2. Використання робочого часу

Поліпшення використання робочого часу - важливий резерв збільшення продуктивності праці та обсягу виробництва. Для оцінки використання робочого часу вираховують коефіцієнт зайнятості робітників /Кз/ за формулою:

t

Кз  = –––––– ,   де

Тз  Р

t  - підсумковий час зайнятості в одну зміну всіх робітників /дільниці, цеху/, хвилин;

Тз   -  тривалість однієї робочої зміни, хвилин;

Р    -  кількість робітників /на дільниці, в цеху/, чол.

У процесі аналізу необхідно виявити наскільки доцільно вико-ристовується робочий час, підрахувати величину його втрат та невиробничих витрат, дослідити причини їх виникнення та відпрацювати заходи щодо усунення недоліків у роботі підприємства.

Причини цілоденних витрат робочого часу вивчаються на основі планового та фактичного балансів робочого часу одного робітника, складеного на підставі даних бізнес-плану та ф. № 2-ПВ /табл. 2/.

Таблиця 2

Аналіз балансу робочого часу одного робітника, днів

Дані таблиці 2 показують, що на підприємстві мають місце як цілозмінні, так і внутрішньозмінні втрати робочого часу. Кількість днів, відпрацьованих 1 робітником, зменшилась у порівнянні з планом на 9,56 дня. Середня тривалість робочого дня скоротилась у порівнянні з планом на 0,11 год., або на 1,37%.

Цілоденні втрати робочого часу з’явились у зв’язку із зростанням тривалості хвороб, неявками з дозволу адміністрації та прогулами. Загальні цілоденні втрати робочого часу на 1 робітника склали в середньому 14 днів /1,7 + 0,3 + 8 + 4/, які були частково компенсовані скороченням тривалості чергових відпусток на 1,44 дні та відпусток з навчання на 2 дні, з вагітності та пологів на 1 день.

Зменшення відпусток з навчання негативно вплине на підвищення кваліфікації, відтворення робочої сили і ставиться у вину підприємству. Неявки з дозволу адміністрації і прогули є результатом порушення законодавства про працю, свідчать про поганий стан трудової дисципліни. Компенсація цілоденних втрат робочого часу за рахунок скорочення тривалості чергових відпусток і відпусток з навчання неприпустима, тому що, з одного боку, веде до перевтоми робітників і порушення трудового законодавства, а з іншого, - до скорочення бюджету часу у майбутньому періоді. Таким чином, цілоденні втрати робочого часу склали в середньому 12 днів /8 + 4/ на одного робітника, а на всю чисельність - 23280  днів /121940/, що є резервом зростання продуктивності праці та обсягу виробництва.

При аналізі досліджуються причини та частота неявок на роботу з дозволу адміністрації, ефективність заходів громадського та адміністративного впливу, які застосовувалися до порушників трудової дисципліни, після чого відпрацьовуються заходи скорочення цілоденних втрат.

Внутрішньозмінні втрати робочого часу склали у середньому 0,11 год за кожну зміну на 1 робітника, а на всю чисельність за рік - 43,69 тисяч людино-годин /0,11204,741940/.  Належить відмітити, що розрахунок втрат робочого часу не повністю відображає дійсний стан справ, тому що у такий розрахунок не входять втрати робочого часу тривалістю до 15 хвилин, які не документуються.

Розмір внутрішньозмінних втрат тривалістю до 15 хвилин розрахо-вується за даними фотографії робочого дня, вивчення яких дозволяє виявити причини внутрішньозмінних втрат робочого часу та розробити заходи для їх усунення. Аналіз показує, що найважливішими причинами втрат робочого часу є незабезпеченість робочих місць сировиною, матеріалами, енергоресурсами, інструментами, технологічною документацією, поганий технічний стан обладнання, некомплектністю залишків незавершеного виробництва, запізнення на роботу, передчасне залишення робочого місця та інші організаційно-господарські причини.

Окрім цілоденних та внутрішньозмінних простоїв на промислових підприємствах мають місце невиробничі втрати робочого часу на виготовлення бракованої продукції чи на виправлення браку, витрати робочого часу у зв’язку зі зміною умов праці, конструкцій виробів та технології виробництва. Величина невиробничих втрат робочого часу визначається за доплатними листками, нарядом на оплату з відмітною рискою по діагоналі, які виписуються робітникам за виконання понаднормових робіт, за актами /повідомленнями, відомостями/ на брак та інше.

Втрати робочого часу частково компенсуються понаднормовими годинами праці, які відбиваються у фактично відпрацьованому часі, і тому при аналізі необхідно їх виключити з фактично відпрацьованого часу і збільшувати на цю величину втрати робочого  часу. Закінчуючи аналіз, підраховують загальні втрати і невиробничі витрати робочого часу та пропонують заходи для недопущення їх у майбутньому.

