1. Склад, структура і стан засобів виробництва

Виробничі активи, виходячи з участі у створенні продукції, діляться на основні фонди, запаси та незавершене виробництво. До виробничих основних фондів відносяться будівлі, споруди, силові та робочі машини, устаткування, транспортні засоби, складські приміщення та ін. Основні засоби беруть участь у виробничому процесі багаторазово, не змінюючи при цьому своєї форми, їх вартість по мірі зносу переноситься на вартість продукції частинами. До складу обігових виробничих фондів (запасів) промислових підприємств включають сировину, основні матеріали та покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо, запасні частини для поточного ремонту та ін. Їх вартість повністю переноситься на собівартість продукції.

Ефективність господарювання залежить від технічного рівня виробництва, показники якого об’єднуються в чотири основні групи: рівень техніки, рівень технології, рівень озброєності праці, рівень механізації та автоматизації виробництва і праці (мал.5).

При аналізі показники технічного рівня порівнюються з еталонними величинами, показниками кращих споріднених підприємств і в динаміці за ряд років з врахуванням світових тенденцій.

Для раціонального використання виробничих основних фондів керівники та спеціалісти зобов’язані постійно аналізувати забезпеченість підприємств основними фондами та їх використання, динаміку зміни складу, структури та технічного стану, визначати ефективність використання основних фондів, виявляти причини /фактори/, що впливають на їх використання, вивчати їх вплив на випуск продукції та підраховувати резерви підвищення фондовіддачі. Особливу увагу слід приділяти дотриманню нормативних термінів освоєння проектних потужностей підприємств, що знову вводяться. Скорочення періоду їх освоєння є значним резервом підвищення обсягу продукції, що випускається.

За своїм призначенням усі основні фонди поділяються на 3 групи: виробничі основні фонди основного виду діяльності; виробничі основні фонди інших галузей; невиробничі основні фонди.

Виробнича потужність підприємства визначається наявністю, структурою та технічним станом виробничих основних фондів основного виду діяльності. Ефективність їх використання вирішально впливає на виконання виробничої програми. Невиробничі основні фонди характеризують стан культурно-побутового та житлово-комунального обслуговування підприємства.

Наявність та рух основних фондів віддзеркалюється у першому розділі  ф. № 11-ОФ. Склад виробничих основних фондів основного виду діяльності наводиться у другому розділі ф. № 11-ОФ. При аналізі фактична вартість і  питома вага /структура/ кожного виду фондів порівнюється з даними за минулий рік і з планом, визначаються відхилення та оцінюється динаміка. Особлива увага звертається на зміну вартості та питомої ваги машин і обладнання, що слугують активною частиною основних фондів, яка виробляє продукцію. Інші види відносяться до пасивної частини основних фондів.

При аналізі технічного стану основних фондів використовується система загальних та часткових показників. До них відносяться коефіцієнти зносу, придатності, відновлення та вибуття.

Основні фонди в процесі використання піддаються фізичному зносу, а технічний прогрес веде до їх морального старіння. Коефіцієнт зносу або придатності визначається діленням суми зносу основних фондів або придатності на початок та кінець року на їх первісну вартість на початок та на кінець року, що аналізується. Взаємозв’язок видів зносу і форм їх заміщення видно із мал.6.

Технічний стан основних фондів, їх відповідність сучасним науковим і технічним досягненням формується в процесі їх відтворення, яке визначає вибір форм і темпів відновлення, доцільність реконструкції чи заміни, модернізації груп і видів обладнання. Аналіз проводиться за схемою, поданою на мал.7.

Технічний стан основних фондів змінюється під впливом введення в дію

нових об’єктів та потужностей, вибуття зношених та морально застарілих

основних фондів.

Введення в дію нових фондів та потужностей веде до оновлення основних фондів, розмір якого характеризується коефіцієнтом відновлення. Коефіцієнт відновлення та прогресивного відновлення обчислюється діленням вартості знову надійшовших прогресивних, введених за звітний рік основних фондів до їх вартості на кінець періоду як в цілому, так і в розрізі окремих груп основних фондів.

Крім того, прогресивність наявного обладнання оцінюють за допомогою коефіцієнта автоматизації обладнання /відношення вартості автоматичного обладнання до вартості всіх машин та обладнання/.

Коефіцієнт вибуття вираховується діленням вартості вибувших ос-новних фондів на всю їх вартість на початок періоду. Коефіцієнт введення основних фондів, як правило, випереджає вибуття.

