3.1.1. Економічні стимули та екологічні проблеми розвитку сучасних систем технологій

У розділі 1.1.3 було визначено місце технологічних систем у загальній економічній системі грошових і матеріально-енергетич­них потоків конверсії природного ресурсу в споживну вартість (див. рис. 15).

Характерними рисами сучасної індустріальної економічної системи є те, що потік грошей випереджає матеріально-енерге­тичний потік конверсії ресурсу у споживну вартість, а їх спрямованість взаємопротилежна.

Із цього випливає, що первинні інвестиції у виробництво перетворюються на споживну вартість і реалізуються на ринку, повертаючись у грошовий потік лише через певний час, котрий, як і фінансове самозабезпечення виробництва, залежить від позитивної різниці витрат на виготовлення продукції та виторгу від її реалізації, тобто прибутку.

Отже, саме прибуток визначає «вагомість» конкретних видів економічних стимулів виробництва, які, у свою чергу, сприяють поліпшенню його техніко-економічних показників, часто нехтуючи збереженням природних ресурсів, їх відновленням і забезпеченням належного екологічного стану довкілля.

Найважливішими показниками технологічних систем, які характеризують їхню техніко-економічну ефективність, традиційно вважають:

кількість і якість конкретної споживної вартості (СВ) у фор­мі засобів праці та продукції для вжитку (тонни, штуки, метри і т.д.);

продуктивність праці, яка визначається відношенням кількості виробленої споживної вартості (СВ) до чисельності людей — Л, які зайняті у виробництві, тобто П = СВ / Л;

продуктивність технологічного устаткування N, яка визначається кількістю виробленої споживної вартості за одиницю часу: N = СВ / час;

витрати предмета праці — сировини (Со) і енергії (Ео) — на одиницю виробленої споживної вартості (ОСВ): Со = SСо/SОСВ; Ео = SЕ/SОСВ;

витрати на експлуатацію основних фондів Ф (засобів праці), які визначаються амортизаційними відрахуваннями (Вам) і зумовлені строком їх експлуатації (р — коефіцієнт експлуатації): Вам = р × Ф;

витрати на виробництво споживної вартості (собівартість) — (Всв), які в основному дорівнюють сумі витрат на сировину (Вс), працю (Вп) та амортизаційні відрахування (Вам): Всв = Вс + Вп + Вам і зумовлені матеріаломісткістю Мм, трудомісткістю Тм і фондомісткістю Фм одиниці продукції.

З наведених даних можна зробити висновок, що основні стимули розвитку технологічного процесу — це:

по-перше, збільшення продуктивності праці (П) та устаткування (N), що збільшує виробництво споживної вартості (СВ);

по-друге, зниження собівартості продукції (Всв), що збільшує прибуток, забезпечуючи потреби суспільства в споживних вартостях і подальше ефективне функціонування виробництва.

У першому розділі посібника ми звертали увагу на два шляхи розвитку економіки — екстенсивний та інтенсивний. Перший орієнтовано на еволюційний технологічний прогрес, який розвивається за законом арифметичної прогресії, а другий передбачає посилену інтенсивність процесу за законом геометричної прогресії. За екстенсивного розвитку підвищення продуктивності праці (П) досягається широким впровадженням у технологічні процеси машин зі збільшенням їх кількості, що веде до зниження трудомісткості продукту (Тм), але збільшує його фондомісткість (Фм) і енергомісткість (Ем). Тому на першому етапі експлуатації такої технології собівартість продукції, і навіть її матеріаломісткість (Мм) знижується, але з часом, у зв’язку зі зменшенням кількості легкодоступної дешевої сировини й енергії, собівартість продукції збільшується (рис. 53).

В економічній науці це явище знайшло відображення в теорії спадної продуктивності капіталу.

