6.5. Управління інвестиційним горизонтом банківського портфеля цінних паперів

Одним із важливих питань інвестиційного менеджменту є вибір оптимального з погляду поставленої мети підходу до управління інвестиційним горизонтом банківського портфеля цінних паперів. Під інвестиційним горизонтом розуміють розподіл портфеля в динаміці, тобто добір цінних паперів з урахуванням строків їх погашення. У процесі управління менеджмент банку постійно вирішує питання: цінні папери з якими строками погашення мають перебувати у портфелі банку.

За останні роки в міжнародній банківській практиці сформовано кілька альтернативних підходів до вибору строків інвестування, які називають стратегіями управління інвестиційним горизонтом портфеля.

Стратегії управління інвестиційним горизонтом

Стратегія рівномірного розподілу полягає в інвестуванні кош­тів рівними частинами в кожному з кількох інтервалів, на які поділяється загальний інвестиційний горизонт. Для цього необхідно визначити максимальний прийнятний для банку період інвестування та поділити його на однакові часові інтервали. Загальна сума інвестицій поділяється в рівних пропорціях на стільки ж час­тин, і кошти спрямовуються на купівлю цінних паперів зі строками погашення в кожному з визначених інтервалів у межах загального інвестиційного горизонту. Така стратегія не максимізує прибуток, але має такі переваги:

стабілізація доходу протягом усього періоду інвестування;

простота і доступність;

гнучкість, оскільки якась частина цінних паперів весь час погашається, а отже, кошти можуть бути реінвестовані в нові активи;

не потребує значної підготовки і кваліфікації інвестиційних менеджерів.

Стратегія рівномірного розподілу використовується здебільшого невеликими банками.

Стратегія короткострокового акценту застосовується комер­ційними банками у випадках, коли портфель цінних паперів розглядається як джерело підтримання ліквідності, а не одержання доходу. При цьому вся сума інвестицій вкладається в короткострокові цінні папери, часовий діапазон яких перебуває в межах одного — двох років, що дозволяє забезпечити необхідний рівень ліквідності.

Стратегія довгострокового акценту орієнтована на інвестиційний портфель як джерело доходів банку. Банки, що додержуються такої стратегії у формуванні своїх інвестиційних портфелів, вкладають кошти в довгострокові, а отже, більш дохідні цінні папери, наприклад, акції підприємств та інших банків. Потреби в ліквідних засобах задовольняються позичками на грошовому ринку або підтриманням значної частини активів у готівковій формі.

Стратегія «штанги» поєднує елементи стратегій довгострокового і короткострокового акценту. Згідно з таким підходом біль­ша частина інвестиційних коштів вкладається у високоліквідні короткострокові цінні папери, а решта коштів спрямовується на придбання довгострокових паперів. Вкладення на середні періо­ди не здійснюються або є мінімальними. Такий підхід до форму­вання портфеля цінних паперів, з одного боку, забезпечує лік­відність, а з іншого — служить генератором доходів банку.

Стратегія відсоткових очікувань базується на постійному оновленні складових портфеля цінних паперів залежно від очікуваних змін відсоткових ставок на ринку. Застосування цієї стратегії спирається на поточні прогнози зміни відсоткових ставок та економічної кон’юнктури ринку. Якщо очікується зростання відсоткових ставок, то менеджмент переглядає портфель цінних паперів, маючи на меті скорочення інвестиційного горизонту, тобто купуються короткострокові папери. Коли прогноз свідчить про зниження відсоткових ставок у майбутньому, то склад портфеля переглядається для подовження строків погашення цінних паперів. Це — найбільш агресивна і складна стратегія управління інвестиційним горизонтом портфеля цінних паперів банку.

Перевага стратегії полягає в наданні потенційної можливості одержання значних доходів, але існують й суттєві недоліки та обмеження, такі як:

високий рівень ризику, що супроводжує цю стратегію, може призвести до значних фінансових утрат;

для використання такого підходу банки повинні мати можливість постійного доступу на фондові ринки;

транзакційні витрати, зумовлені необхідністю частого виходу на ринки, суттєво зростають;

стратегія потребує глибокого знання ринкових законів, застосування сучасних методів аналізу та прогнозування, високої кваліфікації менеджерів.

Стратегія відсоткових очікувань застосовується великими бан­ками, які забезпечені достатніми фінансовими і кадровими ресурсами та провадять ризиковану й агресивну політику на фондовому ринку.

Аналіз кривої дохідності

Для оцінки доходу та ризику цінних паперів з різними строками погашення та управління інвестиційним горизонтом портфеля менеджмент використовує спеціальний інструментарій, до якого належить крива дохідності та середньозважений строк погашення (дюрація) фінансових інструментів. Аналіз цих фінансових характеристик допомагає інвестиційному менеджеру передбачати наслідки та вплив на дохід і ризик портфеля будь-якого поєднання строків погашення цінних паперів, а отже, приймати обґрунтовані управлінські рішення.

Крива дохідності — це графічне зображення залежності між рівнями дохідності та строками погашення цінних паперів на пев­ний момент часу за інших однакових умов, наприклад, у разі однакового рівня кредитного ризику. На горизонтальній осі х відображається тривалість строків обігу цінних паперів, а на вертикальній осі y — показники дохідності на момент погашення всіх представлених на кривій цінних паперів. Вигляд кривих дохіднос­ті не є постійним, оскільки дохідність цінних паперів змінюється щоденно.

Рівень дохідності на момент погашення показує різну швидкість змін для різних інструментів. Так, короткострокові відсоткові ставки звичайно зростають швидше, ніж довгострокові, але й знижуються швидше в періоди, коли всі ринкові ставки починають рухатись вниз.

Якщо довгострокові відсоткові ставки перевищують короткострокові, то крива дохідності має додатний нахил, тобто зростає (рис. 6.1). Це спостерігається в періоди загального зростання ставок, але короткострокові ставки починають зростати з нижчого рівня, ніж довгострокові. Якщо ж короткострокові відсоткові ставки вищі за довгострокові, то крива дохідності має від’ємний нахил, тобто спадає (див. рис. 6.1). Така картина спостерігається в період циклічного підйому економіки, а також на ранніх стадіях економічного спаду, коли всі відсоткові ставки знижуються.

