1. Сутність та класифікація законів розвитку економічної системи

Закономірним явищем економічної системи суспільства постає її постійний розвиток, а також такі риси, як цілісність, упорядкованість, стабільність, мінливість, рухливість та суперечливість. Суперечливість економічної системи зумовлюється суперечливими тенденціями її розвитку: так, якщо система прагне до цілісності, одноманітності, то зазнає дії тенденція щодо відокремленості різних складових частин, власне, саме вплив суперечливих тенденцій зумовлює і нерівномірний характер розвитку економічної системи.

Визначальними елементами економічної системи, її підсистемами постають: продуктивні сили, техніко-економічні відносини, організаційно-економічні відносини, соціально-економічні відносини, господарський механізм та інші, які підпорядковані дії економічних законів. Кожна з цих підсистем, у свою чергу, складається з конкретних елементів, компонентів із притаманними їм сукупністю зв’язків, що розвиваються за спільними для всієї економічної системи законами, а також за властивими лише для кожної підсистеми законами й суперечностями.

Економічна система та її підсистеми пізнаються у русі як форми розвитку економіки. Сам розвиток залежить від діяльності людей, але поряд із цим він підпорядкований економічним законам, які мають об’єктивний характер. Економічні закони відображають сталий, постійно повторюваний, необхідний зв’язок, взаємообумов­леність і взаємозалежність соціально-економічних явищ, тобто сутність процесів економічного життя.

Економічні закони суспільства мають часовий лаг. Загальні економічні закони притаманні всім економічним системам. До загальних економічних законів відносяться закони розвитку продуктивних сил, економічних відносин, закони економії часу, закони власності, закони відтворення та інші.

Зрозуміло, що чим тісніші та стійкіші зв’язки між економічними явищами, факторами, тим правильніші економічні розрахунки, це, наприклад, можна відслідкувати через закон безперервного зростання продуктивності праці (закон економії часу), закон зростання потреб, закон вартості, закон грошового обігу тощо.

Економічні закони носять об’єктивний характер, тобто вони не підлеглі волі та свідомості людини і не є її породженням, а діють за певними умовами часу, як і фактори та процеси, між якими вони відображають зв’язки. Економічні закони заборонити неможливо. Людині, суб’єктам господарювання у суспільстві взагалі залишається єдине — вивчати дію економічних законів і на основі цього приймати господарські, соціально-економічні рішення у відповідності до дії законів. Ефективний результат суб’єктам господарювання забезпечений, якщо вони здійснюють соціально-економічну діяльність у відповідності до вимог економічних законів.

Закон і сутність — поняття однорідні. Сутність, як і закон, розкриває тільки глибинні, стійкі, внутрішньо-необхідні зв’язки, тому явище ширше, більше ніж сутність, оскільки в ньому відображаються також випадкові, нестійкі зв’язки, форми прояву закону. Закони з різних сторін і позицій можуть бути досліджені через різні категорії, як економічні, так і неекономічні, а також через методи, напрями, протилежності, тобто закономірності.

Економічні закони постають незалежними від свідомості людини, але залежними від свідомої діяльності людей. Розвиток суспільства, його рушійні сили визначають суперечності, які містять суттєві відносини, а не відносини на рівні явища. У фазі тотожності економічні закони є законами становлення певних явищ, процесів, матеріальних систем; у фазі суперечності — законами їх розвитку та функціонування; у фазі конфлікту — законами переходу в нове, більш розвинуте явище, форму тощо. Отже, економічні закони більш повно можна визначити як внутрішні, необхідні, сталі та суттєві зв’язки між протилежними сторонами, властивостями, ступенями розвитку явищ і процесів економічного життя, за яких відбувається зародження, функціонування і перехід суперечностей до більш розвинених форм.

