1. Фундаментальна основа економічної науки

К оглавлению1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 

Першою школою в економічній теорії, що представила економічну дійсність через систему взаємозалежних законів і категорій, була класична школа, заснована А. Смітом та
Д. Рікардо, які зробили політичну економію популярною наукою.

Процеси, що відбуваються в економіці, «класики» представили в суцільному, найбільш узагальненому вигляді як сферу взаємопов’я­заних законів і категорій, як логічно струнку систему відносин.

Класики показали, що джерелом багатства є не зовнішня торгівля (меркантилісти), не природа як така (фізіократи), а сфера виробництва, трудова діяльність в її різноманітних формах. Трудова теорія цінності (не спростовуючи начисто корисність продукту) послужила одним з початкових положень політичної економії.

Фундатори першої, дійсно наукової школи постаралися відповісти на питання: «Що є мірилом праці?» Був продемонстрований взаємозв’язок основних чинників виробництва; позначені проблеми, які не укладалися в суворі рамки класичної теорії.

Від пошуку зовнішніх сил або звернення до «розуму» владних структур класики повернули аналіз у сферу виявлення внутрішніх причин, що лежали в основі функціонування ринкової економіки. Справа не просто в багатоплановості аналітичних висновків класиків, а в їх логічності та послідовності. Положення й висновки, до яких прийшли А. Сміт і Д. Рікардо, отримали більш повне й деталь­не розкриття в трудах послідовників та опонентів.

Класична школа — не просто сукупність принципів і постулатів. Подібна оцінка школи носила б дуже загальний, багато в чому формальний характер. Класична теорія — це будівельні ліси і, разом з тим, фундаментальна основа науки, відкрита для розвитку й поглиблення, уточнення й розширення тематики, удосконалення методології, обґрунтування нового виведення.

До загальних ознак класичної політичної економії можна від­нести:

По-перше, неприйняття протекціонізму в економічній політиці держави й переважний аналіз проблем сфери виробництва у відриві від сфери обігу, вироблення й застосування прогресивних методологічних прийомів дослідження, включаючи причинно-наслід­кові (дедуктивні та індуктивні), а також логічну абстракцію. Зокрема, посилання на «закони виробництва», що спостерігаються, знімає будь-які сумніви з приводу того, що отримані за допомогою логічної абстракції та дедукції прогнози слід би піддати досвідченій перевірці. У результаті властиве класикам зіставлення сфер виробництва й обігу стало причиною недооцінки закономірного взаємозв’язку господарюючих суб’єктів цих сфер, зворотного впливу на сферу виробництва грошових, кредитних і фінансових чинників та інших елементів сфери обігу.

По-друге, спираючись на казуальний аналіз, розрахунки середніх і сумарних величин економічних показників, класики (на відміну від меркантилістів) намагалися виявити механізм формування вартості товарів і коливання рівня цін на ринку не у зв’язку з «природною природою» грошей і їх кількістю в країні, а у зв’язку з витратами виробництва або, за іншим трактуванням, кількістю затраченої праці.

По-третє, категорія «вартість» визнавалася авторами класичної школи єдиною початковою категорією економічного аналізу, від якої, як на схемі генеалогічного древа, відгалужуються (виростають) інші, похідні по своїй суті, категорії.

По-четверте, досліджуючи проблематику економічного зростання й підвищення добробуту народу, класики не просто виходили (знову на відміну від меркантилістів) з принципу досягнення активного торгового балансу (позитивного сальдо), а намагалися обґрунтувати динамізм і рівновагу стану економіки країни. Однак при цьому, як відомо, вони «обходилися» без серйозного математичного аналізу і застосування методів математичного моделювання економічних проблем, що давало змогу вибрати найкращий (альтернативний) варіант з певного числа станів господарської ситуації. Більше того, класична школа вважала досягнення рівноваги в економіці автоматично можливим, поділяючи «закон ринків» Ж. Б. Сея.

Нарешті, по-п’яте, гроші, які здавна й традиційно вважалися штучним винаходом людей, у період класичної політичної економії були визнані товаром, що виділився в товарному світі стихійно і який не можна «відмінити» ніякими угодами між людьми. Єдиним серед класиків, хто вимагав скасування грошей, був П. Буа­гильбер. У той же час багато авторів класичної школи аж до се-
редини XIX ст. не надавали належного значення різноманітним функціям грошей, виділяючи в основному одну функцію засобу обігу, тобто трактуючи грошовий товар як річ, як технічний засіб, зручний для обміну. Недооцінка інших функцій грошей була зу-
мовлена згаданим нерозумінням зворотного впливу на сферу виробництва грошово-кредитних чинників.

