Переднє слово

З часу написання й підготовки першого видання книги «Екологія і економіка» (1999 рік) світова наукова оцінка стану еколого-економічних і соціальних проблем та запропонованих сценаріїв їх вирішення помітно змінилася.

Це зумовлено суттєвим ускладненням політичних і економічних процесів формування глобального світового ринку і, як наслідок, підвищенням небезпеки екологічного ризику [4, 11, 12],
що знайшло відображення в підсумковій декларації з питань стійкого розвитку другого Всесвітнього форуму ООН 2002 року в Йоганнесбурзі (ПАР).

Із середини минулого сторіччя зростання планетарної незбалансованості між гігантськими матеріально-енергетичними потоками технологічних процесів конверсії природного ресурсу у споживну вартість і процесами глобальної екосистеми біосфери все частіше призводить до трагічних ситуацій, загрозливих для всього людства, що викликало стурбованість видатних учених і політичних лідерів світу. Ця глобальна проблема широко обговорювалася ще на першому всесвітньому форумі — Самміті «Планета Земля» в Ріо-де-Жанейро 1992 року, де за ухвалою ООН була прийнята Програма дій «Порядок денний на ХХІ століття» («AGENDA» 21) [129]. Метою Самміту було узгодження глобаль­них дій людства, спрямованих на задоволення потреб сучасності, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

Стосовно цього є вагомі підстави стверджувати, що одна з проблем на шляху досягнення поставленої мети — наукова й моральна неспроможність суспільства визначити й узгодити пріоритети свого економічного та соціального розвитку внаслідок тра­диційної відособленості різних галузей знань і недосконалої
системи інфраструктури освіти й науки.

У зв’язку з цим «Всесвітнім центром виживання та проблем ХХІ століття» ООН запропоновано нову концепцію «глобальної освіти з космічним баченням життя»: від диференціації знань до їх синтезу, від редукціонізму до холізму («from reductionism to holism»). Останні десять років відповідно до цієї концепції світова освітянська спільнота активно опрацьовує національні стратегії її реалізації за участі і вітчизняних учених [111, 4].

Відродження холістичного підходу стародавніх філософів до вивчення Природи сьогодні протиставляється вузькопрофесійному, яке не дає необхідних знань фахівцям різних галузей науки для участі в комплексному вирішенні гострих широкомасштабних еколого-економічних проблем.

Щодо вищої економічної освіти, і передовсім університет-
ської, то периферія її вузькопрофесійного змісту повинна систем­но інтегрувати як природничо-технологічні, так і гуманітарні
знання саме такого рівня.

У наш час розвинені країни світу щороку збільшують асигнування на національну систему освіти й наукові еколого-економіч­ні програми дослідження стабільного соціального розвитку. На жаль, вітчизняна освітянська думка щодо проблеми опрацювання узгодженої концепції формування вузівських навчальних програм, які б оптимально узагальнювали знання з природознавства, економічної (фізичної) діяльності та глобальної екології, орієнтованих на студентів різної фахової освіти, ще далеко не визначена. Саме це спонукало автора до вибіркового перегляду й опрацювання проблемних питань книги (навчального посібника) і підготовки її до оновленого перевидання, що за змістом було б більш адаптованим до перманентно зростаючих освітянських проблем сучасних вітчизняних реалій [193, 26]; [75, 410—412], [70, 85, 86].

Не буде перебільшенням сказати, що серед таких реалій в Україні, як і в інших країнах колишнього СРСР, чи не найбільш актуальною еколого-економічною проблемою є низький рівень свідомого уявлення кожною людиною розміру її особистого негативного екологічного тиску на навколишнє природне середовище (environmental footprint) і адекватної суспільної відповідаль­ності.

