9.4. Визначення ліквідної позиції банку

Оперативне управління ліквідністю спрямовано на здійснення контролю за ліквідною позицією банку. Моніторинг ліквідної позиції банку найчастіше проводять за допомогою порівняння вхідного та вихідного грошових потоків банку та визначення розриву ліквідності у кожному із періодів прогнозування. Потреба банку в ліквідних коштах визначається порівнянням вхідного та вихідного грошових потоків банку протягом певного періоду.

Вхідний грошовий потік (надходження коштів) банку формується внаслідок:

повернення раніше розміщених активів;

збільшення зобов’язань банку (залучення депозитів, відкриття рахунків);

збільшення власних коштів банку: одержання доходів, надходження коштів від засновників (акціонерів), продажу цінних паперів власної емісії.

Вихідний грошовий потік формується внаслідок:

виконання зобов’язань банку (використання клієнтами своїх коштів, повернення строкових депозитів, міжбанківських позик тощо);

розміщення грошових коштів в активні операції (надання кредитів, купівля цінних паперів, основних фондів тощо);

здійснення власних операцій банку: виплата дивідендів акціонерам, адміністративно-господарські та операційні витрати, повернення часток в статутному капіталі у зв’язку з виходом із складу засновників.

Показником, який характеризує стан ліквідної позиції банку, є розрив ліквідності, або нетто-ліквідна позиція банку (GL), — різниця між сумою надходжень (ICF) та сумою використаних коштів (UCF):

GL = ICF – UCF.

Якщо наявні ліквідні кошти за обсягом перевищують їх використання, то існує додатний розрив ліквідності (GL > 0). Це той надлишок ліквідності, який необхідно швидко інвестувати в дохідні активи до виникнення потреби в грошових коштах.

Коли потреба в ліквідних коштах за обсягом перевищує їхню наявність, то банк має від’ємний розрив (дефіцит) ліквідності (GL < 0). Відтак перед менеджментом банку постає завдання пошуку найдешевших і найдоступніших джерел поповнення ліквідних коштів.

Аналіз розриву ліквідності за строками проводять за допомогою табличного методу, групуючи активи і пасиви банку за термінами (по горизонталі) та за структурою (по вертикалі). Це уможливлює порівнювання вхідних та вихідних грошових потоків у кожному із зафіксованих інтервалів та обчислення сукуп­ного розриву ліквідності. Форму аналітичної таблиці банк може обрати довільно з урахуванням особливостей структури сво-
го балансу та необхідного рівня деталізації інформації щодо
строків.

Деталізація інформації за строками має бути якнайдокладнішою в найближчі періоди (протягом найближчого тижня — щоденно, впродовж найближчого місяця — по тижнях і т. д.). У віддалені строки прогнозування можна обмежитися менш деталь­ними даними. У процесі групування активів і пасивів за структурою банк може обрати той рівень деталізації, який найточніше відображає специфіку його діяльності. Структурна деталізація може бути доведена до рівня аналітичного обліку кожної конкрет­ної вимоги чи зобов’язання банку.

Визначення ступеня ліквідності та віднесення кожної зі статей активу до певної групи дозволяє банку оцінити наявні ліквідні кошти та виявити резерви ліквідних активів, які за потреби можуть бути трансформовані в гроші. Точне визначення наявних резервів ліквідності дає змогу банкові оперативно реагувати на зниження рівня ліквідності банку та підвищити ліквідність до мінімального рівня.

Загальні підходи до групування активів банку залежно від строків такі:

залишок коштів на кореспондентському рахунку в НБУ в повному обсязі враховується в групі поточних активів;

за грошовими коштами на коррахунках в інших банках (рахунки Ностро) терміни повернення визначаються відповідно до прийнятої практики розрахунків з конкретним банком за умови, що розпорядження про переведення коштів буде віддане негайно. Як правило, цей термін не перевищує трьох днів. Отже, кошти на коррахунках вважаються високоліквідними і їх відносять до групи «до трьох днів»;

