2. Закон вартості та його функції.Закон цін

Становлення ринкової економіки повинно формуватися не на суб’єктивізмі та економічному волюнтаризмі, не на прихильності до тієї чи іншої концепції розвитку, а на основі плюралізму в теорії та методології й виборі найбільш ефективних напрямів її розвитку. З цієї точки зору головне — урахування дії всіх економічних законів, у тому числі закону вартості.

Специфіка товарної форми суспільного виробництва найбільш яскраво проявлена в дії закону вартості — основного закону виробництва та обміну товарів. Закон вартості — це закон, у відповідності до якого товари обмінюються на основі втіленої в них кількості суспільно необхідної праці. Отже, закон вартості відображає найбільш суттєву рису товарного виробництва — необхідність еквівалентності в обміні результатами господарської діяльності між різними виробниками. Стосовно товарно-грошового обігу він виступає як основний закон ціноутворення.

Незважаючи на те, що найбільш виразно закон вартості виявляється у сфері обміну, безпосередньо він «працює» у сфері виробництва. Перш ніж приймати участь в еквівалентному обміні, будь-який із товаровиробників повинен, по-перше, виробляти товар, котрий отримає суспільне визнання, тобто у котрому є потреба інших виробників та споживачів, та, по-друге, так запроваджувати своє виробництво, щоб його індивідуальні затрати не перевищували суспільно необхідних. Тільки в такому разі він може отримати в обміні еквівалентне заміщення своїх витрат і відновити виробництво. Отже, уже безпосередньо у процесі виробництва закон вартості виступає як об’єктивна необхідність, що визначає напрямок та характер діяльності виробників.

У суспільстві відокремлених приватних товаровиробників єди­ною формою економічного зв’язку між ними є ринок, і тому дія закону вартості опосередковує відносини товаровиробників тільки в процесі ринкової конкуренції.

Через механізми ринкових відносин, тобто через співвідношення попиту і пропозиції, коливання цін і норми прибутку, через міжгалузеву конкуренцію закон вартості впливає на товарне виробництво, на розподіл суспільної праці між галузями, на темпи росту виробництва різних товарів тощо, «у примусовому порядку» вимагає від товаровиробників пристосування до ринкової кон’юнктури. Таким чином, він є однією зі стихійних сил, що регулюють економічний розвиток. Причина цього — не в самому законі вартості, а в суспільних умовах його дії.

Оскільки товарно-грошові відносини опосередковують не тільки виробництво, але й розподіл, обмін і споживання, то природньо, що й дія закону вартості розповсюджується на всі стадії руху суспільного продукту. Однак у силу визначальної ролі сфери виробництва по відношенню до інших сфер у процесі відтворення найбільш важливим, принциповим питанням є питання про роль закону вартості в розвитку виробництва. Саме тут «криються» передумови для виникнення однієї із суттєвих рис товарного виробництва — еквівалентності обміну, що і є проявом вищої справедливості для суб’єктів ринкових відносин. Варто пригадати думку Арістотеля про те, що обмін не може здійснюватися без рівності, а рівність — без співвідношеності.

У ринковому господарстві закон вартості виконує наступні функції, через які виявляється і реалізується його суть:

регулюючу;

стимулюючу;

диференціюючу.

Регулювання багатостороннього та складного процесу розвитку виробництва у будь-якому суспільстві не може бути функцією виключно якогось одного економічного закону; воно здійснюється усією сукупністю економічних законів.

Конкретно механізм впливу виражається в наступному.

По-перше, закон вартості впливає через ринковий купівельний попит на конкретний зміст виробничих пропорцій, на матеріально-речову структуру суспільного продукту.

По-друге, закон вартості визначає, яку частину робочого часу, що знаходиться в розпорядженні суспільства, останнє спроможне витратити на виробництво кожного певного виду товару. Інакше кажучи, визначаючи величину витрат суспільної праці на виробництво кожного товару, закон вартості тим самим є одним із регулюючих факторів у розподілі сукупної суспільної праці між різ­ними галузями й районами.

