8.3. Проблеми методології побудови національних рахунків та її вдосконалення

Система національних рахунків є адекватним ринковій економіці обліком, який закінчується на макрорівні системою макроекономічних показників, побудованих у вигляді певного набору рахунків та балансових таблиць, що характери­зують результати економічної діяльності, структуру економіки та найважливіші співвідношення і зв’язки у народному господарстві. Згідно з цим визначенням стає очевидним, що існує причинно-наслідковий зв’язок між станом економіки та СНР певної країни. Тому національні рахунки України відображають перехідний стан її економіки і в той же час знаходяться на стадії формування та реформування. Не випадковим тому є те, що СНР України має деякі упущення, які заважають виявити увесь спектр методів обчислення ВВП, ВНД, ВНДн, обсягів заощадження та споживання, а також інших важливих показників розвитку економіки.

Внаслідок цього визначення макроекономічної ситуації, що склалася в Україні протягом останніх років, є шляхом до розуміння всього переліку проблем, які виникають при складанні національних рахунків України.

Проведені дослідження показали, що динаміка економічних процесів, які спостерігалися в Україні у 1991—2000 рр., є однією з найбільш складних і суперечливих у порівнянні з усіма іншими країнами, які перебувають у перехідному періоді. У цей період в економіці України відбулася деформація найважливіших глибинних, базисних пропорцій відтворення ВВП і ВНД, що визначають основні фактори економічної активності. Насамперед була суттєво порушена вся система мотивації праці та інвестування продуктивного капіталу. В Україні прибуток не конвертується ні у нагромадження, ні у споживання. Тому макроекономічне регулю­вання прибутку є першою і досі нерозв’язаною проблемою.

Другим нерозв’язаним блоком проблем функціонування економіки в цей період було зростаюче скорочення обсягів виробницт­ва, розлад усталених господарських зв’язків, зменшення бюджетної підтримки окремих галузей важкої промисловості та сільського господарства, слабка конкурентоспроможність продукції на світових ринках. Внаслідок структурної перебудови економіки сталося переобтяження державних підприємств надлишковою робочою силою і витратами на її утримання. Крім того, в перші роки реформування економіки України відчувалась втрата контролю з боку держави за величиною фонду заробітної плати. В умовах структури виробництва, деформованої у бік випуску продукції виробничого призначення, відбулося прискорене накопичення у населення надмірної грошової маси та ін.

Усю цю макроекономічну ситуацію повинна реально відображати СНР. Проте незавершеність розробки методології побудови національних рахунків, відсутність належної інформаційної бази з боку підприємств, установ та організацій на рівні подання звітності (бухгалтерського обліку) ще більше загострюють проблему об’єктивності даних щодо найважливіших показників розвитку економіки.

На початку 1995 р. Держкомстат України та інші економічні органи завершили розробку національних рахунків України у складі 7 консолідованих рахунків внутрішньої економіки (товарів та послуг, виробництва, утворення доходу, розподілу первинного доходу, вторинного розподілу доходу, використання наявного доходу та капіталу) і 8 рахунків за секторами економіки (див. Додатки 1 та 2). Національні рахунки України складено за вимогами методології і принципів СНР 1993 р. Проте вони поки що не пов­ністю представлені такими рахунками, як рахунок капітальних витрат (він розроблений частково); немає методології складання фінансового рахунка, що не дозволяє повністю дати характеристику руху фінансових активів, передусім капітальних трансфертів; не всі операції зовнішньоекономічної діяльності враховуються українською статистикою, а це не дозволяє повною мірою розробляти рахунки зовнішньоекономічних зв’язків, об’єктивно оцінювати показники експорту та імпорту і платіжного балансу України. Тому при побудові національних рахунків України виникають різнобічні проблеми. З одного боку, це проблеми методологічного характеру (відсутність методології побудови фінансового рахунка, рахунків зовнішньоекономічних зв’язків, недосконалість застосованої методології), а з іншого — проблеми організаційного характеру (запровадження СНР починалося з макрорівня, тоді як мікрорівень довгий час залишався недоторканим, тому що бухгал­терська звітність, яка існувала на підприємствах, не відповідала вимогам СНР). До цього можна додати проблеми інформаційного характеру, які стосуються акумулювання та розподілу інформації за видами економічної діяльності (запровадження КВЕД відбулося в межах теоретичної основи формування інформаційної бази СНР, але її практичне застосування здійснюється досить повільно). Ці та інші проблеми спричиняють інші недоліки при побудові національних рахунків України.

