7.5.1. Валютні операції та валютний ризик банку

Процеси фінансової глобалізації, інтенсифікації міжнародних зв’язків, активізації торговельних та фінансових операцій, що характеризують сучасний розвиток світової економічної системи, зумовлюють постійне зростання обсягів торгівлі іноземною валютою. Цілодобове безперервне функціонування світового валют­ного ринку призводить до постійного коливання валютних курсів та підвищення валютного ризику.

Досвід 90-х років ХХ ст. свідчить, що валютні курси дуже рід­ко залишаються незмінними протягом більш-менш тривалого періоду. Це означає, що валютні ризики постійно обтяжують діяльність суб’єктів ринкових відносин, які працюють з іноземними валютами. Найгостріше ці питання постають перед банківськими установами, котрі ведуть валютні операції щоденно та в значних обсягах. Отже, для банків оцінювання валютного ризику та пошуки ефективних методів його зниження особливо актуальні.

Валютний ризик відображає ймовірність фінансових втрат унаслідок того, що курс однієї валюти щодо іншої зміниться протягом певного часу. У реальному житті валютні курси дуже рідко вдається більш чи менш довго втримати на одному й тому самому рівні. Отже, валютний ризик існує майже завжди, коли здійснюються операції з іноземною валютою. Величина валютного ризику залежить від величини валютної позиції, яку займає банк у кожний конкретний момент часу, та від зміни валютних курсів на ринку.

На міжнародних ринках поняття торгівлі валютними коштами об’єднує сукупність конверсійних (обмінних) і депозитно-кредит­них операцій в іноземних валютах, які здійснюються за ринковим курсом чи відсотковою ставкою. Домінуючою валютою в системі грошових знаків світу залишається долар США, фінансовий стан­дарт якого визначається положенням американської економіки. Операції купівлі або продажу певної суми однієї валюти в обмін на іншу за точно визначеною ціною — валютним курсом — проводяться на міжнародному валютному ринку — FX (FOREX markets — Foreing Exchange Operations), який за обсягами торгівлі є найбільшим у світі і постійно зростає. Щорічний приріст обсягів міжнародної торгівлі валютами становить 5—7 %.

Валютний ринок переважно (близько 80 %) є позабіржовим, і лише 20 % валютних операцій проводиться на організованих валютних біржах. Головні центри торгівлі — Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Цюрих, Сингапур. Найбільший ринок знаходиться в Лондонському Сіті, на долю якого припадає близько 480 млрд дол. США конверсійних операцій за рік. Географічне розташування центрів у різних точках світу дозволяє проводити валютні операції протягом 24 год на добу, починаючи день у Токіо, далі переміщуючись у Європу і закінчуючи день у Нью-Йорку та Лос-Анджелесі в той час, коли знову відкриваються ринки на Далекому Сході.

Безперервне функціонування валютного ринку є головною його особливістю. Це призводить до того, що банк, який має відкриту позицію в іноземній валюті, наражається на валютний ризик навіть тоді, коли не працює. Залишаючи валютну позицію відкритою, банк може виявити збитки або прибутки як наслідок зміни валютного курсу.

Традиційно провідну роль на валютних ринках відіграють бан­ки, здійснюючи 50—70 % всіх валютних операцій і активно впливаючи на формування обмінних курсів. Активну участь у тор­гівлі валютою беруть брокери, центральні банки країн, великі кор­порації, інвестори, спекулянти, імпортери, експортери, туристи. Комерційні банки проводять різноманітні операції з іноземною валютою: купівлю та продаж валютних коштів, ведення банківських рахунків у іноземній валюті, надання та отримання кредитів у валюті, депозитні операції у валюті, дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті, проведення операцій з валютними деривативами і т. ін. В обсягах операцій, здійснюваних на світовому та національних валютних ринках, міжбанківські операції мають найбільшу питому вагу.

Валютні операції проводяться як на замовлення та за рахунок клієнтів, так і для задоволення власних потреб банку. Для банку основною метою проведення власних обмінних валютних операцій є одержання прибутків від різниці між курсами купівлі та продажу валюти.

Проведення валютних операцій за рахунок клієнтів дозволяє банку уникати ризику, пов’язаного зі зміною валютних курсів, на який у такому разі наражається клієнт. Ця обставина спонукає банки розширяти спектр пропонованих послуг у сфері валютного обслуговування клієнтів. Останнім часом вони включають не лише укладення угод в іноземній валюті, а й надання постійної інформації про кон’юнктуру ринків, консультаційні послуги, які стосуються, наприклад, вибору методів страхування валютних ризиків або впливу політичних та економічних подій у світі на відсоткові ставки і валютні курси. Прибуток банку від клієнтських операцій формується за рахунок комісійних платежів. Нині все більше банківських операцій з іноземною валютою проводиться з коштами клієнтів, тоді як у 80-ті роки ХХ ст. в структурі валютних операцій великих міжнародних банків переважали влас­ні операції.