Кількісну міру ефективності суспільної праці в умовах товарного виробництва можливо отримати тільки на основі вартості. Тому врахування таких факторів, як порівняльна собівартість про­дуктів, що втілює одну й ту саму потребу, величина необхідних капітальних витрат, можливий рівень рентабельності тощо, складає як важливу умову досягнення оптимальної структури суспіль­ного виробництва, так і правильне співвідношення суспільних інтересів з колективними й особистими інтересами товаровиробників.

По-третє, урахування та використання закону вартості є необхідною умовою забезпечення виробничих пропорцій. Справа в тім, що дотримання необхідної пропорційності у виробництві залежить не стільки від обґрунтування планових розрахунків, скільки від безпосередньої роботи товаровиробників, котрі є самостійно відособленими й відповідають за беззбитковість своєї діяльності.

Регулювання виробництва — важлива, але далеко не єдина функція закону вартості. Вона не тільки пов’язана, але і не може існувати без його ринкової направленості, що проявляється як у формуванні, так і у регулюванні функціонуючих ринкових відносин.

З погляду політекономії, ринок — це система організаційно-економічних відносин, що опосередковують обмін і виникають у зв’язку з товарним і грошовим обігом. Критеріальними ознаками ринку можна вважати такі: по-перше, економічний зв’язок між виробниками і споживачами продукції, не опосередкований розподілом; по-друге, вільний вибір партнерів з господарських зв’язків; по-третє, обов’язковість реально діючих відносин конкуренції або економічного змагання.

На ринку взаємодіють відносно незалежні суб’єкти (підприємства, кооперативи, індивідуальні товаровиробники та ін.), але об’єднані спільною метою, регульовані державою.

Закон вартості, діючи в системі економічних законів, має і «свою» специфічну систему законів товарного обміну, зокрема, його дія опосередковується дією закону попиту і пропозиції, і тільки у такому взаємозв’язку забезпечується ринкова рівновага. Попит — це своєрідна зовнішня форма існування потреб на ринку, яка забезпечена певними грошовими коштами. Іншими словами, попит — це платоспроможна потреба. Пропозиція — це набір товарів, що є на ринку, або можуть бути доставлені на нього. Це специфічна форма вияву виробництва, обумовлена обміном. Співвідношення між попитом і пропозицією (по окремих товарах, їх групах, товарній масі) характеризує кон’юнктуру рин­ку, що складається під впливом таких основних чинників, як мас­штаби виробництва, розміри запасів, динаміка цін, грошові доходи, організація торгівлі та реклами.

Загальна й часткова відповідність між обсягом і структурою попиту на товари й послуги та обсягом і структурою їх пропозиції забезпечує ринкову рівновагу як прояв збалансованості народного господарства й механізм цін рівноваги. Ступінь зміни попиту і пропозиції під впливом будь-якого фактора характеризує їх еластичність. Регулювання попиту і пропозиції — найважливіша функція економічних законів і в тому числі й закону
вартості. Розрізняють прямі й непрямі методи. До прямих відносяться: планомірне формування структури і пропорцій виробництва, розміщення державних замовлень на важливі для суспільства види продукції і т. ін.

Непрямі методи містять: ціни, фінансово-економічні підйоми, податки тощо. Необхідно зауважити, що прямі й непрямі методи регулювання ринку найтіснішим способом взаємодіють і у «чистому» вигляді не існують. На оптимальне співвідношення попиту і пропозиції, їх обсяг і структуру впливає державна політика доходів і витрат. Важливою функцією закону вартості є стимулювання розвитку продуктивних сил. У процесі виробництва праця товаровиробників, які використовують більш прогресивну техніку, продуктивніша. Продукція виробляється з більш низькими затратами праці, ніж це суспільно необхідно. При цьому товари реалізуються за ціною, близькою до вартості, що визначається суспільно необхідними затратами праці. Таким чином, товаровиробники, чиї індивідуальні витрати праці є найменшими, отримують більший дохід, а ті, у кого індивідуальні витрати праці більш високі, опиняються у невигідних умовах. Таким чином, стимулюється зниження товаровиробниками індивідуальних затрат праці за рахунок технічних удосконалень, раціоналізації організації виробництва. Намагання кожного товаровиробника удосконалювати виробництво веде до підвищення продуктивності суспільної праці, до поступового зниження суспільно необхідних затрат праці.