Для встановлення системи економічних законів необхідно дотримуватись єдності відтворювального процесу й визнання наскрізної дії економічних законів на всіх фазах суспільного виробництва. Також для виявлення економічних законів у їх системі важливе значення має дослідження економічних відносин у процесі їх розвитку, встановлення економічних відносин різних ступенів і законів їх розвитку. Застосування цього методу в підсумку дає ланцюжок відносин (і законів), що пов’язані по лінії субординації і утворюють своєрідні підсистеми законів у рамках їх загальної системи. Процес пізнання в даному випадку являє собою процес схо-
дження від абстрактного до конкретного, від сутності до поверхні явища, що створює передумови для безпосередніх висновків у сфері управління господарством.

Система економічних законів об’єднує чотири їх типи. Перший тип — це всезагальні економічні закони, властиві всім суспільним способам виробництва: закон відповідності економічних відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо. Кожному суспільному способу виробництва властиві специфічні економічні відносини та економічні відносини власності. Тому не може бути однакових економічних законів для різних систем економічних відносин. Відповідно, всезагальні економічні закони відтворюють внутрішні, необхідні, сталі та суттєві зв’язки, властиві технологічному способу виробництва.

Усезагальні закони характерні для речового змісту різних способів виробництва: закони розвитку та функціонування продуктив­них сил, закон приведення в рух всезростаючої маси виробництва з дедалі меншими затратами людської сили, закон зростання продук­тивності праці тощо, а також закони, які управляють техніко-економічними зв’язками та відносинами між людьми, тобто речовою формою продуктивних сил (закон усуспільнення виробництва і праці, закон зміни праці).

Другий тип загальних законів діє у декількох суспільно-економічних формаціях. Це — закон вартості, закон попиту і пропозиції тощо, які відтворюють внутрішні, необхідні, сталі та суттєві зв’язки, властиві декільком технологічним способам виробництва, в їх взаємодії з декількома однаковими елементами різних суспільних форм в однотипних суспільно-економічних формаціях.

До третього типу відносяться специфічні економічні закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливішу роль з-поміж них відіграє економічний закон, що виражає найбільш глибинні зв’язки між продуктивними силами й виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил, а також головну мету суспільства.

Четвертий тип економічних законів — закони, що діють лише в одній економічній стадії (висхідній або низхідній) або ступені су-
спільного способу виробництва — закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму, закон одержавлення економіки. На вищому ступені державно-корпоративного капіталізму діє закон планомірного розвитку економіки.

Загальні економічні закони розвитку економічної системи хоча й носять об’єктивний характер, але вони не тотожні дії законів природи і суттєво відрізняються від дії законів природи, оскільки виникають, розвиваються і функціонують у процесі економічної діяльності, безперервного суспільного виробництва. Поряд із цим загальні економічні закони, на відміну від законів природи, не носять жорстко детермінованого характеру, а проявляються у вигляді тенденцій за умови прояву факторів, категорій, складових економічної діяльності.

Усі явища в природі й економічній системі знаходяться в тісному взаємозв’язку, взаємообумовленості та взаємозалежності. Тому одні з них можуть бути причиною, інші — як незаперечний наслідок. Такі причинно-наслідкові зв’язки можуть бути одиничними, випадковими, багато повторюваними, закономірними, які визначають напрями розвитку явищ.

Загальні закони економічної системи хоча й носять об’єктивний характер, але ці зв’язки проявляються через свідомість і цілеспрямовану діяльність людей (об’єктів господарювання).

Економічні закони, на відміну від законів природи, історично перехідні. На різних етапах розвитку та функціонування суспіль-
ства загальні закони економічних систем діють по-різному. Тому пізнання й діяльність загальних економічних законів відкриває шлях до організації практичної діяльності людей (суб’єктів господарювання) у відповідності до умов розвитку економічної системи та економічних явищ.

Таким чином, у різних історичних умовах загальні економічні закони діють не однаково, тому вони хоч і єдині, але їх пізнання й дія не тотожні. Об’єктивний характер дії загальних економічних законів не підпорядкований тільки стихійності. Стихійність можлива, але не обов’язкова. Дія загальних економічних законів не через стихійність не заперечує об’єктивний характер. Пізнання дії загальних економічних законів повинно бути направлене на досягнення реальних завдань.

