3. Неокласична модель макроекономічної рівноваги

Неокласичний синтез являє собою подальший розвиток і, разом з тим, певне «примирення» підходів до аналізу економічних процесів. Якщо, наприклад, Кейнс досить критично оцінював здатність цін гнучко реагувати на зміни ринкової кон’юнктури, то представники неокласичного синтезу прагнули «реабілітувати» ціни, доводячи, що вони сприяють оптимальному розподілу й найбільш повному використанню ресурсів.

Ціни діють не хаотично, а підкоряються певним закономірностям, забезпечують внутрішній порядок; через проби й помилки економіка рухається до рівноваги цін і виробництва. Розглядаючи проблему зайнятості, прихильники «змішаної» системи виражають незгоду з «неповною зайнятістю», висунутою Кейнсом.

Основна ідея синтезу полягає в тому, щоб розробити більш загальну економічну теорію, яка відображала б зміни в господарському механізмі, результати пізніших досліджень і все позитивне, що міститься в роботах попередників.

Найбільш відомими представниками неокласичного синтезу є американський економіст П. Самуельсон, американський економіст російського походження В. Леонтьєв, англійський учений Джон Хікс.

П. Самуельсон — автор одного з найбільш популярних підручників «Економікс». Уважається, що саме він висунув ідею неокласичного синтезу. Її значення полягає в прагненні подолати розрив між представниками різних шкіл, погодити досягнення сучасної науки, використати позитивні результати попередників.

Синтез, за Самуельсоном, полягає в узгодженні трудової теорії вартості й теорії граничної корисності, поєднанні аналізу на мікро- і макрорівнях, взаємопов’язаному розгляді рівноваги й нерівноваги, рух у статиці й динаміці. Використання різних способів економічного аналізу, широке застосування економіко-матема­тичних методів допомагають уточнити логічні обґрунтування, виявити функціональні взаємозв’язки, перевірити висновки й прогнози.

Щоб представити функціонування економіки як єдине ціле, необхідні різні підходи, а не різні науки. Не може бути двох принципово різних теорій для аналізу господарських систем в їх неоднакових станах, на різних тимчасових етапах.

П. Самуельсон виходив з того, що кожна сфера аналізу, кожна проблема (теорія ціноутворення, система оподаткування, організація виробництва в національному масштабі) служить конкретним вираженням загальної концепції. Об’єднуючим стрижнем є ідея максимізації результату і принцип руху до стану рівноваги. Процес послідовних наближень економіки до незмінних умов породжує тенденцію до вирівнювання змінних умов відповідно до умов загальної рівноваги.

У центрі уваги Дж. Хікса — проблема економічної рівноваги, яка розглядається автором у труді «Вартість і капітал» (1939). Як інструмент аналізу рівноваги була запропонована модель IS – LM, що увійшла практично в кожний підручник. IS означає інвестиції заощадження; LM —ліквідність грошей (L — попит на гроші;
М — пропозиція грошей).

Перша частина моделі покликана відобразити умову рівноваги на ринку товарів, друга частина — на ринку грошей. Умовою рів­новаги на ринку товарів служить рівність інвестицій і заоща-
джень, на грошовому ринку — рівність між попитом на гроші і їх пропозицією (грошовою масою).

Зміни на ринку товарів викликають певні зсуви на ринку грошей і навпаки. Рівновага на обох ринках визначається одночасно нормою відсотка й рівнем прибутку, інакше кажучи, обидва ринки визначають одночасно рівень рівноважного прибутку й рівноважний рівень норми відсотка.

Модель, природно, дещо спрощує картину: передбачаються незмінність цін, короткий період, рівність заощаджень і інвестицій, попит на гроші відповідає їх пропозиції.

Крива IS показує співвідношення між відсотковою ставкою r і рівнем доходу Y, який визначається кейнсіанською рівністю S = I. І інвестиції I, і грошовий попит L залежать від рівня прибутку й відсоткової ставки.

IS — крива рівноваги на ринку товарів. Інвестиції знаходяться в оберненій залежності від норми відсотка. Наприклад, при низькій нормі відсотка інвестиції будуть рости. Відповідно, збільшиться дохід Y і дещо зростуть заощадження S, а норма відсотка знизиться, щоб стимулювати перетворення S в I. Звідси зображений на рис. 1 нахил кривої IS.

Крива LM виражає рівновагу попиту і пропозицїї грошей (при даному рівні цін) на ринку. Її форма дещо інша. Попит на гроші зростає у відповідності до збільшення доходу Y. Але при цьому підвищується відсоткова ставка, гроші «дорожчають» (підштовхує зростаючий попит на гроші). Зростання відсоткової ставки покликане стримати цей попит. Зміна норми відсотка сприяє досягненню деякої рівноваги між попитом і пропозицією грошей.

