7.5.2. Визначення валютної позиції банку

Індикатором валютного ризику банку є валютна позиція. Валютна позиція визначається співвідношенням між сумою активів і позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов’язань у тій самій валюті:

VP = АV – LV.          (7.12)

Валютна позиція банку може бути відкритою або закритою і розраховується окремо за кожною іноземною валютою, що входить до мультивалютного портфеля банку. Валютна позиція називається відкритою, якщо сума активів в іноземній валюті не збігається з сумою пасивів в тій самій валюті. Існують два види відкритої позиції:

чиста довга валютна позиція (АV > LV) — сума активів в іноземній валюті перевищує суму відповідних пасивів (показник валютної позиції має знак «плюс»);

чиста коротка валютна позиція (АV < LV) — сума зобов’язань перевищує суму активів у одній і тій самій іноземній валюті (показник валютної позиції зі знаком «мінус»).

Якщо сума активів в іноземній валюті врівноважена сумою пасивів у тій самій іноземній валюті (АV = LV), то така позиція називається закритою, або позицією зведення чи відповідності. У такому разі валютного ризику майже немає, адже зміна курсу однієї валюти щодо іншої однаково позначається як на вартості активів, так і на вартості пасивів, а це не потягне за собою ні втрат, ні доходів внаслідок зміни валютного курсу.

На валютну позицію банку впливають такі операції:

купівля, продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні та строкові операції, за якими виникають вимоги й зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів і форм розрахунків за ними;

одержання та сплата іноземної валюти у формі доходів, витрат та нарахування процентних доходів і витрат;

надходження коштів у іноземній валюті до статутного фонду банку;

погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;

купівля та продаж основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

інші обмінні операції з іноземною валютою.

Не всі з цих операцій однаковою мірою можуть бути використані для регулювання валютної позиції банку та її швидкого приведення у відповідність до нормативних вимог, оскільки потребують певного часу, підготовчої роботи і не завжди проводяться з ініціативи банку.

Проблема управління ціновими ризиками, до яких належить і валютний, полягає в тому, що категорія ризикованості пов’я­зується, насамперед, з можливими фінансовими втратами, а отже, логічно вважати ризиком лише ситуацію зниження показників прибутковості (недоодержання доходів, збитки, зменшення вартості капіталу, невиправдане підвищення витрат). Разом з тим точно визначити, додатним чи від’ємним буде майбутній результат, одержаний від переоцінювання інструментів за ринковим валютним курсом, досить складно, адже це потребує точного прог­нозу динаміки валютних курсів.

Оскільки можливість точного визначення майбутніх змін у валютних курсах існує далеко не завжди, то індикатором рівня валютного ризику, на який наражається банк унаслідок незбалансованості структури та обсягів активів і пасивів в іноземній валюті, вважають валютну позицію.

Маючи відкриту валютну позицію банк може отримати прибутки чи зазнати збитків унаслідок зміни валютного курсу з огляду на таку залежність:

довга валютна позиція приносить прибутки за підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;

коротка валютна позиція приносить прибутки за зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків за підвищення курсу.

Приклад 7.7

Визначити валютну позицію банку за доларами та євро, використовуючи дані таблиці. Як вплине на прибуток банку зниження курсу долара та підвищення курсу євро?

Таблиця

БАЛАНС БАНКУ, млн грн

Розв’язання

Банк має довгу позицію за доларами у розмірі 80 млн грн (350 +
+ 55 > 260 + 65), яка за зниження курсу долара завдасть збитків. За євро в банку утворилася коротка позиція у розмірі 40 млн грн (170 + 100 < 190 + 120), що за умови підвищення курсу євро також спричинить збитки банку, оскільки вартість зобов’язань у євро зростатиме швидше, ніж вартість активів у євро.

Важливим аспектом управління валютним ризиком є практика централізованого регулювання валютної позиції уповноважених банків. У загальному випадку учасники валютного ринку мають самі визначати той рівень валютного ризику, який вони згодні прийняти, маючи на меті отримання прибутків. Але для тих суб’єктів господарської діяльності, фінансовий стан котрих зачіпає інтереси великої частини населення і впливає на стан суспіль­ства в цілому, рівень позиційного валютного ризику може регулюватися централізовано установленням нормативів та певних вимог. До цієї категорії належать, насамперед, комерційні банки.

