2. Фінансова стійкість

Узагальнюючим показником фінансової стійкості є лишок або недостача джерел коштів для формування запасів і затрат, одержаних як різниця величини джерел коштів(р.495-070) і нормативної величини запасів і затрат (табл.49). При цьому мають на увазі забезпеченість певними видами джерел (власними, кредитними та іншими позичковими) тому, що достатність суми всіх видів джерел гарантується рівністю підсумків активу і пасиву (мал.23)

В практиці капіталістичних фірм визначають вартість чистих мобільних засобів, як різницю оборотних активів і короткотермінової заборгованності (Ов=р.150 + р.320 - р.750).

Враховуючи, що запаси і затрати формуються за рахунок трьох джерел, визначають три показники забезпеченості запасів і затрат джерелами їх формування

лишок (+) або нестача (-) власних оборотних засобів:

Вв = Ов - З

лишок (+) або нестача (-) власних і довготермінових позикових коштів формування запасів і затрат:

Вд = Од - З = Ов +Кд - З

3. лишок (+) або нестача (-) загальної суми основних джерел для формування запасів і затрат:

Вс = Ос - З = Ов +Кд + Кк- З,

де Вв,Вд,Вс - лишок або нестача власних оборотних коштів відповідно без кредитів, з використанням довготермінових і короткотермінових кредитів;

Ов,Од,Ос - вартість оборотних засобів відповідно власних, із залученням довготермінових і коротко термінових кредитів;

Кд,Кк  - кредити на формування оборотних засобів відповідно довго-термінові і короткотермінові;

З          - вартість запасів і затрат (р.150).

На підставі трьох показників забезпеченості запасів і затрат джерелами їх формування дають такі оцінки рівню фінансової стійкості:

абсолютно стійке фінансове становище буває рідко. Воно відповідає такій умові

Ов - З = + Вв,

нормальна стійкість фінансового становища при якій підприємство платоспроможне:

Од - З = + Вд,

3) нестійке фінансове становище, що супроводжується порушенням платоспроможності, при якому ще є можливість відновити рівновагу за рахунок залучення додаткових джерел власних коштів і збільшення вартості власних оборотних засобів,

Ос + Д - З = + Вс,

де Д - додатково залучені власні кошти, що послаблюють фінансову напругу.

В цьому випадку фінансова стійкість вважається допустимою, якщо сума залучених для формування запасів і затрат короткотермінових кредитів і позикових засобів не перевищує сумарну вартість виробничих запасів (р.080) і готової продукції (р.130), тобто виконуються умови

де  Вз -   виробничі запаси (р.080);

Гп -   готова продукція (р.130);

Кк  -  кредити короткотеремінові (р.600 + р.620), що використовуються для  формування оборотних засобів;

Нв -   незавершене виробництво (р.110);

Мп -   витрати майбутніх періодів (р.120);

Вс -  лишок або нестача загальної суми основних джерел формування запасів і затрат;

Вд - лишок власних і довготермінових позикових коштів формування запасів і затрат.

При виконанні цих умов фінансова стійкість вважається нормальною. Якщо умови не виконуються, то визнають фінансову нестійкість такою, яка веде до суттєвого погіршення фінансового становища. Визначають долю покриття короткотерміновими кредитами банків (р.600) вартості виробничих запасів і готової продукції за формулою

де П - доля покриття короткотерміновими кредитами вартості запасів готової продукції, в %. Ця величина записується в кредитному договорі з банком і тому розмежовується використання кредитів. Це полегшує визначення нормальної і ненормальної фінансової стійкості.

Кризове фінансове становище, при якому підприємство знаходиться на грані банкрутства, визначається такою залежністю

Гк + П + Дз < Кз + Кн ,

де  Гк - грошові кошти;

П  - цінні папери;

Дз - дебіторська заборгованість  (р.160 по 240);

Кз - кредиторська заборгованість (р.630 по 720);

Кн - кредити та позики, що не погашені в строк (р.620).

Ця ситуація створюється тоді, коли грошові кошти, цінні папери і дебіторська заборгованість не покривають кредиторської заборгованості підприємства і кредитів та позик, що не погашені в строк.

Для досягнення фінансової стійкості необхідно оптимізувати структуру пасивів у ситуаціях, заданих двома останніми умовами, і обгрунтовано понизити величину запасів і затрат за рахунок зменшення виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції.