Валютні операції поділяються на спотові (касові, готівкові) та строкові (форвардні). До спотових операцій належать угоди типу «овернайт» (overnight), коли куплена валюта має бути надана в розпорядження покупця в день укладання угоди або наступного дня, та угоди спот (spot), якими передбачається поставляння валюти через два робочі дні від дати угоди.

Якщо період від дати укладання валютної угоди до дати проведення реального обміну валютами — дати валютування, становить понад два робочі дні, то операція називається строковою, або форвардною.

Відповідно до умов проведення валютних операцій розрізняють два типи ринків: спотовий (касовий) ринок та строковий (форвардний) ринок.

І спотовою, і строковою угодою передбачається фіксація валютного курсу в момент її укладення. Угоди на умовах спот укладаються за поточним ринковим курсом — спот-курсом валюти. Валютний курс, за яким здійснюються контракти на ринку строкових угод, називається форвардним курсом, а ринок відповідно — форвардним.

Ліквідність валютного ринку вимірюється різницею в ціні купівлі та продажу валюти. Невелика різниця між курсами купівлі та продажу свідчить про високу ліквідність ринку, і навпаки, низь­ка ліквідність супроводжується значною різницею в цінах. Здебільшого ліквідність спотового ринку вища за ліквідність форвард­ного.

Операції спот. Більшість усіх валютних операцій здійснюється на умовах спот. Два робочі дні, що відводяться на спотову операцію, дозволяють перевести кошти в будь-яку країну і завер­шити оформлення угоди, незважаючи на різницю в часових поясах учасників торгівлі. Базою для проведення операцій спот служать міжбанківські кореспондентські відносини.

Процес здійснення валютних операцій складається з кількох етапів. На першій, підготовчій стадії аналізується стан валютних ринків, виявляються тенденції зміни курсів різних валют, вивчаються причини таких змін та прогнозуються майбутні тенденції руху валютних курсів. Результати аналізу дають змогу визначити найефективніші напрями проведення валютних операцій, тобто вибрати валюту й тип операції — купівля чи продаж.

У великих банках аналіз стану валютних ринків здійснюють спеціалізовані відділи, до складу яких входять економісти-аналі­тики, фінансисти. Дилери, спираючись на надану інформацію та прогнози, обирають напрями проведення валютних операцій. У менших за розмірами банках дилери самі виконують функції аналітиків та безпосередньо здійснюють операції.

На другому етапі дилери за допомогою телекомунікаційних засобів ведуть переговори про купівлю-продаж валюти й укладають угоди. Процедура укладання валютної угоди включає: 1) вибір валют, що будуть обмінюватися; 2) фіксацію курсу; 3) визначення суми угоди; 4) валютування перерахунку коштів; 5) вказування адрес доставляння валютних коштів. На третьому, завер­шальному етапі перераховуються кошти, проводяться та документально підтверджуються операції за рахунками.

Здійснюючи спотові операції, банк може мати на меті:

забезпечення потреб клієнтів банку в іноземній валюті;

переведення однієї валюти в іншу;

проведення спекулятивних операцій.

Банки використовують операції спот для підтримання мінімаль­них робочих залишків на рахунках ностро в іноземних банках, а також для зменшення надлишків в одній валюті і покриття потреби в іншій валюті.

Незважаючи на короткий строк поставки іноземної валюти за операціями спот, контрагенти наражаються на валютний ризик і за такими угодами, хоча він і зведений до мінімуму. В умовах плаваючих валютних курсів та безперервної роботи світового валютного ринку курс однієї валюти щодо іншої може змінитися і за два робочі дні, тому повністю уникнути ризику не вдається.

Під час здійснення валютних операцій учасники торгівлі наражаються, крім валютного, й на інші види ризиків. На спотовому валютному ринку найзначнішим є ризик зриву поставок, який виникає через несинхронну роботу ринків. Різниця в часових поясах призводить до того, що один з платежів проводиться раніше, ніж зустрічний платіж. Час між здійсненням зустрічних переказів потоку валют називається ризиковим періодом. Для зменшення ризику зриву поставки слід перевіряти фінансовий стан учасника, з яким проводиться валютна операція. У разі сумнівів можна обумовити в контракті, що зустрічний платіж буде здійснено лише після отримання визначеної суми валютних коштів.

