8.2. Форвардні контракти

Форвардний контракт — це угода між двома контрагентами про умови здійснення операції з базовим інструментом (активом), яка відбудеться в майбутньому. Найчастіше такі операції набувають форму купівлі чи продажу обумовленої кількості конкретного виду базових інструментів за фіксованою ціною на визначену дату в майбутньому.

Укладення форвардного контракту означає, що одна зі сторін (продавець) бере на себе зобов’язання здійснити поставку певної кількості базових інструментів на певну дату, зафіксовану в контракті, але віддалену значним проміжком часу від дати укладення угоди, а інша сторона (покупець) зобов’язується прийняти постав­ку за обумовленою ціною. Отже, всі умови форвардної угоди визначаються контрагентами в момент її укладання, тобто наперед.

Дата, коли сторони підписують форвардний контракт, називається датою угоди. Дата, на яку учасники домовляються здійснити операцію купівлі-продажу базового інструмента, називається датою платежу, або розрахунків. Період між цими датами називають форвардним.

Форвардні угоди можуть укладатися на будь-які суми та терміни за бажанням і потребами сторін, але ефективними форвардні операції стають починаючи з 5 млн дол. США. На міжнародних форвардних ринках типові суми контрактів містяться в діапазоні від 1 до 100 млн дол. США. Всі параметри форвардного контракту: дати угоди та платежу, суми, вид базового інструмента та ціна — визначаються індивідуально за згодою сторін без будь-яких обмежень і відповідають конкретним потребам учасників ринку.

Форвардні угоди належать до позабіржових інструментів, адже біржова торгівля неможлива насамперед через індивідуальні умови укладення контрактів. З цієї самої причини немає і вторинного ринку для таких угод.

Форвардні контракти є твердими строковими угодами, тобто обов’язковими до виконання обома контрагентами. Обов’язко­вість виконання розглядається як основна умова існування та дієздатності форвардних угод, без якої вони втрачають свій сенс і не можуть використовуватись як інструменти хеджування ризиків.

Процедура попередньої фіксації ціни базового інструмента, прийнята під час укладання форвардних контрактів, дозволяє хеджувати ризик, пов’язаний з майбутньою невизначеністю цінової кон’юнктури. Визначивши наперед ціну інструмента, який буде продано у майбутньому, і продавець, і покупець стають незалежними від ризику зміни ринкової ціни впродовж форвардного періоду. При цьому форвардна угода не дає змоги продавцеві мати переваги від підвищення ціни, а покупцеві — від зниження ціни впродовж форвардного періоду. Це іноді спонукає учасників угоди до ухиляння від виконання зобов’язань за форвардним контрактом, оскільки виникає можливість вигідніше провести операцію купівлі-продажу. Через це виникає ризик невиконання зобо­в’язань, який є досить значним за форвардними угодами.

Формально учасниками форвардного ринку можуть бути які завгодно суб’єкти господарської діяльності, проте на практиці сторони обережно підходять до вибору партнера, маючи на меті зниження ризику зриву поставки. Здебільшого контракти укладаються між компаніями, що мають надійну репутацію, банками, пенсійними фондами та страховими організаціями. Під час укладення деяких видів форвардних контрактів існують обмеження, наприклад, для укладення форвардної угоди за кредитом необхідно мати відкриту кредитну лінію в цьому банку.

Для форвардних контрактів фактичний обмін базовими інструментами згідно із зафіксованими в угоді умовами можливий, але необов’язковий. Це означає, що існує можливість укладання форвардної угоди не тільки для здійснення реального обміну базовими інструментами, але й використання суми контракту як умовної величини для взаєморозрахунків між контрагентами. У першому разі сторони домовляються про реальну операцію купівлі-продажу. У другому — виплачується лише цінова різниця, що виникла внаслідок розбіжності контрактної та спотової цін базового інструмента, а реального обміну валютами, грошовими коштами, цінними паперами не відбувається.

У більшості випадків під час укладання контракту сторони домовляються, що на дату платежу будуть проведені лише розрахунки різниці між контрактною та спотовою ціною базового інструмента з урахуванням суми контракту, яка в такому разі називається умовною основною сумою. Це дозволяє учасникам форвард­ного ринку знизити ризик зриву поставки. У разі укладання угоди на умовну суму величина ризику вимірюється вже не основною сумою, а вартістю заміщення форвардного контракту іншим на ідентичних умовах.

