2. Використання матеріальних ресурсів

Поліпшення використання матеріальних ресурсів - найважливіша народногосподарська проблема. Основними показниками, які характеризують використання матеріальних ресурсів на виробництві, є загальна матеріаломісткість всієї продукції та питома матеріаломісткість, чи матеріаломісткість одиниці продукції. Перша визначається співвідношенням матеріальних витрат /без амортизації/ до вартості виробленої продукції, а друга - співвідношенням матеріальних витрат на виробництво одиниці продукції до оптової ціни виробів. Оберненою величиною до матеріаломісткості є матеріаловіддача.

На рівень матеріаломісткості впливають багато факторів. Їх  можна поділити на дві групи: 1/ ті, що змінюють обсяг продукції; 2/ ті, що змінюють величину вартості матеріалів. Залежність показана на мал.12.

Аналіз матеріаломісткості здійснюється у такій послідовності: дається загальна оцінка рівнів матеріаломісткості продукції; аналізуються зміни матеріаломісткості за елементами витрат; аналізуються зміни матеріаломісткості найважливіших виробів; визначається вплив основних факторів /“норм”, “цін” та “заміни”/ на матеріаломісткість продукції.

Дані для розрахунку матеріаломісткості містяться в кошторисі витрат на виробництво та ф.5-С. Для аналізу складається таблиця 15.

Таблиця 15

Розрахунок матеріаломісткості

Матеріаломісткість підвищилась в порівнянні з планом на 3,52%. За цей рахунок відносна перевитрата матеріальних ресурсів склала 5314 - /5100  100,64 : 100/ = 181 тис.грн. Тобто, для виробництва фактичного обсягу продукції при зберіганні матеріаломісткості на плановому рівні потрібно було витратити матеріалів на 181 тис.грн. менше, ніж фактично витрачено.

При аналізі необхідно визначити вплив факторів на витрату матеріальних ресурсів та на випуск продукції. Для цього спочатку вираховуємо умовну величину обсягу виробленої продукції при фактичних матеріальних витратах та плановій матеріаломісткості /5314 : 61,4 = 8654,7 тис.грн./. Звідси відхилення від планового обсягу продукції на 53 тис.грн. відбулося під впливом таких факторів: за рахунок збільшення матеріальних витрат /8654,7 - 8307 = +347,7/; за рахунок підвищення матеріаломісткості продукції /8360 - 8654,7 = -294,7/.

Аналіз виявлення причин і факторів зростання  матеріаломісткості та виявлення резервів її зниження проводяться за такою схемою (мал.13).

На рівень матеріаломісткості значно впливає використання сировини та матеріалів. При зменшенні відходів знижується матеріаломісткість, працемісткість, економиться праця. Зниження матеріаломісткості дає можливість на одних і тих же верстатах і устаткуванні за одиницю часу одержувати із однієї і тієї ж кількості матеріалів більше готової продукції, що веде до росту продуктивності праці, фондовіддачі та зниження собівартості продукції. Зниження фондомісткості сприяє відносному зменшенню обсягів капітальних вкладень на діючих підприємствах. Зменшення матеріаломісткості безпосередньо пов’язане зі зниженням собівартості продукції, ростом прибутку та підвищенням матеріального добробуту народу. Тому зниження матеріаломісткості продукції є найважливішим державним завданням. Його вирішення залежить від удосконалення техніки, технології, якості сировини і матеріалів, раціоналізації конструкцій і поліпшення вагових характеристик продукції, комплексного використання вихідної сировини. Шляхи зниження витрат матеріалів визначають завдання аналізу: оцінка обгрунтованості планової потреби в матеріалах та сировині; визначення рівня забезпеченості матеріалами та їх використання; аналіз факторів, що вплинули на рівень використання матеріальних ресурсів; визначення резервів додаткового випуску продукції; відпрацювання заходів, направлених на поліпшення управління виробничими запасами та підвищення ефективності використання матеріалів.

