання змісту над формою,

єдиного грошового вимірника.

10. Згідно з П(С)БО 8 бухгалтерський облік нематеріальних активів вести за групами:

права користування природними ресурсами;

права користування майном;

права на знаки для товарів і послуг;

права на об’єкти промислової власності;

авторські та суміжні з ними права;

інші нематеріальні активи.

Первісну вартість нематеріального активу формувати відповідно до п. 11—17 П(С)БО 8.

Амортизацію нематеріальних активів здійснювати прямолінійним методом, строк корисного використання нематеріальних активів установлювати конкретно з кожним нематеріальним активом додатком до наказу про облікову політику підприємства.

Згідно з П(С)БО 8 нематеріальний актив — немонетарний актив, який не має матеріальної форми й утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше 1 року. Не визнаються активом, а є витратами періоду:

витрати на дослідження,

витрати на підготовку й перепідготовку кадрів,

витрати на рекламу та просування продукції на ринку,

витрати на створення, реорганізацію, переміщення підприємства або його частини,

витрати на підвищення ділової репутації підприємства,
вартість видань.

У бухгалтерському обліку нараховується знос на всі нематеріальні активи.

11. Визначити основними засобами матеріальні активи, які утримуються підприємством для використання у виробництві або постачанні товарів і наданні послуг, для здачі в оренду іншим особам або з адміністративними цілями і які використовуватимуться, як очікується, протягом більше 365 календарних днів.

Основні засоби відображати в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності за справедливою вартістю.

Основні засоби класифікувати за групами й нараховувати амортизацію за нормами згідно зі ст. 8.2, 8.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» 283/97-ВР у редакції від 22.05.97 р., зі змінами та доповненнями. Ліквідаційну вартість основних засобів на підприємстві не застосовувати.

Первісну оцінку об’єктів основних засобів здійснювати за собівартістю придбання за П(С)БО 7.

Над цим пунктом наказу необхідно уважно попрацювати і правильно зробити вибір. Перед підприємствами постають питання: «Як правильно організувати облік основних засобів і малоцінних швидкозношуваних предметів?», «Який обрати метод нарахування зносу основних засобів і необоротних активів?», «Які малоцінні швидкозношувані предмети обліковувати на рахунку 22 (МШП, термін використання яких менше року), а які — на рахунку 112 «Необоротні активи»?, «Як правильно визначити строк використання МШП? Де критерій, що визначає, які предмети належать до МШП, а які — до основних засобів?». На даний момент нормативних документів, які визначають вартісну межу основних засобів, немає. Наказ Міністерства фінансів України від 17.12.98 р. № 258 «Про зміни граничної вартості предметів» втратив чинність. Відповіді на деякі питання можна знайти в Державному класифікаторі основних фондів ДК-013-97, затвердженому наказом Державного комітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації від 15.08.97 р. № 507. Класифікатор чинний з 01.01.98 р. і визначає предмети, які належать до основних засобів. Проблемою обліку останніх є те, що повинні бути дві класифікації за групами: одна — для оподаткування — поділ на чотири групи згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 22.05.97 р.), друга застосовується відповідно до плану рахунків (за субрахунками для бухгалтерського обліку). Згідно з П(С)БО 7 підприємство може застосовувати в бухгалтерському обліку норми й методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством. За П(С)БО 7 підприємство самостійно обирає метод нарахування зносу основних засобів з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання.

12. Довгострокові інвестиції в дочірні підприємства обліковувати за методом участі в капіталі.

При відображенні у фінансовому обліку і в балансі довгострокові фінансові інвестиції, які враховуються за методом участі в капіталі, збільшуються на суму частки інвестора в прибутках асоційованої компанії та зменшуються на суму визнаних дивідендів від об’єкта інвестування.