цінні папери з портфеля на продаж слід уважати розміщеними на такий строк, який необхідний для їх реалізації на ринку за умови, що пошук покупця буде розпочато негайно. Традиційно портфель цінних паперів на продаж формується із високоліквідних паперів, таких як акції — «блакитні фішки», облігації та векселі, що активно котируються на ринку, а тому строки реалізації цих активів здебільшого не перевищують тижня. Обчислюючи грошові потоки від продажу таких активів, слід брати до розрахунку поточну ринкову ціну цих цінних паперів без огляду на їхній номінал чи ціну придбання;

до цінних паперів у портфелі до погашення застосовується інший підхід. Ці цінні папери банк купує для інвестування коштів та отримання доходів, а тому має намір зберігати їх протягом всього періоду їх обігу (до настання строку погашення). Тому для цього типу активів датою повернення інвестованих грошових коштів слід вважати дату погашення цінних паперів емітентом. Якщо фіксованого терміну повернення вкладених коштів не визначено (наприклад для акцій), строк надходження грошових коштів визначається згідно з тривалістю прогнозованого строку зберігання цих цінних паперів, який банк установлює самостійно;

за кредитами, лізинговими та факторинговими операціями, дебіторською заборгованістю терміни надходження грошових коштів визначаються відповідно до строків їх повернення, зафіксованих у відповідних угодах. При цьому слід ураховувати можливі відхилення від договірних строків: затримки, пролонгацію чи реструктуризацію кредитів, дострокове повернення коштів. Крім того, визначаючи обсяги грошових надходжень, слід враховувати можливі втрати за кредитними операціями банку;

кошти, вкладені в основні засоби і нематеріальні активи, дольову участь у дочірніх структурах, обов’язкові резерви, розміщені в НБУ, та інші аналогічні активи враховуються в групі без-
строкових у повному обсязі;

майбутні доходи треба враховувати в тих періодах, коли банк сподівається їх реально одержати. Обсяги таких доходів обчислюють з урахуванням валютного ризику, ризику відсоткових ставок, ринкового ризику чи інших ризиків, які можуть суттєво вплинути на величину грошового потоку. Наприклад, надход­ження доходів у доларах США, які планується отримати через місяць, банк має врахувати за форвардним (а не спотовим) курсом долара зі строком один місяць.

Таким чином, залежно від строків погашення активи банку розподіляють на три групи:

активи з негайним строком погашення (наприклад, до 7 днів);

активи з фіксованим строком погашення;

активи з невизначеним строком погашення.

Приклад групування активів банку залежно від строків їх погашення подано в табл. 9.3.

Групування пасивів за строками виконують за допомогою такої самої таблиці, яку банк використав для розподілу активів за строками. Після цього складають загальну таблицю для порівняння активів і пасивів з однаковими строками та аналізу розриву ліквідності. Методику визначення сукупного розриву ліквідності розглянемо на прикладі.

Приклад 9.3

Обчислити та проаналізувати стан ліквідної позиції банку за даними таблиці.

Розв’язання

Таблиця

Аналіз розриву ліквідності банку

(тис. грн)

Таблиця 9.3

Групування активів банку за строками їх погашення

(тис. грн)

Дані таблиці свідчать, що в інтервалах 1—7 дн. та 1—3 міс. банк має від’ємний розрив ліквідності. Але нагромаджені в попередні періоди ліквідні кошти дозволяють перекрити від’ємний розрив ліквідності в цих періодах. Тому сукупний розрив ліквідності в кожному із проаналізованих в таблиці інтервалів є додатною величиною. З цієї причини банк має розглянути можливі варіанти додаткового розміщення надмірних ліквідних коштів, особливо в періодах 8—30 дн. та 4—6 міс. Проведений аналіз доз­воляє зробити висновок, що в цілому банк не має проблем з ліквідністю за періодами, аналізованими в таблиці.

Для аналізу прогнозованих грошових потоків банку використовують таку саму таблицю, як і для аналізу фактичного розриву ліквідності. У таблиці відображається співвідношення обсягів очіку­ваних активних та пасивних операцій відповідно до запланованих строків їх проведення. У подальшому обидві таблиці суміщають, що дозволяє проаналізувати загальний розрив (реальний та прог­нозований) ліквідності.