До узагальнюючих показників використання матеріальних ресурсів, крім матеріаломісткості, відносять процент /коефіцієнт/ відходів або корисного використання матеріалів, коефіцієнт виходу чистої продукції. Коефіцієнт корисного використання сировини та матеріалів у виробництві в цілому розраховується відношенням вартості матеріалів у чистому виробі до загальної витрати матеріалів, а за видами продукції - відношенням ваги готової  продукції до загальної ваги витраченої сировини та матеріалів.

Найбільш розповсюдженим показником, що характеризує рівень використання матеріалів, є коефіцієнт використання матеріалів /Квм/:

де  Р  - чиста вага виробу /вузла, деталі/; N  - норма витрати певного виду матеріалу.

Чим більше значення коефіцієнта наближається до одиниці, тим краще використовується матеріал, менша його частина йде у відходи.

Порівнюючи фактичні показники використання матеріалів з плановими та в динаміці виявляють відхилення, напрямок зміни та вираховують вплив зверхпланових зворотних відходів на обсяг виробництва продукції.

Поряд з узагальнюючими показниками в плануванні та аналізі використовують і часткові показники матеріаломісткості, розраховані за видами сировини та основних матеріалів, покупних виробів та напівфабрикатів, палива та енергії. На підприємствах, що виготовляють однорідні види продукції, матеріаломісткість продукції вираховують також і в натуральних показниках /на 1 т сталі, цементу, цукру і т.д./.

Аналіз використання сировини, матеріалів та палива у виробництві також базується на часткових показниках, специфічних для підприємств різних галузей; їх найменування й методика визначення залежить від характеру споживання засобів праці та виготовлюваної продукції, стадійності виробництва, видів відходів та втрат.

Проблема ліпшого використання предметів праці має дві сторони: перша - це зменшення кількості спожитих у процесі виробництва предметів праці на одиницю продукції, друга - зменшення кількості авансованих для господарської діяльності оборотних засобів.

Поліпшення використання матеріальних ресурсів - найважливіша народногосподарська проблема. Основними показниками, які характеризують використання матеріальних ресурсів на виробництві, є загальна матеріаломісткість всієї продукції та питома матеріаломісткість, чи матеріаломісткість одиниці продукції. Перша визначається співвідношенням матеріальних витрат /без амортизації/ до вартості виробленої продукції, а друга - співвідношенням матеріальних витрат на виробництво одиниці продукції до оптової ціни виробів. Оберненою величиною до матеріаломісткості є матеріаловіддача.

На рівень матеріаломісткості впливають багато факторів. Їх  можна поділити на дві групи: 1/ ті, що змінюють обсяг продукції; 2/ ті, що змінюють величину вартості матеріалів. Залежність показана на мал.12.

Аналіз матеріаломісткості здійснюється у такій послідовності: дається загальна оцінка рівнів матеріаломісткості продукції; аналізуються зміни матеріаломісткості за елементами витрат; аналізуються зміни матеріаломісткості найважливіших виробів; визначається вплив основних факторів /“норм”, “цін” та “заміни”/ на матеріаломісткість продукції.

Дані для розрахунку матеріаломісткості містяться в кошторисі витрат на виробництво та ф.5-С. Для аналізу складається таблиця 15.

Таблиця 15

Розрахунок матеріаломісткості

Матеріаломісткість підвищилась в порівнянні з планом на 3,52%. За цей рахунок відносна перевитрата матеріальних ресурсів склала 5314 - /5100  100,64 : 100/ = 181 тис.грн. Тобто, для виробництва фактичного обсягу продукції при зберіганні матеріаломісткості на плановому рівні потрібно було витратити матеріалів на 181 тис.грн. менше, ніж фактично витрачено.

