5.6. Ефективність управління кредитним портфелем банку

Оцінювання ефективності кредитної діяльності банку має важ­ливе значення в системі прийняття управлінських рішень. Ефективність управління кредитним портфелем банку визначається за співвідношенням між такими параметрами, як рівень дохідності та величина кредитного ризику портфеля.

Ризик кредитного портфеля найадекватніше оцінюється через розрахункове значення резерву під нестандартну заборгованість за кредитними операціями банку, тобто частини резерву, розрахованої за кредитами категорій: під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні. Фактично цей показник відображає суму коштів, які з високою ймовірністю банк недоотримає. Інформаційною базою таких розрахунків служать дані аналітичного обліку.

Інша частина резерву — під стандартну заборгованість та нестандартну заборгованість за іншими операціями, що підлягають резервуванню (крім кредитних) — не відображає ризик кредитного портфеля, тому може спотворити результати аналізу його ефективності. Оскільки резерв під стандартну заборгованість за кредитними операціями створюється за всіма без винятку кредит­ними операціями, навіть найбільш надійними, то він не свідчить про підвищений ризик банку, а є своєрідним «перестрахуванням». Наприклад, у США резервів за двома першими групами кредитів — стандартними і спеціально згаданими — взагалі не створюють (див. табл. 5.2).

Показник ризику кредитного портфеля банку знаходять як відношення розрахункового значення резерву під нестандартну заборгованість за кредитними операціями банку до вартості всього кредитного портфеля (у відсотках):

            (5.6)

де IR — показник ризику кредитного портфеля; R — розрахункове значення резерву під нестандартну заборгованість за кредитними операціями банку; V — обсяг кредитного портфеля банку.

У теорії обґрунтовано кілька коефіцієнтів ефективності управління портфелями активів, які використовуються для прийняття управлінських рішень в процесі формування ефективних портфелів. У загальному випадку коефіцієнт ефективності управління портфелем є відношенням різниці між дохідністю портфеля (реальною або очікуваною) та ставкою без ризику до показника, який відображає ризик портфеля. Це коефіцієнти Шарпа, Трейнора, коефіцієнт відносної дюрації (докладно їх зміст розглянуто в процесі визначення ефективності портфеля цінних паперів банку), котрі загалом мають однакову структуру, але відрізняються за способами вимірювання ризикованості портфеля.

За економічним змістом перевищення дохідності портфеля над ставкою без ризику є премією, яку отримує його власник за ризик, котрий він взяв на себе, придбавши певні активи в процесі формування свого портфеля. При цьому слід звернути увагу, що в коефіцієнтах ефективності, обґрунтованих у портфельній теорії, береться до уваги інвестиційний ризик (імовірність недоодержання доходів за портфельними активами). У процесі управління кредитним портфелем банку пріоритетне значення має кредитний ризик. Тож показники, які заведено застосовувати в прийомах портфельного аналізу, для оцінки ефективності кредитної діяльності використовувати без змін не коректно. Оскільки кредитні операції по суті є різновидом інвестиційної діяльності, то, спираючись на обґрунтовані у портфельній теорії коефіцієнти ефективності, введемо аналогічний показник, який враховує не інвестиційний, а кредитний ризик.

Коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем банку визначається за формулою:

            (5.7)

де kC — коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем; d — дохідність портфеля; r0 — ставка без ризику; IR — показник ризику кредитного портфеля.

Розглянемо економічний зміст показника ефективності. Безризикова кредитна ставка r0 показує рівень дохідності портфеля, сформованого наданням кредитів тільки першокласним позичаль­никам із рейтингом, наприклад, ААА за системою Standard&Poors. Зауважимо, що назва «ставка без ризику» є досить умовною й означає не цілковиту відсутність ризику, а лише його мінімальний (найнижчий із усіх можливих варіантів) рівень. Як правило, така ставка дорівнює базовій ставці, яка діє на даному кредитному ринку (LIBOR, prime-rate, ставка рефінансування, ставка за цінними паперами уряду), хоча в окремих випадках може й відріз­нятися від неї.