Балансова вартість фінансових інвестицій збільшується (зменшується) на частку інвестора в сумі зміни загальної величини власного капіталу об’єкта інвестування за звітний період. Це не стосується змін за рахунок чистого прибутку (збитку) із включенням (виключенням) означеної суми до (з) іншого додаткового капіталу інвестора або до додаткового вкладеного капіталу (якщо зміна величини власного капіталу об’єкта інвестування виникла внаслідок розміщення (викупу) акцій (часток), що привело до виникнення (зменшення) емісійного доходу об’єкта інвестування). Якщо сума зменшення частки капіталу інвестора в сумі зміни загальної величини власного капіталу об’єкта інвестування (крім змін за рахунок чистого збитку) більше іншого додаткового капіталу або додаткового вкладеного капіталу інвестора (якщо зменшення величини власного капіталу об’єкта інвестування виникло внаслідок викупу акцій (часток), що призвело до зменшення емісійного доходу об’єкта інвестування), то на таку різницю зменшується (збільшується) нерозподілений прибуток (непокритий збиток).

Згідно з П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції» фінансові інвестиції первісно оцінюються та відображаються в бухгалтерському обліку за собівартістю придбання, яка складається з ціни придбання, комісійних винагород, мита, податків, інших витрат, пов’язаних із придбанням фінансових інвестицій. На дату балансу інвестиції відображаються за справедливою вартістю (крім тих, які обліковуються за методом участі в капіталі).

13. Одиницею бухгалтерського обліку запасів визнавати їх конкретне найменування.

Первісну вартість запасів, що придбані за плату, визначати за собівартістю запасів згідно з П(С)БО 9.

Транспортно-заготівельні витрати накопичувати на 209 рахунку і в кінці місяця розподіляти згідно з П(С)БО 9.

Первісну вартість запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визначати за П(С)БО 16.

Не включати до первісної вартості запасів, а відображати у витратах періоду:

понаднормові втрати й недостачі запасів;

проценти за користування позиками;

витрати на збут;

інші витрати, які не пов’язані з придбанням запасів.

Запаси відображати в бухгалтерському обліку за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації (згідно з П(С)БО 9).

При відпусканні запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті оцінку їх здійснювати за методом ФІФО.

Запаси, які не принесуть підприємству економічних вигід у майбутньому визнавати неліквідами та списувати в бухгалтерському обліку, а під час складання фінансової звітності не відображати в балансі, а враховувати на забалансовому рахунку 007.

Слід зауважити, що різні запаси можна списувати за різними методами. Якщо на Вашому підприємстві є взаємозамінні запаси, то правомірно використання методів ФІФО, ЛІФО, середньозваженої вартості, ідентифікаційної вартості та методу нормативних затрат у бухгалтерському обліку. Якщо торговельне підприємство вирішило вести облік товарів за цінами продажу, воно приймає такий облік відпускання запасів для цієї конкретної групи запасів у разі невиправданості застосування інших методів.

14. На вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів, які враховуються на рахунках 11, нараховувати знос згідно з Законом про оподаткування прибутку підприємств і обліковувати їх на рахунку 11 до повного зносу та списання як непридатних в експлуатації. Суму зносу відображати на рахунку 133.

Вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів, що використовуються менше 365 днів (які обліковуються на рахунку 22 і списуються відразу при відпусканні в експлуатацію), під час передання в експлуатацію виключати зі складу активів (списувати з балансу) з подальшою організацією оперативного кількісного обліку таких предметів за місцями експлуатації й відповідальними особами протягом строку їх фактичного використання.

15. Дебіторську заборгованість визнавати активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигід та її можна достовірно визначити.

У балансі дебіторську заборгованість за товари, роботи, послуги відобразити за чистою вартістю, що дорівнює сумі дебіторської заборгованості за вирахуванням сумнівних і безнадійних боргів.

Величину резерву сумнівних боргів визначати на основі аналізу дебіторської заборгованості, щодо якої минає термін позовної давності у 2004 р., та безнадійної заборгованості.

Можуть бути різні методи нарахування резерву сумнівних боргів, наприклад, метод періодизації або спрощений метод. Кожен з них не дасть точної оцінки. Головне те, щоб до резерву сумнівних боргів були зараховані суми, які протягом поточного року можуть бути визнані як безнадійні борги та списані з балансу згідно зі ст. 71 Цивільного кодексу України у зв’язку з закінченням терміну позикової давності — 3 роки. Нарахування резерву відображається в бухгалтерському обліку проведеннями: Д-т 94 «Інші витрати операційної діяльності», К-т 38 «Резерв сумнівних та безнадійних боргів».