Приклад 9.4

Визначити загальний розрив ліквідності банку за даними таблиці.

Розв’язання

Таблиця

Аналіз реального та прогнозованого розриву ліквідності

(тис. грн)

Як бачимо з даних таблиці, прогнозований сукупний розрив ліквідності протягом всього планового періоду має від’ємне значення, що свідчить про наявність дефіциту ліквідних коштів в банку. Оскільки банк має реальний надлишок ліквідних коштів, то це дозволяє частково зменшити величину прогнозованого дефіциту. Так, в найближчий день (до 24.00) банк має загальний надлишок ліквідних коштів у сумі 3365 тис. грн, але вже в наступ­ні сім днів ці кошти розміщуються на ринку і з урахуванням прог­нозу розрив ліквідності стає від’ємний. Ця ситуація зберігається впродовж наступних трьох місяців і лише в період 3—6 міс. банк матиме надлишок ліквідних засобів, які повністю використовуються в наступний період. Отже, банку слід розробити план дій, спрямованих на усунення від’ємного розриву ліквідності.

Іноді банки використовують удосконалений підхід до прогнозування потреби в ліквідних коштах, беручи до уваги ймовірність настання тих чи інших подій, що приводять до зміни потреби у ліквідності. Це дозволяє аналізувати кілька сценаріїв, як правило, оптимістичний, реалістичний та песимістичний, для кожного з яких розробляється план дій.

За такого підходу банки оцінюють не реальні, а очікувані потреби в ліквідних засобах, ґрунтуючись на певних імовірнісних характеристиках настання різних ситуацій. Відтак банк не формує реальний резерв ліквідних засобів, а лише планує діяльність з фінансування можливого відпливу грошових коштів. Аналіз розриву ліквідності за строками дозволяє банку негайно побачити невідповідність між сумами надходжень та платежів у різні періоди часу. Цей метод дає змогу прогнозувати ймовірну невідповідність вхідних та вихідних грошових потоків на найближчу та віддалену перспективу та дозволяє менеджменту банку вчасно прийняти коректні та обґрунтовані управлінські рішення.

Оперативне управління ліквідністю спрямовано на здійснення контролю за ліквідною позицією банку. Моніторинг ліквідної позиції банку найчастіше проводять за допомогою порівняння вхідного та вихідного грошових потоків банку та визначення розриву ліквідності у кожному із періодів прогнозування. Потреба банку в ліквідних коштах визначається порівнянням вхідного та вихідного грошових потоків банку протягом певного періоду.

Вхідний грошовий потік (надходження коштів) банку формується внаслідок:

повернення раніше розміщених активів;

збільшення зобов’язань банку (залучення депозитів, відкриття рахунків);

збільшення власних коштів банку: одержання доходів, надходження коштів від засновників (акціонерів), продажу цінних паперів власної емісії.

Вихідний грошовий потік формується внаслідок:

виконання зобов’язань банку (використання клієнтами своїх коштів, повернення строкових депозитів, міжбанківських позик тощо);

розміщення грошових коштів в активні операції (надання кредитів, купівля цінних паперів, основних фондів тощо);

здійснення власних операцій банку: виплата дивідендів акціонерам, адміністративно-господарські та операційні витрати, повернення часток в статутному капіталі у зв’язку з виходом із складу засновників.

Показником, який характеризує стан ліквідної позиції банку, є розрив ліквідності, або нетто-ліквідна позиція банку (GL), — різниця між сумою надходжень (ICF) та сумою використаних коштів (UCF):

GL = ICF – UCF.

Якщо наявні ліквідні кошти за обсягом перевищують їх використання, то існує додатний розрив ліквідності (GL > 0). Це той надлишок ліквідності, який необхідно швидко інвестувати в дохідні активи до виникнення потреби в грошових коштах.

Коли потреба в ліквідних коштах за обсягом перевищує їхню наявність, то банк має від’ємний розрив (дефіцит) ліквідності (GL < 0). Відтак перед менеджментом банку постає завдання пошуку найдешевших і найдоступніших джерел поповнення ліквідних коштів.

