3.2. Основні класифікації СНР та визначення одиниць класифікації

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37

Однією з головних ідей СНР є упорякування інформації щодо різних аспектів економічного процесу таким чином, щоб забезпечити виявлення і характеристику загального стану і головних результатів економічної діяльності, а також структури економіки. Для цього в СНР застосовують різні типи класифікацій і групувань. Головні з них:

інституційних одиниць за секторами економіки;

галузей економіки;

економічних операцій;

активів і пасивів;

товарів і послуг;

витрат органів державного управління за призначенням витрат;

податків та субсидій.

Розглянемо основні класифікації СНР

1. Класифікація інституційних одиниць за секторами економіки — одна з центральних у СНР. Одиниця класифікації — так звана інституційна одиниця, тобто господарюючий суб’єкт, який самостійно приймає рішення, що стосуються його економічної діяльності, розпоряджається своїми матеріальними і фінансовими ресурсами та розробляє повний набір бухгалтерських рахунків. Існує два типи інституційних одиниць: юридичні особи (підприємства, корпорації, державні установи, банки і страхові компанії, громадські організації та ін.) і домашні господарства. Останні розглядаються як самостійні інституційні одиниці, оскільки вони є центрами прийняття рішень, що визначають їх поведінку.

Інституційні одиниці групуються у сектори економіки (інституційні сектори). Сектори — це групи інституційних одиниць, які є однорідними з точки зору функцій, які вони виконують в економічному процесі, та способу фінансування витрат. Відповідно до міжнародних стандартів в СНР інституційні одиниці групуються у п’ять секторів:

нефінансові корпорації, тобто підприємства, які виробляють продукти та надають нефінансові послуги;

фінансові корпорації;

органи загального державного управління;

некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства;

домашні господарства.

До сектору нефінансових корпорацій включають підприємства і корпорації, які виробляють товари і послуги для продажу їх на ринку за цінами, що відшкодовують витрати виробництва та забезпечують прибуток. До цього сектору включаються приватні та державні підприємства і корпорації, спільні підприємства, які повністю перебувають під контролем іноземного капіталу. Одиниці, що включені до цього сектору, відшкодовують свої витрати (видатки) за рахунок виручки від реалізації (продажу) товарів і послуг на ринку. До цього сектору також включаються некомерційні організації, що їх засновано групами виробників і які фінансуються за рахунок внесків їхніх членів (асоціації підприємств, торгові палати тощо).

Сектор фінансових корпорацій і закладів включає комерційні банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та інші фінансові установи, основною функцією яких є фінансове посередництво, що здійснюється на комерційній основі. Фінансове посередництво полягає у тому, щоб знаходити (вишукувати) на фінансовому ринку вільні грошові кошти, акумулювати їх і переробляти у форму, зручну для інвесторів, а потім надавати інвесторам за цінами (ставками), що складаються на ринку. Інакше кажучи, основна функція фінансових корпорацій полягає у тому, щоб бути посередником між тими, хто заощаджує, й тими, хто інвестує. Фінансові корпорації фінансують свої витрати (видатки) головним чином за рахунок різниці між процентами, отриманими за надані фінансові ресурси, і процентами, сплаченими за залучені кошти (ресурси).

Сектор загального державного управління включає органи управління центрального та місцевого рівнів, бюджетні державні установи, головною функцією яких є прийняття політичних рішень, економічне і правове регулювання, перерозподіл доходів і багатства, а також надання неринкових послуг як суспільству в цілому, так і окремим його членам (або групам осіб). Свої функції органи державного управління здійснюють із метою реалізації соціально-економічної політики, яка зазвичай передбачає надання допомоги певним групам населення (малозабезпеченим, пенсіонерам, інвалідам, студентам та ін.), а також недопущення надмірного розриву в рівнях доходів найменш і найбільш забезпечених верств населення. Органи державного управління фінансують свої витрати (видатки) за рахунок податків, а також частково за рахунок доходів від власності, яку вони мають у своєму розпорядженні. До цього сектору включаються також позабюджетні фонди, підконтрольні урядовим органам (пенсійний фонд, фонд зайнятості населення та ін.).

Сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, включає громадські, політичні, профспілкові, релігійні організації та ін., головна функція яких полягає у наданні неринкових послуг членам цих організацій. Одиниці, що входять до цього сектору, фінансують свої витрати (видатки) за рахунок внесків, доходів від власності, пожертвувань тощо.