Пострадянська економіка України за багатьма параметрами все ще значно відрізняється від того, що в традиційній ринковій економіці, як правило, вважають якщо не еталонним, то розумним.

Найчастіше як приклад такої невідповідності, як правило, вважали невелику у порівнянні з розвинутими країнами долю оплати праці у складі ВВП з точки зору складу доходів. В США у 1993 р. оплата праці найманих працівників складала 60% ВВП, у Франції — 53%, Німеччині — 54%. В Україні в той час вона становила 38,5% ВВП. Така низька частка оплати праці у цілому відповідала невисокій частці витрат на кінцеве споживання домашніх господарств. У 1993 р. домашні господарства в Україні витратили на кінцеве споживання 44% ВВП, у США — 69%, у Франції — 61%, у Німеччині — 56%. Проте у 1999 р. доля оплати праці у складі ВВП в Україні становила 46,2%, а частка у ВВП витрат на кінцеве споживання домашніх господарств складала 57,4%. Це викликає певне непорозуміння [8, c. 10; 21, 42—43].

Те, що офіційна статистика не охоплює всю оплату праці, відомо. Проблема полягає в тому, як дати адекватну оцінку прихованій частині оплати праці. Необхідно також визначити, яким чином недорахована оплата праці пов’язується з іншими показниками рахунків по сектору «Домашні господарства» і чи можливо з урахуванням поправки пояснити зростання долі кінцевого споживання домашніх господарств у ВВП. Проте оплата праці — це лише одне джерело доходів населення, поряд із ним існують інші доходи, які частково визначають кінцеве споживання та нагромадження. Для того щоб зрозуміти причини непорозуміння, неузгодженості, що виникає між оплатою праці та споживчими витратами домогосподарств, необхідно розглянути статистику та методологію формування (визначення) доходів, яка використовується на даному етапі в нашій країні.

Насамперед варто зазначити, що більша частина показників доходів, які передбачені в новій СНР, поки що не впроваджені в економічну практику. Найчастіше публікується і використовується показник номінальних та реальних грошових доходів населення. Проблема, проте, полягає у тому, що методологію його обчислення не узгоджено із визначеннями, прийнятими в СНР, а це, в свою чергу, перешкоджає використанню цього показника у зв’язку з іншими важливими показниками СНР і, передусім, ВВП і ВНД. Як правило, обчислення грошових доходів населення здійс­нюється на основі балансу грошових доходів і видатків населення, який є складовою частиною БНГ. Внаслідок цього до складу грошових доходів населення включаються надходження, які в СНР (згідно з концепцією доходів Дж. Хікса) не розглядаються як доходи (наприклад, надходження від продажу майна, фінансових активів — облігацій, сертифікатів тощо). Надходження від реалізації фінансових активів у СНР не включаються ні в ВНД, ні в наявні доходи окремих секторів економіки, тому що вони являють собою просту зміну форми активів. Крім цього, передача сертифікатів у процесі приватизації розглядається в СНР як трансферт капіталу, який не впливає на визначення поточних доходів. Інші розбіжності в методології полягають у тому, що індексація заощаджень населення, яка здійснюється відповідно до рішень уряду, фіксується в балансі грошових доходів і видатків населення як доходи, тоді як в СНР цей потік не включається до поточного доходу, а подається в рахунках нагромадження і фіксується як переоцінка активів.

Однією з особливостей СНР, що впливає на обчислення показ­ників доходів, є розрізнення між операціями з доходами і фінансовими інструментами. Ці операції мають різну природу і реєструються в різних рахунках системи. Наприклад, надходження від продажу облігацій, векселів та інших цінних паперів відображаються у фінансовому рахунку СНР і не впливають на показники доходів. Проте ця важлива відмінність не враховується при обчис­ленні реальних грошових доходів населення в Україні. Внаслідок цього заощадження населення, що офіційно подаються, не відповідають визначенням, які прийняті в СНР. Заощадження в СНР розглядаються як частина наявного доходу, яка не використовується на кінцеве споживання. У той же час органи статистики заощадження населення визначають як суму накопичення готівкової маси, іноземної валюти, цінних паперів та заощаджень у внесках. Недолік такого визначення полягає у тому, що, по-перше, приріст вартості фінансових активів може бути отриманий або за рахунок прийняття фінансових зобов’язань, або внаслідок зміни форми активів. По-друге, заощадження, визначені як приріст фінансових активів, не охоплюють тієї частини заощаджень, яка використовується на придбання матеріальних активів (наприклад, на купівлю квартир, дач, будівництво котеджів, придбання землі, коштовних картин тощо). Недоліком показника заощаджень також є те, що його не узгоджено з показником інвестицій, які є одними з найважливіших у СНР.