Крім названих вище показників для оцінки фінансової стійкості підприємства використовуються інші, їх можна розділити на дві групи. Перша - коефіцієнти залучення коштів - показують питому вагу позичених коштів в активах фірми. Цю групу показників особливо докладно вивчають кредитори /банки - для вирішення питання про кредитування, підприємства - при наданні комерційного кредиту, попередніх оплат, авансових платежів, при одержанні векселів як платіжного засобу та ін./.

Друга група - показники капіталізації - встановлюють залежність між залученим та власним капіталом. Цією групою найбільш широко користуються акціонери та потенційні інвестори, а також керівництво компаній при вирішенні питання про притягнення запозичених коштів або власного капіталу для розширення своєї діяльності.

Як коефіцієнти залучення коштів, так і показники капіталізації характеризують рівень фінансової стабільності підприємства і дуже пов’язані між собою, тому подальший аналіз цих показників буде проводитись у тісній єдності.

Господарська діяльність підприємства і його розвиток здійснюється за рахунок самофінансування, а при недостачі власних фінансових ресурсів - за рахунок позичених коштів, тому в таких умовах дуже важливе значення має характеристика фінансової незалежності підприємства від зовнішніх позичених коштів. Фінансова стійкість оцінюється системою показників. Основні покажемо в таблиці 51.

Таблиця 51

Оцінка показників фінансової стійкості

1. Загальний коефіцієнт капіталовіддачі всього майна показує, що вихід реалізованої продукції на 1 грн. майна в господарстві знижується. Відбувається одночасне зменшення обсягу реалізації і зростання виробничих запасів та залишків готової продукції. Зниження цього коефіцієнта негативно впливає на інші показники господарської діяльності. Причиною цієї негативної тенденції є зменшення попиту на продукцію підприємства.

2. Коефіцієнт ефективності використання всього майна підприємства показує розмір балансового прибутку, що припадає на 1 грн. ресурсів. В господарствах з науковообгрунтованою системою використання трудових, матеріальних і грошових ресурсів цей показник завжди вищий. Якщо цей коефіцієнт вищий 0,15, то таке господарство зможе здійснювати розширене відтворення. Зниження цього коефіцієнта показує на негативну тенденцію.

3. Коефіцієнт власності /незалежності/ показує долю власників у загальній вартості майна. Цей показник обчислюють як відношення власних коштів /підсумок І розділу пасиву балансу/ до загальної величини коштів /загальна сума пасиву балансу/.

Економісти індустріально розвинутих країн вважають, що коли цей показник перевищує 0,5, тобто 50% і більше, тоді ризик кредиторів зведений до мінімуму: продавши частину майна, сформовану за рахунок власних коштів, підприємство зможе погасити свої боргові зобов’язання.

В умовах стабільної купівельної сили грошей такий підхід не зовсім оправданий, поскільки передбачає, що збільшення майна підприємства і посилення його ділової активності обов’язково повинно бути обмежене приростом його власних коштів, рівним не менше половини приросту його майна. Між тим, розширення обсягу виробництва при забезпеченому збуті продукції, зростанні купівельної спроможності навіть за рахунок залучення додаткових позичених коштів вигідно підприємству тому, що  процент підприємницького прибутку вищий, ніж позичковий процент. Різниця між цими процентами залишається на підприємстві, збільшує його доход і, звичайно, підвищує ефективність використання власних коштів. Якщо залучаються довгострокові позики банків, або інші позичені кошти зі строком погашення більше одного року, то це може позитивно вплинути на платоспроможність того, хто взяв позику.

Ризик втрати платоспроможності виникає тоді, коли підприємство здійснює інвестиції, необхідні для розширення виробництва, за рахунок залучення у свій господарський обіг короткострокової кредиторської заборгованості. Ось чому в багатьох країнах з розвиненою ринковою економікою, де суворо дотримуються договірних зобов’язань між постачальниками і покупцями, надається велике значення репутації фірми, не пред’являються високі вимоги до коефіцієнта незалежності. Наприклад, в Японії допускається його зниження до 20%.

4. Коєфіцієнт фінансової залежності є зворотнім до коефіцієнта незалежності. Він показує, що протягом звітного року значно зросла залежність підприємства від позиченого капіталу.

5. Коєфіцієнт фінансової стійкості відрізняється від коефіцієнта незалежності тим, що при його визначенні в чисельнику до власних коштів підприємства додають позичені кошти зі строками погашення більше одного року і одержану суму ділять на загальну величину коштів.

Цей коефіцієнт показує питому вагу в загальній вартості майна усіх джерел коштів, які підприємство може використовувати у своїй поточній господарській діяльності без шкоди для кредиторів. Цей показник обмежує використання короткотермінових позичених коштів для формування майна підприємства.