Такий підхід базується на тому, що банківський бізнес полягає, насамперед, в наданні послуг клієнтам і не повинен включати ризик, не пов’язаний з необхідністю проведення цих операцій. Фактично банк є посередником між клієнтом і валютним ринком, тому валютну позицію банку необхідно встановлювати на рівні, який відбиває нормальні потреби щодо проведення клієнтських операцій. Менеджментові банків бажано утримуватись від спекулятивних операцій обмеженням величини відкритої валютної позиції. Втім досить часто банки все ж проводять такі операції, використовуючи сприятливу кон’юнктуру валютного ринку для отримання додаткового (спекулятивного) доходу.

Практика обмеження валютного ризику комерційних банків у різних країнах відрізняється. Подекуди функцію управління валютними позиціями комерційних банків виконують центральні банки, установлюючи нормативні вимоги щодо їх максимально допустимого розміру. Наприклад, у Великобританії розраховується норматив достатності капіталу банків для здійснення операцій з іноземною валютою. В інших країнах, наприклад у США, валютна позиція банків централізовано не регулюється, управління нею керівництво банку здійснює самостійно, установлюючи ліміти експозиції та валютного ризику для дилерів різних рангів. Але при цьому валютна експозиція банку має бути оголошена на ринку, щоб акціонери і клієнти знали про рівень валютного ризику даної кредитної установи. Оскільки американські банки не виключають повністю валютного ризику, то для страхування створюється резерв на покриття втрат від валютних операцій, який становить у середньому до 8 % від величини капіталу банку.

В Україні діяльність комерційних банків на валютному ринку регулюється Національним банком України через ліцензування валютних операцій та установлення обов’язкових нормативів. Починаючи з 2002 р. для контролю за рівнем валютного ризику комерційних банків запроваджено норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н13), у тому числі норматив Н13-1 — для обмеження ризику загальної довгої валют­ної позиції і норматив Н13-2 — для обмеження ризику загальної короткої валютної позиції банку (додаток 1).

Норматив ризику загальної відкритої валютної позиції (Н13) визначається як відношення загальної величини відкритої валютної позиції за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення має не перевищувати 35 %. Величина загальної відкритої валютної позиції банку обчислюється як сума абсолютних величин (без урахування знака) усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті за всіма іноземними валютами. Для цього розраховують валютну позицію окремо за кожною іноземною валютою (щоденно) і за спотовим курсом визначають її еквівалент у гривнях. Суму регулятивного капіталу обраховують за балансом за станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку нормативів [9].

Норматив ризику загальної довгої відкритої валютної позиції Н13-1 — відношення суми всіх довгих валютних позицій до регулятивного капіталу. Нормативне значення — не більше 30 %.

Норматив ризику загальної короткої відкритої валютної позиції Н13-2 — відношення суми усіх коротких валютних позицій до регулятивного капіталу. Нормативне значення — не біль-
ше 5 %.

Всі нормативи ризику валютних позицій контролюються щоденно і за кожний випадок порушення нормативів Національним банком України застосовуються штрафні санкції (зменшення нор­мативного значення відкритої валютної позиції, письмове попередження, стягнення штрафів у розмірі неправомірно отриманого прибутку, відкликання ліцензії на проведення валютних операцій). Менеджмент банку має приділяти належну увагу контролю за додержанням нормативів валютної позиції і якщо протягом робочого дня величина відкритої валютної позиції може відхилятися від установлених норм, то наприкінці робочого дня необхідно привести його у відповідність до діючих вимог.

Для запобігання валютних спекуляцій з боку комерційних бан­ків НБУ не лише контролює дотримання ними встановлених нормативів відкритої валютної позиції, а й суворо обмежує перелік операцій, які банки можуть здійснювати власним коштом. Сукупний вплив обмежень та правил здійснення валютних операцій призводить до того, що навіть маючи можливість провести операції з іноземною валютою власним коштом на міжбанківському ринку, банки часто відмовляються від цього. Наприклад, виступаючи як покупець валюти, банк зобов’язаний сплатити збір на обов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1 % від суми (у гривнях), витраченої на купівлю валюти, що, як правило, перевищує суму доходу від курсової різниці за зовнішньою та внутрішньою угодами. Загалом правила валютного регулювання, затверджені НБУ, майже повністю унеможливили проведення спекулятивних операцій з валютою. Цей підхід спрямовано на забезпечення поступового та прогнозованого руху обмінного курсу гривні з орієнтацією валютного ринку на обмеження спекулятивної діяльності.

Проте централізоване регулювання валютної позиції комерційних банків установленням обов’язкових нормативів лише обмежує валютний ризик, але ще не означає його уникнення. Тому перед менеджментом банку постійно постає завдання регулювання величини та виду (довга чи коротка) позицій за різними іноземними валютами.

