6.1. Національне багатство: поняття, склад і методологія визначення

Економічне зростання характеризує макроекономічний розвиток країни в залежності від результатів поточної діяльності суспільного виробництва. Але економічний потенціал будь-якої країни не обмежується лише рівнем економічного зростання. У великій мірі він залежить від результатів діяльності суспільства за всі попередні періоди його існування, тобто від сукупності нагромаджених матеріальних благ, створених працею всіх попередніх поколінь людей, а також кількості та якості природних ресурсів, залучених до економічного обороту.

Отже, безперервне розширення масштабів суспільного виробництва та підвищення добробуту людей відбувається у відповідних, певних матеріальних і соціально-економічних умовах на основі накопичених (нагромаджених) матеріальних благ, тобто певного обсягу і складу національного багатства.

Що ж треба розуміти під національним багатством?

Національне багатство — це сукупність нагромаджених (накопичених) матеріальних благ (засобів виробництва та предметів споживання), створених працею попередніх і теперішнього поколінь людей і залучених до економічного обороту природних ресурсів та фінансових коштів.

Зазначимо, що вихідним моментом класичної політекономії стосовно дослідження національного багатства є робота А. Сміта «Дослідження про природу і причину багатства народів», яку було надруковано 230 років тому. З того часу (1767 р.) категорія національного багатства досліджується багатьма економістами.

Дослідження категорії національного багатства необхідне тому, що багатство нації є важливим показником економічної могутності й потенціалу країни. У динаміці національного багатства втілюється ефективність суспільного відтворення, тобто кінцевий результат економічної діяльності суспільства. Невиробнича частка національного багатства — один із показників рівня життя людей, тому що їх потреби задовольняються не тільки за рахунок поточного виробництва, а й нагромадженим раніше майном невиробничої сфери і домашнього господарства. Крім того, динаміка національного багатства загалом, особливо зростання основних виробничих фондів, характеризує зростання навантаження суспільства на навколишнє середовище.

Національне багатство є різноманітним за своїм складом і зміс­том, а також за роллю у суспільному відтворенні. Ту частку національного багатства, яка є результатом нагромаджених продуктів суспільної праці, називають національним майном. Природні ресурси, що їх не залучено до процесу відтворення, є потенційним багатством нації.

За своїм складом одна частка національного багатства виступає як засоби виробництва, інша — як предмети невиробничого споживання. Засоби виробництва, включаючи й залучені до економічного обороту природні ресурси, є речовинними (матеріальними) елементами продуктивних сил суспільства.

Національне багатство можна розглядати з точки зору його натурально-речовинної та вартісної форми. За натурально-речо­винним складом національне багатство — це сукупність багатьох споживних вартостей. Передумовою перетворення їх у еле­мент багатства є їх здатність нагромаджуватись, складати запас, існувати поза процесом праці, хоча це і не є абсолютним чинником багатства. Наприклад, затрати праці, пов’язані із поліпшенням природних ресурсів, освоєнням цілинних земель, осушенням боліт та ін., не приймаючи уречевленої форми, також відносяться до багатства.

Залежно від економічного призначення і ролі у процесі відтворення, елементи національного багатства поділяються на виробничий і споживчий (невиробничий) фонди.

Виробничий фонд національного багатства — це запаси засобів виробництва (знарядь і предметів праці), призначених для обслуговування сфери виробництва.

До виробничого фонду національного багатства включають:

основні виробничі фонди;

запаси матеріальних оборотних фондів, в тому числі: матеріальні запаси виробничої сфери (запаси сировини, матеріалів, палива, незавершеного виробництва і незавершеного будів­ництва);

запаси готової продукції (засоби виробництва) на складах підприємств, у системі постачання, на товарних біржах, у дорозі;

державні резерви засобів виробництва (знарядь і предметів праці);

нагромаджені (накопичені) матеріальні та трудові витрати, пов’язані із поліпшенням земель, лісів та інших природних ресурсів.

Зазначимо, що виробничий фонд значною мірою визначає динаміку національного багатства. Зростання національного багатства залежить насамперед від долі виробничого фонду і ефективності його використання.