Коли кредит надано позичальнику, з яким пов’язується певний ризик, то кредитна ставка перевищує базову на величину кредитного спреду, котрий відображає рівень ризику клієнта. Величина кредитного спреду залежить від умов конкретного ринку та загаль­ної економічної ситуації. Наприклад, на міжнародних ринках для позичаль­ників з рейтингом ВВ кредитна ставка перевищує базову на 1,5—2 %, з рейтингом В — на 5 %, а для клієнтів з найнижчим рейтингом ССС кредитний спред може досягати 6—12 % (додаток 8).

Таким чином, надавши кредити позичальникам з рейтингом, нижчим за ААА, банк має змогу сформувати кредитний портфель з дохідністю r, яка буде відрізнятися від безризикової ставки. Тоді коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем покаже величину додаткових доходів понад рівень дохідності безризикового кредитного портфеля, котру одержить банк в роз­рахунку на одиницю прийнятого кредитного ризику. Вище значення коефіцієнта означає ефективніше управління кредитним портфелем комерційного банку і розцінюється як більш привабливе.

Найбільші ускладнення у вітчизняній дійсності у процесі практичного застосування коефіцієнта ефективності викликає адекватне визначення безризикової ставки. В розвинутих економічних системах за таку ставку, як правило, беруть ставку за казначейськими зобов’язаннями уряду, оскільки там існує висока впевненість у платоспроможності держави. За ставку без ризику можна брати і міжбанківські ставки, але вони відрізняються високою волатильністю і не завжди є об’єктивним індикатором стану фінансового ринку.

Облікова ставка може бути орієнтиром тоді, коли НБУ рефінансує комерційні банки та викуповує надлишкові кошти через проведення депозитних аукціонів. Починаючи з квітня 2001 р. НБУ рефінансує комерційні банки (правда, виключно під заставу державних облігацій) і щоденно оголошує відсоткову ставку за короткостроковими кредитами (овернайт), регулюючи в такий спосіб їх вартість. З початку проведення аукціонів ставки були досить стабільними, що уможливлює їх використання як безризикової ставки.

Коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем може бути використаний банком у процесі перспективного або ретроспективного аналізу. Перспективний аналіз проводиться на стадії формування кредитного портфеля і дозволяє порівняти ефективність різних варіантів розміщення ресурсів. Крім того, цей підхід можна використати для формування портфеля заданої якості. Для цього слід встановити внутрішній ліміт ефективності кредитних операцій — граничний рівень, нижче за який видача кредиту визнаватиметься за недоцільну. У результаті буде сформовано оптимальний з погляду співвідношення доходу та ризику кредитний портфель.

Ретроспективний аналіз дозволяє оцінити результати управління кредитним портфелем банку у порівнянні з очікуваними (плановими) значеннями коефіцієнтів ефективності, а також з аналогічними показниками діяльності інших банків або із ринковим портфелем. За результатами ретроспективного аналізу виявляють динаміку ефективності кредитного портфеля та її відповід­ність стратегії управління банком.

У вітчизняній практиці методика оцінки ефективності кредитної діяльності ще не набула поширення, що зумовлено браком інформаційного забезпечення для оцінки рівня ризику та вибором адекватної безризикової ставки. Тому банки, які зважаться на проведення власних досліджень і створення інформаційних систем, матимуть безсумнівні переваги, оскільки першими освоять техніку та методику комплексного дослідження ринку, а це дозволить їм зайняти достатньо міцні позиції порівняно з конкурентами.

Визначимо ефективність управління кредитним портфелем банку на прикладі.

Приклад 5.1

Оцінити ефективність управління кредитним портфелем банку за наведеними даними протягом двох періодів (табл. 1, табл. 2).

Розв’язання

Таблиця 1

Аналіз дохідності кредитного портфеля банку

Наведені в таблиці дані показують, що на доходи банку від кредитних операцій вплинула загальна динаміка фінансового рин­ку, і хоча обсяг кредитного портфеля протягом року зріс на 5550 тис. грн, доходи від кредитних операцій в грошовому вираженні знизилися на 1119 тис. грн. У підсумку середня дохідність кредитного портфеля банку знизилася протягом року на 20,9 %. Якщо діяльність банку оцінювати лише за цими даними, то можна дійти не зовсім коректних висновків про погіршення ефективності кредитних операцій. Якщо ж зниження дохідності супровод­жувалося адекватним зниженням кредитного ризику, то резуль­тат буде протилежним.