Проте люди не можуть діяти довільно, без урахування умов економічного й соціального середовища та конкретної політичної ситуації, а також правового, інституційного, технологічного, культурного, демографічного середовищ, фізико-географічних і природ­но-кліматичних факторів довкілля. Воля і свідомість людини визначаються соціально-економічними умовами її існування.

Економічні закони виявляються в одних умовах стихійно, а в інших — завдяки свідомо організованій економічній діяльності людей, які пізнали об’єктивну необхідність своїх дій. Пізнання економічних законів — це з’ясування та визначання суттєвих причинно-наслідкових зв’язків між суспільними явищами та процесами в економічній системі. Із пізнанням загальних економічних
законів з’являється можливість їх цілеспрямованого свідомого використання, тобто організація практичної діяльності людей через суб’єкти господарювання відповідно до вимог розвитку економічних явищ, процесів, що визначаються цією системою. Економічна система повинна бути підпорядкована вимогам загальних економіч­них законів.

Відповідність дій суб’єктів господарювання об’єктивному ходу соціально-економічних процесів, явищ залежить від цілої низки завдань, проблем, умов, сутності економічної системи взагалі й може мати стихійний, свідомий, планомірний (регулятивний) характер, коли пізнання та використання загальних економічних законів перетворюється на чітко організоване, цілеспрямоване їх регулювання. Таке регулювання не повинно бути всезагальним, воно забезпечує напрями розвитку, рух явищ, процесів, має на меті впорядкування їх у систему.

Таку ситуацію необхідно враховувати на всіх рівнях економічної системи. Це є проявом закону планомірного, пропорційного розвитку економічної системи. Необхідність пропорційного розвит­ку економічної системи виникає сама собою, але потрібна ще мож­ливість такого розвитку. Пропорційний розвиток економічної системи виступає як загальний економічний закон, але дія його проявляється зі зростанням масштабів суспільного виробництва.

Закон пропорційного розвитку економіки означає необхідність свідомої організації й ведення суспільного виробництва в цілому, його окремих частин на основі постійного підтримування пропорційного співвідношення між різними структурними підрозділами економічної системи. Пропорційність може бути досягнута різними напрямами, формами чи діями. В економічній системі можуть формуватися різні види пропорцій: загальноекономічні, структурні, внутрішньоструктурні, територіальні, міждержавні (світові). Загальноекономічні пропорції відтворюють співвідношення між різними частинами суспільства у цілому, між фазами суспільного відтворення. Структурні пропорції характеризують співвідношення, що складаються між сферами соціально-економічної діяльності (сільське господарство, промисловість).

Провідною підсистемою економічної системи постає дія економічних законів виробництва. Саме тут створюються різноманітні блага для задоволення людських потреб. Розподіл як одна складова економічної системи визначає частки окремих індивідів та різних соціальних груп щодо створюваних у виробництві благ. Ця сфера визначає матеріальне становище різних прошарків суспіль-
ства та відіграє істотну роль щодо формування соціального партнерства та зростання ефективності економіки. Важливим елементом економічної системи постає обмін, завдяки якому одні блага обмінюються на інші. Процеси організації обміну суттєво впливають як на виробництво, так і на розподіл створених благ. Завершальною сферою економічної системи постає споживання, тобто використання створених благ для задоволення потреб людей. Про­цеси споживання передбачають, що корисні властивості благ зникають, а це зумовлює необхідність їх відтворення, таким чином споживання як кінцева мета економічної системи залежить від виробництва і справляє на нього активний зворотний вплив. Це дає можливість стверджувати, що економічна система залучає взаємопов’язані сфери виробництва, розподілу, обміну та споживання, співвідношення яких утворює структуру економічної системи та особливу сферу дії економічних законів.