Якщо виключити класові ідеологізовані тенденції й зосередитися на констатації єдиних для «класичної школи» теоретико-мето­дологічних позиціях, то її загальні ознаки й відмінні від меркантилізму риси можна представити таким чином.

Теоретико-методологічні характеристики

Меркантилістська система

Класична політична економія

Головний принцип економічної політики

Протекціонізм, політика вільної конкуренції об’єктивно неможлива

Економічний лібералізм або повне «laissez faire»

Предмет економічного аналізу

Переважне вивчення проблем сфери обігу у відриві від сфери виробництва

Переважне вивчення проблем сфери виробництва у відриві від сфери обігу

Метод економічного аналізу

Емпіризм; опис на казуальній основі зовнішнього вияву економічних процесів. Відсутність системного вивчення всіх сфер економіки

Казуальний (причинно-наслідковий), дедуктивний, індуктивний методи аналізу, а також метод логічної абстракції. Недооцінка зворотного впливу на сферу виробництва чинників сфери обігу

Трактування походження вартості (цінності) товарів і послуг

У зв’язку з «природною» природою золотих і срібних грошей і їх кількістю в країні

За однофакторною витратною характеристикою з обліком витрат виробництва або кількості затраченої праці

Меркантилістська система

Класична політична економія

Пріоритетні принципи економічного аналізу

Виявлення причинно-наслідкового взає­мозв’язку економічних явищ і категорій

Принцип казуального аналізу з подальшою побудовою «генеалогічного древа», в основі якого лежить категорія «вартість»

Концепція економічного зростання

За допомогою примноження грошового багатства країни завдяки досягненню активного торгового балансу (позитивного сальдо у зовнішній торгівлі)

За допомогою збільшення національного багатства, що створюється продуктивним трудом у сфері матеріального виробництва

Принцип досягнення макроекономічної рівноваги

Завдяки координуючим і регулюючим заходам держави

Самозрівноваження сукупного попиту й сукупної пропозиції завдяки «закону ринків»

Позиції в галузі теорії грошей

Гроші — штучний винахід людей;
гроші — чинник зростання національного багатства

Гроші —товар, що виділився в товар­ному світі стихійно;
гроші — технічне знаряддя, річ, що полегшує процес обміну

Наступною економічною школою, яка розглядала економіку як взаємопов’язану систему категорій і законів, була марксистська. Початкові положення Марксової концепції полягають у тому, що спосіб виробництва матеріальних благ визначає процес соціального, духовного і політичного розвитку. Основою існування й розвит­ку суспільства є матеріальне виробництво й ті зміни, які зумовлені змінами у сфері виробництва, прогресом продуктивних сил.

Форми виробництва мають свою специфіку, свою внутрішню логіку. З розвитком виробництва створюються нові суспільні відносини. Сукупність виробничих відносин і матеріальний базис визначають форми свідомості, юридичну й політичну надбудову су-
спільства. Право, політика й релігія керуються базисом; взаємозв’я­зок між двома сторонами суспільного організму надзвичайно склад­ний, багатогранний та суперечливий. Економіка аж ніяк не є єдиним визначальним чинником.

Чинні в суспільстві соціологічні закони виражають принцип відповідності між продуктивними силами та виробничими відносинами, а також між ідеологічною й політичною надбудовою та базисом. Закон відповідності між рівнем розвитку виробництва й формою організації суспільства дає змогу з’ясувати, чому відбуваються зміни в суспільних відносинах. Виробничі відносини стають гальмом розвитку продуктивних сил. Вони повинні поступитися місцем і, згідно з діалектикою суспільного процесу, повинні бути змінені революційним шляхом.

Теоретична концепція, представлена й конкретизована Марксом, виглядає вельми логічно. Її впливу зазнали багато економістів, істориків, у тому числі відомі представники теоретичної думки Заходу.

Наукова спадщина, залишена Марксом, прочитується по-різному і залишається предметом дискусій, обговорень і суперечок, які не припиняються. Одні намагаються спростувати її, інші відстоюють справедливість, а часом і непорушність його основних положень і висновків. Зустрічається й більш об’єктивна, зважена оцінка Марксової спадщини — прагнення уточнити й переосмислити ідеї, що містяться в його трудах, з позицій виникаючих змін.

