7.3.3. Метод кумулятивного гепу

Метод гепу дає можливість банку зважено керувати співвідношенням обсягів активів і зобов’язань банку, проте на практиці виникає необхідність одночасного управління і обсягами, і строками фінансових потоків банку. Для цього застосовують метод кумулятивного гепу.

Метод кумулятивного гепу дає змогу управляти співвідношенням чутливих активів і зобов’язань не лише у певний момент часу (статичний аналіз), а й враховувати при цьому часовий компонент (динамічний аналіз). Зміст методу полягає в тому, що в кожному з інтервалів, на які поділено досліджуваний період (часовий горизонт), зіставляються чутливі активи та зобов’язання й обчислюється геп. Оскільки показник гепу тісно пов’язаний з конкретним часовим інтервалом, то показників гепу буде стільки, скільки й часових інтервалів.

Кумулятивний (нагромаджений) геп — це алгебраїчна сума (з урахуванням знака) гепів у кожному з часових інтервалів, на які поділено часовий горизонт. Для обчислення показника кумулятив­ного гепу в кожному з інтервалів знаходять алгебраїчну суму гепів за попередні періоди:

,           (7.5)

де KGAP(T) — кумулятивний геп; T — часовий горизонт; .

Показник кумулятивного гепу свідчить про незбалансованість (різницю) між загальним обсягом чутливих активів і зобов’язань, які протягом часового горизонту можуть бути переоцінені.

За економічним змістом кумулятивний геп — це інтегральний показник, що відбиває рівень ризику відсоткових ставок, на який наражається банк упродовж розглянутого часового горизонту. Банк може управляти цим ризиком, установлюючи ліміт кумулятивного гепу як максимально допустиму його величину та приводячи структуру чутливих активів і зобов’язань у відповідність з установленим лімітом.

По суті метод гепу є окремим випадком методу кумулятивного гепу, тому такі інструменти аналізу, як індекс відсоткового ризику та модель гепу, можуть бути узагальнені заміною у розглянутих вище формулах показника гепу на показник кумулятивного гепу.

Таким чином, індекс відсоткового ризику дорівнює відношенню абсолютної величини кумулятивного гепу (в кожному з періодів) до робочих активів (у відсотках):

,           (7.6)

де IR(t) — індекс відсоткового ризику; А — робочі активи банку.

Модель кумулятивного гепу має вигляд:

DP (T) » (rp – r) · KGAP(T), (7.7)

де DP(T) — величина зміни маржі банку (у грошовому вираженні) протягом періоду T; rp, r — прогнозована та поточна ринкові ставки відповідно.

Особливості застосування методу кумулятивного гену розглянемо на прикладі.

Приклад 7.3

Чутливі активи та зобов’язання банку, згруповані за періодами переоцінювання, наведено в таблиці. Проаналізувати рівень відсоткового ризику, якщо ліміт індексу відсоткового ризику установлено на рівні 10 %. Як вплине на прибуток банку зниження відсоткових ставок упродовж наступного місяця на 2 %?

Таблиця

АНАЛІЗ ВІДСОТКОВОГО РИЗИКУ БАНКУ
ЗА МЕТОДОМ КУМУЛЯТИВНОГО ГЕПУ

Розв’язання

Аналіз рівня відсоткового ризику протягом року показує, що загалом банк додержує встановленого ліміту за винятком періоду до місяця. У цьому періоді індекс відсоткового ризику перевищує встановлений ліміт на 3 %, що свідчить про підвищений ризик.

Якщо впродовж місяця відсоткові ставки знизяться на 2 %, то процентний прибуток банку зменшиться на 2,6 тис грн:

ΔР = (– 0,02) · 130= – 2,6.

Отже, оскільки прогноз свідчить про зниження ставок протягом найближчого місяця, менеджментові банку необхідно зменшити додатний геп і по змозі перейти до від’ємного.

Оцінка ризику банку за допомогою індексу відсоткового ризику забезпечує достатній рівень точності за умови, що величина робочих активів залишається сталою протягом усього часового горизонту. Якщо ж обсяг таких активів упродовж періоду змінюється, то логічно оцінювати співвідношення кумулятивного гепу в кожному з періодів та тієї величини робочих активів, яка прог­нозується на цей період. Проте зробити такий прогноз досить складно. Наприклад, величина залучених коштів залежить не лише від банку і не завжди піддається прогнозуванню.