Сектор домашніх господарств включає домашні господарства, тобто одиниці, основною функцією яких є споживання, а також невеликі (дрібні) некорпоровані підприємства, власниками яких є домашні господарства (або окремі члени родини), наприклад, дрібні ферми, невеликі магазини, ресторани, майстерні, перукарні тощо. До цього сектору включають також осіб вільних професій. Передбачається, що вони є власниками некорпорованого підприємства, яке складається з однієї особи. Об’єднання домогосподарств і некорпорованих підприємств, власниками яких є домашні господарства, аргументується міркуванням практичного характеру, зокрема тим, що бюджет домогосподарств і некорпорованих підприємств часто є єдиним і його важко, неможливо відокремити один від одного. На практиці, проте, деякі країни до сектору домашніх господарств включають лише самі домогосподарства, а некорпоровані підприємства відносять до сектору корпорацій. До сектору домогосподарств відносять також власників житла, у якому вони самі мешкають. Річ у тім, що житлові послуги, які надаються власниками житла самим собі, розглядаються в СНР як виробництво для особистого споживання аналогічно споживанню фермером або іншим виробником овочів із власного городу. Оплачувана наймана прислуга (садівники, шофери, кухарі та ін.) розглядаються як члени тих домашніх господарств, де вони працюють. Свої витрати (видатки) одиниці, що включені до сектору домашніх господарств, фінансують за рахунок оплати праці, доходів від власності, перерозподільчих надходжень (пенсій, допомог та ін.), а також за рахунок виручки від реалізації продукції некорпорованих підприємств, що входять до цього сектору.

Такою є секторна класифікація. Вона характеризує організаційну структуру сучасної ринкової економіки.

Зазначимо, що всі інституційні одиниці, тобто юридичні особи і домогосподарства, які групуються у сектори економіки, є резидентами даної країни.

Для кожного сектору економіки в СНР передбачено певний набір стандартних рахунків, в яких відображають різні аспекти економічної діяльності, взаємозв’язки з іншими секторами, а також іншими країнами.

2. Класифікація галузей економіки — одна з важливих у СНР. Одиницею галузевої класифікації є заклад, тобто одиниця відносно однорідна щодо виробленої продукції, застосованої технології та структури витрат; одиниця, що перебуває в одному місці та про діяльність якої може бути отримана певна інформація. В якості закладу може виступати або підприємство (фірма), якщо воно є достатньо однорідним, або окремі підрозділи підприємства, якщо вони відповідають наведеному вище визначенню. Наприклад, у складі промислового підприємства (об’єднання), як правило, у якості окремого закладу можна виокремити будівельну діяльність, житлово-комунальне господарство, підсобне сільське господарство, торгівлю та ін. Заклади не є інституційними одиницями. Вони не розпоряджаються доходами і активами, не можуть приймати економічних і фінансових рішень.

Галузева класифікація в СНР утворена відповідно до МСГК — Міжнародної стандартної класифікації всіх видів економічної діяльності за галузями народного господарства (третє видання, схвалене Статистичною комісією ООН у 1993 р.) та КВЕД України.

МСГК передбачає групування галузей економіки у такій послідовності:

Сільське і лісове господарство, рибальство та мисливство.

Гірничовидобувна промисловість і розробка кар’єрів.

Обробна промисловість.

Електроенергія, газ і водопостачання.

Будівництво.

Оптова і роздрібна торгівля, ремонт різних товарів.

Готелі і ресторани.

Транспорт, складське господарство і зв’язок.

Фінансове посередництво.

Операції з нерухомістю, оренда і комерційна діяльність.

Державне управління та оборона.

Освіта.

Охорона здоров’я і соціальні послуги.

Інші комунальні, соціальні та персональні послуги.

Приватні домашні господарства з найманим обслуговуванням.

Екстериторіальні організації та органи.

Звичайно, така класифікація галузевої структури за своїм змістом та назвою суттєво відрізняється від тої, що була у нас раніше. СНР також передбачає виділення у складі великих галузей економіки біля 100 підгалузей, які майже повністю відповідають вимогам МСГК та КВЕД.

Для галузей в СНР передбачено відповідні рахунки, в яких фіксуються операції, пов’язані з їхнього діяльністю.

3. Класифікація активів і пасивів.

Запаси — це наявність активів за станом на певну дату. У СНР передбачається така класифікація активів:

І. Нефінансові активи (1 + 2)

1. Вироблені активи (1.1 + 1.2)

1.1. Матеріальні активи (1.1.1 + 1.1.2 + 1.1.3)

1.1.1. Основні фонди.