Шлях екстенсивного розвитку був властивий більшості країн світу в першій половині ХХ ст. Згодом енергетична криза й обмеженість матеріальних ресурсів спонукали перехід розвинених країн до нового етапу науково-технічного прогресу (НТП). Наука перетворюється в безпосередню виробничу силу, оскільки створює техніку, яка бере на себе елементарні фізичні функції трудів­ника, а живу працю людини звільняє для виконання творчої функ­ції виробництва: організації виробничого процесу. У свою чергу, техніка забезпечує науку досконалими приладами й устаткуванням для наукових досліджень. Таке розуміння НТП й еколого-економічних стимулів технологій ми вже обговорювали раніше, зокрема в публікаціях [77], [79], [192].

Як випливає з рис. 53, з підвищенням наукомісткості технологічних процесів збільшується частка колишньої праці у вихідних матеріалах і технологічному устаткуванні. Реконструкція технологічного процесу на основі НТП забезпечує зниження собівартості (Всв), фондомісткості (Фм), трудомісткості (Тм) і матеріаломісткості (Мм), але підвищується наукомісткість (Нм). Наслідком такого інтенсивного розвитку виробничої економіки в технологіч­ному процесі стає зменшення затрат живої праці, натомість підвищуються затрати дорогої колишньої праці, що зумовлено передовсім високим рівнем витраченого інтелекту науковців.

Саме завдяки науці праця (труд) людини в процесів виробниц­тва виступає не стільки як його елемент, скільки як «духовна субстанція», матеріалізована в засобах та предметах праці й перенесена ними на споживну вартість. Такий погляд на виробничий процес дає змогу розглядати його як єдиний об’єкт — організм, що являє собою синергетичний симбіоз біотичного орга­нізму людини з абіотичною техносистемою. У такій концепції виробництва майбутньої економіки ноосфери навколишнє природне середовище не буде тільки джерелом постачання предметів праці й енергії для вироблення споживних вартостей і своєрідною «коморою» для відходів. Воно стане основним регулятором збалансованості інтелекту людини й самозбереження природи Землі згідно з уже згаданою «гіпотезою Геї».

На жаль, суспільство лише починає виробляти стратегію такого підходу. У розділі 2 вже було розглянуто проблему небезпечного техногенного впливу індустріалізації економіки на життєво важливі для людини екологічні системи біосфери. У великих промислових центрах за рік на кожного мешканця припадає близько І тонни шкід­ливих промислових відходів різного агрегатного стану.

Динаміка забруднення навколишнього середовища людини за останні 30 років не має прецедентів у історії цивілізації, що породжує небезпідставну тривогу вчених не лише за життя наступних поколінь, як це було раніше, а й за життя самих творців «науково-технічного прогресу». На думку деяких футурологів, подіб­но до того, як перенасичення довкілля продуктами життєдіяль­ності часто є лімітуючим фактором збільшення популяції живих організмів, так перед людством постала «проблема виживання у власному смітті».

Чи можна запобігти такій сумній для людства перспективі?

Так! Якщо своєчасно усвідомити, що необхідно змінити свої споживацько-егоїстичні життєві орієнтири. Але для цього, передовсім, треба підвищити загальносуспільний рівень освіченості, компетентність і дієвість державних органів влади. Інтелектуальний потенціал науки здатний суттєво змінити концепцію та зміст промислових технологій.

Чи не є така декларація волюнтаристським твердженням? Ні. Зверніть увагу на наведене вище (1.3.3) одне з визначень найзагальнішого закону природи, згідно з яким отримання інформації (читай — освіти!) зменшує ентропію, отже, збільшує впорядкованість системи. Що стосується напряму вдосконалення технологій виробництва матеріальної споживної вартості, то тут слід реалізовувати інший принцип, ніж той, котрий нині домінує серед економістів і екологів під назвою «безвідходна технологія», що є нічим іншим, як самообманом (1.1.3, рис. 15). Необхідна еколого-економічна концеп­ція синергетичного «симбіозу» технологічних і природничих систем.

Нехтування цією проблемою породжує деструктивні явища балансу між різними галузями виробництва, що найбільш помітно проявилося в нових державах на пострадянському просторі [50, 109—117].

Розроблення й реалізація цієї концепції потребує саме від технологів, екологів і економістів взаєморозуміння й погоджених рішень.