Суспільне виробництво становить основу економічної системи. Воно постає тією сферою економічної системи, де постійно створюються блага та послуги для задоволення потреб суспільства. Вихідною ланкою суспільного виробництва постає виробничий процес як взаємодія людей з природою, при цьому люди з використанням певних засобів створюють блага, необхідні для існування суспільства. Вплив на навколишнє середовище людської виробничої діяльності виявляється у пристосуванні його для задоволення людських потреб.

Процеси задоволення економічних потреб та реалізації економічних інтересів здійснюються перш за все через сукупність усіх видів економічної діяльності людей, їх взаємодії відповідно до мети суспільства. У кожному суспільстві ці процеси складні й визначаються взаємодією багатьох взаємопов’язаних між собою видів діяльності, коли кожний з таких видів діяльності може існувати лише у взаємозв’язку з іншими, що складають систему економічних законів, які діють у суспільстві. Сутність поняття «система економічних законів» постає найважливішим з огляду на комплекс елементів та притаманних їм властивостей, що перебувають у певних відносинах і зв’язках, які зумовлюють існування й забезпечують цілісність системи.

Виробництво є взаємодією трьох чинників: особистого, або суб’єктивного, людської праці та матеріальних або об’єктивних чинників — землі та засобів виробництва, сукупність яких називається продуктивними силами. Розвиток продуктивних сил забезпечується дією економічних законів. Вони відтворюють ставлення людей до природи, довкілля. Продуктивні сили постають факторами, що забезпечують перетворення речовинної природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні та духовні блага й визначають зростання продуктивності суспільної праці. За своїм складом вони залучають три основні елементи: людей, засоби виробництва й сили природи, які використовуються людиною. У процесі виробництва матеріальних і духовних благ виникає сукупність відносин між людьми в усіх сферах суспільного відтворення, що формують економічні відносини. Це відносини щодо виробництва, розподілу, обміну та споживання створених матеріальних і нематеріальних благ. Вони складають другий бік суспільного виробництва, тому суспільне виробництво характеризується двоїстою природою, оскільки з одного боку воно залучає продуктивні сили, з іншого — економічні (виробничі) відносини, і ці обидві складові частини перебувають у нерозривному зв’язку та взаємодії. Продуктивні сили у цій єдності постають рухомим елементом, розвиток якого спричиняє зміну економічних відносин, які, у свою чергу, також або прискорюють, або гальмують розвиток продуктивних сил.

В економічній системі формуються певні тенденції та закономірності діяльності: прийняття рішень, інформаційна й мотиваційна системи. Перша являє собою сукупність інституціонально-правових правил розподілу повноважень у галузі прийняття рішень. Неабияке значення тут має порядок власності, який визначає характер відносин між суб’єктами господарювання. Залежно від конкретних форм власності вони можуть бути поділені як за харак­тером підпорядкованості, так і за характером економічного стимулювання та авторитету.

Інформаційна система містить сукупність механізмів і каналів збору, зберігання, передачі та зворотного контролю актуальної інформації. Головне тут — узгодження й координація економічних рішень. Серед координаційних механізмів виокремлюють ієрархіч­ний (вертикальний), якому притаманні риси механізму планування, та горизонтальний (ринковий). Мотиваційна система охоплює всі механізми і правила, що на практиці забезпечують реалізацію господарських рішень. Вона включає такі форми, як примус, матеріальне стимулювання, лояльність, суспільна самосвідомість і традиції. Система прав власності, зумовлена панівним типом регулювання, має більше значення для мотивації господарської діяль­ності. У цілому економічна система розглядається як структура, що утворює рамки, в яких відбуваються господарські процеси (виробництво, обмін, розподіл і споживання), що становлять складові реальної господарської системи.

Соціально-економічна система розвивається через еволюцію продуктивних сил і відновлення економічних відносин, які створюють умови для подальшого розвитку продуктивних сил. Прогресивність соціально-економічної системи визначається темпами розвитку продуктивних сил, а це свідчить про досконалість економічних відносин. Коли темпи розвитку продуктивних сил уповільнюються або розвиток припиняється й навіть регресує, то це свідчить про те, що економічні відносини застаріли й потребують модер­нізації.