Важливим аспектом аналізу показників доходів та заощаджень є класифікація цих показників за типами та категоріями домашніх господарств. СНР рекомендує здійснювати обчислення доходів для таких типів домашніх господарств:

домашні господарства осіб, що працюють за наймом;

домашні господарства підприємців;

домашні господарства самозайнятих осіб (особи вільних професій, дрібні фермери тощо);

домашні господарства осіб, які живуть на трансферти (пенсіонери, студенти, інваліди та ін.);

домашні господарства осіб, які живуть на доходи від власності (відсотки, дивіденди).

Ця важлива класифікація поки ще не знайшла застосування в економічній практиці. Звісно, для її впровадження в регулярну практику потрібний значний час і розв’язання складних проблем, пов’язаних, насамперед, із забезпеченням розрахунків надійною інформацією.

У процесі впровадження СНР в економічну практику з’явилася проблема визначення параметрів тіньової економіки, яка на сьогодні є надзвичайно актуальною. Це пояснюється тим, що у ході проведення реформ і впровадження ринкових відносин масштаби тіньової економіки різко зростають. Пов’язано це із недосконалістю правової бази регулювання економіки, розширенням приватного сектору, який нерідко намагається ухилитися від сплати податків, відсутністю належного контролю за його діяльністю з боку держави, необхідністю використання населенням додаткових джерел для підтримки рівня життя та недосконалим обліком. За оцінками різних експертів, тіньовий економічний оборот складає до 40% ВВП.

Проблема прихованої оплати праці або неврахованих доходів пов’язується не тільки з тіньовою економікою, але й із визначенням і обчисленням так званих змішаних доходів, тобто доходів некорпорованих індивідуальних підприємців. Змішані доходи одночасно є і прибутком, і оплатою праці, та вони можуть бути використані як для особистого споживання і нагромадження, так і для виробничих цілей. Зараз обчислення змішаних доходів, як і валового корпоративного прибутку, здійснюється сальдовим методом (рахунок утворення доходу). Проте з урахуванням того, що некорпоровані виробники рідко мають найману робочу силу і відповідно не платять їй заробітну плату, а також іноді не сплачують і податків на виробництво, на практиці змішані доходи некорпорованих виробників часто бувають кількісно близькими виробленій ними ВДВ. Таким чином, точність обчислення змішаних доходів майже повністю залежить від точності розрахунку вартості вироблених ними продуктів та послуг.

Звичайно, проблема визначення неврахованої оплати праці не зводиться тільки до обчислення змішаних доходів. Значна частка оплати праці отримується домашніми господарствами саме у формі оплати праці найманих працівників. Але ці виплати здійснюються або готівковими грошима без урахування у бухгалтерській звітності, або за допомогою перерахування грошей на спеціальні банківські рахунки з нереальними відсотками, або через деякі види страхування, або певними іншими способами, за допомогою яких сучасний бізнес уникає оподаткування. Ці доходи, які можна назвати прихованою оплатою праці найманих працівників, не відносяться до змішаних доходів і не залежать від виробництва на некорпорованих підприємствах. Їх недоурахування прямо не впливає на обсяг ВВП в цілому, якщо він не обчислюється як сума первинних доходів, а приймається на рівні ВДВ, але може значно викривати структуру ВВП по джерелах доходів. Крім того, якщо мова йде не про консолідовані рахунки, а про рахунки секторів економіки (наприклад, рахунки сектору «Домашні господарства»), то ці викривлення будуть ще більш значними, а по кожному із секторів економіки неможливо буде ув’язати доходи з видатками.

Існує проблема щодо чіткого визначення обсягів чистого кредитування або чистого запозичення (рахунок капіталу). Чисті кредити або чисті борги становлять різницю між валовим заощадженням і валовим нагромадженням із додаванням сальдо капітальних трансфертів. Вони свідчать про ту кількість ресурсів, яку наша країна бере у інших держав або передає у їх розпорядження. Труднощі у визначенні цих показників поглиблюються ще й тим, що не всі операції на зовнішньому ринку враховуються поточною статистикою. Про це, зокрема, свідчать розбіжності у обчисленні зовнішньоторговельного обороту України з іншими країнами на базі наших власних та західних оцінок. Зарубіжна митна статистика дає, як правило, завищені оцінки як експорту, так і імпорту України.