У цьому розділі ми ознайомимося із сучасними системами технологій, які все ще породжують гострі екологічні проблеми, а також із тими технологіями, що допомагають їх розв’язувати.

Аналогова фізична модель:
економічний і екологічний суверенітет держав
у глобальному «гравітаційному полі»

Аналогія, як метод пізнання, дозволяє вченим, знаючи властивості (чи закономірності) одних процесів, досліджувати інші ще не пізнані, але за виявленими ознаками чимось схожі з першими.

Щодо цього, то тут доречно привести вислів польського математика Стефана Бауха: «... сильний математик той, хто помічає аналогії теорій; але можна уявити собі і таких, які навіть між аналогіями бачать аналогії». Це можна сказати і про науковців інших природничих (точних) наук.

У наш час глобалізації систем життєдіяльності вчені гуманітар­них наук, зокрема, економічної та екологічної, все частіше звертаються до впровадження у свої теоретичні моделі якнайбільше чинників з ознаками об’єктивності притаманній фізичним величинам природничих наук. Це спокушає їх до пошуку відповідних аналогів економічним моделям серед фундаментальних законів переважно фізики й хімії.

Перші такі аналогові дослідження в економіці були виконані ще на початку другої половини минулого сторіччя. У них аналізувалася модель, за якою припускалося, що обсяг двосторонніх торгових відносин держав прямо пропорційний розміру їх «мас» і зворотно пропорційний змінної зовнішнього супротиву — «відстані» між ними (аналог закону Ньютона).

Прикладом плідного сучасного дослідження такої тематики може слугувати, зокрема, стаття «Роль рыночных институтов в процессе интеграции России в мировую экономику».

Зауважимо, що в таких аналогових моделях економістів завжди є місця для зацікавленої дискусії з боку науковця природничого профілю.

Шановний читачу, дозволимо і собі, оскільки ми вже опрацювали попередні розділи посібника з питань природничих законів динаміки й термодинаміки, віртуально втрутитися в таку дискусію.

Почнемо з висновку підрозділу 1.1.1, за яким конкуренто-
спроможність економіки держави визначається показником продуктивності праці за одиницями виміру ВВП (ВНП) на душу населення країни (чи на одного робітника або одну витрачену робочу годину).

Наступне. Звернімося до підрозділу посібника 1.3.1 «Динаміка руху, енергія, теплота і робота». На теоретичній базі цього підрозділу спробуємо виявити фізичний аналог і опрацювати аналогову модель, за якою б можна було сформулювати аналогову концепції раціонального вибору державою приоритетного вектору (чи векторів) зовнішніх міждержавних відносин з позиції національних економічних (і політичних) інтересів.

В основу нашої аналогової моделі покладемо, з одного боку, економічну систему, а саме, продуктивність праці — конкурентоспроможність, а з іншого — її фізичний аналог: маса тіла (m1) — прискорення її руху (a1) за взаємодії з іншим тілом (m2) за відомим кожному законом всесвітнього тяжіння, виразивши його в такій формі:

m1 ∙ a1 = m2 ∙ a2.

Оскільки добуток маси на прискорення є фізична величина си­ли (F), то саме цей показник і буде фізичним аналогом взаємного тяжіння даних економічних систем, а його складові (F = m ∙ a) відповідно: m — конкурентоспроможність і a — тенденція до її зниження.

Маса (m), як фізична величина, характеризує інертність матеріального об’єкту щодо порушення свого стану (покою чи руху) за умов дії на нього зовнішніх сил.

Прискорення (a) характеризує зміну швидкості рух у часі матеріального об’єкту за умов дії на нього сили взаємного тяжіння до іншого тіла.

Проаналізуємо можливі економічні наслідки для кожної з економічних систем у спільному «гравітаційному полі» за законами вибраного нами фізичного аналогу.

