4.2. Методологія побудови рахунків внутрішньої економіки

Агрегування рахунків виробництва, доходів і видатків, споживання та капіталоутворення, а також зв’язків з іншими краї­нами приводить до побудови загальнонаціональних, консолідованих рахунків. Вони в узагальненому вигляді відображають натурально-уречевлену та вартісну структуру відтворювального процесу в економіці за рік, дають змогу визначити на національному рівні важливі макроекономічні показники.

Розглянемо методологію складання основних консолідованих рахунків.

Рахунок виробництва. Стадія виробництва характеризується показниками валового випуску (ВВ), проміжного споживання (ПС), валової доданої вартості (ВДВ) і валового внутрішнього продукту (ВВП), що знаходить відображення у рахунку виробництва.

Рахунок виробництва

ВВП (4) = 1 + 2 – 3.

Ресурсна частина рахунка виробництва складається із валового випуску продуктів і послуг та чистих податків на продукти (продуктових податків субсидій на продукти).

Використання рахунка виробництва включає проміжне споживання і балансуючу статтю рахунка — ВВП у ринкових цінах.

Зазначимо, що ВВ завжди реєструють у ресурсній частині рахунка виробництва. ВВ показує (фіксує) початкову точку у визначенні результату виробництва. Цей показник називають «валовим» випуском тому, що при його обчисленні не виключають вартість товарів і послуг, витрачених у процесі виробництва, тобто він містить у собі повторний рахунок вартості.

Валовий випуск (ВВ) — це сукупна ринкова вартість товарів і послуг, вироблених економічними одиницями-резидентами за рік.

Відповідно до прийнятої в СНР трактовки меж виробничої діяльності ВВ включає:

1) усі товари, незалежно від місця їх використання (в інших одиницях чи у себе для особистого кінцевого споживання або нагромадження, включаючи приріст запасів матеріальних оборотних коштів);

2) усі послуги, що надаються іншим інституційним одиницям (зокрема, неринкові послуги органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства);

3) послуги домогосподарств за проживання в особистому жит­лі та послуги, що надаються оплачуваною домашньою прислугою. Проте безкоштовні домашні послуги, що надаються членами родини один одному (приготування їжі, прання білизни, при­бирання квартири, ремонт домашнього майна тощо), не включають до меж виробництва.

До складу ВВ не включаються деякі види ренти, зокрема оренд­на плата за сільськогосподарську і несільськогосподарську землю, яка розглядається не як плата за послуги, а як плата за фактор виробництва, а також платежі за використання нематеріальних активів (патентів, авторських прав, ліцензій тощо).

До меж сфери виробництва, проте, слід включати також виробництво товарів і послуг тіньової економіки. Воно охоплює виробництво товарів і послуг, що його заборонено законом (незаконне виробництво), і виробництво, що його дозволено законом, але приховано від державних органів з метою приховування доходів від оподаткування.

Розрізняють два типи валового випуску — ринковий і неринковий.

Ринковий ВВ включає:

1) товари і послуги, що реалізуються за економічно значущими цінами шляхом продажу або бартеру;

2) товари і послуги, що надаються працівникам у якості оплати праці у натуральній формі;

3) товари і послуги, що виробляються одним підрозділом даного підприємства (підрозділом, який знаходиться на самостійному балансі, або є окремою обліковою одиницею) і надаються іншим підрозділам того ж підприємства для використання у виробництві (наприклад продукти харчування, що виробляються і передаються підсобним господарством підприємства до їдалень, дитсадків, які належать даному підприємству);

4) готову продукцію і незавершене виробництво, які надходять до запасів матеріальних оборотних фондів у виробника і призначені для ринкового використання.

Неринковий ВВ включає:

1) товари і послуги, що їх вироблено економічними одиницями для власного кінцевого споживання і нагромадження (наприклад, сільгосппродукти, які вироблені фермерськими, селянськими або підсобними господарствами; будівництво госпспособом; послуги за проживання у власному житлі; послуги оплачуваної домашньої прислуги тощо);

2) товари і послуги, що надаються безкоштовно або за цінами, які не мають економічного значення, одними інституційними одиницями іншим одиницям, включаючи послуги, що надаються суспільству в цілому у галузі освіти, охорони здоров’я, державного управління, оборони тощо;

3) готову продукцію і незавершене виробництво, що призначені для неринкового використання і надходять до запасів матеріальних оборотних коштів у виробника.

У національних рахунках використовуються два рівні показників і два методи їх оцінки. Для економіки в цілому результати економічної діяльності вимірюються ВВ товарів і послуг та ВВП у ринкових цінах, для секторів і галузей економіки — ВВ у основних цінах і ВДВ.

Ринковий ВВ товарів і послуг СНР рекомендує оцінювати за основними цінами, або якщо це неможливо, то за цінами виробника.

Основна ціна — це ціна, яку отримує виробник за товари і послуги і яка не включає податки, але включає субсидії на продукти.

Ціна виробника — це ціна, яку одержує виробник за товари і послуги, і яка включає усі податки (крім ПДВ), але не включає субсидії на продукти.

Взаємозв’язок між видами цін, що застосовують в СНР, показано на схемі:

А. Ціни кінцевого покупця (ринкові);

Б. ПДВ;

В. Торговельно-транспортні націнки;

Г. Ціни виробника (А – Б – В);

Д. Інші податки на продукти (акцизи, мито);

Е. Субсидії на продукти;

Ж. Основні ціни (Г – Д + Е);

З. Інші податки на виробництво;

І. Інші субсидії на виробництво;

К. Факторна вартість (Ж – З + І).

Товари і послуги, що виробляються для власного кінцевого використання та споживання, оцінюються за основними цінами на аналогічні товари та послуги.

Неринкові послуги органів державного управління та некомер­ційних організацій, що обслуговують домашні господарства, оці­нюють, виходячи із поточних витрат цих організацій, включаючи і споживання основного капіталу (амортизацію).

Для обчислення ринкового ВВ нова СНР передбачає використання такої формули:

       ВВ = Р + З1 – З2,       (4.1)

де Р — вартість реалізованої продукції; З1 — вартість продукції, що її спрямовано в запаси, включаючи незавершене виробництво, за цінами на момент спрямування її у запаси; З2 — вартість продукції, що її було використано із запасів, за цінами на момент її використання.

Валовий випуск неринкових послуг визначається як сума поточних витрат:

       ВВ = ОП + ПС + П + А,       (4.2)

де ОП — оплата праці; ПС — витрати на придбання товарів та послуг для проміжного споживання та для наступного розподілу; П — інші податки на виробництво; А — споживання основного капіталу.

Якщо організації, які надають неринкові послуги, стягують часткові платежі зі своїх клієнтів або в невеликій кількості продають товари, то від загальної величини ВВ треба відрахувати суму платежів за ринкові товари і послуги.

Валовий випуск банківських установ включає результат посередницької діяльності банків, тобто від залучення вільних фінансових ресурсів та надання їх інвесторам, а також платежі клієнтів за послуги (збереження цінностей у сейфах, обмін валюти, консультування тощо). Для розрахунку ВВ використовують формулу:

       ВВ = В1 – В2,            (4.3)

де В1 — відсотки, отримані банками від розміщення залучених фінансових ресурсів; В2 — відсотки, сплачені банками за залучені вільні фінансові ресурси.

Валовий випуск страхових компаній визначається за формулою:

       ВВ = СП – СВ + В – ТСР,    (4.4)

де СП — страхові премії, що надійшли до страхових компаній; СВ — страхові відшкодування, що сплачені страховими компаніями; В — відсотки, отримані страховими компаніями від інвестованих страхових технічних резервів у цінні папери або інші ліквідні фінансові інструменти; ТСР — приріст страхових технічних резервів.

Податки на продукти — це податки, що стягують пропорційно до кількості або вартості товарів і послуг, які виробляються, продаються або імпортуються суб’єктами підприємницької діяльності. До податків на продукти відносять:

ПДВ і податки типу ПДВ;

акцизний збір;

імпортне та експортне мито;

відрахування до фонду розвитку ПЕКу;

рентна плата за нафту і природний газ, що видобуваються в Україні, та різниця в цінах на природний газ;

різниця в цінах на імпортний газ — між ціною його реалізації споживачам України та ціною закупівлі газу за імпортом;

плата за транзит нафти, газу та аміаку трубопровідним транспортом через територію України;

внески до Державного інноваційного фонду, фондів охорони праці та конверсії;

державне мито за операції, що здійснюються на товарних, сировинних та інших біржах, крім валютних;

готельний збір;

різниця у цінах на продовольчі товари, одержані у порядку гуманітарної допомоги;

податки на окремі види послуг (транспорту, зв’язку, страхування, рекламу, дозвілля, лотерею, спортивні заходи тощо);

вилучення прибутку від завищення цін і тарифів та ін. [12, c. 35].

Субсидії на продукти — це субсидії, що надають пропорційно кількості або вартості товарів і послуг, які виробляються, продаються або імпортуються (експортуються) суб’єктами підприємницької діяльності. До субсидій на продукти, що виплачуються з державного та місцевих бюджетів, відносять кошти на державне регулювання цін на продукцію широкого соціального значення (вугілля, газ, тверде паливо, продовольчі товари, медикаменти тощо), дотації житлово-комунальному господарству, відшкодування витрат на шкільні їдальні, дотації театрам та іншим платним видовищним організаціям. Ними є також грошові витрати на державну підтримку вугледобувних підприємств і виробництва продукції тваринництва [12, c. 36].

Проміжне споживання — це вартість товарів і послуг, які використані інституційними одиницями для виробничих потреб, за виключенням основних фондів.

До складу проміжного споживання входять:

витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, комплектуючих виробів, насіння, кормів (покупних і власного виробництва), продуктів харчування у готелях, лікарнях, медикаментів, канцелярських товарів, спецодягу та ін.;

оплату робіт та послуг, що надаються іншими одиницями (ремонтні роботи, послуги транспорту, зв’язку, обчислювальних центрів, комунальні послуги, послуги реклами, банків, страхування, юристів, консультантів та ін.);

витрати на закупівлю домашніми господарствами інструменту, будівельних матеріалів, насіння і кормів, а також на поточний ремонт житла;

платежі за оренду приміщень, споруд, машин та устаткування;

витрати, пов’язані із сертифікацією продукції, а також на пожежну і вартову охорону;

витрати на відрядження у частині сплати проїзду і готелів та ін.

До проміжного споживання не відносять:

витрати, спричинені надзвичайними подіями (відносять до капітальних трансфертів). Витрати, пов’язані з реконструкцією або капітальним ремонтом основних фондів, що мають на меті подовження їх строку служби та підвищення продуктивності (відносяться до валового нагромадження основного капіталу);

продукти та послуги, що надаються підприємствами й організаціями своїм працівникам безкоштовно або за зниженими цінами, окрім тих, які призначені для забезпечення нормальних умов праці (відносяться до оплати праці працюючих або до допомоги по соціальному забезпеченню у складі поточних трансфертів);

витрати працюючих на щоденні поїздки між домом і роботою (відносяться до кінцевого споживання домогосподарств);

соціальні допомоги у натуральній формі, що надають домогосподарствам державні установи і некомерційні громадські організації відповідно до програм соціальної допомоги (відносяться до допомоги по соціальному забезпеченню у складі поточних трансфертів або до кінцевого споживання домогосподарств);

витрати, пов’язані з передачею права на володіння землею, основними фондами або нематеріальними активами (відносяться до валового нагромадження);

плата за користування землею і нематеріальними активами (відноситься до доходів від власності);

витрати, пов’язані із оплатою засобів програмного забезпечення ЕОМ, з виготовленням проектної документації, здійсненням геолого-пошукових робіт на певних будівельних об’єктах, а також, пов’язані із будівництвом споруд, доріг, мостів, аеродромів, які використовуються для військових цілей (відносяться до валового нагромадження основних фондів);

витрати на харчування та обмундирування військовослужбовців (відносяться до оплати праці);

витрати, пов’язані зі створенням стратегічних запасів матеріалів та інших запасів, що мають особливе значення для країни (відносяться до запасів матеріальних оборотних засобів);

витрати, пов’язані з освоєнням землі, іригаційними роботами, розширенням гірничих розробок та шахт, посадкою нових лісових угідь, посадкою та вирощуванням плодовоягідних рослин на нових ділянках, які дають врожай тільки через декілька років (відносяться до валового нагромадження основного капіталу);

амортизацію основних фондів та недоамортизовану вартість основних фондів, що ліквідуються (відносяться до споживання основного капіталу);

втрати від стихійного лиха, пожеж, аварій та інших.

При обчисленні проміжного споживання витрати на продукти і послуги оцінюються за фактичними цінами їх придбання, тобто за цінами покупця, що діють на момент надходження товарів і послуг у процес виробництва і включають торговельно-транспортні націнки та податки на продукти. ПДВ не включається у тому випадку, коли він має бути виключений із суми, нарахованої на продукцію, що реалізується підприємством. Коли ж виробники продукції звільнені від сплати ПДВ, то їхні витрати на проміжне споживання оцінюються за цінами, що включають ПДВ.

Різниця між валовим випуском (ВВ) і проміжним споживанням (ПС) визначає валову додану вартість (ВДВ), що створена у процесі виробництва факторами виробництва:

       ВДВ = ВВ – ПС.       (4.5)

Якщо ВВ оцінюють за основними цінами (тобто за цінами, які не включають податки на продукти, але включають субсидії на продукти), то вважають, що ВДВ також оцінено за основними цінами.

Якщо ВВ оцінено за цінами виробника (тобто включаючи податки на продукти, за винятком ПДВ, і не включаючи субсидії на продукти), то ВДВ також оцінено за цінами виробника.

ВДВ — це важливий показник результатів економічної діяльності.

Якщо рахунок виробництва складають на рівні секторів або галузей економіки, то балансуючою статтею цього рахунка є валова додана вартість (ВДВ).

Якщо рахунок виробництва складають на рівні економіки у цілому (національної економіки), то балансуючою статтею є валовий внутрішній продукт (ВВП). У цьому випадку у ресурсах рахунка виробництва з’являється стаття «Чисті податки на продукти», тобто різниця між сумою продуктових податків і субсидіями на продукти.

ВВП у ринкових цінах визначають як суму ВДВ усіх галузей економіки та податків на продукти за виключенням субсидій на продукти. На практиці, проте, у зв’язку з особливостями оцінки ВВ, ВДВ при обчисленні ВВП слід внести певні доповнення, тоб­то врахувати ці особливості оцінки.

Рахунок утворення доходу. Призначення рахунка утворення доходу полягає у тому, щоб показати розподіл ВВП і ВДВ на їхні складові елементи, тобто на первинні доходи, що утворюються учасниками виробництва і розподіляються між ними. Основні еле­менти ВВП наведено у використанні рахунка, а в ресурсній частині подано ВВП.

Рахунок утворення доходу

ВКП, ЗД (5) = 1 – 2 – 3 + 4

ВВП у ринкових цінах переноситься із рахунка виробництва.

Оплата праці охоплює виплати грошима і в натуральній формі всіх найманих працівників на економічній території країни як резидентів, так і нерезидентів. Вона включає валову заробітну плату і відрахування до страхових фондів.

Валова заробітна плата включає всі нараховані елементи (до виключення особистих податків та інших відрахувань), тобто заробітну плату, нараховану за виконану роботу відповідно до розцінок, тарифних ставок і посадових окладів; доплати і надбавки, премії за виробничі досягнення; оплату щорічних і додаткових відпусток; оплату праці в натуральній формі; заробітну плату за час навчання і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; оплату за час лікування та медичного обстеження; вихідні допомоги при припиненні трудового договору; комісійні та чаєві; заробітну плату найманої прислуги тощо.

До заробітної плати за ознаками СНР входять також платежі робітникам і службовцям, які економічна практика враховує не у складі фонду заробітної плати, а серед інших виплат:

одноразова допомога та добові при переведенні в іншу місцевість і під час відрядження;

надбавки за пересувний характер роботи;

виплати польового забезпечення;

витрати на колективне харчування плавскладу річкового, морського та рибопромислового флотів і льотного складу цивільної авіації;

грошове утримання військовослужбовців [12, c. 34].

Валова заробітна плата не включає:

витрати підприємств і організацій, що здійснюються в інтересах виробництва, хоча й відповідають інтересам робітників, — витрати на відрядження, вартість наданого спецодягу, спецвзуття, спецхарчування; витрати на навчання та підвищення кваліфікації (крім заробітної плати, що зберігається за ними, оплачуваних учбових відпусток і стипендій); витрати, пов’язані із достав­кою робітників на роботу і з роботи (відноситься до проміжного споживання);

виплати робітникам, що не є винагородою за працю, — допомога за тимчасовою непрацездатністю, по вагітності та пологах, на дітей, допомога у випадку каліцтва, матеріальна допомога, оплата путівок на лікування та відпочинок, передплата газет і журналів, протезування тощо (відноситься до соціальних поточних трансфертів);

послуги соціально-культурного характеру, що надаються підприємствами й організаціями робітникам та членам їхніх сімей (відносяться до соціальних поточних трансфертів);

оплату праці осіб вільних професій, авторських гонорарів тощо (відноситься до змішаного доходу).

