3. Маржиналізм як методологія економічних досліджень

У дослідженні поведінки окремих економічних агентів, а також економіки в цілому, застосовують оптимізаційні моделі. Тому основні робочі поняття тут граничні: гранична корисність, граничний продукт, граничні затрати, гранична виручка і т.п. Це дало підставу назвати таку методологію економічного аналізу маржиналізмом, а тих, хто користується нею, маржиналістами (від англ. margin — межа, границя). Маржиналізм, доповнений математичним аналізом, став серцевиною сучасного аналітичного інструментарію економічної теорії.

Загально-теоретичне обґрунтування маржиналізм отримав у працях Дж. Б. Кларка. Він об’єднав різні маржиналістські кон-
цепції своїх попередників (теорія спадної прибутковості, теорія спадної корисності) з основними положеннями економічної теорії того часу (теорія факторів виробництва, теорія витрат), створивши теорію граничної продуктивності. Подібний синтез дав змогу не тільки розглянути закони виробництва, розподілу, обміну і споживання з єдиних маржиналістських методологічних позицій, але й пояснити такі категорії, як прибуток, заробітна плата, виходячи з принципів граничної продуктивності відповідних фак­торів виробництва — капіталу і праці.

Граничний аналіз — технічний прийом для аналізу того, як люди, прагнучи максимізувати чистий виграш (чистий дохід), приймають рішення. Цей метод направлений на вивчення того, яким чином кожна додаткова операція, що здійснюється за певний період, впливає на мету, до якої прагне, згідно поведінкової передумови, людина. У перебігу граничного аналізу рішень покупців використовуються й вигоди, і витрати їх операцій. Покупці отримають додаткові одиниці деякого товару в тому випадку, якщо гранична вигода, яку вони отримають роблячи це, буде більшою за граничні витрати. Гранична вигода покупки — додаткове задоволення (додаткова корисність, економія), що отримується від купівлі ще однієї одиниці товару. Граничні витрати — жертва можливістю використати гроші, що витрачені на покупку, як-небудь інакше.

Для більшої ясності необхідно додати, що принцип маржиналізму — це принцип максимізації, тобто порівнювання граничних (додаткових) значень: якщо певна кількість чого-небудь розподіляється між деякими конкуруючими способами застосування, то серед можливих розподілів існує деякий «ефективний», коли кож­на одиниця того, що ділиться, розподілена так, що вигода переміщення її до одного зі способів буде в точності дорівнювати втратам через відвернення його від іншого способу. Чи відносимо ми це до розподілу фіксованого доходу між деякою кількістю споживчих благ, чи фіксованих виплат між деякою кількістю виробничих факторів, чи даної кількості часу між працею і дозвіллям, — принцип скрізь залишається одним і тим самим. Більше того, у кожному випадку проблема розподілу має максимізуюче рішення тоді, коли передача одиниці величини, що ділиться, одному-єдиному способові застосування підпадає під закон спадної віддачі. У теорії домашнього господарства оптимальний стан досягається, коли споживач розподілив свій дохід у такий спосіб, щоб зрівнялись граничні корисності кожної грошової одиниці чи покупки; закон спадної граничної корисності забезпечує існування такого оптимуму. У теорії фірми оптимальний результат досягається, коли прирівняні граничні фізичні продукти на кожну грошову одиницю вартісної оцінки фактора виробництва — закон спадної граничної продуктивності — грають ту ж саму роль, що і спадна гранична корисність у теорії попиту. Обидва приклади являють собою просто практичне застосування принципу рівності граничної норми заміщення. Неокласична економічна наука в цілому є не більше, ніж розшифрування цього принципу у ще більш широкому контексті разом з демонстрацією того, що досконала конкуренція в певних випадках дійсно продукує розподіл витрат і ресурсів у відповідності з принципом рівності граничної норми заміщення.

Застосування маржиналістського підходу є характерним не тільки для мікроекономіки, але і для макроекономічних досліджень. У сучасній економічній теорії використовуються дуже багато термінів, які включають у себе поняття «граничний». Серед них можна назвати такі: гранична корисність, гранична схильність до споживання, гранична схильність до імпорту, гранична частка податку, гранична схильність до заощадження, граничні витрати, граничні витрати ресурсу, граничні соціальні витрати забруднення, гранична вартість викиду відходів, граничний продукт, граничний грошовий продукт, граничний дохід, граничний коефіцієнт заміщення, граничний продукт землі, граничний продукт капіталу, граничний продукт праці, граничний соціальний збиток тощо. І список подібних понять цим ще не завершується.

Граничний аналіз довів, що він є й потужним засобом пояснення рішень, і корисним помічником при їх прийнятті. З точки зору граничного аналізу люди порівнюють граничні витрати і граничну вигоду своїх дій перед прийняттям рішень. Ключ до використання граничного аналізу — уважне дослідження всіх факторів, що впливають на вигоди й витрати для осіб, що приймають рішення.

Маржиналістський аналіз застосовується в різного роду моделях. Модель являє собою в абстрактній формі основні риси теорії, що пояснює реально існуючі ситуації чи взаємозв’язки. Її легше зрозуміти й застосувати, ніж реальність, яку вона відображає, оскільки вона має найбільш суттєві особливості реаль­ної ситуації.