З наведеного вище рівняння виходить, що там де менша маса (наприклад, m1), там більша швидкість (прискорення a1) її руху до свого конкурента, отже, і більша імовірність бути поглинутої його економічною системою (втратити економічний суверенітет). І навпаки, конкурент з більшою масою збільшить її, отже, і підвищить свою конкурентоспроможність!

За фізичним аналогом цей процес буде відбуватися тим швид­ше, чим тіснішим (одновекторним) будуть економічні стосунки між ними, оскільки сила взаємодії мас за законом взаємного тяжіння буде прямо пропорційна добутку мас і зворотно квадрату відстані між ними .

Кількісні аналогові характеристики наведених факторів m1 і m2 взаємодії двох означених економічних систем можуть бути визначені із застосуванням одиниць виміру їхньої продуктивності праці (див. висновки до 1.1.1).

Аналогом фактору фізичної моделі r (відстані між m1 і m2) щодо двох чи більше конкуруючих економічних систем є «відстань» схожості їхньої законодавчої бази в торгівлі, прозорості кордонів обміну трудовими й матеріальними ресурсами, наявність (відсутність) подвійного громадянства й державних мов та ін.

За такої моделі, наприклад, для держави з менш потужною економікою (m1) постає альтернатива вибору приоритетного економічного (і політичного) партнера, відповідно формуючи параметри r1 щодо подальшого входження в більш потужну економіч­ну систему m2 (одно полярний вибір), чи постійно змінювати параметри r щодо різних економічних конкурентів, протидіючи втраті суверенітету та прагнучи збільшити параметр m1 (багатовекторний вибір).

Як висновок. Якщо дана економічна система прагне зберегти свою економічну й екологічну незалежність у конкурентному середовищі, то згідно з природничими законами вибраної нами аналогової моделі вона має постійно відстежувати зміну її параметрів у «гравітаційному полі» й відповідно коригувати власні пріоритети.

Шановний читачу, якщо Ви бажаєте спробувати самостійно опрацювати подібні аналогові моделі, то можете звернутися, наприклад, до закону взаємодії електричних зарядів з урахуванням їхньої полярності чи хімічного закону підвищення
швидкості реакції за умов зростання температури та ін. Бажаю успіху!

У розділі 1.1.3 було визначено місце технологічних систем у загальній економічній системі грошових і матеріально-енергетич­них потоків конверсії природного ресурсу в споживну вартість (див. рис. 15).

Характерними рисами сучасної індустріальної економічної системи є те, що потік грошей випереджає матеріально-енерге­тичний потік конверсії ресурсу у споживну вартість, а їх спрямованість взаємопротилежна.

Із цього випливає, що первинні інвестиції у виробництво перетворюються на споживну вартість і реалізуються на ринку, повертаючись у грошовий потік лише через певний час, котрий, як і фінансове самозабезпечення виробництва, залежить від позитивної різниці витрат на виготовлення продукції та виторгу від її реалізації, тобто прибутку.

Отже, саме прибуток визначає «вагомість» конкретних видів економічних стимулів виробництва, які, у свою чергу, сприяють поліпшенню його техніко-економічних показників, часто нехтуючи збереженням природних ресурсів, їх відновленням і забезпеченням належного екологічного стану довкілля.

Найважливішими показниками технологічних систем, які характеризують їхню техніко-економічну ефективність, традиційно вважають:

кількість і якість конкретної споживної вартості (СВ) у фор­мі засобів праці та продукції для вжитку (тонни, штуки, метри і т.д.);

продуктивність праці, яка визначається відношенням кількості виробленої споживної вартості (СВ) до чисельності людей — Л, які зайняті у виробництві, тобто П = СВ / Л;

продуктивність технологічного устаткування N, яка визначається кількістю виробленої споживної вартості за одиницю часу: N = СВ / час;

витрати предмета праці — сировини (Со) і енергії (Ео) — на одиницю виробленої споживної вартості (ОСВ): Со = SСо/SОСВ; Ео = SЕ/SОСВ;

витрати на експлуатацію основних фондів Ф (засобів праці), які визначаються амортизаційними відрахуваннями (Вам) і зумовлені строком їх експлуатації (р — коефіцієнт експлуатації): Вам = р × Ф;

витрати на виробництво споживної вартості (собівартість) — (Всв), які в основному дорівнюють сумі витрат на сировину (Вс), працю (Вп) та амортизаційні відрахування (Вам): Всв = Вс + Вп + Вам і зумовлені матеріаломісткістю Мм, трудомісткістю Тм і фондомісткістю Фм одиниці продукції.