Якщо норма відсотка встановлюється на дуже високому рівні, власники грошей надають перевагу придбанню цінних паперів,
а не грошової готівки. Це загинає криву LM угору. Норма відсотка падає; рівновага знову поступово відновлюється.

Точка перетину IS і LM задовольняє подвійній умові рівноваги: по-перше, рівновазі заощаджень S і інвестицій I; по-друге, рів­новазі попиту на гроші L і пропозиції грошей М; у точці Е встановлюється подвійна рівновага.

Рівновага на кожному з двох ринків — товарів і грошей — установлюється не автономно, а взаємопов’язано. Зміни на одному з ринків обумовлено спричиняють відповідні зсуви на іншому.

Припустимо, поліпшуються перспективи інвестицій; норма відсотка залишається незмінною. Тоді підприємці збільшують капіталовкладення у виробництво. У результаті, унаслідок мультиплікаційного ефекту збільшиться національний дохід, установиться проміжна рівновага Е (на перетині кривих IS1 і LM).

Із зростанням прибутку запрацює зворотний зв’язок. На ринку грошей виникне нестача грошових коштів, порушиться рівновага, підвищиться попит учасників господарської діяльності на гроші, у результаті підніметься норма відсотка.

Процес взаємовпливу двох ринків на цьому не закінчиться. Більш висока норма відсотка пригальмує інвестиційну діяльність, що, у свою чергу, позначиться на рівні національного доходу.

Тепер макрорівновага встановиться в точці Е (на перетині кривих IS1 і LM).

Рівновага на ринку товарів і ринку грошей визначається одночасно нормою відсотка й рівнем прибутку. Наприклад, рівність між заощадженнями й інвестиціями може бути виражена таким чином: S(Y) = I(r).

Рівновага регулюючих інструментів (r і Y) на ринках товарів і грошей формується взаємопов’язано й одночасно. При завершенні процесу взаємодії двох ринків установлюється більш високий рівень (r і Y).

Модель IS і LM отримала визнання Кейнса і стала вельми популярною. Вона означає конкретизацію кейнсіанського трактування функціональних взаємозв’язків на товарному і грошовому ринках. Модель допомагає представити функціональну залежність на ринках товарів і грошей, схему грошової рівноваги по Кейнсу, вплив економічної політики на економіку.

Дана модель сприяє обґрунтуванню фінансової і грошової політики держави, виявленню їх взаємозв’язку й результативності. Цікаво, що модель Хікса використовується прихильниками як кейнсіанського, так і монетаристського підходів. Тим самим досягається своєрідний синтез цих двох шкіл.

Неокласичний синтез являє собою подальший розвиток і, разом з тим, певне «примирення» підходів до аналізу економічних процесів. Якщо, наприклад, Кейнс досить критично оцінював здатність цін гнучко реагувати на зміни ринкової кон’юнктури, то представники неокласичного синтезу прагнули «реабілітувати» ціни, доводячи, що вони сприяють оптимальному розподілу й найбільш повному використанню ресурсів.

Ціни діють не хаотично, а підкоряються певним закономірностям, забезпечують внутрішній порядок; через проби й помилки економіка рухається до рівноваги цін і виробництва. Розглядаючи проблему зайнятості, прихильники «змішаної» системи виражають незгоду з «неповною зайнятістю», висунутою Кейнсом.

Основна ідея синтезу полягає в тому, щоб розробити більш загальну економічну теорію, яка відображала б зміни в господарському механізмі, результати пізніших досліджень і все позитивне, що міститься в роботах попередників.

Найбільш відомими представниками неокласичного синтезу є американський економіст П. Самуельсон, американський економіст російського походження В. Леонтьєв, англійський учений Джон Хікс.

П. Самуельсон — автор одного з найбільш популярних підручників «Економікс». Уважається, що саме він висунув ідею неокласичного синтезу. Її значення полягає в прагненні подолати розрив між представниками різних шкіл, погодити досягнення сучасної науки, використати позитивні результати попередників.

Синтез, за Самуельсоном, полягає в узгодженні трудової теорії вартості й теорії граничної корисності, поєднанні аналізу на мікро- і макрорівнях, взаємопов’язаному розгляді рівноваги й нерівноваги, рух у статиці й динаміці. Використання різних способів економічного аналізу, широке застосування економіко-матема­тичних методів допомагають уточнити логічні обґрунтування, виявити функціональні взаємозв’язки, перевірити висновки й прогнози.

Щоб представити функціонування економіки як єдине ціле, необхідні різні підходи, а не різні науки. Не може бути двох принципово різних теорій для аналізу господарських систем в їх неоднакових станах, на різних тимчасових етапах.

П. Самуельсон виходив з того, що кожна сфера аналізу, кожна проблема (теорія ціноутворення, система оподаткування, організація виробництва в національному масштабі) служить конкретним вираженням загальної концепції. Об’єднуючим стрижнем є ідея максимізації результату і принцип руху до стану рівноваги. Процес послідовних наближень економіки до незмінних умов породжує тенденцію до вирівнювання змінних умов відповідно до умов загальної рівноваги.