Дуже важливою, особливо в умовах перехідної економіки, є й така функція, як диференціація товаровиробників. Вона виявляється у тому, що ті товаровиробники, в яких індивідуальні витрати праці більш високі, ніж суспільно необхідні, опиняються без коштів, необхідних для забезпечення оновлення технології, яка сприяє підвищенню продуктивності їх праці. Як результат, їх індивідуальні витрати врешті-решт настільки відстають від суспільно-необхідних, які знизилися, що вони (товаровиробники) опиняються неспроможними продовжувати саме виробництво й бан-
крутують. Цей процес прискорюється разом зі зниженням ринкових цін на продукцію, що вироблена, у зв’язку з періодично виникаючим стрибком перевищення пропозиції над попитом. У рин­ковій економіці виживають сильніші, ті, у котрих індивідуальні витрати настільки малі, що вони можуть утриматися, вистояти навіть в умовах значного зниження цін по відношенню до вартості.

Таким чином, закон вартості, що діє через ринкову конкуренцію, обумовлює соціальне розшарування товаровиробників. Частина з них стає капіталістами, підприємцями, роботодавцями,
а частина — розоряється і перетворюється у найманих робітників.

На ринку закон вартості виступає як закон цін. Відомо, що ціна є грошовим вираженням вартості. З цієї точки зору, закон цін (у системі з іншими законами) регулює сам ринок. Це закон, через який реалізується закон вартості. Із певною обумовленістю варто підкреслити, що закон вартості — це закон-сутність, а закон цін — це закон-явище, прояв, реалізація сутності. У той же час, у сучасних умовах характеристика ціни зі сторони витрат обов’язково повинна бути доповнена категорією корисності, цінності. З цієї точки зору, як відмічає В. З. Балікоєв, для продавця ціна пов’язана із суспільно необхідними витратами праці (об’єк­тивна категорія), для покупця ціна постає як певна цінність, корисність (суб’єктивна категорія). Отже, суть і зміст закону цін, його кількісна визначеність обумовлена двома провідними ціно-
утворюючими моментами: вартістю (собівартістю) та корисністю. Тут використовуємо два методологічні підходи: класичний — вартісний, або витратний, і підхід маржиналізму — корисністний.

Вартісний формується зі сторони виробників (від «пропозиції»). Маржиналістський — споживацький, формується з боку споживачів (від «попиту»). Оскільки пропозиція і попит «відчувають» вплив різноякісних факторів ринку, то й підходи до ціноутворення різні, але в цілому об’єктивні. Головне протиріччя при цьому визначається тим, що виробник зацікавлений у максимальній ціні, а споживач — у мінімальній ціні, що, врешті-решт, призводить до формування рівноваги на ринку та утворення рівноважної ціни. Описану вище проблему ще наприкінці XIX ст. розв’язав А. Маршал, об’єднавши два підходи в єдиній і цілісній загальній теорії ринку.

Вартісний підхід «обґрунтовує» головну складову ціни — витрати виробництва, за межі яких вона не може знижуватися («точ­ка втечі»). Тут очевидним є те, що оцінка споживачем товару знаходиться на рівні витрат виробництва, бо на іншому рівні це вже ніякого значення не має, оскільки товар (або послуга) вже залишив ринок. Отже, корисністний підхід доповнює вартісний, але тільки в межах: витрати виробництва — максимум прибутку. На переплетінні двох підходів здійснюється «погодження», боротьба попиту та пропозиції в процесі конкуренції і між самими виробниками, і між самими споживачами, і між споживачами і виробниками. Звідси висновок — категорія «корисність» діє в проміжку: витрати виробництва — максимум прибутку, не торкаючись фундаментальної суті ціноутворення, адже рівноважна (балансова) ціна формується тільки з урахуванням систем вартості та корисності.

Закон цін оформлюється, реалізується через систему цін: вільні ціни, договірні ціни, регульовані ціни, фіксовані ціни, оптові ціни, роздрібні ціни, тарифи, зіставні ціни, мінімальні та максимальні ціни тощо.

Закон цін виконує такі функції: інформаційну, стимулюючу, розподільчу, врівноважуючу. Через виконання вищеозначених функцій закон цін реалізує свої сутнісні характерні ознаки.