Найважливіша і найбільш активна частина національного багатства — це основні виробничі фонди, насамперед, засоби праці, тобто виробничі будівлі, споруди, силові та робочі машини, устаткування, різне обладнання, транспортні засоби, шляхи сполучень та ін. Основні виробничі фонди є важливим показником рівня економічного розвитку країни. Основні фонди як сукупність засобів праці є вирішальним фактором процесу виробництва матеріальних благ, а їх натурально-речови­нний склад визначає характер матеріально-технічної бази суспільства. Кількісне зростання та якісне удосконалення основних фондів, завдяки чому створюються матеріальні умови роз­ширення виробництва і втілюються досягнення науково-тех­нічного прогресу, забезпечують підвищення технічної озброєності, продуктивності праці робітників, їх кваліфікації, культурно-технічного рівня. Це зумовлює збільшення випуску продукції при менших витратах суспільної праці, підвищує ефективність економіки.

Важливим елементом виробничого фонду національного багатства є запаси матеріальних оборотних фондів (виробничі запаси сировини, матеріалів, палива, інструментів, запасних частин, готової продукції, незавершеного виробництва та ін.), які створюють речовинну субстанцію різної продукції або сприяють здійсненню процесу її виробництва. Одна частина оборотних фондів знаходиться безпосередньо у самому виробництві, а інша (фонди обігу) — поза його межами (це готова продукція, яка знаходиться на складах підприємств або у каналах обігу, у дорозі).

Оборотні фонди, які знаходяться безпосередньо у процесі виробництва, споживаються на протязі кожного виробничого циклу, втрачають свою самостійну форму і повністю переносять у цьому ж циклі свою вартість на продукти праці. Для нагромадження оборотних фондів необхідно менше часу, ніж для нагромадження основних фондів. Разом із тим визначення оптимальних розмірів необхідних оборотних фондів має велике значення для підвищення ефективності виробництва.

Розмір запасів матеріальних оборотних фондів при даному обсязі виробництва залежить від часу виробництва і часу обігу: чим більший цей час, тим більшим має бути розмір запасів, і навпаки.

Результатом нагромадження є і предмети праці, що знаходяться у системі державних резервів і страхових запасів. Резервні фонди складаються із двох частин — фондів засобів оборони та фондів державних господарських резервів. Фонди засобів оборони поділяються на частину, що нагромаджується, і частину, що є поточним споживанням. Державні господарські резерви складаються із матеріальних і валютних резервів. Останні являють собою особливу частку резервів, що включає золото, валюту, дорогоцінне каміння тощо.

Споживчий (невиробничий) фонд національного багатства — це сукупність нагромаджених матеріальних благ, які призначені для невиробничого споживання. Він складається із фонду споживання населення і суспільного споживчого фонду.

До складу споживчого фонду, що безпосередньо задовольняє потреби населення, включають:

основні невиробничі фонди закладів охорони здоров’я, освіти, культури, спорту, побутових послуг і житловий фонд;

готову продукцію (предмети споживання), яка знаходиться на складах підприємств, у торгівлі та громадському харчуванні, домашніх господарствах населення, дорозі;

особисте майно населення (предмети довгострокового користування) — меблі, господарсько-побутові і культурно-побутові прилади, книги, транспортні засоби та ін.

Суспільний споживчий фонд включає:

основні фонди наукових закладів, органів управління, фінансової системи, громадських організацій;

матеріальні запаси у зазначених вище закладах і організаціях, запаси військового майна та резерви;

суспільні резерви та запаси предметів споживання.

Національне багатство органічно пов’язане із валовим внутрішнім продуктом (ВВП). Причому цей зв’язок має двобічний характер. З одного боку, виробництво ВВП залежить від використання багатства, з іншого — обсяг національного багатства, темпи його зростання залежать від рівня виробництва ВВП. Виробництво постійно поповнює запас матеріальних благ, а останні знову стають передумовою нового процесу виробництва, тобто багатство постійно споживається, поповнюється і нагромаджується. При цьому обсяг і темпи зростання національного багатства залежать від обсягу і темпів зростання ВВП і ВНД.

Просте відтворення національного багатства здійснюється шляхом відновлення спожитої частини основних фондів і запасу оборотних фондів за рахунок відшкодування зносу, а також відшкодування вибуття основних невиробничих фондів (за рахунок частини кінцевого споживання органів державного управління і домашніх господарств). Внаслідок такого оновлення національного багатства змінюється його якісний склад. При простому відтворенні за рахунок ВВП і ВНД відшкодовуються і втрати багатства у зв’язку зі стихійним лихом.