Було б некорисним заняттям «відкидати» або, навпаки, «реабілітувати» вчення великого німецького економіста, соціолога й філософа, безперечний внесок якого в розвиток теорії суспільного розвитку й суспільної практики визнають його відверті та запеклі противники.

Так, Р. Хейлбронер і Туроу підкреслювали, що Маркс був, безумовно, генієм, людиною, що змінила характер нашого мислення про суспільство (в усіх аспектах: як в історичному і соціологічному, так і економічному) так же радикально, як Платон змінив харак­тер мислення філософського, а Фрейд — психологічного. Сьогодні небагато економістів проробляють усю неосяжну масу робіт Маркса; але, так чи інакше, вплив його вчення торкнувся більшості з нас, навіть якщо ми не усвідомлюємо цього. Марксу ми зобов’язані фундаментальною ідеєю про те, що капіталізм — це система, яка вийшла з конкретного історичного минулого, яка розвивається, повільно й нерівномірно рухаючись до іншої системи.

Маркс вважав, що предметом його дослідження є капіталістичний спосіб виробництва та відповідні йому відносини виробництва й обміну.

Переказати зміст «Капіталу» практично неможливо — це десят­ки розділів, більше трьох тисяч сторінок далеко непростого, ємного тексту. Другий і третій томи за життя Маркса не були завершені. Рукопис розшифрував і відредагував Енгельс, обмежившись найнеобхіднішими й найнезначнішими виправленнями та доповненнями.

Структура «Капіталу» загалом відповідає методові руху від абстрактного до конкретного, якого дотримується К. Маркс. Основну мету дослідження Маркс бачив у з’ясуванні тих законів, яким підпорядковується виникнення, існування, розвиток і розпад соціально-економічного організму, що розглядається автором.

Перший том («Процес виробництва капіталу») можна розглядати як самостійний (за значущістю) твір. У ньому досліджується процес виробництва, існуючий сам по собі, незалежно від умов вільної конкуренції і без урахування зовнішніх впливів. Аналіз системи економічних відносин починається не з багатства як дуже загальної категорії, властивої капіталістичній формі господарства, а з товару як «елементарної клітинки» капіталістичного виробництва. У товарі в зародковій формі закладені всі протиріччя системи, що досліджується. Маркс трактує вартість як основу ціни; додаткову вартість — як основу прибутку; вартість робочої сили — як основу заробітної плати. Вводяться поняття постійного і змінного капіталу, розглядаються історичні форми вартості. Окремі розділи, присвячені процесу капіталістичного нагромадження, з’ясо­вують вплив капіталу і його зростання на становище робочого класу.

У другому томі («Процес обігу капіталу») аналізується рух капіталу, його обіг і кругообіг, спочатку на мікрорівні, а потім на макрорівні. Пропонується схема простого й розширеного відтворювання, аналізуються умови і пропорції обміну суспільним продук­том між двома підрозділами: виробництвом засобів виробництва та виробництвом предметів споживання.

Завданнями третього тому («Процес капіталістичного виробництва загалом») було знайти й описати ті конкретні форми, які виникають у процесі руху капіталу, що розглядається як ціле. Маються на увазі ті конкретні форми капіталістичних відносин, у яких вони «виступають на поверхні суспільства» унаслідок взаємодії та конкуренції капіталів. Третій том містить аналіз процесу розподілу додаткової вартості, її перетворених форм — прибутку, відсотка, торгового прибутку, земельної ренти. Показано механізм трансформації вартості товару в ціну виробництва.

Четвертий том («Теорії додаткової вартості») займає особливе місце, у ньому розглядається історія економічних концепцій, наведено їх критичний огляд.

У капіталістичному суспільстві рівноважні капітали приносять рівноважні прибутки; ціни формуються відповідно до розмірів капітальних витрат і середнього прибутку. Якщо товари продаються за цінами виробництва, то тим самим зберігається дія закону вартості в дещо зміненому вигляді і «знімається» суперечність, яку не зміг дослідити Д. Рікардо.

Безперечно, інтерес до теорії та робіт Маркса не зникає. Майже кожного, хто знайомиться з «Капіталом», вражає глибина узагальнень, логічна суворість аргументації, дивна здатність проникати в суть процесів, що криються за їх зовнішньою оболонкою.