Відрахування підприємств і організацій на соціальне страхування складаються із внесків, що їх сплачують підприємства й організації, а також окремі підприємці до страхових фондів. Ці платежі є основним джерелом коштів для виплати пенсій, допомоги, санаторно-курортного обслуговування населення тощо. В СНР вони розглядаються як частка заробітної плати працюючих, яку вони перераховують страховим організаціям. До відрахувань на соціальне страхування відносять також різні види допомоги по соціальному забезпеченню, що їх надають безпосередньо підприємства й організації своїм працівником (надання допомоги сім’ям осіб, що загинули на виробництві, грошові компенсації до встановлених пенсій і виплат особам, що отримали каліцтво або професійне захворювання на виробництві тощо).

Податки на виробництво й імпорт — це обов’язкові платежі, що їх сплачують господарські одиниці-резиденти до державного бюджету в зв’язку з виробництвом та імпортом продуктів і послуг (продуктові податки), і платежі, пов’язані із використанням у виробничій діяльності окремих факторів виробництва (інші податки на виробництво).

Податки на продукти і послуги — це податки, що стягуються пропорційно до кількості або вартості товарів і послуг, які виробляються або імпортуються підприємствами-резидентами даної країни.

Інші податки на виробництво — це обов’язкові платежі, що стягує держава з виробників-резидентів та фізичних осіб як суб’єктів підприємницької діяльності у зв’язку з використанням факторів виробництва та за дозвіл на здійснення окремих видів діяльності або операцій. До інших платежів на виробництво, зокрема, відносять:

податок на землю, споруди, транспортні засоби;

податок на фонд оплати праці;

вилучення до державного бюджету частини амортизаційних відрахувань;

плату по відшкодуванню витрат на геолого-пошукові роботи, за спеціальне використання природних ресурсів (лісових, прісних вод, корисних копалин) та забруднення навколишнього природного середовища;

відрахування на благоустрій туристських та екскурсійних об’єктів, будівництво, ремонт та утримання автомобільних шляхів;

доходи від аукціонного продажу квот на експорт товарів;

плату за видачу ліцензій, патентів і сертифікатів на право займатись певними видами діяльності;

державне мито за вчинення нотаріальних дій, за видачу документів на право виїзду за кордон, полювання та рибальство, за операції з цінними паперами;

плату за державну реєстрацію підприємств;

ринковий збір та збори, що стягуються автомобільною інспекцією;

збір на право проведення кіно- і телезйомок, місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей, видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі;

комунальний податок;

збір за проїзд по території прикордоних областей автотранспорту, що прямує за кордон [12, c. 35].

Ці податки, проте, не включають податку на прибуток. Податки на виробництво та імпорт сплачують підприємства й організації незалежно від наявності прибутку. Ці податки є первинним доходом органів державного управління.

Субсидії на виробництво та імпорт є антиподом податків і є некомпенсованими видами плати, яку держава надає підприємствам згідно з певною ціновою політикою, виходячи з рівня їхньої виробничої діяльності, кількості або вартості товарів та послуг, що вони виробляють, реалізують чи імпортують. Категорія субсидій не охоплює виплати державних установ безпосередньо домашнім господарствам на придбання або здешевлення споживчих товарів (класифікуються як соціальні допомоги), хоча ці господарства як кінцеві споживачі одержують врешті-решт основну вигоду від запровадження виробничих субсидій. Сюди також не включають дотації виробничим підприємствам на фінансування нагромадження, які розглядаються в СНР як капітальні трансферти (субсидії на інвестиції, списання заборгованості та збитків від стихійного лиха, що не залежать від підприємств; втрат капітального характеру в результаті військових дій).

Одна з головних проблем обчислення субсидій в Україні — нестандартна з точки зору СНР побудова вітчизняної бюджетної класифікації, яка протягом багатьох років вимагала трудомістких досліджень з метою відокремлення субсидіальних виплат від кінцевих витрат органів загального державного управління і узгодження їхньої величини з даними обліку підприємств. Існують також суто економічні проблеми розмежування субсидій та кінцевих урядових витрат, пов’язані з поділом виробництва на ринкове і неринкове, що безпосередньо впливає на розмір та структуру ВВП.

Інші субсидії на виробництво та імпорт — це субсидії, що їх отримують підприємства від держави у зв’язку з використанням окремих факторів виробництва, а також із використанням праці особливого контингенту (інвалідів, підлітків), стимулюванням використання у виробництві окремих видів сировини та енергії, зменшенням викиду в атмосферу шкідливих відходів тощо. Іншими субсидіями, пов’язаними із виробництвом, є компенсаційні виплати індивідуальним забудовникам житла, на здешевлення вартості будівництва молодіжними житловими кооперативами, транспортним організаціям у зв’язку з наданням пенсіонерам безкоштовного проїзду. Останні треба відрізняти від виплат, що мають характер соціальних трансфертів у натуральній формі, наприклад, покупки пільгових квитків учасникам війни або надання пільг окремим категоріям громадян при встановленні телефонів. До інших субсидій належать також витрати бюджету на відшкодування банкам різниці процентних ставок за пільговими кредитами на індивідуальне будівництво на селі, витрати з позабюджетних фондів або суми відрахувань до них, що залишаються у розпорядженні підприємств, для оплати науково-дослідних робіт, підвищення соціальних гарантій працівникам відповідних галузей тощо.

Податки на виробництво та імпорт враховуються, звичайно, на чистій основі, тобто за винятком встановлених законодавством пільг (субсидій). З метою надання макроекономічному рахівництву більшої аналітичності СНР рекомендує відображати їх за валовим принципом: у складі податків — суми до застосування пільг, а самі пільги — у складі субсидій.

Валовий корпоративний прибуток (ВКП) і змішаний доход (ЗД) — це балансуюча стаття консолідованого рахунка утворення доходу. Їх обчислюють за формулою:

       ВКП, ЗД = ВВП – ОП – (ПВ – С), (4.6)

де ОП — оплата праці найманих працівників; ПВ — валові податки на виробництво та імпорт; С — субсидії на виробництво;  (ПВ – С) — чисті податки на виробництво та імпорт.

Чистий корпоративний прибуток (ЧКП) і змішаний доход (ЗД) обчислюють за формулою:

       ЧКП, ЗД = ВКП, ЗД – А,      (4.7)

де А — споживання основного капіталу (амортизація).

Існують певні особливості щодо складання рахунка утворення доходу й обчислення його показників за секторами економіки.

У ресурсах цього рахунка відображають валову додану вартість (ВДВ), створену в окремих секторах економіки (див. схему рахунка). Оплата праці (використання рахунку) охоплює оплату праці найманих працівників відповідного сектору економіки. У цьому рахунку знаходять відображення тільки інші податки та інші субсидії, пов’язані із виробництвом.

Рахунок утворення доходу ЗА сектораМИ економіки

ВП, ЗД (5) = 1 – 2 – 3 + 4.

Валовий прибуток — балансуюча стаття для корпорацій, тобто вона з’являється у рахунках утворення доходу нефінансового (виробничого) і фінансового секторів економіки. Змішаний доход — це балансуюча стаття утворення доходу для некорпорованих підприємств, що належать до сектору домашніх господарств. Це невеликі фермерські господарства, майстерні, ресторани, магазини, які належать окремим родинам, у яких вони самі працюють, а також особисті підсобні господарства, вільна професійна діяльність та ін. Специфічною складовою змішаного доходу домашніх господарств є умовна рента за проживання у власному житлі, яка включається до ВВП для того, щоб усунути відмінності в оцінці використання й орендованого житлового фонду.

У виробничому секторі економіки валовий (чистий) прибуток — це показник, що характеризує перевищення доходів над витратами, які підприємства мають у результаті виробництва продукції та надання послуг.

Прибуток у рахунку утворення доходу розраховується згідно зі стандартними правилами, що випливають із вимог порівнянності ВВП різних країн, для чого має бути здійснено ряд розрахунків, з яких принципово важливими є:

відокремлення виробничого прибутку від інших видів доходу — доходу від власності, трансфертів (наприклад, штрафів, пені);

вилученні інфляційних доходів або додавання дефляційних збитків, що виникли під час перебування засобів та продуктів виробництва у запасах в результаті застосування певних методів вартісного обліку.

Загальний підхід до обчислення прибутку фінансових корпорацій полягає у визначенні різниці між поточними доходами та витратами, пов’язаними із наданням послуг фінансового посередництва і допоміжних послуг. До цих доходів та витрат не відносяться кошти, передані фінансовим посередникам у тимчасове користування та управління. Зокрема прибуток обчислюється як різниця між доходами, фінансовими витратами та витратами на утримання підрозділів банку. Не враховуються доходи по паях і акціях банків ( доходи від власності), а також пені, штрафи та неустойки. Прибуток страхових компаній з точки зору національних рахунків — це сальдо страхових внесків (премій) і відшкодувань (чисті премії), з одного боку, та витрат на ведення страхової справи та відрахувань до технічних страхових резервів — з іншого. Останні розглядаються в СНР як форма використання заощаджень населення і не входять до складу продукції страхової ді­яльності. Прибуток секторів загального державного управління та некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, не є таким значним, як у ринкових секторах економіки, проте його безперечно, слід врахувати. Джерелом цього прибутку є надходження за платні послуги бюджетних та інших некомерційних організацій, які зменшують їхні кінцеві споживчі витрати. Щодо прибутку сектору загального державного управління, то він створюється, по-перше, за рахунок надходжень безпосередньо до бюджетів усіх рівнів, по-друге, від різниці між надходже­ннями коштів, що залишаються у розпорядженні бюджетних організацій, та витратами з них (так звані спецкошти). На жаль, нинішня структура звітності по спецкоштах не дозволяє розмежувати обсяги діяльності й прибуток від надання послуг та інші доходи бюджетних установ. А це істотно знижує якість оцінки ВВП.

Змішаний дохід домашніх господарств доцільно обчислювати за двома основними типами:

задекларований дохід від індивідуальної трудової та підприємницької діяльності;

оціночний дохід від діяльності неформального характеру.

Другий тип доходу становить значні труднощі для розрахунку, оскільки він приховується від обліку та оподаткування. Обчислення неформальних доходів ґрунтується, як правило, на суміжних показниках: площі угідь та поголів’ї худоби особистих підсобних господарств, площі будинків приватної забудови та володіння, обсягах товарних ресурсів для неорганізованої торгівлі, оцінках прихованого безробіття. Досить широкі можливості дає використання підсумків обстеження сімейних бюджетів, які враховують деякі нереєстровані доходи населення та витрати на придбання «тіньових» товарів і послуг. Слід зазначити, що дані для розрахунку нереєстрованих доходів через витрати є більш представницькими, оскільки домашні господарства, члени яких займаються самозайнятою працею у значних обсягах, поки що не потрапляють до сітки бюджетних статистичних обстежень [12, c. 39].

Рахунки розподілу доходів. Процес розподілу та перерозподілу доходів на рівні економіки у цілому розглядається в СНР у двох рахунках: рахунка розподілу первинного доходу та рахунка вторинного розподілу доходу. Цей процес охоплює взаємовідносини з приводу розподілу і перерозподілу доходів не тільки між суб’єктами економічної діяльності внутрішньої економіки, але й їх відносин з іншими країнами.

У ресурсній частині рахунка розподілу первинного доходу показують усі види доходів від виробничої діяльності (валовий кор­поративний прибуток, змішаний дохід, оплату праці найманих працівників, чисті податки на виробництво та імпорт), а також доходів, отриманих у результаті розподільчих операцій від інших країн (доходи від власності).

У використанні рахунка відображають доходи від власності, сплачені іншим країнам. Балансуючою статтею цього рахунка є валовий національний дохід (ВНД).

Рахунок розподілу первинного доходу

ВНД (6) = 1 + 2 + 3 + 4 – 5.

Валовий корпоративний прибуток (ВКП), змішаний дохід (ЗД) переносяться у цей рахунок із рахунка утворення доходу. Вони є первинними доходами корпорацій (нефінансових і фінансових), а також некорпорованих підприємств, фірм, що належать домашнім господарствам.

Оплата праці найманих працівників складається із двох частин:

оплати праці працюючих-резидентів, що отримана від наймачів-резидентів (переноситься у цей рахунок із рахунка утворення доходу);

оплати праці працюючих-резидентів, що отримана від інших країн, тобто від господарських одиниць-нерезидентів (переноситься в цей рахунок із рахунка поточних операцій із зовнішньоекономічної діяльності). Проте остання є сальдо оплати праці працюючих-резидентів, отриманої з-за кордону, і оплати праці працюю­чих-нерезидентів, сплаченої за кордон, тобто сплаченої господарськими одиницями — резидентами і нерезидентам. Отже, оплата праці в цьому рахунку показує надходження заробітної плати резидентам, що беруть участь у виробництві ВВП у даній країні та за кордоном. А тому оплата праці в цьому рахунку не збігається з оплатою праці у рахунку утворення доходу, де вона відноситься до виплат, що їх здійснено підприємствами як резидентам, так і нерезидентам, які беруть участь у виробництві ВВП даної країни.

Оплата праці при цьому включає як безпосередньо заробітну плату, так і відрахування до страхових фондів.

Податки на виробництво та імпорт складаються із податків, що їх сплачено державі господарськими одиницями-резидентами (переноситься у цей рахунок із рахунка утворення доходу), і податків, сплачених державі господарськими одиницями-нерези­дентами (переноситься у цей рахунок із рахунка поточних операцій із зовнішньоекономічної діяльності).

Податки на виробництво та імпорт — це первинні доходи держави, тобто органів державного управління. Зауважимо, зокрема, що податки на доходи і власність в СНР не розглядаються як первинні доходи, а трактуються як перерозподільчі платежі.

Субсидії на виробництво та імпорт у рахунок розподілу первинних доходів переносяться із рахунка утворення доходу та рахунка поточних операцій із зовнішньоекономічної діяльності.

У рахунку розподілу первинних доходів фіксуються чисті податки на виробництво та імпорт, тобто як різниця між валовими податками і субсидіями на виробництво та імпорт.

Доходи від власності отримані — це зовнішні первинні доходи, що їх отримують власники фінансових активів, землі, нематеріальних (нефінансових) активів за надання права користування ними господарським одиницям.

У рахунку розподілу первинного доходу на рівні економіки в цілому у ресурсах відображаються тільки доходи від власності, отримані від інших країн. Вони включають:

надходження відсотків за кредити, надані іншим країнам урядом або національним банком України, а також за комерційні кредити, надані закордонним фірмам;

імпорт товарів у рахунок сплати відсотків;

дивіденди та інші доходи, отримані резидентами України від інших країн за участь у акціонерному капіталі;

чисту ренту за користування землею в Україні, що орендують іноземні посольства та ін. (валова рента за відрахуванням орендної плати за споруди, устаткування, витрат на сплату поземельних податків);

плату за розробку в Україні запасів корисних копалин, лісових і риболовецьких угідь;

плату за використання авторських прав, патентів, ліцензій, тор­гових знаків та інших нематеріальних активів, що належать Україні;

реінвестований доход іноземних компаній, як прибуток отриманий основним підприємством-резидентом від його підрозділів-нерезидентів.

Проте орендна плата за житлові та нежитлові приміщення не є доходом від власності, а розглядається як платежі за надані послуги.

Доходи від власності також не включають:

повну передачу, купівлю, продаж землі та нематеріальних (нефінансових) активів (відображаються у рахунку капіталу);

суми вкладів у банках та суми наданих кредитів (відображаються у фінансовому рахунку);

орендну плату за споруди, машини і устаткування (відображається у проміжному споживанні);

поземельні податки (відображаються у податках на виробництво, якщо вони вилучаються у зв’язку з виробничою діяльністю, або у складі поточних трансфертів, якщо вони є формою прибуткового податку).

Доходи від власності, сплачені іншим країнам, — це платежі господарських одиниць — резидентів власникам фінансових активів, землі, нематеріальних активів, які є нерезидентами, за право користування ними.

На рівні економіки в цілому у використанні рахунка розподілу первинного доходу відображаються тільки виплати доходів від власності іншим країнам. Вони включають відсотки, дивіденди, чисту ренту, плату за використання нематеріальних активів тощо.

Валовий національний доход (ВНД) є балансуючою статтею рахунка розподілу первинного доходу. Він визначається як різниця між усіма отриманими доходами (Всього ресурсів) і доходами, сплаченими іншим країнам.

Перерозподіл доходу на рівні економіки в цілому висвітлюється у рахунку вторинного розподілу доходу. У ресурсах цього рахунка показують ВНД та поточні трансферти, одержані від інших країн, а у використанні — соціальні допомоги та інші поточні трансферти, передані іншим країнам. Балансуюча стаття цього рахунку визначає обсяг валового національного наявного доходу (ВНДн).

Рахунок вторинного розподілу доходу

ВНДн (6) = 1 + 2 + 3 – 4 – 5.

Валовий національний дохід (ВНД) у цей рахунок переносять із рахунка розподілу первинного доходу.