Аналіз розриву ліквідності за строками проводять за допомогою табличного методу, групуючи активи і пасиви банку за термінами (по горизонталі) та за структурою (по вертикалі). Це уможливлює порівнювання вхідних та вихідних грошових потоків у кожному із зафіксованих інтервалів та обчислення сукуп­ного розриву ліквідності. Форму аналітичної таблиці банк може обрати довільно з урахуванням особливостей структури сво-
го балансу та необхідного рівня деталізації інформації щодо
строків.

Деталізація інформації за строками має бути якнайдокладнішою в найближчі періоди (протягом найближчого тижня — щоденно, впродовж найближчого місяця — по тижнях і т. д.). У віддалені строки прогнозування можна обмежитися менш деталь­ними даними. У процесі групування активів і пасивів за структурою банк може обрати той рівень деталізації, який найточніше відображає специфіку його діяльності. Структурна деталізація може бути доведена до рівня аналітичного обліку кожної конкрет­ної вимоги чи зобов’язання банку.

Визначення ступеня ліквідності та віднесення кожної зі статей активу до певної групи дозволяє банку оцінити наявні ліквідні кошти та виявити резерви ліквідних активів, які за потреби можуть бути трансформовані в гроші. Точне визначення наявних резервів ліквідності дає змогу банкові оперативно реагувати на зниження рівня ліквідності банку та підвищити ліквідність до мінімального рівня.

Загальні підходи до групування активів банку залежно від строків такі:

залишок коштів на кореспондентському рахунку в НБУ в повному обсязі враховується в групі поточних активів;

за грошовими коштами на коррахунках в інших банках (рахунки Ностро) терміни повернення визначаються відповідно до прийнятої практики розрахунків з конкретним банком за умови, що розпорядження про переведення коштів буде віддане негайно. Як правило, цей термін не перевищує трьох днів. Отже, кошти на коррахунках вважаються високоліквідними і їх відносять до групи «до трьох днів»;

цінні папери з портфеля на продаж слід уважати розміщеними на такий строк, який необхідний для їх реалізації на ринку за умови, що пошук покупця буде розпочато негайно. Традиційно портфель цінних паперів на продаж формується із високоліквідних паперів, таких як акції — «блакитні фішки», облігації та векселі, що активно котируються на ринку, а тому строки реалізації цих активів здебільшого не перевищують тижня. Обчислюючи грошові потоки від продажу таких активів, слід брати до розрахунку поточну ринкову ціну цих цінних паперів без огляду на їхній номінал чи ціну придбання;

до цінних паперів у портфелі до погашення застосовується інший підхід. Ці цінні папери банк купує для інвестування коштів та отримання доходів, а тому має намір зберігати їх протягом всього періоду їх обігу (до настання строку погашення). Тому для цього типу активів датою повернення інвестованих грошових коштів слід вважати дату погашення цінних паперів емітентом. Якщо фіксованого терміну повернення вкладених коштів не визначено (наприклад для акцій), строк надходження грошових коштів визначається згідно з тривалістю прогнозованого строку зберігання цих цінних паперів, який банк установлює самостійно;

за кредитами, лізинговими та факторинговими операціями, дебіторською заборгованістю терміни надходження грошових коштів визначаються відповідно до строків їх повернення, зафіксованих у відповідних угодах. При цьому слід ураховувати можливі відхилення від договірних строків: затримки, пролонгацію чи реструктуризацію кредитів, дострокове повернення коштів. Крім того, визначаючи обсяги грошових надходжень, слід враховувати можливі втрати за кредитними операціями банку;

кошти, вкладені в основні засоби і нематеріальні активи, дольову участь у дочірніх структурах, обов’язкові резерви, розміщені в НБУ, та інші аналогічні активи враховуються в групі без-
строкових у повному обсязі;

майбутні доходи треба враховувати в тих періодах, коли банк сподівається їх реально одержати. Обсяги таких доходів обчислюють з урахуванням валютного ризику, ризику відсоткових ставок, ринкового ризику чи інших ризиків, які можуть суттєво вплинути на величину грошового потоку. Наприклад, надход­ження доходів у доларах США, які планується отримати через місяць, банк має врахувати за форвардним (а не спотовим) курсом долара зі строком один місяць.