Поліпшення використання робочого часу - важливий резерв збільшення продуктивності праці та обсягу виробництва. Для оцінки використання робочого часу вираховують коефіцієнт зайнятості робітників /Кз/ за формулою:

t

Кз  = –––––– ,   де

Тз  Р

t  - підсумковий час зайнятості в одну зміну всіх робітників /дільниці, цеху/, хвилин;

Тз   -  тривалість однієї робочої зміни, хвилин;

Р    -  кількість робітників /на дільниці, в цеху/, чол.

У процесі аналізу необхідно виявити наскільки доцільно вико-ристовується робочий час, підрахувати величину його втрат та невиробничих витрат, дослідити причини їх виникнення та відпрацювати заходи щодо усунення недоліків у роботі підприємства.

Причини цілоденних витрат робочого часу вивчаються на основі планового та фактичного балансів робочого часу одного робітника, складеного на підставі даних бізнес-плану та ф. № 2-ПВ /табл. 2/.

Таблиця 2

Аналіз балансу робочого часу одного робітника, днів

Дані таблиці 2 показують, що на підприємстві мають місце як цілозмінні, так і внутрішньозмінні втрати робочого часу. Кількість днів, відпрацьованих 1 робітником, зменшилась у порівнянні з планом на 9,56 дня. Середня тривалість робочого дня скоротилась у порівнянні з планом на 0,11 год., або на 1,37%.

Цілоденні втрати робочого часу з’явились у зв’язку із зростанням тривалості хвороб, неявками з дозволу адміністрації та прогулами. Загальні цілоденні втрати робочого часу на 1 робітника склали в середньому 14 днів /1,7 + 0,3 + 8 + 4/, які були частково компенсовані скороченням тривалості чергових відпусток на 1,44 дні та відпусток з навчання на 2 дні, з вагітності та пологів на 1 день.

Зменшення відпусток з навчання негативно вплине на підвищення кваліфікації, відтворення робочої сили і ставиться у вину підприємству. Неявки з дозволу адміністрації і прогули є результатом порушення законодавства про працю, свідчать про поганий стан трудової дисципліни. Компенсація цілоденних втрат робочого часу за рахунок скорочення тривалості чергових відпусток і відпусток з навчання неприпустима, тому що, з одного боку, веде до перевтоми робітників і порушення трудового законодавства, а з іншого, - до скорочення бюджету часу у майбутньому періоді. Таким чином, цілоденні втрати робочого часу склали в середньому 12 днів /8 + 4/ на одного робітника, а на всю чисельність - 23280  днів /121940/, що є резервом зростання продуктивності праці та обсягу виробництва.

При аналізі досліджуються причини та частота неявок на роботу з дозволу адміністрації, ефективність заходів громадського та адміністративного впливу, які застосовувалися до порушників трудової дисципліни, після чого відпрацьовуються заходи скорочення цілоденних втрат.

Внутрішньозмінні втрати робочого часу склали у середньому 0,11 год за кожну зміну на 1 робітника, а на всю чисельність за рік - 43,69 тисяч людино-годин /0,11204,741940/.  Належить відмітити, що розрахунок втрат робочого часу не повністю відображає дійсний стан справ, тому що у такий розрахунок не входять втрати робочого часу тривалістю до 15 хвилин, які не документуються.

Розмір внутрішньозмінних втрат тривалістю до 15 хвилин розрахо-вується за даними фотографії робочого дня, вивчення яких дозволяє виявити причини внутрішньозмінних втрат робочого часу та розробити заходи для їх усунення. Аналіз показує, що найважливішими причинами втрат робочого часу є незабезпеченість робочих місць сировиною, матеріалами, енергоресурсами, інструментами, технологічною документацією, поганий технічний стан обладнання, некомплектністю залишків незавершеного виробництва, запізнення на роботу, передчасне залишення робочого місця та інші організаційно-господарські причини.

Окрім цілоденних та внутрішньозмінних простоїв на промислових підприємствах мають місце невиробничі втрати робочого часу на виготовлення бракованої продукції чи на виправлення браку, витрати робочого часу у зв’язку зі зміною умов праці, конструкцій виробів та технології виробництва. Величина невиробничих втрат робочого часу визначається за доплатними листками, нарядом на оплату з відмітною рискою по діагоналі, які виписуються робітникам за виконання понаднормових робіт, за актами /повідомленнями, відомостями/ на брак та інше.

Втрати робочого часу частково компенсуються понаднормовими годинами праці, які відбиваються у фактично відпрацьованому часі, і тому при аналізі необхідно їх виключити з фактично відпрацьованого часу і збільшувати на цю величину втрати робочого  часу. Закінчуючи аналіз, підраховують загальні втрати і невиробничі витрати робочого часу та пропонують заходи для недопущення їх у майбутньому.