Поточні трансферти — це економічні перерозподільчі операції, в результаті яких одні інституційні одиниці беззворотньо і безкоштовно передають іншим інституційним одиницям доходи, товари, послуги, активи або права власності. Вони здійснюються за вилучення поточних доходів платників і додаються до поточних доходів отримувачів.

У рахунку вторинного розподілу доходів на рівні економіки в цілому у ресурсах відображають тільки поточні трансферти, отримані від інших країн, а при розрахунках за секторами внутрішньої економіки — поточні трансферти, отримані відповідними секторами від інших секторів. Поточні трансферти, отримані від інших країн, включають:

платежі по страхуванню від нещасних випадків, від збитків у результаті порушення умов контрактів, що сплачуються нерезидентами українським страховим установам і компаніям, а також виплати страхових відшкодувань резидентам даної країни;

сплату поточних податків на доходи і майно, що сплачують працівники іноземних посольств українським податковим органам;

відрахування на соціальне страхування резидентів, що сплачують господарські одиниці — нерезиденти українським страховим організаціям;

допомогу по соціальному забезпеченню, що сплачується нерезидентами (пенсії, матеріальна допомога, витрати на професійне навчання українських робітників за кордоном, сплата компенсацій домашнім господарствам — резидентам за втрату споживчих товарів та ін.);

обов’язкові платежі та збори, що сплачуються домашніми господарствами — нерезидентами до українських державних уста­нов (збори в аеропортах від іноземних туристів, відряджених, гербові збори, місцеві податки та ін.);

штрафи і пені, що сплачують господарські одиниці — нерезиденти резидентам даної країни за порушення умов договорів, контрактів, правил та ін.;

добровільні внески (крім спадщини і пожертви, які розглядаються як капітальні трансферти) господарських одиниць і окре­мих осіб — нерезидентів до громадських організацій — резидентів, що обслуговують домашні господарства;

інші поточні трансферти від нерезидентів (фінансова та матеріальна допомога, отримана від інших країн, крім фінансування капітальних витрат; стипендії студентам, котрі навчаються за кордоном; сплата проїзду й винагород за участь у конкурсах; грошові перекази та подарунки домашнім господарствам — резидентам.

Поточні трансферти, передані іншим країнам, — це платежі, виплати резидентів даної країни або держави нерезидентам.

Валовий національний наявний дохід (ВНДн) є балансуючою статтею рахунка вторинного розподілу доходу. Він визначається як різниця між усіма отриманими доходами (Всього ресурси) і доходами, що їх передано у формі поточних трансфертів іншим країнам (використання рахунка).

Для внутрішньої економіки характеристика процесу розподілу та перерозподілу доходів між секторами економіки висвітлюється у трьох рахунках: первинного розподілу доходів, вторинного розподілу доходів і перерозподілу доходів у натуральній формі. Кожний із цих рахунків дозволяє визначити відповідні показники національного доходу на рівні секторів економіки.

Призначення рахунка первинного розподілу доходів полягає у тому, щоб показати, як доходи, створені в одних секторах — виробниках ВДВ, надходять у вигляді первинних доходів до інших секторів-отримувачів. У цьому рахунку відображаються також первинні доходи, які надходять від інших країн і передаються іншим країнам (оплата праці, доходи від власності).

У ресурсній частині рахунка подаються основні види первинних доходів, які отримує певний сектор економіки від інших секторів та з-за кордону. У використанні рахунка подаються доходи від власності, що передані іншим секторам економіки та за кордон. Балансуюча стаття рахунка — Валове сальдо первинних доходів.

Рахунок первинного розподілу доходів
для секторУ економіки

ВСПД (7) = 1 + 2 + 3 – 4 + 5 – 6.

Валовий прибуток, змішаний дохід — це первинний дохід корпорацій (нефінансових і фінансових), а також некорпорованих підприємств, що включаються до сектору домашніх господарств.

Оплата праці характеризує виплату заробітної плати резидентам даної країни, включаючи й ту її частину, яка отримана від інших країн, за виключенням тієї частки, що сплачена іноземним працівникам.

Податки за виключенням субсидій на виробництво та імпорт — це первинний дохід органів державного управління.

Доходи від власності — первинні доходи, які отримують одні сектори економіки від інших секторів та країн, а також передають їх іншим секторам та країнам у вигляді відсотків, дивідендів, чистої ренти, інших платежів тощо.

Валове сальдо первинних доходів характеризує такий важливий показник СНР як валовий національний дохід, створений і отриманий кожним сектором економіки внаслідок розподілу первинного доходу.

Призначення рахунка вторинного розподілу доходу полягає в тому, щоб показати процес перерозподілу доходів за допомогою платежів, які в СНР називають трансфертами. Вони охоплюють поточні податки на доходи та майно, відрахування на соціальне страхування, соціальні виплати та допомоги, інші перерозподільчі платежі (штрафи, пені).

Поточні трансферти, отримані окремими секторами економіки, як правило, не дорівнюють сумі поточних трансфертів, що сплачуються ними, тому що частка трансфертів надходить від інших країн, а також спрямовується в інші країни.

Рахунок вторинного розподілу доходу
для секторУ економіки

ВДн (10) = 1 + 2 + 3 + 4 + 5 – 6 – 7 – 8 – 9.

Зазначимо, що сальдо поточних трансфертів кожного сектору економіки, як правило, не дорівнює нулю. Воно є позитивним для сектору домашніх господарств і від’ємним — у секторах нефінансових і фінансових корпорацій. Це сальдо є близьким до нуля у секторі загального державного управління, тому що трансферти, які надходять до цього сектору, призначені для передачі трансфертів до інших секторів. Балансуюча стаття цього рахунка — це валовий наявний дохід (ВДн).

Рахунок перерозподілу доходу у натуральній формі характеризує перерозподільчі операції за допомогою трансфертів у натуральній формі, тобто шляхом надання безкоштовних послуг соціально-культурного характеру або безкоштовного надання товарів (ліків, візків, автомобілів та ін.).

Процес перерозподілу доходів у натуральній формі відображається в СНР за допомогою спеціального рахунка.

Рахунок перерозподілу доходу у натуральній формі
для секторУ економіки

ВСДн (4) = 1 + 2 – 3.

Звичайно, що не всі сектори економіки є одержувачами і плат­никами соціальних трансфертів у натуральній формі. Одержувачем є сектор домашніх господарств, а платниками — сектор державного управління і сектор некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства. Корпорації (нефінансові і фінансові) не є ні одержувачами, ні платниками соціальних транс­фертів у натуральній формі. Для економіки в цілому соціальні трансферти у натуральній формі, отримані домашніми господарствами, дорівнюють соціальним трансфертам, які сплачено у натуральній формі органами державного управління і некомерційними організаціями, що обслуговують домашні господарства.

Якщо до наявного доходу домашніх господарств додати соціальні трансферти, отримані у натуральній формі, то це формує важливий показник СНР — скоригований наявний доход домашніх господарств, тобто усі надходження домашнім господарствам, які визначають їхні можливості здійснювати споживання та заощадження.

Скоригований наявний дохід органів державного управління дорівнює грошовому наявному доходу цього сектору за відрахуванням обсягу соціальних трансфертів у натуральній формі, які передано домашнім господарствам.

Отже, сума скоригованого наявного доходу всіх секторів економіки дорівнює сумі їхнього грошового наявного доходу.

Рахунок використання наявного доходу. Цей рахунок показує, як валовий національний наявний дохід (ВНДн) використовується на кінцеві споживчі витрати і валове національне заощадження. Відповідно у ресурсах рахунка відображається ВНДн, а у використанні — витрати на кінцеве споживання домашніх господарств, державних установ і громадських організацій, які обслуговують домашні господарства.

Рахунок використання наявного доходу

ВНЗ (3) = 1 – 2

ВНДн переноситься із рахунка вторинного розподілу доходу.

Кінцеве національне споживання — це вартість продуктів і послуг, використаних безпосередньо для задоволення як індивідуальних, так і колективних потреб людей. Воно охоплює споживчі витрати різних груп споживачів, які групуються залежно від того, хто фактично їх фінансує, тобто на кінцеве споживання домашніх господарств, державних установ і громадських некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства.

У рахунку використання наявного доходу відображаються витрати на кінцеве споживання домашніх господарств — резидентів, що знаходяться як на економічній території країни, так і за кордоном. Воно охоплює витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів та послуг за рахунок особистих коштів, а також надходження продуктів і послуг у нетоварній формі, які розглядаються як особисті доходи, тобто доходи, отримані від особистого підсобного господарства, фермерського господарства та ін.

Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств включають:

купівлю нових товарів короткострокового та довгострокового користування у торгівлі та у приватних осіб;

сплату ринкових споживчих послуг (матеріальних і нематеріальних);

вартість продуктів, вироблених домашніми господарствами для власного споживання;

вартість продуктів і послуг, що надходять у натуральній формі як оплата праці;

вартість безкоштовних (або за зниженими цінами) послуг соціально-культурного призначення, що надаються робітникам та членам їхніх сімей самостійними підрозділами підприємств і організацій (наприклад, послуги відомчих лікарень, стадіонів, клубів та ін.);

соціальні допомоги, що надаються у натуральній формі державними установами і громадськими некомерційними організаціями як у межах діючих програм соціального страхування і забезпечення, так і крім них;

подарунки, отримані з-за кордону, за відрахуванням подарунків, надісланих за кордон домашніми господарствами;

сальдо купівлі (за вирахуванням продажу) домашніми господарствами антикварних виробів та потриманих споживчих товарів довгострокового користування та ін.;

умовно нараховану квартплату за житло, що зайняте його власником.

Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств не включають:

а) купівлю будинків, квартир (включається до валового накопичення основного капіталу);

б) купівлю товарів та інші витрати, пов’язані із виробничою діяльністю (включається до проміжного споживання):

купівля будівельних матеріалів, насіння, кормів, інструментів, спецодягу та ін.;

сплата ветеринарних і юридичних послуг, послуг по страхуванню худоби, господарських будівель і машин;

плата за оренду господарських приміщень, машин і устаткування, інвентарю;

витрати власників будинків і квартир на їхній поточний ремонт, включаючи і купівлю матеріалів для ремонту;

в) витрати підприємств на обслуговування медпунктів, душових, спортзалів та ін., пов’язаних із створенням нормальних умов праці (відносяться до проміжного споживання);

г) послуги членів домашніх господарств, пов’язані із приготуванням їжі, прибиранням житла (проте оплата аналогічних послуг домашній прислузі включається до кінцевого споживання).

Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств оцінюються так:

товари і послуги оцінюються за ринковими цінами, тобто за фактичними цінами придбання (цінами покупців), включаючи торговельно-транспортні націнки;

продукти, що надходять у натуральній формі, оцінюються за середніми цінами реалізації аналогічних товарів.

Витрати на кінцеве споживання державних установ і громадських організацій, які обслуговують домашні господарства, охоплюють вартість безкоштовних послуг, які надаються цими установами і організаціями окремим особам у галузі охорони здоров’я, соціального забезпечення, освіти, культури та мистецтва і суспільству в цілому у галузі науки, загального управління, оборони та ін.

Витрати на кінцеве споживання цих установ і організацій включають витрати на купівлю продуктів і послуг (крім витрат капітального характеру), оплату праці працюючих, сплату податків на виробництво, знос основного капіталу (основних фондів).

Витрати на кінцеве споживання державних установ і громадських організацій, які обслуговують домашні господарства, не включають:

а) продаж товарів і послуг (відноситься до проміжного споживання або до кінцевого споживання домогосподарств):

вартість сплачуваних послуг, що надаються госпрозрахунковими установами й організаціями;

часткова сплата послуг, що надаються цими організаціями й установами населенню;

виручка від реалізації деяких товарів (від продажу музеями сувенірів, листівок тощо);

б) вартість продуктів, які придбали ці установи й організації для безпосередньої безкоштовної передачі їх населенню без переробки і які не пов’язані технологічно із процесом надання пос­луг, наприклад передача населенню продуктів харчування й одягу організаціями соціального забезпечення (відноситься до кінцевого споживання домогосподарств як соціальна допомога у натуральній формі);

в) вартість соціально-культурних послуг, що надаються підприємствами й організаціями своїм працівникам та членам їхніх сімей (відноситься до кінцевого споживання домогосподарств).

Витрати на кінцеве споживання державних установ і громадських організацій, які обслуговують домашні господарства, оцінюються в обсязі їхніх поточних витрат (включаючи споживання основних фондів) за відрахуванням платежів населення, підприємств і організацій, за рахунок яких частково фінансуються витрати відповідних установ.

До складу поточних витрат державних установ включаються витрати на придбання військової техніки й устаткування довгострокового користування, але не включається вартість будівництва військових об’єктів (відноситься до валового нагромадження основного капіталу) і купівля продуктів для державних резервів (відноситься до зміни запасів матеріальних оборотних коштів).

До складу поточних витрат громадських організацій, які обслуговують домогосподарства, не включаються витрати підприємств, які їм належать (наприклад, витрати типографій, які належать партійним і профспілковим організаціям, їх діяльність відображається так, як і діяльність інших підприємств, що виробляють продукти і послуги).

Розрахунок витрат на кінцеве споживання державних установ.

Поточні витрати державних установ, що надають безкоштовні послуги населенню (за виключенням витрат на інвестиції, капітальний ремонт, купівлю устаткування та інвентарю, а також видатків на утримання житлового господарства, пенсії й допомоги у грошовій і натуральній формі),

в тому числі:

за рахунок держбюджету;

за рахунок страхових фондів.

Знос основного капіталу (основних фондів) у державних установах, що надають безкоштовні послуги населенню.

Витрати на кінцеве споживання державних установ, які задовольняють індивідуальні потреби населення (1 + 2).

Витрати держбюджету на управління, оборону, фінанси і науку (без капітальних витрат).

Купівля товарів для державних резервів.

Знос основного капіталу (основних фондів) в державних установах управління, оборони, фінансів і науки.

Витрати на кінцеве споживання державних установ, які задовольняють колективні потреби суспільства (4 – 5 + 6).

Разом витрат на кінцеве споживання державних установ (3 + 7).

Розрахунок витрат на кінцеве споживання громадських організацій, які обслуговують домогосподарства.

Поточні витрати громадських організацій, які обслуговують домогосподарства (за виключенням витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт, купівлю устаткування та інвентарю, на соціальну допомогу в грошовій і натуральній формі).

Знос основного капіталу (основних фондів) громадських організацій.

Разом витрат на кінцеве споживання громадських організацій, що обслуговують домашні господарства (1 + 2).

Балансуючою статтею рахунка використання наявного доходу є валове національне заощадження. Воно визначається як різниця між валовим національним наявним доходом (ВНДн) і кінцевим національним споживанням. Якщо із валового національного заощадження відрахувати споживання основного капіталу (амортизацію), то отримаємо обсяг чистого національного заощадження:

       ЧНЗ = ВНЗ – А.         (4.8)

Для секторів внутрішньої економіки стосовно використання доходів складають два рахунки: використання наявного доходу в грошовій формі (аналогічно розглянутому, див. стор. 97) і використання скоригованого наявного доходу, тобто з урахуванням соціальних трансфертів у натуральній формі. Звичайно, що сума заощаджень всіх секторів економіки (у грошовій формі) дорівнює валовому національному заощадженню.

Рахунок використання скоригованого наявного доходу визначає фактичне кінцеве споживання незалежно від джерел фінансування і валове заощадження (балансуюча стаття).

Рахунок використання скоригованого
наявного доходу для секторУ економіки

ВЗ (3) = 1 – 2.

Фактичне кінцеве споживання включає витрати на кінцеве споживання плюс чисті соціальні трансферти у натуральній формі (отримані за включенням переданих).

Фактичне кінцеве споживання домашніх господарств дорівнює їхнім витратам на кінцеве споживання плюс соціальні транс­ферти у натуральній формі, отримані від органів державного управ­ління і некомерційних громадських організацій, які обслуговують домогосподарства.

Фактичне кінцеве споживання органів державного управління і громадських організацій, які обслуговують домогосподарства, дорівнює їхнім витратам на кінцеве споживання за виключенням соціальних трансферів у натуральній формі, переданих домашнім господарствам.

Фактичне кінцеве споживання домашніх господарств включає у кінцевому підсумку:

витрати на кінцеве споживання домогосподарств;

витрати на кінцеве споживання державних установ, які задовольняють індивідуальні потреби населення;

витрати на кінцеве споживання громадських організацій, які задовольняють індивідуальні потреби населення.

Фактичне кінцеве споживання державних установ і громадських організацій, що обслуговують домашні господарства, включають ту частку кінцевого споживання, яка відноситься до задоволення колективних потреб.

Інші сектори економіки не мають фактичного кінцевого споживання. Сектори корпорацій (нефінансових і фінансових) взагалі не мають витрат на кінцеве споживання (це не їхня функція).

Для економіки в цілому сума витрат на кінцеве споживання дорівнює сумі фактичного кінцевого споживання.

Балансуюча стаття рахунка — валове заощадження —співпадає із балансуючою статтею рахунка використання наявного доходу в грошовій формі.

Рахунок капіталу. Цей рахунок характеризує процес реального фінансового нагромадження основного капіталу, зміни запасів матеріальних оборотних коштів, включаючи перерозподіл (фінансових і нематеріальних) капітальних активів між секторами економіки та іншими країнами у вигляді капітальних трансфертів, а також джерел його фінансування.