З наведених даних можна зробити висновок, що основні стимули розвитку технологічного процесу — це:

по-перше, збільшення продуктивності праці (П) та устаткування (N), що збільшує виробництво споживної вартості (СВ);

по-друге, зниження собівартості продукції (Всв), що збільшує прибуток, забезпечуючи потреби суспільства в споживних вартостях і подальше ефективне функціонування виробництва.

У першому розділі посібника ми звертали увагу на два шляхи розвитку економіки — екстенсивний та інтенсивний. Перший орієнтовано на еволюційний технологічний прогрес, який розвивається за законом арифметичної прогресії, а другий передбачає посилену інтенсивність процесу за законом геометричної прогресії. За екстенсивного розвитку підвищення продуктивності праці (П) досягається широким впровадженням у технологічні процеси машин зі збільшенням їх кількості, що веде до зниження трудомісткості продукту (Тм), але збільшує його фондомісткість (Фм) і енергомісткість (Ем). Тому на першому етапі експлуатації такої технології собівартість продукції, і навіть її матеріаломісткість (Мм) знижується, але з часом, у зв’язку зі зменшенням кількості легкодоступної дешевої сировини й енергії, собівартість продукції збільшується (рис. 53).

В економічній науці це явище знайшло відображення в теорії спадної продуктивності капіталу.

Шлях екстенсивного розвитку був властивий більшості країн світу в першій половині ХХ ст. Згодом енергетична криза й обмеженість матеріальних ресурсів спонукали перехід розвинених країн до нового етапу науково-технічного прогресу (НТП). Наука перетворюється в безпосередню виробничу силу, оскільки створює техніку, яка бере на себе елементарні фізичні функції трудів­ника, а живу працю людини звільняє для виконання творчої функ­ції виробництва: організації виробничого процесу. У свою чергу, техніка забезпечує науку досконалими приладами й устаткуванням для наукових досліджень. Таке розуміння НТП й еколого-економічних стимулів технологій ми вже обговорювали раніше, зокрема в публікаціях [77], [79], [192].

Як випливає з рис. 53, з підвищенням наукомісткості технологічних процесів збільшується частка колишньої праці у вихідних матеріалах і технологічному устаткуванні. Реконструкція технологічного процесу на основі НТП забезпечує зниження собівартості (Всв), фондомісткості (Фм), трудомісткості (Тм) і матеріаломісткості (Мм), але підвищується наукомісткість (Нм). Наслідком такого інтенсивного розвитку виробничої економіки в технологіч­ному процесі стає зменшення затрат живої праці, натомість підвищуються затрати дорогої колишньої праці, що зумовлено передовсім високим рівнем витраченого інтелекту науковців.

Саме завдяки науці праця (труд) людини в процесів виробниц­тва виступає не стільки як його елемент, скільки як «духовна субстанція», матеріалізована в засобах та предметах праці й перенесена ними на споживну вартість. Такий погляд на виробничий процес дає змогу розглядати його як єдиний об’єкт — організм, що являє собою синергетичний симбіоз біотичного орга­нізму людини з абіотичною техносистемою. У такій концепції виробництва майбутньої економіки ноосфери навколишнє природне середовище не буде тільки джерелом постачання предметів праці й енергії для вироблення споживних вартостей і своєрідною «коморою» для відходів. Воно стане основним регулятором збалансованості інтелекту людини й самозбереження природи Землі згідно з уже згаданою «гіпотезою Геї».

На жаль, суспільство лише починає виробляти стратегію такого підходу. У розділі 2 вже було розглянуто проблему небезпечного техногенного впливу індустріалізації економіки на життєво важливі для людини екологічні системи біосфери. У великих промислових центрах за рік на кожного мешканця припадає близько І тонни шкід­ливих промислових відходів різного агрегатного стану.