Індикатором валютного ризику банку є валютна позиція. Валютна позиція визначається співвідношенням між сумою активів і позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов’язань у тій самій валюті:

VP = АV – LV.          (7.12)

Валютна позиція банку може бути відкритою або закритою і розраховується окремо за кожною іноземною валютою, що входить до мультивалютного портфеля банку. Валютна позиція називається відкритою, якщо сума активів в іноземній валюті не збігається з сумою пасивів в тій самій валюті. Існують два види відкритої позиції:

чиста довга валютна позиція (АV > LV) — сума активів в іноземній валюті перевищує суму відповідних пасивів (показник валютної позиції має знак «плюс»);

чиста коротка валютна позиція (АV < LV) — сума зобов’язань перевищує суму активів у одній і тій самій іноземній валюті (показник валютної позиції зі знаком «мінус»).

Якщо сума активів в іноземній валюті врівноважена сумою пасивів у тій самій іноземній валюті (АV = LV), то така позиція називається закритою, або позицією зведення чи відповідності. У такому разі валютного ризику майже немає, адже зміна курсу однієї валюти щодо іншої однаково позначається як на вартості активів, так і на вартості пасивів, а це не потягне за собою ні втрат, ні доходів внаслідок зміни валютного курсу.

На валютну позицію банку впливають такі операції:

купівля, продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні та строкові операції, за якими виникають вимоги й зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів і форм розрахунків за ними;

одержання та сплата іноземної валюти у формі доходів, витрат та нарахування процентних доходів і витрат;

надходження коштів у іноземній валюті до статутного фонду банку;

погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;

купівля та продаж основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

інші обмінні операції з іноземною валютою.

Не всі з цих операцій однаковою мірою можуть бути використані для регулювання валютної позиції банку та її швидкого приведення у відповідність до нормативних вимог, оскільки потребують певного часу, підготовчої роботи і не завжди проводяться з ініціативи банку.

Проблема управління ціновими ризиками, до яких належить і валютний, полягає в тому, що категорія ризикованості пов’я­зується, насамперед, з можливими фінансовими втратами, а отже, логічно вважати ризиком лише ситуацію зниження показників прибутковості (недоодержання доходів, збитки, зменшення вартості капіталу, невиправдане підвищення витрат). Разом з тим точно визначити, додатним чи від’ємним буде майбутній результат, одержаний від переоцінювання інструментів за ринковим валютним курсом, досить складно, адже це потребує точного прог­нозу динаміки валютних курсів.

Оскільки можливість точного визначення майбутніх змін у валютних курсах існує далеко не завжди, то індикатором рівня валютного ризику, на який наражається банк унаслідок незбалансованості структури та обсягів активів і пасивів в іноземній валюті, вважають валютну позицію.

Маючи відкриту валютну позицію банк може отримати прибутки чи зазнати збитків унаслідок зміни валютного курсу з огляду на таку залежність:

довга валютна позиція приносить прибутки за підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;

коротка валютна позиція приносить прибутки за зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків за підвищення курсу.

Приклад 7.7

Визначити валютну позицію банку за доларами та євро, використовуючи дані таблиці. Як вплине на прибуток банку зниження курсу долара та підвищення курсу євро?

Таблиця

БАЛАНС БАНКУ, млн грн

Розв’язання

Банк має довгу позицію за доларами у розмірі 80 млн грн (350 +
+ 55 > 260 + 65), яка за зниження курсу долара завдасть збитків. За євро в банку утворилася коротка позиція у розмірі 40 млн грн (170 + 100 < 190 + 120), що за умови підвищення курсу євро також спричинить збитки банку, оскільки вартість зобов’язань у євро зростатиме швидше, ніж вартість активів у євро.

Важливим аспектом управління валютним ризиком є практика централізованого регулювання валютної позиції уповноважених банків. У загальному випадку учасники валютного ринку мають самі визначати той рівень валютного ризику, який вони згодні прийняти, маючи на меті отримання прибутків. Але для тих суб’єктів господарської діяльності, фінансовий стан котрих зачіпає інтереси великої частини населення і впливає на стан суспіль­ства в цілому, рівень позиційного валютного ризику може регулюватися централізовано установленням нормативів та певних вимог. До цієї категорії належать, насамперед, комерційні банки.