Інший тип ризику, пов’язаний з перерахунком валютних потоків, — операційний, виникає через помилки і зловживання у платіжних та клірингових системах. Знизити цей тип ризику можна посиленням внутрішнього контролю за системами комунікацій.

Арбітражні валютні операції. Арбітражні операції з іноземною валютою здійснюються для отримання прибутку на різниці курсів валют через купівлю валюти найдешевшим способом, а продаж — найдорожчим. Існує декілька типів валютних арбітраж­них операцій: просторовий (географічний), часовий, конвертаційний, процентний.

1. Просторовий арбітраж базується на невідповідності курсів валюти на ринках різних країн. Валютні кошти купують на ринку, де вони найдешевші, і продають на ринку, де курс цієї валюти найвищий. Продаж та купівля валюти на різних ринках відбувається майже одночасно.

2. Часовий арбітраж спрямовано на використання волатильнос­ті валютних курсів протягом певних періодів часу. В результаті поширення системи плаваючих валютних курсів значення часового арбітражу зростає. Як правило, при проведенні часового арбітражу операція має короткостроковий характер (в межах одного дня).

3. Зміст конвертаційного арбітражу полягає в купівлі валюти самим дешевим способом, конвертації її в іншу валюту та продажу останньої найвигіднішим способом. На відміну від просторового та часового арбітражу в операціях такого типу початкова та кінцева валюта не збігаються. Для проведення таких операцій використовують як можливості різних ринків, так і зміни валютних курсів у часі. Конвертаційний арбітраж може включати обмін декількох валют на відміну від операції спот, де відбувається обмін тільки двох валют.

4. Процентний арбітраж базується на використанні різниці у відсоткових ставках за різними валютами, які виникають внаслідок неузгодженості національних політик у сфері регулювання відсоткових ставок та нестабільності валютних курсів. За проведення операцій процентного арбітражу слід враховувати не лише різницю у відсоткових ставках, але й величину валютного ризику.

З розвитком фінансових ринків та удосконаленням засобів комунікацій просторовий арбітраж втрачає своє значення, оскіль­ки суттєві відхилення в цінах інструментів на різних ринках виникають все рідше. Часовий арбітраж, навпаки, стає більш популярним, особливо на валютних ринках, адже поширення системи плаваючих валютних курсів створює підґрунтя для проведення подібних операцій.

На фінансових ринках, окрім валютного арбітражу, поширилися операції, спрямовані на отримання прибутків від різниці у відсоткових ставках на регіональних ринках — процентний арбіт­раж. У даний час цілодобове функціонування валютного ринку, засноване на використанні сучасних високотехнологічних засобів зв’язку, сприяє вирівнюванню валютних курсів, що в підсумку знижує ефективність проведення валютного арбітражу, тоді як різниці між відсотковими ставками на внутрішніх ринках різних країн залишаються досить суттєвими, дозволяючи отримувати великі прибутки від відсоткового арбітражу.

Строкові операції. Метою проведення строкових операцій з валютою може бути хеджування валютного ризику або одержання спекулятивних прибутків. Строковими угодами передбачається фіксація всіх умов, у тому числі й форвардного валютного кур­су, у момент підписання контракту.

Як правило, форвардний курс валюти відрізняється від спотового, оскільки на валютні курси впливає низка чинників макроекономічного характеру, котрі й призводять до зниження або зростання валютного курсу форвард відносно курсу спот. Фор­вардні валютні курси формуються під впливом таких основних чинників:

1) внутрішній попит і пропонування на валютному ринку;

2) паритет купівельної спроможності;

3) стан фондового та грошового ринків країни;

4) різниця в рівнях інфляції в країнах походження валют, що обмінюються;

5) торговельний і платіжний баланс;

6) політичні фактори;

7) втручання уряду країни:

проведенням операцій на відкритому ринку (купівля і продаж валюти);

установленням нормативів резервування;

регулюванням облікової ставки центрального банку;

створенням морального клімату (риторичний метод впливу);

8) сприйняття або очікування майбутніх змін у рівнях валютних курсів.

Зазначені чинники, крім останнього, зрештою формують рівень відсоткових ставок за валютами. Такий чинник як очікування може відчутно впливати на валютні курси незалежно від рівня відсоткових ставок, але протягом нетривалих періодів часу. Особ­ливо яскраво вплив цього чинника виявляється на валютних бір­жах. Міркування одного чи групи дилерів іноді призводять до виникнення ажіотажного попиту або пропонування окремої валюти. Наприклад, якщо дилери продають фунти стерлінгів, очікуючи зниження курсу, то пропонування фунтів стерлінгів може значно перевищити попит. Отже, створюється ажіотажна пропозиція за попиту, котрий відбиває реальні потреби, а не спекулятивні операції. Це призводить до дійсного зниження курсу фунтів стерлінгів. Утім такі ситуації виникають впродовж коротких періодів, коли вплив решти чинників незначний, і не можуть реально позначитися на валютних курсах.