З погляду ретроспективи форвардні контракти — це найдавніша форма строкових угод. Історично вони виникли близько чотирьохсот років тому, здебільшого як угоди про продаж майбутнього урожаю. Протягом останніх десятиріч набули розвитку форвардні контракти, предметом яких є фінансові інструменти. Серед форвардних угод фінансового характеру на міжнародних ринках найпоширеніші форвардні контракти за відсотковими ставками (FRA) та за валютними коштами (FXA).

На сучасному міжнародному ринку існує кілька модифікацій форвардних валютних контрактів, які дозволяють уникнути незручностей, зумовлених обов’язковістю виконання форвардних контрактів. До таких угод належать:

форвардні опціони з відкритим терміном виконання;

форвардні контракти з використанням валютних контокорентів;

непрямі форвардні валютні контракти;

форвардні контракти з опціоном анулювання.

Форвардний опціон з відкритим терміном виконання дає право обирати дату виконання угоди в межах заздалегідь визначеного періоду часу. Такий тип форвардного контракту використовується тоді, коли немає впевненості щодо точних термінів проведення балансової операції, яка хеджується.

Форвардний контракт з валютним контокорентом використовується за наявності значних та інтенсивних валютних потоків. Якщо власникові форвардного контракту на купівлю валюти кошти знадобляться пізніше, ніж передбачалося, то валюта, придбана за форвардним контрактом, розміщується на контокорентному рахунку в банку. Якщо потреба у валюті виникає до настання терміну виконання форвардної угоди, то власник контракту може скористатися овердрафтом (банківським кредитом), який погашається після надходження валюти за форвардною угодою.

Непрямий форвардний валютний контракт використовується у тих випадках, коли форвардні курси для певної валюти на ринку не розраховуються. Водночас курс цієї валюти тісно корелює з курсом іншої валюти, для якої форвардні котирування здійснюються постійно. В цьому випадку укладається форвардна угода за тією валютою, для якої існують постійні форвардні курси, а потім, на дату валютування, здійснюються розрахунки у першій валюті.

Форвардний контракт з опціоном анулювання тісно пов’яза­ний з опціонами, хоча за економічним змістом це — форвардний контракт, який надає одній зі сторін право відмовитись від виконання зобов’язань. Після закінчення дії контракту за відмову від виконання зобов’язань один контрагент сплачує іншому комісійні, розмір яких дорівнює опціонній премії. За таким форвардом контрактний валютний курс може бути менш сприятливим, ніж за звичайним форвардним контрактом.

Найактивнішими учасниками форвардного ринку є банки, які використовують форвардні контракти для хеджування власного ризику зміни цін на фінансові інструменти, а також пропонують їх своїм клієнтам. Маючи ширші фінансові можливості щодо залучення та розміщення коштів порівняно з іншими учас­никами ринку, банки можуть уникнути реальних втрат за форвардними угодами навіть тоді, коли ринкові ціни складаються не на їхню користь. Уклавши два форвардні контракти за протилежними операціями (один — з купівлі, інший — з продажу) одного й того самого виду активів в однаковій кількості, банк має змогу втрати за однією операцією компенсувати доходами за протилежною. Іноді банк відіграє роль посередника, який відшукує сторони з протилежними інтересами і допомагає офор­мити угоду. Нерозвиненість організованої торгівлі форвардними контрактами, а отже низька конкуренція на цьому ринку, дають змогу банкам диктувати свої умови під час укладання форвардної угоди з клієнтом.

Крім того, успіх у форвардному контракті значною мірою залежить від уміння передбачити майбутню ціну базового інструмента, який покладено в основу угоди. Банки мають переваги щодо прогнозування тенденцій цінових змін, оскільки в них є великий обсяг інформації і штат висококваліфікованих спеціалістів-аналітиків. Тому банки активно пропонують форвардні контракти своїм клієнтам, створюючи позабіржовий форвардний ринок. З розвитком і вдосконаленням різноманітних сегментів фінансового ринку клієнти дедалі частіше віддають перевагу більш гнучким і зручним методам хеджування ризиків.

Переваги та недоліки
форвардних контрактів

Форвардні контракти мають певні переваги перед іншими фінансовими інструментами.