У ресурсах рахунка подається:

чисте національне заощадження;

чисті капітальні трансферти, тобто капітальні трансферти, отримані від інших країн, за виключенням капітальних трансфертів, переданих іншим країнам.

До використання включені різні типи вкладень в активи:

валове нагромадження основного капіталу;

зміна запасів матеріальних оборотних коштів;

споживання основного капіталу;

чисті купівлі землі та інших нематеріальних активів;

чисте придбання цінностей;

чисті кредити (+) або чисті борги (–).

Рахунок капіталу

ЧК або ЧБ (8) = 1 + 2 – 3 – 4 + 5 – 6 – 7.

Чисте національне заощадження переноситься із рахунка використання національного наявного доходу (ЧНЗ = ВНЗ – А).

Чисті капітальні трансферти, отримані від інших країн, — це різниця між капітальними трансфертами, одержаними від інших країн і переданими іншим країнам.

Капітальні трансферти здійснюються за рахунок капіталу або заощаджень тих, хто їх надає, для фінансування валового нагромадження або витрат довгострокового характеру, пов’язаних із придбанням фінансових і нематеріальних активів.

На рівні економіки в цілому у складі ресурсів рахунка капіталу відображається надходження капітальних трансфертів господарським одиницям — резидентам тільки від інших країн, наприклад, субсидій на будівництво споруд для міжнародних організацій і інших об’єктів, беззворотні та безкоштовні надходження податків на капітал, спадщину і пожертви від нерезидентів та ін. І навпаки, враховується передача аналогічних трансфертів господарським суб’єктам інших країн.

У складі ресурсів рахунка капіталу за секторами економіки відображається отримання інституційними одиницями капітальних трансфертів від інших секторів, наприклад, отримання із держбюджету субсидій на капітальні вкладення, надходження до бюджету податків на капітал, отримання компенсацій за знищене або пошкоджене майно та ін.

Капітальні трансферти включають субсидії на капітальні вкла­дення (інвестиції), податки на капітал та інші капітальні тран­сферти.

Субсидії на капітальні вкладення (інвестиції) — це беззворотні, безкоштовні, непостійні трансферти (кошти), що мають одночасний характер і надходять від держави або інших країн для фінансування валового нагромадження основного капіталу.

Субсидії на капітальні вкладення (інвестиції) включають:

а) фінансування із державного бюджету або інших країн:

інвестицій в економіку;

витрат на капітальний ремонт;

витрат на формування основного стада робочої та продуктивної худоби та погашення позик банків на ці цілі;

придбання устаткування та інвентаря, що включається до складу основних фондів держбюджетних організацій;

погашення довгострокових банківських позичок;

б) надання підприємствами працівникам беззворотньої, безкоштовної матеріальної допомоги для першочергового внеску та часткове погашення кредиту на кооперативне та індивідуальне житлове будівництво.

Податки на капітал — це обов’язкові, непостійні платежі, які відшкодовуються державним установам із капіталу або майна господарськими одиницями. Вони включають податки та мито на спадщину, податки на подарунки, які відносяться до основних фондів, нерегулярні (непостійні) податки на капітал або майно (з моменту їх введення в дію).

Інші капітальні трансферти — це трансферти, за допомогою яких перерозподіляються між різними секторами економіки або країнами не доходи, а заощадження і майно. Вони включають:

а) виплати власникам основних фондів, які були знищені або пошкоджені в результаті військових дій або стихійного лиха;

б) платежі на покриття збитків, накопичених за попередні роки, які не залежать від підприємств;

в) спадщини і пожертви;

г) списання боргів між інституційними одиницями, що належать до різних секторів економіки.

Валове нагромадження основного капіталу — це збільшення коштів (інвестицій), що вкладаються господарськими одиницями — резидентами у продукти й об’єкти основного капіталу для створення нового доходу в майбутньому шляхом використання їх у виробництві.

Основний капітал — це активи, що є результатом виробництва, які протягом довгого часу (більше одного року) використовуються у процесі виробництва. Це, наприклад, нові продукти або об’єкти довгострокового використання, що куплені економічними одиницями або вироблені господарським способом (будівлі та споруди, машини й устаткування, транспортні засоби); зміни у прирості поголів’я худоби (племенної, робочої, молочної та м’ясної); витрати капітального характеру, здійснені для покращання землі та підготовки її для використання (меліорація, осушення земель тощо, розширення шахт, лісових угідь, плантацій, садів та інших сільгоспугідь — враховуються до моменту, коли об’єкти почнуть давати продукцію); витрати, що здійснюються з метою збільшення нормального строку служби та підвищення продуктивності основних фондів (капітальний ремонт); імпорт основного капіталу (основних фондів), включаючи витрати посольств України на придбання нових основних фондів за кордоном за виключенням чистого продажу і списання; витрати, пов’я­зані із передачею права власності на землю, надра та інші природні ресурси, основні фонди та нематеріальні активи (невироблені активи) — вартість послуг, що надаються адвокатами, агентами по операціях з нерухомістю та іншими посередниками разом із митом, комісійними, податками та ін., що є виробничою діяльністю, а тому їхня вартість включається до основного капіталу.

Зазначимо, що категорію валового нагромадження основного капіталу в новій СНР (1993 р.) було суттєво розширено за рахунок включення витрат на бурові і геолого-пошукові роботи, створення та придбання програмного забезпечення ЕОМ, витрат на придбання оригіналів літературних та художніх творів (фільми, звукозаписи, рукописи та ін., що є основою для тиражування), а також чистого придбання цінностей.

Валове нагромадження основного капіталу визначається як придбання за виключенням вибуття нових і діючих основних фондів. Придбання активів включає купівлю, бартер, отримання капітальних трансфертів у натуральній формі, виробництво для власного використання, капітальний ремонт.

До валового нагромадження основного капіталу не включають:

а) товари довгострокового користування, що придбані домашніми господарствами для власних потреб (відноситься до кінцевого споживання домогосподарств);

б) дрібний інструмент, робочий одяг, запасні частини, малоцінне устаткування та обладнання, якщо навіть строк їхнього зносу є більшим за рік (відноситься до проміжного споживання);

в) витрати державних установ на придбання військової техніки та устаткування довгострокового користування (відноситься до споживання державних установ);

г) витрати господарських одиниць на наукові дослідження, рекламу та ін. (відноситься до проміжного споживання).

Якщо будівництво споруд не є завершеним, то вартість робіт, виконаних на протязі даного періоду і сплачених замовником, відображається як валове нагромадження основного капіталу, а вартість несплачених робіт — як незавершене виробництво будівельних організацій у складі змін запасів матеріальних оборотних коштів.

Оцінка складових елементів валового нагромадження основного капіталу здійснюється за цінами придбання, якщо вони куплені, або за основними цінами, якщо вони вироблені господарським способом для власного використання, або за витратами на виробництво.

Розрахунок валового нагромадження основного капіталу здійснюється у такій послідовності:

Капітальні вкладення (інвестиції) в цілому в економіку (включаючи витрати на закладання та вирощування багаторічних насаджень).

Приріст вартості дорослої робочої та продуктивної худоби.

Витрати на створення та придбання програмного забезпечення ЕОМ.

Витрати на бурові та геолого-пошукові роботи.

Витрати на придбання оригіналів літературних і художніх творів.

Витрати на капітальний ремонт основних фондів.

Витрати на капітальний ремонт залізниць і автомобільних шляхів (не включається до капітальних вкладень).

Кошти на придбання бюджетними організаціями устаткування й обладнання (не включається до капітальних вкладень).

Витрати на придбання малоцінного і швидкозношуваного інвентаря (обладнання), передбачені у кошторисах на будівництво і включені до капітальних вкладень.

Витрати у зв’язку з передачею права власності на землю, основні фонди та нематеріальні активи.

Виручка від реалізації майна.

Витрати, що не збільшують вартість основних фондів.

Разом валове нагромадження основного капіталу:

(1 + 2 + 3 + 4 + 5 + 6 – 7 – 8 – 9 + 10 – 11 – 12).

Зміна запасів матеріальних оборотних коштів включає зміну вартості виробничих запасів (сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, готової продукції промисловості, сільгосппродукції із зібраного врожаю, вартості худоби на відгодівлі, молодняку худоби, кролів, птиці, бджіл, незавершеного виробництва, запасів державних матеріальних резервів, товарів для перепродажу).

Запаси матеріальних оборотних коштів не включають вартість запасів корисних копалин, лісу на корені, врожаю сільськогосподарських культур на корені.

Зміна вартості запасів матеріальних оборотних коштів повинна визначатись як різниця між вартістю продукції, матеріалів тощо, що надходить у запаси, і вартістю продукції, матеріалів, що вилучають із запасів за ринковими цінами, які діють відповідно на момент надходження або вилучення. Проте на практиці зміну вартості запасів часто розраховують як різницю між вартістю запасів на кінець і початок року за даними бухгалтерських звітів підприємств. У цьому випадку необхідно вилучати вплив зміни вартості продукції, матеріалів тощо у зв’язку з коливанням цін (інфляційним зростанням цін) за час перебування продукції, матеріалів у запасах.

Запаси товарів оцінюються за цінами покупців, якщо вони знаходяться у споживачів або у підприємств оптової та роздрібної торгівлі, та за основними цінами, якщо вони знаходяться у виробників.

Валове нагромадження основного капіталу, зміна запасів матеріальних оборотних коштів і чисте придбання цінностей утворюють валове нагромадження.

Якщо від валового нагромадження відняти споживання основного капіталу (амортизацію), то отримаємо чисте нагромадження.

Чисті купівлі землі та інших нематеріальних активів — це сальдо купівлі та продажу землі та нематеріальних активів.

Купівля та продаж землі мають місце тільки між резидентами.

Чисті купівлі нематеріальних активів являють собою різницю між купівлею і продажем нематеріальних активів, наприклад, патентів, торгових знаків, авторських прав тощо.

Зазначимо, що операції із землею та нематеріальними активами фіксуються за однаковими цінами для покупців і продавців. Тому вартість цих операцій не включає витрати, пов’язані із передачею вартості (комісійні агентам, гонорари юристам, оплату реєстраційних послуг, податків та ін.). Такі витрати являють собою купівлю послуг і включаються до валового нагромадження основного капіталу.

Чисте придбання цінностей — це нова категорія у СНР 1993 р. Чисте придбання — це придбання з виключенням вибуття. Цінності — це предмети, що їх придбано не для виробничих або споживчих цілей, а для збереження вартості, тобто це предмети, цінність яких із часом збільшується, зростає. До цих предметів відносять дорогоцінні метали та каміння, ювелірні вироби, антикваріат, колекції та ін. (крім монетарного золота, а також золота і каміння, що призначені для промислового використання). В СНР 1968 р. вони враховувались у складі кінцевого споживання.

Чисті кредити (+) або чисті борги (–) нації — це балансуюча стаття рахунка капіталу. Вона визначається як різниця між чистим національним заощадженням і чистими капітальними трансфертами, отриманими від інших країн, з одного боку, і валовим нагромадженням та чистими купівлями землі та нематеріальних активів, з іншого.

На рівні економіки в цілому чисті кредити (+) або чисті борги (–) показують чисту кількість ресурсів, яку наша країна надає у розпорядження інших країн, або яку інші країни надають нашій країні.

Фінансовий рахунок. Він відображає операції з фінансовими інструментами, тобто з активами та зобов’язаннями, в результаті чого відбувається, з одного боку, збільшення фінансових активів за рахунок їх придбання (ліва частина рахунка), а з іншого — зміна фінансових зобов’язань (права частина рахунка).

Фінансовий рахунок

Зазначимо, що у фінансовому рахунку фіксуються не самі фінансові активи або фінансові зобов’язання, а їх зміна за певний період часу (за рік). Деякі операції з фінансовими інструментами торкаються різних статтей ресурсів і використання, наприклад, отримані позики, що їх відображено у правому боці рахунка, можуть вимагати відповідного запису у лівому боці рахунка в статті «депозити» (приріст). Разом з тим деякі інші операції торкаються статті у одному й тому ж боці фінансового рахунка, наприклад, надання позик, що відображено у лівому боці рахунка, може викликати у тому ж боці рахунка відповідний запис про скорочення депозитів.

Балансуюча стаття цього рахунка — це чисті кредити (+) або чисті борги (–).

У формалізованому вигляді чисті кредити (ЧК) або чисті борги (ЧБ) подаються як перевищення величини створених фінансових активів (ФА) над усіма прийнятими фінансовими зобов’яза­ннями (ФЗ).

       ЧК(ЧБ) = ФА – ФЗ.   (4.9)

Результати (наслідки) рахунка капіталу і фінансового рахунка дозволяють здійснити складання балансу активів і пасивів на початок (кінець) певного періоду (року). Він складається на початок і кінець періоду (року) і характеризує величину та структуру наявних ресурсів (активів), фінансові зобов’язання, а також вартість чистого власного капіталу.

Баланс активів і пасивів
на початок (кінець) періоду (року)

ЧВВК (4) = 1 + 2 – 3.

Загальний обсяг нефінансових активів переноситься до балансу із рахунка капіталу, а фінансових активів і фінансових зобов’язань — із фінансового рахунка.

Чиста вартість власного капіталу — це балансуюча стаття балансу активів і пасивів. Якщо скласти чисту вартість власного капіталу всіх секторів економіки, то отримаємо ще один важливий показник СНР — національне багатство.

Складання балансу активів і пасивів на початок і кінець року дозволяє визначити збільшення (зменшення) національного багатства, а також зміни в структурі активів і пасивів, тобто зміни долі нефінансових або фінансових активів у загальному обсязі активів.

Зрозуміло, що фінансові активи одних секторів економіки є фінансовими зобов’язаннями інших секторів (крім монетарного золота), і, якщо не враховувати зв’язки з іншими країнами, то ці статті взаємно погашають одна другу на рівні економіки в цілому. Проте, дійсно, деякі фінансові активи можуть бути пасивами нерезидентів, і навпаки, деякі зобов’язання резидентів можуть бути фінансовими активами нерезидентів. Отже, національне багатство дорівнює сумі нефінансових активів плюс перевищення фінансових активів, які є зобов’язаннями інших країн, над фінансовими зобов’язаннями резидентів даної країни перед нерезидентами інших країн.

Рахунок продуктів і послуг. Це рахунок, що відображає важливі економічні операції з продуктами і послугами. Він характеризує загальні ресурси продуктів і послуг у економіці в цілому, а також напрямки використання цих ресурсів.

У ресурсній частині рахунка відображається валовий випуск продуктів і послуг, чисті податки на продукти та імпорт продуктів і послуг.

Використання рахунка включає: проміжне споживання, кінцеве споживання, валове нагромадження та експорт продуктів і послуг.

Цей рахунок балансується за визначенням, а тому не має залишку і відповідно балансуючої статті.

Рахунок продуктів і послуг

Валовий випуск продуктів і послуг переноситься у цей рахунок із рахунка виробництва.

Чисті податки на продукти переносяться із рахунку виробництва.

Імпорт продуктів і послуг переноситься із рахунка поточних операцій зовнішньоекономічної діяльності.

Проміжне споживання переноситься із рахунка виробництва.

Кінцеве споживання переноситься із рахунка використання наявного доходу.

Валове нагромадження переноситься із рахунка капіталу.

Експорт продуктів і послуг переноситься із рахунка поточних операцій зовнішньоекономічної діяльності.

Дані рахунка продуктів і послуг дозволяють обчислити ВВП двома шляхами: за методом кінцевого використання (за витратами) і за виробничим методом.

За методом кінцевого використання ВВП буде дорівнювати сумі (підсумку) кінцевого споживання (КС), валового нагромадження (ВН) і експорту за відрахуванням імпорту, тобто чистого експорту.

У формалізованому вигляді це можна показати так:

       ВВП = КС (СВ + ДЗ) + ВН (ВІ) + ЧЕ (Е – І) =
                   = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ             (4.10)

За виробничим методом ВВП буде дорівнювати різниці між валовим випуском і проміжним споживанням плюс чисті податки на продукти — за умови, що валовий випуск оцінено за основними цінами.

       ВВП = (ВВ – ПС) + (ПП – С),         (4.11)

де ВВ — валовий випуск у основних цінах; ПС — проміжне споживання; ПП — податки на продукти; С — субсидії на продукти; (ПП – С) — чисті податки на продукти.

Якщо валовий випуск (ВВ) оцінено за цінами виробника, то стаття «чисті податки на продукти» трансформується у податок на додану вартість (ПДВ) і чисті податки на імпорт (Пім – Сім). У цьому випадку ВВП, обчислений за виробничим методом, буде дорівнювати різниці між валовим випуском (ВВ) у цінах виробника і проміжним споживанням (ПС) плюс ПДВ і чисті податки на імпорт.

У формалізованому вигляді це можна подати так:

       ВВП = (ВВ – ПС) + ПДВ + (Пім – Сім)     (4.12)

З метою ілюстрації методології побудови рахунків внутрішньої економіки у додатках 1—2 наведені фактичні дані про національні рахунки України за 1994—1998 рр. [21, c. 43—52].