Форвардні валютні курси не відображають очікування ринком майбутнього спот-курсу валюти, а залежать від різниці в рівнях відсоткових ставок за валютами, що котируються. Рівні відсоткових ставок відбивають насамперед діючий та очікуваний рівні інфляції. Оскільки очікуваний рівень інфляції, на відміну від діючого, не можна розрахувати, а лише спрогнозувати, то й відсоткові ставки на майбутні періоди також прогнозуються. Форвардні валютні курси розраховуються на основі відсоткових ставок.

Форвардний курс валюти може бути вищим або нижчим за курс спот залежно від того, яка з валют приносить вищий процент­ний дохід при інвестуванні. Різниця між форвардним та спот-курсом визначається як різницею в рівнях річних відсоткових ставок за валютами, так і тривалістю форвардного періоду. З подовженням строків різниця між спотовим та строковим валютними курсами зростатиме.

За нормальних умов розвитку економіки, коли ринки не заз­нають впливу грошово-кредитних чи політичних потрясінь, рівні відсоткових ставок можна вважати незалежними величинами, які відбивають реальний та очікуваний рівні інфляції. Форвардні валютні курси є похідними (залежними) величинами від відсоткових ставок. Отже, лише однакові темпи інфляції в обох країнах походження валют можуть на тривалий час стабілізувати валютний курс.

Під час проведення строкових операцій з валютою основними ризиками є ризик зриву поставки та ризик невиконання умов фор­вардної угоди одним із учасників. Ризик зриву поставки супроводжує і спотові, і форвардні операції, але існує лише протягом одного дня на дату розрахунків. Ризик невиконання угоди вимірюється не повним обсягом контракту, а лише деякою його часткою, котра становить, як правило, 3—10 % від суми угоди. Якщо один з учасників операції відмовляється виконувати взяті на себе зобов’язання, то можна знайти йому заміну і реалізувати контракт з деякими збитками, уникнувши значніших втрат. На ризик невиконання угоди наражаються обидва учасники строкової операції.

Для обмеження таких ризиків менеджмент банку може використовувати метод лімітування, установлюючи максимальний розмір суми одного контракту. Крім того, розрахунок можна проводити не одним, а двома переказами валютних коштів, коли другий платіж здійснюється після отримання відповідної суми іншої валюти. Це дозволяє частково знизити ризик одного з учас­ників, але всі умови необхідно узгодити під час укладання угоди. Якщо з одним клієнтом укладено кілька строкових валютних контрактів, то дати валютування мають бути різними. Загалом такі прийоми допомагають частково знизити ризики, що супроводжують валютні операції.

Валютні операції своп полягають в одночасному проведенні двох протилежних за змістом операцій: купівлі (продажу) валютних коштів на умовах спот та продажу (купівлі) на умовах форвард.

Валютні операції своп здебільшого здійснюються на міжбанківському ринку на строк до шести місяців. Угоди укладаються між комерційними банками, між комерційними та центральними банками, між центральними банками країн. На базі валютних операцій своп функціонує багатостороння система взаємного обміну валют через Банк міжнародних розрахунків у Базелі.

Під час проведення валютних операцій своп форвардний валютний курс обчислюється на основі курсу спот та значень премій чи дисконтів за угодами на різні строки. Різниця між форвард­ним курсом певної валюти та курсом спот утворює премію або дисконт — так звані свопові пункти. Валюта, яка зміцнюється з часом, називається преміальною, а валюта, яка з часом стає дешевшою, називається дисконтною. З двох валют, що котируються, преміальна валюта має нижчу процентну ставку, а дисконтною є валюта з вищою процентною ставкою. Значення премій та дисконтів на строк один, три, шість місяців публікуються у фінансовій пресі. Спираючись на спот-курс та свопові пункти, мож­на обчислити форвардний курс.

Валютний ризик під час проведення операцій своп виникає внаслідок зміни дисконту або премії протягом форвардного періоду. Але процедура попередньої фіксації форвардного валютного курсу дозволяє учасникам свідомо керувати процесом, укладаючи додаткові фінансові угоди за несприятливої зміни курсу.

У разі надання комерційного чи банківського кредиту в інозем­ній валюті виникає ризик, пов’язаний з можливістю неповернення коштів чи достроковим поверненням кредиту, коли постає проб­лема реінвестування. Такий ризик слід розглядати окремо як кредитний і як валютний, застосовуючи відповідні методи управління.