Питання про чисте кредитування або чисте запозичення є актуальним і з іншої точки зору. Сектор загальних органів державного управління, який формує державний бюджет, має бути кредитором економіки. Проте, реально у зв’язку із систематичною заборгованістю підприємств по сплаті податків до бюджету та внесків до позабюджетних фондів цей сектор є дебітором, а державний бюджет складається з дефіцитом. Для збалансування бюджету залучаються зовнішні запозичення. У той же час невпорядковані, а також кримінальні перетікання капіталу за межі України гіпотетично перевищують поточні чисті запозичення. Повернення їх на резидентну територію мало б поліпшити стан платіжного балансу. Дуже важливо також прискорити повернення експортної виручки із зарубіжжя.

Незавершеність процесу розробки національних рахунків Украї­ни, зокрема, відсутність балансів активів і пасивів, не дає можливості дати реальну оцінку національного багатства країни.

Залишаються невирішеними питання визначення обсягів і структури ВВП методом кінцевого використання (за витратами), який має надзвичайне значення для аналізу пропорцій відтворення продукту. Фактично органи державного управління користуються показниками ВВП, обчисленими за виробничим та розподільчим методами.

Слід сказати, що досі не вирішено ряд питань часткового характеру використання СНР та обчислення ВВП. Тому окремі макроекономічні показники підлягають уточненню, виникають розбіжності в оцінках ВВП, виконаних різними економічними органами держави. Вказується кілька причин систематичних помилок. Насамперед, не враховується тіньовий економічний оборот. Є лише окремі його оцінки, що різняться у досить великих межах. Зберігаються також значні труднощі в розрахунках індексів споживчих цін внаслідок постійних змін у структурі споживчого попиту. Крім цього, існує феномен запізнення економічної інформації.

Значні труднощі також існують у визначенні такого показника, як ВНД наявний. Категорія наявного доходу розкриває соціально-економічний зміст організації ринкової економіки, систему її мотивації та рушійної сили, орієнтири структурно-інвести­ційної політики. Ринкова економіка досягає розквіту тоді, коли вона спирається на масове споживання населення на основі активної інвестиційної політики, перетворення особистого кінцевого споживання у визначальний структурний елемент ВВП.

У цьому контексті підрив особистого споживання населення є у повному розумінні антиринковим, що пригнічує особистий і сукупний попит, а з ними — і пропозицію товарів та послуг, тобто виробництво.

ВНД наявний безпосередньо пов’язаний зі стимулюванням інвестиційної активності, тобто з’єднує споживання і заощадження з усіма видами доходів господарських суб’єктів, втілюючи не лише споживацьку, а значною мірою й інвестиційну потужність економіки. Якщо політика доходів зберігатиметься такою, якою вона є зараз, то вихід із кризи майже неможливий. Незавершеність процесу розробки національних рахунків України, а звідси — й структури ВВП за категоріями використання не дає можливості дати реальну картину нагромадження в економіці. З різ­них причин інвестиції не перетворюються на доходи населення і не породжують мультиплікаційного ефекту, а реальні обсяги інвестицій майже не зростають, не забезпечують відновлення макроекономічної рівноваги [8, c. 14—15].

Подальша програма робіт по СНР України має передбачати насамперед удосконалення інформаційної бази, впровадження в еко­номічну практику міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, розробку методології складання фінансового рахунка для внутрішньої економіки та складання повною мірою рахунків зовнішньоекономічних зв’язків, розробки механізмів, які зробили б можливим перехід від аналізу даних національних рахунків до пропозицій прийняття рішень щодо розробки економічної політики держави та прогнозування соціально-еконо­мічного розвитку.

У чому полягає своєрідність розробки і запровадження СНР в Україні?

Що таке інтегрована система макроекономічних показників?

Назвіть основні етапи розробки і впровадження СНР України.

Як формується інформаційна база СНР України?

Що являє собою КВЕД за змістом та визначеннями?

Які рахунки розробляють у складі СНР України?

Назвіть основні труднощі, які виникають у процесі складання національних рахунків України.

Назвіть труднощі, що виникають в процесі обчислення ВВП за різними методами.

Які труднощі виникають при обчисленні показника ВНД наявного?

Яким чином недоліки, пов’язані з обчисленням макроекономічних показників, впливають на інвестиційну діяльність в Україні?