У такому разі використовують коефіцієнт ризику, обчислений як відношення кумулятивного гепу до капіталу банку. Як відомо, капітал банку є стабільнішою величиною, ніж робочі активи. Крім того, оскільки геп є індикатором відсоткового ризику банку, а всі ризики мають відшкодовуватися за рахунок його власних коштів, то цілком логічно зіставляти геп саме з капіталом. Отже, коефіцієнт відсоткового ризику знаходять за формулою:

,           (7.8)

де KR(T) — коефіцієнт відсоткового ризику; K — власний капітал банку.

Приклад 7.4

Оцінити відсотковий ризик банку за допомогою абсолютних і відносних показників гепу (таблиця). Активи банку — 83 175 тис. грн, капітал — 24 428 тис. грн.

Розв’язання

Таблиця

АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ ГЕПУ, тис. грн

Банк має найбільшу незбалансованість активів і зобов’язань у період до семи днів: індекс відсоткового ризику становить 31,9 %, тобто перевищує допустимий рівень (20—25 %), а величина гепу перевищує суму балансового капіталу банку (коефіцієнт ризику — 1,09).

У наступні періоди банк має додатний геп, але кумулятивний геп усе ще залишається від’ємним протягом найближчих трьох місяців. Якщо в цей час відсоткові ставки на ринку знижуватимуться (а саме така ситуація має місце нині на вітчизняному ринку), то маржа банку зростатиме. У період від трьох до шести місяців банк переходить до додатного гепу, очікуючи на ймовірне підвищення ставок.

За реальної економічної ситуації в Україні таку строкову структуру активів і пасивів банку слід визнати достатньо ефективною. Адже зміни відсоткових ставок у найближчі періоди (до трьох місяців) можна досить точно передбачити і скористатися ситуацією. У віддаленіших періодах банк теж не наражається на значний ризик, оскільки індекс відсоткового ризику становить лише 11,9 %. Із наближенням цих періодів банк матиме змогу досить швидко реструктуризувати баланс і перейти від додатного гепу до від’ємного, якщо прогноз свідчитиме про дальше зниження ринкових ставок.

Модель кумулятивного гепу (7.7) забезпечує лише приблизну оцінку зміни маржі банку. Оскільки відсоткові ставки заведено подавати в розрахунку за рік, то обчислені за цією формулою зміни маржі теж відображатимуть коливання річного чистого процентного доходу. Якщо ж потрібно оцінити можливі коливання процентної маржі в кожному з часових періодів, на які поділено часовий горизонт, то слід брати до уваги тривалість періоду в днях. У такому разі для розрахунку абсолютної величини зміни банківської маржі використовується формула:

де T — тривалість інтервалу в днях; BS — база розрахунку в днях (360 або 365).

Розглянемо можливості застосування цього прийому на прикладі.

Приклад 7.5

Оцінити зміну процентної маржі банку протягом року з урахуванням прогнозу зміни відсоткових ставок на ринку за даними попереднього прикладу (таблиця).

Розв’язання

Спочатку обчислимо значення маржі в річному еквіваленті — DP1(Т), а потім — з урахуванням тривалості інтервалу прогнозування — DP2(Т). Тривалість часового інтервалу подається в днях від поточного моменту до закінчення періоду, в якому визначено кумулятивний геп.

Таблиця

ОЦІНКА ПОКАЗНИКІВ ПРИБУТКОВОСТІ
БАНКУ ЗА МЕТОДОМ КУМУЛЯТИВНОГО ГЕПУ, тис. грн

Результати аналізу свідчать, що завдяки досягненню відповідності між гепом та динамікою ринкових ставок (від’ємний геп за зниження ставок) у найближчі три місяці маржа банку зростатиме, і за цей час збільшиться на 51 тис. грн.

Але згодом, якщо менеджмент банку не проведе реструктуризацію балансу, цей результат буде нівельовано і в періоді чотири—шість місяців банк матиме зниження маржі. Такі зміни є результатом того, що починаючи вже з другого часового інтервалу банк має додатні показники гепу (хоч кумулятивний геп залишається від’ємним). А оскільки прогноз руху відсоткових ставок передбачає їх дальше зниження, то і маржа поступово зменшуватиметься, про що свідчить динаміка показника DP1(Т).

