1.3. Менеджмент у сучасних умовах

Ключовими моментами сучасної системи поглядів на менеджмент (їх нерідко називають новою управлінською парадигмою) є такі принципові положення:

Відмова від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту, яка визначається перш за все раціональною організа-
цією виробництва, зменшенням витрат, тобто вплив управління на внутрішні чинники виробництва. Замість цього на перше місце висувається проблема гнучкості та адаптивності (пристосування) до постійних змін зовнішнього середовища. Останнє характеризується як сукупність змінних, які знаходяться поза межами організації і не є сферою безпосереднього впливу з боку його менеджменту. Це перш за все всі ті організації, а також люди, які пов’язані з даною організацією в силу поставлених перед ними цілей і виконуваних завдань. Крім цього, існує, так би мовити, другий ряд змінних зовнішнього середовища — соціальні чинники і умови, які, не впливаючи прямо на оперативну діяльність організації, визначають стратегічно важливі рішення, які приймаються її менеджментом. Важлива роль тут належить економічним, політичним, пра-
вовим, соціально-культурним, екологічним, фізико-географічним чинникам і змінним. Значення чинників зовнішнього середовища різко підвищується у зв’язку зі збільшенням складності всієї системи суспільних відносин (соціальних, економічних, політичних та інших), які складають середовище менеджменту. Саме зовнішнє середовище диктує стратегію і тактику організації.

Використання в управлінні теорії систем, що полегшують завдання розгляду організації в єдності її складових частин, які нерозривно пов’язані із зовнішнім світом.

Використання ситуаційного підходу до управління, відповідно до якого вся внутрішня організація є не що інше, як відповідь на різний за своєю природою вплив іззовні. Його центральний момент — ситуація, тобто конкретний набір обставин, які впливають на роботу організації в даний період часу. Звідси — визнання важливості специфічних прийомів, за допомогою яких виділяються чинники, впливаючи на які, можливо ефективно досягти цілей.

Визнання соціальної відповідальності менеджменту як перед суспільством у цілому, так і перед окремими людьми, які працюють в організації. Нова роль людини як ключового ресурсу вимагає від менеджерів зусиль зі створення умов для реалізації закладених у людині здібностей до саморозвитку. Звідси — необхідна увага до таких чинників, як організаційна культура (визначається наявністю у всіх працюючих загальних цілей, їхньої безпосередньої участі в розробці шляхів досягнення цих цілей, зацікавленості в забезпеченні загальних кінцевих результатів організації), різні форми демократизації управління, участь працюючих у прибутках, власності, управлінні.

Найважливішою характеристикою менеджера на сучасному етапі є орієнтація на нову соціальну групу в організаціях — когнітаріат, потужність якого базується на знанні і використанні інтелекту, а не мускульної сили. Когнітаріат, який має доступ до інформації і наділений високою культурою, не може розглядатися як один з економічних чинників діяльності, а трактується як ключовий ресурс, ефективне використання і нарощування якого стає центральним завданням менеджменту. У відомій книжці Дж. Нейсбіта і П. Ебедін «Перестройка корпорации» подана така характеристика нових відносин між організацією і працюючими в ній людьми:

— кращі і найталановитіші люди тягнуться до тієї організації, яка забезпечує персональне зростання;

— менеджер — це не просто управляючий, а людина, яка виконує роль судді, вчителя, наставника;

— люди хочуть мати частку в прибутках своєї організації;

— найм працівників краще заміняти укладенням з ними контрактів;

— автократичне управління повинно поступатися місцем демократичним системам.

Нова парадигма спонукає до перегляду принципів управління, оскільки старі припиняють «працювати». В 90-ті роки ХХ століття в принципах головну увагу приділяли соціальному або людському аспекту управління. Менеджмент спрямований на людину, на те, щоб зробити людей здатними до спільних дій, зробити їх зусилля більш ефективними. Менеджмент формує комунікації між людьми і визначає індивідуальний внесок кожного працюючого в загальний результат. Етика є золотим правилом менеджменту.

Нова система поглядів на управління відома в літературі як «тиха управлінська революція», і це не випадково. Оскільки основні положення можуть застосовуватись, не спричиняючи зараз же руйнації структур, систем, методів менеджменту, які вже склалися, а доповнюючи їх, поступово пристосовуючи до нових умов. Так, усе частіше використовуються системи управління на основі передбачення змін і на основі гнучких, компромісних рішень. Вони враховують незвичність і несподіваність майбутнього розвитку. Організації все частіше звертаються до методів стратегічного планування і управління, розглядаючи раптові різкі зміни в зовнішньому середовищі, в технологіях, конкуренції як реалії сучасного економічного життя, яке вимагає нових прийомів менеджменту. Відповідним чином змінюються і структури управління, в яких перевага віддається децентралізації; організаційні механізми більше пристосо­вуються до виявлення нових проблем і розробки нових рішень, ніж до контролю за виконанням уже прийнятих. Маневри в розподілі ресурсів цінуються вище ніж пунктуальність в їх використанні.