Сконструйований образ, який описаний за певними правилами й виражений певною мовою, називають моделлю. Економічна модель — це спрощене описування деяких цікавих для нас сторін чи властивостей економічної системи. За мовою подання економічні моделі поділяються на вербальні (словесноописуючі), математичні та графічні. В економічній теорії використовуються всі три типи моделей, але перевага надається математичним (через їх стислість і точність) і графічним (через їх наочність). Застосовуються також змішані моделі.

Водночас в економічній теорії використовують рівноважні моделі та оптимізаційні. Моделі ринкової рівноваги використовуються при дослідженні взаємовідносин між економічними аген­тами. Зазвичай припускається, що система перебуває в рівновазі, якщо взаємодіючі сили збалансовані й відсутні внутрішні імпульси до порушення балансу. Моделі ринкової рівноваги — частковий випадок більш широкого й загального класу моделей економічної взаємодії ринкових агентів. Вони дають змогу дослі-
джувати не тільки рівноважні, а й нерівноважні стани економіки. Однак аналіз нерівноважних станів, як правило, не включають у стандартні курси економічної теорії.

В основному економічні проблеми аналізуються за допомогою моделі кругообігу й моделі попиту та пропозиції. Модель кругообігу поділяє економіку на два сектори: домашні господарства та фірми. Домашні господарства використовують доходи, які вони отримують від продажу своїх ресурсів — праці, капіталу та землі для купівлі товарів і послуг у фірм. Фірми використовують гроші, які вони отримують від продажу товарів і послуг, для купівлі ресурсів у домашніх господарств.

Саме домашні господарства вирішують, що споживати, а відповідно — що виробляти. Ці рішення повинні служити основою виробничих планів фірм. Фірми мають скоординувати свої рішення щодо використання рідкісних ресурсів. Насамкінець, домашні господарства повинні отримати ті блага, які вони запланували спожити, тобто скоординувати свої рішення щодо споживан­ня. У ринковій системі задачу координації вирішують два ринки: ринок виробничих ресурсів і ринок споживчих благ.

Модель попиту і пропозиції пояснює взаємодію підприємницького сектору й сектору домашніх господарств. Передбачається, що коли два сектори взаємодіють з приводу купівлі-продажу на товарному ринку, визначається ціна й кількість товарів, які продаються. Коли вони взаємодіють із приводу купівлі-продажу на ринку ресурсів, визначається ціна й кількість необхідних ресурсів.

У дослідженні поведінки окремих економічних агентів, а також економіки в цілому, застосовують оптимізаційні моделі. Тому основні робочі поняття тут граничні: гранична корисність, граничний продукт, граничні затрати, гранична виручка і т.п. Це дало підставу назвати таку методологію економічного аналізу маржиналізмом, а тих, хто користується нею, маржиналістами (від англ. margin — межа, границя). Маржиналізм, доповнений математичним аналізом, став серцевиною сучасного аналітичного інструментарію економічної теорії.

Загально-теоретичне обґрунтування маржиналізм отримав у працях Дж. Б. Кларка. Він об’єднав різні маржиналістські кон-
цепції своїх попередників (теорія спадної прибутковості, теорія спадної корисності) з основними положеннями економічної теорії того часу (теорія факторів виробництва, теорія витрат), створивши теорію граничної продуктивності. Подібний синтез дав змогу не тільки розглянути закони виробництва, розподілу, обміну і споживання з єдиних маржиналістських методологічних позицій, але й пояснити такі категорії, як прибуток, заробітна плата, виходячи з принципів граничної продуктивності відповідних фак­торів виробництва — капіталу і праці.

Граничний аналіз — технічний прийом для аналізу того, як люди, прагнучи максимізувати чистий виграш (чистий дохід), приймають рішення. Цей метод направлений на вивчення того, яким чином кожна додаткова операція, що здійснюється за певний період, впливає на мету, до якої прагне, згідно поведінкової передумови, людина. У перебігу граничного аналізу рішень покупців використовуються й вигоди, і витрати їх операцій. Покупці отримають додаткові одиниці деякого товару в тому випадку, якщо гранична вигода, яку вони отримають роблячи це, буде більшою за граничні витрати. Гранична вигода покупки — додаткове задоволення (додаткова корисність, економія), що отримується від купівлі ще однієї одиниці товару. Граничні витрати — жертва можливістю використати гроші, що витрачені на покупку, як-небудь інакше.