Закономірним явищем економічної системи суспільства постає її постійний розвиток, а також такі риси, як цілісність, упорядкованість, стабільність, мінливість, рухливість та суперечливість. Суперечливість економічної системи зумовлюється суперечливими тенденціями її розвитку: так, якщо система прагне до цілісності, одноманітності, то зазнає дії тенденція щодо відокремленості різних складових частин, власне, саме вплив суперечливих тенденцій зумовлює і нерівномірний характер розвитку економічної системи.

Визначальними елементами економічної системи, її підсистемами постають: продуктивні сили, техніко-економічні відносини, організаційно-економічні відносини, соціально-економічні відносини, господарський механізм та інші, які підпорядковані дії економічних законів. Кожна з цих підсистем, у свою чергу, складається з конкретних елементів, компонентів із притаманними їм сукупністю зв’язків, що розвиваються за спільними для всієї економічної системи законами, а також за властивими лише для кожної підсистеми законами й суперечностями.

Економічна система та її підсистеми пізнаються у русі як форми розвитку економіки. Сам розвиток залежить від діяльності людей, але поряд із цим він підпорядкований економічним законам, які мають об’єктивний характер. Економічні закони відображають сталий, постійно повторюваний, необхідний зв’язок, взаємообумов­леність і взаємозалежність соціально-економічних явищ, тобто сутність процесів економічного життя.

Економічні закони суспільства мають часовий лаг. Загальні економічні закони притаманні всім економічним системам. До загальних економічних законів відносяться закони розвитку продуктивних сил, економічних відносин, закони економії часу, закони власності, закони відтворення та інші.

Зрозуміло, що чим тісніші та стійкіші зв’язки між економічними явищами, факторами, тим правильніші економічні розрахунки, це, наприклад, можна відслідкувати через закон безперервного зростання продуктивності праці (закон економії часу), закон зростання потреб, закон вартості, закон грошового обігу тощо.

Економічні закони носять об’єктивний характер, тобто вони не підлеглі волі та свідомості людини і не є її породженням, а діють за певними умовами часу, як і фактори та процеси, між якими вони відображають зв’язки. Економічні закони заборонити неможливо. Людині, суб’єктам господарювання у суспільстві взагалі залишається єдине — вивчати дію економічних законів і на основі цього приймати господарські, соціально-економічні рішення у відповідності до дії законів. Ефективний результат суб’єктам господарювання забезпечений, якщо вони здійснюють соціально-економічну діяльність у відповідності до вимог економічних законів.

Закон і сутність — поняття однорідні. Сутність, як і закон, розкриває тільки глибинні, стійкі, внутрішньо-необхідні зв’язки, тому явище ширше, більше ніж сутність, оскільки в ньому відображаються також випадкові, нестійкі зв’язки, форми прояву закону. Закони з різних сторін і позицій можуть бути досліджені через різні категорії, як економічні, так і неекономічні, а також через методи, напрями, протилежності, тобто закономірності.

Економічні закони постають незалежними від свідомості людини, але залежними від свідомої діяльності людей. Розвиток суспільства, його рушійні сили визначають суперечності, які містять суттєві відносини, а не відносини на рівні явища. У фазі тотожності економічні закони є законами становлення певних явищ, процесів, матеріальних систем; у фазі суперечності — законами їх розвитку та функціонування; у фазі конфлікту — законами переходу в нове, більш розвинуте явище, форму тощо. Отже, економічні закони більш повно можна визначити як внутрішні, необхідні, сталі та суттєві зв’язки між протилежними сторонами, властивостями, ступенями розвитку явищ і процесів економічного життя, за яких відбувається зародження, функціонування і перехід суперечностей до більш розвинених форм.