Горизонтальна форма кривої дохідності означає, що довгострокові та короткострокові ставки перебувають приблизно на одному рівні, тобто інвестор одержує однакову дохідність на момент погашення незалежно від строку погашення цінних паперів, в які інвестовано кошти.

Аналіз форми та параметрів кривої дохідності дає змогу вирішити низку завдань в процесі прийняття інвестиційних рішень, а саме:

скласти прогноз майбутніх змін відсоткових ставок;

виявити цінні папери із завищеною або заниженою ринковою оцінкою;

оцінити можливі переваги та недоліки подовження чи скорочення інвестиційного горизонту портфеля;

надати допомогу для вирішення дилеми «дохідність-ризик».

Рис. 6.1. Форми кривих дохідності

Додатний нахил кривої дохідності відображає середньоринкове очікування того, що рівень майбутніх короткострокових ставок буде вищим за поточні значення. У цьому разі інвестори прог­нозують підвищення ставок і віддають перевагу короткостро­ковим цінним паперам за рахунок зниження частки довгострокових інструментів, які завдадуть найбільших капітальних збитків у разі перетворення таких прогнозів у реальність. Менеджер має уникати придбання довгострокових цінних паперів, оскільки підвищення короткострокових ставок призводить до зниження цін на цінні папери, а це в майбутньому завдасть збитків.

Навпаки, якщо крива дохідності має від’ємний нахил, то це вказує на майбутнє зниження короткострокових ставок. У цьому випадку менеджменту необхідно розглянути можливість подовження інвестиційного горизонту цінних паперів і придбання довгострокових інструментів, оскільки зниження ставок обіцяє перспективу значних капітальних прибутків за цінними паперами з порівняно тривалими періодами обігу.

Форма кривої дохідності також є інструментарієм виявлення порівняльної оцінки вартості цінного папера. Коли точка дохідності цінного папера лежить вище кривої дохідності, то такий папір є привабливим об’єктом для купівлі, бо дохідність його тимчасово завищена порівняно із середньоринковим рівнем, а ціна — занижена.

Цінний папір, точка дохідності якого лежить нижче кривої дохідності, є об’єктом вигідного продажу або відмови від прид­бання, оскільки в даний момент дохідність такого інструмента занадто низька для строку його погашення, а ринкова ціна — завищена.

Аналіз кривої дохідності в довгостроковому аспекті дає змогу визначити, в якій стадії ділового циклу перебуває економіка. У період економічних підйомів крива дохідності має тенденцію зростання, а в періоди спадів спостерігається від’ємний тренд.

Кут нахилу кривої дохідності до осі х показує, який додатковий дохід може одержати банк у процесі подовження чи скорочення інвестиційного горизонту портфеля цінних паперів. Якщо крива має стрімкий додатний нахил (зростає), то кут нахилу показує, скільки процентних пунктів додаткового доходу матиме банк, замінивши короткострокові вкладення на довгострокові в тому часовому діапазоні, де спостерігається різке зростання.

Коли крива дохідності характеризується значним додатним нахилом, то банк може одержати суттєвий прибуток за допомогою прийому, що називається «осідлання кривої дохідності». Сутність його полягає у виявленні такого моменту, коли з наближенням строків погашення цінних паперів у портфелі банку їх ціни значно зростають, а дохідність до моменту погашення знижується. Тоді менеджмент може прийняти рішення про продаж таких інструментів, діставши капітальний приріст завдяки підвищенню ринкової ціни, й одразу реінвестувати надходження в цінні папери триваліших строків обігу з вищими нормами дохідності. Якщо форма кривої дохідності лишається стабільною протягом тривалого часу, то банк отримує як вищі поточні доходи, так і вищі доходи від портфеля цінних паперів у майбутньому.

У процесі прийняття управлінських рішень щодо портфеля цінних паперів банку необхідно враховувати не лише очікуваний рівень дохідності, а й відповідний рівень ризикованості. Тому в разі подовження інвестиційного горизонту портфеля цінних паперів для підвищення дохідності менеджменту потрібно оцінити й збільшення ризику. Довгострокові цінні папери, як правило, менш ліквідні, ніж короткострокові, їх ринок вужчий. Оцінюючи за кривою дохідності приріст доходу в результаті подовження інвестиційного горизонту, слід порівняти цей виграш з імовірністю виникнення кризи ліквідності в банку або капітальних збитків через непередбачену зміну відсоткових ставок.

Отже, аналіз кривої дохідності надає інвестиційному менеджменту цінну інформацію щодо очікуваних доходів та майбутніх змін відсоткових ставок.

Аналіз дюрації

Середньозважений строк погашення (дюрація) — це міра приведеної вартості фінансового інструмента, що показує середню тривалість періоду, протягом якого всі потоки доходів за цим інструментом надходять до інвестора. Дюрація показує період окупності фінансового інструмента, тобто час, через який банк зможе повернути кошти, витрачені на його придбання.

Показник дюрації може характеризувати будь-які фінансові інструменти: окремий цінний папір, портфель цінних паперів, банківський кредит, сукупний динамічний баланс банку. Проте найчастіше дюрація використовується для аналізу довгострокових фінансових інструментів, а саме боргових цінних паперів з тривалими термінами обігу.

Дюрація цінного папера обчислюється за формулою Ф. Макуолі і є відношенням приведеної вартості суми всіх очікуваних потоків доходів за цінним папером, зважених за часом надходження, до його ринкової ціни:

,           (6.21)

де D — дюрація цінного папера (роки, місяці); Si — очікувані потоки процентних доходів в і-й період ; і — періоди проведення виплат; п — загальна кількість періодів; d — ставка дисконтування; N — номінальна сума боргу; р — ринкова ціна цінного папера.

Обчислюючи дюрацію цінного папера необхідно послідовно розрахувати грошовий потік, коефіцієнт дисконтування, чисту теперішню (приведену) вартість та її зважене значення. На завершаль­ному етапі діленням зваженої теперішньої вартості на ринкову ціну цінного папера визначається дюрація. Обчислений в такий спосіб показник дюрації дозволяє враховувати всі основні чинники, які впливають на чутливість боргового цінного папера до зміни ринкових ставок, а саме: період обігу, величину купонного доходу, графік купонних платежів, поточну дохідність цінного папера, номінальну суму боргу. Отже, дюрація є відносною мірою чутливості боргового інструмента до зміни відсоткових ставок.