Процеси фінансової глобалізації, інтенсифікації міжнародних зв’язків, активізації торговельних та фінансових операцій, що характеризують сучасний розвиток світової економічної системи, зумовлюють постійне зростання обсягів торгівлі іноземною валютою. Цілодобове безперервне функціонування світового валют­ного ринку призводить до постійного коливання валютних курсів та підвищення валютного ризику.

Досвід 90-х років ХХ ст. свідчить, що валютні курси дуже рід­ко залишаються незмінними протягом більш-менш тривалого періоду. Це означає, що валютні ризики постійно обтяжують діяльність суб’єктів ринкових відносин, які працюють з іноземними валютами. Найгостріше ці питання постають перед банківськими установами, котрі ведуть валютні операції щоденно та в значних обсягах. Отже, для банків оцінювання валютного ризику та пошуки ефективних методів його зниження особливо актуальні.

Валютний ризик відображає ймовірність фінансових втрат унаслідок того, що курс однієї валюти щодо іншої зміниться протягом певного часу. У реальному житті валютні курси дуже рідко вдається більш чи менш довго втримати на одному й тому самому рівні. Отже, валютний ризик існує майже завжди, коли здійснюються операції з іноземною валютою. Величина валютного ризику залежить від величини валютної позиції, яку займає банк у кожний конкретний момент часу, та від зміни валютних курсів на ринку.

На міжнародних ринках поняття торгівлі валютними коштами об’єднує сукупність конверсійних (обмінних) і депозитно-кредит­них операцій в іноземних валютах, які здійснюються за ринковим курсом чи відсотковою ставкою. Домінуючою валютою в системі грошових знаків світу залишається долар США, фінансовий стан­дарт якого визначається положенням американської економіки. Операції купівлі або продажу певної суми однієї валюти в обмін на іншу за точно визначеною ціною — валютним курсом — проводяться на міжнародному валютному ринку — FX (FOREX markets — Foreing Exchange Operations), який за обсягами торгівлі є найбільшим у світі і постійно зростає. Щорічний приріст обсягів міжнародної торгівлі валютами становить 5—7 %.

Валютний ринок переважно (близько 80 %) є позабіржовим, і лише 20 % валютних операцій проводиться на організованих валютних біржах. Головні центри торгівлі — Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Цюрих, Сингапур. Найбільший ринок знаходиться в Лондонському Сіті, на долю якого припадає близько 480 млрд дол. США конверсійних операцій за рік. Географічне розташування центрів у різних точках світу дозволяє проводити валютні операції протягом 24 год на добу, починаючи день у Токіо, далі переміщуючись у Європу і закінчуючи день у Нью-Йорку та Лос-Анджелесі в той час, коли знову відкриваються ринки на Далекому Сході.

Безперервне функціонування валютного ринку є головною його особливістю. Це призводить до того, що банк, який має відкриту позицію в іноземній валюті, наражається на валютний ризик навіть тоді, коли не працює. Залишаючи валютну позицію відкритою, банк може виявити збитки або прибутки як наслідок зміни валютного курсу.

Традиційно провідну роль на валютних ринках відіграють бан­ки, здійснюючи 50—70 % всіх валютних операцій і активно впливаючи на формування обмінних курсів. Активну участь у тор­гівлі валютою беруть брокери, центральні банки країн, великі кор­порації, інвестори, спекулянти, імпортери, експортери, туристи. Комерційні банки проводять різноманітні операції з іноземною валютою: купівлю та продаж валютних коштів, ведення банківських рахунків у іноземній валюті, надання та отримання кредитів у валюті, депозитні операції у валюті, дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті, проведення операцій з валютними деривативами і т. ін. В обсягах операцій, здійснюваних на світовому та національних валютних ринках, міжбанківські операції мають найбільшу питому вагу.

Валютні операції проводяться як на замовлення та за рахунок клієнтів, так і для задоволення власних потреб банку. Для банку основною метою проведення власних обмінних валютних операцій є одержання прибутків від різниці між курсами купівлі та продажу валюти.

Проведення валютних операцій за рахунок клієнтів дозволяє банку уникати ризику, пов’язаного зі зміною валютних курсів, на який у такому разі наражається клієнт. Ця обставина спонукає банки розширяти спектр пропонованих послуг у сфері валютного обслуговування клієнтів. Останнім часом вони включають не лише укладення угод в іноземній валюті, а й надання постійної інформації про кон’юнктуру ринків, консультаційні послуги, які стосуються, наприклад, вибору методів страхування валютних ризиків або впливу політичних та економічних подій у світі на відсоткові ставки і валютні курси. Прибуток банку від клієнтських операцій формується за рахунок комісійних платежів. Нині все більше банківських операцій з іноземною валютою проводиться з коштами клієнтів, тоді як у 80-ті роки ХХ ст. в структурі валютних операцій великих міжнародних банків переважали влас­ні операції.