1.1.2. Оборотні матеріальні засоби.

1.1.3. Цінності, що здатні на протязі тривалого часу зберігати вартість.

2.2. Нематеріальні активи (1.2.1)

2.2.1. Основні фонди (1.2.1.1 + 1.2.1.2 + 1.2.1.3)

2.2.1.1. Витрати на геологопошукові роботи.

2.2.1.2. Програмне забезпечення ЕОМ.

2.2.1.3. Оригінали художніх і літературних творів.

2. Невироблені активи (2.1 + 2.2)

2.1. Матеріальні активи (2.1.1 + 2.1.2)

2.1.1. Земля.

2.1.2. Природні копалини.

2.2. Нематеріальні активи (патенти, авторські права, торгові знаки, ліцензії та ін.).

ІІ. Фінансові активи (1 + 2 + 3 + 4 + 5 + 6 + 7)

1. Монетарне золото і спеціальні права запозичення.

2. Депозити і готівка.

3. Цінні папери (крім акцій).

4. Акції та інші форми акціонерного капіталу.

5. Позики і кредити.

6. Технічні резерви страхових компаній.

7. Інша кредиторська (дебіторська) заборгованість.

Усі активи (I + II).

Активи фіксують в окремих рахунках СНР, які називають Балансом активів і пасивів. Активи оцінюють за ринковими відновлюваними цінами. Класифікації активів відповідає симетрична класифікація пасивів. Єдиним винятком є монетарне золото, що розглядається лише як актив, якому не протистоїть пасив.

4. Класифікація товарів та послуг.

Вона здійснюється за основними групами товарів та послуг відповідно до вимог Міжнародної центральної класифікації продуктів, схваленої Статистичною комісією ООН у 1993 році.

5. Класифікація витрат органів державного управління.

Ця класифікація фіксує витрати органів державного управління за призначенням витрат. Вона передбачає такі рубрики, як загальне управління, оборона, освіта, охорона здоров’я, наука, культура, мистецтво та ін., що дозволяє розмежувати споживання органів державного управління на колективне та індивідуальне споживання.

6. Класифікація податків і субсидій.

У СНР здійснюється розрізнення між поточними і капітальними податками, між податками на виробництво й імпорт, з одного боку, і податками на доходи і власність — з іншого.

Податки на виробництво та імпорт розглядаються в СНР ООН 1993 р. як первинні доходи органів державного управління; податки на доход і власність трактуються як перерозподільчі платежі. Податки на виробництво й імпорт, в свою чергу, поділяються на дві групи: податки на продукти (продуктові податки) та інші податки на виробництво та імпорт (неприбуткові податки). Такий розподіл має значення для оцінки валового випуску продуктів та послуг. Податки на продукти (крім ПДВ і податків на імпорт) входять до складу валової доданої вартості (ВДВ) за цінами виробників, але не включаються до складу ВДВ при оцінці за основними (базовими) цінами. Податки на виробництво виступають елементом ВДВ як в цінах виробників, так і в основних (базових) цінах. Але ні перші, ні другі податки не є елементом факторної вартості.

Схема класифікації податків.

І. Поточні податки (1 + 2).

Податки на виробництво та імпорт (1. 1 + 1. 2).

1.1. Податки на продукти (ПДВ, акцизи, мито, податки з продажу та інші).

1.2. Податки на виробництво (податки на землю, споруди, будівлі, фонд оплати праці, транспортні засоби та ін.).

Податки на доход і власність (податки на прибуток, прибутковий податок з громадян, податки на власність, яка не використовується у виробництві).

ІІ. Капітальні податки (податки на спадщину, податки на дарування власності та інші податки на операції з капіталом).

ІІІ. Усі податки (I + II).

Субсидії, тобто платежі з бюджету підприємствам, що мають на меті відшкодувати збитки, які виникають внаслідок цінової політики, а також здійснювані з метою впливу на рівень виробництва, є негативними податками на виробництво та імпорт, тобто від’ємними податками. Тому класифікація субсидій на виробництво симетрична класифікації податків на виробництво та імпорт. Але в СНР розрізняються субсидії на продукти (які більш-менш пропорційні кількості або вартості вироблених або реалізованих товарів) й інші субсидії на виробництво (які є більш-менш пропорційними відносно субсидуючих факторів виробництва).

Субсидії на продукти, як зазначалося, включаються до ВДВ в основних цінах, але не включаються до ВДВ у цінах виробника. Всі субсидії на виробництво додаються до так званої факторної вартості, яка виключає всі податки на виробництво.