Дюрацію слід відрізняти від номінального строку обігу фінансового інструмента, який показує тривалість періоду від виникнення зобов’язання до його повного погашення. Якщо цінний папір генерує потік грошових коштів лише один раз, коли досягається строк погашення, то його дюрація дорівнює періоду обігу. Наприклад, трирічний депозитний сертифікат з умовою виплати основної суми і процентів після закінчення періоду обігу та проданий за номінальною вартістю, має дюрацію три роки. Але для всіх цінних паперів, за якими виплати проводяться кілька разів до досягнення строку погашення, дюрація буде коротшою за тривалість періоду обігу. Методику обчислення дюрації проілюструємо прикладом.

Приклад 6.6

Визначити дюрацію облігації номіналом 1000 грн з періодом обігу три роки і купоном 28 %, який виплачується щорічно. Поточна ринкова ціна облігації становить 950 грн, ставка дисконтування — 25 %. Якому напряму інвестування коштів має віддати перевагу банк, якщо термін окупності альтернативного варіанта становить три роки?

Розв’язання

Середньозважений строк погашення облігації обчислимо за допомогою таблиці.

Таблиця

Аналіз дюрації цінного паперА

* Коефіцієнт дисконтування kd знайдено за таблицями приведеної вартості.

Отже, у термінах приведеної вартості період окупності облігації становитиме 2,68 року, що і є середньозваженим строком погашення — дюрацією, а тому банку доцільно вибрати саме цей варіант проведення активних операцій.

Визначення дюрації короткострокових фінансових інструментів розглянемо на прикладі кредитних операцій. Зазначимо, що для інструментів з терміном обігу до року дюрацію зручніше вимірювати в місяцях.

Приклад 6.7

Обчислити дюрацію кредиту сумою 15 000 грн, який видано під фіксовану відсоткову ставку 24 % (річних) на чотири місяці.

Розв’язання

Протягом періоду кредитування банк щомісячно отримує відсоткові платежі в сумі 300 грн (0,24 × 15000 ×30 :360 = 300). Став­ка дисконтування в розрахунку на місяць становить 2 %.

Отже, дюрація кредиту дорівнює 3,8 місяця. Відсотковий ризик такого кредиту буде таким самим як у цінних паперів зі строком погашення 3,8 місяця. А це означає, що в процесі аналізу відсоткового ризику точнішою мірою чутливості є саме дюрація, а не номінальний термін обігу.

Припустимо, що умовами кредитної угоди передбачається погашення кредиту частинами: по закінченні першого місяця — 15 %, другого — 20 %, третього — 25 %, а четвертого — решта 40 % (всі інші умови зберігаються). Тоді дюрація кредиту становитиме 2,9 місяця:

0,15 + 0,2 × 2 + 0,25 ×3 + 0,4 × 4 = 2,9.

Економічний зміст дюрації в цьому разі полягає в тому, що процентні доходи банку такі, ніби їх було одержано з початкової суми кредиту протягом періоду кредитування, що дорівнює за тривалістю дюрації. Перевіримо це твердження (вважаємо, що в кожному місяці 30 днів, а база розрахунку — 360 днів).

Таким чином, доходи банку (грн):

за перший місяць — 0,24 · 15000 30 : 360 = 300;

за другий місяць — 0,24 · (15000 – 0,15 · 15000) · 30 : 360 = 255;

за третій місяць — 0,24 · (15000 – 0,35 · 15000) · 30 : 360 = 195;

за четвертий місяць — 0,24 · (15000 – 0,6 · 15000) · 30 : 360 = 120.

Загальна сума доходів банку — 870 грн.

Якщо розрахунок процентних доходів банку провести з урахуванням дюрації кредиту, то дістанемо таку саму суму:

0,24 · 15000 · 2,9 × 30 : 360 = 870 (грн).

Показник середньозваженого строку погашення (дюрації) використовується в інвестиційному менеджменті в багатьох прийомах і методах: для прогнозного аналізу змін у ціні цінного папера протягом періоду його зберігання; для зниження відсоткового ризику банку за допомогою імунізації балансу; для управління активами та пасивами банку.

Метод передбачення цінових змін базується на положенні, що між змінами ринкових відсоткових ставок і ціною цінних паперів, вираженою у відсотках, існує лінійна залежність. Для характеристики цієї залежності використовують поняття цінової еластичності цінного папера, яка показує зміну його ціни у відсотковому вираженні за зміни ринкових ставок на 1 % і розраховується за формулою:

,           (6.22)

де e — коефіцієнт еластичності; Dр — зміна ринкової ціни цінного папера; р — ринкова ціна цінного папера; Dr — зміна ставки відсотка; r — поточна відсоткова ставка.

Взаємозв’язок між дюрацією та еластичністю цінного папера виражається формулою:

            (6.23)

Оскільки ліві частини у формулах (6.22 і 6.23) однакові, то, прирівнявши праві частини, дістаємо рівняння, з якого знайдемо залежність між змінами ціни цінного папера (Dр) та зміною ринкових ставок:

,           (6.24)

звідки

            (6.25)

Для оцінки зміни ціни цінного папера дюрацію зі знаком «мінус» необхідно помножити на його поточну ціну та зміну відсоткових ставок на ринку з урахуванням дисконту.

Отримана формула вказує на існування лінійної залежності між змінами ринкових відсоткових ставок і ціною цінного папера. Це дає змогу проаналізувати вплив будь-яких змін ставок на ціну цінних паперів (у грошовому вираженні).

Вплив відсоткових ставок на зміну ціни цінних паперів, виражену у відсотках, обчислюють за формулою:

            (6.26)

де Dp* — зміна ціни цінного папера у відсотковому вираженні.

Приклад 6.8

Оцінити зміну ціни трирічної облігації номіналом 1000 грн, яка нині продається за ціною 950 грн, якщо її дюрація дорівнює 2,68 року, а прогноз свідчить про підвищення відсоткових ставок на ринку протягом поточного року з 25 до 32 %.

Отже, підвищення ринкових ставок на 7 % призведе до зниження ціни облігації на 15 %, або на 142,57 грн, а її ринкова ціна через рік за таких умов становитиме 807,43 грн (950 – 142,57 = = 807,43).