При аналізі фактичні коефіцієнти зносу, вибуття, придатності та відновлення порівнюються з плановими і в динаміці за ряд років, що дозволяє встановити тенденції в зміні технічного рівня підприємства.

Аналіз відновлення основних фондів супроводжується детальним вивченням введення в дію нових об’єктів та потужностей. При цьому не можна допускати, щоб підприємства виготовляли застарілі за своїми конструктивними рішеннями вироби, застосування яких не дає значного підвищення продуктивності праці. Потрібно зробити більш жорстку систему оцінки технічного рівня машин та обладнання. Для  своєчасного зняття з виробництва застарілого обладнання потрібно встановити обмежені строки виробництва такого обладнання та ввести більш дошкульні санкції за випуск застарілих моделей.

Історичним завданням тепер є здійснення нової технічної реконструкції народного господарства на основі науково-технічної революції. Лише в цьому разі всестороння інтенсифікація буде опиратись на міцний фундамент. Мова йде про швидке оновлення та якісне вдосконалення матеріально-технічної бази країни. Дуже важливо, щоб її високий рівень постійно підтримувався та відповідав світовим досягненням.

Технічний стан обладнання характеризується його фізичним зносом, який залежить від строку служби обладнання, виконання плану з капітального ремонту та від його модернізації.

Віковий склад обладнання дозволяє судити про його придатність, готовність та необхідність заміни, а також знати потенційні можливості підвищення фондовіддачі. Для аналізу всі види фондів групують за тривалістю використання та співставляють діючі строки служби з нормативними /обладнання групують: до 5 років, 5-10 років, 10-15 і т.д./. Крім того, окремо вираховують питому вагу застарілого обладнання /більше 10 років/, яке не може забезпечити необхідного рівня фондовіддачі. Порівняння питомої ваги обладнання за строками служби в динаміці за ряд років з середньогалузевими показниками та показниками передових підприємств дозволяє відпрацювати заходи для оновлення, модернізації та заміни морально застарілого обладнання.

Своєчасний якісний ремонт, науково обгрунтований догляд, обслуговування поліпщують технічний стан основних фондів та відновлюють втрачені внаслідок зносу якості. Для цього при аналізі технічного стану основних фондів детально вивчається хід виконання планів всіх видів ремонтів та модернізації за обсягом, вартістю, своєчасністю, якістю та виявляються причини відхилень від планових завдань.

Виробничі активи, виходячи з участі у створенні продукції, діляться на основні фонди, запаси та незавершене виробництво. До виробничих основних фондів відносяться будівлі, споруди, силові та робочі машини, устаткування, транспортні засоби, складські приміщення та ін. Основні засоби беруть участь у виробничому процесі багаторазово, не змінюючи при цьому своєї форми, їх вартість по мірі зносу переноситься на вартість продукції частинами. До складу обігових виробничих фондів (запасів) промислових підприємств включають сировину, основні матеріали та покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо, запасні частини для поточного ремонту та ін. Їх вартість повністю переноситься на собівартість продукції.

Ефективність господарювання залежить від технічного рівня виробництва, показники якого об’єднуються в чотири основні групи: рівень техніки, рівень технології, рівень озброєності праці, рівень механізації та автоматизації виробництва і праці (мал.5).

При аналізі показники технічного рівня порівнюються з еталонними величинами, показниками кращих споріднених підприємств і в динаміці за ряд років з врахуванням світових тенденцій.

Для раціонального використання виробничих основних фондів керівники та спеціалісти зобов’язані постійно аналізувати забезпеченість підприємств основними фондами та їх використання, динаміку зміни складу, структури та технічного стану, визначати ефективність використання основних фондів, виявляти причини /фактори/, що впливають на їх використання, вивчати їх вплив на випуск продукції та підраховувати резерви підвищення фондовіддачі. Особливу увагу слід приділяти дотриманню нормативних термінів освоєння проектних потужностей підприємств, що знову вводяться. Скорочення періоду їх освоєння є значним резервом підвищення обсягу продукції, що випускається.

За своїм призначенням усі основні фонди поділяються на 3 групи: виробничі основні фонди основного виду діяльності; виробничі основні фонди інших галузей; невиробничі основні фонди.

Виробнича потужність підприємства визначається наявністю, структурою та технічним станом виробничих основних фондів основного виду діяльності. Ефективність їх використання вирішально впливає на виконання виробничої програми. Невиробничі основні фонди характеризують стан культурно-побутового та житлово-комунального обслуговування підприємства.