Розширене відтворення національного багатства відбувається за рахунок нагромадження частки ВВП і ВНД (рахунок капіталу), у результаті чого збільшується у складі багатства обсяг виробничих основних і оборотних фондів, приріст державних резервів і страхових запасів. За рахунок кінцевого споживання органів дер­жавного управління та населення, а також валового нагромадження збільшується споживчий фонд національного багатства, про що свідчить приріст вартості основних невиробничих фондів, збільшення вартості предметів довгострокового користування та запасів сільськогосподарської продукції у населення та ін.

Визначення обсягу національного багатства до недавнього часу спиралося на розрахунки балансів основних фондів і запасів матеріальних оборотних фондів, балансів окремих видів природних ресурсів, міжгалузевого балансу, окремих матеріальних балансів, а також різних розрахунків і обстежень. Проте перехід до СНР вимагає перегляду методології розрахунку показника національного багатства, розширення його змісту і складу, включення нових елементів, погодження з поточними операціями основних рахунків СНР та ін.

До складу національного багатства слід включити деякі інші елементи, що складають багатство нації. Насамперед це стосується природних ресурсів як потенційних, так і тих, що перебувають у господарському обороті; нематеріального багатства (освітнього і наукового потенціалу; художніх, мистецьких, історичних і культурних цінностей; майна культових установ та ін.); запасів золота та іноземної валюти, коштовних металів і каміння, військового майна, цінних паперів, майна за кордоном тощо.

Головними проблемами щодо визначення обсягу національного багатства за умови розширення його складу є проблеми, пов’язані із організацією обліку окремих видів майна та елементів нематеріального багатства, які зараз не враховуються; оцінки окремих елементів багатства, зокрема, природних ресурсів. Для оцінки цих елементів розроблено відповідні методи, які відрізняються від традиційних, за принципами і наслідками розрахунків. Тому їх використання на даному етапі є очевидним і необхідним. Природні ресурси, зокрема, можна оцінювати за допомогою розроблюваних економічних кадастрів шляхом інвентари­зації окремих видів ресурсів. Для оцінки запасів мінеральної сировини можна використовувати суму вартості витрат, пов’язаних із відкриттям і облаштуванням окремих видів корисних копалин. Значну частина ресурсів можна оцінити на основі розрахунків сільськогосподарської (диференційної) та гірничої ренти. Лісові ресурси можна оцінювати на рівні вартості лісу, що перебуває в експлуатації, або на рівні витрат за весь час існування якоїсь частини лісового фонду на підтримання лісу в певному стані. Так само можна визначити оцінку водних ресурсів, рибних багатств, ресурсів дичини та ін. Разом з тим для характеристики національного багатства та його складових частин у вартісному вигляді завжди слід виходити із економічної оцінки та прибутковості кож­ної з них.

При переході до ринкових відносин для визначення обсягу та динаміки національного багатства слід враховувати також деякі методологічні підходи. Вартісна оцінка будь-яких елементів національного багатства не може спиратися тільки на визначення витрат, які зростають здебільшого автономно, а повинна відображати і функціональні результати, в ім’я яких здійснюється процес нагромадження.

З цього погляду нагромадження основних виробничих фондів слід оцінювати насамперед відносно динаміки їх потенціалу (сукупної потужності), тобто здатності виробляти продукцію. Тому до окремого елементу національного багатства треба віднести нагромадження військового майна, що має самостійне функціональне призначення. Динаміку основних фондів оборонної промисловості, накопичення військової техніки необхідно оцінювати на основі критерію розумної оборонної достатності.

Основні невиробничі фонди необхідно визначати, виходячи з потреби у відповідних послугах, тобто здатності забезпечити населення житлом, здійснити право на охорону здоров’я, освітою тощо, а не за кількістю ліжок, учнівських місць, вчителів, лікарів та інших витратних показників.

Природні ресурси треба оцінювати не за витратами на їх видобування, які швидко збільшуються, створюючи ілюзію збільшення національного багатства, а за принципом рентної оцінки та «доходоутворюючого фактора», що відображає убування (змен­шення) їх споживчої вартості.

При визначенні обсягу національного багатства необхідно виключити із його складу ту частку майна, яка не використовується у виробництві (фізично та морально застаріле устаткування й обладнання; аварійне устаткування; брак, що приховується у незавершеному виробництві та будівництві; різні неліквіди у товарних запасах тощо). До складу національного багатства слід включати матеріальні запаси і незавершене виробництво та будівництво тільки у тому обсязі, який реально є необхідним для розширеного відтворення в умовах діючого ринкового господарського механізму.