Таким чином, аналіз цінової чутливості дозволяє банку прий­мати обґрунтовані рішення щодо придбання певних цінних паперів та вирішити, чи прийнятна для нього така цінова чутливість і чи не будуть інші цінні папери точніше відповідати інвестиційній стратегії банку. В процесі аналізу необхідно також оцінити ймовірність значних змін відсоткових ставок на ринку протягом періоду обігу цінного папера. Застосування розглянутої методики допоможе банку прийняти обґрунтоване рішення щодо купівлі чи продажу цінних паперів.

Порівняльний аналіз цінової чутливості різних фінансових інструментів дає змогу обрати саме ті, які максимально відповідають стратегії конкретного банку. Так, цінні папери з високим купонним доходом мають коротшу дюрацію порівняно з цінними паперами, які характеризуються низьким процентним доходом за купоном і таким самим рівнем ринкової дохідності. Тому цінні папери з високим купонним доходом мають нижчий рівень цінового ризику. І навпаки, низькокупонні папери можуть принести банку високий дохід за зміни відсоткових ставок на ринку, але при цьому з ними пов’язано вищий ціновий ризик. З огляду на ці закономірності перший тип цінних паперів більш підходящий портфелю банку, котрий дотримується консервативної політики підходів, а другий — для одержання спекулятивного доходу.

Метод управління відсотковим ризиком за допомогою дюрації полягає в мінімізації зниження доходів банку, які можуть виникнути через зміни відсоткових ставок на ринку. У разі застосування цього методу використовується базове співвідношення: дюрація цінного папера або портфеля цінних паперів має дорівнювати тривалості планового періоду зберігання банком цього цінного папера чи портфеля.

Отже, коли банк вважає за доцільне не ризикувати і має на меті мінімізацію варіабельності доходів через зміни відсоткових ставок на ринку, то плановий період зберігання банком цінного папера має дорівнювати його дюрації:

D = IGпл,       (6.27)

де IGпл — плановий період зберігання цінного папера.

Механізм мінімізації варіабельності доходів базується на існуванні оберненої залежності між зміною відсоткових ставок на ринку та ціною боргового цінного папера. Якщо після придбання цінного папера відсоткові ставки зростають, то його ринкова ціна знижується. Але в такому разі банк має можливість реінвестувати одержаний потік доходів під вищу ринкову ставку. За зниження відсоткових ставок банк змушений реінвестувати дохід під нижчі відсоткові ставки, але підвищення цін на цінні папери компенсує втрати від реінвестування. Таким чином, якщо дюрація цінних паперів дорівнює плановому періоду їх зберігання банком, то капітальні збитки за цінним папером погашаються за рахунок підвищення реінвестиційних доходів, а капітальні прирости, навпаки, нівелюватимуться зниженням ставок реінвестування. Спираючись на цю закономірність, банк може зафіксувати сукуп­ний рівень дохідності цінного папера.

Як зазначалося, показник дюрації може застосовуватися до різ­них фінансових інструментів і характеризувати не лише окремий цінний папір, але й портфель цінних паперів або сукупність активів і пасивів в цілому (баланс). Отже, щойно розглянуті прийоми аналізу цінової чутливості та мінімізації відсоткового ризику застосовуються також до банківських портфелів або балансу банку. Залежно від специфіки об’єкта модифікується методика розрахун­ку й аналізу дюрації.

Так, якщо менеджмент банку формує портфель цінних паперів, виходячи зі співвідношення (6.27) (в такому разі IGпл — плановий інвестиційний горизонт портфеля), то результатом стане імунізація (захист) придбаних цінних паперів від капітальних збитків незалежно від динаміки відсоткових ставок на ринку. Цей метод дозволяє зафіксувати сукупну дохідність портфеля банку взаємним погашенням двох ключових видів ризиків — відсоткового та реінвестиційного.

Застосовуючи цей прийом необхідно розрахувати дюрацію всього портфеля. Для цього обчислюють дюрацію кожного фінансового інструмента, що входить до його складу, та зважують знайдені показники за ринковою ціною. Сума всіх одержаних значень є середньозваженим строком погашення (дюрацією) портфеля в цілому.

Дюрація портфеля обчислюється за формулою:

            (6.28)

де Dp — дюрація портфеля (роки); DFІm — дюрація m-го фінансового інструмента, що входить до складу портфеля ; FІm — ринкова ціна m-го фінансового інструмента; М — кількість фінансових інструментів у портфелі.

Методику обчислення дюрації портфеля банку розглянемо на прикладі.

Приклад 6.9

Обчислити дюрацію кредитно-інвестиційного портфеля банку, який складається із середньо- і довгострокових фінансових інструментів (обсяг портфеля — 6993 тис. грн).

Розв’язання

Дюрації облігацій та інших довгострокових фінансових інструментів розраховуються за методикою, наведеною вище (приклади 6.6, 6.7). Дюрацію портфеля обчислимо за допомогою таблиці.

Таблиця

Аналіз дюрації кредитно-інвестиційного
портфеля банку

Отже, за результатами обчислень дюрація банківського портфеля становить 3,16 року (22094,4 : 6993 = 3,159), хоча до його складу входять фінансові інструменти і з тривалішими строками обігу.

Управління дюрацією є одним із методів зниження відсоткового ризику, який може бути застосований не лише щодо портфеля цінних паперів, а й щодо загального портфеля активів і пасивів (динамічного балансу) банку. Зміст цього підходу докладно розглянуто в наступному розділі «Управління активами і пасивами банку».

Які функції виконує портфель цінних паперів банку?

У чому полягає відмінність між активною та пасивною інвестиційною політикою банку на ринку цінних паперів?

Які основні типи портфелів цінних паперів може сформувати банк?

Чим відрізняються ринкова ціна та внутрішня вартість цінного папера?

Що показує несистемний ризик і які методи застосовуються для його зниження?

Які чинники впливають на рівень системного ризику?

Для оцінки ефективності якого портфеля цінних паперів використовується коефіцієнт Шарпа?

Що таке інвестиційний горизонт портфеля цінних паперів банку?

У чому полягають особливості інвестиційної стратегії довгострокового акценту?

Які переваги та недоліки притаманні інвестиційній стратегії відсоткових очікувань?

Що показує дюрація цінного папера та в яких одиницях вона вимірюється?

Як впливає зміна відсоткових ставок на ринку на внутрішню вартість облігацій?