16. Грошовими коштами та їхніми еквівалентами у фінансовій звітності згідно з П(С)БО 4 прийнято вважати грошові кошти на розрахунковому рахунку, грошові кошти в касі підприємства, грошові кошти в дорозі та депозитні сертифікати терміном до 3 місяців.

17. До «Витрат майбутніх періодів» відносити наперед сплачену орендну плату, суми за передплату періодичних видань, наперед сплачені рекламні послуги та всі інші витрати, які стосуються наступного облікового періоду.

18. Зобов’язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигід у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов’язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходів звітного періоду.

19. До складу доходів майбутніх періодів включаються суми доходів, нарахованих протягом поточного або попередніх звітних періодів, які будуть визначені в наступних звітних періодах.

20. Товари, передані на комісію, не вважати реалізованими при передачі комісіонеру, тому операції в такий момент не розуміти як доходи. Доходи від реалізації товарів, переданих на комісію, визнавати такими в момент отримання коштів і звіту від комісіонера.

21. Класифікацію витрат на виробництво проводити згідно з
П(С)БО 16.

До виробничої собівартості продукції включати:

прямі витрати,

накладні витрати (постійні та змінні).

Постійні виробничі накладні витрати розподіляти на кожну одиницю виробництва на основі нормальної виробничої потужності виробничого устаткування. За базу розподілу брати нараховану заробітну плату працівників основного виробництва.

Класифікацію адміністративних витрат, витрат на збут, інших витрат операційної діяльності здійснювати згідно з П(С)БО 16.

У наказі кожне підприємство наводить постатейний перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості, загальновиробничих витрат, адміністративних, витрат на збут та інших витрат операційної діяльності

22. Затвердити систему оплати праці й систему преміювання за колективним договором підприємства.

Система оплати праці та преміювання наводиться в додатку до наказу про облікову політику.

23. Здійснювати оподаткування згідно з законодавством України. Відповідальність за оподаткування, ведення книги придбання товарів (робіт, послуг) та книги продажу товарів (робіт, послуг) покласти на головного бухгалтера. Відповідальними за виписку податкових накладних призначити заступника головного бухгалтера. Для накопичення валових доходів і валових витрат застосовувати регістри, які передбачені програмою 1С.

При оподаткуванні, зокрема під час обліку валових доходів і валових витрат, виникають проблеми. Насамперед тому, що в Плані рахунків відсутні рахунки для накопичення валових доходів та валових витрат. Через це підприємствам треба вирішувати, які регістри для накопичення валових доходів і валових витрат підприємство застосовуватиме, і зазначити це в наказі про облікову політику підприємства.

24. Здійснювати відпускання товарів, робіт, послуг пов’язаним особам за звичайними цінами. При цьому в бухгалтерському обліку застосовувати метод порівняльної неконтрольованої ціни.

У разі придбання товарів, робіт, послуг у пов’язаних осіб оплату здійснювати виходячи з договірної ціни, але не вище звичайної.

Згідно з П(С)БО 23 коло пов’язаних осіб:

ЗАТ «Ельбрус» — засновник ТОВ «Перспектива»,

Дочірнє підприємство «КВ»,

ТОВ «Мир», інвестиції якого в статутному фонді ТОВ «Перспектива» становлять 52 %,

Фізичні особи:

Іванов Іван Іванович — засновник ТОВ «Перспектива»

Іванова Марія Сидорівна — дружина засновника,

Іванов Петро Іванович — син засновника,

Іванова Олена Василівна — невістка засновника,

Іванов Іван Михайлович — батько засновника,

Сидорова Ольга Петрівна — теща засновника;

Багатий Володимир Петрович — директор,

Багата Інна Несторівна — дружина директора,

Багатий Василь Володимирович — син директора.

Згідно з П(С)БО 23 пов’язаними сторонами вважаються:

підприємства, які перебувають під контролем або суттєвим впливом інших осіб;

особи, які здійснюють контроль над підприємством або суттєво впливають на його діяльність.