Кредитний ризик банку характеризується через розрахункове значення резерву під нестандартну заборгованість (табл. 2).

Таблиця 2

Аналіз резерву на покриття ризиків
за кредитними операціями банку, тис. грн

Із наведених даних (див. табл. 2) видно, що розрахункове значення резерву під нестандартну заборгованість впродовж року знизилося на 76 тис. грн (2490 – 2566 = – 76), хоча обсяг кредитного портфеля банку за цей період зріс на 35,7 %. Це свідчить про загальне зниження ризикованості кредитного портфеля.

Аналіз співвідношення дохідності та ризику (за форму-
лою 5.7) показав, що протягом року ефективність управління банківським портфелем кредитів покращилася, адже значення коефіцієнта ефективності підвищилося на 0,1. При цьому, хоча середня ставка дохідності кредитного портфеля знизилася, банк покращив свої позиції за рахунок зниження рівня ризикованості (табл. 3).

Для поглибленого аналізу ефективності менеджмент банку може використати факторну модель, яка дозволяє розрахувати вплив відповідних чинників за допомогою прийому ланцюгових підстановок.

Таблиця 3

Аналіз ефективності управління
кредитним портфелем банку

На коефіцієнт ефективності впливає два фактори: Dr — перевищення дохідності кредитного портфеля (d) над ставкою без ризику (r0) та величина ризику кредитного портфеля (ІR). Останній фактор, у свою чергу, залежить від розрахункової суми резерву під нестандартну заборгованість (R) та обсягу кредитного портфеля банку (V). Отже, ефективність управління портфелем представимо у вигляді функції трьох змінних:

f = f (Dr, R, V).

Значення функції в першому періоді — f (Dr1, R1, V1), у другому відповідно — f (Dr2, R2, V2). Зміну коефіцієнта ефективності управління портфелем протягом аналізованого періоду знаходимо із співвідношення:

W = f (Dr2, R2, V2). – f (Dr1, R1, V1).

Вплив факторів визначимо за формулами:

W(Dr) = f (Dr2, R1, V1) – f (Dr1, R1, V1);

W(R) = f (Dr2, R2, V1) – f (Dr2, R1, V1);

W(V) = f (Dr2, R2, V2) – f (Dr2, R2, V1),

де        .

Проаналізуємо вплив факторів на коефіцієнт ефективності кредитного портфеля банку за даними попереднього прикладу.

Приклад 5.2

Визначити вплив факторів на ефективність управління кредитним портфелем банку.

Розв’язання

Таблиця 4

Факторний аналіз ефективності
управління кредитним портфелем

Таким чином, за рахунок таких факторів, як зниження загального рівня кредитних ставок на ринку та дохідності досліджуваного портфеля, коефіцієнт ефективності управління знизився на 0,175. Разом з тим поліпшення якості кредитного портфеля доз­волило банку досягти позитивних зрушень в динаміці коефіцієнта ефективності управління. Так, за рахунок зниження розрахункової величини резерву під кредитні ризики коефіцієнт ефектив­ності підвищився на 0,021, а за рахунок збільшення обсягу кредитного портфеля — на 0,254. Сукупний позитивний вплив цих чинників дозволив покращити ефективність управління кредитним портфелем банку на 0,275. За економічним змістом це означає, що в розрахунку на одиницю прийнятого банком кредитного ризику було отримано на 27,5 % більше доходів, ніж у поперед­ньому періоді.

Методи визначення ефективності управління кредитним портфелем дозволяють менеджменту банку приймати обґрунтовані управлінські рішення з орієнтацією на постійні зміни у рин­ковому середовищі. Це дасть можливість банку зважено підходити до формування кредитного портфеля, беручи до уваги не лише прибутковість, але й реальний рівень ризику кредитних операцій.