Коефіцієнти 6, 7, 8, 9, 10, 11 свідчать про зростання залежності підприємства від позичкового капіталу. Загрозою для підприємства є зниження коефіцієнта маневровості власного капіталу на фоні зростання позичкового капіталу. Господарство само іде в рабство.

12. Коефіцієнт участі власних і довгострокових позичених коштів у матеріальних запасах і витратах визначається діленням суми І розділу-пасиву балансу-нетто плюс довгострокові і середньострокові позичені кошти на підсумок розділу ІІ активу балансу-нетто.

13. Коефіцієнти співвідношення мобільних до іммобілізованих засобів вираховується діленням оборотних засобів на вартість основних засобів і позаоборотних активів. При наявності в розділі ІІІ активу балансу іммобілізованих засобів його підсумок зменшується на величину іммобілізації, а знаменник збільшується. При збереженні мінімальної фінансової стабільності цей коефіцієнт обмежує зростання коефіцієнта співвідношення залучених і власних засобів. Цим він посилює фінансову стійкість підприємства.

14. Загальний коефіцієнт покриття за балансом розраховується таким чином: з підсумку балансу-нетто вираховують вартість майна, відображеного у підсумку розділу І активу і збитки. Одержана різниця виражає собою всі оборотні кошти. Її процентне відношення до загальної суми короткострокових зобов’язань показує, чи може підприємство заплатити свої боргові зобов’язання у новому році, перетворивши всі активи у гроші. Цей показник характеризує рівень ризику кредиторів і використовується також для попередньої оцінки показника ліквідності.

Розрахунки, наведені в таблиці 51, показують що коефіцієнт незалежності понизився на 5,76% і на кінець року становить 49,0%. Це свідчить про те, що      доля власників у загальній вартості майна складає менше половини, тому підприємство не може погасити свої боргові зобов’язання.

Аналіз сукупності всіх показників дозволяє зробити висновок, що незалежність і фінансова стійкість підприємства на кінець року значно знижені і досягли критичного рівня. Це потребує від підприємства прийняття відповідних заходів для підвищення ефективності використання фінансових ресурсів і використання наявних резервів виробництва.

Узагальнюючим показником фінансової стійкості є лишок або недостача джерел коштів для формування запасів і затрат, одержаних як різниця величини джерел коштів(р.495-070) і нормативної величини запасів і затрат (табл.49). При цьому мають на увазі забезпеченість певними видами джерел (власними, кредитними та іншими позичковими) тому, що достатність суми всіх видів джерел гарантується рівністю підсумків активу і пасиву (мал.23)

В практиці капіталістичних фірм визначають вартість чистих мобільних засобів, як різницю оборотних активів і короткотермінової заборгованності (Ов=р.150 + р.320 - р.750).

Враховуючи, що запаси і затрати формуються за рахунок трьох джерел, визначають три показники забезпеченості запасів і затрат джерелами їх формування

лишок (+) або нестача (-) власних оборотних засобів:

Вв = Ов - З

лишок (+) або нестача (-) власних і довготермінових позикових коштів формування запасів і затрат:

Вд = Од - З = Ов +Кд - З

3. лишок (+) або нестача (-) загальної суми основних джерел для формування запасів і затрат:

Вс = Ос - З = Ов +Кд + Кк- З,

де Вв,Вд,Вс - лишок або нестача власних оборотних коштів відповідно без кредитів, з використанням довготермінових і короткотермінових кредитів;

Ов,Од,Ос - вартість оборотних засобів відповідно власних, із залученням довготермінових і коротко термінових кредитів;

Кд,Кк  - кредити на формування оборотних засобів відповідно довго-термінові і короткотермінові;

З          - вартість запасів і затрат (р.150).

На підставі трьох показників забезпеченості запасів і затрат джерелами їх формування дають такі оцінки рівню фінансової стійкості:

абсолютно стійке фінансове становище буває рідко. Воно відповідає такій умові

Ов - З = + Вв,

нормальна стійкість фінансового становища при якій підприємство платоспроможне:

Од - З = + Вд,

3) нестійке фінансове становище, що супроводжується порушенням платоспроможності, при якому ще є можливість відновити рівновагу за рахунок залучення додаткових джерел власних коштів і збільшення вартості власних оборотних засобів,

Ос + Д - З = + Вс,

де Д - додатково залучені власні кошти, що послаблюють фінансову напругу.