Система національних рахунків є адекватним ринковій економіці обліком, який закінчується на макрорівні системою макроекономічних показників, побудованих у вигляді певного набору рахунків та балансових таблиць, що характери­зують результати економічної діяльності, структуру економіки та найважливіші співвідношення і зв’язки у народному господарстві. Згідно з цим визначенням стає очевидним, що існує причинно-наслідковий зв’язок між станом економіки та СНР певної країни. Тому національні рахунки України відображають перехідний стан її економіки і в той же час знаходяться на стадії формування та реформування. Не випадковим тому є те, що СНР України має деякі упущення, які заважають виявити увесь спектр методів обчислення ВВП, ВНД, ВНДн, обсягів заощадження та споживання, а також інших важливих показників розвитку економіки.

Внаслідок цього визначення макроекономічної ситуації, що склалася в Україні протягом останніх років, є шляхом до розуміння всього переліку проблем, які виникають при складанні національних рахунків України.

Проведені дослідження показали, що динаміка економічних процесів, які спостерігалися в Україні у 1991—2000 рр., є однією з найбільш складних і суперечливих у порівнянні з усіма іншими країнами, які перебувають у перехідному періоді. У цей період в економіці України відбулася деформація найважливіших глибинних, базисних пропорцій відтворення ВВП і ВНД, що визначають основні фактори економічної активності. Насамперед була суттєво порушена вся система мотивації праці та інвестування продуктивного капіталу. В Україні прибуток не конвертується ні у нагромадження, ні у споживання. Тому макроекономічне регулю­вання прибутку є першою і досі нерозв’язаною проблемою.

Другим нерозв’язаним блоком проблем функціонування економіки в цей період було зростаюче скорочення обсягів виробницт­ва, розлад усталених господарських зв’язків, зменшення бюджетної підтримки окремих галузей важкої промисловості та сільського господарства, слабка конкурентоспроможність продукції на світових ринках. Внаслідок структурної перебудови економіки сталося переобтяження державних підприємств надлишковою робочою силою і витратами на її утримання. Крім того, в перші роки реформування економіки України відчувалась втрата контролю з боку держави за величиною фонду заробітної плати. В умовах структури виробництва, деформованої у бік випуску продукції виробничого призначення, відбулося прискорене накопичення у населення надмірної грошової маси та ін.

Усю цю макроекономічну ситуацію повинна реально відображати СНР. Проте незавершеність розробки методології побудови національних рахунків, відсутність належної інформаційної бази з боку підприємств, установ та організацій на рівні подання звітності (бухгалтерського обліку) ще більше загострюють проблему об’єктивності даних щодо найважливіших показників розвитку економіки.

На початку 1995 р. Держкомстат України та інші економічні органи завершили розробку національних рахунків України у складі 7 консолідованих рахунків внутрішньої економіки (товарів та послуг, виробництва, утворення доходу, розподілу первинного доходу, вторинного розподілу доходу, використання наявного доходу та капіталу) і 8 рахунків за секторами економіки (див. Додатки 1 та 2). Національні рахунки України складено за вимогами методології і принципів СНР 1993 р. Проте вони поки що не пов­ністю представлені такими рахунками, як рахунок капітальних витрат (він розроблений частково); немає методології складання фінансового рахунка, що не дозволяє повністю дати характеристику руху фінансових активів, передусім капітальних трансфертів; не всі операції зовнішньоекономічної діяльності враховуються українською статистикою, а це не дозволяє повною мірою розробляти рахунки зовнішньоекономічних зв’язків, об’єктивно оцінювати показники експорту та імпорту і платіжного балансу України. Тому при побудові національних рахунків України виникають різнобічні проблеми. З одного боку, це проблеми методологічного характеру (відсутність методології побудови фінансового рахунка, рахунків зовнішньоекономічних зв’язків, недосконалість застосованої методології), а з іншого — проблеми організаційного характеру (запровадження СНР починалося з макрорівня, тоді як мікрорівень довгий час залишався недоторканим, тому що бухгал­терська звітність, яка існувала на підприємствах, не відповідала вимогам СНР). До цього можна додати проблеми інформаційного характеру, які стосуються акумулювання та розподілу інформації за видами економічної діяльності (запровадження КВЕД відбулося в межах теоретичної основи формування інформаційної бази СНР, але її практичне застосування здійснюється досить повільно). Ці та інші проблеми спричиняють інші недоліки при побудові національних рахунків України.