Перелік пов’язаних сторін визначається підприємством, ураховуючи сутність відносин, а не лише юридичну форму (превалювання сутності над формою).

До операцій між пов’язаними сторонами, зокрема, належать:

придбання або продаж готової продукції (товарів, робіт, послуг);

придбання або продаж інших активів;

операції за агентськими угодами;

орендні операції;

операції за ліцензійними угодами (передавання об’єктів
промислової власності тощо);

фінансові операції;

надання та отримання гарантій і застав;

операції з провідним управлінським персоналом, передбачені контрактом (трудовим договором), та з його близькими членами ро-
дини.

Оцінка активів або зобов’язань в операціях пов’язаних сторін здійснюється такими методами:

порівнюваної неконтрольованої ціни;

ціни перепродажу;

«витрати плюс»;

балансової вартості.

25. Протягом року не застосовувати норми П(С)БО 17 «Податок на прибуток», що визначено самим П(С)БО. У фінансовій звітності впродовж року не відображати відстрочені податкові активи або відстрочені податкові зобов’язання. У формі № 2 «Звіт про фінансові результати» відображати протягом року податок на прибуток, нарахований згідно з декларацією про прибуток. У фінансовій звітності за рік відображати відстрочені податкові активи або відстрочені податкові зобов’язання, які визначаються за результатами роботи за рік. Рахунок 79 «Фінансові результати» закривати поквартально.

26. Фінансовий актив або фінансове зобов’язання відображати в балансі, якщо підприємство є стороною — укладачем угоди щодо фінансового інструмента. Фінансові інструменти первісно оцінювати та відображати за їхнього фактичною собівартістю, яка складається зі справедливої вартості активів, зобов’язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов’язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов’язкові збори та платежі під час передання цінних паперів тощо).

Норми (С)БО 13 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі — підприємства) незалежно від форм власності (крім бюджетних установ).

Норми (С)БО 13 не поширюються на:

фінансові інвестиції в асоційовані, спільні та дочірні підприємства;

активи та зобов’язання роботодавців щодо програм пенсійного забезпечення;

права й зобов’язання за договорами страхування (крім похідних інструментів у страхових контрактах);

права й зобов’язання щодо оренди (крім похідних інструментів, передбачених орендною угодою);

угоди, що передбачають платежі, виходячи з кліматичних, геологічних і інших фізичних змін навколишнього середовища;

угоди про фінансові гарантії, крім угод, які передбачають виплату внаслідок змін відсоткової ставки, курсу цінних паперів, індексу цін, кредитного рейтингу (індексу), валютного курсу або інших змін, що є базисними;

угоди про непередбачене відшкодування при об’єднанні підприємств.

Фінансовий інструмент — контракт, який одночасно приводить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства й фінансового зобов’язання або інструмента власного капіталу в іншого. Фінансові інструменти в бухгалтерському обліку поділяються на фінансові активи, фінансові зобов’язання, інструменти власного капіталу та похідні фінансові інструменти.

Фінансові активи включають: грошові кошти, не обмежені для використання, та їхні еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи. Фінансові зобов’язання включають фінансові зобов’язання, призначені для перепродажу, та інші фінансові зобов’язання. До інструментів власного капіталу належать прості акції, частки та інші види власного капіталу. Похідні фінансові інструменти включають ф’ючерсні контракти, форвардні контракти та інші похідні фінансові інструменти.

27. Після затвердження Міністерством фінансів України наступних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку розробляти доповнення до облікової політики.

28. Контроль за виконанням цього наказу залишаю за собою.

Директор Крутий В. П.

Не забудьте, що протягом року повинна зберігатися прийнята облікова політика та облікові оцінки активів і зобов’язань у бухгалтерському обліку. Слід також дотримуватися основних принципів складання фінансових звітів згідно з Законом про бухгалтерський облік та затверджених П(С)БО. Якщо підприємство хоче змінити облікову політику та облікові оцінки, то це можливо тільки з початку року. При цьому необхідно керуватися П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах». Вплив зміни облікової політики на події та операції минулих періодів відображається у звітності способом:

коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року,

повторного надання порівняльної інформації щодо попередніх звітних періодів.