Агрегування рахунків виробництва, доходів і видатків, споживання та капіталоутворення, а також зв’язків з іншими краї­нами приводить до побудови загальнонаціональних, консолідованих рахунків. Вони в узагальненому вигляді відображають натурально-уречевлену та вартісну структуру відтворювального процесу в економіці за рік, дають змогу визначити на національному рівні важливі макроекономічні показники.

Розглянемо методологію складання основних консолідованих рахунків.

Рахунок виробництва. Стадія виробництва характеризується показниками валового випуску (ВВ), проміжного споживання (ПС), валової доданої вартості (ВДВ) і валового внутрішнього продукту (ВВП), що знаходить відображення у рахунку виробництва.

Рахунок виробництва

ВВП (4) = 1 + 2 – 3.

Ресурсна частина рахунка виробництва складається із валового випуску продуктів і послуг та чистих податків на продукти (продуктових податків субсидій на продукти).

Використання рахунка виробництва включає проміжне споживання і балансуючу статтю рахунка — ВВП у ринкових цінах.

Зазначимо, що ВВ завжди реєструють у ресурсній частині рахунка виробництва. ВВ показує (фіксує) початкову точку у визначенні результату виробництва. Цей показник називають «валовим» випуском тому, що при його обчисленні не виключають вартість товарів і послуг, витрачених у процесі виробництва, тобто він містить у собі повторний рахунок вартості.

Валовий випуск (ВВ) — це сукупна ринкова вартість товарів і послуг, вироблених економічними одиницями-резидентами за рік.

Відповідно до прийнятої в СНР трактовки меж виробничої діяльності ВВ включає:

1) усі товари, незалежно від місця їх використання (в інших одиницях чи у себе для особистого кінцевого споживання або нагромадження, включаючи приріст запасів матеріальних оборотних коштів);

2) усі послуги, що надаються іншим інституційним одиницям (зокрема, неринкові послуги органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства);

3) послуги домогосподарств за проживання в особистому жит­лі та послуги, що надаються оплачуваною домашньою прислугою. Проте безкоштовні домашні послуги, що надаються членами родини один одному (приготування їжі, прання білизни, при­бирання квартири, ремонт домашнього майна тощо), не включають до меж виробництва.

До складу ВВ не включаються деякі види ренти, зокрема оренд­на плата за сільськогосподарську і несільськогосподарську землю, яка розглядається не як плата за послуги, а як плата за фактор виробництва, а також платежі за використання нематеріальних активів (патентів, авторських прав, ліцензій тощо).

До меж сфери виробництва, проте, слід включати також виробництво товарів і послуг тіньової економіки. Воно охоплює виробництво товарів і послуг, що його заборонено законом (незаконне виробництво), і виробництво, що його дозволено законом, але приховано від державних органів з метою приховування доходів від оподаткування.

Розрізняють два типи валового випуску — ринковий і неринковий.

Ринковий ВВ включає:

1) товари і послуги, що реалізуються за економічно значущими цінами шляхом продажу або бартеру;

2) товари і послуги, що надаються працівникам у якості оплати праці у натуральній формі;

3) товари і послуги, що виробляються одним підрозділом даного підприємства (підрозділом, який знаходиться на самостійному балансі, або є окремою обліковою одиницею) і надаються іншим підрозділам того ж підприємства для використання у виробництві (наприклад продукти харчування, що виробляються і передаються підсобним господарством підприємства до їдалень, дитсадків, які належать даному підприємству);

4) готову продукцію і незавершене виробництво, які надходять до запасів матеріальних оборотних фондів у виробника і призначені для ринкового використання.

Неринковий ВВ включає:

1) товари і послуги, що їх вироблено економічними одиницями для власного кінцевого споживання і нагромадження (наприклад, сільгосппродукти, які вироблені фермерськими, селянськими або підсобними господарствами; будівництво госпспособом; послуги за проживання у власному житлі; послуги оплачуваної домашньої прислуги тощо);

2) товари і послуги, що надаються безкоштовно або за цінами, які не мають економічного значення, одними інституційними одиницями іншим одиницям, включаючи послуги, що надаються суспільству в цілому у галузі освіти, охорони здоров’я, державного управління, оборони тощо;

3) готову продукцію і незавершене виробництво, що призначені для неринкового використання і надходять до запасів матеріальних оборотних коштів у виробника.

У національних рахунках використовуються два рівні показників і два методи їх оцінки. Для економіки в цілому результати економічної діяльності вимірюються ВВ товарів і послуг та ВВП у ринкових цінах, для секторів і галузей економіки — ВВ у основних цінах і ВДВ.

Ринковий ВВ товарів і послуг СНР рекомендує оцінювати за основними цінами, або якщо це неможливо, то за цінами виробника.

Основна ціна — це ціна, яку отримує виробник за товари і послуги і яка не включає податки, але включає субсидії на продукти.

Ціна виробника — це ціна, яку одержує виробник за товари і послуги, і яка включає усі податки (крім ПДВ), але не включає субсидії на продукти.

Взаємозв’язок між видами цін, що застосовують в СНР, показано на схемі:

А. Ціни кінцевого покупця (ринкові);

Б. ПДВ;

В. Торговельно-транспортні націнки;

Г. Ціни виробника (А – Б – В);

Д. Інші податки на продукти (акцизи, мито);

Е. Субсидії на продукти;

Ж. Основні ціни (Г – Д + Е);

З. Інші податки на виробництво;

І. Інші субсидії на виробництво;

К. Факторна вартість (Ж – З + І).

Товари і послуги, що виробляються для власного кінцевого використання та споживання, оцінюються за основними цінами на аналогічні товари та послуги.

Неринкові послуги органів державного управління та некомер­ційних організацій, що обслуговують домашні господарства, оці­нюють, виходячи із поточних витрат цих організацій, включаючи і споживання основного капіталу (амортизацію).

Для обчислення ринкового ВВ нова СНР передбачає використання такої формули:

       ВВ = Р + З1 – З2,       (4.1)

де Р — вартість реалізованої продукції; З1 — вартість продукції, що її спрямовано в запаси, включаючи незавершене виробництво, за цінами на момент спрямування її у запаси; З2 — вартість продукції, що її було використано із запасів, за цінами на момент її використання.

Валовий випуск неринкових послуг визначається як сума поточних витрат:

       ВВ = ОП + ПС + П + А,       (4.2)

де ОП — оплата праці; ПС — витрати на придбання товарів та послуг для проміжного споживання та для наступного розподілу; П — інші податки на виробництво; А — споживання основного капіталу.

Якщо організації, які надають неринкові послуги, стягують часткові платежі зі своїх клієнтів або в невеликій кількості продають товари, то від загальної величини ВВ треба відрахувати суму платежів за ринкові товари і послуги.

Валовий випуск банківських установ включає результат посередницької діяльності банків, тобто від залучення вільних фінансових ресурсів та надання їх інвесторам, а також платежі клієнтів за послуги (збереження цінностей у сейфах, обмін валюти, консультування тощо). Для розрахунку ВВ використовують формулу:

       ВВ = В1 – В2,            (4.3)

де В1 — відсотки, отримані банками від розміщення залучених фінансових ресурсів; В2 — відсотки, сплачені банками за залучені вільні фінансові ресурси.

Валовий випуск страхових компаній визначається за формулою:

       ВВ = СП – СВ + В – ТСР,    (4.4)

де СП — страхові премії, що надійшли до страхових компаній; СВ — страхові відшкодування, що сплачені страховими компаніями; В — відсотки, отримані страховими компаніями від інвестованих страхових технічних резервів у цінні папери або інші ліквідні фінансові інструменти; ТСР — приріст страхових технічних резервів.

Податки на продукти — це податки, що стягують пропорційно до кількості або вартості товарів і послуг, які виробляються, продаються або імпортуються суб’єктами підприємницької діяльності. До податків на продукти відносять:

ПДВ і податки типу ПДВ;

акцизний збір;

імпортне та експортне мито;

відрахування до фонду розвитку ПЕКу;

рентна плата за нафту і природний газ, що видобуваються в Україні, та різниця в цінах на природний газ;

різниця в цінах на імпортний газ — між ціною його реалізації споживачам України та ціною закупівлі газу за імпортом;

плата за транзит нафти, газу та аміаку трубопровідним транспортом через територію України;

внески до Державного інноваційного фонду, фондів охорони праці та конверсії;

державне мито за операції, що здійснюються на товарних, сировинних та інших біржах, крім валютних;

готельний збір;

різниця у цінах на продовольчі товари, одержані у порядку гуманітарної допомоги;

податки на окремі види послуг (транспорту, зв’язку, страхування, рекламу, дозвілля, лотерею, спортивні заходи тощо);

вилучення прибутку від завищення цін і тарифів та ін. [12, c. 35].

Субсидії на продукти — це субсидії, що надають пропорційно кількості або вартості товарів і послуг, які виробляються, продаються або імпортуються (експортуються) суб’єктами підприємницької діяльності. До субсидій на продукти, що виплачуються з державного та місцевих бюджетів, відносять кошти на державне регулювання цін на продукцію широкого соціального значення (вугілля, газ, тверде паливо, продовольчі товари, медикаменти тощо), дотації житлово-комунальному господарству, відшкодування витрат на шкільні їдальні, дотації театрам та іншим платним видовищним організаціям. Ними є також грошові витрати на державну підтримку вугледобувних підприємств і виробництва продукції тваринництва [12, c. 36].

Проміжне споживання — це вартість товарів і послуг, які використані інституційними одиницями для виробничих потреб, за виключенням основних фондів.

До складу проміжного споживання входять:

витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, комплектуючих виробів, насіння, кормів (покупних і власного виробництва), продуктів харчування у готелях, лікарнях, медикаментів, канцелярських товарів, спецодягу та ін.;

оплату робіт та послуг, що надаються іншими одиницями (ремонтні роботи, послуги транспорту, зв’язку, обчислювальних центрів, комунальні послуги, послуги реклами, банків, страхування, юристів, консультантів та ін.);

витрати на закупівлю домашніми господарствами інструменту, будівельних матеріалів, насіння і кормів, а також на поточний ремонт житла;

платежі за оренду приміщень, споруд, машин та устаткування;

витрати, пов’язані із сертифікацією продукції, а також на пожежну і вартову охорону;

витрати на відрядження у частині сплати проїзду і готелів та ін.

До проміжного споживання не відносять:

витрати, спричинені надзвичайними подіями (відносять до капітальних трансфертів). Витрати, пов’язані з реконструкцією або капітальним ремонтом основних фондів, що мають на меті подовження їх строку служби та підвищення продуктивності (відносяться до валового нагромадження основного капіталу);

продукти та послуги, що надаються підприємствами й організаціями своїм працівникам безкоштовно або за зниженими цінами, окрім тих, які призначені для забезпечення нормальних умов праці (відносяться до оплати праці працюючих або до допомоги по соціальному забезпеченню у складі поточних трансфертів);

витрати працюючих на щоденні поїздки між домом і роботою (відносяться до кінцевого споживання домогосподарств);

соціальні допомоги у натуральній формі, що надають домогосподарствам державні установи і некомерційні громадські організації відповідно до програм соціальної допомоги (відносяться до допомоги по соціальному забезпеченню у складі поточних трансфертів або до кінцевого споживання домогосподарств);

витрати, пов’язані з передачею права на володіння землею, основними фондами або нематеріальними активами (відносяться до валового нагромадження);

плата за користування землею і нематеріальними активами (відноситься до доходів від власності);

витрати, пов’язані із оплатою засобів програмного забезпечення ЕОМ, з виготовленням проектної документації, здійсненням геолого-пошукових робіт на певних будівельних об’єктах, а також, пов’язані із будівництвом споруд, доріг, мостів, аеродромів, які використовуються для військових цілей (відносяться до валового нагромадження основних фондів);

витрати на харчування та обмундирування військовослужбовців (відносяться до оплати праці);

витрати, пов’язані зі створенням стратегічних запасів матеріалів та інших запасів, що мають особливе значення для країни (відносяться до запасів матеріальних оборотних засобів);

витрати, пов’язані з освоєнням землі, іригаційними роботами, розширенням гірничих розробок та шахт, посадкою нових лісових угідь, посадкою та вирощуванням плодовоягідних рослин на нових ділянках, які дають врожай тільки через декілька років (відносяться до валового нагромадження основного капіталу);

амортизацію основних фондів та недоамортизовану вартість основних фондів, що ліквідуються (відносяться до споживання основного капіталу);

втрати від стихійного лиха, пожеж, аварій та інших.

При обчисленні проміжного споживання витрати на продукти і послуги оцінюються за фактичними цінами їх придбання, тобто за цінами покупця, що діють на момент надходження товарів і послуг у процес виробництва і включають торговельно-транспортні націнки та податки на продукти. ПДВ не включається у тому випадку, коли він має бути виключений із суми, нарахованої на продукцію, що реалізується підприємством. Коли ж виробники продукції звільнені від сплати ПДВ, то їхні витрати на проміжне споживання оцінюються за цінами, що включають ПДВ.

Різниця між валовим випуском (ВВ) і проміжним споживанням (ПС) визначає валову додану вартість (ВДВ), що створена у процесі виробництва факторами виробництва:

       ВДВ = ВВ – ПС.       (4.5)

Якщо ВВ оцінюють за основними цінами (тобто за цінами, які не включають податки на продукти, але включають субсидії на продукти), то вважають, що ВДВ також оцінено за основними цінами.

Якщо ВВ оцінено за цінами виробника (тобто включаючи податки на продукти, за винятком ПДВ, і не включаючи субсидії на продукти), то ВДВ також оцінено за цінами виробника.

ВДВ — це важливий показник результатів економічної діяльності.

Якщо рахунок виробництва складають на рівні секторів або галузей економіки, то балансуючою статтею цього рахунка є валова додана вартість (ВДВ).

Якщо рахунок виробництва складають на рівні економіки у цілому (національної економіки), то балансуючою статтею є валовий внутрішній продукт (ВВП). У цьому випадку у ресурсах рахунка виробництва з’являється стаття «Чисті податки на продукти», тобто різниця між сумою продуктових податків і субсидіями на продукти.

ВВП у ринкових цінах визначають як суму ВДВ усіх галузей економіки та податків на продукти за виключенням субсидій на продукти. На практиці, проте, у зв’язку з особливостями оцінки ВВ, ВДВ при обчисленні ВВП слід внести певні доповнення, тоб­то врахувати ці особливості оцінки.

Рахунок утворення доходу. Призначення рахунка утворення доходу полягає у тому, щоб показати розподіл ВВП і ВДВ на їхні складові елементи, тобто на первинні доходи, що утворюються учасниками виробництва і розподіляються між ними. Основні еле­менти ВВП наведено у використанні рахунка, а в ресурсній частині подано ВВП.

Рахунок утворення доходу

ВКП, ЗД (5) = 1 – 2 – 3 + 4

ВВП у ринкових цінах переноситься із рахунка виробництва.

Оплата праці охоплює виплати грошима і в натуральній формі всіх найманих працівників на економічній території країни як резидентів, так і нерезидентів. Вона включає валову заробітну плату і відрахування до страхових фондів.

Валова заробітна плата включає всі нараховані елементи (до виключення особистих податків та інших відрахувань), тобто заробітну плату, нараховану за виконану роботу відповідно до розцінок, тарифних ставок і посадових окладів; доплати і надбавки, премії за виробничі досягнення; оплату щорічних і додаткових відпусток; оплату праці в натуральній формі; заробітну плату за час навчання і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; оплату за час лікування та медичного обстеження; вихідні допомоги при припиненні трудового договору; комісійні та чаєві; заробітну плату найманої прислуги тощо.

До заробітної плати за ознаками СНР входять також платежі робітникам і службовцям, які економічна практика враховує не у складі фонду заробітної плати, а серед інших виплат:

одноразова допомога та добові при переведенні в іншу місцевість і під час відрядження;

надбавки за пересувний характер роботи;

виплати польового забезпечення;

витрати на колективне харчування плавскладу річкового, морського та рибопромислового флотів і льотного складу цивільної авіації;

грошове утримання військовослужбовців [12, c. 34].

Валова заробітна плата не включає:

витрати підприємств і організацій, що здійснюються в інтересах виробництва, хоча й відповідають інтересам робітників, — витрати на відрядження, вартість наданого спецодягу, спецвзуття, спецхарчування; витрати на навчання та підвищення кваліфікації (крім заробітної плати, що зберігається за ними, оплачуваних учбових відпусток і стипендій); витрати, пов’язані із достав­кою робітників на роботу і з роботи (відноситься до проміжного споживання);

виплати робітникам, що не є винагородою за працю, — допомога за тимчасовою непрацездатністю, по вагітності та пологах, на дітей, допомога у випадку каліцтва, матеріальна допомога, оплата путівок на лікування та відпочинок, передплата газет і журналів, протезування тощо (відноситься до соціальних поточних трансфертів);

послуги соціально-культурного характеру, що надаються підприємствами й організаціями робітникам та членам їхніх сімей (відносяться до соціальних поточних трансфертів);

оплату праці осіб вільних професій, авторських гонорарів тощо (відноситься до змішаного доходу).