Першою школою в економічній теорії, що представила економічну дійсність через систему взаємозалежних законів і категорій, була класична школа, заснована А. Смітом та
Д. Рікардо, які зробили політичну економію популярною наукою.

Процеси, що відбуваються в економіці, «класики» представили в суцільному, найбільш узагальненому вигляді як сферу взаємопов’я­заних законів і категорій, як логічно струнку систему відносин.

Класики показали, що джерелом багатства є не зовнішня торгівля (меркантилісти), не природа як така (фізіократи), а сфера виробництва, трудова діяльність в її різноманітних формах. Трудова теорія цінності (не спростовуючи начисто корисність продукту) послужила одним з початкових положень політичної економії.

Фундатори першої, дійсно наукової школи постаралися відповісти на питання: «Що є мірилом праці?» Був продемонстрований взаємозв’язок основних чинників виробництва; позначені проблеми, які не укладалися в суворі рамки класичної теорії.

Від пошуку зовнішніх сил або звернення до «розуму» владних структур класики повернули аналіз у сферу виявлення внутрішніх причин, що лежали в основі функціонування ринкової економіки. Справа не просто в багатоплановості аналітичних висновків класиків, а в їх логічності та послідовності. Положення й висновки, до яких прийшли А. Сміт і Д. Рікардо, отримали більш повне й деталь­не розкриття в трудах послідовників та опонентів.

Класична школа — не просто сукупність принципів і постулатів. Подібна оцінка школи носила б дуже загальний, багато в чому формальний характер. Класична теорія — це будівельні ліси і, разом з тим, фундаментальна основа науки, відкрита для розвитку й поглиблення, уточнення й розширення тематики, удосконалення методології, обґрунтування нового виведення.

До загальних ознак класичної політичної економії можна від­нести:

По-перше, неприйняття протекціонізму в економічній політиці держави й переважний аналіз проблем сфери виробництва у відриві від сфери обігу, вироблення й застосування прогресивних методологічних прийомів дослідження, включаючи причинно-наслід­кові (дедуктивні та індуктивні), а також логічну абстракцію. Зокрема, посилання на «закони виробництва», що спостерігаються, знімає будь-які сумніви з приводу того, що отримані за допомогою логічної абстракції та дедукції прогнози слід би піддати досвідченій перевірці. У результаті властиве класикам зіставлення сфер виробництва й обігу стало причиною недооцінки закономірного взаємозв’язку господарюючих суб’єктів цих сфер, зворотного впливу на сферу виробництва грошових, кредитних і фінансових чинників та інших елементів сфери обігу.

По-друге, спираючись на казуальний аналіз, розрахунки середніх і сумарних величин економічних показників, класики (на відміну від меркантилістів) намагалися виявити механізм формування вартості товарів і коливання рівня цін на ринку не у зв’язку з «природною природою» грошей і їх кількістю в країні, а у зв’язку з витратами виробництва або, за іншим трактуванням, кількістю затраченої праці.

По-третє, категорія «вартість» визнавалася авторами класичної школи єдиною початковою категорією економічного аналізу, від якої, як на схемі генеалогічного древа, відгалужуються (виростають) інші, похідні по своїй суті, категорії.

По-четверте, досліджуючи проблематику економічного зростання й підвищення добробуту народу, класики не просто виходили (знову на відміну від меркантилістів) з принципу досягнення активного торгового балансу (позитивного сальдо), а намагалися обґрунтувати динамізм і рівновагу стану економіки країни. Однак при цьому, як відомо, вони «обходилися» без серйозного математичного аналізу і застосування методів математичного моделювання економічних проблем, що давало змогу вибрати найкращий (альтернативний) варіант з певного числа станів господарської ситуації. Більше того, класична школа вважала досягнення рівноваги в економіці автоматично можливим, поділяючи «закон ринків» Ж. Б. Сея.

Нарешті, по-п’яте, гроші, які здавна й традиційно вважалися штучним винаходом людей, у період класичної політичної економії були визнані товаром, що виділився в товарному світі стихійно і який не можна «відмінити» ніякими угодами між людьми. Єдиним серед класиків, хто вимагав скасування грошей, був П. Буа­гильбер. У той же час багато авторів класичної школи аж до се-
редини XIX ст. не надавали належного значення різноманітним функціям грошей, виділяючи в основному одну функцію засобу обігу, тобто трактуючи грошовий товар як річ, як технічний засіб, зручний для обміну. Недооцінка інших функцій грошей була зу-
мовлена згаданим нерозумінням зворотного впливу на сферу виробництва грошово-кредитних чинників.

