1.1. Процес розширеного відтворення і система макроекономічного рахівництва

Розширене відтворення — це процес розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, тобто процес виробництва, розподілу, обміну, обігу та споживання всієї сукупності матеріальних благ і послуг, створених суспільством за певний проміжок часу. Тому розширене відтворення є об’єктом макроекономічного аналізу та регулювання і прогнозування.

Процес регулювання і прогнозування повинен спиратися на відповідні положення та закономірності, що витікають із теорії відтворення. Розглянемо сутність цих положень.

Процес відтворення слід розглядати у єдності та взаємозв’язку окремих його стадій ( виробництва, розподілу, обміну й споживання); визначальним у цій єдності є виробництво матеріальних благ і послуг, тобто валового внутрішнього продукту.

Виробництво матеріальних благ і послуг, а також засобів праці, за допомогою яких вони створюються, є процесом з’єднання робочої сили із засобами виробництва, внаслідок чого здійснюється виробниче споживання засобів виробництва та створення матеріальних благ і послуг, необхідних для споживання та нагро­мадження.

Усе суспільне виробництво складається з різних галузей і секторів економіки, що є необхідною передумовою визначення натурально-уречевленої структури валового випуску (ВВ) та валового внутрішнього продукту (ВВП).

Усі галузі та сектори економіки знаходяться між собою у відповідних, обумовлених рівнем розвитку продуктивних сил, співвідношеннях; між ними складаються певні економічні взаємовідносини, які обумовлюються характером і рівнем розвитку виробництва і споживання.

Вартісна структура ВВ включає вартість відшкодування спожитих у виробництві предметів праці та валову додану вартість (ВДВ), створену факторами виробництва.

Забезпечення єдності матеріально-уречевленого та вартісного складу ВВП і ВНД (валового національного доходу) як необхідної умови їх реалізації.

ВВП і ВНД є головним джерелом споживання та заощадження, а заощадження — важливим джерелом нагромадження та розширеного відтворення.

Відтворення ВВП і робочої сили здійснюється в органічній єдності з відтворенням виробничих відносин. Це означає, що у процесі відтворення відбувається розвиток власності в різних її формах, а також відносин розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг. Уся ця складна система виробництва, розподілу, обміну і споживання ВВП і ВНД, економічних взає­мовідносин, що виникають у процесі розширеного відтворення, повністю відображається в реальному економічному кругообігу країни.

Відомо, що розширене відтворення може здійснюватися тільки за умови дотримання відповідних співвідношень як на макрорівні, так і між галузями та секторами економіки, зокрема, між суспільними потребами і наявними економічними ресурсами, між виробництвом і споживанням, кінцевим споживанням і заощадженням та нагромадженням; пропорцій у розподілі матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, між доходами і видатками та ін., що впливають на формування структури економіки та обсяги і структуру макроекономічних показників, які відображають результати економічної діяльності в ринкових умовах.

Економіка будь-якої країни як системний об’єкт дослідження має певну структуру, тобто сукупність певних елементів або підсистем та зв’язків між ними, якій притаманні ознаки цілісності.
У загальному розумінні структура економіки — це співвідношення, які відбивають взаємозв’язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки, її окремими секторами, галузями, регіонами тощо.

Залежно від змісту економічних явищ і процесів, зв’язки між якими відображаються у пропорціях, на макрорівні розрізняють такі основні види структурних співвідношень: відтворювальні, секторальні, галузеві та регіональні.

Відтворювальні пропорції, як вже зазначалося, характеризують співвідношення елементів, сторін, стадій процесу відтворення (виробництва, розподілу, обміну та споживання), тобто відображають відтворювальну структуру економіки.

Секторальні пропорції характеризують співвідношення на рів­ні секторів економіки з приводу виробництва ВВП і утворення ВНД та їх розподілу, перерозподілу і використання на споживання та нагромадження, що відображає секторальну структуру економіки.

Галузеві пропорції відображають співвідношення між основними галузями та групами галузей у виробництві ВВП та ВДВ, тобто наявну галузеву структуру економіки.

Регіональні пропорції відображають розміщення продуктивних сил у країні, співвідношення регіонів та інших територіальних утворень у виробництві ВВП та ВНД, тобто територіально-господарську структуру економіки.

Оскільки сукупним результатом економічної діяльності країни є ВВП, перелічені структурні пропорції відображають передусім співвідношення між його складовими елементами, частинами, створеними в тих чи інших підрозділах, секторах, галузях тощо. Тому розгляд структури ВВП і ВДВ, зокрема відтворювальної та галузевої, можна вважати аналогічним структурі економіки на макрорівні.