Відрахування підприємств і організацій на соціальне страхування складаються із внесків, що їх сплачують підприємства й організації, а також окремі підприємці до страхових фондів. Ці платежі є основним джерелом коштів для виплати пенсій, допомоги, санаторно-курортного обслуговування населення тощо. В СНР вони розглядаються як частка заробітної плати працюючих, яку вони перераховують страховим організаціям. До відрахувань на соціальне страхування відносять також різні види допомоги по соціальному забезпеченню, що їх надають безпосередньо підприємства й організації своїм працівником (надання допомоги сім’ям осіб, що загинули на виробництві, грошові компенсації до встановлених пенсій і виплат особам, що отримали каліцтво або професійне захворювання на виробництві тощо).

Податки на виробництво й імпорт — це обов’язкові платежі, що їх сплачують господарські одиниці-резиденти до державного бюджету в зв’язку з виробництвом та імпортом продуктів і послуг (продуктові податки), і платежі, пов’язані із використанням у виробничій діяльності окремих факторів виробництва (інші податки на виробництво).

Податки на продукти і послуги — це податки, що стягуються пропорційно до кількості або вартості товарів і послуг, які виробляються або імпортуються підприємствами-резидентами даної країни.

Інші податки на виробництво — це обов’язкові платежі, що стягує держава з виробників-резидентів та фізичних осіб як суб’єктів підприємницької діяльності у зв’язку з використанням факторів виробництва та за дозвіл на здійснення окремих видів діяльності або операцій. До інших платежів на виробництво, зокрема, відносять:

податок на землю, споруди, транспортні засоби;

податок на фонд оплати праці;

вилучення до державного бюджету частини амортизаційних відрахувань;

плату по відшкодуванню витрат на геолого-пошукові роботи, за спеціальне використання природних ресурсів (лісових, прісних вод, корисних копалин) та забруднення навколишнього природного середовища;

відрахування на благоустрій туристських та екскурсійних об’єктів, будівництво, ремонт та утримання автомобільних шляхів;

доходи від аукціонного продажу квот на експорт товарів;

плату за видачу ліцензій, патентів і сертифікатів на право займатись певними видами діяльності;

державне мито за вчинення нотаріальних дій, за видачу документів на право виїзду за кордон, полювання та рибальство, за операції з цінними паперами;

плату за державну реєстрацію підприємств;

ринковий збір та збори, що стягуються автомобільною інспекцією;

збір на право проведення кіно- і телезйомок, місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей, видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі;

комунальний податок;

збір за проїзд по території прикордоних областей автотранспорту, що прямує за кордон [12, c. 35].

Ці податки, проте, не включають податку на прибуток. Податки на виробництво та імпорт сплачують підприємства й організації незалежно від наявності прибутку. Ці податки є первинним доходом органів державного управління.

Субсидії на виробництво та імпорт є антиподом податків і є некомпенсованими видами плати, яку держава надає підприємствам згідно з певною ціновою політикою, виходячи з рівня їхньої виробничої діяльності, кількості або вартості товарів та послуг, що вони виробляють, реалізують чи імпортують. Категорія субсидій не охоплює виплати державних установ безпосередньо домашнім господарствам на придбання або здешевлення споживчих товарів (класифікуються як соціальні допомоги), хоча ці господарства як кінцеві споживачі одержують врешті-решт основну вигоду від запровадження виробничих субсидій. Сюди також не включають дотації виробничим підприємствам на фінансування нагромадження, які розглядаються в СНР як капітальні трансферти (субсидії на інвестиції, списання заборгованості та збитків від стихійного лиха, що не залежать від підприємств; втрат капітального характеру в результаті військових дій).

Одна з головних проблем обчислення субсидій в Україні — нестандартна з точки зору СНР побудова вітчизняної бюджетної класифікації, яка протягом багатьох років вимагала трудомістких досліджень з метою відокремлення субсидіальних виплат від кінцевих витрат органів загального державного управління і узгодження їхньої величини з даними обліку підприємств. Існують також суто економічні проблеми розмежування субсидій та кінцевих урядових витрат, пов’язані з поділом виробництва на ринкове і неринкове, що безпосередньо впливає на розмір та структуру ВВП.

Інші субсидії на виробництво та імпорт — це субсидії, що їх отримують підприємства від держави у зв’язку з використанням окремих факторів виробництва, а також із використанням праці особливого контингенту (інвалідів, підлітків), стимулюванням використання у виробництві окремих видів сировини та енергії, зменшенням викиду в атмосферу шкідливих відходів тощо. Іншими субсидіями, пов’язаними із виробництвом, є компенсаційні виплати індивідуальним забудовникам житла, на здешевлення вартості будівництва молодіжними житловими кооперативами, транспортним організаціям у зв’язку з наданням пенсіонерам безкоштовного проїзду. Останні треба відрізняти від виплат, що мають характер соціальних трансфертів у натуральній формі, наприклад, покупки пільгових квитків учасникам війни або надання пільг окремим категоріям громадян при встановленні телефонів. До інших субсидій належать також витрати бюджету на відшкодування банкам різниці процентних ставок за пільговими кредитами на індивідуальне будівництво на селі, витрати з позабюджетних фондів або суми відрахувань до них, що залишаються у розпорядженні підприємств, для оплати науково-дослідних робіт, підвищення соціальних гарантій працівникам відповідних галузей тощо.

Податки на виробництво та імпорт враховуються, звичайно, на чистій основі, тобто за винятком встановлених законодавством пільг (субсидій). З метою надання макроекономічному рахівництву більшої аналітичності СНР рекомендує відображати їх за валовим принципом: у складі податків — суми до застосування пільг, а самі пільги — у складі субсидій.

Валовий корпоративний прибуток (ВКП) і змішаний доход (ЗД) — це балансуюча стаття консолідованого рахунка утворення доходу. Їх обчислюють за формулою:

       ВКП, ЗД = ВВП – ОП – (ПВ – С), (4.6)

де ОП — оплата праці найманих працівників; ПВ — валові податки на виробництво та імпорт; С — субсидії на виробництво;  (ПВ – С) — чисті податки на виробництво та імпорт.

Чистий корпоративний прибуток (ЧКП) і змішаний доход (ЗД) обчислюють за формулою:

       ЧКП, ЗД = ВКП, ЗД – А,      (4.7)

де А — споживання основного капіталу (амортизація).

Існують певні особливості щодо складання рахунка утворення доходу й обчислення його показників за секторами економіки.

У ресурсах цього рахунка відображають валову додану вартість (ВДВ), створену в окремих секторах економіки (див. схему рахунка). Оплата праці (використання рахунку) охоплює оплату праці найманих працівників відповідного сектору економіки. У цьому рахунку знаходять відображення тільки інші податки та інші субсидії, пов’язані із виробництвом.

Рахунок утворення доходу ЗА сектораМИ економіки

ВП, ЗД (5) = 1 – 2 – 3 + 4.

Валовий прибуток — балансуюча стаття для корпорацій, тобто вона з’являється у рахунках утворення доходу нефінансового (виробничого) і фінансового секторів економіки. Змішаний доход — це балансуюча стаття утворення доходу для некорпорованих підприємств, що належать до сектору домашніх господарств. Це невеликі фермерські господарства, майстерні, ресторани, магазини, які належать окремим родинам, у яких вони самі працюють, а також особисті підсобні господарства, вільна професійна діяльність та ін. Специфічною складовою змішаного доходу домашніх господарств є умовна рента за проживання у власному житлі, яка включається до ВВП для того, щоб усунути відмінності в оцінці використання й орендованого житлового фонду.

У виробничому секторі економіки валовий (чистий) прибуток — це показник, що характеризує перевищення доходів над витратами, які підприємства мають у результаті виробництва продукції та надання послуг.

Прибуток у рахунку утворення доходу розраховується згідно зі стандартними правилами, що випливають із вимог порівнянності ВВП різних країн, для чого має бути здійснено ряд розрахунків, з яких принципово важливими є:

відокремлення виробничого прибутку від інших видів доходу — доходу від власності, трансфертів (наприклад, штрафів, пені);

вилученні інфляційних доходів або додавання дефляційних збитків, що виникли під час перебування засобів та продуктів виробництва у запасах в результаті застосування певних методів вартісного обліку.

Загальний підхід до обчислення прибутку фінансових корпорацій полягає у визначенні різниці між поточними доходами та витратами, пов’язаними із наданням послуг фінансового посередництва і допоміжних послуг. До цих доходів та витрат не відносяться кошти, передані фінансовим посередникам у тимчасове користування та управління. Зокрема прибуток обчислюється як різниця між доходами, фінансовими витратами та витратами на утримання підрозділів банку. Не враховуються доходи по паях і акціях банків ( доходи від власності), а також пені, штрафи та неустойки. Прибуток страхових компаній з точки зору національних рахунків — це сальдо страхових внесків (премій) і відшкодувань (чисті премії), з одного боку, та витрат на ведення страхової справи та відрахувань до технічних страхових резервів — з іншого. Останні розглядаються в СНР як форма використання заощаджень населення і не входять до складу продукції страхової ді­яльності. Прибуток секторів загального державного управління та некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, не є таким значним, як у ринкових секторах економіки, проте його безперечно, слід врахувати. Джерелом цього прибутку є надходження за платні послуги бюджетних та інших некомерційних організацій, які зменшують їхні кінцеві споживчі витрати. Щодо прибутку сектору загального державного управління, то він створюється, по-перше, за рахунок надходжень безпосередньо до бюджетів усіх рівнів, по-друге, від різниці між надходже­ннями коштів, що залишаються у розпорядженні бюджетних організацій, та витратами з них (так звані спецкошти). На жаль, нинішня структура звітності по спецкоштах не дозволяє розмежувати обсяги діяльності й прибуток від надання послуг та інші доходи бюджетних установ. А це істотно знижує якість оцінки ВВП.

Змішаний дохід домашніх господарств доцільно обчислювати за двома основними типами:

задекларований дохід від індивідуальної трудової та підприємницької діяльності;

оціночний дохід від діяльності неформального характеру.

Другий тип доходу становить значні труднощі для розрахунку, оскільки він приховується від обліку та оподаткування. Обчислення неформальних доходів ґрунтується, як правило, на суміжних показниках: площі угідь та поголів’ї худоби особистих підсобних господарств, площі будинків приватної забудови та володіння, обсягах товарних ресурсів для неорганізованої торгівлі, оцінках прихованого безробіття. Досить широкі можливості дає використання підсумків обстеження сімейних бюджетів, які враховують деякі нереєстровані доходи населення та витрати на придбання «тіньових» товарів і послуг. Слід зазначити, що дані для розрахунку нереєстрованих доходів через витрати є більш представницькими, оскільки домашні господарства, члени яких займаються самозайнятою працею у значних обсягах, поки що не потрапляють до сітки бюджетних статистичних обстежень [12, c. 39].

Рахунки розподілу доходів. Процес розподілу та перерозподілу доходів на рівні економіки у цілому розглядається в СНР у двох рахунках: рахунка розподілу первинного доходу та рахунка вторинного розподілу доходу. Цей процес охоплює взаємовідносини з приводу розподілу і перерозподілу доходів не тільки між суб’єктами економічної діяльності внутрішньої економіки, але й їх відносин з іншими країнами.

У ресурсній частині рахунка розподілу первинного доходу показують усі види доходів від виробничої діяльності (валовий кор­поративний прибуток, змішаний дохід, оплату праці найманих працівників, чисті податки на виробництво та імпорт), а також доходів, отриманих у результаті розподільчих операцій від інших країн (доходи від власності).

У використанні рахунка відображають доходи від власності, сплачені іншим країнам. Балансуючою статтею цього рахунка є валовий національний дохід (ВНД).

Рахунок розподілу первинного доходу

ВНД (6) = 1 + 2 + 3 + 4 – 5.

Валовий корпоративний прибуток (ВКП), змішаний дохід (ЗД) переносяться у цей рахунок із рахунка утворення доходу. Вони є первинними доходами корпорацій (нефінансових і фінансових), а також некорпорованих підприємств, фірм, що належать домашнім господарствам.

Оплата праці найманих працівників складається із двох частин:

оплати праці працюючих-резидентів, що отримана від наймачів-резидентів (переноситься у цей рахунок із рахунка утворення доходу);

оплати праці працюючих-резидентів, що отримана від інших країн, тобто від господарських одиниць-нерезидентів (переноситься в цей рахунок із рахунка поточних операцій із зовнішньоекономічної діяльності). Проте остання є сальдо оплати праці працюючих-резидентів, отриманої з-за кордону, і оплати праці працюю­чих-нерезидентів, сплаченої за кордон, тобто сплаченої господарськими одиницями — резидентами і нерезидентам. Отже, оплата праці в цьому рахунку показує надходження заробітної плати резидентам, що беруть участь у виробництві ВВП у даній країні та за кордоном. А тому оплата праці в цьому рахунку не збігається з оплатою праці у рахунку утворення доходу, де вона відноситься до виплат, що їх здійснено підприємствами як резидентам, так і нерезидентам, які беруть участь у виробництві ВВП даної країни.

Оплата праці при цьому включає як безпосередньо заробітну плату, так і відрахування до страхових фондів.

Податки на виробництво та імпорт складаються із податків, що їх сплачено державі господарськими одиницями-резидентами (переноситься у цей рахунок із рахунка утворення доходу), і податків, сплачених державі господарськими одиницями-нерези­дентами (переноситься у цей рахунок із рахунка поточних операцій із зовнішньоекономічної діяльності).

Податки на виробництво та імпорт — це первинні доходи держави, тобто органів державного управління. Зауважимо, зокрема, що податки на доходи і власність в СНР не розглядаються як первинні доходи, а трактуються як перерозподільчі платежі.

Субсидії на виробництво та імпорт у рахунок розподілу первинних доходів переносяться із рахунка утворення доходу та рахунка поточних операцій із зовнішньоекономічної діяльності.

У рахунку розподілу первинних доходів фіксуються чисті податки на виробництво та імпорт, тобто як різниця між валовими податками і субсидіями на виробництво та імпорт.

Доходи від власності отримані — це зовнішні первинні доходи, що їх отримують власники фінансових активів, землі, нематеріальних (нефінансових) активів за надання права користування ними господарським одиницям.

У рахунку розподілу первинного доходу на рівні економіки в цілому у ресурсах відображаються тільки доходи від власності, отримані від інших країн. Вони включають:

надходження відсотків за кредити, надані іншим країнам урядом або національним банком України, а також за комерційні кредити, надані закордонним фірмам;

імпорт товарів у рахунок сплати відсотків;

дивіденди та інші доходи, отримані резидентами України від інших країн за участь у акціонерному капіталі;

чисту ренту за користування землею в Україні, що орендують іноземні посольства та ін. (валова рента за відрахуванням орендної плати за споруди, устаткування, витрат на сплату поземельних податків);

плату за розробку в Україні запасів корисних копалин, лісових і риболовецьких угідь;

плату за використання авторських прав, патентів, ліцензій, тор­гових знаків та інших нематеріальних активів, що належать Україні;

реінвестований доход іноземних компаній, як прибуток отриманий основним підприємством-резидентом від його підрозділів-нерезидентів.

Проте орендна плата за житлові та нежитлові приміщення не є доходом від власності, а розглядається як платежі за надані послуги.

Доходи від власності також не включають:

повну передачу, купівлю, продаж землі та нематеріальних (нефінансових) активів (відображаються у рахунку капіталу);

суми вкладів у банках та суми наданих кредитів (відображаються у фінансовому рахунку);

орендну плату за споруди, машини і устаткування (відображається у проміжному споживанні);

поземельні податки (відображаються у податках на виробництво, якщо вони вилучаються у зв’язку з виробничою діяльністю, або у складі поточних трансфертів, якщо вони є формою прибуткового податку).

Доходи від власності, сплачені іншим країнам, — це платежі господарських одиниць — резидентів власникам фінансових активів, землі, нематеріальних активів, які є нерезидентами, за право користування ними.

На рівні економіки в цілому у використанні рахунка розподілу первинного доходу відображаються тільки виплати доходів від власності іншим країнам. Вони включають відсотки, дивіденди, чисту ренту, плату за використання нематеріальних активів тощо.

Валовий національний доход (ВНД) є балансуючою статтею рахунка розподілу первинного доходу. Він визначається як різниця між усіма отриманими доходами (Всього ресурсів) і доходами, сплаченими іншим країнам.

Перерозподіл доходу на рівні економіки в цілому висвітлюється у рахунку вторинного розподілу доходу. У ресурсах цього рахунка показують ВНД та поточні трансферти, одержані від інших країн, а у використанні — соціальні допомоги та інші поточні трансферти, передані іншим країнам. Балансуюча стаття цього рахунку визначає обсяг валового національного наявного доходу (ВНДн).

Рахунок вторинного розподілу доходу

ВНДн (6) = 1 + 2 + 3 – 4 – 5.

Валовий національний дохід (ВНД) у цей рахунок переносять із рахунка розподілу первинного доходу.

Поточні трансферти — це економічні перерозподільчі операції, в результаті яких одні інституційні одиниці беззворотньо і безкоштовно передають іншим інституційним одиницям доходи, товари, послуги, активи або права власності. Вони здійснюються за вилучення поточних доходів платників і додаються до поточних доходів отримувачів.