Наявність та рух основних фондів віддзеркалюється у першому розділі  ф. № 11-ОФ. Склад виробничих основних фондів основного виду діяльності наводиться у другому розділі ф. № 11-ОФ. При аналізі фактична вартість і  питома вага /структура/ кожного виду фондів порівнюється з даними за минулий рік і з планом, визначаються відхилення та оцінюється динаміка. Особлива увага звертається на зміну вартості та питомої ваги машин і обладнання, що слугують активною частиною основних фондів, яка виробляє продукцію. Інші види відносяться до пасивної частини основних фондів.

При аналізі технічного стану основних фондів використовується система загальних та часткових показників. До них відносяться коефіцієнти зносу, придатності, відновлення та вибуття.

Основні фонди в процесі використання піддаються фізичному зносу, а технічний прогрес веде до їх морального старіння. Коефіцієнт зносу або придатності визначається діленням суми зносу основних фондів або придатності на початок та кінець року на їх первісну вартість на початок та на кінець року, що аналізується. Взаємозв’язок видів зносу і форм їх заміщення видно із мал.6.

Технічний стан основних фондів, їх відповідність сучасним науковим і технічним досягненням формується в процесі їх відтворення, яке визначає вибір форм і темпів відновлення, доцільність реконструкції чи заміни, модернізації груп і видів обладнання. Аналіз проводиться за схемою, поданою на мал.7.

Технічний стан основних фондів змінюється під впливом введення в дію

нових об’єктів та потужностей, вибуття зношених та морально застарілих

основних фондів.

Введення в дію нових фондів та потужностей веде до оновлення основних фондів, розмір якого характеризується коефіцієнтом відновлення. Коефіцієнт відновлення та прогресивного відновлення обчислюється діленням вартості знову надійшовших прогресивних, введених за звітний рік основних фондів до їх вартості на кінець періоду як в цілому, так і в розрізі окремих груп основних фондів.

Крім того, прогресивність наявного обладнання оцінюють за допомогою коефіцієнта автоматизації обладнання /відношення вартості автоматичного обладнання до вартості всіх машин та обладнання/.

Коефіцієнт вибуття вираховується діленням вартості вибувших ос-новних фондів на всю їх вартість на початок періоду. Коефіцієнт введення основних фондів, як правило, випереджає вибуття.

При аналізі фактичні коефіцієнти зносу, вибуття, придатності та відновлення порівнюються з плановими і в динаміці за ряд років, що дозволяє встановити тенденції в зміні технічного рівня підприємства.

Аналіз відновлення основних фондів супроводжується детальним вивченням введення в дію нових об’єктів та потужностей. При цьому не можна допускати, щоб підприємства виготовляли застарілі за своїми конструктивними рішеннями вироби, застосування яких не дає значного підвищення продуктивності праці. Потрібно зробити більш жорстку систему оцінки технічного рівня машин та обладнання. Для  своєчасного зняття з виробництва застарілого обладнання потрібно встановити обмежені строки виробництва такого обладнання та ввести більш дошкульні санкції за випуск застарілих моделей.

Історичним завданням тепер є здійснення нової технічної реконструкції народного господарства на основі науково-технічної революції. Лише в цьому разі всестороння інтенсифікація буде опиратись на міцний фундамент. Мова йде про швидке оновлення та якісне вдосконалення матеріально-технічної бази країни. Дуже важливо, щоб її високий рівень постійно підтримувався та відповідав світовим досягненням.

Технічний стан обладнання характеризується його фізичним зносом, який залежить від строку служби обладнання, виконання плану з капітального ремонту та від його модернізації.

Віковий склад обладнання дозволяє судити про його придатність, готовність та необхідність заміни, а також знати потенційні можливості підвищення фондовіддачі. Для аналізу всі види фондів групують за тривалістю використання та співставляють діючі строки служби з нормативними /обладнання групують: до 5 років, 5-10 років, 10-15 і т.д./. Крім того, окремо вираховують питому вагу застарілого обладнання /більше 10 років/, яке не може забезпечити необхідного рівня фондовіддачі. Порівняння питомої ваги обладнання за строками служби в динаміці за ряд років з середньогалузевими показниками та показниками передових підприємств дозволяє відпрацювати заходи для оновлення, модернізації та заміни морально застарілого обладнання.

Своєчасний якісний ремонт, науково обгрунтований догляд, обслуговування поліпщують технічний стан основних фондів та відновлюють втрачені внаслідок зносу якості. Для цього при аналізі технічного стану основних фондів детально вивчається хід виконання планів всіх видів ремонтів та модернізації за обсягом, вартістю, своєчасністю, якістю та виявляються причини відхилень від планових завдань.