Для встановлення системи економічних законів необхідно дотримуватись єдності відтворювального процесу й визнання наскрізної дії економічних законів на всіх фазах суспільного виробництва. Також для виявлення економічних законів у їх системі важливе значення має дослідження економічних відносин у процесі їх розвитку, встановлення економічних відносин різних ступенів і законів їх розвитку. Застосування цього методу в підсумку дає ланцюжок відносин (і законів), що пов’язані по лінії субординації і утворюють своєрідні підсистеми законів у рамках їх загальної системи. Процес пізнання в даному випадку являє собою процес схо-
дження від абстрактного до конкретного, від сутності до поверхні явища, що створює передумови для безпосередніх висновків у сфері управління господарством.

Система економічних законів об’єднує чотири їх типи. Перший тип — це всезагальні економічні закони, властиві всім суспільним способам виробництва: закон відповідності економічних відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо. Кожному суспільному способу виробництва властиві специфічні економічні відносини та економічні відносини власності. Тому не може бути однакових економічних законів для різних систем економічних відносин. Відповідно, всезагальні економічні закони відтворюють внутрішні, необхідні, сталі та суттєві зв’язки, властиві технологічному способу виробництва.

Усезагальні закони характерні для речового змісту різних способів виробництва: закони розвитку та функціонування продуктив­них сил, закон приведення в рух всезростаючої маси виробництва з дедалі меншими затратами людської сили, закон зростання продук­тивності праці тощо, а також закони, які управляють техніко-економічними зв’язками та відносинами між людьми, тобто речовою формою продуктивних сил (закон усуспільнення виробництва і праці, закон зміни праці).

Другий тип загальних законів діє у декількох суспільно-економічних формаціях. Це — закон вартості, закон попиту і пропозиції тощо, які відтворюють внутрішні, необхідні, сталі та суттєві зв’язки, властиві декільком технологічним способам виробництва, в їх взаємодії з декількома однаковими елементами різних суспільних форм в однотипних суспільно-економічних формаціях.

До третього типу відносяться специфічні економічні закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливішу роль з-поміж них відіграє економічний закон, що виражає найбільш глибинні зв’язки між продуктивними силами й виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил, а також головну мету суспільства.

Четвертий тип економічних законів — закони, що діють лише в одній економічній стадії (висхідній або низхідній) або ступені су-
спільного способу виробництва — закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму, закон одержавлення економіки. На вищому ступені державно-корпоративного капіталізму діє закон планомірного розвитку економіки.

Загальні економічні закони розвитку економічної системи хоча й носять об’єктивний характер, але вони не тотожні дії законів природи і суттєво відрізняються від дії законів природи, оскільки виникають, розвиваються і функціонують у процесі економічної діяльності, безперервного суспільного виробництва. Поряд із цим загальні економічні закони, на відміну від законів природи, не носять жорстко детермінованого характеру, а проявляються у вигляді тенденцій за умови прояву факторів, категорій, складових економічної діяльності.

Усі явища в природі й економічній системі знаходяться в тісному взаємозв’язку, взаємообумовленості та взаємозалежності. Тому одні з них можуть бути причиною, інші — як незаперечний наслідок. Такі причинно-наслідкові зв’язки можуть бути одиничними, випадковими, багато повторюваними, закономірними, які визначають напрями розвитку явищ.

Загальні закони економічної системи хоча й носять об’єктивний характер, але ці зв’язки проявляються через свідомість і цілеспрямовану діяльність людей (об’єктів господарювання).

Економічні закони, на відміну від законів природи, історично перехідні. На різних етапах розвитку та функціонування суспіль-
ства загальні закони економічних систем діють по-різному. Тому пізнання й діяльність загальних економічних законів відкриває шлях до організації практичної діяльності людей (суб’єктів господарювання) у відповідності до умов розвитку економічної системи та економічних явищ.

Таким чином, у різних історичних умовах загальні економічні закони діють не однаково, тому вони хоч і єдині, але їх пізнання й дія не тотожні. Об’єктивний характер дії загальних економічних законів не підпорядкований тільки стихійності. Стихійність можлива, але не обов’язкова. Дія загальних економічних законів не через стихійність не заперечує об’єктивний характер. Пізнання дії загальних економічних законів повинно бути направлене на досягнення реальних завдань.

