2.3. Закриті й відкриті системи доукомплектації штатом державної служби

Метою будь-якого підходу є результат, охарактеризований американським ученим Дж. Мейсі: «Спроможність держави роз­в’язувати свої найважливіші проблеми — освіта, закон і порядок, загибель навколишнього середовища, задушлива атмосфера міст — спирається безпосередньо на здатність державних служб країни залучати, підтримувати, стимулювати й використовувати людські таланти».

Два головні методи укомплектації штатом державної служби характеризують як відкриту, так і закриту систему.

Закриті системи ґрунтуються на обмеженому доступі до державної служби й низькій мобільності найманого державного службовця. Ось як характеризуються закриті, чи «мандаринові», системи державної служби в дослідженні Світового банку: «Вони узвичаюють поняття «обраної еліти» в урядовій службі. Конкурентний набір кандидатів відбувається в централізованому порядку і, як правило, підтримується шляхом суворих вступних
іспитів чи високих оцінок загальноосвітнього тесту. Часто кандидатів попередньо відбирають з якогось одного вищого освітнього закладу чи системи підготовки. Елітні кадри мають загальну, а не спеціальну освіту, їх офіційно вводять у посаду, а не наймають для якоїсь конкретної роботи. Протягом усього процесу набору та підготовки елітні кадри зазнають інтенсивної соціалізації для засвоєння основних цінностей державної служби».

Європейська модель систем державної служби тяжіє до закритої системи, у зв’язку з класовою та соціальними структурами цих країн. Характерні особливості європейської моделі визначаються такими рисами:

державна служба відповідає розмежуванню на головні класи (вищий, середній і нижчий) у суспільстві, яке спирається на освіт­ні рівні;

деякі обмеження мобільності державних службовців у струк­турі державної служби;

еліта на вищих рівнях державної служби має високий престиж і статус;

політичні нейтральність і захист, а також певність у роботі;

ієрархічність як основа для підвищення;

суворий кодекс поведінки та моралі.

Країни, де розвинені і підтримуються закриті системи, — Франція і Японія. У цих країнах діяльність закритих систем ґрунтується на зв’язку з конкретним освітнім закладом: Японія — Токійський університет, Франція — ENA (національна школа адміністрації).

Найкращий приклад моделі відкритої системи — це система державної служби США. Ця система дозволяє поступити на будь-який рівень державної служби відповідно до кваліфікації. Немає закладу, який постачав би кадри, і вищі рівні державної служби мають менш виражений класовий та соціальний характер. Завдяки такому вільному вступу з університетів, бізнесу та промисловості урядова служба забезпечила основу для певної соціальної мобільності й утримує державну службу від наслідування жорсткої класової структури, властивої закритій системі.

Вступ на державну службу США значно спрощений завдяки гнучкій практиці приймання на роботу відносно кваліфікації, зокрема освіти, завдяки застосуванню специфічних іспитів для даної посади, а не загальних конкурсних іспитів і наданню окремим керівникам на певних рівнях повноважень приймати на роботу.

Необхідно розібратися, яка система — відкрита чи закрита — годиться для країн, де відбуваються значні політичні, економічні та соціальні зміни. Можна навести перелік тих величезних проб­лем, що стоять перед цими країнами:

1) установлення зовнішньої і внутрішньої безпеки;

2) збереження стабільного уряду;

3) об’єднання різних релігійних, етнічних, класових та регіональних інтересів у суспільстві;

4) розподіл повноважень на кількох рівнях управління;

5) розвиток сучасних політичних, економічних та соціальних інститутів;

6) створення умов для економічного, соціального та політичного розвитку.

Досягти і зберегти будь-яку з цих позицій важко навіть за наявності сучасної урядової системи. Для тих країн, де урядові інститути слабкі, ці функції перетворюються на нерозв’язувані проблеми.

Питання придатності відкритої чи закритої системи для цих країн вивчалося Світовим банком. Згідно з цим дослідженням
у даних умовах закрита система має переваги над відкритою.
В умовах значних змін у країнах вдоволення потреби у висококваліфікованих професіоналах на рівні політики та управління можливе лише за умови застосування елітарного підходу до залучення, розвитку та утримання цих державних службовців.

Жорсткість соціальної класової структури закритої системи можна буде порушити за умови, якщо буде кілька вступних точок та освітніх закладів, які живитимуть елітну групу, забезпечуючи можливості для вступу на державну службу представників різних соціальних класів і гарантуючи, що вступ базується на оцінці заслуг за допомогою справедливого, рівного для всіх вступного критерію.