У рахунку вторинного розподілу доходів на рівні економіки в цілому у ресурсах відображають тільки поточні трансферти, отримані від інших країн, а при розрахунках за секторами внутрішньої економіки — поточні трансферти, отримані відповідними секторами від інших секторів. Поточні трансферти, отримані від інших країн, включають:

платежі по страхуванню від нещасних випадків, від збитків у результаті порушення умов контрактів, що сплачуються нерезидентами українським страховим установам і компаніям, а також виплати страхових відшкодувань резидентам даної країни;

сплату поточних податків на доходи і майно, що сплачують працівники іноземних посольств українським податковим органам;

відрахування на соціальне страхування резидентів, що сплачують господарські одиниці — нерезиденти українським страховим організаціям;

допомогу по соціальному забезпеченню, що сплачується нерезидентами (пенсії, матеріальна допомога, витрати на професійне навчання українських робітників за кордоном, сплата компенсацій домашнім господарствам — резидентам за втрату споживчих товарів та ін.);

обов’язкові платежі та збори, що сплачуються домашніми господарствами — нерезидентами до українських державних уста­нов (збори в аеропортах від іноземних туристів, відряджених, гербові збори, місцеві податки та ін.);

штрафи і пені, що сплачують господарські одиниці — нерезиденти резидентам даної країни за порушення умов договорів, контрактів, правил та ін.;

добровільні внески (крім спадщини і пожертви, які розглядаються як капітальні трансферти) господарських одиниць і окре­мих осіб — нерезидентів до громадських організацій — резидентів, що обслуговують домашні господарства;

інші поточні трансферти від нерезидентів (фінансова та матеріальна допомога, отримана від інших країн, крім фінансування капітальних витрат; стипендії студентам, котрі навчаються за кордоном; сплата проїзду й винагород за участь у конкурсах; грошові перекази та подарунки домашнім господарствам — резидентам.

Поточні трансферти, передані іншим країнам, — це платежі, виплати резидентів даної країни або держави нерезидентам.

Валовий національний наявний дохід (ВНДн) є балансуючою статтею рахунка вторинного розподілу доходу. Він визначається як різниця між усіма отриманими доходами (Всього ресурси) і доходами, що їх передано у формі поточних трансфертів іншим країнам (використання рахунка).

Для внутрішньої економіки характеристика процесу розподілу та перерозподілу доходів між секторами економіки висвітлюється у трьох рахунках: первинного розподілу доходів, вторинного розподілу доходів і перерозподілу доходів у натуральній формі. Кожний із цих рахунків дозволяє визначити відповідні показники національного доходу на рівні секторів економіки.

Призначення рахунка первинного розподілу доходів полягає у тому, щоб показати, як доходи, створені в одних секторах — виробниках ВДВ, надходять у вигляді первинних доходів до інших секторів-отримувачів. У цьому рахунку відображаються також первинні доходи, які надходять від інших країн і передаються іншим країнам (оплата праці, доходи від власності).

У ресурсній частині рахунка подаються основні види первинних доходів, які отримує певний сектор економіки від інших секторів та з-за кордону. У використанні рахунка подаються доходи від власності, що передані іншим секторам економіки та за кордон. Балансуюча стаття рахунка — Валове сальдо первинних доходів.

Рахунок первинного розподілу доходів
для секторУ економіки

ВСПД (7) = 1 + 2 + 3 – 4 + 5 – 6.

Валовий прибуток, змішаний дохід — це первинний дохід корпорацій (нефінансових і фінансових), а також некорпорованих підприємств, що включаються до сектору домашніх господарств.

Оплата праці характеризує виплату заробітної плати резидентам даної країни, включаючи й ту її частину, яка отримана від інших країн, за виключенням тієї частки, що сплачена іноземним працівникам.

Податки за виключенням субсидій на виробництво та імпорт — це первинний дохід органів державного управління.

Доходи від власності — первинні доходи, які отримують одні сектори економіки від інших секторів та країн, а також передають їх іншим секторам та країнам у вигляді відсотків, дивідендів, чистої ренти, інших платежів тощо.

Валове сальдо первинних доходів характеризує такий важливий показник СНР як валовий національний дохід, створений і отриманий кожним сектором економіки внаслідок розподілу первинного доходу.

Призначення рахунка вторинного розподілу доходу полягає в тому, щоб показати процес перерозподілу доходів за допомогою платежів, які в СНР називають трансфертами. Вони охоплюють поточні податки на доходи та майно, відрахування на соціальне страхування, соціальні виплати та допомоги, інші перерозподільчі платежі (штрафи, пені).

Поточні трансферти, отримані окремими секторами економіки, як правило, не дорівнюють сумі поточних трансфертів, що сплачуються ними, тому що частка трансфертів надходить від інших країн, а також спрямовується в інші країни.

Рахунок вторинного розподілу доходу
для секторУ економіки

ВДн (10) = 1 + 2 + 3 + 4 + 5 – 6 – 7 – 8 – 9.

Зазначимо, що сальдо поточних трансфертів кожного сектору економіки, як правило, не дорівнює нулю. Воно є позитивним для сектору домашніх господарств і від’ємним — у секторах нефінансових і фінансових корпорацій. Це сальдо є близьким до нуля у секторі загального державного управління, тому що трансферти, які надходять до цього сектору, призначені для передачі трансфертів до інших секторів. Балансуюча стаття цього рахунка — це валовий наявний дохід (ВДн).

Рахунок перерозподілу доходу у натуральній формі характеризує перерозподільчі операції за допомогою трансфертів у натуральній формі, тобто шляхом надання безкоштовних послуг соціально-культурного характеру або безкоштовного надання товарів (ліків, візків, автомобілів та ін.).

Процес перерозподілу доходів у натуральній формі відображається в СНР за допомогою спеціального рахунка.

Рахунок перерозподілу доходу у натуральній формі
для секторУ економіки

ВСДн (4) = 1 + 2 – 3.

Звичайно, що не всі сектори економіки є одержувачами і плат­никами соціальних трансфертів у натуральній формі. Одержувачем є сектор домашніх господарств, а платниками — сектор державного управління і сектор некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства. Корпорації (нефінансові і фінансові) не є ні одержувачами, ні платниками соціальних транс­фертів у натуральній формі. Для економіки в цілому соціальні трансферти у натуральній формі, отримані домашніми господарствами, дорівнюють соціальним трансфертам, які сплачено у натуральній формі органами державного управління і некомерційними організаціями, що обслуговують домашні господарства.

Якщо до наявного доходу домашніх господарств додати соціальні трансферти, отримані у натуральній формі, то це формує важливий показник СНР — скоригований наявний доход домашніх господарств, тобто усі надходження домашнім господарствам, які визначають їхні можливості здійснювати споживання та заощадження.

Скоригований наявний дохід органів державного управління дорівнює грошовому наявному доходу цього сектору за відрахуванням обсягу соціальних трансфертів у натуральній формі, які передано домашнім господарствам.

Отже, сума скоригованого наявного доходу всіх секторів економіки дорівнює сумі їхнього грошового наявного доходу.

Рахунок використання наявного доходу. Цей рахунок показує, як валовий національний наявний дохід (ВНДн) використовується на кінцеві споживчі витрати і валове національне заощадження. Відповідно у ресурсах рахунка відображається ВНДн, а у використанні — витрати на кінцеве споживання домашніх господарств, державних установ і громадських організацій, які обслуговують домашні господарства.

Рахунок використання наявного доходу

ВНЗ (3) = 1 – 2

ВНДн переноситься із рахунка вторинного розподілу доходу.

Кінцеве національне споживання — це вартість продуктів і послуг, використаних безпосередньо для задоволення як індивідуальних, так і колективних потреб людей. Воно охоплює споживчі витрати різних груп споживачів, які групуються залежно від того, хто фактично їх фінансує, тобто на кінцеве споживання домашніх господарств, державних установ і громадських некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства.

У рахунку використання наявного доходу відображаються витрати на кінцеве споживання домашніх господарств — резидентів, що знаходяться як на економічній території країни, так і за кордоном. Воно охоплює витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів та послуг за рахунок особистих коштів, а також надходження продуктів і послуг у нетоварній формі, які розглядаються як особисті доходи, тобто доходи, отримані від особистого підсобного господарства, фермерського господарства та ін.

Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств включають:

купівлю нових товарів короткострокового та довгострокового користування у торгівлі та у приватних осіб;

сплату ринкових споживчих послуг (матеріальних і нематеріальних);

вартість продуктів, вироблених домашніми господарствами для власного споживання;

вартість продуктів і послуг, що надходять у натуральній формі як оплата праці;

вартість безкоштовних (або за зниженими цінами) послуг соціально-культурного призначення, що надаються робітникам та членам їхніх сімей самостійними підрозділами підприємств і організацій (наприклад, послуги відомчих лікарень, стадіонів, клубів та ін.);

соціальні допомоги, що надаються у натуральній формі державними установами і громадськими некомерційними організаціями як у межах діючих програм соціального страхування і забезпечення, так і крім них;

подарунки, отримані з-за кордону, за відрахуванням подарунків, надісланих за кордон домашніми господарствами;

сальдо купівлі (за вирахуванням продажу) домашніми господарствами антикварних виробів та потриманих споживчих товарів довгострокового користування та ін.;

умовно нараховану квартплату за житло, що зайняте його власником.

Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств не включають:

а) купівлю будинків, квартир (включається до валового накопичення основного капіталу);

б) купівлю товарів та інші витрати, пов’язані із виробничою діяльністю (включається до проміжного споживання):

купівля будівельних матеріалів, насіння, кормів, інструментів, спецодягу та ін.;

сплата ветеринарних і юридичних послуг, послуг по страхуванню худоби, господарських будівель і машин;

плата за оренду господарських приміщень, машин і устаткування, інвентарю;

витрати власників будинків і квартир на їхній поточний ремонт, включаючи і купівлю матеріалів для ремонту;

в) витрати підприємств на обслуговування медпунктів, душових, спортзалів та ін., пов’язаних із створенням нормальних умов праці (відносяться до проміжного споживання);

г) послуги членів домашніх господарств, пов’язані із приготуванням їжі, прибиранням житла (проте оплата аналогічних послуг домашній прислузі включається до кінцевого споживання).

Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств оцінюються так:

товари і послуги оцінюються за ринковими цінами, тобто за фактичними цінами придбання (цінами покупців), включаючи торговельно-транспортні націнки;

продукти, що надходять у натуральній формі, оцінюються за середніми цінами реалізації аналогічних товарів.

Витрати на кінцеве споживання державних установ і громадських організацій, які обслуговують домашні господарства, охоплюють вартість безкоштовних послуг, які надаються цими установами і організаціями окремим особам у галузі охорони здоров’я, соціального забезпечення, освіти, культури та мистецтва і суспільству в цілому у галузі науки, загального управління, оборони та ін.

Витрати на кінцеве споживання цих установ і організацій включають витрати на купівлю продуктів і послуг (крім витрат капітального характеру), оплату праці працюючих, сплату податків на виробництво, знос основного капіталу (основних фондів).

Витрати на кінцеве споживання державних установ і громадських організацій, які обслуговують домашні господарства, не включають:

а) продаж товарів і послуг (відноситься до проміжного споживання або до кінцевого споживання домогосподарств):

вартість сплачуваних послуг, що надаються госпрозрахунковими установами й організаціями;

часткова сплата послуг, що надаються цими організаціями й установами населенню;

виручка від реалізації деяких товарів (від продажу музеями сувенірів, листівок тощо);

б) вартість продуктів, які придбали ці установи й організації для безпосередньої безкоштовної передачі їх населенню без переробки і які не пов’язані технологічно із процесом надання пос­луг, наприклад передача населенню продуктів харчування й одягу організаціями соціального забезпечення (відноситься до кінцевого споживання домогосподарств як соціальна допомога у натуральній формі);

в) вартість соціально-культурних послуг, що надаються підприємствами й організаціями своїм працівникам та членам їхніх сімей (відноситься до кінцевого споживання домогосподарств).

Витрати на кінцеве споживання державних установ і громадських організацій, які обслуговують домашні господарства, оцінюються в обсязі їхніх поточних витрат (включаючи споживання основних фондів) за відрахуванням платежів населення, підприємств і організацій, за рахунок яких частково фінансуються витрати відповідних установ.

До складу поточних витрат державних установ включаються витрати на придбання військової техніки й устаткування довгострокового користування, але не включається вартість будівництва військових об’єктів (відноситься до валового нагромадження основного капіталу) і купівля продуктів для державних резервів (відноситься до зміни запасів матеріальних оборотних коштів).

До складу поточних витрат громадських організацій, які обслуговують домогосподарства, не включаються витрати підприємств, які їм належать (наприклад, витрати типографій, які належать партійним і профспілковим організаціям, їх діяльність відображається так, як і діяльність інших підприємств, що виробляють продукти і послуги).

Розрахунок витрат на кінцеве споживання державних установ.

Поточні витрати державних установ, що надають безкоштовні послуги населенню (за виключенням витрат на інвестиції, капітальний ремонт, купівлю устаткування та інвентарю, а також видатків на утримання житлового господарства, пенсії й допомоги у грошовій і натуральній формі),

в тому числі:

за рахунок держбюджету;

за рахунок страхових фондів.

Знос основного капіталу (основних фондів) у державних установах, що надають безкоштовні послуги населенню.

Витрати на кінцеве споживання державних установ, які задовольняють індивідуальні потреби населення (1 + 2).

Витрати держбюджету на управління, оборону, фінанси і науку (без капітальних витрат).

Купівля товарів для державних резервів.

Знос основного капіталу (основних фондів) в державних установах управління, оборони, фінансів і науки.

Витрати на кінцеве споживання державних установ, які задовольняють колективні потреби суспільства (4 – 5 + 6).

Разом витрат на кінцеве споживання державних установ (3 + 7).

Розрахунок витрат на кінцеве споживання громадських організацій, які обслуговують домогосподарства.

Поточні витрати громадських організацій, які обслуговують домогосподарства (за виключенням витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт, купівлю устаткування та інвентарю, на соціальну допомогу в грошовій і натуральній формі).

Знос основного капіталу (основних фондів) громадських організацій.

Разом витрат на кінцеве споживання громадських організацій, що обслуговують домашні господарства (1 + 2).

Балансуючою статтею рахунка використання наявного доходу є валове національне заощадження. Воно визначається як різниця між валовим національним наявним доходом (ВНДн) і кінцевим національним споживанням. Якщо із валового національного заощадження відрахувати споживання основного капіталу (амортизацію), то отримаємо обсяг чистого національного заощадження:

       ЧНЗ = ВНЗ – А.         (4.8)

Для секторів внутрішньої економіки стосовно використання доходів складають два рахунки: використання наявного доходу в грошовій формі (аналогічно розглянутому, див. стор. 97) і використання скоригованого наявного доходу, тобто з урахуванням соціальних трансфертів у натуральній формі. Звичайно, що сума заощаджень всіх секторів економіки (у грошовій формі) дорівнює валовому національному заощадженню.

Рахунок використання скоригованого наявного доходу визначає фактичне кінцеве споживання незалежно від джерел фінансування і валове заощадження (балансуюча стаття).

Рахунок використання скоригованого
наявного доходу для секторУ економіки

ВЗ (3) = 1 – 2.

Фактичне кінцеве споживання включає витрати на кінцеве споживання плюс чисті соціальні трансферти у натуральній формі (отримані за включенням переданих).

Фактичне кінцеве споживання домашніх господарств дорівнює їхнім витратам на кінцеве споживання плюс соціальні транс­ферти у натуральній формі, отримані від органів державного управ­ління і некомерційних громадських організацій, які обслуговують домогосподарства.

Фактичне кінцеве споживання органів державного управління і громадських організацій, які обслуговують домогосподарства, дорівнює їхнім витратам на кінцеве споживання за виключенням соціальних трансферів у натуральній формі, переданих домашнім господарствам.

Фактичне кінцеве споживання домашніх господарств включає у кінцевому підсумку:

витрати на кінцеве споживання домогосподарств;

витрати на кінцеве споживання державних установ, які задовольняють індивідуальні потреби населення;

витрати на кінцеве споживання громадських організацій, які задовольняють індивідуальні потреби населення.

Фактичне кінцеве споживання державних установ і громадських організацій, що обслуговують домашні господарства, включають ту частку кінцевого споживання, яка відноситься до задоволення колективних потреб.

Інші сектори економіки не мають фактичного кінцевого споживання. Сектори корпорацій (нефінансових і фінансових) взагалі не мають витрат на кінцеве споживання (це не їхня функція).

Для економіки в цілому сума витрат на кінцеве споживання дорівнює сумі фактичного кінцевого споживання.

Балансуюча стаття рахунка — валове заощадження —співпадає із балансуючою статтею рахунка використання наявного доходу в грошовій формі.

Рахунок капіталу. Цей рахунок характеризує процес реального фінансового нагромадження основного капіталу, зміни запасів матеріальних оборотних коштів, включаючи перерозподіл (фінансових і нематеріальних) капітальних активів між секторами економіки та іншими країнами у вигляді капітальних трансфертів, а також джерел його фінансування.