Проте люди не можуть діяти довільно, без урахування умов економічного й соціального середовища та конкретної політичної ситуації, а також правового, інституційного, технологічного, культурного, демографічного середовищ, фізико-географічних і природ­но-кліматичних факторів довкілля. Воля і свідомість людини визначаються соціально-економічними умовами її існування.

Економічні закони виявляються в одних умовах стихійно, а в інших — завдяки свідомо організованій економічній діяльності людей, які пізнали об’єктивну необхідність своїх дій. Пізнання економічних законів — це з’ясування та визначання суттєвих причинно-наслідкових зв’язків між суспільними явищами та процесами в економічній системі. Із пізнанням загальних економічних
законів з’являється можливість їх цілеспрямованого свідомого використання, тобто організація практичної діяльності людей через суб’єкти господарювання відповідно до вимог розвитку економічних явищ, процесів, що визначаються цією системою. Економічна система повинна бути підпорядкована вимогам загальних економіч­них законів.

Відповідність дій суб’єктів господарювання об’єктивному ходу соціально-економічних процесів, явищ залежить від цілої низки завдань, проблем, умов, сутності економічної системи взагалі й може мати стихійний, свідомий, планомірний (регулятивний) характер, коли пізнання та використання загальних економічних законів перетворюється на чітко організоване, цілеспрямоване їх регулювання. Таке регулювання не повинно бути всезагальним, воно забезпечує напрями розвитку, рух явищ, процесів, має на меті впорядкування їх у систему.

Таку ситуацію необхідно враховувати на всіх рівнях економічної системи. Це є проявом закону планомірного, пропорційного розвитку економічної системи. Необхідність пропорційного розвит­ку економічної системи виникає сама собою, але потрібна ще мож­ливість такого розвитку. Пропорційний розвиток економічної системи виступає як загальний економічний закон, але дія його проявляється зі зростанням масштабів суспільного виробництва.

Закон пропорційного розвитку економіки означає необхідність свідомої організації й ведення суспільного виробництва в цілому, його окремих частин на основі постійного підтримування пропорційного співвідношення між різними структурними підрозділами економічної системи. Пропорційність може бути досягнута різними напрямами, формами чи діями. В економічній системі можуть формуватися різні види пропорцій: загальноекономічні, структурні, внутрішньоструктурні, територіальні, міждержавні (світові). Загальноекономічні пропорції відтворюють співвідношення між різними частинами суспільства у цілому, між фазами суспільного відтворення. Структурні пропорції характеризують співвідношення, що складаються між сферами соціально-економічної діяльності (сільське господарство, промисловість).

Провідною підсистемою економічної системи постає дія економічних законів виробництва. Саме тут створюються різноманітні блага для задоволення людських потреб. Розподіл як одна складова економічної системи визначає частки окремих індивідів та різних соціальних груп щодо створюваних у виробництві благ. Ця сфера визначає матеріальне становище різних прошарків суспіль-
ства та відіграє істотну роль щодо формування соціального партнерства та зростання ефективності економіки. Важливим елементом економічної системи постає обмін, завдяки якому одні блага обмінюються на інші. Процеси організації обміну суттєво впливають як на виробництво, так і на розподіл створених благ. Завершальною сферою економічної системи постає споживання, тобто використання створених благ для задоволення потреб людей. Про­цеси споживання передбачають, що корисні властивості благ зникають, а це зумовлює необхідність їх відтворення, таким чином споживання як кінцева мета економічної системи залежить від виробництва і справляє на нього активний зворотний вплив. Це дає можливість стверджувати, що економічна система залучає взаємопов’язані сфери виробництва, розподілу, обміну та споживання, співвідношення яких утворює структуру економічної системи та особливу сферу дії економічних законів.