Пострадянська економіка України за багатьма параметрами все ще значно відрізняється від того, що в традиційній ринковій економіці, як правило, вважають якщо не еталонним, то розумним.

Найчастіше як приклад такої невідповідності, як правило, вважали невелику у порівнянні з розвинутими країнами долю оплати праці у складі ВВП з точки зору складу доходів. В США у 1993 р. оплата праці найманих працівників складала 60% ВВП, у Франції — 53%, Німеччині — 54%. В Україні в той час вона становила 38,5% ВВП. Така низька частка оплати праці у цілому відповідала невисокій частці витрат на кінцеве споживання домашніх господарств. У 1993 р. домашні господарства в Україні витратили на кінцеве споживання 44% ВВП, у США — 69%, у Франції — 61%, у Німеччині — 56%. Проте у 1999 р. доля оплати праці у складі ВВП в Україні становила 46,2%, а частка у ВВП витрат на кінцеве споживання домашніх господарств складала 57,4%. Це викликає певне непорозуміння [8, c. 10; 21, 42—43].

Те, що офіційна статистика не охоплює всю оплату праці, відомо. Проблема полягає в тому, як дати адекватну оцінку прихованій частині оплати праці. Необхідно також визначити, яким чином недорахована оплата праці пов’язується з іншими показниками рахунків по сектору «Домашні господарства» і чи можливо з урахуванням поправки пояснити зростання долі кінцевого споживання домашніх господарств у ВВП. Проте оплата праці — це лише одне джерело доходів населення, поряд із ним існують інші доходи, які частково визначають кінцеве споживання та нагромадження. Для того щоб зрозуміти причини непорозуміння, неузгодженості, що виникає між оплатою праці та споживчими витратами домогосподарств, необхідно розглянути статистику та методологію формування (визначення) доходів, яка використовується на даному етапі в нашій країні.

Насамперед варто зазначити, що більша частина показників доходів, які передбачені в новій СНР, поки що не впроваджені в економічну практику. Найчастіше публікується і використовується показник номінальних та реальних грошових доходів населення. Проблема, проте, полягає у тому, що методологію його обчислення не узгоджено із визначеннями, прийнятими в СНР, а це, в свою чергу, перешкоджає використанню цього показника у зв’язку з іншими важливими показниками СНР і, передусім, ВВП і ВНД. Як правило, обчислення грошових доходів населення здійс­нюється на основі балансу грошових доходів і видатків населення, який є складовою частиною БНГ. Внаслідок цього до складу грошових доходів населення включаються надходження, які в СНР (згідно з концепцією доходів Дж. Хікса) не розглядаються як доходи (наприклад, надходження від продажу майна, фінансових активів — облігацій, сертифікатів тощо). Надходження від реалізації фінансових активів у СНР не включаються ні в ВНД, ні в наявні доходи окремих секторів економіки, тому що вони являють собою просту зміну форми активів. Крім цього, передача сертифікатів у процесі приватизації розглядається в СНР як трансферт капіталу, який не впливає на визначення поточних доходів. Інші розбіжності в методології полягають у тому, що індексація заощаджень населення, яка здійснюється відповідно до рішень уряду, фіксується в балансі грошових доходів і видатків населення як доходи, тоді як в СНР цей потік не включається до поточного доходу, а подається в рахунках нагромадження і фіксується як переоцінка активів.

Однією з особливостей СНР, що впливає на обчислення показ­ників доходів, є розрізнення між операціями з доходами і фінансовими інструментами. Ці операції мають різну природу і реєструються в різних рахунках системи. Наприклад, надходження від продажу облігацій, векселів та інших цінних паперів відображаються у фінансовому рахунку СНР і не впливають на показники доходів. Проте ця важлива відмінність не враховується при обчис­ленні реальних грошових доходів населення в Україні. Внаслідок цього заощадження населення, що офіційно подаються, не відповідають визначенням, які прийняті в СНР. Заощадження в СНР розглядаються як частина наявного доходу, яка не використовується на кінцеве споживання. У той же час органи статистики заощадження населення визначають як суму накопичення готівкової маси, іноземної валюти, цінних паперів та заощаджень у внесках. Недолік такого визначення полягає у тому, що, по-перше, приріст вартості фінансових активів може бути отриманий або за рахунок прийняття фінансових зобов’язань, або внаслідок зміни форми активів. По-друге, заощадження, визначені як приріст фінансових активів, не охоплюють тієї частини заощаджень, яка використовується на придбання матеріальних активів (наприклад, на купівлю квартир, дач, будівництво котеджів, придбання землі, коштовних картин тощо). Недоліком показника заощаджень також є те, що його не узгоджено з показником інвестицій, які є одними з найважливіших у СНР.