Валютні операції поділяються на спотові (касові, готівкові) та строкові (форвардні). До спотових операцій належать угоди типу «овернайт» (overnight), коли куплена валюта має бути надана в розпорядження покупця в день укладання угоди або наступного дня, та угоди спот (spot), якими передбачається поставляння валюти через два робочі дні від дати угоди.

Якщо період від дати укладання валютної угоди до дати проведення реального обміну валютами — дати валютування, становить понад два робочі дні, то операція називається строковою, або форвардною.

Відповідно до умов проведення валютних операцій розрізняють два типи ринків: спотовий (касовий) ринок та строковий (форвардний) ринок.

І спотовою, і строковою угодою передбачається фіксація валютного курсу в момент її укладення. Угоди на умовах спот укладаються за поточним ринковим курсом — спот-курсом валюти. Валютний курс, за яким здійснюються контракти на ринку строкових угод, називається форвардним курсом, а ринок відповідно — форвардним.

Ліквідність валютного ринку вимірюється різницею в ціні купівлі та продажу валюти. Невелика різниця між курсами купівлі та продажу свідчить про високу ліквідність ринку, і навпаки, низь­ка ліквідність супроводжується значною різницею в цінах. Здебільшого ліквідність спотового ринку вища за ліквідність форвард­ного.

Операції спот. Більшість усіх валютних операцій здійснюється на умовах спот. Два робочі дні, що відводяться на спотову операцію, дозволяють перевести кошти в будь-яку країну і завер­шити оформлення угоди, незважаючи на різницю в часових поясах учасників торгівлі. Базою для проведення операцій спот служать міжбанківські кореспондентські відносини.

Процес здійснення валютних операцій складається з кількох етапів. На першій, підготовчій стадії аналізується стан валютних ринків, виявляються тенденції зміни курсів різних валют, вивчаються причини таких змін та прогнозуються майбутні тенденції руху валютних курсів. Результати аналізу дають змогу визначити найефективніші напрями проведення валютних операцій, тобто вибрати валюту й тип операції — купівля чи продаж.

У великих банках аналіз стану валютних ринків здійснюють спеціалізовані відділи, до складу яких входять економісти-аналі­тики, фінансисти. Дилери, спираючись на надану інформацію та прогнози, обирають напрями проведення валютних операцій. У менших за розмірами банках дилери самі виконують функції аналітиків та безпосередньо здійснюють операції.

На другому етапі дилери за допомогою телекомунікаційних засобів ведуть переговори про купівлю-продаж валюти й укладають угоди. Процедура укладання валютної угоди включає: 1) вибір валют, що будуть обмінюватися; 2) фіксацію курсу; 3) визначення суми угоди; 4) валютування перерахунку коштів; 5) вказування адрес доставляння валютних коштів. На третьому, завер­шальному етапі перераховуються кошти, проводяться та документально підтверджуються операції за рахунками.

Здійснюючи спотові операції, банк може мати на меті:

забезпечення потреб клієнтів банку в іноземній валюті;

переведення однієї валюти в іншу;

проведення спекулятивних операцій.

Банки використовують операції спот для підтримання мінімаль­них робочих залишків на рахунках ностро в іноземних банках, а також для зменшення надлишків в одній валюті і покриття потреби в іншій валюті.

Незважаючи на короткий строк поставки іноземної валюти за операціями спот, контрагенти наражаються на валютний ризик і за такими угодами, хоча він і зведений до мінімуму. В умовах плаваючих валютних курсів та безперервної роботи світового валютного ринку курс однієї валюти щодо іншої може змінитися і за два робочі дні, тому повністю уникнути ризику не вдається.

Під час здійснення валютних операцій учасники торгівлі наражаються, крім валютного, й на інші види ризиків. На спотовому валютному ринку найзначнішим є ризик зриву поставок, який виникає через несинхронну роботу ринків. Різниця в часових поясах призводить до того, що один з платежів проводиться раніше, ніж зустрічний платіж. Час між здійсненням зустрічних переказів потоку валют називається ризиковим періодом. Для зменшення ризику зриву поставки слід перевіряти фінансовий стан учасника, з яким проводиться валютна операція. У разі сумнівів можна обумовити в контракті, що зустрічний платіж буде здійснено лише після отримання визначеної суми валютних коштів.