Такий підхід базується на тому, що банківський бізнес полягає, насамперед, в наданні послуг клієнтам і не повинен включати ризик, не пов’язаний з необхідністю проведення цих операцій. Фактично банк є посередником між клієнтом і валютним ринком, тому валютну позицію банку необхідно встановлювати на рівні, який відбиває нормальні потреби щодо проведення клієнтських операцій. Менеджментові банків бажано утримуватись від спекулятивних операцій обмеженням величини відкритої валютної позиції. Втім досить часто банки все ж проводять такі операції, використовуючи сприятливу кон’юнктуру валютного ринку для отримання додаткового (спекулятивного) доходу.

Практика обмеження валютного ризику комерційних банків у різних країнах відрізняється. Подекуди функцію управління валютними позиціями комерційних банків виконують центральні банки, установлюючи нормативні вимоги щодо їх максимально допустимого розміру. Наприклад, у Великобританії розраховується норматив достатності капіталу банків для здійснення операцій з іноземною валютою. В інших країнах, наприклад у США, валютна позиція банків централізовано не регулюється, управління нею керівництво банку здійснює самостійно, установлюючи ліміти експозиції та валютного ризику для дилерів різних рангів. Але при цьому валютна експозиція банку має бути оголошена на ринку, щоб акціонери і клієнти знали про рівень валютного ризику даної кредитної установи. Оскільки американські банки не виключають повністю валютного ризику, то для страхування створюється резерв на покриття втрат від валютних операцій, який становить у середньому до 8 % від величини капіталу банку.

В Україні діяльність комерційних банків на валютному ринку регулюється Національним банком України через ліцензування валютних операцій та установлення обов’язкових нормативів. Починаючи з 2002 р. для контролю за рівнем валютного ризику комерційних банків запроваджено норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н13), у тому числі норматив Н13-1 — для обмеження ризику загальної довгої валют­ної позиції і норматив Н13-2 — для обмеження ризику загальної короткої валютної позиції банку (додаток 1).

Норматив ризику загальної відкритої валютної позиції (Н13) визначається як відношення загальної величини відкритої валютної позиції за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення має не перевищувати 35 %. Величина загальної відкритої валютної позиції банку обчислюється як сума абсолютних величин (без урахування знака) усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті за всіма іноземними валютами. Для цього розраховують валютну позицію окремо за кожною іноземною валютою (щоденно) і за спотовим курсом визначають її еквівалент у гривнях. Суму регулятивного капіталу обраховують за балансом за станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку нормативів [9].

Норматив ризику загальної довгої відкритої валютної позиції Н13-1 — відношення суми всіх довгих валютних позицій до регулятивного капіталу. Нормативне значення — не більше 30 %.

Норматив ризику загальної короткої відкритої валютної позиції Н13-2 — відношення суми усіх коротких валютних позицій до регулятивного капіталу. Нормативне значення — не біль-
ше 5 %.

Всі нормативи ризику валютних позицій контролюються щоденно і за кожний випадок порушення нормативів Національним банком України застосовуються штрафні санкції (зменшення нор­мативного значення відкритої валютної позиції, письмове попередження, стягнення штрафів у розмірі неправомірно отриманого прибутку, відкликання ліцензії на проведення валютних операцій). Менеджмент банку має приділяти належну увагу контролю за додержанням нормативів валютної позиції і якщо протягом робочого дня величина відкритої валютної позиції може відхилятися від установлених норм, то наприкінці робочого дня необхідно привести його у відповідність до діючих вимог.

Для запобігання валютних спекуляцій з боку комерційних бан­ків НБУ не лише контролює дотримання ними встановлених нормативів відкритої валютної позиції, а й суворо обмежує перелік операцій, які банки можуть здійснювати власним коштом. Сукупний вплив обмежень та правил здійснення валютних операцій призводить до того, що навіть маючи можливість провести операції з іноземною валютою власним коштом на міжбанківському ринку, банки часто відмовляються від цього. Наприклад, виступаючи як покупець валюти, банк зобов’язаний сплатити збір на обов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1 % від суми (у гривнях), витраченої на купівлю валюти, що, як правило, перевищує суму доходу від курсової різниці за зовнішньою та внутрішньою угодами. Загалом правила валютного регулювання, затверджені НБУ, майже повністю унеможливили проведення спекулятивних операцій з валютою. Цей підхід спрямовано на забезпечення поступового та прогнозованого руху обмінного курсу гривні з орієнтацією валютного ринку на обмеження спекулятивної діяльності.

Проте централізоване регулювання валютної позиції комерційних банків установленням обов’язкових нормативів лише обмежує валютний ризик, але ще не означає його уникнення. Тому перед менеджментом банку постійно постає завдання регулювання величини та виду (довга чи коротка) позицій за різними іноземними валютами.