При аналізі необхідно визначити вплив факторів на витрату матеріальних ресурсів та на випуск продукції. Для цього спочатку вираховуємо умовну величину обсягу виробленої продукції при фактичних матеріальних витратах та плановій матеріаломісткості /5314 : 61,4 = 8654,7 тис.грн./. Звідси відхилення від планового обсягу продукції на 53 тис.грн. відбулося під впливом таких факторів: за рахунок збільшення матеріальних витрат /8654,7 - 8307 = +347,7/; за рахунок підвищення матеріаломісткості продукції /8360 - 8654,7 = -294,7/.

Аналіз виявлення причин і факторів зростання  матеріаломісткості та виявлення резервів її зниження проводяться за такою схемою (мал.13).

На рівень матеріаломісткості значно впливає використання сировини та матеріалів. При зменшенні відходів знижується матеріаломісткість, працемісткість, економиться праця. Зниження матеріаломісткості дає можливість на одних і тих же верстатах і устаткуванні за одиницю часу одержувати із однієї і тієї ж кількості матеріалів більше готової продукції, що веде до росту продуктивності праці, фондовіддачі та зниження собівартості продукції. Зниження фондомісткості сприяє відносному зменшенню обсягів капітальних вкладень на діючих підприємствах. Зменшення матеріаломісткості безпосередньо пов’язане зі зниженням собівартості продукції, ростом прибутку та підвищенням матеріального добробуту народу. Тому зниження матеріаломісткості продукції є найважливішим державним завданням. Його вирішення залежить від удосконалення техніки, технології, якості сировини і матеріалів, раціоналізації конструкцій і поліпшення вагових характеристик продукції, комплексного використання вихідної сировини. Шляхи зниження витрат матеріалів визначають завдання аналізу: оцінка обгрунтованості планової потреби в матеріалах та сировині; визначення рівня забезпеченості матеріалами та їх використання; аналіз факторів, що вплинули на рівень використання матеріальних ресурсів; визначення резервів додаткового випуску продукції; відпрацювання заходів, направлених на поліпшення управління виробничими запасами та підвищення ефективності використання матеріалів.

До узагальнюючих показників використання матеріальних ресурсів, крім матеріаломісткості, відносять процент /коефіцієнт/ відходів або корисного використання матеріалів, коефіцієнт виходу чистої продукції. Коефіцієнт корисного використання сировини та матеріалів у виробництві в цілому розраховується відношенням вартості матеріалів у чистому виробі до загальної витрати матеріалів, а за видами продукції - відношенням ваги готової  продукції до загальної ваги витраченої сировини та матеріалів.

Найбільш розповсюдженим показником, що характеризує рівень використання матеріалів, є коефіцієнт використання матеріалів /Квм/:

де  Р  - чиста вага виробу /вузла, деталі/; N  - норма витрати певного виду матеріалу.

Чим більше значення коефіцієнта наближається до одиниці, тим краще використовується матеріал, менша його частина йде у відходи.

Порівнюючи фактичні показники використання матеріалів з плановими та в динаміці виявляють відхилення, напрямок зміни та вираховують вплив зверхпланових зворотних відходів на обсяг виробництва продукції.

Поряд з узагальнюючими показниками в плануванні та аналізі використовують і часткові показники матеріаломісткості, розраховані за видами сировини та основних матеріалів, покупних виробів та напівфабрикатів, палива та енергії. На підприємствах, що виготовляють однорідні види продукції, матеріаломісткість продукції вираховують також і в натуральних показниках /на 1 т сталі, цементу, цукру і т.д./.

Аналіз використання сировини, матеріалів та палива у виробництві також базується на часткових показниках, специфічних для підприємств різних галузей; їх найменування й методика визначення залежить від характеру споживання засобів праці та виготовлюваної продукції, стадійності виробництва, видів відходів та втрат.

Проблема ліпшого використання предметів праці має дві сторони: перша - це зменшення кількості спожитих у процесі виробництва предметів праці на одиницю продукції, друга - зменшення кількості авансованих для господарської діяльності оборотних засобів.