По-перше, індивідуальний характер укладення контракту доз­воляє досить точно хеджувати ризик визначенням суми угоди і термінів, які відповідають потребам сторін.

По-друге, за форвардними угодами не стягується додаткова платня (комісійні). Для банків перевагою форвардних угод є те, що завдяки їх позабіржовому характеру вони мають змогу диктувати умови угоди, зокрема щодо встановлення ціни базового інструмента.

З погляду бухгалтерського обліку форвардні контракти мають суттєву перевагу над іншими похідними інструментами, зокрема такими, як ф’ючерсні контракти, оскільки не потребують щоденної переоцінки за поточним курсом або ставками. Здійснення бух­галтерських проведень форвардного контракту за рахунками відбувається тільки двічі — на дату укладання угоди і на дату платежу. Процес щоденної переоцінки фінансових інструментів підвищує мінливість прибутку, що в цілому небажано, а форвардні контракти дозволяють цього уникнути.

Головний недолік форвардних угод полягає у неможливості маневрування. Умова обов’язкового виконання не дозволяє до­строково розірвати угоду або змінити її умови, а відсутність вторинного форвардного ринку не дає змоги перепродати контракт. Як наслідок, форвардні контракти мають низьку ліквідність, а ризик невиконання зобов’язань за ними досить високий. Останнім часом учасники форвардних операцій шукають вихід із такого становища. Наприклад, умовами контракту може передбачатися дострокове його розірвання за згодою обох сторін або з ініціативи однієї сторони з виплатою грошової компенсації.

Форвардні контракти не можна схарактеризувати як загальнодоступні похідні фінансові інструменти, оскільки форвардному ринку притаманні істотні обмеження, такі як наявність кредитної лінії, високий кредитний рейтинг, постійні фінансові зв’язки між контрагентами і т. ін. Ці умови значно звужують кількість учасників форвардних ринків.

Для конрагентів, які не належать до групи активних учасників фінансових ринків, недоліком форвардних угод є також обмеженість у виборі партнера і, як наслідок, необхідність приймати ті умови, які диктує продавець. Одна з проблем, пов’язаних з форвардними контрактами, — це складність у пошуках партнерів, які мають намір зайняти протилежні позиції.

Форвардний контракт — це угода між двома контрагентами про умови здійснення операції з базовим інструментом (активом), яка відбудеться в майбутньому. Найчастіше такі операції набувають форму купівлі чи продажу обумовленої кількості конкретного виду базових інструментів за фіксованою ціною на визначену дату в майбутньому.

Укладення форвардного контракту означає, що одна зі сторін (продавець) бере на себе зобов’язання здійснити поставку певної кількості базових інструментів на певну дату, зафіксовану в контракті, але віддалену значним проміжком часу від дати укладення угоди, а інша сторона (покупець) зобов’язується прийняти постав­ку за обумовленою ціною. Отже, всі умови форвардної угоди визначаються контрагентами в момент її укладання, тобто наперед.

Дата, коли сторони підписують форвардний контракт, називається датою угоди. Дата, на яку учасники домовляються здійснити операцію купівлі-продажу базового інструмента, називається датою платежу, або розрахунків. Період між цими датами називають форвардним.

Форвардні угоди можуть укладатися на будь-які суми та терміни за бажанням і потребами сторін, але ефективними форвардні операції стають починаючи з 5 млн дол. США. На міжнародних форвардних ринках типові суми контрактів містяться в діапазоні від 1 до 100 млн дол. США. Всі параметри форвардного контракту: дати угоди та платежу, суми, вид базового інструмента та ціна — визначаються індивідуально за згодою сторін без будь-яких обмежень і відповідають конкретним потребам учасників ринку.

Форвардні угоди належать до позабіржових інструментів, адже біржова торгівля неможлива насамперед через індивідуальні умови укладення контрактів. З цієї самої причини немає і вторинного ринку для таких угод.

Форвардні контракти є твердими строковими угодами, тобто обов’язковими до виконання обома контрагентами. Обов’язко­вість виконання розглядається як основна умова існування та дієздатності форвардних угод, без якої вони втрачають свій сенс і не можуть використовуватись як інструменти хеджування ризиків.