Найбільш гострої критики з боку суспільства, і особливо його гуманітарних кіл, сьогодні зазнають фахівці з технології та економіки, на яких покладається відповідальність за погіршення стану довкілля та морально-етичну деградацію суспільства. Зрозуміло, що подекуди такі обвинувачення слушні, проте однобічна критика ніколи не буває плідною. Доречно тут процитувати звернення нашого співвітчизника, видатного науковця Володимира Івановича Вернадського (1864—1945) до вчених: «Дотепер історики, взагалі вчені гуманітарних наук (авт.: отже, і економісти), а певною мірою і біологи, свідомо не беруть до уваги природничі закони біосфери — тієї земної оболонки, де тільки і може існувати життя. ...ХХ сторіччя є сторіччям наукового атомізму» [26]. Ця думка В. І. Вернадського сьогодні сприймається як заклик до інтеграції гуманітарних і природничих знань для вирішення глобальних проблем життєдіяльності людства — найактуальнішої освітянської проблеми нашої доби, насамперед для підготовки фахівців з екології, економіки, біології, техніки й технологій промисловості. Саме високий рівень усебічної інтегрованої освіти суспільства сформує глобальну сферу розуму — ноосферу наступного тисячоліття.

У пропонованому посібнику перевага віддається холістичному підходу до комплексного висвітлювання екологічних, техніко-економічних і морально-етичних аспектів інтегрованого загально­освітнього змісту предмета, послуговуючись зразками концепцій та методології викладання екології і економіки на ґрунті основ сучасного природознавства [117], [99].

Навчальний зміст розділів і доданого до посібника терміно­логічного словника автор визначав, виходячи з власного досвіду оцінювання рівня знань абітурієнтів і студентів столичних ВНЗ, а також побажань колег — фахівців з галузей екології, техніки й економіки. У процесі підготовки першого видання посібника висловлювалися окремі побажання спростити наукові фізико-хімічні обґрунтування природних біосферних явищ, отже, і процесів екологічних та технологічних систем економіки. На жаль, були й такі біологи, що взагалі заперечували доцільність викладення в книзі питань термодинаміки як такої, що не має відношення (?) до проблем екології. Це зайвий раз нагадує нам, що й сьогодні залишається актуальним наведене вище звернення до вчених В. І. Вернадського. Врахувавши зауваження й побажання, автор усе ж намагався наслідувати настанови стародавніх учителів: «У навчанні ні для кого нема простих і коротких шляхів до істини».

Сподіваюся, що потенційні критики толерантно сприймуть мої концептуальні освітянські новації та незавершеність їх обґрунтування, оскільки праця над посібником ускладнювалася обмеженими можливостями обговорення проблемних питань з іноземними колегами та своєчасним ознайомлення з оригіналами західних пуб­лікацій. Щодо цього, то без віри у дієвість практичної допомоги
моєї дружини Лариси — інженера-хіміка, і доньки Ольги — кандидата економічних наук, я б не наважився приступити до опрацювання нової моделі навчальної дисципліни «Екологія і економіка», яку, в основному, реалізовано в посібнику.

Використаю нагоду скласти щиру пошану видатним західним ученим, публікації яких сприяли мені визначитися щодо концепції та змісту посібника, в якому читач зустрінеться з непоодинокими посиланнями на їхні праці. Серед них, насамперед, професорам екології Ю. Одуму (Eugene Odum, USA), хімії М. Фрімант­лу (Michael Freemantle, GB), фізико-хімії — лауреату Нобелівської премії І. Пригожину та Ізабеллі Стенгерс (Ilya Prigogin, Isabelle Stengers, Belgium), П. Еткінсу (P. W. Atkins, GB), економіки Р. Гейлбронеру і Л. Тароу (Robert L. Heilbroner, Lester C. Thurou, USA), Л. Ларушу (Lyndon H. LaRouche, USA), Г. Дейлі (Herman Е. Daly, USA). Складаю подяку професорам Й. Груберу (Josef Gruber, D.), Г. Фонтобелу (Н. Vontobel, Swtz.), Дж. Теннен­бауму (Tennenbaum, D.), А. Штулеру (Elmar A. Stuhler), головному лікарю санаторію «Поляна», фахівцю з курортної та медичної реабілітації Борису Марусаничу та київському журналісту Івану Доцину, які надали мені оригінальний матеріал з предмета посібника.

Я щиро вдячний Міжнародному фонду «Відродження» за прийняття мого посібника до конкурсу, а також рецензентам професорам Валентину Крисаченку, Сергію Дорогунцову і Ліні Івановій, колегам, які висловили цінні пропозиції щодо поліпшення другого видання рукопису.

