Собівартість продукції - це основний якісний показник роботи підприємства. Її рівень відбиває досягнення та вади роботи як підприємства загалом, так і кожного структурного підрозділу. Систематичне зниження собівартості продукції має дуже важливе народногосподарське значення, бо дає змогу за стабільних ринкових цін на продукцію збільшувати прибуток на кожну гривню витрат.

Собівартість продукції - це грошова вартість оплати праці, спожитих засобів та предметів праці. Виділяють виробничу та повну собівартість. Повна собівартість включає виробничу собівартість і позавиробничі витрати.

Облік, планування та аналіз собівартості опирається на певний узагальнюючий показник. Собівартість продукції характеризується такими узагальнюючими показниками: виконання плану зниження собівартості порівнянної продукції; витрати (собівартість) на 1 грн. товарної продукції та собівартість одиниці продукції.

Собівартість одиниці продукції є найстарішим /першим/ показником. На підприємствах планується та обліковується собівартість одиниці продукції лише основних видів. Для цього всі витрати на виробництво основних видів ділять на обсяг продукції в натуральних показниках. Дані про собівартість одиниці окремих видів продукції вільні від впливу побічних структурних факторів, дозволяють дати точну оцінку факторів, що впливають на прямі витрати. Собівартість одиниці окремих видів продукції незамінна для порівняльного аналізу, слугує відправним пунктом ФВА для виявлення можливих шляхів зниження собівартості за рахунок змін в конструкції та технології.

Більшість підприємств випускають десятки та сотні видів продукції. Планування та облік витрат з кожного виду продукції вимагає великих трудових і матеріальних витрат, а тому для аналізу собівартості всіх видів продукції використовуються також інші показники.

Починаючи з 1932 р., в СРСР було введено узагальнюючий показник - виконання плану зниження собівартості порівнянної продукції. Порівнянною рахується продукція, яка вироблялась в минулому році. В планах передбачалось завдання по зниженню собівартості порівнянної продукції у відсотках і абсолютній сумі економії. На продукцію, що вироблялась вперше на цьому підприємстві, затверджувалась планова собівартість в цілому і за статтями калькуляції. В поточній і річній звітності фактичний випуск продукції перераховувався за плановою собівартістю, а порівнянна продукція перераховувалась за плановою і за середньорічною собівартістю минулого року. Шляхом порівняння фактичних витрат із витратами, перерахованими за рівнем плану і минулого року, виявлялась економія чи перевитрата. Головною була оцінка виконання завдання по зниженню собівартості порівнянної продукції.

Прискорене оновлення промислової продукції призвело до різкого зниження питомої ваги порівнянної продукції. Наприклад, в машинобудуванні порівнянна продукція в 1960 р. займала біля 20%. Собівартість нових видів виробів не планувалась, а тому цей показник собівартості в багатьох випадках охоплював менше половини продукції. Тому з 1958 р. було введено новий універсальний показник - витрати на 1 крб. продукції для всіх галузей промисловості. Разом з ним також планувались показники: витрати на одиницю окремого важливого виду продукції, зниження собівартості порівнянної продукції.

В умовах ринкової економіки можна використовувати один чи більше показників, залежно від потреби. При складанні кошторису витрат на виробництво і завдання по зниженню собівартості продукції необхідно опиратись на організаційно-технічні заходи зниження норм витрат матеріалів та працемісткості виробів. Завдання повинно пов’язуватись з ефективністю цих заходів.

Для досягнення конкурентоздатності своєї продукції підприємства зобов’язані планувати зниження собівартості.

Важливою передумовою дієвості аналітичних висновків є наявність правдивої планової та звітної інформації. Тому аналізові собівартості продукції має передувати старанна перевірка джерел інформації, яка передбачає оцінку узгодження показників у різних формах звітності, обгрунтованість планових завдань та достовірність відбиття фактичних витрат виробництва.

Щоб визначити плановий рівень собівартості продукції використовують дані про залишки нереалізованої продукції на початок і кінець року та складають розрахунок /табл. 37/.

Таблиця 37

Розрахунок рівня собівартості продукції, тис.грн.

З таблиці 37 бачимо, що за плановим обсягом реалізації в оптових цінах підприємства 8330 тис.грн. та плановим прибутком від реалізації 1402 тис.грн. собівартість реалізованої продукції становить 6928 тис.грн., а планова собівартість товарної продукції з урахуванням зміни планових залишків нереалізованої продукції на початок і кінець року - 6934 тис.грн. Потрібно пам’ятати, що внаслідок систематичного зниження собівартості витрати на одну гривню продукції в залишках нереалізованої продукції на кінець року мають бути нижчі від середньорічних, а в собівартості товарного випуску - нижчі, ніж у собівартості реалізованої продукції, бо в останню  введено підвищені витрати в залишках нереалізованої продукції на початок року. На підприємстві, яке ми аналізуємо, поставлені вимоги не додержано, собівартість товарної та нереалізованої продукції постійно зростає, а тому зменшується прибуток.

Маючи розрахунковий рівень собівартості товарної продукції, обчислюють планове завдання щодо її зниження порівняно з минулим звітним періодом і розробляють план організаційно-технічних заходів, який забезпечить це зниження.