Процедура попередньої фіксації ціни базового інструмента, прийнята під час укладання форвардних контрактів, дозволяє хеджувати ризик, пов’язаний з майбутньою невизначеністю цінової кон’юнктури. Визначивши наперед ціну інструмента, який буде продано у майбутньому, і продавець, і покупець стають незалежними від ризику зміни ринкової ціни впродовж форвардного періоду. При цьому форвардна угода не дає змоги продавцеві мати переваги від підвищення ціни, а покупцеві — від зниження ціни впродовж форвардного періоду. Це іноді спонукає учасників угоди до ухиляння від виконання зобов’язань за форвардним контрактом, оскільки виникає можливість вигідніше провести операцію купівлі-продажу. Через це виникає ризик невиконання зобо­в’язань, який є досить значним за форвардними угодами.

Формально учасниками форвардного ринку можуть бути які завгодно суб’єкти господарської діяльності, проте на практиці сторони обережно підходять до вибору партнера, маючи на меті зниження ризику зриву поставки. Здебільшого контракти укладаються між компаніями, що мають надійну репутацію, банками, пенсійними фондами та страховими організаціями. Під час укладення деяких видів форвардних контрактів існують обмеження, наприклад, для укладення форвардної угоди за кредитом необхідно мати відкриту кредитну лінію в цьому банку.

Для форвардних контрактів фактичний обмін базовими інструментами згідно із зафіксованими в угоді умовами можливий, але необов’язковий. Це означає, що існує можливість укладання форвардної угоди не тільки для здійснення реального обміну базовими інструментами, але й використання суми контракту як умовної величини для взаєморозрахунків між контрагентами. У першому разі сторони домовляються про реальну операцію купівлі-продажу. У другому — виплачується лише цінова різниця, що виникла внаслідок розбіжності контрактної та спотової цін базового інструмента, а реального обміну валютами, грошовими коштами, цінними паперами не відбувається.

У більшості випадків під час укладання контракту сторони домовляються, що на дату платежу будуть проведені лише розрахунки різниці між контрактною та спотовою ціною базового інструмента з урахуванням суми контракту, яка в такому разі називається умовною основною сумою. Це дозволяє учасникам форвард­ного ринку знизити ризик зриву поставки. У разі укладання угоди на умовну суму величина ризику вимірюється вже не основною сумою, а вартістю заміщення форвардного контракту іншим на ідентичних умовах.

З погляду ретроспективи форвардні контракти — це найдавніша форма строкових угод. Історично вони виникли близько чотирьохсот років тому, здебільшого як угоди про продаж майбутнього урожаю. Протягом останніх десятиріч набули розвитку форвардні контракти, предметом яких є фінансові інструменти. Серед форвардних угод фінансового характеру на міжнародних ринках найпоширеніші форвардні контракти за відсотковими ставками (FRA) та за валютними коштами (FXA).

На сучасному міжнародному ринку існує кілька модифікацій форвардних валютних контрактів, які дозволяють уникнути незручностей, зумовлених обов’язковістю виконання форвардних контрактів. До таких угод належать:

форвардні опціони з відкритим терміном виконання;

форвардні контракти з використанням валютних контокорентів;

непрямі форвардні валютні контракти;

форвардні контракти з опціоном анулювання.

Форвардний опціон з відкритим терміном виконання дає право обирати дату виконання угоди в межах заздалегідь визначеного періоду часу. Такий тип форвардного контракту використовується тоді, коли немає впевненості щодо точних термінів проведення балансової операції, яка хеджується.

Форвардний контракт з валютним контокорентом використовується за наявності значних та інтенсивних валютних потоків. Якщо власникові форвардного контракту на купівлю валюти кошти знадобляться пізніше, ніж передбачалося, то валюта, придбана за форвардним контрактом, розміщується на контокорентному рахунку в банку. Якщо потреба у валюті виникає до настання терміну виконання форвардної угоди, то власник контракту може скористатися овердрафтом (банківським кредитом), який погашається після надходження валюти за форвардною угодою.

Непрямий форвардний валютний контракт використовується у тих випадках, коли форвардні курси для певної валюти на ринку не розраховуються. Водночас курс цієї валюти тісно корелює з курсом іншої валюти, для якої форвардні котирування здійснюються постійно. В цьому випадку укладається форвардна угода за тією валютою, для якої існують постійні форвардні курси, а потім, на дату валютування, здійснюються розрахунки у першій валюті.