Важливим аспектом аналізу показників доходів та заощаджень є класифікація цих показників за типами та категоріями домашніх господарств. СНР рекомендує здійснювати обчислення доходів для таких типів домашніх господарств:

домашні господарства осіб, що працюють за наймом;

домашні господарства підприємців;

домашні господарства самозайнятих осіб (особи вільних професій, дрібні фермери тощо);

домашні господарства осіб, які живуть на трансферти (пенсіонери, студенти, інваліди та ін.);

домашні господарства осіб, які живуть на доходи від власності (відсотки, дивіденди).

Ця важлива класифікація поки ще не знайшла застосування в економічній практиці. Звісно, для її впровадження в регулярну практику потрібний значний час і розв’язання складних проблем, пов’язаних, насамперед, із забезпеченням розрахунків надійною інформацією.

У процесі впровадження СНР в економічну практику з’явилася проблема визначення параметрів тіньової економіки, яка на сьогодні є надзвичайно актуальною. Це пояснюється тим, що у ході проведення реформ і впровадження ринкових відносин масштаби тіньової економіки різко зростають. Пов’язано це із недосконалістю правової бази регулювання економіки, розширенням приватного сектору, який нерідко намагається ухилитися від сплати податків, відсутністю належного контролю за його діяльністю з боку держави, необхідністю використання населенням додаткових джерел для підтримки рівня життя та недосконалим обліком. За оцінками різних експертів, тіньовий економічний оборот складає до 40% ВВП.

Проблема прихованої оплати праці або неврахованих доходів пов’язується не тільки з тіньовою економікою, але й із визначенням і обчисленням так званих змішаних доходів, тобто доходів некорпорованих індивідуальних підприємців. Змішані доходи одночасно є і прибутком, і оплатою праці, та вони можуть бути використані як для особистого споживання і нагромадження, так і для виробничих цілей. Зараз обчислення змішаних доходів, як і валового корпоративного прибутку, здійснюється сальдовим методом (рахунок утворення доходу). Проте з урахуванням того, що некорпоровані виробники рідко мають найману робочу силу і відповідно не платять їй заробітну плату, а також іноді не сплачують і податків на виробництво, на практиці змішані доходи некорпорованих виробників часто бувають кількісно близькими виробленій ними ВДВ. Таким чином, точність обчислення змішаних доходів майже повністю залежить від точності розрахунку вартості вироблених ними продуктів та послуг.

Звичайно, проблема визначення неврахованої оплати праці не зводиться тільки до обчислення змішаних доходів. Значна частка оплати праці отримується домашніми господарствами саме у формі оплати праці найманих працівників. Але ці виплати здійснюються або готівковими грошима без урахування у бухгалтерській звітності, або за допомогою перерахування грошей на спеціальні банківські рахунки з нереальними відсотками, або через деякі види страхування, або певними іншими способами, за допомогою яких сучасний бізнес уникає оподаткування. Ці доходи, які можна назвати прихованою оплатою праці найманих працівників, не відносяться до змішаних доходів і не залежать від виробництва на некорпорованих підприємствах. Їх недоурахування прямо не впливає на обсяг ВВП в цілому, якщо він не обчислюється як сума первинних доходів, а приймається на рівні ВДВ, але може значно викривати структуру ВВП по джерелах доходів. Крім того, якщо мова йде не про консолідовані рахунки, а про рахунки секторів економіки (наприклад, рахунки сектору «Домашні господарства»), то ці викривлення будуть ще більш значними, а по кожному із секторів економіки неможливо буде ув’язати доходи з видатками.

Існує проблема щодо чіткого визначення обсягів чистого кредитування або чистого запозичення (рахунок капіталу). Чисті кредити або чисті борги становлять різницю між валовим заощадженням і валовим нагромадженням із додаванням сальдо капітальних трансфертів. Вони свідчать про ту кількість ресурсів, яку наша країна бере у інших держав або передає у їх розпорядження. Труднощі у визначенні цих показників поглиблюються ще й тим, що не всі операції на зовнішньому ринку враховуються поточною статистикою. Про це, зокрема, свідчать розбіжності у обчисленні зовнішньоторговельного обороту України з іншими країнами на базі наших власних та західних оцінок. Зарубіжна митна статистика дає, як правило, завищені оцінки як експорту, так і імпорту України.