Становлення ринкової економіки повинно формуватися не на суб’єктивізмі та економічному волюнтаризмі, не на прихильності до тієї чи іншої концепції розвитку, а на основі плюралізму в теорії та методології й виборі найбільш ефективних напрямів її розвитку. З цієї точки зору головне — урахування дії всіх економічних законів, у тому числі закону вартості.

Специфіка товарної форми суспільного виробництва найбільш яскраво проявлена в дії закону вартості — основного закону виробництва та обміну товарів. Закон вартості — це закон, у відповідності до якого товари обмінюються на основі втіленої в них кількості суспільно необхідної праці. Отже, закон вартості відображає найбільш суттєву рису товарного виробництва — необхідність еквівалентності в обміні результатами господарської діяльності між різними виробниками. Стосовно товарно-грошового обігу він виступає як основний закон ціноутворення.

Незважаючи на те, що найбільш виразно закон вартості виявляється у сфері обміну, безпосередньо він «працює» у сфері виробництва. Перш ніж приймати участь в еквівалентному обміні, будь-який із товаровиробників повинен, по-перше, виробляти товар, котрий отримає суспільне визнання, тобто у котрому є потреба інших виробників та споживачів, та, по-друге, так запроваджувати своє виробництво, щоб його індивідуальні затрати не перевищували суспільно необхідних. Тільки в такому разі він може отримати в обміні еквівалентне заміщення своїх витрат і відновити виробництво. Отже, уже безпосередньо у процесі виробництва закон вартості виступає як об’єктивна необхідність, що визначає напрямок та характер діяльності виробників.

У суспільстві відокремлених приватних товаровиробників єди­ною формою економічного зв’язку між ними є ринок, і тому дія закону вартості опосередковує відносини товаровиробників тільки в процесі ринкової конкуренції.

Через механізми ринкових відносин, тобто через співвідношення попиту і пропозиції, коливання цін і норми прибутку, через міжгалузеву конкуренцію закон вартості впливає на товарне виробництво, на розподіл суспільної праці між галузями, на темпи росту виробництва різних товарів тощо, «у примусовому порядку» вимагає від товаровиробників пристосування до ринкової кон’юнктури. Таким чином, він є однією зі стихійних сил, що регулюють економічний розвиток. Причина цього — не в самому законі вартості, а в суспільних умовах його дії.

Оскільки товарно-грошові відносини опосередковують не тільки виробництво, але й розподіл, обмін і споживання, то природньо, що й дія закону вартості розповсюджується на всі стадії руху суспільного продукту. Однак у силу визначальної ролі сфери виробництва по відношенню до інших сфер у процесі відтворення найбільш важливим, принциповим питанням є питання про роль закону вартості в розвитку виробництва. Саме тут «криються» передумови для виникнення однієї із суттєвих рис товарного виробництва — еквівалентності обміну, що і є проявом вищої справедливості для суб’єктів ринкових відносин. Варто пригадати думку Арістотеля про те, що обмін не може здійснюватися без рівності, а рівність — без співвідношеності.

У ринковому господарстві закон вартості виконує наступні функції, через які виявляється і реалізується його суть:

регулюючу;

стимулюючу;

диференціюючу.

Регулювання багатостороннього та складного процесу розвитку виробництва у будь-якому суспільстві не може бути функцією виключно якогось одного економічного закону; воно здійснюється усією сукупністю економічних законів.

Конкретно механізм впливу виражається в наступному.

По-перше, закон вартості впливає через ринковий купівельний попит на конкретний зміст виробничих пропорцій, на матеріально-речову структуру суспільного продукту.

По-друге, закон вартості визначає, яку частину робочого часу, що знаходиться в розпорядженні суспільства, останнє спроможне витратити на виробництво кожного певного виду товару. Інакше кажучи, визначаючи величину витрат суспільної праці на виробництво кожного товару, закон вартості тим самим є одним із регулюючих факторів у розподілі сукупної суспільної праці між різ­ними галузями й районами.