За підсумками року чистий процентий дохід за інших однакових умов зросте на 23,7 тис. грн. Оскільки темпи зміни показників прибутковості банку залежать як від волатильності відсоткових ставок, так і від величини гепу, то для досягення позитивних зрушень банку слід вдатися до реструктуризації балансу в напрямі переходу до від’ємного гепу в кожному з періодів, збільшивши в такий спосіб величину кумулятивного гепу.

Слід зазначити, що класична модель гепу забезпечує прийнятну точність оцінок лише в тому разі, коли відсоткові інструменти, які аналізуються, достатньо однорідні, а механізми їх ціноутворення орієнтовано на домінуючу на ринку відсоткову ставку. Наприклад, на міжнародних ринках такою ставкою є LIBOR, хоч існують ще й інші індикатори — ставки за казначейськими векселями, ставки першокласного позичальника (prime-rate) та ін. На ринках, де механізми взаємовпливу відсоткових ставок ще не сформувалися, а зміни деяких із них позначено певним суб’єкти­візмом (наприклад, зміну облікової ставки НБУ), точніші результати дає удосконалений підхід до аналізу гепу.

За цього підходу чутливі активи та зобов’язання банку слід розподілити на групи за однорідністю економічного змісту та механізмів ціноутворення. Наприклад, в одну групу включити міжбанківські кредити надані та отримані, в іншу — депозити до запитання та короткострокові кредити і т. д.

У кожній з таких груп орієнтиром під час перегляду ціни і активів, і зобов’язань служить та сама відсоткова ставка, а це дає змогу точніше спрогнозувати її динаміку та наслідки для банку. Наприклад, для міжбанківських інструментів це буде ставка KІBOR, для кредитів — облікова ставка і т. п. Аналіз показників гепу та зміни маржі проводиться в кожній із груп ізольовано за такою самою методикою, що й для всього балансу. Підсумок результатів міжгрупового аналізу свідчитиме про загальні зміни банківської маржі та відсоткового ризику.

Модель гепу може бути використана банком для проведення інваріантного аналізу стратегій управління відсотковим ризиком. Вибір стратегій управління ґрунтується на оцінці того, як окремі чинники (у даному разі — геп і ставки) вплинуть на загальний фінансовий результат діяльності банку.

Стратегій управління відсотковим ризиком існує дві: фіксація спреду та управління гепом. Але оскільки прогнозів щодо динаміки ставок і варіантів реструктуризації балансу в банку може бути багато, то в межах цих загальних стратегій банк може сфор­мувати значну кількість альтернативних сценаріїв, які аналізуються за допомогою прийомів імітаційного моделювання.

Стратегія фіксації спреду передбачає максимальну збалансованість позицій за чутливими активами та зобов’язаннями, тобто нульовий геп. У такому разі маржа банку залишається стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок на ринку.

У разі застосування стратегії фіксації спреду одержати підвищені прибутки завдяки сприятливій кон’юнктурі ринку неможливо, тоді як і додатний, і від’ємний геп дають таку потенційну мож­ливість. Зате ця стратегія є найпростішою та досить надійною, адже вона не потребує ні точних прогнозів, ані складного аналітичного забезпечення.

Стратегія управління гепом має на меті отримання підвищених прибутків і передбачає свідоме прийняття банком ризику, а тому характеризується як більш агресивна. У разі реалізації ризику маржа банку знизиться, що буде зумовлене підвищенням ставок за від’ємного гепу або зниженням ставок за додатного гепу.

У процесі реалізації стратегії управління гепом необхідно досягти відповідності між видом гепу (додатний чи від’ємний) та прогнозами зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Очевидно, що запорукою успіху цієї стратегії є надійний прогноз та передбачуваність економічної ситуації. Якщо спрогнозувати зміну відсоткових ставок неможливо, наприклад, через нестабільність економіки або під час кризових періодів, значно безпечнішою для банку буде стратегія фіксації спреду.

Зокрема вітчизняна практика показує, що українські банки здебільшого віддають перевагу стратегії фіксації спреду, утримуючи незначний розрив між активами і пасивами з однаковими термінами погашення. Водночас очевидно й те, що повністю збалансувати активи і пасиви за строками неможливо (та й недоціль­но), а тому проблеми, пов’язані з управлінням гепом, не втрачають своєї актуальності.