У ресурсах рахунка подається:

чисте національне заощадження;

чисті капітальні трансферти, тобто капітальні трансферти, отримані від інших країн, за виключенням капітальних трансфертів, переданих іншим країнам.

До використання включені різні типи вкладень в активи:

валове нагромадження основного капіталу;

зміна запасів матеріальних оборотних коштів;

споживання основного капіталу;

чисті купівлі землі та інших нематеріальних активів;

чисте придбання цінностей;

чисті кредити (+) або чисті борги (–).

Рахунок капіталу

ЧК або ЧБ (8) = 1 + 2 – 3 – 4 + 5 – 6 – 7.

Чисте національне заощадження переноситься із рахунка використання національного наявного доходу (ЧНЗ = ВНЗ – А).

Чисті капітальні трансферти, отримані від інших країн, — це різниця між капітальними трансфертами, одержаними від інших країн і переданими іншим країнам.

Капітальні трансферти здійснюються за рахунок капіталу або заощаджень тих, хто їх надає, для фінансування валового нагромадження або витрат довгострокового характеру, пов’язаних із придбанням фінансових і нематеріальних активів.

На рівні економіки в цілому у складі ресурсів рахунка капіталу відображається надходження капітальних трансфертів господарським одиницям — резидентам тільки від інших країн, наприклад, субсидій на будівництво споруд для міжнародних організацій і інших об’єктів, беззворотні та безкоштовні надходження податків на капітал, спадщину і пожертви від нерезидентів та ін. І навпаки, враховується передача аналогічних трансфертів господарським суб’єктам інших країн.

У складі ресурсів рахунка капіталу за секторами економіки відображається отримання інституційними одиницями капітальних трансфертів від інших секторів, наприклад, отримання із держбюджету субсидій на капітальні вкладення, надходження до бюджету податків на капітал, отримання компенсацій за знищене або пошкоджене майно та ін.

Капітальні трансферти включають субсидії на капітальні вкла­дення (інвестиції), податки на капітал та інші капітальні тран­сферти.

Субсидії на капітальні вкладення (інвестиції) — це беззворотні, безкоштовні, непостійні трансферти (кошти), що мають одночасний характер і надходять від держави або інших країн для фінансування валового нагромадження основного капіталу.

Субсидії на капітальні вкладення (інвестиції) включають:

а) фінансування із державного бюджету або інших країн:

інвестицій в економіку;

витрат на капітальний ремонт;

витрат на формування основного стада робочої та продуктивної худоби та погашення позик банків на ці цілі;

придбання устаткування та інвентаря, що включається до складу основних фондів держбюджетних організацій;

погашення довгострокових банківських позичок;

б) надання підприємствами працівникам беззворотньої, безкоштовної матеріальної допомоги для першочергового внеску та часткове погашення кредиту на кооперативне та індивідуальне житлове будівництво.

Податки на капітал — це обов’язкові, непостійні платежі, які відшкодовуються державним установам із капіталу або майна господарськими одиницями. Вони включають податки та мито на спадщину, податки на подарунки, які відносяться до основних фондів, нерегулярні (непостійні) податки на капітал або майно (з моменту їх введення в дію).

Інші капітальні трансферти — це трансферти, за допомогою яких перерозподіляються між різними секторами економіки або країнами не доходи, а заощадження і майно. Вони включають:

а) виплати власникам основних фондів, які були знищені або пошкоджені в результаті військових дій або стихійного лиха;

б) платежі на покриття збитків, накопичених за попередні роки, які не залежать від підприємств;

в) спадщини і пожертви;

г) списання боргів між інституційними одиницями, що належать до різних секторів економіки.

Валове нагромадження основного капіталу — це збільшення коштів (інвестицій), що вкладаються господарськими одиницями — резидентами у продукти й об’єкти основного капіталу для створення нового доходу в майбутньому шляхом використання їх у виробництві.

Основний капітал — це активи, що є результатом виробництва, які протягом довгого часу (більше одного року) використовуються у процесі виробництва. Це, наприклад, нові продукти або об’єкти довгострокового використання, що куплені економічними одиницями або вироблені господарським способом (будівлі та споруди, машини й устаткування, транспортні засоби); зміни у прирості поголів’я худоби (племенної, робочої, молочної та м’ясної); витрати капітального характеру, здійснені для покращання землі та підготовки її для використання (меліорація, осушення земель тощо, розширення шахт, лісових угідь, плантацій, садів та інших сільгоспугідь — враховуються до моменту, коли об’єкти почнуть давати продукцію); витрати, що здійснюються з метою збільшення нормального строку служби та підвищення продуктивності основних фондів (капітальний ремонт); імпорт основного капіталу (основних фондів), включаючи витрати посольств України на придбання нових основних фондів за кордоном за виключенням чистого продажу і списання; витрати, пов’я­зані із передачею права власності на землю, надра та інші природні ресурси, основні фонди та нематеріальні активи (невироблені активи) — вартість послуг, що надаються адвокатами, агентами по операціях з нерухомістю та іншими посередниками разом із митом, комісійними, податками та ін., що є виробничою діяльністю, а тому їхня вартість включається до основного капіталу.

Зазначимо, що категорію валового нагромадження основного капіталу в новій СНР (1993 р.) було суттєво розширено за рахунок включення витрат на бурові і геолого-пошукові роботи, створення та придбання програмного забезпечення ЕОМ, витрат на придбання оригіналів літературних та художніх творів (фільми, звукозаписи, рукописи та ін., що є основою для тиражування), а також чистого придбання цінностей.

Валове нагромадження основного капіталу визначається як придбання за виключенням вибуття нових і діючих основних фондів. Придбання активів включає купівлю, бартер, отримання капітальних трансфертів у натуральній формі, виробництво для власного використання, капітальний ремонт.

До валового нагромадження основного капіталу не включають:

а) товари довгострокового користування, що придбані домашніми господарствами для власних потреб (відноситься до кінцевого споживання домогосподарств);

б) дрібний інструмент, робочий одяг, запасні частини, малоцінне устаткування та обладнання, якщо навіть строк їхнього зносу є більшим за рік (відноситься до проміжного споживання);

в) витрати державних установ на придбання військової техніки та устаткування довгострокового користування (відноситься до споживання державних установ);

г) витрати господарських одиниць на наукові дослідження, рекламу та ін. (відноситься до проміжного споживання).

Якщо будівництво споруд не є завершеним, то вартість робіт, виконаних на протязі даного періоду і сплачених замовником, відображається як валове нагромадження основного капіталу, а вартість несплачених робіт — як незавершене виробництво будівельних організацій у складі змін запасів матеріальних оборотних коштів.

Оцінка складових елементів валового нагромадження основного капіталу здійснюється за цінами придбання, якщо вони куплені, або за основними цінами, якщо вони вироблені господарським способом для власного використання, або за витратами на виробництво.

Розрахунок валового нагромадження основного капіталу здійснюється у такій послідовності:

Капітальні вкладення (інвестиції) в цілому в економіку (включаючи витрати на закладання та вирощування багаторічних насаджень).

Приріст вартості дорослої робочої та продуктивної худоби.

Витрати на створення та придбання програмного забезпечення ЕОМ.

Витрати на бурові та геолого-пошукові роботи.

Витрати на придбання оригіналів літературних і художніх творів.

Витрати на капітальний ремонт основних фондів.

Витрати на капітальний ремонт залізниць і автомобільних шляхів (не включається до капітальних вкладень).

Кошти на придбання бюджетними організаціями устаткування й обладнання (не включається до капітальних вкладень).

Витрати на придбання малоцінного і швидкозношуваного інвентаря (обладнання), передбачені у кошторисах на будівництво і включені до капітальних вкладень.

Витрати у зв’язку з передачею права власності на землю, основні фонди та нематеріальні активи.

Виручка від реалізації майна.

Витрати, що не збільшують вартість основних фондів.

Разом валове нагромадження основного капіталу:

(1 + 2 + 3 + 4 + 5 + 6 – 7 – 8 – 9 + 10 – 11 – 12).

Зміна запасів матеріальних оборотних коштів включає зміну вартості виробничих запасів (сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, готової продукції промисловості, сільгосппродукції із зібраного врожаю, вартості худоби на відгодівлі, молодняку худоби, кролів, птиці, бджіл, незавершеного виробництва, запасів державних матеріальних резервів, товарів для перепродажу).

Запаси матеріальних оборотних коштів не включають вартість запасів корисних копалин, лісу на корені, врожаю сільськогосподарських культур на корені.

Зміна вартості запасів матеріальних оборотних коштів повинна визначатись як різниця між вартістю продукції, матеріалів тощо, що надходить у запаси, і вартістю продукції, матеріалів, що вилучають із запасів за ринковими цінами, які діють відповідно на момент надходження або вилучення. Проте на практиці зміну вартості запасів часто розраховують як різницю між вартістю запасів на кінець і початок року за даними бухгалтерських звітів підприємств. У цьому випадку необхідно вилучати вплив зміни вартості продукції, матеріалів тощо у зв’язку з коливанням цін (інфляційним зростанням цін) за час перебування продукції, матеріалів у запасах.

Запаси товарів оцінюються за цінами покупців, якщо вони знаходяться у споживачів або у підприємств оптової та роздрібної торгівлі, та за основними цінами, якщо вони знаходяться у виробників.

Валове нагромадження основного капіталу, зміна запасів матеріальних оборотних коштів і чисте придбання цінностей утворюють валове нагромадження.

Якщо від валового нагромадження відняти споживання основного капіталу (амортизацію), то отримаємо чисте нагромадження.

Чисті купівлі землі та інших нематеріальних активів — це сальдо купівлі та продажу землі та нематеріальних активів.

Купівля та продаж землі мають місце тільки між резидентами.

Чисті купівлі нематеріальних активів являють собою різницю між купівлею і продажем нематеріальних активів, наприклад, патентів, торгових знаків, авторських прав тощо.

Зазначимо, що операції із землею та нематеріальними активами фіксуються за однаковими цінами для покупців і продавців. Тому вартість цих операцій не включає витрати, пов’язані із передачею вартості (комісійні агентам, гонорари юристам, оплату реєстраційних послуг, податків та ін.). Такі витрати являють собою купівлю послуг і включаються до валового нагромадження основного капіталу.

Чисте придбання цінностей — це нова категорія у СНР 1993 р. Чисте придбання — це придбання з виключенням вибуття. Цінності — це предмети, що їх придбано не для виробничих або споживчих цілей, а для збереження вартості, тобто це предмети, цінність яких із часом збільшується, зростає. До цих предметів відносять дорогоцінні метали та каміння, ювелірні вироби, антикваріат, колекції та ін. (крім монетарного золота, а також золота і каміння, що призначені для промислового використання). В СНР 1968 р. вони враховувались у складі кінцевого споживання.

Чисті кредити (+) або чисті борги (–) нації — це балансуюча стаття рахунка капіталу. Вона визначається як різниця між чистим національним заощадженням і чистими капітальними трансфертами, отриманими від інших країн, з одного боку, і валовим нагромадженням та чистими купівлями землі та нематеріальних активів, з іншого.

На рівні економіки в цілому чисті кредити (+) або чисті борги (–) показують чисту кількість ресурсів, яку наша країна надає у розпорядження інших країн, або яку інші країни надають нашій країні.

Фінансовий рахунок. Він відображає операції з фінансовими інструментами, тобто з активами та зобов’язаннями, в результаті чого відбувається, з одного боку, збільшення фінансових активів за рахунок їх придбання (ліва частина рахунка), а з іншого — зміна фінансових зобов’язань (права частина рахунка).

Фінансовий рахунок

Зазначимо, що у фінансовому рахунку фіксуються не самі фінансові активи або фінансові зобов’язання, а їх зміна за певний період часу (за рік). Деякі операції з фінансовими інструментами торкаються різних статтей ресурсів і використання, наприклад, отримані позики, що їх відображено у правому боці рахунка, можуть вимагати відповідного запису у лівому боці рахунка в статті «депозити» (приріст). Разом з тим деякі інші операції торкаються статті у одному й тому ж боці фінансового рахунка, наприклад, надання позик, що відображено у лівому боці рахунка, може викликати у тому ж боці рахунка відповідний запис про скорочення депозитів.

Балансуюча стаття цього рахунка — це чисті кредити (+) або чисті борги (–).

У формалізованому вигляді чисті кредити (ЧК) або чисті борги (ЧБ) подаються як перевищення величини створених фінансових активів (ФА) над усіма прийнятими фінансовими зобов’яза­ннями (ФЗ).

       ЧК(ЧБ) = ФА – ФЗ.   (4.9)

Результати (наслідки) рахунка капіталу і фінансового рахунка дозволяють здійснити складання балансу активів і пасивів на початок (кінець) певного періоду (року). Він складається на початок і кінець періоду (року) і характеризує величину та структуру наявних ресурсів (активів), фінансові зобов’язання, а також вартість чистого власного капіталу.

Баланс активів і пасивів
на початок (кінець) періоду (року)

ЧВВК (4) = 1 + 2 – 3.

Загальний обсяг нефінансових активів переноситься до балансу із рахунка капіталу, а фінансових активів і фінансових зобов’язань — із фінансового рахунка.

Чиста вартість власного капіталу — це балансуюча стаття балансу активів і пасивів. Якщо скласти чисту вартість власного капіталу всіх секторів економіки, то отримаємо ще один важливий показник СНР — національне багатство.

Складання балансу активів і пасивів на початок і кінець року дозволяє визначити збільшення (зменшення) національного багатства, а також зміни в структурі активів і пасивів, тобто зміни долі нефінансових або фінансових активів у загальному обсязі активів.

Зрозуміло, що фінансові активи одних секторів економіки є фінансовими зобов’язаннями інших секторів (крім монетарного золота), і, якщо не враховувати зв’язки з іншими країнами, то ці статті взаємно погашають одна другу на рівні економіки в цілому. Проте, дійсно, деякі фінансові активи можуть бути пасивами нерезидентів, і навпаки, деякі зобов’язання резидентів можуть бути фінансовими активами нерезидентів. Отже, національне багатство дорівнює сумі нефінансових активів плюс перевищення фінансових активів, які є зобов’язаннями інших країн, над фінансовими зобов’язаннями резидентів даної країни перед нерезидентами інших країн.

Рахунок продуктів і послуг. Це рахунок, що відображає важливі економічні операції з продуктами і послугами. Він характеризує загальні ресурси продуктів і послуг у економіці в цілому, а також напрямки використання цих ресурсів.

У ресурсній частині рахунка відображається валовий випуск продуктів і послуг, чисті податки на продукти та імпорт продуктів і послуг.

Використання рахунка включає: проміжне споживання, кінцеве споживання, валове нагромадження та експорт продуктів і послуг.

Цей рахунок балансується за визначенням, а тому не має залишку і відповідно балансуючої статті.

Рахунок продуктів і послуг

Валовий випуск продуктів і послуг переноситься у цей рахунок із рахунка виробництва.

Чисті податки на продукти переносяться із рахунку виробництва.

Імпорт продуктів і послуг переноситься із рахунка поточних операцій зовнішньоекономічної діяльності.

Проміжне споживання переноситься із рахунка виробництва.

Кінцеве споживання переноситься із рахунка використання наявного доходу.

Валове нагромадження переноситься із рахунка капіталу.

Експорт продуктів і послуг переноситься із рахунка поточних операцій зовнішньоекономічної діяльності.

Дані рахунка продуктів і послуг дозволяють обчислити ВВП двома шляхами: за методом кінцевого використання (за витратами) і за виробничим методом.

За методом кінцевого використання ВВП буде дорівнювати сумі (підсумку) кінцевого споживання (КС), валового нагромадження (ВН) і експорту за відрахуванням імпорту, тобто чистого експорту.

У формалізованому вигляді це можна показати так:

       ВВП = КС (СВ + ДЗ) + ВН (ВІ) + ЧЕ (Е – І) =
                   = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ             (4.10)

За виробничим методом ВВП буде дорівнювати різниці між валовим випуском і проміжним споживанням плюс чисті податки на продукти — за умови, що валовий випуск оцінено за основними цінами.

       ВВП = (ВВ – ПС) + (ПП – С),         (4.11)

де ВВ — валовий випуск у основних цінах; ПС — проміжне споживання; ПП — податки на продукти; С — субсидії на продукти; (ПП – С) — чисті податки на продукти.

Якщо валовий випуск (ВВ) оцінено за цінами виробника, то стаття «чисті податки на продукти» трансформується у податок на додану вартість (ПДВ) і чисті податки на імпорт (Пім – Сім). У цьому випадку ВВП, обчислений за виробничим методом, буде дорівнювати різниці між валовим випуском (ВВ) у цінах виробника і проміжним споживанням (ПС) плюс ПДВ і чисті податки на імпорт.

У формалізованому вигляді це можна подати так:

       ВВП = (ВВ – ПС) + ПДВ + (Пім – Сім)     (4.12)

З метою ілюстрації методології побудови рахунків внутрішньої економіки у додатках 1—2 наведені фактичні дані про національні рахунки України за 1994—1998 рр. [21, c. 43—52].