Одним із важливих питань інвестиційного менеджменту є вибір оптимального з погляду поставленої мети підходу до управління інвестиційним горизонтом банківського портфеля цінних паперів. Під інвестиційним горизонтом розуміють розподіл портфеля в динаміці, тобто добір цінних паперів з урахуванням строків їх погашення. У процесі управління менеджмент банку постійно вирішує питання: цінні папери з якими строками погашення мають перебувати у портфелі банку.

За останні роки в міжнародній банківській практиці сформовано кілька альтернативних підходів до вибору строків інвестування, які називають стратегіями управління інвестиційним горизонтом портфеля.

Стратегії управління інвестиційним горизонтом

Стратегія рівномірного розподілу полягає в інвестуванні кош­тів рівними частинами в кожному з кількох інтервалів, на які поділяється загальний інвестиційний горизонт. Для цього необхідно визначити максимальний прийнятний для банку період інвестування та поділити його на однакові часові інтервали. Загальна сума інвестицій поділяється в рівних пропорціях на стільки ж час­тин, і кошти спрямовуються на купівлю цінних паперів зі строками погашення в кожному з визначених інтервалів у межах загального інвестиційного горизонту. Така стратегія не максимізує прибуток, але має такі переваги:

стабілізація доходу протягом усього періоду інвестування;

простота і доступність;

гнучкість, оскільки якась частина цінних паперів весь час погашається, а отже, кошти можуть бути реінвестовані в нові активи;

не потребує значної підготовки і кваліфікації інвестиційних менеджерів.

Стратегія рівномірного розподілу використовується здебільшого невеликими банками.

Стратегія короткострокового акценту застосовується комер­ційними банками у випадках, коли портфель цінних паперів розглядається як джерело підтримання ліквідності, а не одержання доходу. При цьому вся сума інвестицій вкладається в короткострокові цінні папери, часовий діапазон яких перебуває в межах одного — двох років, що дозволяє забезпечити необхідний рівень ліквідності.

Стратегія довгострокового акценту орієнтована на інвестиційний портфель як джерело доходів банку. Банки, що додержуються такої стратегії у формуванні своїх інвестиційних портфелів, вкладають кошти в довгострокові, а отже, більш дохідні цінні папери, наприклад, акції підприємств та інших банків. Потреби в ліквідних засобах задовольняються позичками на грошовому ринку або підтриманням значної частини активів у готівковій формі.

Стратегія «штанги» поєднує елементи стратегій довгострокового і короткострокового акценту. Згідно з таким підходом біль­ша частина інвестиційних коштів вкладається у високоліквідні короткострокові цінні папери, а решта коштів спрямовується на придбання довгострокових паперів. Вкладення на середні періо­ди не здійснюються або є мінімальними. Такий підхід до форму­вання портфеля цінних паперів, з одного боку, забезпечує лік­відність, а з іншого — служить генератором доходів банку.

Стратегія відсоткових очікувань базується на постійному оновленні складових портфеля цінних паперів залежно від очікуваних змін відсоткових ставок на ринку. Застосування цієї стратегії спирається на поточні прогнози зміни відсоткових ставок та економічної кон’юнктури ринку. Якщо очікується зростання відсоткових ставок, то менеджмент переглядає портфель цінних паперів, маючи на меті скорочення інвестиційного горизонту, тобто купуються короткострокові папери. Коли прогноз свідчить про зниження відсоткових ставок у майбутньому, то склад портфеля переглядається для подовження строків погашення цінних паперів. Це — найбільш агресивна і складна стратегія управління інвестиційним горизонтом портфеля цінних паперів банку.

Перевага стратегії полягає в наданні потенційної можливості одержання значних доходів, але існують й суттєві недоліки та обмеження, такі як:

високий рівень ризику, що супроводжує цю стратегію, може призвести до значних фінансових утрат;

для використання такого підходу банки повинні мати можливість постійного доступу на фондові ринки;

транзакційні витрати, зумовлені необхідністю частого виходу на ринки, суттєво зростають;

стратегія потребує глибокого знання ринкових законів, застосування сучасних методів аналізу та прогнозування, високої кваліфікації менеджерів.

Стратегія відсоткових очікувань застосовується великими бан­ками, які забезпечені достатніми фінансовими і кадровими ресурсами та провадять ризиковану й агресивну політику на фондовому ринку.

Аналіз кривої дохідності

Для оцінки доходу та ризику цінних паперів з різними строками погашення та управління інвестиційним горизонтом портфеля менеджмент використовує спеціальний інструментарій, до якого належить крива дохідності та середньозважений строк погашення (дюрація) фінансових інструментів. Аналіз цих фінансових характеристик допомагає інвестиційному менеджеру передбачати наслідки та вплив на дохід і ризик портфеля будь-якого поєднання строків погашення цінних паперів, а отже, приймати обґрунтовані управлінські рішення.

Крива дохідності — це графічне зображення залежності між рівнями дохідності та строками погашення цінних паперів на пев­ний момент часу за інших однакових умов, наприклад, у разі однакового рівня кредитного ризику. На горизонтальній осі х відображається тривалість строків обігу цінних паперів, а на вертикальній осі y — показники дохідності на момент погашення всіх представлених на кривій цінних паперів. Вигляд кривих дохіднос­ті не є постійним, оскільки дохідність цінних паперів змінюється щоденно.

Рівень дохідності на момент погашення показує різну швидкість змін для різних інструментів. Так, короткострокові відсоткові ставки звичайно зростають швидше, ніж довгострокові, але й знижуються швидше в періоди, коли всі ринкові ставки починають рухатись вниз.

Якщо довгострокові відсоткові ставки перевищують короткострокові, то крива дохідності має додатний нахил, тобто зростає (рис. 6.1). Це спостерігається в періоди загального зростання ставок, але короткострокові ставки починають зростати з нижчого рівня, ніж довгострокові. Якщо ж короткострокові відсоткові ставки вищі за довгострокові, то крива дохідності має від’ємний нахил, тобто спадає (див. рис. 6.1). Така картина спостерігається в період циклічного підйому економіки, а також на ранніх стадіях економічного спаду, коли всі відсоткові ставки знижуються.