Динаміка забруднення навколишнього середовища людини за останні 30 років не має прецедентів у історії цивілізації, що породжує небезпідставну тривогу вчених не лише за життя наступних поколінь, як це було раніше, а й за життя самих творців «науково-технічного прогресу». На думку деяких футурологів, подіб­но до того, як перенасичення довкілля продуктами життєдіяль­ності часто є лімітуючим фактором збільшення популяції живих організмів, так перед людством постала «проблема виживання у власному смітті».

Чи можна запобігти такій сумній для людства перспективі?

Так! Якщо своєчасно усвідомити, що необхідно змінити свої споживацько-егоїстичні життєві орієнтири. Але для цього, передовсім, треба підвищити загальносуспільний рівень освіченості, компетентність і дієвість державних органів влади. Інтелектуальний потенціал науки здатний суттєво змінити концепцію та зміст промислових технологій.

Чи не є така декларація волюнтаристським твердженням? Ні. Зверніть увагу на наведене вище (1.3.3) одне з визначень найзагальнішого закону природи, згідно з яким отримання інформації (читай — освіти!) зменшує ентропію, отже, збільшує впорядкованість системи. Що стосується напряму вдосконалення технологій виробництва матеріальної споживної вартості, то тут слід реалізовувати інший принцип, ніж той, котрий нині домінує серед економістів і екологів під назвою «безвідходна технологія», що є нічим іншим, як самообманом (1.1.3, рис. 15). Необхідна еколого-економічна концеп­ція синергетичного «симбіозу» технологічних і природничих систем.

Нехтування цією проблемою породжує деструктивні явища балансу між різними галузями виробництва, що найбільш помітно проявилося в нових державах на пострадянському просторі [50, 109—117].

Розроблення й реалізація цієї концепції потребує саме від технологів, екологів і економістів взаєморозуміння й погоджених рішень.

У цьому розділі ми ознайомимося із сучасними системами технологій, які все ще породжують гострі екологічні проблеми, а також із тими технологіями, що допомагають їх розв’язувати.

Аналогова фізична модель:
економічний і екологічний суверенітет держав
у глобальному «гравітаційному полі»

Аналогія, як метод пізнання, дозволяє вченим, знаючи властивості (чи закономірності) одних процесів, досліджувати інші ще не пізнані, але за виявленими ознаками чимось схожі з першими.

Щодо цього, то тут доречно привести вислів польського математика Стефана Бауха: «... сильний математик той, хто помічає аналогії теорій; але можна уявити собі і таких, які навіть між аналогіями бачать аналогії». Це можна сказати і про науковців інших природничих (точних) наук.

У наш час глобалізації систем життєдіяльності вчені гуманітар­них наук, зокрема, економічної та екологічної, все частіше звертаються до впровадження у свої теоретичні моделі якнайбільше чинників з ознаками об’єктивності притаманній фізичним величинам природничих наук. Це спокушає їх до пошуку відповідних аналогів економічним моделям серед фундаментальних законів переважно фізики й хімії.

Перші такі аналогові дослідження в економіці були виконані ще на початку другої половини минулого сторіччя. У них аналізувалася модель, за якою припускалося, що обсяг двосторонніх торгових відносин держав прямо пропорційний розміру їх «мас» і зворотно пропорційний змінної зовнішнього супротиву — «відстані» між ними (аналог закону Ньютона).

Прикладом плідного сучасного дослідження такої тематики може слугувати, зокрема, стаття «Роль рыночных институтов в процессе интеграции России в мировую экономику».

Зауважимо, що в таких аналогових моделях економістів завжди є місця для зацікавленої дискусії з боку науковця природничого профілю.

Шановний читачу, дозволимо і собі, оскільки ми вже опрацювали попередні розділи посібника з питань природничих законів динаміки й термодинаміки, віртуально втрутитися в таку дискусію.