Метод гепу дає можливість банку зважено керувати співвідношенням обсягів активів і зобов’язань банку, проте на практиці виникає необхідність одночасного управління і обсягами, і строками фінансових потоків банку. Для цього застосовують метод кумулятивного гепу.

Метод кумулятивного гепу дає змогу управляти співвідношенням чутливих активів і зобов’язань не лише у певний момент часу (статичний аналіз), а й враховувати при цьому часовий компонент (динамічний аналіз). Зміст методу полягає в тому, що в кожному з інтервалів, на які поділено досліджуваний період (часовий горизонт), зіставляються чутливі активи та зобов’язання й обчислюється геп. Оскільки показник гепу тісно пов’язаний з конкретним часовим інтервалом, то показників гепу буде стільки, скільки й часових інтервалів.

Кумулятивний (нагромаджений) геп — це алгебраїчна сума (з урахуванням знака) гепів у кожному з часових інтервалів, на які поділено часовий горизонт. Для обчислення показника кумулятив­ного гепу в кожному з інтервалів знаходять алгебраїчну суму гепів за попередні періоди:

,           (7.5)

де KGAP(T) — кумулятивний геп; T — часовий горизонт; .

Показник кумулятивного гепу свідчить про незбалансованість (різницю) між загальним обсягом чутливих активів і зобов’язань, які протягом часового горизонту можуть бути переоцінені.

За економічним змістом кумулятивний геп — це інтегральний показник, що відбиває рівень ризику відсоткових ставок, на який наражається банк упродовж розглянутого часового горизонту. Банк може управляти цим ризиком, установлюючи ліміт кумулятивного гепу як максимально допустиму його величину та приводячи структуру чутливих активів і зобов’язань у відповідність з установленим лімітом.

По суті метод гепу є окремим випадком методу кумулятивного гепу, тому такі інструменти аналізу, як індекс відсоткового ризику та модель гепу, можуть бути узагальнені заміною у розглянутих вище формулах показника гепу на показник кумулятивного гепу.

Таким чином, індекс відсоткового ризику дорівнює відношенню абсолютної величини кумулятивного гепу (в кожному з періодів) до робочих активів (у відсотках):

,           (7.6)

де IR(t) — індекс відсоткового ризику; А — робочі активи банку.

Модель кумулятивного гепу має вигляд:

DP (T) » (rp – r) · KGAP(T), (7.7)

де DP(T) — величина зміни маржі банку (у грошовому вираженні) протягом періоду T; rp, r — прогнозована та поточна ринкові ставки відповідно.

Особливості застосування методу кумулятивного гену розглянемо на прикладі.

Приклад 7.3

Чутливі активи та зобов’язання банку, згруповані за періодами переоцінювання, наведено в таблиці. Проаналізувати рівень відсоткового ризику, якщо ліміт індексу відсоткового ризику установлено на рівні 10 %. Як вплине на прибуток банку зниження відсоткових ставок упродовж наступного місяця на 2 %?

Таблиця

АНАЛІЗ ВІДСОТКОВОГО РИЗИКУ БАНКУ
ЗА МЕТОДОМ КУМУЛЯТИВНОГО ГЕПУ

Розв’язання

Аналіз рівня відсоткового ризику протягом року показує, що загалом банк додержує встановленого ліміту за винятком періоду до місяця. У цьому періоді індекс відсоткового ризику перевищує встановлений ліміт на 3 %, що свідчить про підвищений ризик.

Якщо впродовж місяця відсоткові ставки знизяться на 2 %, то процентний прибуток банку зменшиться на 2,6 тис грн:

ΔР = (– 0,02) · 130= – 2,6.

Отже, оскільки прогноз свідчить про зниження ставок протягом найближчого місяця, менеджментові банку необхідно зменшити додатний геп і по змозі перейти до від’ємного.

Оцінка ризику банку за допомогою індексу відсоткового ризику забезпечує достатній рівень точності за умови, що величина робочих активів залишається сталою протягом усього часового горизонту. Якщо ж обсяг таких активів упродовж періоду змінюється, то логічно оцінювати співвідношення кумулятивного гепу в кожному з періодів та тієї величини робочих активів, яка прог­нозується на цей період. Проте зробити такий прогноз досить складно. Наприклад, величина залучених коштів залежить не лише від банку і не завжди піддається прогнозуванню.