Кількісну міру ефективності суспільної праці в умовах товарного виробництва можливо отримати тільки на основі вартості. Тому врахування таких факторів, як порівняльна собівартість про­дуктів, що втілює одну й ту саму потребу, величина необхідних капітальних витрат, можливий рівень рентабельності тощо, складає як важливу умову досягнення оптимальної структури суспіль­ного виробництва, так і правильне співвідношення суспільних інтересів з колективними й особистими інтересами товаровиробників.

По-третє, урахування та використання закону вартості є необхідною умовою забезпечення виробничих пропорцій. Справа в тім, що дотримання необхідної пропорційності у виробництві залежить не стільки від обґрунтування планових розрахунків, скільки від безпосередньої роботи товаровиробників, котрі є самостійно відособленими й відповідають за беззбитковість своєї діяльності.

Регулювання виробництва — важлива, але далеко не єдина функція закону вартості. Вона не тільки пов’язана, але і не може існувати без його ринкової направленості, що проявляється як у формуванні, так і у регулюванні функціонуючих ринкових відносин.

З погляду політекономії, ринок — це система організаційно-економічних відносин, що опосередковують обмін і виникають у зв’язку з товарним і грошовим обігом. Критеріальними ознаками ринку можна вважати такі: по-перше, економічний зв’язок між виробниками і споживачами продукції, не опосередкований розподілом; по-друге, вільний вибір партнерів з господарських зв’язків; по-третє, обов’язковість реально діючих відносин конкуренції або економічного змагання.

На ринку взаємодіють відносно незалежні суб’єкти (підприємства, кооперативи, індивідуальні товаровиробники та ін.), але об’єднані спільною метою, регульовані державою.

Закон вартості, діючи в системі економічних законів, має і «свою» специфічну систему законів товарного обміну, зокрема, його дія опосередковується дією закону попиту і пропозиції, і тільки у такому взаємозв’язку забезпечується ринкова рівновага. Попит — це своєрідна зовнішня форма існування потреб на ринку, яка забезпечена певними грошовими коштами. Іншими словами, попит — це платоспроможна потреба. Пропозиція — це набір товарів, що є на ринку, або можуть бути доставлені на нього. Це специфічна форма вияву виробництва, обумовлена обміном. Співвідношення між попитом і пропозицією (по окремих товарах, їх групах, товарній масі) характеризує кон’юнктуру рин­ку, що складається під впливом таких основних чинників, як мас­штаби виробництва, розміри запасів, динаміка цін, грошові доходи, організація торгівлі та реклами.

Загальна й часткова відповідність між обсягом і структурою попиту на товари й послуги та обсягом і структурою їх пропозиції забезпечує ринкову рівновагу як прояв збалансованості народного господарства й механізм цін рівноваги. Ступінь зміни попиту і пропозиції під впливом будь-якого фактора характеризує їх еластичність. Регулювання попиту і пропозиції — найважливіша функція економічних законів і в тому числі й закону
вартості. Розрізняють прямі й непрямі методи. До прямих відносяться: планомірне формування структури і пропорцій виробництва, розміщення державних замовлень на важливі для суспільства види продукції і т. ін.

Непрямі методи містять: ціни, фінансово-економічні підйоми, податки тощо. Необхідно зауважити, що прямі й непрямі методи регулювання ринку найтіснішим способом взаємодіють і у «чистому» вигляді не існують. На оптимальне співвідношення попиту і пропозиції, їх обсяг і структуру впливає державна політика доходів і витрат. Важливою функцією закону вартості є стимулювання розвитку продуктивних сил. У процесі виробництва праця товаровиробників, які використовують більш прогресивну техніку, продуктивніша. Продукція виробляється з більш низькими затратами праці, ніж це суспільно необхідно. При цьому товари реалізуються за ціною, близькою до вартості, що визначається суспільно необхідними затратами праці. Таким чином, товаровиробники, чиї індивідуальні витрати праці є найменшими, отримують більший дохід, а ті, у кого індивідуальні витрати праці більш високі, опиняються у невигідних умовах. Таким чином, стимулюється зниження товаровиробниками індивідуальних затрат праці за рахунок технічних удосконалень, раціоналізації організації виробництва. Намагання кожного товаровиробника удосконалювати виробництво веде до підвищення продуктивності суспільної праці, до поступового зниження суспільно необхідних затрат праці.