Інший тип ризику, пов’язаний з перерахунком валютних потоків, — операційний, виникає через помилки і зловживання у платіжних та клірингових системах. Знизити цей тип ризику можна посиленням внутрішнього контролю за системами комунікацій.

Арбітражні валютні операції. Арбітражні операції з іноземною валютою здійснюються для отримання прибутку на різниці курсів валют через купівлю валюти найдешевшим способом, а продаж — найдорожчим. Існує декілька типів валютних арбітраж­них операцій: просторовий (географічний), часовий, конвертаційний, процентний.

1. Просторовий арбітраж базується на невідповідності курсів валюти на ринках різних країн. Валютні кошти купують на ринку, де вони найдешевші, і продають на ринку, де курс цієї валюти найвищий. Продаж та купівля валюти на різних ринках відбувається майже одночасно.

2. Часовий арбітраж спрямовано на використання волатильнос­ті валютних курсів протягом певних періодів часу. В результаті поширення системи плаваючих валютних курсів значення часового арбітражу зростає. Як правило, при проведенні часового арбітражу операція має короткостроковий характер (в межах одного дня).

3. Зміст конвертаційного арбітражу полягає в купівлі валюти самим дешевим способом, конвертації її в іншу валюту та продажу останньої найвигіднішим способом. На відміну від просторового та часового арбітражу в операціях такого типу початкова та кінцева валюта не збігаються. Для проведення таких операцій використовують як можливості різних ринків, так і зміни валютних курсів у часі. Конвертаційний арбітраж може включати обмін декількох валют на відміну від операції спот, де відбувається обмін тільки двох валют.

4. Процентний арбітраж базується на використанні різниці у відсоткових ставках за різними валютами, які виникають внаслідок неузгодженості національних політик у сфері регулювання відсоткових ставок та нестабільності валютних курсів. За проведення операцій процентного арбітражу слід враховувати не лише різницю у відсоткових ставках, але й величину валютного ризику.

З розвитком фінансових ринків та удосконаленням засобів комунікацій просторовий арбітраж втрачає своє значення, оскіль­ки суттєві відхилення в цінах інструментів на різних ринках виникають все рідше. Часовий арбітраж, навпаки, стає більш популярним, особливо на валютних ринках, адже поширення системи плаваючих валютних курсів створює підґрунтя для проведення подібних операцій.

На фінансових ринках, окрім валютного арбітражу, поширилися операції, спрямовані на отримання прибутків від різниці у відсоткових ставках на регіональних ринках — процентний арбіт­раж. У даний час цілодобове функціонування валютного ринку, засноване на використанні сучасних високотехнологічних засобів зв’язку, сприяє вирівнюванню валютних курсів, що в підсумку знижує ефективність проведення валютного арбітражу, тоді як різниці між відсотковими ставками на внутрішніх ринках різних країн залишаються досить суттєвими, дозволяючи отримувати великі прибутки від відсоткового арбітражу.

Строкові операції. Метою проведення строкових операцій з валютою може бути хеджування валютного ризику або одержання спекулятивних прибутків. Строковими угодами передбачається фіксація всіх умов, у тому числі й форвардного валютного кур­су, у момент підписання контракту.

Як правило, форвардний курс валюти відрізняється від спотового, оскільки на валютні курси впливає низка чинників макроекономічного характеру, котрі й призводять до зниження або зростання валютного курсу форвард відносно курсу спот. Фор­вардні валютні курси формуються під впливом таких основних чинників:

1) внутрішній попит і пропонування на валютному ринку;

2) паритет купівельної спроможності;

3) стан фондового та грошового ринків країни;

4) різниця в рівнях інфляції в країнах походження валют, що обмінюються;

5) торговельний і платіжний баланс;

6) політичні фактори;

7) втручання уряду країни:

проведенням операцій на відкритому ринку (купівля і продаж валюти);

установленням нормативів резервування;

регулюванням облікової ставки центрального банку;

створенням морального клімату (риторичний метод впливу);

8) сприйняття або очікування майбутніх змін у рівнях валютних курсів.

Зазначені чинники, крім останнього, зрештою формують рівень відсоткових ставок за валютами. Такий чинник як очікування може відчутно впливати на валютні курси незалежно від рівня відсоткових ставок, але протягом нетривалих періодів часу. Особ­ливо яскраво вплив цього чинника виявляється на валютних бір­жах. Міркування одного чи групи дилерів іноді призводять до виникнення ажіотажного попиту або пропонування окремої валюти. Наприклад, якщо дилери продають фунти стерлінгів, очікуючи зниження курсу, то пропонування фунтів стерлінгів може значно перевищити попит. Отже, створюється ажіотажна пропозиція за попиту, котрий відбиває реальні потреби, а не спекулятивні операції. Це призводить до дійсного зниження курсу фунтів стерлінгів. Утім такі ситуації виникають впродовж коротких періодів, коли вплив решти чинників незначний, і не можуть реально позначитися на валютних курсах.