Оцінювання ефективності кредитної діяльності банку має важ­ливе значення в системі прийняття управлінських рішень. Ефективність управління кредитним портфелем банку визначається за співвідношенням між такими параметрами, як рівень дохідності та величина кредитного ризику портфеля.

Ризик кредитного портфеля найадекватніше оцінюється через розрахункове значення резерву під нестандартну заборгованість за кредитними операціями банку, тобто частини резерву, розрахованої за кредитами категорій: під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні. Фактично цей показник відображає суму коштів, які з високою ймовірністю банк недоотримає. Інформаційною базою таких розрахунків служать дані аналітичного обліку.

Інша частина резерву — під стандартну заборгованість та нестандартну заборгованість за іншими операціями, що підлягають резервуванню (крім кредитних) — не відображає ризик кредитного портфеля, тому може спотворити результати аналізу його ефективності. Оскільки резерв під стандартну заборгованість за кредитними операціями створюється за всіма без винятку кредит­ними операціями, навіть найбільш надійними, то він не свідчить про підвищений ризик банку, а є своєрідним «перестрахуванням». Наприклад, у США резервів за двома першими групами кредитів — стандартними і спеціально згаданими — взагалі не створюють (див. табл. 5.2).

Показник ризику кредитного портфеля банку знаходять як відношення розрахункового значення резерву під нестандартну заборгованість за кредитними операціями банку до вартості всього кредитного портфеля (у відсотках):

            (5.6)

де IR — показник ризику кредитного портфеля; R — розрахункове значення резерву під нестандартну заборгованість за кредитними операціями банку; V — обсяг кредитного портфеля банку.

У теорії обґрунтовано кілька коефіцієнтів ефективності управління портфелями активів, які використовуються для прийняття управлінських рішень в процесі формування ефективних портфелів. У загальному випадку коефіцієнт ефективності управління портфелем є відношенням різниці між дохідністю портфеля (реальною або очікуваною) та ставкою без ризику до показника, який відображає ризик портфеля. Це коефіцієнти Шарпа, Трейнора, коефіцієнт відносної дюрації (докладно їх зміст розглянуто в процесі визначення ефективності портфеля цінних паперів банку), котрі загалом мають однакову структуру, але відрізняються за способами вимірювання ризикованості портфеля.

За економічним змістом перевищення дохідності портфеля над ставкою без ризику є премією, яку отримує його власник за ризик, котрий він взяв на себе, придбавши певні активи в процесі формування свого портфеля. При цьому слід звернути увагу, що в коефіцієнтах ефективності, обґрунтованих у портфельній теорії, береться до уваги інвестиційний ризик (імовірність недоодержання доходів за портфельними активами). У процесі управління кредитним портфелем банку пріоритетне значення має кредитний ризик. Тож показники, які заведено застосовувати в прийомах портфельного аналізу, для оцінки ефективності кредитної діяльності використовувати без змін не коректно. Оскільки кредитні операції по суті є різновидом інвестиційної діяльності, то, спираючись на обґрунтовані у портфельній теорії коефіцієнти ефективності, введемо аналогічний показник, який враховує не інвестиційний, а кредитний ризик.

Коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем банку визначається за формулою:

            (5.7)

де kC — коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем; d — дохідність портфеля; r0 — ставка без ризику; IR — показник ризику кредитного портфеля.

Розглянемо економічний зміст показника ефективності. Безризикова кредитна ставка r0 показує рівень дохідності портфеля, сформованого наданням кредитів тільки першокласним позичаль­никам із рейтингом, наприклад, ААА за системою Standard&Poors. Зауважимо, що назва «ставка без ризику» є досить умовною й означає не цілковиту відсутність ризику, а лише його мінімальний (найнижчий із усіх можливих варіантів) рівень. Як правило, така ставка дорівнює базовій ставці, яка діє на даному кредитному ринку (LIBOR, prime-rate, ставка рефінансування, ставка за цінними паперами уряду), хоча в окремих випадках може й відріз­нятися від неї.