Питання про чисте кредитування або чисте запозичення є актуальним і з іншої точки зору. Сектор загальних органів державного управління, який формує державний бюджет, має бути кредитором економіки. Проте, реально у зв’язку із систематичною заборгованістю підприємств по сплаті податків до бюджету та внесків до позабюджетних фондів цей сектор є дебітором, а державний бюджет складається з дефіцитом. Для збалансування бюджету залучаються зовнішні запозичення. У той же час невпорядковані, а також кримінальні перетікання капіталу за межі України гіпотетично перевищують поточні чисті запозичення. Повернення їх на резидентну територію мало б поліпшити стан платіжного балансу. Дуже важливо також прискорити повернення експортної виручки із зарубіжжя.

Незавершеність процесу розробки національних рахунків Украї­ни, зокрема, відсутність балансів активів і пасивів, не дає можливості дати реальну оцінку національного багатства країни.

Залишаються невирішеними питання визначення обсягів і структури ВВП методом кінцевого використання (за витратами), який має надзвичайне значення для аналізу пропорцій відтворення продукту. Фактично органи державного управління користуються показниками ВВП, обчисленими за виробничим та розподільчим методами.

Слід сказати, що досі не вирішено ряд питань часткового характеру використання СНР та обчислення ВВП. Тому окремі макроекономічні показники підлягають уточненню, виникають розбіжності в оцінках ВВП, виконаних різними економічними органами держави. Вказується кілька причин систематичних помилок. Насамперед, не враховується тіньовий економічний оборот. Є лише окремі його оцінки, що різняться у досить великих межах. Зберігаються також значні труднощі в розрахунках індексів споживчих цін внаслідок постійних змін у структурі споживчого попиту. Крім цього, існує феномен запізнення економічної інформації.

Значні труднощі також існують у визначенні такого показника, як ВНД наявний. Категорія наявного доходу розкриває соціально-економічний зміст організації ринкової економіки, систему її мотивації та рушійної сили, орієнтири структурно-інвести­ційної політики. Ринкова економіка досягає розквіту тоді, коли вона спирається на масове споживання населення на основі активної інвестиційної політики, перетворення особистого кінцевого споживання у визначальний структурний елемент ВВП.

У цьому контексті підрив особистого споживання населення є у повному розумінні антиринковим, що пригнічує особистий і сукупний попит, а з ними — і пропозицію товарів та послуг, тобто виробництво.

ВНД наявний безпосередньо пов’язаний зі стимулюванням інвестиційної активності, тобто з’єднує споживання і заощадження з усіма видами доходів господарських суб’єктів, втілюючи не лише споживацьку, а значною мірою й інвестиційну потужність економіки. Якщо політика доходів зберігатиметься такою, якою вона є зараз, то вихід із кризи майже неможливий. Незавершеність процесу розробки національних рахунків України, а звідси — й структури ВВП за категоріями використання не дає можливості дати реальну картину нагромадження в економіці. З різ­них причин інвестиції не перетворюються на доходи населення і не породжують мультиплікаційного ефекту, а реальні обсяги інвестицій майже не зростають, не забезпечують відновлення макроекономічної рівноваги [8, c. 14—15].

Подальша програма робіт по СНР України має передбачати насамперед удосконалення інформаційної бази, впровадження в еко­номічну практику міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, розробку методології складання фінансового рахунка для внутрішньої економіки та складання повною мірою рахунків зовнішньоекономічних зв’язків, розробки механізмів, які зробили б можливим перехід від аналізу даних національних рахунків до пропозицій прийняття рішень щодо розробки економічної політики держави та прогнозування соціально-еконо­мічного розвитку.

У чому полягає своєрідність розробки і запровадження СНР в Україні?

Що таке інтегрована система макроекономічних показників?

Назвіть основні етапи розробки і впровадження СНР України.

Як формується інформаційна база СНР України?

Що являє собою КВЕД за змістом та визначеннями?

Які рахунки розробляють у складі СНР України?

Назвіть основні труднощі, які виникають у процесі складання національних рахунків України.

Назвіть труднощі, що виникають в процесі обчислення ВВП за різними методами.

Які труднощі виникають при обчисленні показника ВНД наявного?

Яким чином недоліки, пов’язані з обчисленням макроекономічних показників, впливають на інвестиційну діяльність в Україні?