Почнемо з висновку підрозділу 1.1.1, за яким конкуренто-
спроможність економіки держави визначається показником продуктивності праці за одиницями виміру ВВП (ВНП) на душу населення країни (чи на одного робітника або одну витрачену робочу годину).

Наступне. Звернімося до підрозділу посібника 1.3.1 «Динаміка руху, енергія, теплота і робота». На теоретичній базі цього підрозділу спробуємо виявити фізичний аналог і опрацювати аналогову модель, за якою б можна було сформулювати аналогову концепції раціонального вибору державою приоритетного вектору (чи векторів) зовнішніх міждержавних відносин з позиції національних економічних (і політичних) інтересів.

В основу нашої аналогової моделі покладемо, з одного боку, економічну систему, а саме, продуктивність праці — конкурентоспроможність, а з іншого — її фізичний аналог: маса тіла (m1) — прискорення її руху (a1) за взаємодії з іншим тілом (m2) за відомим кожному законом всесвітнього тяжіння, виразивши його в такій формі:

m1 ∙ a1 = m2 ∙ a2.

Оскільки добуток маси на прискорення є фізична величина си­ли (F), то саме цей показник і буде фізичним аналогом взаємного тяжіння даних економічних систем, а його складові (F = m ∙ a) відповідно: m — конкурентоспроможність і a — тенденція до її зниження.

Маса (m), як фізична величина, характеризує інертність матеріального об’єкту щодо порушення свого стану (покою чи руху) за умов дії на нього зовнішніх сил.

Прискорення (a) характеризує зміну швидкості рух у часі матеріального об’єкту за умов дії на нього сили взаємного тяжіння до іншого тіла.

Проаналізуємо можливі економічні наслідки для кожної з економічних систем у спільному «гравітаційному полі» за законами вибраного нами фізичного аналогу.

З наведеного вище рівняння виходить, що там де менша маса (наприклад, m1), там більша швидкість (прискорення a1) її руху до свого конкурента, отже, і більша імовірність бути поглинутої його економічною системою (втратити економічний суверенітет). І навпаки, конкурент з більшою масою збільшить її, отже, і підвищить свою конкурентоспроможність!

За фізичним аналогом цей процес буде відбуватися тим швид­ше, чим тіснішим (одновекторним) будуть економічні стосунки між ними, оскільки сила взаємодії мас за законом взаємного тяжіння буде прямо пропорційна добутку мас і зворотно квадрату відстані між ними .

Кількісні аналогові характеристики наведених факторів m1 і m2 взаємодії двох означених економічних систем можуть бути визначені із застосуванням одиниць виміру їхньої продуктивності праці (див. висновки до 1.1.1).

Аналогом фактору фізичної моделі r (відстані між m1 і m2) щодо двох чи більше конкуруючих економічних систем є «відстань» схожості їхньої законодавчої бази в торгівлі, прозорості кордонів обміну трудовими й матеріальними ресурсами, наявність (відсутність) подвійного громадянства й державних мов та ін.

За такої моделі, наприклад, для держави з менш потужною економікою (m1) постає альтернатива вибору приоритетного економічного (і політичного) партнера, відповідно формуючи параметри r1 щодо подальшого входження в більш потужну економіч­ну систему m2 (одно полярний вибір), чи постійно змінювати параметри r щодо різних економічних конкурентів, протидіючи втраті суверенітету та прагнучи збільшити параметр m1 (багатовекторний вибір).

Як висновок. Якщо дана економічна система прагне зберегти свою економічну й екологічну незалежність у конкурентному середовищі, то згідно з природничими законами вибраної нами аналогової моделі вона має постійно відстежувати зміну її параметрів у «гравітаційному полі» й відповідно коригувати власні пріоритети.

Шановний читачу, якщо Ви бажаєте спробувати самостійно опрацювати подібні аналогові моделі, то можете звернутися, наприклад, до закону взаємодії електричних зарядів з урахуванням їхньої полярності чи хімічного закону підвищення
швидкості реакції за умов зростання температури та ін. Бажаю успіху!