У зв’язку з тим, що ВВП має матеріально-уречевлений зміст і одночасно виступає у вартісній формі, розрізняють матеріально-уречевлені та вартісні пропорції економіки. Перші відображають співвідношення, які складаються у структурі національної економіки; вони визначаються на основі порівняння показників у натуральних одиницях.

Матеріально-уречевлені пропорції структури ВВП ілюструють поділ суспільного виробництва на чотири підрозділи: I — виробництво споживчих товарів; II — виробництво інвестиційних товарів; III — надання послуг; IV — військово-промисловий комплекс. Такий підхід є загальновживаним у світовій практиці та випливає із реальних закономірностей розвитку процесу відтворення, а також відповідає сучасній галузевій структурі економіки.

Вартісні пропорції внутрішньої структури ВВП, виходячи з двох відповідних методів його обчислення, можна поділити на дві групи: співвідношення між його елементами за витратами та співвідношення між його елементами за доходами. Перша група включає вартісні пропорції між різними видами витрат на прид­бання товарів і послуг (споживчими витратами домогосподарств, валовими інвестиційними витратами приватного сектора економіки, державними закупівлями товарів і послуг, витратами іноземців), а також співвідношення між валовими інвестиціями та амортизацією, між витратами на кінцеве споживання та на заощадження. Друга група охоплює вартісні пропорції між різноманітними видами доходів, отриманих суб’єктами економічної діяльності (домогосподарствами, підприємствами і державою) в процесі виробництва та реалізації товарів і послуг.

Усі види структурних характеристик економіки тісно пов’яза­ні між собою, але визначальну роль у цій єдності займає галузева структура, яка є базовою для всіх інших. Характер галузевої струк­тури ринкової економіки пов’язаний із сучасним станом суспільного поділу праці, тобто з процесами диференціації та інтеграції в структурних перетвореннях господарства. Основу галузевої структури сьогодні становлять галузеві пропорції в їхній сучасній модифікації: макропропорції між секторами економіки, між галузевими комплексами, між окремими галузями тощо.

У сучасних умовах суспільне виробництво поділяють на три сукупні групи галузей, що характеризуються єдиною функціональною спрямованістю:

перша група — галузі, пов’язані з видобуванням ресурсів;

друга група — галузі, зайняті переробкою цих ресурсів та виробленням готової продукції;

третя група — сфера послуг у широкому розумінні.

Використання такого підходу ламає традиційні уявлення про структуру суспільного виробництва. Галузеві пропорції відображають також співвідношення між міжгалузевими комплексами (машинобудівний, паливно-енергетичний, транспортний та ін.). Слід підкреслити, що міжгалузеві комплекси є основними ланками галузевої структури сучасної ринкової економіки.

Локалізація основних елементів того чи іншого міжгалузевого комплексу, різноманітність цих елементів, а також їхні зв’язки з певною геосистемою країни формують економічну основу територіально-господарської структури економіки, тобто утворення певних регіональних систем різних рівнів. Характерні риси та специфіка їх розвитку адекватно відображається в територіальних (регіональних) пропорціях між ними.

Формування нової економічної моделі, заснованої на розвитку ринкових відносин, матеріалізація національних цілей через державну економічну політику, ускладнення взаємозв’язків на макрорівні та на рівні окремих секторів, комплексів і галузей, а також у сферах фінансів і грошового обігу, інвестиційній політиці, структурній перебудові потребують використання системи узагальнюючих показників, що відображають складні та взаємопов’язані економічні процеси та безпосередньо визначають динаміку економічного зростання та важливі пропорції розширеного відтворення. Це дозволяє здійснювати аналіз взаємозв’язків, які виникають у сфері створення матеріальних благ, послуг та доходів, а також на всіх наступних стадіях їх розподілу, перерозподілу та кінцевого використання в умовах дії ринкових механізмів. Ця система макроекономічних показників дозволяє визначати та обґрунтовувати важливі економічні пропорції, темпи економічного зростання, стратегічні цілі економічного розвитку, а також здійснювати об’єктивні міжнародні економічні зіставлення.

Розрахунки макроекономічних показників та обґрунтування важливих пропорцій розширеного відтворення здійснюються на основі розроблюваних різними країнами економічних моделей, які відображають річний економічний оборот на макрорівні, тобто відповідних систем макроекономічного рахівництва, що також є важливим інструментом державного регулювання і прогнозування національної економіки.

У світовій економічній практиці використовують дві системи макроекономічного рахівництва. Це, зокрема, система балансу народного господарства (БНГ), що використовувалася країнами соціалістичної орієнтації з централізованим плануванням, та система національних рахунків (СНР), що використовується країнами з ринковою економікою. Функції, які виконують обидві системи, є тотожними. Проте методологічні основи, на яких вони побудовані, є різними.