Якщо виключити класові ідеологізовані тенденції й зосередитися на констатації єдиних для «класичної школи» теоретико-мето­дологічних позиціях, то її загальні ознаки й відмінні від меркантилізму риси можна представити таким чином.

Теоретико-методологічні характеристики

Меркантилістська система

Класична політична економія

Головний принцип економічної політики

Протекціонізм, політика вільної конкуренції об’єктивно неможлива

Економічний лібералізм або повне «laissez faire»

Предмет економічного аналізу

Переважне вивчення проблем сфери обігу у відриві від сфери виробництва

Переважне вивчення проблем сфери виробництва у відриві від сфери обігу

Метод економічного аналізу

Емпіризм; опис на казуальній основі зовнішнього вияву економічних процесів. Відсутність системного вивчення всіх сфер економіки

Казуальний (причинно-наслідковий), дедуктивний, індуктивний методи аналізу, а також метод логічної абстракції. Недооцінка зворотного впливу на сферу виробництва чинників сфери обігу

Трактування походження вартості (цінності) товарів і послуг

У зв’язку з «природною» природою золотих і срібних грошей і їх кількістю в країні

За однофакторною витратною характеристикою з обліком витрат виробництва або кількості затраченої праці

Меркантилістська система

Класична політична економія

Пріоритетні принципи економічного аналізу

Виявлення причинно-наслідкового взає­мозв’язку економічних явищ і категорій

Принцип казуального аналізу з подальшою побудовою «генеалогічного древа», в основі якого лежить категорія «вартість»

Концепція економічного зростання

За допомогою примноження грошового багатства країни завдяки досягненню активного торгового балансу (позитивного сальдо у зовнішній торгівлі)

За допомогою збільшення національного багатства, що створюється продуктивним трудом у сфері матеріального виробництва

Принцип досягнення макроекономічної рівноваги

Завдяки координуючим і регулюючим заходам держави

Самозрівноваження сукупного попиту й сукупної пропозиції завдяки «закону ринків»

Позиції в галузі теорії грошей

Гроші — штучний винахід людей;
гроші — чинник зростання національного багатства

Гроші —товар, що виділився в товар­ному світі стихійно;
гроші — технічне знаряддя, річ, що полегшує процес обміну

Наступною економічною школою, яка розглядала економіку як взаємопов’язану систему категорій і законів, була марксистська. Початкові положення Марксової концепції полягають у тому, що спосіб виробництва матеріальних благ визначає процес соціального, духовного і політичного розвитку. Основою існування й розвит­ку суспільства є матеріальне виробництво й ті зміни, які зумовлені змінами у сфері виробництва, прогресом продуктивних сил.

Форми виробництва мають свою специфіку, свою внутрішню логіку. З розвитком виробництва створюються нові суспільні відносини. Сукупність виробничих відносин і матеріальний базис визначають форми свідомості, юридичну й політичну надбудову су-
спільства. Право, політика й релігія керуються базисом; взаємозв’я­зок між двома сторонами суспільного організму надзвичайно склад­ний, багатогранний та суперечливий. Економіка аж ніяк не є єдиним визначальним чинником.

Чинні в суспільстві соціологічні закони виражають принцип відповідності між продуктивними силами та виробничими відносинами, а також між ідеологічною й політичною надбудовою та базисом. Закон відповідності між рівнем розвитку виробництва й формою організації суспільства дає змогу з’ясувати, чому відбуваються зміни в суспільних відносинах. Виробничі відносини стають гальмом розвитку продуктивних сил. Вони повинні поступитися місцем і, згідно з діалектикою суспільного процесу, повинні бути змінені революційним шляхом.

Теоретична концепція, представлена й конкретизована Марксом, виглядає вельми логічно. Її впливу зазнали багато економістів, істориків, у тому числі відомі представники теоретичної думки Заходу.

Наукова спадщина, залишена Марксом, прочитується по-різному і залишається предметом дискусій, обговорень і суперечок, які не припиняються. Одні намагаються спростувати її, інші відстоюють справедливість, а часом і непорушність його основних положень і висновків. Зустрічається й більш об’єктивна, зважена оцінка Марксової спадщини — прагнення уточнити й переосмислити ідеї, що містяться в його трудах, з позицій виникаючих змін.