В цьому випадку фінансова стійкість вважається допустимою, якщо сума залучених для формування запасів і затрат короткотермінових кредитів і позикових засобів не перевищує сумарну вартість виробничих запасів (р.080) і готової продукції (р.130), тобто виконуються умови

де  Вз -   виробничі запаси (р.080);

Гп -   готова продукція (р.130);

Кк  -  кредити короткотеремінові (р.600 + р.620), що використовуються для  формування оборотних засобів;

Нв -   незавершене виробництво (р.110);

Мп -   витрати майбутніх періодів (р.120);

Вс -  лишок або нестача загальної суми основних джерел формування запасів і затрат;

Вд - лишок власних і довготермінових позикових коштів формування запасів і затрат.

При виконанні цих умов фінансова стійкість вважається нормальною. Якщо умови не виконуються, то визнають фінансову нестійкість такою, яка веде до суттєвого погіршення фінансового становища. Визначають долю покриття короткотерміновими кредитами банків (р.600) вартості виробничих запасів і готової продукції за формулою

де П - доля покриття короткотерміновими кредитами вартості запасів готової продукції, в %. Ця величина записується в кредитному договорі з банком і тому розмежовується використання кредитів. Це полегшує визначення нормальної і ненормальної фінансової стійкості.

Кризове фінансове становище, при якому підприємство знаходиться на грані банкрутства, визначається такою залежністю

Гк + П + Дз < Кз + Кн ,

де  Гк - грошові кошти;

П  - цінні папери;

Дз - дебіторська заборгованість  (р.160 по 240);

Кз - кредиторська заборгованість (р.630 по 720);

Кн - кредити та позики, що не погашені в строк (р.620).

Ця ситуація створюється тоді, коли грошові кошти, цінні папери і дебіторська заборгованість не покривають кредиторської заборгованості підприємства і кредитів та позик, що не погашені в строк.

Для досягнення фінансової стійкості необхідно оптимізувати структуру пасивів у ситуаціях, заданих двома останніми умовами, і обгрунтовано понизити величину запасів і затрат за рахунок зменшення виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції.

Крім названих вище показників для оцінки фінансової стійкості підприємства використовуються інші, їх можна розділити на дві групи. Перша - коефіцієнти залучення коштів - показують питому вагу позичених коштів в активах фірми. Цю групу показників особливо докладно вивчають кредитори /банки - для вирішення питання про кредитування, підприємства - при наданні комерційного кредиту, попередніх оплат, авансових платежів, при одержанні векселів як платіжного засобу та ін./.

Друга група - показники капіталізації - встановлюють залежність між залученим та власним капіталом. Цією групою найбільш широко користуються акціонери та потенційні інвестори, а також керівництво компаній при вирішенні питання про притягнення запозичених коштів або власного капіталу для розширення своєї діяльності.

Як коефіцієнти залучення коштів, так і показники капіталізації характеризують рівень фінансової стабільності підприємства і дуже пов’язані між собою, тому подальший аналіз цих показників буде проводитись у тісній єдності.

Господарська діяльність підприємства і його розвиток здійснюється за рахунок самофінансування, а при недостачі власних фінансових ресурсів - за рахунок позичених коштів, тому в таких умовах дуже важливе значення має характеристика фінансової незалежності підприємства від зовнішніх позичених коштів. Фінансова стійкість оцінюється системою показників. Основні покажемо в таблиці 51.

Таблиця 51

Оцінка показників фінансової стійкості

1. Загальний коефіцієнт капіталовіддачі всього майна показує, що вихід реалізованої продукції на 1 грн. майна в господарстві знижується. Відбувається одночасне зменшення обсягу реалізації і зростання виробничих запасів та залишків готової продукції. Зниження цього коефіцієнта негативно впливає на інші показники господарської діяльності. Причиною цієї негативної тенденції є зменшення попиту на продукцію підприємства.

2. Коефіцієнт ефективності використання всього майна підприємства показує розмір балансового прибутку, що припадає на 1 грн. ресурсів. В господарствах з науковообгрунтованою системою використання трудових, матеріальних і грошових ресурсів цей показник завжди вищий. Якщо цей коефіцієнт вищий 0,15, то таке господарство зможе здійснювати розширене відтворення. Зниження цього коефіцієнта показує на негативну тенденцію.

3. Коефіцієнт власності /незалежності/ показує долю власників у загальній вартості майна. Цей показник обчислюють як відношення власних коштів /підсумок І розділу пасиву балансу/ до загальної величини коштів /загальна сума пасиву балансу/.