Для більшої ясності необхідно додати, що принцип маржиналізму — це принцип максимізації, тобто порівнювання граничних (додаткових) значень: якщо певна кількість чого-небудь розподіляється між деякими конкуруючими способами застосування, то серед можливих розподілів існує деякий «ефективний», коли кож­на одиниця того, що ділиться, розподілена так, що вигода переміщення її до одного зі способів буде в точності дорівнювати втратам через відвернення його від іншого способу. Чи відносимо ми це до розподілу фіксованого доходу між деякою кількістю споживчих благ, чи фіксованих виплат між деякою кількістю виробничих факторів, чи даної кількості часу між працею і дозвіллям, — принцип скрізь залишається одним і тим самим. Більше того, у кожному випадку проблема розподілу має максимізуюче рішення тоді, коли передача одиниці величини, що ділиться, одному-єдиному способові застосування підпадає під закон спадної віддачі. У теорії домашнього господарства оптимальний стан досягається, коли споживач розподілив свій дохід у такий спосіб, щоб зрівнялись граничні корисності кожної грошової одиниці чи покупки; закон спадної граничної корисності забезпечує існування такого оптимуму. У теорії фірми оптимальний результат досягається, коли прирівняні граничні фізичні продукти на кожну грошову одиницю вартісної оцінки фактора виробництва — закон спадної граничної продуктивності — грають ту ж саму роль, що і спадна гранична корисність у теорії попиту. Обидва приклади являють собою просто практичне застосування принципу рівності граничної норми заміщення. Неокласична економічна наука в цілому є не більше, ніж розшифрування цього принципу у ще більш широкому контексті разом з демонстрацією того, що досконала конкуренція в певних випадках дійсно продукує розподіл витрат і ресурсів у відповідності з принципом рівності граничної норми заміщення.

Застосування маржиналістського підходу є характерним не тільки для мікроекономіки, але і для макроекономічних досліджень. У сучасній економічній теорії використовуються дуже багато термінів, які включають у себе поняття «граничний». Серед них можна назвати такі: гранична корисність, гранична схильність до споживання, гранична схильність до імпорту, гранична частка податку, гранична схильність до заощадження, граничні витрати, граничні витрати ресурсу, граничні соціальні витрати забруднення, гранична вартість викиду відходів, граничний продукт, граничний грошовий продукт, граничний дохід, граничний коефіцієнт заміщення, граничний продукт землі, граничний продукт капіталу, граничний продукт праці, граничний соціальний збиток тощо. І список подібних понять цим ще не завершується.

Граничний аналіз довів, що він є й потужним засобом пояснення рішень, і корисним помічником при їх прийнятті. З точки зору граничного аналізу люди порівнюють граничні витрати і граничну вигоду своїх дій перед прийняттям рішень. Ключ до використання граничного аналізу — уважне дослідження всіх факторів, що впливають на вигоди й витрати для осіб, що приймають рішення.

Маржиналістський аналіз застосовується в різного роду моделях. Модель являє собою в абстрактній формі основні риси теорії, що пояснює реально існуючі ситуації чи взаємозв’язки. Її легше зрозуміти й застосувати, ніж реальність, яку вона відображає, оскільки вона має найбільш суттєві особливості реаль­ної ситуації.

Сконструйований образ, який описаний за певними правилами й виражений певною мовою, називають моделлю. Економічна модель — це спрощене описування деяких цікавих для нас сторін чи властивостей економічної системи. За мовою подання економічні моделі поділяються на вербальні (словесноописуючі), математичні та графічні. В економічній теорії використовуються всі три типи моделей, але перевага надається математичним (через їх стислість і точність) і графічним (через їх наочність). Застосовуються також змішані моделі.

Водночас в економічній теорії використовують рівноважні моделі та оптимізаційні. Моделі ринкової рівноваги використовуються при дослідженні взаємовідносин між економічними аген­тами. Зазвичай припускається, що система перебуває в рівновазі, якщо взаємодіючі сили збалансовані й відсутні внутрішні імпульси до порушення балансу. Моделі ринкової рівноваги — частковий випадок більш широкого й загального класу моделей економічної взаємодії ринкових агентів. Вони дають змогу дослі-
джувати не тільки рівноважні, а й нерівноважні стани економіки. Однак аналіз нерівноважних станів, як правило, не включають у стандартні курси економічної теорії.

В основному економічні проблеми аналізуються за допомогою моделі кругообігу й моделі попиту та пропозиції. Модель кругообігу поділяє економіку на два сектори: домашні господарства та фірми. Домашні господарства використовують доходи, які вони отримують від продажу своїх ресурсів — праці, капіталу та землі для купівлі товарів і послуг у фірм. Фірми використовують гроші, які вони отримують від продажу товарів і послуг, для купівлі ресурсів у домашніх господарств.

Саме домашні господарства вирішують, що споживати, а відповідно — що виробляти. Ці рішення повинні служити основою виробничих планів фірм. Фірми мають скоординувати свої рішення щодо використання рідкісних ресурсів. Насамкінець, домашні господарства повинні отримати ті блага, які вони запланували спожити, тобто скоординувати свої рішення щодо споживан­ня. У ринковій системі задачу координації вирішують два ринки: ринок виробничих ресурсів і ринок споживчих благ.

Модель попиту і пропозиції пояснює взаємодію підприємницького сектору й сектору домашніх господарств. Передбачається, що коли два сектори взаємодіють з приводу купівлі-продажу на товарному ринку, визначається ціна й кількість товарів, які продаються. Коли вони взаємодіють із приводу купівлі-продажу на ринку ресурсів, визначається ціна й кількість необхідних ресурсів.