Форвардні валютні курси не відображають очікування ринком майбутнього спот-курсу валюти, а залежать від різниці в рівнях відсоткових ставок за валютами, що котируються. Рівні відсоткових ставок відбивають насамперед діючий та очікуваний рівні інфляції. Оскільки очікуваний рівень інфляції, на відміну від діючого, не можна розрахувати, а лише спрогнозувати, то й відсоткові ставки на майбутні періоди також прогнозуються. Форвардні валютні курси розраховуються на основі відсоткових ставок.

Форвардний курс валюти може бути вищим або нижчим за курс спот залежно від того, яка з валют приносить вищий процент­ний дохід при інвестуванні. Різниця між форвардним та спот-курсом визначається як різницею в рівнях річних відсоткових ставок за валютами, так і тривалістю форвардного періоду. З подовженням строків різниця між спотовим та строковим валютними курсами зростатиме.

За нормальних умов розвитку економіки, коли ринки не заз­нають впливу грошово-кредитних чи політичних потрясінь, рівні відсоткових ставок можна вважати незалежними величинами, які відбивають реальний та очікуваний рівні інфляції. Форвардні валютні курси є похідними (залежними) величинами від відсоткових ставок. Отже, лише однакові темпи інфляції в обох країнах походження валют можуть на тривалий час стабілізувати валютний курс.

Під час проведення строкових операцій з валютою основними ризиками є ризик зриву поставки та ризик невиконання умов фор­вардної угоди одним із учасників. Ризик зриву поставки супроводжує і спотові, і форвардні операції, але існує лише протягом одного дня на дату розрахунків. Ризик невиконання угоди вимірюється не повним обсягом контракту, а лише деякою його часткою, котра становить, як правило, 3—10 % від суми угоди. Якщо один з учасників операції відмовляється виконувати взяті на себе зобов’язання, то можна знайти йому заміну і реалізувати контракт з деякими збитками, уникнувши значніших втрат. На ризик невиконання угоди наражаються обидва учасники строкової операції.

Для обмеження таких ризиків менеджмент банку може використовувати метод лімітування, установлюючи максимальний розмір суми одного контракту. Крім того, розрахунок можна проводити не одним, а двома переказами валютних коштів, коли другий платіж здійснюється після отримання відповідної суми іншої валюти. Це дозволяє частково знизити ризик одного з учас­ників, але всі умови необхідно узгодити під час укладання угоди. Якщо з одним клієнтом укладено кілька строкових валютних контрактів, то дати валютування мають бути різними. Загалом такі прийоми допомагають частково знизити ризики, що супроводжують валютні операції.

Валютні операції своп полягають в одночасному проведенні двох протилежних за змістом операцій: купівлі (продажу) валютних коштів на умовах спот та продажу (купівлі) на умовах форвард.

Валютні операції своп здебільшого здійснюються на міжбанківському ринку на строк до шести місяців. Угоди укладаються між комерційними банками, між комерційними та центральними банками, між центральними банками країн. На базі валютних операцій своп функціонує багатостороння система взаємного обміну валют через Банк міжнародних розрахунків у Базелі.

Під час проведення валютних операцій своп форвардний валютний курс обчислюється на основі курсу спот та значень премій чи дисконтів за угодами на різні строки. Різниця між форвард­ним курсом певної валюти та курсом спот утворює премію або дисконт — так звані свопові пункти. Валюта, яка зміцнюється з часом, називається преміальною, а валюта, яка з часом стає дешевшою, називається дисконтною. З двох валют, що котируються, преміальна валюта має нижчу процентну ставку, а дисконтною є валюта з вищою процентною ставкою. Значення премій та дисконтів на строк один, три, шість місяців публікуються у фінансовій пресі. Спираючись на спот-курс та свопові пункти, мож­на обчислити форвардний курс.

Валютний ризик під час проведення операцій своп виникає внаслідок зміни дисконту або премії протягом форвардного періоду. Але процедура попередньої фіксації форвардного валютного курсу дозволяє учасникам свідомо керувати процесом, укладаючи додаткові фінансові угоди за несприятливої зміни курсу.

У разі надання комерційного чи банківського кредиту в інозем­ній валюті виникає ризик, пов’язаний з можливістю неповернення коштів чи достроковим поверненням кредиту, коли постає проб­лема реінвестування. Такий ризик слід розглядати окремо як кредитний і як валютний, застосовуючи відповідні методи управління.