Горизонтальна форма кривої дохідності означає, що довгострокові та короткострокові ставки перебувають приблизно на одному рівні, тобто інвестор одержує однакову дохідність на момент погашення незалежно від строку погашення цінних паперів, в які інвестовано кошти.

Аналіз форми та параметрів кривої дохідності дає змогу вирішити низку завдань в процесі прийняття інвестиційних рішень, а саме:

скласти прогноз майбутніх змін відсоткових ставок;

виявити цінні папери із завищеною або заниженою ринковою оцінкою;

оцінити можливі переваги та недоліки подовження чи скорочення інвестиційного горизонту портфеля;

надати допомогу для вирішення дилеми «дохідність-ризик».

Рис. 6.1. Форми кривих дохідності

Додатний нахил кривої дохідності відображає середньоринкове очікування того, що рівень майбутніх короткострокових ставок буде вищим за поточні значення. У цьому разі інвестори прог­нозують підвищення ставок і віддають перевагу короткостро­ковим цінним паперам за рахунок зниження частки довгострокових інструментів, які завдадуть найбільших капітальних збитків у разі перетворення таких прогнозів у реальність. Менеджер має уникати придбання довгострокових цінних паперів, оскільки підвищення короткострокових ставок призводить до зниження цін на цінні папери, а це в майбутньому завдасть збитків.

Навпаки, якщо крива дохідності має від’ємний нахил, то це вказує на майбутнє зниження короткострокових ставок. У цьому випадку менеджменту необхідно розглянути можливість подовження інвестиційного горизонту цінних паперів і придбання довгострокових інструментів, оскільки зниження ставок обіцяє перспективу значних капітальних прибутків за цінними паперами з порівняно тривалими періодами обігу.

Форма кривої дохідності також є інструментарієм виявлення порівняльної оцінки вартості цінного папера. Коли точка дохідності цінного папера лежить вище кривої дохідності, то такий папір є привабливим об’єктом для купівлі, бо дохідність його тимчасово завищена порівняно із середньоринковим рівнем, а ціна — занижена.

Цінний папір, точка дохідності якого лежить нижче кривої дохідності, є об’єктом вигідного продажу або відмови від прид­бання, оскільки в даний момент дохідність такого інструмента занадто низька для строку його погашення, а ринкова ціна — завищена.

Аналіз кривої дохідності в довгостроковому аспекті дає змогу визначити, в якій стадії ділового циклу перебуває економіка. У період економічних підйомів крива дохідності має тенденцію зростання, а в періоди спадів спостерігається від’ємний тренд.

Кут нахилу кривої дохідності до осі х показує, який додатковий дохід може одержати банк у процесі подовження чи скорочення інвестиційного горизонту портфеля цінних паперів. Якщо крива має стрімкий додатний нахил (зростає), то кут нахилу показує, скільки процентних пунктів додаткового доходу матиме банк, замінивши короткострокові вкладення на довгострокові в тому часовому діапазоні, де спостерігається різке зростання.

Коли крива дохідності характеризується значним додатним нахилом, то банк може одержати суттєвий прибуток за допомогою прийому, що називається «осідлання кривої дохідності». Сутність його полягає у виявленні такого моменту, коли з наближенням строків погашення цінних паперів у портфелі банку їх ціни значно зростають, а дохідність до моменту погашення знижується. Тоді менеджмент може прийняти рішення про продаж таких інструментів, діставши капітальний приріст завдяки підвищенню ринкової ціни, й одразу реінвестувати надходження в цінні папери триваліших строків обігу з вищими нормами дохідності. Якщо форма кривої дохідності лишається стабільною протягом тривалого часу, то банк отримує як вищі поточні доходи, так і вищі доходи від портфеля цінних паперів у майбутньому.

У процесі прийняття управлінських рішень щодо портфеля цінних паперів банку необхідно враховувати не лише очікуваний рівень дохідності, а й відповідний рівень ризикованості. Тому в разі подовження інвестиційного горизонту портфеля цінних паперів для підвищення дохідності менеджменту потрібно оцінити й збільшення ризику. Довгострокові цінні папери, як правило, менш ліквідні, ніж короткострокові, їх ринок вужчий. Оцінюючи за кривою дохідності приріст доходу в результаті подовження інвестиційного горизонту, слід порівняти цей виграш з імовірністю виникнення кризи ліквідності в банку або капітальних збитків через непередбачену зміну відсоткових ставок.

Отже, аналіз кривої дохідності надає інвестиційному менеджменту цінну інформацію щодо очікуваних доходів та майбутніх змін відсоткових ставок.

Аналіз дюрації

Середньозважений строк погашення (дюрація) — це міра приведеної вартості фінансового інструмента, що показує середню тривалість періоду, протягом якого всі потоки доходів за цим інструментом надходять до інвестора. Дюрація показує період окупності фінансового інструмента, тобто час, через який банк зможе повернути кошти, витрачені на його придбання.

Показник дюрації може характеризувати будь-які фінансові інструменти: окремий цінний папір, портфель цінних паперів, банківський кредит, сукупний динамічний баланс банку. Проте найчастіше дюрація використовується для аналізу довгострокових фінансових інструментів, а саме боргових цінних паперів з тривалими термінами обігу.

Дюрація цінного папера обчислюється за формулою Ф. Макуолі і є відношенням приведеної вартості суми всіх очікуваних потоків доходів за цінним папером, зважених за часом надходження, до його ринкової ціни:

,           (6.21)

де D — дюрація цінного папера (роки, місяці); Si — очікувані потоки процентних доходів в і-й період ; і — періоди проведення виплат; п — загальна кількість періодів; d — ставка дисконтування; N — номінальна сума боргу; р — ринкова ціна цінного папера.

Обчислюючи дюрацію цінного папера необхідно послідовно розрахувати грошовий потік, коефіцієнт дисконтування, чисту теперішню (приведену) вартість та її зважене значення. На завершаль­ному етапі діленням зваженої теперішньої вартості на ринкову ціну цінного папера визначається дюрація. Обчислений в такий спосіб показник дюрації дозволяє враховувати всі основні чинники, які впливають на чутливість боргового цінного папера до зміни ринкових ставок, а саме: період обігу, величину купонного доходу, графік купонних платежів, поточну дохідність цінного папера, номінальну суму боргу. Отже, дюрація є відносною мірою чутливості боргового інструмента до зміни відсоткових ставок.