Суспільне виробництво становить основу економічної системи. Воно постає тією сферою економічної системи, де постійно створюються блага та послуги для задоволення потреб суспільства. Вихідною ланкою суспільного виробництва постає виробничий процес як взаємодія людей з природою, при цьому люди з використанням певних засобів створюють блага, необхідні для існування суспільства. Вплив на навколишнє середовище людської виробничої діяльності виявляється у пристосуванні його для задоволення людських потреб.

Процеси задоволення економічних потреб та реалізації економічних інтересів здійснюються перш за все через сукупність усіх видів економічної діяльності людей, їх взаємодії відповідно до мети суспільства. У кожному суспільстві ці процеси складні й визначаються взаємодією багатьох взаємопов’язаних між собою видів діяльності, коли кожний з таких видів діяльності може існувати лише у взаємозв’язку з іншими, що складають систему економічних законів, які діють у суспільстві. Сутність поняття «система економічних законів» постає найважливішим з огляду на комплекс елементів та притаманних їм властивостей, що перебувають у певних відносинах і зв’язках, які зумовлюють існування й забезпечують цілісність системи.

Виробництво є взаємодією трьох чинників: особистого, або суб’єктивного, людської праці та матеріальних або об’єктивних чинників — землі та засобів виробництва, сукупність яких називається продуктивними силами. Розвиток продуктивних сил забезпечується дією економічних законів. Вони відтворюють ставлення людей до природи, довкілля. Продуктивні сили постають факторами, що забезпечують перетворення речовинної природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні та духовні блага й визначають зростання продуктивності суспільної праці. За своїм складом вони залучають три основні елементи: людей, засоби виробництва й сили природи, які використовуються людиною. У процесі виробництва матеріальних і духовних благ виникає сукупність відносин між людьми в усіх сферах суспільного відтворення, що формують економічні відносини. Це відносини щодо виробництва, розподілу, обміну та споживання створених матеріальних і нематеріальних благ. Вони складають другий бік суспільного виробництва, тому суспільне виробництво характеризується двоїстою природою, оскільки з одного боку воно залучає продуктивні сили, з іншого — економічні (виробничі) відносини, і ці обидві складові частини перебувають у нерозривному зв’язку та взаємодії. Продуктивні сили у цій єдності постають рухомим елементом, розвиток якого спричиняє зміну економічних відносин, які, у свою чергу, також або прискорюють, або гальмують розвиток продуктивних сил.

В економічній системі формуються певні тенденції та закономірності діяльності: прийняття рішень, інформаційна й мотиваційна системи. Перша являє собою сукупність інституціонально-правових правил розподілу повноважень у галузі прийняття рішень. Неабияке значення тут має порядок власності, який визначає характер відносин між суб’єктами господарювання. Залежно від конкретних форм власності вони можуть бути поділені як за харак­тером підпорядкованості, так і за характером економічного стимулювання та авторитету.

Інформаційна система містить сукупність механізмів і каналів збору, зберігання, передачі та зворотного контролю актуальної інформації. Головне тут — узгодження й координація економічних рішень. Серед координаційних механізмів виокремлюють ієрархіч­ний (вертикальний), якому притаманні риси механізму планування, та горизонтальний (ринковий). Мотиваційна система охоплює всі механізми і правила, що на практиці забезпечують реалізацію господарських рішень. Вона включає такі форми, як примус, матеріальне стимулювання, лояльність, суспільна самосвідомість і традиції. Система прав власності, зумовлена панівним типом регулювання, має більше значення для мотивації господарської діяль­ності. У цілому економічна система розглядається як структура, що утворює рамки, в яких відбуваються господарські процеси (виробництво, обмін, розподіл і споживання), що становлять складові реальної господарської системи.

Соціально-економічна система розвивається через еволюцію продуктивних сил і відновлення економічних відносин, які створюють умови для подальшого розвитку продуктивних сил. Прогресивність соціально-економічної системи визначається темпами розвитку продуктивних сил, а це свідчить про досконалість економічних відносин. Коли темпи розвитку продуктивних сил уповільнюються або розвиток припиняється й навіть регресує, то це свідчить про те, що економічні відносини застаріли й потребують модер­нізації.