Метою будь-якого підходу є результат, охарактеризований американським ученим Дж. Мейсі: «Спроможність держави роз­в’язувати свої найважливіші проблеми — освіта, закон і порядок, загибель навколишнього середовища, задушлива атмосфера міст — спирається безпосередньо на здатність державних служб країни залучати, підтримувати, стимулювати й використовувати людські таланти».

Два головні методи укомплектації штатом державної служби характеризують як відкриту, так і закриту систему.

Закриті системи ґрунтуються на обмеженому доступі до державної служби й низькій мобільності найманого державного службовця. Ось як характеризуються закриті, чи «мандаринові», системи державної служби в дослідженні Світового банку: «Вони узвичаюють поняття «обраної еліти» в урядовій службі. Конкурентний набір кандидатів відбувається в централізованому порядку і, як правило, підтримується шляхом суворих вступних
іспитів чи високих оцінок загальноосвітнього тесту. Часто кандидатів попередньо відбирають з якогось одного вищого освітнього закладу чи системи підготовки. Елітні кадри мають загальну, а не спеціальну освіту, їх офіційно вводять у посаду, а не наймають для якоїсь конкретної роботи. Протягом усього процесу набору та підготовки елітні кадри зазнають інтенсивної соціалізації для засвоєння основних цінностей державної служби».

Європейська модель систем державної служби тяжіє до закритої системи, у зв’язку з класовою та соціальними структурами цих країн. Характерні особливості європейської моделі визначаються такими рисами:

державна служба відповідає розмежуванню на головні класи (вищий, середній і нижчий) у суспільстві, яке спирається на освіт­ні рівні;

деякі обмеження мобільності державних службовців у струк­турі державної служби;

еліта на вищих рівнях державної служби має високий престиж і статус;

політичні нейтральність і захист, а також певність у роботі;

ієрархічність як основа для підвищення;

суворий кодекс поведінки та моралі.

Країни, де розвинені і підтримуються закриті системи, — Франція і Японія. У цих країнах діяльність закритих систем ґрунтується на зв’язку з конкретним освітнім закладом: Японія — Токійський університет, Франція — ENA (національна школа адміністрації).

Найкращий приклад моделі відкритої системи — це система державної служби США. Ця система дозволяє поступити на будь-який рівень державної служби відповідно до кваліфікації. Немає закладу, який постачав би кадри, і вищі рівні державної служби мають менш виражений класовий та соціальний характер. Завдяки такому вільному вступу з університетів, бізнесу та промисловості урядова служба забезпечила основу для певної соціальної мобільності й утримує державну службу від наслідування жорсткої класової структури, властивої закритій системі.

Вступ на державну службу США значно спрощений завдяки гнучкій практиці приймання на роботу відносно кваліфікації, зокрема освіти, завдяки застосуванню специфічних іспитів для даної посади, а не загальних конкурсних іспитів і наданню окремим керівникам на певних рівнях повноважень приймати на роботу.

Необхідно розібратися, яка система — відкрита чи закрита — годиться для країн, де відбуваються значні політичні, економічні та соціальні зміни. Можна навести перелік тих величезних проб­лем, що стоять перед цими країнами:

1) установлення зовнішньої і внутрішньої безпеки;

2) збереження стабільного уряду;

3) об’єднання різних релігійних, етнічних, класових та регіональних інтересів у суспільстві;

4) розподіл повноважень на кількох рівнях управління;

5) розвиток сучасних політичних, економічних та соціальних інститутів;

6) створення умов для економічного, соціального та політичного розвитку.

Досягти і зберегти будь-яку з цих позицій важко навіть за наявності сучасної урядової системи. Для тих країн, де урядові інститути слабкі, ці функції перетворюються на нерозв’язувані проблеми.

Питання придатності відкритої чи закритої системи для цих країн вивчалося Світовим банком. Згідно з цим дослідженням
у даних умовах закрита система має переваги над відкритою.
В умовах значних змін у країнах вдоволення потреби у висококваліфікованих професіоналах на рівні політики та управління можливе лише за умови застосування елітарного підходу до залучення, розвитку та утримання цих державних службовців.

Жорсткість соціальної класової структури закритої системи можна буде порушити за умови, якщо буде кілька вступних точок та освітніх закладів, які живитимуть елітну групу, забезпечуючи можливості для вступу на державну службу представників різних соціальних класів і гарантуючи, що вступ базується на оцінці заслуг за допомогою справедливого, рівного для всіх вступного критерію.