Коли кредит надано позичальнику, з яким пов’язується певний ризик, то кредитна ставка перевищує базову на величину кредитного спреду, котрий відображає рівень ризику клієнта. Величина кредитного спреду залежить від умов конкретного ринку та загаль­ної економічної ситуації. Наприклад, на міжнародних ринках для позичаль­ників з рейтингом ВВ кредитна ставка перевищує базову на 1,5—2 %, з рейтингом В — на 5 %, а для клієнтів з найнижчим рейтингом ССС кредитний спред може досягати 6—12 % (додаток 8).

Таким чином, надавши кредити позичальникам з рейтингом, нижчим за ААА, банк має змогу сформувати кредитний портфель з дохідністю r, яка буде відрізнятися від безризикової ставки. Тоді коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем покаже величину додаткових доходів понад рівень дохідності безризикового кредитного портфеля, котру одержить банк в роз­рахунку на одиницю прийнятого кредитного ризику. Вище значення коефіцієнта означає ефективніше управління кредитним портфелем комерційного банку і розцінюється як більш привабливе.

Найбільші ускладнення у вітчизняній дійсності у процесі практичного застосування коефіцієнта ефективності викликає адекватне визначення безризикової ставки. В розвинутих економічних системах за таку ставку, як правило, беруть ставку за казначейськими зобов’язаннями уряду, оскільки там існує висока впевненість у платоспроможності держави. За ставку без ризику можна брати і міжбанківські ставки, але вони відрізняються високою волатильністю і не завжди є об’єктивним індикатором стану фінансового ринку.

Облікова ставка може бути орієнтиром тоді, коли НБУ рефінансує комерційні банки та викуповує надлишкові кошти через проведення депозитних аукціонів. Починаючи з квітня 2001 р. НБУ рефінансує комерційні банки (правда, виключно під заставу державних облігацій) і щоденно оголошує відсоткову ставку за короткостроковими кредитами (овернайт), регулюючи в такий спосіб їх вартість. З початку проведення аукціонів ставки були досить стабільними, що уможливлює їх використання як безризикової ставки.

Коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем може бути використаний банком у процесі перспективного або ретроспективного аналізу. Перспективний аналіз проводиться на стадії формування кредитного портфеля і дозволяє порівняти ефективність різних варіантів розміщення ресурсів. Крім того, цей підхід можна використати для формування портфеля заданої якості. Для цього слід встановити внутрішній ліміт ефективності кредитних операцій — граничний рівень, нижче за який видача кредиту визнаватиметься за недоцільну. У результаті буде сформовано оптимальний з погляду співвідношення доходу та ризику кредитний портфель.

Ретроспективний аналіз дозволяє оцінити результати управління кредитним портфелем банку у порівнянні з очікуваними (плановими) значеннями коефіцієнтів ефективності, а також з аналогічними показниками діяльності інших банків або із ринковим портфелем. За результатами ретроспективного аналізу виявляють динаміку ефективності кредитного портфеля та її відповід­ність стратегії управління банком.

У вітчизняній практиці методика оцінки ефективності кредитної діяльності ще не набула поширення, що зумовлено браком інформаційного забезпечення для оцінки рівня ризику та вибором адекватної безризикової ставки. Тому банки, які зважаться на проведення власних досліджень і створення інформаційних систем, матимуть безсумнівні переваги, оскільки першими освоять техніку та методику комплексного дослідження ринку, а це дозволить їм зайняти достатньо міцні позиції порівняно з конкурентами.

Визначимо ефективність управління кредитним портфелем банку на прикладі.

Приклад 5.1

Оцінити ефективність управління кредитним портфелем банку за наведеними даними протягом двох періодів (табл. 1, табл. 2).

Розв’язання

Таблиця 1

Аналіз дохідності кредитного портфеля банку

Наведені в таблиці дані показують, що на доходи банку від кредитних операцій вплинула загальна динаміка фінансового рин­ку, і хоча обсяг кредитного портфеля протягом року зріс на 5550 тис. грн, доходи від кредитних операцій в грошовому вираженні знизилися на 1119 тис. грн. У підсумку середня дохідність кредитного портфеля банку знизилася протягом року на 20,9 %. Якщо діяльність банку оцінювати лише за цими даними, то можна дійти не зовсім коректних висновків про погіршення ефективності кредитних операцій. Якщо ж зниження дохідності супровод­жувалося адекватним зниженням кредитного ризику, то резуль­тат буде протилежним.