У такому разі використовують коефіцієнт ризику, обчислений як відношення кумулятивного гепу до капіталу банку. Як відомо, капітал банку є стабільнішою величиною, ніж робочі активи. Крім того, оскільки геп є індикатором відсоткового ризику банку, а всі ризики мають відшкодовуватися за рахунок його власних коштів, то цілком логічно зіставляти геп саме з капіталом. Отже, коефіцієнт відсоткового ризику знаходять за формулою:

,           (7.8)

де KR(T) — коефіцієнт відсоткового ризику; K — власний капітал банку.

Приклад 7.4

Оцінити відсотковий ризик банку за допомогою абсолютних і відносних показників гепу (таблиця). Активи банку — 83 175 тис. грн, капітал — 24 428 тис. грн.

Розв’язання

Таблиця

АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ ГЕПУ, тис. грн

Банк має найбільшу незбалансованість активів і зобов’язань у період до семи днів: індекс відсоткового ризику становить 31,9 %, тобто перевищує допустимий рівень (20—25 %), а величина гепу перевищує суму балансового капіталу банку (коефіцієнт ризику — 1,09).

У наступні періоди банк має додатний геп, але кумулятивний геп усе ще залишається від’ємним протягом найближчих трьох місяців. Якщо в цей час відсоткові ставки на ринку знижуватимуться (а саме така ситуація має місце нині на вітчизняному ринку), то маржа банку зростатиме. У період від трьох до шести місяців банк переходить до додатного гепу, очікуючи на ймовірне підвищення ставок.

За реальної економічної ситуації в Україні таку строкову структуру активів і пасивів банку слід визнати достатньо ефективною. Адже зміни відсоткових ставок у найближчі періоди (до трьох місяців) можна досить точно передбачити і скористатися ситуацією. У віддаленіших періодах банк теж не наражається на значний ризик, оскільки індекс відсоткового ризику становить лише 11,9 %. Із наближенням цих періодів банк матиме змогу досить швидко реструктуризувати баланс і перейти від додатного гепу до від’ємного, якщо прогноз свідчитиме про дальше зниження ринкових ставок.

Модель кумулятивного гепу (7.7) забезпечує лише приблизну оцінку зміни маржі банку. Оскільки відсоткові ставки заведено подавати в розрахунку за рік, то обчислені за цією формулою зміни маржі теж відображатимуть коливання річного чистого процентного доходу. Якщо ж потрібно оцінити можливі коливання процентної маржі в кожному з часових періодів, на які поділено часовий горизонт, то слід брати до уваги тривалість періоду в днях. У такому разі для розрахунку абсолютної величини зміни банківської маржі використовується формула:

де T — тривалість інтервалу в днях; BS — база розрахунку в днях (360 або 365).

Розглянемо можливості застосування цього прийому на прикладі.

Приклад 7.5

Оцінити зміну процентної маржі банку протягом року з урахуванням прогнозу зміни відсоткових ставок на ринку за даними попереднього прикладу (таблиця).

Розв’язання

Спочатку обчислимо значення маржі в річному еквіваленті — DP1(Т), а потім — з урахуванням тривалості інтервалу прогнозування — DP2(Т). Тривалість часового інтервалу подається в днях від поточного моменту до закінчення періоду, в якому визначено кумулятивний геп.

Таблиця

ОЦІНКА ПОКАЗНИКІВ ПРИБУТКОВОСТІ
БАНКУ ЗА МЕТОДОМ КУМУЛЯТИВНОГО ГЕПУ, тис. грн

Результати аналізу свідчать, що завдяки досягненню відповідності між гепом та динамікою ринкових ставок (від’ємний геп за зниження ставок) у найближчі три місяці маржа банку зростатиме, і за цей час збільшиться на 51 тис. грн.

Але згодом, якщо менеджмент банку не проведе реструктуризацію балансу, цей результат буде нівельовано і в періоді чотири—шість місяців банк матиме зниження маржі. Такі зміни є результатом того, що починаючи вже з другого часового інтервалу банк має додатні показники гепу (хоч кумулятивний геп залишається від’ємним). А оскільки прогноз руху відсоткових ставок передбачає їх дальше зниження, то і маржа поступово зменшуватиметься, про що свідчить динаміка показника DP1(Т).