Економічне зростання характеризує макроекономічний розвиток країни в залежності від результатів поточної діяльності суспільного виробництва. Але економічний потенціал будь-якої країни не обмежується лише рівнем економічного зростання. У великій мірі він залежить від результатів діяльності суспільства за всі попередні періоди його існування, тобто від сукупності нагромаджених матеріальних благ, створених працею всіх попередніх поколінь людей, а також кількості та якості природних ресурсів, залучених до економічного обороту.

Отже, безперервне розширення масштабів суспільного виробництва та підвищення добробуту людей відбувається у відповідних, певних матеріальних і соціально-економічних умовах на основі накопичених (нагромаджених) матеріальних благ, тобто певного обсягу і складу національного багатства.

Що ж треба розуміти під національним багатством?

Національне багатство — це сукупність нагромаджених (накопичених) матеріальних благ (засобів виробництва та предметів споживання), створених працею попередніх і теперішнього поколінь людей і залучених до економічного обороту природних ресурсів та фінансових коштів.

Зазначимо, що вихідним моментом класичної політекономії стосовно дослідження національного багатства є робота А. Сміта «Дослідження про природу і причину багатства народів», яку було надруковано 230 років тому. З того часу (1767 р.) категорія національного багатства досліджується багатьма економістами.

Дослідження категорії національного багатства необхідне тому, що багатство нації є важливим показником економічної могутності й потенціалу країни. У динаміці національного багатства втілюється ефективність суспільного відтворення, тобто кінцевий результат економічної діяльності суспільства. Невиробнича частка національного багатства — один із показників рівня життя людей, тому що їх потреби задовольняються не тільки за рахунок поточного виробництва, а й нагромадженим раніше майном невиробничої сфери і домашнього господарства. Крім того, динаміка національного багатства загалом, особливо зростання основних виробничих фондів, характеризує зростання навантаження суспільства на навколишнє середовище.

Національне багатство є різноманітним за своїм складом і зміс­том, а також за роллю у суспільному відтворенні. Ту частку національного багатства, яка є результатом нагромаджених продуктів суспільної праці, називають національним майном. Природні ресурси, що їх не залучено до процесу відтворення, є потенційним багатством нації.

За своїм складом одна частка національного багатства виступає як засоби виробництва, інша — як предмети невиробничого споживання. Засоби виробництва, включаючи й залучені до економічного обороту природні ресурси, є речовинними (матеріальними) елементами продуктивних сил суспільства.

Національне багатство можна розглядати з точки зору його натурально-речовинної та вартісної форми. За натурально-речо­винним складом національне багатство — це сукупність багатьох споживних вартостей. Передумовою перетворення їх у еле­мент багатства є їх здатність нагромаджуватись, складати запас, існувати поза процесом праці, хоча це і не є абсолютним чинником багатства. Наприклад, затрати праці, пов’язані із поліпшенням природних ресурсів, освоєнням цілинних земель, осушенням боліт та ін., не приймаючи уречевленої форми, також відносяться до багатства.

Залежно від економічного призначення і ролі у процесі відтворення, елементи національного багатства поділяються на виробничий і споживчий (невиробничий) фонди.

Виробничий фонд національного багатства — це запаси засобів виробництва (знарядь і предметів праці), призначених для обслуговування сфери виробництва.

До виробничого фонду національного багатства включають:

основні виробничі фонди;

запаси матеріальних оборотних фондів, в тому числі: матеріальні запаси виробничої сфери (запаси сировини, матеріалів, палива, незавершеного виробництва і незавершеного будів­ництва);

запаси готової продукції (засоби виробництва) на складах підприємств, у системі постачання, на товарних біржах, у дорозі;

державні резерви засобів виробництва (знарядь і предметів праці);

нагромаджені (накопичені) матеріальні та трудові витрати, пов’язані із поліпшенням земель, лісів та інших природних ресурсів.

Зазначимо, що виробничий фонд значною мірою визначає динаміку національного багатства. Зростання національного багатства залежить насамперед від долі виробничого фонду і ефективності його використання.