З часу написання й підготовки першого видання книги «Екологія і економіка» (1999 рік) світова наукова оцінка стану еколого-економічних і соціальних проблем та запропонованих сценаріїв їх вирішення помітно змінилася.

Це зумовлено суттєвим ускладненням політичних і економічних процесів формування глобального світового ринку і, як наслідок, підвищенням небезпеки екологічного ризику [4, 11, 12],
що знайшло відображення в підсумковій декларації з питань стійкого розвитку другого Всесвітнього форуму ООН 2002 року в Йоганнесбурзі (ПАР).

Із середини минулого сторіччя зростання планетарної незбалансованості між гігантськими матеріально-енергетичними потоками технологічних процесів конверсії природного ресурсу у споживну вартість і процесами глобальної екосистеми біосфери все частіше призводить до трагічних ситуацій, загрозливих для всього людства, що викликало стурбованість видатних учених і політичних лідерів світу. Ця глобальна проблема широко обговорювалася ще на першому всесвітньому форумі — Самміті «Планета Земля» в Ріо-де-Жанейро 1992 року, де за ухвалою ООН була прийнята Програма дій «Порядок денний на ХХІ століття» («AGENDA» 21) [129]. Метою Самміту було узгодження глобаль­них дій людства, спрямованих на задоволення потреб сучасності, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

Стосовно цього є вагомі підстави стверджувати, що одна з проблем на шляху досягнення поставленої мети — наукова й моральна неспроможність суспільства визначити й узгодити пріоритети свого економічного та соціального розвитку внаслідок тра­диційної відособленості різних галузей знань і недосконалої
системи інфраструктури освіти й науки.

У зв’язку з цим «Всесвітнім центром виживання та проблем ХХІ століття» ООН запропоновано нову концепцію «глобальної освіти з космічним баченням життя»: від диференціації знань до їх синтезу, від редукціонізму до холізму («from reductionism to holism»). Останні десять років відповідно до цієї концепції світова освітянська спільнота активно опрацьовує національні стратегії її реалізації за участі і вітчизняних учених [111, 4].

Відродження холістичного підходу стародавніх філософів до вивчення Природи сьогодні протиставляється вузькопрофесійному, яке не дає необхідних знань фахівцям різних галузей науки для участі в комплексному вирішенні гострих широкомасштабних еколого-економічних проблем.

Щодо вищої економічної освіти, і передовсім університет-
ської, то периферія її вузькопрофесійного змісту повинна систем­но інтегрувати як природничо-технологічні, так і гуманітарні
знання саме такого рівня.

У наш час розвинені країни світу щороку збільшують асигнування на національну систему освіти й наукові еколого-економіч­ні програми дослідження стабільного соціального розвитку. На жаль, вітчизняна освітянська думка щодо проблеми опрацювання узгодженої концепції формування вузівських навчальних програм, які б оптимально узагальнювали знання з природознавства, економічної (фізичної) діяльності та глобальної екології, орієнтованих на студентів різної фахової освіти, ще далеко не визначена. Саме це спонукало автора до вибіркового перегляду й опрацювання проблемних питань книги (навчального посібника) і підготовки її до оновленого перевидання, що за змістом було б більш адаптованим до перманентно зростаючих освітянських проблем сучасних вітчизняних реалій [193, 26]; [75, 410—412], [70, 85, 86].

Не буде перебільшенням сказати, що серед таких реалій в Україні, як і в інших країнах колишнього СРСР, чи не найбільш актуальною еколого-економічною проблемою є низький рівень свідомого уявлення кожною людиною розміру її особистого негативного екологічного тиску на навколишнє природне середовище (environmental footprint) і адекватної суспільної відповідаль­ності.