Ключовими моментами сучасної системи поглядів на менеджмент (їх нерідко називають новою управлінською парадигмою) є такі принципові положення:

Відмова від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту, яка визначається перш за все раціональною організа-
цією виробництва, зменшенням витрат, тобто вплив управління на внутрішні чинники виробництва. Замість цього на перше місце висувається проблема гнучкості та адаптивності (пристосування) до постійних змін зовнішнього середовища. Останнє характеризується як сукупність змінних, які знаходяться поза межами організації і не є сферою безпосереднього впливу з боку його менеджменту. Це перш за все всі ті організації, а також люди, які пов’язані з даною організацією в силу поставлених перед ними цілей і виконуваних завдань. Крім цього, існує, так би мовити, другий ряд змінних зовнішнього середовища — соціальні чинники і умови, які, не впливаючи прямо на оперативну діяльність організації, визначають стратегічно важливі рішення, які приймаються її менеджментом. Важлива роль тут належить економічним, політичним, пра-
вовим, соціально-культурним, екологічним, фізико-географічним чинникам і змінним. Значення чинників зовнішнього середовища різко підвищується у зв’язку зі збільшенням складності всієї системи суспільних відносин (соціальних, економічних, політичних та інших), які складають середовище менеджменту. Саме зовнішнє середовище диктує стратегію і тактику організації.

Використання в управлінні теорії систем, що полегшують завдання розгляду організації в єдності її складових частин, які нерозривно пов’язані із зовнішнім світом.

Використання ситуаційного підходу до управління, відповідно до якого вся внутрішня організація є не що інше, як відповідь на різний за своєю природою вплив іззовні. Його центральний момент — ситуація, тобто конкретний набір обставин, які впливають на роботу організації в даний період часу. Звідси — визнання важливості специфічних прийомів, за допомогою яких виділяються чинники, впливаючи на які, можливо ефективно досягти цілей.

Визнання соціальної відповідальності менеджменту як перед суспільством у цілому, так і перед окремими людьми, які працюють в організації. Нова роль людини як ключового ресурсу вимагає від менеджерів зусиль зі створення умов для реалізації закладених у людині здібностей до саморозвитку. Звідси — необхідна увага до таких чинників, як організаційна культура (визначається наявністю у всіх працюючих загальних цілей, їхньої безпосередньої участі в розробці шляхів досягнення цих цілей, зацікавленості в забезпеченні загальних кінцевих результатів організації), різні форми демократизації управління, участь працюючих у прибутках, власності, управлінні.

Найважливішою характеристикою менеджера на сучасному етапі є орієнтація на нову соціальну групу в організаціях — когнітаріат, потужність якого базується на знанні і використанні інтелекту, а не мускульної сили. Когнітаріат, який має доступ до інформації і наділений високою культурою, не може розглядатися як один з економічних чинників діяльності, а трактується як ключовий ресурс, ефективне використання і нарощування якого стає центральним завданням менеджменту. У відомій книжці Дж. Нейсбіта і П. Ебедін «Перестройка корпорации» подана така характеристика нових відносин між організацією і працюючими в ній людьми:

— кращі і найталановитіші люди тягнуться до тієї організації, яка забезпечує персональне зростання;

— менеджер — це не просто управляючий, а людина, яка виконує роль судді, вчителя, наставника;

— люди хочуть мати частку в прибутках своєї організації;

— найм працівників краще заміняти укладенням з ними контрактів;

— автократичне управління повинно поступатися місцем демократичним системам.

Нова парадигма спонукає до перегляду принципів управління, оскільки старі припиняють «працювати». В 90-ті роки ХХ століття в принципах головну увагу приділяли соціальному або людському аспекту управління. Менеджмент спрямований на людину, на те, щоб зробити людей здатними до спільних дій, зробити їх зусилля більш ефективними. Менеджмент формує комунікації між людьми і визначає індивідуальний внесок кожного працюючого в загальний результат. Етика є золотим правилом менеджменту.

Нова система поглядів на управління відома в літературі як «тиха управлінська революція», і це не випадково. Оскільки основні положення можуть застосовуватись, не спричиняючи зараз же руйнації структур, систем, методів менеджменту, які вже склалися, а доповнюючи їх, поступово пристосовуючи до нових умов. Так, усе частіше використовуються системи управління на основі передбачення змін і на основі гнучких, компромісних рішень. Вони враховують незвичність і несподіваність майбутнього розвитку. Організації все частіше звертаються до методів стратегічного планування і управління, розглядаючи раптові різкі зміни в зовнішньому середовищі, в технологіях, конкуренції як реалії сучасного економічного життя, яке вимагає нових прийомів менеджменту. Відповідним чином змінюються і структури управління, в яких перевага віддається децентралізації; організаційні механізми більше пристосо­вуються до виявлення нових проблем і розробки нових рішень, ніж до контролю за виконанням уже прийнятих. Маневри в розподілі ресурсів цінуються вище ніж пунктуальність в їх використанні.