Розширене відтворення — це процес розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, тобто процес виробництва, розподілу, обміну, обігу та споживання всієї сукупності матеріальних благ і послуг, створених суспільством за певний проміжок часу. Тому розширене відтворення є об’єктом макроекономічного аналізу та регулювання і прогнозування.

Процес регулювання і прогнозування повинен спиратися на відповідні положення та закономірності, що витікають із теорії відтворення. Розглянемо сутність цих положень.

Процес відтворення слід розглядати у єдності та взаємозв’язку окремих його стадій ( виробництва, розподілу, обміну й споживання); визначальним у цій єдності є виробництво матеріальних благ і послуг, тобто валового внутрішнього продукту.

Виробництво матеріальних благ і послуг, а також засобів праці, за допомогою яких вони створюються, є процесом з’єднання робочої сили із засобами виробництва, внаслідок чого здійснюється виробниче споживання засобів виробництва та створення матеріальних благ і послуг, необхідних для споживання та нагро­мадження.

Усе суспільне виробництво складається з різних галузей і секторів економіки, що є необхідною передумовою визначення натурально-уречевленої структури валового випуску (ВВ) та валового внутрішнього продукту (ВВП).

Усі галузі та сектори економіки знаходяться між собою у відповідних, обумовлених рівнем розвитку продуктивних сил, співвідношеннях; між ними складаються певні економічні взаємовідносини, які обумовлюються характером і рівнем розвитку виробництва і споживання.

Вартісна структура ВВ включає вартість відшкодування спожитих у виробництві предметів праці та валову додану вартість (ВДВ), створену факторами виробництва.

Забезпечення єдності матеріально-уречевленого та вартісного складу ВВП і ВНД (валового національного доходу) як необхідної умови їх реалізації.

ВВП і ВНД є головним джерелом споживання та заощадження, а заощадження — важливим джерелом нагромадження та розширеного відтворення.

Відтворення ВВП і робочої сили здійснюється в органічній єдності з відтворенням виробничих відносин. Це означає, що у процесі відтворення відбувається розвиток власності в різних її формах, а також відносин розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг. Уся ця складна система виробництва, розподілу, обміну і споживання ВВП і ВНД, економічних взає­мовідносин, що виникають у процесі розширеного відтворення, повністю відображається в реальному економічному кругообігу країни.

Відомо, що розширене відтворення може здійснюватися тільки за умови дотримання відповідних співвідношень як на макрорівні, так і між галузями та секторами економіки, зокрема, між суспільними потребами і наявними економічними ресурсами, між виробництвом і споживанням, кінцевим споживанням і заощадженням та нагромадженням; пропорцій у розподілі матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, між доходами і видатками та ін., що впливають на формування структури економіки та обсяги і структуру макроекономічних показників, які відображають результати економічної діяльності в ринкових умовах.

Економіка будь-якої країни як системний об’єкт дослідження має певну структуру, тобто сукупність певних елементів або підсистем та зв’язків між ними, якій притаманні ознаки цілісності.
У загальному розумінні структура економіки — це співвідношення, які відбивають взаємозв’язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки, її окремими секторами, галузями, регіонами тощо.

Залежно від змісту економічних явищ і процесів, зв’язки між якими відображаються у пропорціях, на макрорівні розрізняють такі основні види структурних співвідношень: відтворювальні, секторальні, галузеві та регіональні.

Відтворювальні пропорції, як вже зазначалося, характеризують співвідношення елементів, сторін, стадій процесу відтворення (виробництва, розподілу, обміну та споживання), тобто відображають відтворювальну структуру економіки.

Секторальні пропорції характеризують співвідношення на рів­ні секторів економіки з приводу виробництва ВВП і утворення ВНД та їх розподілу, перерозподілу і використання на споживання та нагромадження, що відображає секторальну структуру економіки.

Галузеві пропорції відображають співвідношення між основними галузями та групами галузей у виробництві ВВП та ВДВ, тобто наявну галузеву структуру економіки.

Регіональні пропорції відображають розміщення продуктивних сил у країні, співвідношення регіонів та інших територіальних утворень у виробництві ВВП та ВНД, тобто територіально-господарську структуру економіки.

Оскільки сукупним результатом економічної діяльності країни є ВВП, перелічені структурні пропорції відображають передусім співвідношення між його складовими елементами, частинами, створеними в тих чи інших підрозділах, секторах, галузях тощо. Тому розгляд структури ВВП і ВДВ, зокрема відтворювальної та галузевої, можна вважати аналогічним структурі економіки на макрорівні.