Таким чином, залежно від строків погашення активи банку розподіляють на три групи:

активи з негайним строком погашення (наприклад, до 7 днів);

активи з фіксованим строком погашення;

активи з невизначеним строком погашення.

Приклад групування активів банку залежно від строків їх погашення подано в табл. 9.3.

Групування пасивів за строками виконують за допомогою такої самої таблиці, яку банк використав для розподілу активів за строками. Після цього складають загальну таблицю для порівняння активів і пасивів з однаковими строками та аналізу розриву ліквідності. Методику визначення сукупного розриву ліквідності розглянемо на прикладі.

Приклад 9.3

Обчислити та проаналізувати стан ліквідної позиції банку за даними таблиці.

Розв’язання

Таблиця

Аналіз розриву ліквідності банку

(тис. грн)

Таблиця 9.3

Групування активів банку за строками їх погашення

(тис. грн)

Дані таблиці свідчать, що в інтервалах 1—7 дн. та 1—3 міс. банк має від’ємний розрив ліквідності. Але нагромаджені в попередні періоди ліквідні кошти дозволяють перекрити від’ємний розрив ліквідності в цих періодах. Тому сукупний розрив ліквідності в кожному із проаналізованих в таблиці інтервалів є додатною величиною. З цієї причини банк має розглянути можливі варіанти додаткового розміщення надмірних ліквідних коштів, особливо в періодах 8—30 дн. та 4—6 міс. Проведений аналіз доз­воляє зробити висновок, що в цілому банк не має проблем з ліквідністю за періодами, аналізованими в таблиці.

Для аналізу прогнозованих грошових потоків банку використовують таку саму таблицю, як і для аналізу фактичного розриву ліквідності. У таблиці відображається співвідношення обсягів очіку­ваних активних та пасивних операцій відповідно до запланованих строків їх проведення. У подальшому обидві таблиці суміщають, що дозволяє проаналізувати загальний розрив (реальний та прог­нозований) ліквідності.

Приклад 9.4

Визначити загальний розрив ліквідності банку за даними таблиці.

Розв’язання

Таблиця

Аналіз реального та прогнозованого розриву ліквідності

(тис. грн)

Як бачимо з даних таблиці, прогнозований сукупний розрив ліквідності протягом всього планового періоду має від’ємне значення, що свідчить про наявність дефіциту ліквідних коштів в банку. Оскільки банк має реальний надлишок ліквідних коштів, то це дозволяє частково зменшити величину прогнозованого дефіциту. Так, в найближчий день (до 24.00) банк має загальний надлишок ліквідних коштів у сумі 3365 тис. грн, але вже в наступ­ні сім днів ці кошти розміщуються на ринку і з урахуванням прог­нозу розрив ліквідності стає від’ємний. Ця ситуація зберігається впродовж наступних трьох місяців і лише в період 3—6 міс. банк матиме надлишок ліквідних засобів, які повністю використовуються в наступний період. Отже, банку слід розробити план дій, спрямованих на усунення від’ємного розриву ліквідності.

Іноді банки використовують удосконалений підхід до прогнозування потреби в ліквідних коштах, беручи до уваги ймовірність настання тих чи інших подій, що приводять до зміни потреби у ліквідності. Це дозволяє аналізувати кілька сценаріїв, як правило, оптимістичний, реалістичний та песимістичний, для кожного з яких розробляється план дій.

За такого підходу банки оцінюють не реальні, а очікувані потреби в ліквідних засобах, ґрунтуючись на певних імовірнісних характеристиках настання різних ситуацій. Відтак банк не формує реальний резерв ліквідних засобів, а лише планує діяльність з фінансування можливого відпливу грошових коштів. Аналіз розриву ліквідності за строками дозволяє банку негайно побачити невідповідність між сумами надходжень та платежів у різні періоди часу. Цей метод дає змогу прогнозувати ймовірну невідповідність вхідних та вихідних грошових потоків на найближчу та віддалену перспективу та дозволяє менеджменту банку вчасно прийняти коректні та обґрунтовані управлінські рішення.