Дюрацію слід відрізняти від номінального строку обігу фінансового інструмента, який показує тривалість періоду від виникнення зобов’язання до його повного погашення. Якщо цінний папір генерує потік грошових коштів лише один раз, коли досягається строк погашення, то його дюрація дорівнює періоду обігу. Наприклад, трирічний депозитний сертифікат з умовою виплати основної суми і процентів після закінчення періоду обігу та проданий за номінальною вартістю, має дюрацію три роки. Але для всіх цінних паперів, за якими виплати проводяться кілька разів до досягнення строку погашення, дюрація буде коротшою за тривалість періоду обігу. Методику обчислення дюрації проілюструємо прикладом.

Приклад 6.6

Визначити дюрацію облігації номіналом 1000 грн з періодом обігу три роки і купоном 28 %, який виплачується щорічно. Поточна ринкова ціна облігації становить 950 грн, ставка дисконтування — 25 %. Якому напряму інвестування коштів має віддати перевагу банк, якщо термін окупності альтернативного варіанта становить три роки?

Розв’язання

Середньозважений строк погашення облігації обчислимо за допомогою таблиці.

Таблиця

Аналіз дюрації цінного паперА

* Коефіцієнт дисконтування kd знайдено за таблицями приведеної вартості.

Отже, у термінах приведеної вартості період окупності облігації становитиме 2,68 року, що і є середньозваженим строком погашення — дюрацією, а тому банку доцільно вибрати саме цей варіант проведення активних операцій.

Визначення дюрації короткострокових фінансових інструментів розглянемо на прикладі кредитних операцій. Зазначимо, що для інструментів з терміном обігу до року дюрацію зручніше вимірювати в місяцях.

Приклад 6.7

Обчислити дюрацію кредиту сумою 15 000 грн, який видано під фіксовану відсоткову ставку 24 % (річних) на чотири місяці.

Розв’язання

Протягом періоду кредитування банк щомісячно отримує відсоткові платежі в сумі 300 грн (0,24 × 15000 ×30 :360 = 300). Став­ка дисконтування в розрахунку на місяць становить 2 %.

Отже, дюрація кредиту дорівнює 3,8 місяця. Відсотковий ризик такого кредиту буде таким самим як у цінних паперів зі строком погашення 3,8 місяця. А це означає, що в процесі аналізу відсоткового ризику точнішою мірою чутливості є саме дюрація, а не номінальний термін обігу.

Припустимо, що умовами кредитної угоди передбачається погашення кредиту частинами: по закінченні першого місяця — 15 %, другого — 20 %, третього — 25 %, а четвертого — решта 40 % (всі інші умови зберігаються). Тоді дюрація кредиту становитиме 2,9 місяця:

0,15 + 0,2 × 2 + 0,25 ×3 + 0,4 × 4 = 2,9.

Економічний зміст дюрації в цьому разі полягає в тому, що процентні доходи банку такі, ніби їх було одержано з початкової суми кредиту протягом періоду кредитування, що дорівнює за тривалістю дюрації. Перевіримо це твердження (вважаємо, що в кожному місяці 30 днів, а база розрахунку — 360 днів).

Таким чином, доходи банку (грн):

за перший місяць — 0,24 · 15000 30 : 360 = 300;

за другий місяць — 0,24 · (15000 – 0,15 · 15000) · 30 : 360 = 255;

за третій місяць — 0,24 · (15000 – 0,35 · 15000) · 30 : 360 = 195;

за четвертий місяць — 0,24 · (15000 – 0,6 · 15000) · 30 : 360 = 120.

Загальна сума доходів банку — 870 грн.

Якщо розрахунок процентних доходів банку провести з урахуванням дюрації кредиту, то дістанемо таку саму суму:

0,24 · 15000 · 2,9 × 30 : 360 = 870 (грн).

Показник середньозваженого строку погашення (дюрації) використовується в інвестиційному менеджменті в багатьох прийомах і методах: для прогнозного аналізу змін у ціні цінного папера протягом періоду його зберігання; для зниження відсоткового ризику банку за допомогою імунізації балансу; для управління активами та пасивами банку.

Метод передбачення цінових змін базується на положенні, що між змінами ринкових відсоткових ставок і ціною цінних паперів, вираженою у відсотках, існує лінійна залежність. Для характеристики цієї залежності використовують поняття цінової еластичності цінного папера, яка показує зміну його ціни у відсотковому вираженні за зміни ринкових ставок на 1 % і розраховується за формулою:

,           (6.22)

де e — коефіцієнт еластичності; Dр — зміна ринкової ціни цінного папера; р — ринкова ціна цінного папера; Dr — зміна ставки відсотка; r — поточна відсоткова ставка.

Взаємозв’язок між дюрацією та еластичністю цінного папера виражається формулою:

            (6.23)

Оскільки ліві частини у формулах (6.22 і 6.23) однакові, то, прирівнявши праві частини, дістаємо рівняння, з якого знайдемо залежність між змінами ціни цінного папера (Dр) та зміною ринкових ставок:

,           (6.24)

звідки

            (6.25)

Для оцінки зміни ціни цінного папера дюрацію зі знаком «мінус» необхідно помножити на його поточну ціну та зміну відсоткових ставок на ринку з урахуванням дисконту.

Отримана формула вказує на існування лінійної залежності між змінами ринкових відсоткових ставок і ціною цінного папера. Це дає змогу проаналізувати вплив будь-яких змін ставок на ціну цінних паперів (у грошовому вираженні).

Вплив відсоткових ставок на зміну ціни цінних паперів, виражену у відсотках, обчислюють за формулою:

            (6.26)

де Dp* — зміна ціни цінного папера у відсотковому вираженні.

Приклад 6.8

Оцінити зміну ціни трирічної облігації номіналом 1000 грн, яка нині продається за ціною 950 грн, якщо її дюрація дорівнює 2,68 року, а прогноз свідчить про підвищення відсоткових ставок на ринку протягом поточного року з 25 до 32 %.

Отже, підвищення ринкових ставок на 7 % призведе до зниження ціни облігації на 15 %, або на 142,57 грн, а її ринкова ціна через рік за таких умов становитиме 807,43 грн (950 – 142,57 = = 807,43).