Собівартість продукції - це основний якісний показник роботи підприємства. Її рівень відбиває досягнення та вади роботи як підприємства загалом, так і кожного структурного підрозділу. Систематичне зниження собівартості продукції має дуже важливе народногосподарське значення, бо дає змогу за стабільних ринкових цін на продукцію збільшувати прибуток на кожну гривню витрат.

Собівартість продукції - це грошова вартість оплати праці, спожитих засобів та предметів праці. Виділяють виробничу та повну собівартість. Повна собівартість включає виробничу собівартість і позавиробничі витрати.

Облік, планування та аналіз собівартості опирається на певний узагальнюючий показник. Собівартість продукції характеризується такими узагальнюючими показниками: виконання плану зниження собівартості порівнянної продукції; витрати (собівартість) на 1 грн. товарної продукції та собівартість одиниці продукції.

Собівартість одиниці продукції є найстарішим /першим/ показником. На підприємствах планується та обліковується собівартість одиниці продукції лише основних видів. Для цього всі витрати на виробництво основних видів ділять на обсяг продукції в натуральних показниках. Дані про собівартість одиниці окремих видів продукції вільні від впливу побічних структурних факторів, дозволяють дати точну оцінку факторів, що впливають на прямі витрати. Собівартість одиниці окремих видів продукції незамінна для порівняльного аналізу, слугує відправним пунктом ФВА для виявлення можливих шляхів зниження собівартості за рахунок змін в конструкції та технології.

Більшість підприємств випускають десятки та сотні видів продукції. Планування та облік витрат з кожного виду продукції вимагає великих трудових і матеріальних витрат, а тому для аналізу собівартості всіх видів продукції використовуються також інші показники.

Починаючи з 1932 р., в СРСР було введено узагальнюючий показник - виконання плану зниження собівартості порівнянної продукції. Порівнянною рахується продукція, яка вироблялась в минулому році. В планах передбачалось завдання по зниженню собівартості порівнянної продукції у відсотках і абсолютній сумі економії. На продукцію, що вироблялась вперше на цьому підприємстві, затверджувалась планова собівартість в цілому і за статтями калькуляції. В поточній і річній звітності фактичний випуск продукції перераховувався за плановою собівартістю, а порівнянна продукція перераховувалась за плановою і за середньорічною собівартістю минулого року. Шляхом порівняння фактичних витрат із витратами, перерахованими за рівнем плану і минулого року, виявлялась економія чи перевитрата. Головною була оцінка виконання завдання по зниженню собівартості порівнянної продукції.

Прискорене оновлення промислової продукції призвело до різкого зниження питомої ваги порівнянної продукції. Наприклад, в машинобудуванні порівнянна продукція в 1960 р. займала біля 20%. Собівартість нових видів виробів не планувалась, а тому цей показник собівартості в багатьох випадках охоплював менше половини продукції. Тому з 1958 р. було введено новий універсальний показник - витрати на 1 крб. продукції для всіх галузей промисловості. Разом з ним також планувались показники: витрати на одиницю окремого важливого виду продукції, зниження собівартості порівнянної продукції.

В умовах ринкової економіки можна використовувати один чи більше показників, залежно від потреби. При складанні кошторису витрат на виробництво і завдання по зниженню собівартості продукції необхідно опиратись на організаційно-технічні заходи зниження норм витрат матеріалів та працемісткості виробів. Завдання повинно пов’язуватись з ефективністю цих заходів.

Для досягнення конкурентоздатності своєї продукції підприємства зобов’язані планувати зниження собівартості.

Важливою передумовою дієвості аналітичних висновків є наявність правдивої планової та звітної інформації. Тому аналізові собівартості продукції має передувати старанна перевірка джерел інформації, яка передбачає оцінку узгодження показників у різних формах звітності, обгрунтованість планових завдань та достовірність відбиття фактичних витрат виробництва.

Щоб визначити плановий рівень собівартості продукції використовують дані про залишки нереалізованої продукції на початок і кінець року та складають розрахунок /табл. 37/.

Таблиця 37

Розрахунок рівня собівартості продукції, тис.грн.

З таблиці 37 бачимо, що за плановим обсягом реалізації в оптових цінах підприємства 8330 тис.грн. та плановим прибутком від реалізації 1402 тис.грн. собівартість реалізованої продукції становить 6928 тис.грн., а планова собівартість товарної продукції з урахуванням зміни планових залишків нереалізованої продукції на початок і кінець року - 6934 тис.грн. Потрібно пам’ятати, що внаслідок систематичного зниження собівартості витрати на одну гривню продукції в залишках нереалізованої продукції на кінець року мають бути нижчі від середньорічних, а в собівартості товарного випуску - нижчі, ніж у собівартості реалізованої продукції, бо в останню  введено підвищені витрати в залишках нереалізованої продукції на початок року. На підприємстві, яке ми аналізуємо, поставлені вимоги не додержано, собівартість товарної та нереалізованої продукції постійно зростає, а тому зменшується прибуток.

Маючи розрахунковий рівень собівартості товарної продукції, обчислюють планове завдання щодо її зниження порівняно з минулим звітним періодом і розробляють план організаційно-технічних заходів, який забезпечить це зниження.