Найважливіша і найбільш активна частина національного багатства — це основні виробничі фонди, насамперед, засоби праці, тобто виробничі будівлі, споруди, силові та робочі машини, устаткування, різне обладнання, транспортні засоби, шляхи сполучень та ін. Основні виробничі фонди є важливим показником рівня економічного розвитку країни. Основні фонди як сукупність засобів праці є вирішальним фактором процесу виробництва матеріальних благ, а їх натурально-речови­нний склад визначає характер матеріально-технічної бази суспільства. Кількісне зростання та якісне удосконалення основних фондів, завдяки чому створюються матеріальні умови роз­ширення виробництва і втілюються досягнення науково-тех­нічного прогресу, забезпечують підвищення технічної озброєності, продуктивності праці робітників, їх кваліфікації, культурно-технічного рівня. Це зумовлює збільшення випуску продукції при менших витратах суспільної праці, підвищує ефективність економіки.

Важливим елементом виробничого фонду національного багатства є запаси матеріальних оборотних фондів (виробничі запаси сировини, матеріалів, палива, інструментів, запасних частин, готової продукції, незавершеного виробництва та ін.), які створюють речовинну субстанцію різної продукції або сприяють здійсненню процесу її виробництва. Одна частина оборотних фондів знаходиться безпосередньо у самому виробництві, а інша (фонди обігу) — поза його межами (це готова продукція, яка знаходиться на складах підприємств або у каналах обігу, у дорозі).

Оборотні фонди, які знаходяться безпосередньо у процесі виробництва, споживаються на протязі кожного виробничого циклу, втрачають свою самостійну форму і повністю переносять у цьому ж циклі свою вартість на продукти праці. Для нагромадження оборотних фондів необхідно менше часу, ніж для нагромадження основних фондів. Разом із тим визначення оптимальних розмірів необхідних оборотних фондів має велике значення для підвищення ефективності виробництва.

Розмір запасів матеріальних оборотних фондів при даному обсязі виробництва залежить від часу виробництва і часу обігу: чим більший цей час, тим більшим має бути розмір запасів, і навпаки.

Результатом нагромадження є і предмети праці, що знаходяться у системі державних резервів і страхових запасів. Резервні фонди складаються із двох частин — фондів засобів оборони та фондів державних господарських резервів. Фонди засобів оборони поділяються на частину, що нагромаджується, і частину, що є поточним споживанням. Державні господарські резерви складаються із матеріальних і валютних резервів. Останні являють собою особливу частку резервів, що включає золото, валюту, дорогоцінне каміння тощо.

Споживчий (невиробничий) фонд національного багатства — це сукупність нагромаджених матеріальних благ, які призначені для невиробничого споживання. Він складається із фонду споживання населення і суспільного споживчого фонду.

До складу споживчого фонду, що безпосередньо задовольняє потреби населення, включають:

основні невиробничі фонди закладів охорони здоров’я, освіти, культури, спорту, побутових послуг і житловий фонд;

готову продукцію (предмети споживання), яка знаходиться на складах підприємств, у торгівлі та громадському харчуванні, домашніх господарствах населення, дорозі;

особисте майно населення (предмети довгострокового користування) — меблі, господарсько-побутові і культурно-побутові прилади, книги, транспортні засоби та ін.

Суспільний споживчий фонд включає:

основні фонди наукових закладів, органів управління, фінансової системи, громадських організацій;

матеріальні запаси у зазначених вище закладах і організаціях, запаси військового майна та резерви;

суспільні резерви та запаси предметів споживання.

Національне багатство органічно пов’язане із валовим внутрішнім продуктом (ВВП). Причому цей зв’язок має двобічний характер. З одного боку, виробництво ВВП залежить від використання багатства, з іншого — обсяг національного багатства, темпи його зростання залежать від рівня виробництва ВВП. Виробництво постійно поповнює запас матеріальних благ, а останні знову стають передумовою нового процесу виробництва, тобто багатство постійно споживається, поповнюється і нагромаджується. При цьому обсяг і темпи зростання національного багатства залежать від обсягу і темпів зростання ВВП і ВНД.

Просте відтворення національного багатства здійснюється шляхом відновлення спожитої частини основних фондів і запасу оборотних фондів за рахунок відшкодування зносу, а також відшкодування вибуття основних невиробничих фондів (за рахунок частини кінцевого споживання органів державного управління і домашніх господарств). Внаслідок такого оновлення національного багатства змінюється його якісний склад. При простому відтворенні за рахунок ВВП і ВНД відшкодовуються і втрати багатства у зв’язку зі стихійним лихом.