Найбільш гострої критики з боку суспільства, і особливо його гуманітарних кіл, сьогодні зазнають фахівці з технології та економіки, на яких покладається відповідальність за погіршення стану довкілля та морально-етичну деградацію суспільства. Зрозуміло, що подекуди такі обвинувачення слушні, проте однобічна критика ніколи не буває плідною. Доречно тут процитувати звернення нашого співвітчизника, видатного науковця Володимира Івановича Вернадського (1864—1945) до вчених: «Дотепер історики, взагалі вчені гуманітарних наук (авт.: отже, і економісти), а певною мірою і біологи, свідомо не беруть до уваги природничі закони біосфери — тієї земної оболонки, де тільки і може існувати життя. ...ХХ сторіччя є сторіччям наукового атомізму» [26]. Ця думка В. І. Вернадського сьогодні сприймається як заклик до інтеграції гуманітарних і природничих знань для вирішення глобальних проблем життєдіяльності людства — найактуальнішої освітянської проблеми нашої доби, насамперед для підготовки фахівців з екології, економіки, біології, техніки й технологій промисловості. Саме високий рівень усебічної інтегрованої освіти суспільства сформує глобальну сферу розуму — ноосферу наступного тисячоліття.

У пропонованому посібнику перевага віддається холістичному підходу до комплексного висвітлювання екологічних, техніко-економічних і морально-етичних аспектів інтегрованого загально­освітнього змісту предмета, послуговуючись зразками концепцій та методології викладання екології і економіки на ґрунті основ сучасного природознавства [117], [99].

Навчальний зміст розділів і доданого до посібника терміно­логічного словника автор визначав, виходячи з власного досвіду оцінювання рівня знань абітурієнтів і студентів столичних ВНЗ, а також побажань колег — фахівців з галузей екології, техніки й економіки. У процесі підготовки першого видання посібника висловлювалися окремі побажання спростити наукові фізико-хімічні обґрунтування природних біосферних явищ, отже, і процесів екологічних та технологічних систем економіки. На жаль, були й такі біологи, що взагалі заперечували доцільність викладення в книзі питань термодинаміки як такої, що не має відношення (?) до проблем екології. Це зайвий раз нагадує нам, що й сьогодні залишається актуальним наведене вище звернення до вчених В. І. Вернадського. Врахувавши зауваження й побажання, автор усе ж намагався наслідувати настанови стародавніх учителів: «У навчанні ні для кого нема простих і коротких шляхів до істини».

Сподіваюся, що потенційні критики толерантно сприймуть мої концептуальні освітянські новації та незавершеність їх обґрунтування, оскільки праця над посібником ускладнювалася обмеженими можливостями обговорення проблемних питань з іноземними колегами та своєчасним ознайомлення з оригіналами західних пуб­лікацій. Щодо цього, то без віри у дієвість практичної допомоги
моєї дружини Лариси — інженера-хіміка, і доньки Ольги — кандидата економічних наук, я б не наважився приступити до опрацювання нової моделі навчальної дисципліни «Екологія і економіка», яку, в основному, реалізовано в посібнику.

Використаю нагоду скласти щиру пошану видатним західним ученим, публікації яких сприяли мені визначитися щодо концепції та змісту посібника, в якому читач зустрінеться з непоодинокими посиланнями на їхні праці. Серед них, насамперед, професорам екології Ю. Одуму (Eugene Odum, USA), хімії М. Фрімант­лу (Michael Freemantle, GB), фізико-хімії — лауреату Нобелівської премії І. Пригожину та Ізабеллі Стенгерс (Ilya Prigogin, Isabelle Stengers, Belgium), П. Еткінсу (P. W. Atkins, GB), економіки Р. Гейлбронеру і Л. Тароу (Robert L. Heilbroner, Lester C. Thurou, USA), Л. Ларушу (Lyndon H. LaRouche, USA), Г. Дейлі (Herman Е. Daly, USA). Складаю подяку професорам Й. Груберу (Josef Gruber, D.), Г. Фонтобелу (Н. Vontobel, Swtz.), Дж. Теннен­бауму (Tennenbaum, D.), А. Штулеру (Elmar A. Stuhler), головному лікарю санаторію «Поляна», фахівцю з курортної та медичної реабілітації Борису Марусаничу та київському журналісту Івану Доцину, які надали мені оригінальний матеріал з предмета посібника.

Я щиро вдячний Міжнародному фонду «Відродження» за прийняття мого посібника до конкурсу, а також рецензентам професорам Валентину Крисаченку, Сергію Дорогунцову і Ліні Івановій, колегам, які висловили цінні пропозиції щодо поліпшення другого видання рукопису.