Кредитний ризик банку характеризується через розрахункове значення резерву під нестандартну заборгованість (табл. 2).

Таблиця 2

Аналіз резерву на покриття ризиків
за кредитними операціями банку, тис. грн

Із наведених даних (див. табл. 2) видно, що розрахункове значення резерву під нестандартну заборгованість впродовж року знизилося на 76 тис. грн (2490 – 2566 = – 76), хоча обсяг кредитного портфеля банку за цей період зріс на 35,7 %. Це свідчить про загальне зниження ризикованості кредитного портфеля.

Аналіз співвідношення дохідності та ризику (за форму-
лою 5.7) показав, що протягом року ефективність управління банківським портфелем кредитів покращилася, адже значення коефіцієнта ефективності підвищилося на 0,1. При цьому, хоча середня ставка дохідності кредитного портфеля знизилася, банк покращив свої позиції за рахунок зниження рівня ризикованості (табл. 3).

Для поглибленого аналізу ефективності менеджмент банку може використати факторну модель, яка дозволяє розрахувати вплив відповідних чинників за допомогою прийому ланцюгових підстановок.

Таблиця 3

Аналіз ефективності управління
кредитним портфелем банку

На коефіцієнт ефективності впливає два фактори: Dr — перевищення дохідності кредитного портфеля (d) над ставкою без ризику (r0) та величина ризику кредитного портфеля (ІR). Останній фактор, у свою чергу, залежить від розрахункової суми резерву під нестандартну заборгованість (R) та обсягу кредитного портфеля банку (V). Отже, ефективність управління портфелем представимо у вигляді функції трьох змінних:

f = f (Dr, R, V).

Значення функції в першому періоді — f (Dr1, R1, V1), у другому відповідно — f (Dr2, R2, V2). Зміну коефіцієнта ефективності управління портфелем протягом аналізованого періоду знаходимо із співвідношення:

W = f (Dr2, R2, V2). – f (Dr1, R1, V1).

Вплив факторів визначимо за формулами:

W(Dr) = f (Dr2, R1, V1) – f (Dr1, R1, V1);

W(R) = f (Dr2, R2, V1) – f (Dr2, R1, V1);

W(V) = f (Dr2, R2, V2) – f (Dr2, R2, V1),

де        .

Проаналізуємо вплив факторів на коефіцієнт ефективності кредитного портфеля банку за даними попереднього прикладу.

Приклад 5.2

Визначити вплив факторів на ефективність управління кредитним портфелем банку.

Розв’язання

Таблиця 4

Факторний аналіз ефективності
управління кредитним портфелем

Таким чином, за рахунок таких факторів, як зниження загального рівня кредитних ставок на ринку та дохідності досліджуваного портфеля, коефіцієнт ефективності управління знизився на 0,175. Разом з тим поліпшення якості кредитного портфеля доз­волило банку досягти позитивних зрушень в динаміці коефіцієнта ефективності управління. Так, за рахунок зниження розрахункової величини резерву під кредитні ризики коефіцієнт ефектив­ності підвищився на 0,021, а за рахунок збільшення обсягу кредитного портфеля — на 0,254. Сукупний позитивний вплив цих чинників дозволив покращити ефективність управління кредитним портфелем банку на 0,275. За економічним змістом це означає, що в розрахунку на одиницю прийнятого банком кредитного ризику було отримано на 27,5 % більше доходів, ніж у поперед­ньому періоді.

Методи визначення ефективності управління кредитним портфелем дозволяють менеджменту банку приймати обґрунтовані управлінські рішення з орієнтацією на постійні зміни у рин­ковому середовищі. Це дасть можливість банку зважено підходити до формування кредитного портфеля, беручи до уваги не лише прибутковість, але й реальний рівень ризику кредитних операцій.