Розширене відтворення національного багатства відбувається за рахунок нагромадження частки ВВП і ВНД (рахунок капіталу), у результаті чого збільшується у складі багатства обсяг виробничих основних і оборотних фондів, приріст державних резервів і страхових запасів. За рахунок кінцевого споживання органів дер­жавного управління та населення, а також валового нагромадження збільшується споживчий фонд національного багатства, про що свідчить приріст вартості основних невиробничих фондів, збільшення вартості предметів довгострокового користування та запасів сільськогосподарської продукції у населення та ін.

Визначення обсягу національного багатства до недавнього часу спиралося на розрахунки балансів основних фондів і запасів матеріальних оборотних фондів, балансів окремих видів природних ресурсів, міжгалузевого балансу, окремих матеріальних балансів, а також різних розрахунків і обстежень. Проте перехід до СНР вимагає перегляду методології розрахунку показника національного багатства, розширення його змісту і складу, включення нових елементів, погодження з поточними операціями основних рахунків СНР та ін.

До складу національного багатства слід включити деякі інші елементи, що складають багатство нації. Насамперед це стосується природних ресурсів як потенційних, так і тих, що перебувають у господарському обороті; нематеріального багатства (освітнього і наукового потенціалу; художніх, мистецьких, історичних і культурних цінностей; майна культових установ та ін.); запасів золота та іноземної валюти, коштовних металів і каміння, військового майна, цінних паперів, майна за кордоном тощо.

Головними проблемами щодо визначення обсягу національного багатства за умови розширення його складу є проблеми, пов’язані із організацією обліку окремих видів майна та елементів нематеріального багатства, які зараз не враховуються; оцінки окремих елементів багатства, зокрема, природних ресурсів. Для оцінки цих елементів розроблено відповідні методи, які відрізняються від традиційних, за принципами і наслідками розрахунків. Тому їх використання на даному етапі є очевидним і необхідним. Природні ресурси, зокрема, можна оцінювати за допомогою розроблюваних економічних кадастрів шляхом інвентари­зації окремих видів ресурсів. Для оцінки запасів мінеральної сировини можна використовувати суму вартості витрат, пов’язаних із відкриттям і облаштуванням окремих видів корисних копалин. Значну частина ресурсів можна оцінити на основі розрахунків сільськогосподарської (диференційної) та гірничої ренти. Лісові ресурси можна оцінювати на рівні вартості лісу, що перебуває в експлуатації, або на рівні витрат за весь час існування якоїсь частини лісового фонду на підтримання лісу в певному стані. Так само можна визначити оцінку водних ресурсів, рибних багатств, ресурсів дичини та ін. Разом з тим для характеристики національного багатства та його складових частин у вартісному вигляді завжди слід виходити із економічної оцінки та прибутковості кож­ної з них.

При переході до ринкових відносин для визначення обсягу та динаміки національного багатства слід враховувати також деякі методологічні підходи. Вартісна оцінка будь-яких елементів національного багатства не може спиратися тільки на визначення витрат, які зростають здебільшого автономно, а повинна відображати і функціональні результати, в ім’я яких здійснюється процес нагромадження.

З цього погляду нагромадження основних виробничих фондів слід оцінювати насамперед відносно динаміки їх потенціалу (сукупної потужності), тобто здатності виробляти продукцію. Тому до окремого елементу національного багатства треба віднести нагромадження військового майна, що має самостійне функціональне призначення. Динаміку основних фондів оборонної промисловості, накопичення військової техніки необхідно оцінювати на основі критерію розумної оборонної достатності.

Основні невиробничі фонди необхідно визначати, виходячи з потреби у відповідних послугах, тобто здатності забезпечити населення житлом, здійснити право на охорону здоров’я, освітою тощо, а не за кількістю ліжок, учнівських місць, вчителів, лікарів та інших витратних показників.

Природні ресурси треба оцінювати не за витратами на їх видобування, які швидко збільшуються, створюючи ілюзію збільшення національного багатства, а за принципом рентної оцінки та «доходоутворюючого фактора», що відображає убування (змен­шення) їх споживчої вартості.

При визначенні обсягу національного багатства необхідно виключити із його складу ту частку майна, яка не використовується у виробництві (фізично та морально застаріле устаткування й обладнання; аварійне устаткування; брак, що приховується у незавершеному виробництві та будівництві; різні неліквіди у товарних запасах тощо). До складу національного багатства слід включати матеріальні запаси і незавершене виробництво та будівництво тільки у тому обсязі, який реально є необхідним для розширеного відтворення в умовах діючого ринкового господарського механізму.