Економісти індустріально розвинутих країн вважають, що коли цей показник перевищує 0,5, тобто 50% і більше, тоді ризик кредиторів зведений до мінімуму: продавши частину майна, сформовану за рахунок власних коштів, підприємство зможе погасити свої боргові зобов’язання.

В умовах стабільної купівельної сили грошей такий підхід не зовсім оправданий, поскільки передбачає, що збільшення майна підприємства і посилення його ділової активності обов’язково повинно бути обмежене приростом його власних коштів, рівним не менше половини приросту його майна. Між тим, розширення обсягу виробництва при забезпеченому збуті продукції, зростанні купівельної спроможності навіть за рахунок залучення додаткових позичених коштів вигідно підприємству тому, що  процент підприємницького прибутку вищий, ніж позичковий процент. Різниця між цими процентами залишається на підприємстві, збільшує його доход і, звичайно, підвищує ефективність використання власних коштів. Якщо залучаються довгострокові позики банків, або інші позичені кошти зі строком погашення більше одного року, то це може позитивно вплинути на платоспроможність того, хто взяв позику.

Ризик втрати платоспроможності виникає тоді, коли підприємство здійснює інвестиції, необхідні для розширення виробництва, за рахунок залучення у свій господарський обіг короткострокової кредиторської заборгованості. Ось чому в багатьох країнах з розвиненою ринковою економікою, де суворо дотримуються договірних зобов’язань між постачальниками і покупцями, надається велике значення репутації фірми, не пред’являються високі вимоги до коефіцієнта незалежності. Наприклад, в Японії допускається його зниження до 20%.

4. Коєфіцієнт фінансової залежності є зворотнім до коефіцієнта незалежності. Він показує, що протягом звітного року значно зросла залежність підприємства від позиченого капіталу.

5. Коєфіцієнт фінансової стійкості відрізняється від коефіцієнта незалежності тим, що при його визначенні в чисельнику до власних коштів підприємства додають позичені кошти зі строками погашення більше одного року і одержану суму ділять на загальну величину коштів.

Цей коефіцієнт показує питому вагу в загальній вартості майна усіх джерел коштів, які підприємство може використовувати у своїй поточній господарській діяльності без шкоди для кредиторів. Цей показник обмежує використання короткотермінових позичених коштів для формування майна підприємства.

Коефіцієнти 6, 7, 8, 9, 10, 11 свідчать про зростання залежності підприємства від позичкового капіталу. Загрозою для підприємства є зниження коефіцієнта маневровості власного капіталу на фоні зростання позичкового капіталу. Господарство само іде в рабство.

12. Коефіцієнт участі власних і довгострокових позичених коштів у матеріальних запасах і витратах визначається діленням суми І розділу-пасиву балансу-нетто плюс довгострокові і середньострокові позичені кошти на підсумок розділу ІІ активу балансу-нетто.

13. Коефіцієнти співвідношення мобільних до іммобілізованих засобів вираховується діленням оборотних засобів на вартість основних засобів і позаоборотних активів. При наявності в розділі ІІІ активу балансу іммобілізованих засобів його підсумок зменшується на величину іммобілізації, а знаменник збільшується. При збереженні мінімальної фінансової стабільності цей коефіцієнт обмежує зростання коефіцієнта співвідношення залучених і власних засобів. Цим він посилює фінансову стійкість підприємства.

14. Загальний коефіцієнт покриття за балансом розраховується таким чином: з підсумку балансу-нетто вираховують вартість майна, відображеного у підсумку розділу І активу і збитки. Одержана різниця виражає собою всі оборотні кошти. Її процентне відношення до загальної суми короткострокових зобов’язань показує, чи може підприємство заплатити свої боргові зобов’язання у новому році, перетворивши всі активи у гроші. Цей показник характеризує рівень ризику кредиторів і використовується також для попередньої оцінки показника ліквідності.

Розрахунки, наведені в таблиці 51, показують що коефіцієнт незалежності понизився на 5,76% і на кінець року становить 49,0%. Це свідчить про те, що      доля власників у загальній вартості майна складає менше половини, тому підприємство не може погасити свої боргові зобов’язання.

Аналіз сукупності всіх показників дозволяє зробити висновок, що незалежність і фінансова стійкість підприємства на кінець року значно знижені і досягли критичного рівня. Це потребує від підприємства прийняття відповідних заходів для підвищення ефективності використання фінансових ресурсів і використання наявних резервів виробництва.