Таким чином, аналіз цінової чутливості дозволяє банку прий­мати обґрунтовані рішення щодо придбання певних цінних паперів та вирішити, чи прийнятна для нього така цінова чутливість і чи не будуть інші цінні папери точніше відповідати інвестиційній стратегії банку. В процесі аналізу необхідно також оцінити ймовірність значних змін відсоткових ставок на ринку протягом періоду обігу цінного папера. Застосування розглянутої методики допоможе банку прийняти обґрунтоване рішення щодо купівлі чи продажу цінних паперів.

Порівняльний аналіз цінової чутливості різних фінансових інструментів дає змогу обрати саме ті, які максимально відповідають стратегії конкретного банку. Так, цінні папери з високим купонним доходом мають коротшу дюрацію порівняно з цінними паперами, які характеризуються низьким процентним доходом за купоном і таким самим рівнем ринкової дохідності. Тому цінні папери з високим купонним доходом мають нижчий рівень цінового ризику. І навпаки, низькокупонні папери можуть принести банку високий дохід за зміни відсоткових ставок на ринку, але при цьому з ними пов’язано вищий ціновий ризик. З огляду на ці закономірності перший тип цінних паперів більш підходящий портфелю банку, котрий дотримується консервативної політики підходів, а другий — для одержання спекулятивного доходу.

Метод управління відсотковим ризиком за допомогою дюрації полягає в мінімізації зниження доходів банку, які можуть виникнути через зміни відсоткових ставок на ринку. У разі застосування цього методу використовується базове співвідношення: дюрація цінного папера або портфеля цінних паперів має дорівнювати тривалості планового періоду зберігання банком цього цінного папера чи портфеля.

Отже, коли банк вважає за доцільне не ризикувати і має на меті мінімізацію варіабельності доходів через зміни відсоткових ставок на ринку, то плановий період зберігання банком цінного папера має дорівнювати його дюрації:

D = IGпл,       (6.27)

де IGпл — плановий період зберігання цінного папера.

Механізм мінімізації варіабельності доходів базується на існуванні оберненої залежності між зміною відсоткових ставок на ринку та ціною боргового цінного папера. Якщо після придбання цінного папера відсоткові ставки зростають, то його ринкова ціна знижується. Але в такому разі банк має можливість реінвестувати одержаний потік доходів під вищу ринкову ставку. За зниження відсоткових ставок банк змушений реінвестувати дохід під нижчі відсоткові ставки, але підвищення цін на цінні папери компенсує втрати від реінвестування. Таким чином, якщо дюрація цінних паперів дорівнює плановому періоду їх зберігання банком, то капітальні збитки за цінним папером погашаються за рахунок підвищення реінвестиційних доходів, а капітальні прирости, навпаки, нівелюватимуться зниженням ставок реінвестування. Спираючись на цю закономірність, банк може зафіксувати сукуп­ний рівень дохідності цінного папера.

Як зазначалося, показник дюрації може застосовуватися до різ­них фінансових інструментів і характеризувати не лише окремий цінний папір, але й портфель цінних паперів або сукупність активів і пасивів в цілому (баланс). Отже, щойно розглянуті прийоми аналізу цінової чутливості та мінімізації відсоткового ризику застосовуються також до банківських портфелів або балансу банку. Залежно від специфіки об’єкта модифікується методика розрахун­ку й аналізу дюрації.

Так, якщо менеджмент банку формує портфель цінних паперів, виходячи зі співвідношення (6.27) (в такому разі IGпл — плановий інвестиційний горизонт портфеля), то результатом стане імунізація (захист) придбаних цінних паперів від капітальних збитків незалежно від динаміки відсоткових ставок на ринку. Цей метод дозволяє зафіксувати сукупну дохідність портфеля банку взаємним погашенням двох ключових видів ризиків — відсоткового та реінвестиційного.

Застосовуючи цей прийом необхідно розрахувати дюрацію всього портфеля. Для цього обчислюють дюрацію кожного фінансового інструмента, що входить до його складу, та зважують знайдені показники за ринковою ціною. Сума всіх одержаних значень є середньозваженим строком погашення (дюрацією) портфеля в цілому.

Дюрація портфеля обчислюється за формулою:

            (6.28)

де Dp — дюрація портфеля (роки); DFІm — дюрація m-го фінансового інструмента, що входить до складу портфеля ; FІm — ринкова ціна m-го фінансового інструмента; М — кількість фінансових інструментів у портфелі.

Методику обчислення дюрації портфеля банку розглянемо на прикладі.

Приклад 6.9

Обчислити дюрацію кредитно-інвестиційного портфеля банку, який складається із середньо- і довгострокових фінансових інструментів (обсяг портфеля — 6993 тис. грн).

Розв’язання

Дюрації облігацій та інших довгострокових фінансових інструментів розраховуються за методикою, наведеною вище (приклади 6.6, 6.7). Дюрацію портфеля обчислимо за допомогою таблиці.

Таблиця

Аналіз дюрації кредитно-інвестиційного
портфеля банку

Отже, за результатами обчислень дюрація банківського портфеля становить 3,16 року (22094,4 : 6993 = 3,159), хоча до його складу входять фінансові інструменти і з тривалішими строками обігу.

Управління дюрацією є одним із методів зниження відсоткового ризику, який може бути застосований не лише щодо портфеля цінних паперів, а й щодо загального портфеля активів і пасивів (динамічного балансу) банку. Зміст цього підходу докладно розглянуто в наступному розділі «Управління активами і пасивами банку».

Які функції виконує портфель цінних паперів банку?

У чому полягає відмінність між активною та пасивною інвестиційною політикою банку на ринку цінних паперів?

Які основні типи портфелів цінних паперів може сформувати банк?

Чим відрізняються ринкова ціна та внутрішня вартість цінного папера?

Що показує несистемний ризик і які методи застосовуються для його зниження?

Які чинники впливають на рівень системного ризику?

Для оцінки ефективності якого портфеля цінних паперів використовується коефіцієнт Шарпа?

Що таке інвестиційний горизонт портфеля цінних паперів банку?

У чому полягають особливості інвестиційної стратегії довгострокового акценту?

Які переваги та недоліки притаманні інвестиційній стратегії відсоткових очікувань?

Що показує дюрація цінного папера та в яких одиницях вона вимірюється?

Як впливає зміна відсоткових ставок на ринку на внутрішню вартість облігацій?