У центрі уваги Дж. Хікса — проблема економічної рівноваги, яка розглядається автором у труді «Вартість і капітал» (1939). Як інструмент аналізу рівноваги була запропонована модель IS – LM, що увійшла практично в кожний підручник. IS означає інвестиції заощадження; LM —ліквідність грошей (L — попит на гроші;
М — пропозиція грошей).

Перша частина моделі покликана відобразити умову рівноваги на ринку товарів, друга частина — на ринку грошей. Умовою рів­новаги на ринку товарів служить рівність інвестицій і заоща-
джень, на грошовому ринку — рівність між попитом на гроші і їх пропозицією (грошовою масою).

Зміни на ринку товарів викликають певні зсуви на ринку грошей і навпаки. Рівновага на обох ринках визначається одночасно нормою відсотка й рівнем прибутку, інакше кажучи, обидва ринки визначають одночасно рівень рівноважного прибутку й рівноважний рівень норми відсотка.

Модель, природно, дещо спрощує картину: передбачаються незмінність цін, короткий період, рівність заощаджень і інвестицій, попит на гроші відповідає їх пропозиції.

Крива IS показує співвідношення між відсотковою ставкою r і рівнем доходу Y, який визначається кейнсіанською рівністю S = I. І інвестиції I, і грошовий попит L залежать від рівня прибутку й відсоткової ставки.

IS — крива рівноваги на ринку товарів. Інвестиції знаходяться в оберненій залежності від норми відсотка. Наприклад, при низькій нормі відсотка інвестиції будуть рости. Відповідно, збільшиться дохід Y і дещо зростуть заощадження S, а норма відсотка знизиться, щоб стимулювати перетворення S в I. Звідси зображений на рис. 1 нахил кривої IS.

Крива LM виражає рівновагу попиту і пропозицїї грошей (при даному рівні цін) на ринку. Її форма дещо інша. Попит на гроші зростає у відповідності до збільшення доходу Y. Але при цьому підвищується відсоткова ставка, гроші «дорожчають» (підштовхує зростаючий попит на гроші). Зростання відсоткової ставки покликане стримати цей попит. Зміна норми відсотка сприяє досягненню деякої рівноваги між попитом і пропозицією грошей.

Якщо норма відсотка встановлюється на дуже високому рівні, власники грошей надають перевагу придбанню цінних паперів,
а не грошової готівки. Це загинає криву LM угору. Норма відсотка падає; рівновага знову поступово відновлюється.

Точка перетину IS і LM задовольняє подвійній умові рівноваги: по-перше, рівновазі заощаджень S і інвестицій I; по-друге, рів­новазі попиту на гроші L і пропозиції грошей М; у точці Е встановлюється подвійна рівновага.

Рівновага на кожному з двох ринків — товарів і грошей — установлюється не автономно, а взаємопов’язано. Зміни на одному з ринків обумовлено спричиняють відповідні зсуви на іншому.

Припустимо, поліпшуються перспективи інвестицій; норма відсотка залишається незмінною. Тоді підприємці збільшують капіталовкладення у виробництво. У результаті, унаслідок мультиплікаційного ефекту збільшиться національний дохід, установиться проміжна рівновага Е (на перетині кривих IS1 і LM).

Із зростанням прибутку запрацює зворотний зв’язок. На ринку грошей виникне нестача грошових коштів, порушиться рівновага, підвищиться попит учасників господарської діяльності на гроші, у результаті підніметься норма відсотка.

Процес взаємовпливу двох ринків на цьому не закінчиться. Більш висока норма відсотка пригальмує інвестиційну діяльність, що, у свою чергу, позначиться на рівні національного доходу.

Тепер макрорівновага встановиться в точці Е (на перетині кривих IS1 і LM).

Рівновага на ринку товарів і ринку грошей визначається одночасно нормою відсотка й рівнем прибутку. Наприклад, рівність між заощадженнями й інвестиціями може бути виражена таким чином: S(Y) = I(r).

Рівновага регулюючих інструментів (r і Y) на ринках товарів і грошей формується взаємопов’язано й одночасно. При завершенні процесу взаємодії двох ринків установлюється більш високий рівень (r і Y).

Модель IS і LM отримала визнання Кейнса і стала вельми популярною. Вона означає конкретизацію кейнсіанського трактування функціональних взаємозв’язків на товарному і грошовому ринках. Модель допомагає представити функціональну залежність на ринках товарів і грошей, схему грошової рівноваги по Кейнсу, вплив економічної політики на економіку.

Дана модель сприяє обґрунтуванню фінансової і грошової політики держави, виявленню їх взаємозв’язку й результативності. Цікаво, що модель Хікса використовується прихильниками як кейнсіанського, так і монетаристського підходів. Тим самим досягається своєрідний синтез цих двох шкіл.