Дуже важливою, особливо в умовах перехідної економіки, є й така функція, як диференціація товаровиробників. Вона виявляється у тому, що ті товаровиробники, в яких індивідуальні витрати праці більш високі, ніж суспільно необхідні, опиняються без коштів, необхідних для забезпечення оновлення технології, яка сприяє підвищенню продуктивності їх праці. Як результат, їх індивідуальні витрати врешті-решт настільки відстають від суспільно-необхідних, які знизилися, що вони (товаровиробники) опиняються неспроможними продовжувати саме виробництво й бан-
крутують. Цей процес прискорюється разом зі зниженням ринкових цін на продукцію, що вироблена, у зв’язку з періодично виникаючим стрибком перевищення пропозиції над попитом. У рин­ковій економіці виживають сильніші, ті, у котрих індивідуальні витрати настільки малі, що вони можуть утриматися, вистояти навіть в умовах значного зниження цін по відношенню до вартості.

Таким чином, закон вартості, що діє через ринкову конкуренцію, обумовлює соціальне розшарування товаровиробників. Частина з них стає капіталістами, підприємцями, роботодавцями,
а частина — розоряється і перетворюється у найманих робітників.

На ринку закон вартості виступає як закон цін. Відомо, що ціна є грошовим вираженням вартості. З цієї точки зору, закон цін (у системі з іншими законами) регулює сам ринок. Це закон, через який реалізується закон вартості. Із певною обумовленістю варто підкреслити, що закон вартості — це закон-сутність, а закон цін — це закон-явище, прояв, реалізація сутності. У той же час, у сучасних умовах характеристика ціни зі сторони витрат обов’язково повинна бути доповнена категорією корисності, цінності. З цієї точки зору, як відмічає В. З. Балікоєв, для продавця ціна пов’язана із суспільно необхідними витратами праці (об’єк­тивна категорія), для покупця ціна постає як певна цінність, корисність (суб’єктивна категорія). Отже, суть і зміст закону цін, його кількісна визначеність обумовлена двома провідними ціно-
утворюючими моментами: вартістю (собівартістю) та корисністю. Тут використовуємо два методологічні підходи: класичний — вартісний, або витратний, і підхід маржиналізму — корисністний.

Вартісний формується зі сторони виробників (від «пропозиції»). Маржиналістський — споживацький, формується з боку споживачів (від «попиту»). Оскільки пропозиція і попит «відчувають» вплив різноякісних факторів ринку, то й підходи до ціноутворення різні, але в цілому об’єктивні. Головне протиріччя при цьому визначається тим, що виробник зацікавлений у максимальній ціні, а споживач — у мінімальній ціні, що, врешті-решт, призводить до формування рівноваги на ринку та утворення рівноважної ціни. Описану вище проблему ще наприкінці XIX ст. розв’язав А. Маршал, об’єднавши два підходи в єдиній і цілісній загальній теорії ринку.

Вартісний підхід «обґрунтовує» головну складову ціни — витрати виробництва, за межі яких вона не може знижуватися («точ­ка втечі»). Тут очевидним є те, що оцінка споживачем товару знаходиться на рівні витрат виробництва, бо на іншому рівні це вже ніякого значення не має, оскільки товар (або послуга) вже залишив ринок. Отже, корисністний підхід доповнює вартісний, але тільки в межах: витрати виробництва — максимум прибутку. На переплетінні двох підходів здійснюється «погодження», боротьба попиту та пропозиції в процесі конкуренції і між самими виробниками, і між самими споживачами, і між споживачами і виробниками. Звідси висновок — категорія «корисність» діє в проміжку: витрати виробництва — максимум прибутку, не торкаючись фундаментальної суті ціноутворення, адже рівноважна (балансова) ціна формується тільки з урахуванням систем вартості та корисності.

Закон цін оформлюється, реалізується через систему цін: вільні ціни, договірні ціни, регульовані ціни, фіксовані ціни, оптові ціни, роздрібні ціни, тарифи, зіставні ціни, мінімальні та максимальні ціни тощо.

Закон цін виконує такі функції: інформаційну, стимулюючу, розподільчу, врівноважуючу. Через виконання вищеозначених функцій закон цін реалізує свої сутнісні характерні ознаки.