Форвардний контракт з опціоном анулювання тісно пов’яза­ний з опціонами, хоча за економічним змістом це — форвардний контракт, який надає одній зі сторін право відмовитись від виконання зобов’язань. Після закінчення дії контракту за відмову від виконання зобов’язань один контрагент сплачує іншому комісійні, розмір яких дорівнює опціонній премії. За таким форвардом контрактний валютний курс може бути менш сприятливим, ніж за звичайним форвардним контрактом.

Найактивнішими учасниками форвардного ринку є банки, які використовують форвардні контракти для хеджування власного ризику зміни цін на фінансові інструменти, а також пропонують їх своїм клієнтам. Маючи ширші фінансові можливості щодо залучення та розміщення коштів порівняно з іншими учас­никами ринку, банки можуть уникнути реальних втрат за форвардними угодами навіть тоді, коли ринкові ціни складаються не на їхню користь. Уклавши два форвардні контракти за протилежними операціями (один — з купівлі, інший — з продажу) одного й того самого виду активів в однаковій кількості, банк має змогу втрати за однією операцією компенсувати доходами за протилежною. Іноді банк відіграє роль посередника, який відшукує сторони з протилежними інтересами і допомагає офор­мити угоду. Нерозвиненість організованої торгівлі форвардними контрактами, а отже низька конкуренція на цьому ринку, дають змогу банкам диктувати свої умови під час укладання форвардної угоди з клієнтом.

Крім того, успіх у форвардному контракті значною мірою залежить від уміння передбачити майбутню ціну базового інструмента, який покладено в основу угоди. Банки мають переваги щодо прогнозування тенденцій цінових змін, оскільки в них є великий обсяг інформації і штат висококваліфікованих спеціалістів-аналітиків. Тому банки активно пропонують форвардні контракти своїм клієнтам, створюючи позабіржовий форвардний ринок. З розвитком і вдосконаленням різноманітних сегментів фінансового ринку клієнти дедалі частіше віддають перевагу більш гнучким і зручним методам хеджування ризиків.

Переваги та недоліки
форвардних контрактів

Форвардні контракти мають певні переваги перед іншими фінансовими інструментами.

По-перше, індивідуальний характер укладення контракту доз­воляє досить точно хеджувати ризик визначенням суми угоди і термінів, які відповідають потребам сторін.

По-друге, за форвардними угодами не стягується додаткова платня (комісійні). Для банків перевагою форвардних угод є те, що завдяки їх позабіржовому характеру вони мають змогу диктувати умови угоди, зокрема щодо встановлення ціни базового інструмента.

З погляду бухгалтерського обліку форвардні контракти мають суттєву перевагу над іншими похідними інструментами, зокрема такими, як ф’ючерсні контракти, оскільки не потребують щоденної переоцінки за поточним курсом або ставками. Здійснення бух­галтерських проведень форвардного контракту за рахунками відбувається тільки двічі — на дату укладання угоди і на дату платежу. Процес щоденної переоцінки фінансових інструментів підвищує мінливість прибутку, що в цілому небажано, а форвардні контракти дозволяють цього уникнути.

Головний недолік форвардних угод полягає у неможливості маневрування. Умова обов’язкового виконання не дозволяє до­строково розірвати угоду або змінити її умови, а відсутність вторинного форвардного ринку не дає змоги перепродати контракт. Як наслідок, форвардні контракти мають низьку ліквідність, а ризик невиконання зобов’язань за ними досить високий. Останнім часом учасники форвардних операцій шукають вихід із такого становища. Наприклад, умовами контракту може передбачатися дострокове його розірвання за згодою обох сторін або з ініціативи однієї сторони з виплатою грошової компенсації.

Форвардні контракти не можна схарактеризувати як загальнодоступні похідні фінансові інструменти, оскільки форвардному ринку притаманні істотні обмеження, такі як наявність кредитної лінії, високий кредитний рейтинг, постійні фінансові зв’язки між контрагентами і т. ін. Ці умови значно звужують кількість учасників форвардних ринків.

Для конрагентів, які не належать до групи активних учасників фінансових ринків, недоліком форвардних угод є також обмеженість у виборі партнера і, як наслідок, необхідність приймати ті умови, які диктує продавець. Одна з проблем, пов’язаних з форвардними контрактами, — це складність у пошуках партнерів, які мають намір зайняти протилежні позиції.