Було б некорисним заняттям «відкидати» або, навпаки, «реабілітувати» вчення великого німецького економіста, соціолога й філософа, безперечний внесок якого в розвиток теорії суспільного розвитку й суспільної практики визнають його відверті та запеклі противники.

Так, Р. Хейлбронер і Туроу підкреслювали, що Маркс був, безумовно, генієм, людиною, що змінила характер нашого мислення про суспільство (в усіх аспектах: як в історичному і соціологічному, так і економічному) так же радикально, як Платон змінив харак­тер мислення філософського, а Фрейд — психологічного. Сьогодні небагато економістів проробляють усю неосяжну масу робіт Маркса; але, так чи інакше, вплив його вчення торкнувся більшості з нас, навіть якщо ми не усвідомлюємо цього. Марксу ми зобов’язані фундаментальною ідеєю про те, що капіталізм — це система, яка вийшла з конкретного історичного минулого, яка розвивається, повільно й нерівномірно рухаючись до іншої системи.

Маркс вважав, що предметом його дослідження є капіталістичний спосіб виробництва та відповідні йому відносини виробництва й обміну.

Переказати зміст «Капіталу» практично неможливо — це десят­ки розділів, більше трьох тисяч сторінок далеко непростого, ємного тексту. Другий і третій томи за життя Маркса не були завершені. Рукопис розшифрував і відредагував Енгельс, обмежившись найнеобхіднішими й найнезначнішими виправленнями та доповненнями.

Структура «Капіталу» загалом відповідає методові руху від абстрактного до конкретного, якого дотримується К. Маркс. Основну мету дослідження Маркс бачив у з’ясуванні тих законів, яким підпорядковується виникнення, існування, розвиток і розпад соціально-економічного організму, що розглядається автором.

Перший том («Процес виробництва капіталу») можна розглядати як самостійний (за значущістю) твір. У ньому досліджується процес виробництва, існуючий сам по собі, незалежно від умов вільної конкуренції і без урахування зовнішніх впливів. Аналіз системи економічних відносин починається не з багатства як дуже загальної категорії, властивої капіталістичній формі господарства, а з товару як «елементарної клітинки» капіталістичного виробництва. У товарі в зародковій формі закладені всі протиріччя системи, що досліджується. Маркс трактує вартість як основу ціни; додаткову вартість — як основу прибутку; вартість робочої сили — як основу заробітної плати. Вводяться поняття постійного і змінного капіталу, розглядаються історичні форми вартості. Окремі розділи, присвячені процесу капіталістичного нагромадження, з’ясо­вують вплив капіталу і його зростання на становище робочого класу.

У другому томі («Процес обігу капіталу») аналізується рух капіталу, його обіг і кругообіг, спочатку на мікрорівні, а потім на макрорівні. Пропонується схема простого й розширеного відтворювання, аналізуються умови і пропорції обміну суспільним продук­том між двома підрозділами: виробництвом засобів виробництва та виробництвом предметів споживання.

Завданнями третього тому («Процес капіталістичного виробництва загалом») було знайти й описати ті конкретні форми, які виникають у процесі руху капіталу, що розглядається як ціле. Маються на увазі ті конкретні форми капіталістичних відносин, у яких вони «виступають на поверхні суспільства» унаслідок взаємодії та конкуренції капіталів. Третій том містить аналіз процесу розподілу додаткової вартості, її перетворених форм — прибутку, відсотка, торгового прибутку, земельної ренти. Показано механізм трансформації вартості товару в ціну виробництва.

Четвертий том («Теорії додаткової вартості») займає особливе місце, у ньому розглядається історія економічних концепцій, наведено їх критичний огляд.

У капіталістичному суспільстві рівноважні капітали приносять рівноважні прибутки; ціни формуються відповідно до розмірів капітальних витрат і середнього прибутку. Якщо товари продаються за цінами виробництва, то тим самим зберігається дія закону вартості в дещо зміненому вигляді і «знімається» суперечність, яку не зміг дослідити Д. Рікардо.

Безперечно, інтерес до теорії та робіт Маркса не зникає. Майже кожного, хто знайомиться з «Капіталом», вражає глибина узагальнень, логічна суворість аргументації, дивна здатність проникати в суть процесів, що криються за їх зовнішньою оболонкою.