У зв’язку з тим, що ВВП має матеріально-уречевлений зміст і одночасно виступає у вартісній формі, розрізняють матеріально-уречевлені та вартісні пропорції економіки. Перші відображають співвідношення, які складаються у структурі національної економіки; вони визначаються на основі порівняння показників у натуральних одиницях.

Матеріально-уречевлені пропорції структури ВВП ілюструють поділ суспільного виробництва на чотири підрозділи: I — виробництво споживчих товарів; II — виробництво інвестиційних товарів; III — надання послуг; IV — військово-промисловий комплекс. Такий підхід є загальновживаним у світовій практиці та випливає із реальних закономірностей розвитку процесу відтворення, а також відповідає сучасній галузевій структурі економіки.

Вартісні пропорції внутрішньої структури ВВП, виходячи з двох відповідних методів його обчислення, можна поділити на дві групи: співвідношення між його елементами за витратами та співвідношення між його елементами за доходами. Перша група включає вартісні пропорції між різними видами витрат на прид­бання товарів і послуг (споживчими витратами домогосподарств, валовими інвестиційними витратами приватного сектора економіки, державними закупівлями товарів і послуг, витратами іноземців), а також співвідношення між валовими інвестиціями та амортизацією, між витратами на кінцеве споживання та на заощадження. Друга група охоплює вартісні пропорції між різноманітними видами доходів, отриманих суб’єктами економічної діяльності (домогосподарствами, підприємствами і державою) в процесі виробництва та реалізації товарів і послуг.

Усі види структурних характеристик економіки тісно пов’яза­ні між собою, але визначальну роль у цій єдності займає галузева структура, яка є базовою для всіх інших. Характер галузевої струк­тури ринкової економіки пов’язаний із сучасним станом суспільного поділу праці, тобто з процесами диференціації та інтеграції в структурних перетвореннях господарства. Основу галузевої структури сьогодні становлять галузеві пропорції в їхній сучасній модифікації: макропропорції між секторами економіки, між галузевими комплексами, між окремими галузями тощо.

У сучасних умовах суспільне виробництво поділяють на три сукупні групи галузей, що характеризуються єдиною функціональною спрямованістю:

перша група — галузі, пов’язані з видобуванням ресурсів;

друга група — галузі, зайняті переробкою цих ресурсів та виробленням готової продукції;

третя група — сфера послуг у широкому розумінні.

Використання такого підходу ламає традиційні уявлення про структуру суспільного виробництва. Галузеві пропорції відображають також співвідношення між міжгалузевими комплексами (машинобудівний, паливно-енергетичний, транспортний та ін.). Слід підкреслити, що міжгалузеві комплекси є основними ланками галузевої структури сучасної ринкової економіки.

Локалізація основних елементів того чи іншого міжгалузевого комплексу, різноманітність цих елементів, а також їхні зв’язки з певною геосистемою країни формують економічну основу територіально-господарської структури економіки, тобто утворення певних регіональних систем різних рівнів. Характерні риси та специфіка їх розвитку адекватно відображається в територіальних (регіональних) пропорціях між ними.

Формування нової економічної моделі, заснованої на розвитку ринкових відносин, матеріалізація національних цілей через державну економічну політику, ускладнення взаємозв’язків на макрорівні та на рівні окремих секторів, комплексів і галузей, а також у сферах фінансів і грошового обігу, інвестиційній політиці, структурній перебудові потребують використання системи узагальнюючих показників, що відображають складні та взаємопов’язані економічні процеси та безпосередньо визначають динаміку економічного зростання та важливі пропорції розширеного відтворення. Це дозволяє здійснювати аналіз взаємозв’язків, які виникають у сфері створення матеріальних благ, послуг та доходів, а також на всіх наступних стадіях їх розподілу, перерозподілу та кінцевого використання в умовах дії ринкових механізмів. Ця система макроекономічних показників дозволяє визначати та обґрунтовувати важливі економічні пропорції, темпи економічного зростання, стратегічні цілі економічного розвитку, а також здійснювати об’єктивні міжнародні економічні зіставлення.

Розрахунки макроекономічних показників та обґрунтування важливих пропорцій розширеного відтворення здійснюються на основі розроблюваних різними країнами економічних моделей, які відображають річний економічний оборот на макрорівні, тобто відповідних систем макроекономічного рахівництва, що також є важливим інструментом державного регулювання і прогнозування національної економіки.

У світовій економічній практиці використовують дві системи макроекономічного рахівництва. Це, зокрема, система балансу народного господарства (БНГ), що використовувалася країнами соціалістичної орієнтації з централізованим плануванням, та система національних рахунків (СНР), що використовується країнами з ринковою економікою. Функції, які виконують обидві системи, є тотожними. Проте методологічні основи, на яких вони побудовані, є різними.