За підсумками року чистий процентий дохід за інших однакових умов зросте на 23,7 тис. грн. Оскільки темпи зміни показників прибутковості банку залежать як від волатильності відсоткових ставок, так і від величини гепу, то для досягення позитивних зрушень банку слід вдатися до реструктуризації балансу в напрямі переходу до від’ємного гепу в кожному з періодів, збільшивши в такий спосіб величину кумулятивного гепу.

Слід зазначити, що класична модель гепу забезпечує прийнятну точність оцінок лише в тому разі, коли відсоткові інструменти, які аналізуються, достатньо однорідні, а механізми їх ціноутворення орієнтовано на домінуючу на ринку відсоткову ставку. Наприклад, на міжнародних ринках такою ставкою є LIBOR, хоч існують ще й інші індикатори — ставки за казначейськими векселями, ставки першокласного позичальника (prime-rate) та ін. На ринках, де механізми взаємовпливу відсоткових ставок ще не сформувалися, а зміни деяких із них позначено певним суб’єкти­візмом (наприклад, зміну облікової ставки НБУ), точніші результати дає удосконалений підхід до аналізу гепу.

За цього підходу чутливі активи та зобов’язання банку слід розподілити на групи за однорідністю економічного змісту та механізмів ціноутворення. Наприклад, в одну групу включити міжбанківські кредити надані та отримані, в іншу — депозити до запитання та короткострокові кредити і т. д.

У кожній з таких груп орієнтиром під час перегляду ціни і активів, і зобов’язань служить та сама відсоткова ставка, а це дає змогу точніше спрогнозувати її динаміку та наслідки для банку. Наприклад, для міжбанківських інструментів це буде ставка KІBOR, для кредитів — облікова ставка і т. п. Аналіз показників гепу та зміни маржі проводиться в кожній із груп ізольовано за такою самою методикою, що й для всього балансу. Підсумок результатів міжгрупового аналізу свідчитиме про загальні зміни банківської маржі та відсоткового ризику.

Модель гепу може бути використана банком для проведення інваріантного аналізу стратегій управління відсотковим ризиком. Вибір стратегій управління ґрунтується на оцінці того, як окремі чинники (у даному разі — геп і ставки) вплинуть на загальний фінансовий результат діяльності банку.

Стратегій управління відсотковим ризиком існує дві: фіксація спреду та управління гепом. Але оскільки прогнозів щодо динаміки ставок і варіантів реструктуризації балансу в банку може бути багато, то в межах цих загальних стратегій банк може сфор­мувати значну кількість альтернативних сценаріїв, які аналізуються за допомогою прийомів імітаційного моделювання.

Стратегія фіксації спреду передбачає максимальну збалансованість позицій за чутливими активами та зобов’язаннями, тобто нульовий геп. У такому разі маржа банку залишається стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок на ринку.

У разі застосування стратегії фіксації спреду одержати підвищені прибутки завдяки сприятливій кон’юнктурі ринку неможливо, тоді як і додатний, і від’ємний геп дають таку потенційну мож­ливість. Зате ця стратегія є найпростішою та досить надійною, адже вона не потребує ні точних прогнозів, ані складного аналітичного забезпечення.

Стратегія управління гепом має на меті отримання підвищених прибутків і передбачає свідоме прийняття банком ризику, а тому характеризується як більш агресивна. У разі реалізації ризику маржа банку знизиться, що буде зумовлене підвищенням ставок за від’ємного гепу або зниженням ставок за додатного гепу.

У процесі реалізації стратегії управління гепом необхідно досягти відповідності між видом гепу (додатний чи від’ємний) та прогнозами зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Очевидно, що запорукою успіху цієї стратегії є надійний прогноз та передбачуваність економічної ситуації. Якщо спрогнозувати зміну відсоткових ставок неможливо, наприклад, через нестабільність економіки або під час кризових періодів, значно безпечнішою для банку буде стратегія фіксації спреду.

Зокрема вітчизняна практика показує, що українські банки здебільшого віддають перевагу стратегії фіксації спреду, утримуючи незначний розрив між активами і пасивами з однаковими термінами погашення. Водночас очевидно й те, що повністю збалансувати активи і пасиви за строками неможливо (та й недоціль­но), а тому проблеми, пов’язані з управлінням гепом, не втрачають своєї актуальності.